Рішення від 05 квітня 2026 р. у справі №711/720/26 — Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/720/26

Провадження № 2/711/1145/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 квітня 2026 року м. Черкаси

Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого - судді Позарецької С.М.,

при секретарі - Буйновській А.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и в:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» звернувся у Придніпровський районний суд м. Черкаси з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 02.08.2021 між ТОВ "МІЛОАН" та ОСОБА_1 укладено Договір № 3636493 у електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі Кредитодавця.

Згідно п. 1.1. Договору Кредитодавець зобов`язався на умовах, визначених цим договором, на строк, визначений п. 1.3. договору, надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п. 1.2. договору (далі - кредит), а позичальник зобов`язався повернути Кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі - плата) у встановлений п. 1.4 договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та строки/терміни, що визначені договором.

Відповідно до п. 1.2., 1.5.2., 1.6. Договору сума (загальний розмір) кредиту становить 11000 грн. 00 коп.; проценти за користування кредитом 4125 грн. 00 коп., які нараховуються за ставкою 1.25 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом; стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.0 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

Умовами Кредитного договору передбачена видача кредитних коштів Позичальнику безготівково, а саме шляхом переказу коштів на Картковий рахунок. Відповідно до Розділу 2, сторонами узгоджені умови, щодо сплати за кредитом, пролонгації строку користування кредитом, повернення кредиту тощо.

Договір передбачає, що Позичальник може збільшити строк кредитування, шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли Позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування Позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів.

Сторонами кредитного договору узгоджено, що Позичальник відповідає перед Кредитодавцем за зобов`язаннями, що випливають з цього договору, всіма коштами та майном, що йому належать на праві власності (у т.ч. часткової та сумісної), на які відповідно до законодавства може бути звернено стягнення. У разі прострочення Позичальником виконання зобов`язань зі сплати заборгованості, Кредитодавець має право, починаючи з дня, наступного за датою спливу строку кредитування (з урахуванням пролонгацій та оновлених графіків платежів, якщо такі складались), нарахувати проценти за стандартною ставкою, визначеною цим договором, в якості процентів за порушення грошового зобов`язання відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України. У випадку нарахування процентів вважається, що ця умова договору встановлює інший розмір процентів в розумінні ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до п. 6.3. Договору, приймаючи пропозицію Кредитодавця про укладання цього договору позичальник також погоджується з усіма додатками та невід`ємними частинами договору в цілому та підтверджує, що він ознайомлений, погоджується з усіма визначеннями, умовами та змістом, повністю розуміє, і зобов`язується неухильно дотримуватись умов договору та Правил надання фінансових кредитів (послуг) Кредитодавцем, що розміщені на сайті Кредитодавця та є невід`ємною частиною цього договору.

Усі платежі за Договором повинні здійснюватися Позичальником, шляхом переказу коштів Товариству у валюті кредиту в строки та на умовах, встановлених цим Договором.

У позовній заяві також вказано, що 15.12.2021 укладено Договір № 15/12-2021-22, відповідно до якого ТОВ "МІЛОАН" відступило на користь ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за Договором № 3636493.

Крім того, 10.01.2023 укладено договір № 10-01/2023, відповідно до якого ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відступило на користь ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за Договором № 3636493.

Таким чином, як зазначено, ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» наділено правом вимоги до відповідача за Договором № 3636493.

Позивач вказує, що загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом за Договором №3636493 від 02.08.2021, станом на день формування позовної заяви, відповідно до розрахунку заборгованості, становить 58049 грн. 35 коп., з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) - 9900 грн. 00 коп., заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 47049 грн. 35 коп., заборгованість за комісіями - 1100 грн. 00 коп., яку позивач просить стягнути з відповідача на свою користь, а також понесені судові витрати: судовий збір у розмірі 2662 грн. 40 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 16000 грн. 00 коп.

Ухвалою суду від 10.02.2026 позовну заяву прийнято, відкрито провадження у справі та призначено її до судового розгляду у відкритому судовому засіданні. Дана цивільна справа визнана судом малозначною і розглядається у порядку спрощеного позовного провадження із повідомленням (викликом) сторін. Сторонам встановлено строк для подачі заяв по суті справи. Крім того, сторони заперечень щодо такого порядку розгляду справи не надали.

