Постанова від 20 травня 2026 р. у справі №711/4192/26 — Придніпровський районний суд м. Черкас

Справа № 711/4192/26

Номер провадження 3/711/1060/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2026 року м. Черкаси

Суддя Придніпровського районного суду м. Черкаси Комплєктова Т.О., розглянувши матеріали, які надійшли з Черкаського районного управління поліції ГУНП в Черкаській області (протокол серії ВАД № 984314), про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, мешканки АДРЕСА_1 , пенсіонерки, особи з інвалідністю ІІІ групи, ІПН НОМЕР_1 ,

за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП,-

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до протоколу від 20.04.2026 серії ВАД № 984314, ОСОБА_1 20.04.2026 близько 18 год. 30 хв., перебуваючи за місцем проживання за адресою АДРЕСА_1 вчинила домашнє насильство психологічного та фізичного характеру стосовно ОСОБА_2 , а саме завдала удару роутером в обличчя, розбила окуляри, словесно ображала, чим скоїла правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст. 173-2 КУпАП.

В судовому засіданні ОСОБА_1 вину не визнала та пояснила, що вони 20.04.2026 разом з чоловіком поїхали в село на поминальні дні, він випив і влаштував сварку, чіплявся до неї. Вона йому пояснила, що погано себе почуває і не хоче вступати в конфлікт. На той момент вони ще були одружені. Потім зателефонувала його двоюрідна сестра, ображала її, погрожувала, казала, що приїде до неї виясняти стосунки. Тому вона подзвонила до старшої дочки і попросила викликати поліцію, бо коли чоловік випивший і свариться, то може її за горло давити, ножем погрожувати, таке було вже неодноразово, тому вона злякалася і попросила дочку викликати поліцію. Приїхали дочка до неї і поліція. Він почав говорити з поліцейськими про те, що викладав в університеті МВС, всі сміялися, обмінюватися спогадами про навчання. Потім приїхала його сестра і чоловік почав жалітися їй, що квартира його, а він не може жити там. Такі сварки з приводу квартири вже довго відбуваються. Ударів в обличчя йому не наносила, лише захищалася, відпихала його руками, можливо зачепила роутер, але він маленький, тому не можна сказати, що вона нанесла йому удар. Раніше теж викликала поліцію і швидку, бо чоловік її побив, це було в селі. Домашнього насильства вона не вчиняла, лише захищалася. До лікаря після цього випадку вона не зверталася, тому що вважає, що виносити такий бруд з сім`ї не гарно. Зараз вона проживає сама, вже розлучена, лікар призначив антидеприсанти, тому що вона себе дуже погано почуває після сварок з чоловіком.