12.03.2026 відповідачем, через свого представника - адвоката Зарубу С.О., подано відзив на позовну заяву, який прийнятий судом. Як зазначено, в Кредитному договорі передбачений строк виконання 60 днів, а саме дата надання кредиту - 02.08.2021, дата повернення позики (останній день) - 02.10.2021. Щодо нарахованих відсотків зазначає, що новий строк кредитування між сторонами не погоджувався і договором не передбачений. Крім того, вважає, що розрахунок заборгованості, який наданий разом з позовною заявою, не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, а, отже сам по собі не є належними доказом наявності заборгованості. Розрахунок складений самим позивачем, а тому інформація, зазначена в ньому, за умови відсутності первинних документів щодо видачі кредитних коштів, не може бути належним доказом отримання позичальником коштів у кредит та наявності заборгованості перед позивачем. Окремо, вертає увагу на строк позовної давності. Так, враховуючи те, що позивач знав про порушення свого права ще з моменту не повернення боргу в строк, передбачений в договорі, а саме 02.10.2021, то строк звернення до суду минув 02.10.2024. Також акцентує увагу суду на те, що він є військовослужбовцем ЗСУ, а тому має право на застосування до нього пільг, передбачених п. 15 ст. 14 Закону № 2011, як військовослужбовець, який був призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, який бере участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України. З огляду на зазначене, вважає, що в даному випадку, на підставі п. 15 ст. 14 Закону №2011, кредитор не має права нараховувати за Договором проценти за користування кредитом в межах строку кредитування, а також штрафні санкції (неустойку), оскільки в цей проміжок часу він проходив військову службу за призовом під час мобілізації. За таких обставин, відповідач просить застосувати строк позовної давності та відмовити в задоволенні позовних вимог.

17.03.2026 позивачем подано відповідь на відзив. Як зазначено, у розрахунку заборгованості (розрахунку і первісного кредитора, і фактора) чітко вказано, з чого складається заявлена сума заборгованості, відповідно до яких умов договору та, за який період вона була нарахована. До того ж, зауважує, що Сторонами погоджено, строк користування кредитом продовжується у разі наявності непогашеної заборгованості, а таке продовження не потребує додаткових дій ні від Кредитора, ні від Позичальника. Сторони Договору погодили окремий випадок автоматичної пролонгації договору, без необхідності вчинення будь-яких додаткових дій з боку сторін. Підписанням даного договору відповідач погодився на зазначені умови. Отже, ним було надано згоду на автопролонгацію договору у разі наявності заборгованості. Таким чином, Кредитором нараховано заборгованість відповідно до умов укладеного договору. Крім того, звертає увагу на те, що умови договору про автоматичну пролонгацію строку кредитування жодним чином не завдає шкоди Позичальнику, оскільки поряд із обов`язком сплачувати відсотки в період автоматичного продовження строку кредитування, Позичальник набуває і право правомірно користуватись кредитом та правомірно не повертати його протягом такого строку. З умов договору, зокрема п. 2.4.1, 2.4.2., вбачається, що прострочення зобов`язання та відповідальність за таке прострочення виникають у позичальника після дати завершення періоду, на який продовжено строк кредитування. При цьому, протягом періоду, на який пролонговано договір, позичальник має правомірно не сплачувати кредитору борг та таке користування коштами не вважається простроченням. Наголошує на тому, що на момент укладення кредитного договору відповідач не звертався до кредитора із заявами про надання роз`яснень незрозумілих йому умов договору або за додатковою інформацією щодо умов кредитування, з пропозицією про внесення будь-яких змін до запропонованої редакції договору, що свідчить про прийняття та згоду зі всіма умовами такого договору. Отже, розмір та порядок нарахування відсотків погоджений сторонами Кредитного договору, підстави виникнення заборгованості є законними, а її розмір розумним та справедливим.

Щодо строку позовної давності зазначає, що перебіг таких строків було зупинено в зв`язку з введенням карантину. Таким чином, з 12.03.2020 по 01.07.2023 перебіг строків позовної давності продовжено та такий строк має спливати 01.07.2026. Отже, строки позовної давності не були пропущені позивачем, а, підстави для застосування наслідків спливу строку позовної давності у суду відсутні.

Щодо статусу відповідача, як військовослужбовця, зауважує, що на момент укладення кредитного договору відповідач не набув статусу військовослужбовця і на нього не розповсюджувались пільги, відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Крім того, нарахування відсотків здійснювалось до 23.02.2022, тобто до початку повномасштабного вторгнення та набуття відповідачем статусу військовослужбовця.

Враховуючи зазначені вище обставини, позивач просить задовольнити позовну заяву в повному обсязі.

Заперечення на відповідь на відзив відповідачем подані не були.

У судове засідання представник позивача не з`явився, хоча повідомлявся судом про час, дату та місце проведення розгляду справи у встановленому законом порядку. Водночас, у прохальній частині позовної заяви заявлене клопотання про розгляд справи без участі представника Товариства. Крім того, зазначено про відсутність заперечень проти ухвалення заочного рішення у справі.

У судове засідання відповідач та його представник не з`явилися, не повідомивши суд про причину неявки, хоча про час, дату та місце розгляду справи повідомлялися у встановленому законом порядку. Слід також зазначити, що згідно з положеннями ст. 8 ЦПК України, інформація про рух справи є відкритою, оприлюдненою на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою можливо дізнатися необхідну інформацію щодо справи. У відзиві просять відмовити у задоволенні позову.

Враховуючи думку представника позивача, відповідача та його представника, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи в їх сукупності, всебічно, повно та об`єктивно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

У судовому засіданні встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 02.08.2021 між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 укладено Договір про споживчий кредит № 3636493, шляхом обміну електронними повідомленнями, який підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Відповідно до п. 6.1 Договору, цей Кредитний договір укладається в електронній формі в Особистому кабінеті Позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства та доступний зокрема через сайт Товариства та\або відповідний мобільний додаток чи інші засоби.

Так, ТОВ «МІЛОАН» має у мережі Інтернет сторінку www.miloan.ua з розміщеними «Правилами надання фінансових кредитів товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» (в редакції від 13.07.2021)".

Пунктами 6.3-6.5 Договору визначено, що приймаючи пропозицію Товариства про укладання цього кредитного Договору Позичальник також погоджується з усіма додатками та невід`ємними частинами (у т.ч. Правилами, Паспортом споживчого кредиту та Графіком платежів) Договору в цілому та підтверджує, що: він ознайомлений, погоджується з усіма визначеннями, умовами та змістом, повністю розуміє, і зобов`язується неухильно дотримуватись умов Кредитного договору та Правил надання фінансових кредитів (послуг) Товариством, що розміщені на сайті Товариства та є невід`ємною частиною цього Договору; він не є військовослужбовцем та не проходить один з видів військової служби, визначених ч. 6 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» в момент укладення цього Договору. Укладення Товариством Кредитного договору з Позичальником у електронній формі юридично є еквівалентним отриманню Товариством ідентичного за змістом Кредитного договору, який підписаний власноручним підписом Позичальника, у зв`язку з чим створює для сторін такі ж правові зобов`язання та наслідки. Цей Договір прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі.

Слід зазначити, що за дослідженими доказами судом встановлено, що кредитний договір від 02.08.2021 складається із договору про споживчий кредит № 3636493 (індивідуальна частина), Графіку платежів за договором, як додаток № 1 до договору №3636493 від 02.08.2021, Паспорту споживчого кредиту, як додаток № 2 до договору №3636493 від 02.08.2021, анкети-заяви на кредит, яка створена 02.08.2021.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає, яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Крім того, Верховний Суд у постанові у справі № 524/5556/19 від 12.01.2021 дійшов висновку: «Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і літер, або тільки цифр, або тільки літер, яку заявник отримує за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, тобто укладення між сторонами спірного правочину підтверджено належними та допустимими доказами».

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 у справі № 404/502/18, від 07.10.2020 у справі № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Отже, у цьому випадку мало місце укладення кредитного договору в електронній формі, що підписаний електронним підписом та акцептований відповідачем, шляхом введення одноразового ідентифікатора у вигляді коду - J29396, який відправлено йому 02.08.2021 на номер телефону НОМЕР_1 та введено ним 02.08.2021 о 08:45, що і є його безпосереднім підписом.

Одночасно з підписанням даного договору позичальником підписано Графік платежів за договором, як додаток № 1 та Паспорт споживчого кредиту, як додаток № 2.

Таким чином, скріпивши договір підписами, у сторін виникли взаємні права та обов`язки.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-1383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Відповідно до укладеного Договору Кредитодавець зобов`язався на умовах визначених цим Договором, на строк визначений п. 1.3. Договору надати Позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі визначеній у п. 1.2. Договору (далі - кредит), а Позичальник зобов`язався повернути Кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі - плата) у встановлений п. 1.4. Договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені Договором. Кредит надається з метою задоволення потреб Позичальника не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю та виконанням обов`язків найманого працівника. Типом кредиту є кредит (п. 1 Договору).