Представник особи, яка притягується до адмінвідповдальності адвокат Траченко І.В. до початку судового засідання подала клопотання про закриття провадження у справі, мотивуючи тим, що за інформацією ОСОБА_2 він двічі переніс інсульт та деякий час перебував у полоні, де зазнав катувань після невдалої спроби вибратися з окупованої території. Під час спільного проживання між сторонами неодноразово виникали побутові конфлікти. ОСОБА_2 систематично вчиняв щодо ОСОБА_1 психологічний тиск за прояв недостатньої уважності до нього, турботи, хазяйновитість, висловлював образи щодо її зовнішності, навичок, рівня розвитку та світогляду, залякував що піде під різними приводами. Неодноразово безпідставно в пізній час починав голосно вигукувати про нібито необхідність припинення його побиття дружиною, переміщуватися спати на підлогу коло ліжка у спальному мішку чи почати плакати без явної причини. З незрозумілих мотивів такими діями та їх одночасною фіксацією на власний мобільний пристрій ОСОБА_2 , створював ОСОБА_3 атмосферу постійного психологічного тиску. Через негативну, викривлену інформацію формував упереджене ставлення до неї його близької родички та сусідів, спонукаючи їх до осуду її поведінки та прояву співчуття до себе. Крім того, приблизно рік тому ОСОБА_4 зазнала закритої черепно-мозкової травми, отриманої внаслідок конфліктної поведінки ОСОБА_2 , що суттєво вплинуло на її фізичний та психологічний стан, здатність переносити стресові ситуації, спричинило потребу у лікуванні. З урахуванням того, що ОСОБА_5 є меншою за статурою та перебувала у стані тривалого емоційного виснаження, її поведінка 20.04.2026 під час конфлікту була реакцією на тривалий психологічний тиск та конфліктну ситуацію, а не проявом умисного психологічного насильства. Під час події, яка стала підставою для складання адміністративного протоколу, між сторонами виникла чергова взаємна побутова суперечка, у ході вони емоційно висловлювала претензії один до одного. Дії ОСОБА_1 не були спрямовані на заподіяння шкоди фізичному та психічному здоров?ю ОСОБА_2 , не містили умислу психологічне примусу його до певних дій і підкорення своїй волі, а фактично були реакцією на конфлікт. Після подружнього конфлікту ОСОБА_2 мав телефонну розмову зі родичкою. Після їх розмови остання зателефонувала ОСОБА_6 в агресивній формі повідомивши, що зараз приїде і спричинить негативних наслідків її здоров?ю та майну. За обставин та характером взаємовідносин у ОСОБА_1 була налякана та сприймала погрози родички ОСОБА_2 реально, зателефонувавши доньці попросила її викликати до них поліцію. За результатами прибуття екіпажу поліції 20.04.2026 було складено адміністративні протоколи та видано тимчасові обмежувальні приписи одночасно ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Одночасно з поліцейськими ОСОБА_2 покинув спільне помешкання. У даному провадженні відсутня суб?єктивна сторона правопорушення, оскільки відсутній прямий умисел ОСОБА_1 на вчинення домашнього насильства чи заподіяння шкоди психічному здоров?ю ОСОБА_2 . Сам по собі факт конфлікту, взаємних емоційних висловлювань або побутової суперечки не свідчить про наявність складу адміністративного правопорушення. Також відсутня належним чином підтверджена об?єктивна сторона правопорушення, оскільки матеріали справи не містять допустимих та належних доказів того, що саме дії ОСОБА_1 спричинили або могли спричинити шкоду психічному чи фізичному здоров?ю ОСОБА_2 . Наданий до матеріалів провадження висновок спеціаліста в галузі судово-медичної експертизи щодо ОСОБА_2 , не доводить наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, оскільки ними зафіксовано ушкодження із зазначенням, що такі ушкодження «могли виникнути» у вказаний оглянутим час та від дії тупих предметів, без висновку про механізм їх виникнення та безпосередній причинно-наслідковий зв?язок між зафіксованими ушкодженнями та подіями, які стали підставою для складання адміністративного протоколу. Більше того, зазначений висновок грунтується на поясненнях самого ОСОБА_2 , який повідомив, що ушкодження нібито були спричинені дружиною, однак жодних об?єктивних доказів на підтвердження цих тверджень матеріали справи не містять. За медичною допомогою одразу після події він не звертався, що також виключає можливість достовірного встановлення часу, обставин та механізму виникнення ушкоджень. Таким чином, вказаний висновок не є належним та достатнім доказом вини ОСОБА_7 , оскільки не підтверджує події адміністративного правопорушення, причетності до нього останньої та не доводить наявності обов?язкових елементів об?єктивної сторони правопорушення. Згідно з наданою довідкою МСЕК серії 19 ААГ N?054537, ОСОБА_2 має ІІ групу інвалідності, встановлену безстроково у зв?язку із, захворюванням, пов?язаним проходженням служби в органах внутрішніх справ, та перебуває під наглядом невропатолога і сімейного лікаря. Водночас сама наявність інвалідності або неврологічних захворювань не може автоматично свідчити про спричинення будь-якої шкоди саме діями ОСОБА_1 , оскільки матеріали справи не містять жодного медичного підтвердження погіршення стану здоров?я ОСОБА_2 саме внаслідок інкримінованої події. Крім того долучила до матеріалів справи копії документів на підтвердження спричинення ОСОБА_1 . ОСОБА_2 у 2025 році закритої черепно-мозкової травми внаслідок конфліктної поведінки останнього та проведення у зв`язку цим лікування, зокрема антидеприсантами. Обставини справи свідчать про тривалий конфлікт між сторонами та зазнавання ОСОБА_1 раніше від ОСОБА_2 фізичного та психологічного впливу, наслідки яких впливали на психоемоційний стан учасників під час події. Просила закрити провадження стосовно ОСОБА_1 , у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

Потерпілий ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився.