Умовами договору також визначено:

1.2. Сума (загальний розмір) кредиту становить 11000.00 грн. у валюті: Українські гривні.

1.3. Кредит надається строком на 30 днів з 02.08.2021 (строк кредитування).

1.4. Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу): 01.09.2021.

1.5. Загальні витрати Позичальника за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів та інших витрат Позичальника, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом та комісії (без врахування суми (тіла) кредиту) складають 5225.00 грн. в грошовому виразі та 11,215.00 відсотків річних у процентному значенні (орієнтовна реальна річна процентна ставка), і включає в себе складові, визначені у п.п. 1.5.1-1.5.2 Договору. Орієнтовна загальна вартість кредиту для Позичальника, що складається з суми загального розміру кредиту та загальних витрат Позичальника за кредитом складає 16225.00 гривень.

1.5.1. Комісія за надання кредиту: 1100.00 грн., яка нараховується за ставкою 10.00 відсотків від суми кредиту одноразово.

1.5.2. Проценти за користування кредитом: 4125.00 грн., які нараховуються за ставкою 1.25 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

1.6. Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

1.7. Тип процентної ставки за цим Договором: фіксована. Особливості нарахування процентів визначені п.п. 2.2,.2.3 цього Договору.

2.1. Кредитні кошти надаються Позичальнику шляхом переказу на Картковий рахунок.

2.2.1. Позичальник сплачує Кредитодавцю комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у розмірах, зазначених в п 1.5.1.-1.5.2. Договору, в термін (дату) вказаний в п.1.4. У випадку якщо Позичальник продовжує строк кредитування вказаний в п. 1.3 Договору, він додатково має сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту, проценти за ставкою визначеною п.1.5.2. або проценти за стандартною (базовою) ставкою, визначеною п.1.6 Договору, в сумі та на умовах визначених п.2.3 Договору.

2.2.2. Нарахування Кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати наступної за днем надання кредиту по дату завершення строку кредитування (з урахуванням можливих пролонгацій) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування, з урахуванням особливостей передбачених п.2.2.3 Договору.

2.3.1. Продовження вказаного в п.1.3 Договору строку кредитування може відбуватись на пільгових або стандартних (базових) умовах, наступним чином:

2.3.1.1. Пролонгація на пільгових умовах: Позичальник має право неодноразово продовжувати строк кредитування, за умови, що Кредитодавцем надана така можливість Позичальнику відповідно до розділу 6 Правил надання фінансових кредитів (послуг) Товариством (далі - Правила), що розміщені на веб-сайті Товариства miloan.ua (далі Сайт Товариства) за посиланням https://miloan.ua/s/documents і є невід`ємною частиною цього Договору. Для продовження строку кредитування за цим пунктом Позичальник має вчинити дії передбачені розділом 6 Правил, у т.ч. сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту.

2.3.1.2. Пролонгація на стандартних (базових) умовах: Позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли Позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування Позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у Позичальника відсутня заборгованість перед Кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту). Якщо Позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховуються за стандартною (базовою) ставкою наведеною в п. 1.6 Договору.

2.4.1. Позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом не пізніше терміну передбаченого п.1.4. Договору, а у випадку пролонгації - не пізніше дати завершення періоду на який продовжено строк кредитування.

Позичальник зобов`язаний:

3.3.2. Повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, а також інші платежі передбачені цим Договором у порядку, строки та терміни передбачені п.п. 1.1.-1.6. та п. 2.4. цього Договору.

3.3.3. У разі порушення строків повернення кредиту на вимогу Товариства сплатити пеню та/або проценти передбачені розділом 4 цього договору.

Судом встановлено, що Кредитодавець виконав взяті на себе зобов`язання у повному обсязі, надавши відповідачу кредит відповідно до умов укладеного кредитного договору. Так, ТОВ «МІЛОАН» видав відповідачу кредитні кошти в розмірі 11000 грн. 00 коп. на картковий рахунок НОМЕР_2 , чим виконав свої зобов`язання за Договором про споживчий кредит №3636493 від 02.08.2021 своєчасно та в повному обсязі, що підтверджується квитанцією від 02.08.2021 (ID платежу: 1723768260, Order ID: d7d94811-9058-4362-9fd4-6bbe66b234fd_63763577 1248311420).

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позивачем доведено факт укладення 02.08.2021 між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 . Договору про споживчий кредит №3636493, а також отримання відповідачем кредитних коштів у загальному розмірі 11000 грн. 00 коп. на підставі вказаного вище договору.

Таким чином, ТОВ «МІЛОАН» у повному обсязі виконало свої зобов`язання за Договором про споживчий кредит №3636493 від 02.08.2021, здійснивши переказ коштів відповідачу, однак свої зобов`язання щодо їх повернення, сплати процентів за користування кредитними коштами та інших платежів, визначених умовами договору останній не виконав у повному обсязі, в зв`язку з чим він мав заборгованість, станом на 15.11.2021 в загальному розмірі - 22904 грн. 35 коп., з яких: заборгованість за сумою кредиту - 9900 грн. 00 коп., заборгованість за сумою відсотків - 11904 грн. 35 коп., заборгованість по комісії - 1100 грн. 00 коп., що підтверджується відповідним розрахунком ТОВ «МІЛОАН».

Слід зазначити, що зі всіма умовами кредитування ОСОБА_1 був ознайомлений і прийняв умови Договору про споживчий кредит №3636493 від 02.08.2021. Навіть, після отримання кредитних коштів, він не відмовився від договору і не повернув у повному обсязі отримані у кредит грошові кошти.

До того ж, як вбачається з умов Договору про споживчий кредит №3636493 від 02.08.2021 Товариство має право відступати, передавати та будь-яким іншим чином відчужувати, а також передавати в заставу свої права за цим Договором (повністю або частково) на користь третіх осіб в будь-який час протягом строку дії цього Договору без згоди Позичальника. У випадку, якщо після відступлення прав вимоги за цим Договором Кредитодавець отримає від Позичальника платіж (кошти) для погашення існуючої заборгованості за цим Договором, такий платіж (кошти) відповідно до ч.2 ст.516 Цивільного кодексу України Позичальнику не повертаються і зараховуються в рахунок виконання зобов`язань Позичальника за цим Договором (п. 3.2.6 Договору).

Судом також встановлено, що 15.12.2021 ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» уклали Договір факторингу № 15-12/2021-22, згідно з яким ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» набуло статусу Нового Кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТОВ «МІЛОАН».

На виконання умов Договору факторингу № 15-12/2021-22 від 15.12.2021, ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» сплатив ТОВ «МІЛОАН» кошти в розмірі 4014 759 грн. 20 коп., що підтверджується платіжним документом № 313550011 від 20.12.2021.

Як вбачається із Реєстру боржників від 15.12.2021 до Договору факторингу №15/12-2021-22 від 15.12.202, відбулося відступлення ТОВ «МІЛОАН» до ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» права вимоги за Договором про споживчий кредит №3636493 від 02.08.2021, укладеним між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 , на загальну суму 22904 грн. 35 коп., з яких: заборгованість за сумою кредиту - 9900 грн. 00 коп., заборгованість за сумою відсотків - 11904 грн. 35 коп., заборгованість по комісії - 1100 грн. 00 коп. (порядковий номер у реєстрі боржників - 440).

Таким чином, відповідно до умов Договору факторингу № 15-12/2021-22 від 15.12.2021, ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» набуло право вимоги до відповідача, що і відображено в розрахунку заборгованості за Договором.

До того ж, із розрахунку заборгованості за Договором про споживчий кредит №3636493 від 02.08.2021 вбачається, що ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» нараховані відсотки за користування кредитом, за період з 15.12.2021 по 23.02.2022, за ставкою - 5.0% денних, у розмірі 35 145 грн. 00 коп.

Крім того, 10.01.2023 ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» та ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» уклали Договір № 10-01/2023 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, згідно з яким та відповідно до ст.ст. 512-519 ЦК України, ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» набуло статусу Нового Кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ».

Як вбачається із Реєстру боржників від 10.01.2023 до Договору № 10-01/2023 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 10.01.2023, відбулося відступлення ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» до ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» права вимоги за Договором про споживчий кредит №3636493 від 02.08.2021, укладеним між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 , на загальну суму 58049 грн. 35 коп., з яких: заборгованість за сумою кредиту - 9900 грн. 00 коп., заборгованість за сумою відсотків - 47049 грн. 35 коп., заборгованість по комісії - 1100 грн. 00 коп. (порядковий номер у реєстрі боржників - 17111).

Статтею 516 ЦК України визначено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Таким чином, боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж (ст. 1082 ЦК України).