Представник потерпілого ОСОБА_8 зазначила, що 23.04.2025 після сварки, були нанесені ушкодження ОСОБА_2 , тому він звертався до лікаря і йому поставили діагноз закрита черепно-мозкова травма. Там був теж сімейний конфлікт, не домашнє насильство. На даний час конфлікт виник через квартиру, яка належить на праві власності ОСОБА_2 , але наразі він там не проживає, бо ОСОБА_1 його вигнала, не впускає в квартиру, вказує, що викличе поліцію і вони складуть заборонний припис, пояснюючи це тим, що він зайде в квартиру і вкраде гроші, які там лежить. Дійсно було домашнє насильство, оскільки він отримав удар роутером по голові і не тільки, ще і по обличчю, є висновок спеціаліста судово-медичної експертизи від 21.04.2026. В судове засідання потерпілий не прийшов, оскільки являється особою з інвалідністю ІІ групи, має неврологічні захворювання, переніс 2 інсульти, і коли відбуваються сварки, дуже нервує, тому боїться, що прийде до суду, знову виникне сварка між ним і колишньою дружиною. Під час цієї сутички вони були тільки вдвох у квартирі, ні свідків, ні доказів цьому немає, але проживали вони однією сім`єю, вели домашнє господарство, тому вважає, що ці дії ОСОБА_1 можна кваліфікувати, як домашнє насильство.

Дослідивши письмові матеріали справи, заслухавши ОСОБА_1 , представника потерпілого ОСОБА_8 , суддя приходить до наступних висновків.

Згідно з ч.1 ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, можлива за вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

Об`єктивна сторона даного правопорушення виражається в умисному вчиненні будь-яких дій фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування фізичного насильства, що не завдало фізичного болю і не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого, а так само невиконанні захисного припису особою, стосовно якої він винесений, непроходженні корекційної програми особою, яка вчинила насильство в сім`ї (матеріальний склад).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Згідно ст. 3 Закону, дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється на таких осіб:: подружжя; колишнє подружжя; наречені; мати (батько) або діти одного з подружжя (колишнього подружжя) та інший з подружжя (колишнього подружжя); особи, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у шлюбі між собою, їхні батьки та діти; особи, які мають спільну дитину (дітей); батьки (мати, батько) і дитина (діти); дід (баба) та онук (онука); прадід (прабаба) та правнук (правнучка); вітчим (мачуха) та пасинок (падчерка); рідні брати і сестри; інші родичі: дядько (тітка) та племінник (племінниця), двоюрідні брати і сестри, двоюрідний дід (баба) та двоюрідний онук (онука); діти подружжя, колишнього подружжя, наречених, осіб, які мають спільну дитину (дітей), які не є спільними або всиновленими; опікуни, піклувальники, їхні діти та особи, які перебувають (перебували) під опікою, піклуванням; прийомні батьки, батьки-вихователі, патронатні вихователі, їхні діти та прийомні діти, діти-вихованці, діти, які проживають (проживали) в сім`ї патронатного вихователя. Дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству поширюється також на інших родичів, інших осіб, які пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки, за умови спільного проживання, а також на суб`єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству.

Згідно з п. 14 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Відповідно до п. 17 ст.1 даного Закону фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

З аналізу наведених вище норм Закону вбачається, що домашнє насильство, яке охоплюється диспозицією ч.1 ст. 173-2 КУпАП, має місце тоді, коли діяння фізичного, сексуального, психологічного або економічного характеру тягнуть за собою можливість настання чи настання фізичної або психологічної шкоди.

Оскільки, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності (ст. 245 КУпАП).

Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому всі викладені в протоколі про адміністративне правопорушення обставини повинні бути належним чином перевірені та доводитися сукупністю належних і допустимих доказів.

Згідно з положеннями ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (ст. 252 КУпАП).

Відповідно до положень ст. ст. 254, 255, 256 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення є офіційним документом, який складається на спеціальному бланку уповноваженою на те посадовою особою у разі вчинення діяння, яке містить ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого КУпАП, та в якому з дотриманням установленого порядку фіксуються всі істотні обставини, необхідні для правильного вирішення справи.

Таким чином, складання протоколу та оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення - це процесуальні дії суб`єкта владних повноважень, які спрямовані на фіксацію адміністративного правопорушення, та в силу положень ст. 251 КУпАП є предметом оцінки суду в сукупності з іншими доказами при розгляді справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними, допустимими, достовірними й достатніми доказами, які отримані з передбачених законом джерел, у передбачений законом спосіб, зафіксовані у належній процесуальній формі, узгоджуються між собою як у цілому, так і в деталях, та доповнюють один одного.

Як встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_1 заперечує, що вчиняла домашнє насильство відносно свого колишнього чоловіка, оскільки він сам вчиняє відносно неї фізичне та психологічне насильство, вона лише захищається в такій ситуації.