Водночас, при умові, якщо відповідач з будь-яких підстав не отримав вищезазначені повідомлення про відступлення права вимоги, має місце той факт, за яким відповідач не мав жодних перешкод для реалізації свого зобов`язання по сплаті кредитної заборгованості на рахунки первісного кредитора, які вказані у кредитному договорі і таке виконання було б належним, відповідно до вимог ст. 516 ЦК України, що узгоджується з позицією Верховного Суду, яка висвітлена у постанові від 23.09.2015 у справі № 6-979цс15.

Частиною першою статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ч. 1 ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім того, статтею 1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Таким чином договір факторингу є одним з різновидів правочинів з відступлення права вимоги.

Відступлення права вимоги може здійснюватися на виконання різних зобов`язальних договорів. Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни (постанова від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18, провадження № 12-1гс21, пункт 57). Відповідно до статті 1077 ЦК України відступлення права вимоги може відбуватись і на підставі договору факторингу. Правова природа відповідного договору незалежно від його назви визначається виходячи зі змісту прав та обов`язків сторін договору. Вказана позиція висвітлена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/16579/20 від 07.09.2022 (п. 9.5).

Слід також зазначити, що метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника. При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату. Вказані правові висновки висвітлені у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 909/968/16 від 11.09.2018 (п. 59, 60).

Отже, враховуючи зазначені вище обставини, до ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», відповідно до укладеного Договору відступлення права вимоги № 10-01/2023 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 10.01.2023, перейшло право грошової вимоги за Договором про споживчий кредит №3636493 від 02.08.2021, укладеним між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 , на загальну суму 58049 грн. 35 коп., з яких: заборгованість за сумою кредиту - 9900 грн. 00 коп., заборгованість за сумою відсотків - 47049 грн. 35 коп., заборгованість по комісії - 1100 грн. 00 коп.

Як уже зазначалось вище, всупереч умовам кредитного договору відповідач не виконав свого зобов`язання. Після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідача, останній не здійснив жодного платежу для погашення кредитної заборгованості ні на рахунок ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ», ні на рахунки первісного кредитора ТОВ «МІЛОАН».

Таким чином, як зазначено, загальна сума заборгованості відповідача за Договором про споживчий кредит №3636493 від 02.08.2021 складає 58049 грн. 35 коп., з яких: заборгованість за сумою кредиту - 9900 грн. 00 коп., заборгованість за сумою відсотків - 47049 грн. 35 коп., заборгованість по комісії - 1100 грн. 00 коп.

На теперішній час відповідач продовжує ухилятись від виконання зобов`язання і заборгованість за договором не погашає, що є порушенням законних прав ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР».

Таким чином, між сторонами існує спір з приводу належності виконання зобов`язань за кредитним договором, який регулюється нормами Цивільного Кодексу України та положеннями укладеного кредитного договору.

Як визначено ст. 55 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч.ч. 3, 4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 ЦК України. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частин 1-3 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (частини перша та друга статті 633 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як передбачено ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Загальні положення про договір визначені розділом ІІ гл. 52 Цивільного Кодексу України.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 у справі № 404/502/18, від 07.10.2020 у справі № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського Кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).

Статтею 652 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору (ст. 1056-1 ЦК України).

До того ж, відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

На час розгляду справи Договір про споживчий кредит №3636493 від 02.08.2021, Договір факторингу № 15-12/2021-22 від 15.12.2021, Договір № 10-01/2023 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 10.01.2023 недійсними, розірваними чи припиненими не визнані.

Як зазначено у ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до положень ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язані вказаний строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), що визначено ст. 610 ЦК України. Відповідно до положень ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби, суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів (постанова Верховного Суду України від 14.09.2016 у справі № 6-223цс16).

Суд звертає увагу, що Кредитний договір №3636493 від 02.08.2021 є споживчим. Таким чином, судом установлено, що кредитні правовідносини, які виникли між сторонами, мають споживчий характер, а тому на них поширюються норми законодавства про захист прав споживачів.

Так, матеріали справи свідчать про те, що грошові кошти в розмірі 11000 грн. 00 коп. надавалися і отримані відповідачем ОСОБА_1 02.08.2021 зі сплатою процентів за користування кредитом, та інших платежів, визначених умовами договору. При укладенні договору позичальник був ознайомлений з орієнтованою вартістю кредиту та загальними витратами по ньому. Укладаючи договір, відповідач усвідомлював та підтвердив, що умови договору для нього зрозумілі, відповідають його інтересам, є розумними та справедливими. Також, він підтвердив, що отримав від позикодавця до укладення договору усю необхідну інформацію, яка визначена Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та Законом України «Про споживче кредитування» тощо.

Установивши, що Договір про споживчий кредит №3636493 від 02.08.2021 підписано сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, відповідач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та був ознайомлений з сукупною вартістю кредиту.

Судом встановлено, що при укладенні договору, кредитор надав відповідачу в повному обсязі інформацію стосовно умов кредитування, зауважень при його укладенні останній не висловив. Також відповідач не відмовився від укладення договору в спосіб та порядку, які передбачені законодавством.

Як вбачається із змісту позовної заяви, та враховуючи норми ст. 13 ЦПК України, позивач, діючи в межах своїх прав, самостійно визначаючи обсяг та склад позовних вимог, що підлягають до стягнення, просить стягнути з відповідача заборгованість за Договором про споживчий кредит №3636493 від 02.08.2021 у розмірі 58049 грн. 35 коп., з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) - 9900 грн. 00 коп., заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 47049 грн. 35 коп., заборгованість за комісіями - 1100 грн. 00 коп.

Слід зазначити, що позивачем обрано вірний спосіб захисту порушених майнових прав.

З матеріалів справи вбачається, та не спростовано відповідачем, що сума основного грошового зобов`язання (тіла кредиту) ОСОБА_1 в повній мірі не повернута ані первісному кредитору, ані наступним кредиторам, тому суд вважає, що вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) в розмірі - 9900 грн. 00 коп., є обґрунтованою та підлягає до задоволення.

До того ж, згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про споживче кредитування" у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні, зокрема, загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.

Частиною другою статті 8 Закону України "Про споживче кредитування" визначено, що для цілей обчислення реальної річної процентної ставки та денної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом. До загальних витрат за споживчим кредитом включаються: доходи кредитодавця у вигляді процентів; комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо; інші витрати споживача на додаткові та/або супутні послуги, які підлягають сплаті на користь кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (платежі за послуги кредитного посередника, страхові та податкові платежі, збори на обов`язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).

Отже, до вказаного вище Кредитного договору кредиту правомірно включена умова щодо сплати комісії, а тому суд вважає, що вимога позивача про стягнення з відповідача комісії в розмірі - 1100 грн. 00 коп., є обґрунтованою та підлягає до задоволення.

Водночас, суд не може погодитись з доводами позивача в частині нарахування заборгованості по процентах за користування кредитом, у розмірі 47049 грн. 35 коп. з огляду на наступне.

Згідно із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, припис абзацу другого частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Як наслідок, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, оскільки в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 цього Кодексу, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У зазначеній постанові Верховний Суд сформував низку правових висновків. Зокрема, Велика Палата розмежувала поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання».

Окрім того, в п. 54 постанови Верховний Суд вказав, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Тобто, згідно з позицією Верховного Суду, припинення нарахування передбачених договором процентів можливо у двох випадках: закінчення строку кредитування, який визначений договором, та пред`явлення вимоги в порядку ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Вказаний висновок зазначено у постановах Верховного Суду у справах №296/10217/15-ц від 07.07.2020, №912/1120/16 від 04.02.2020, №910/18943/20 від 27.07.2021.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 (справа № 910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточняючи свій правовий висновок, який викладений у постанові від 18.01.2022 (справа № 910/17048/17), щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Як уже зазначалось вище, відповідно до укладеного Кредитного договору №3636493 від 02.08.2021 відповідач отримав кредит у розмірі 11000 грн. 00 коп. на строк 30 днів, тобто до 01.09.2021.

Пунктом 1.5.2. Кредитного договору визначено, що проценти за користування кредитом: 4125.00 грн., які нараховуються за ставкою 1.25 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом (п. 1.6. Кредитного договору).

Як уже зазначалось вище, пунктом 2.3. Кредитного договору визначено умови пролонгації строку кредитування. Продовження вказаного в п.1.3 Договору строку кредитування може відбуватись на пільгових або стандартних (базових) умовах, наступним чином:

2.3.1.1. Пролонгація на пільгових умовах: Позичальник має право неодноразово продовжувати строк кредитування, за умови, що Кредитодавцем надана така можливість Позичальнику відповідно до розділу 6 Правил надання фінансових кредитів (послуг) Товариством (далі - Правила), що розміщені на веб-сайті Товариства miloan.ua (далі Сайт Товариства) за посиланням https://miloan.ua/s/documents і є невід`ємною частиною цього Договору. Для продовження строку кредитування за цим пунктом Позичальник має вчинити дії передбачені розділом 6 Правил, у т.ч. сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту. Якщо Позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на пільгових умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховуються за ставкою визначеною п. 1.5.2 Договору.