При цьому жодних доказів того, що ОСОБА_1 вчинила домашнє насильство, не надано, а описання самого правопорушення в протоколі про адміністративне правопорушення та пояснення сторін з цього приводу, не може бути належним доказом його вчинення особою, а тому для підтвердження порушення за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП працівники поліції мали б надати інші докази (пояснення свідків, відеодокази), які б надавали можливість відтворити дійсні обставини правопорушення, які мали місце. Слід зазначити, що події 20.04.2026, окрім письмових пояснень ОСОБА_2 не підтверджується іншими доказами, тобто, неможливо поза розумним сумнівом достовірно встановити наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

Зміст принципу «поза розумним сумнівом» сформульований у пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України», відповідно до якого доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом. Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає із зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення. Отже, докази повинні бути настільки переконливими, що сумнівів при розгляді справи не повинно бути, а якщо вони є, то повинні тлумачитись тільки на користь особи, відносно якої вирішується питання щодо притягнення до відповідальності.

Статтею 21 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що постраждала особа має право, зокрема, на дієвий, ефективний та невідкладний захист в усіх випадках домашнього насильства, недопущення повторних випадків домашнього насильства.

Однак важливо розрізняти поняття сварка, конфлікт, насильство.

Особливостями ознак домашнього насильства є: наявність патерну (повторювані в часі інциденти множинних видів насильства); системна основа; повна влада та контроль над постраждалою особою; насильницькі дії у відносинах між близькими людьми; якщо вже є одна з форм домашнього насильства, висока ймовірність того, що й інші форми насильства можуть розвиватися.

Конфлікт (лат. conflictus - зіткнення, сутичка) - зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що призводить до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями; ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони.

Отже, різниця у тому, що насильство є результатом свідомих дій кривдника, підкріплене агресією і бажанням завдати шкоди.

У даному випадку дійсним є лише факт того, що мав місце конфлікт, однак, не кожен конфлікт є домашнім насильством у розумінні норм Закону.

Саме по собі звернення до правоохоронних органів не підтверджує факту вчинення домашнього насильства, натомість може свідчити про наявність конфлікту між сторонами, про що вказано у висновку Верховного Суду викладеному в постанові № 761/27704/20 від 03 серпня 2021 року.

При цьому, конфліктна ситуація між колишнім подружжям за відсутності доказів на підтвердження завдання або можливості завдати шкоди фізичному або психічному здоров`ю потерпілого – не утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

Будь-яких інших об`єктивних та переконливих доказів на підтвердження факту вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП, за обставин викладених у протоколі, матеріали справи про адміністративне правопорушення не містять.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, у відповідності до положень ст. 252 КУпАП, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов до переконання, що у даному конкретному випадку не доведено склад адмінправопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, оскільки не надано достатніх доказів вини ОСОБА_9 .

Так, ч.1 ст.6 Конвенції передбачає, що «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який … встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення». Відповідно до ч.2 ст.6 Конвенції «кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку». А згідно з положеннями ч.3 ст.6 Конвенції кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права: мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту; захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя, тощо.

Відповідно до ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» стала практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства та обов`язкова до застосування судами як джерело права.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважені оцінювати надані їм докази (п.34 рішення у справі «Тейксейра де Кастор проти Португалії» від 09.06.1998 року, п.54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19.02.2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав і основоположних свобод.

Згідно з КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, а провадження у справах про адміністративні правопорушення, у тому числі й віднесених до компетенції органів внутрішніх справ, здійснюється на основі додержання принципу законності (ч. 1,2 ст.7); завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом (ст.245).

Діяння тільки тоді визнається адміністративним правопорушенням, коли воно містить всі ознаки його складу, відсутність хоча б однієї з них означає відсутність складу взагалі.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

З огляду на вище викладене, приходжу до висновку про відсутність належних доказів того, що ОСОБА_1 вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, тому в її діях відсутній вказаний склад адміністративного правопорушення.

За таких обставин, провадження в справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 підлягає закриттю.

Оскільки, суд дійшов висновку про необхідність закриття провадження по справі, судовий збір на підставі ст. 40-1 КУпАП стягненню не підлягає.

На підставі вище викладеного та керуючись п. 7 ч. 1 ст. 247, ст.ст. 280, 283, 284 КУпАП, -

ПОСТАНОВИВ:

Закрити провадження по справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, у зв`язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена до Черкаського апеляційного суду через Придніпровський районний суд м. Черкаси протягом десяти днів з дня її винесення.

Суддя: Т. О. Комплєктова