2.3.1.2. Пролонгація на стандартних (базових) умовах: Позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли Позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування Позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у Позичальника відсутня заборгованість перед Кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту). Якщо Позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховуються за стандартною (базовою) ставкою наведеною в п. 1.6 Договору. У випадку, якщо Позичальник протягом періоду на який продовжено строк кредитування(пролонгації) на стандартних (базових) умовах вчинить дії для продовження строку кредитування на пільгових умовах, такі дії зупиняють строк пролонгації на стандартних (базових) умовах до моменту спливу строку пролонгації на пільгових умовах.

Відповідно до розрахунку заборгованості за Кредитним договором №3636493 від 02.08.2021, який здійснено ТОВ «МІЛОАН», станом на 15.11.2021, заборгованість відповідача за сумою відсотків становить - 11904 грн. 35 коп., які нараховані за період з 04.08.2021 по 15.11.2021 (з 04.08.2021 по 01.09.2021 - згідно з п.1.5.2 договору; з 02.09.2021 по 21.09.2021 - згідно з п.п. 1.6, 2.3.1.2 договору; з 22.09.2021 по 06.10.2021 - згідно з п.п.1.5.2, 2.3.1.1 договору; з 07.10.2021 по 15.11.2021 - згідно з п.п. 1.6, 2.3.1.2 договору).

Таким чином, оскільки Кредитним договором №3636493 від 02.08.2021 визначений строк його дії, який становить 30 днів, а також умови пролонгації, саме протягом вказаного вище строку (з 04.08.2021 по 15.11.2021) Кредитор мав право нараховувати відповідачу передбачені цим договором відсотки.

Отже, виходячи із суми кредиту в розмірі 11000 грн. 00 коп., узгодженої процентної ставки, строку кредитування з урахуванням пролонгації, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає заборгованість по відсоткам за Кредитним договором №3636493 від 02.08.2021 у розмірі 11904 грн. 35 коп.

Суд також звертає увагу на те, що п. 2.4.1. Кредитного договору визначено, що Позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом не пізніше терміну передбаченого п. 1.4. Договору, а у випадку пролонгації - не пізніше дати завершення періоду, на який продовжено строк кредитування.

Тож, вимоги позивача про стягнення з відповідача процентів за кредитом, нарахованих ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ», яке набуло право вимоги до відповідача на підставі Договору факторингу № 15-12/2021-22 від 15.12.2021, за період після закінчення строку кредитування, а саме з 15.12.2021 по 23.02.2022 у розмірі 35 145 грн. 00 коп., унаслідок неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань, є необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.

У постанові Верховного Суду від 27.07.2021 за № 910/18943/20 зроблено висновок, що оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення з боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Звертаючись до суду із цим позовом, ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» не заявляло вимоги про застосування судом ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Посилання Товариства на те, що умовами Договору визначено окремий випадок автоматичної пролонгації договору, без необхідності вчинення будь-яких додаткових дій з боку сторін, суд відхиляє з огляду на таке.

Умови договору мають бути чіткими і зрозумілими. При стягненні заявленої позивачем заборгованості за нарахованими процентами необхідно ґрунтуватися на чітко обумовлених між контрагентами умовах договору, якими визначено ціну кредиту і строк кредитування, а не двозначними умовами, які дозволяють кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму вартості кредиту. Такий механізм не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Заперечуючи наявність заборгованості за процентами за користування кредитом та штрафними санкціями, відповідач вказав, що він є військовослужбовцем Збройних Сил України і на нього поширюються пільги, передбачені частиною 15 статті 14 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Так, з матеріалів справи вбачається, що відповідно до довідки № 08/5025 від 17.10.2024, виданої начальником відділу кадрів військової частини НОМЕР_3 підполковником ОСОБА_2 , - сержант ОСОБА_1 з 28.05.2023 дотепер проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_3 та з 06.01.2024 по 22.09.2024; з 05.10.2024 дотепер безпосередньо бере участь в бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі та стримування військової агресії Російської Федерації проти України в Донецькій та Луганській областях.

Суд звертає увагу, що відповідач не заявляв про зупинення провадження у справі, а висловив свою позицію щодо розв`язання спору, через свого представника, яка враховується під час розгляду справи.

Відповідно до пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.

Отже, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено пільги щодо звільнення від процентів за користування кредитом.

Суд звертає увагу на те, що приймаючи пропозицію Товариства про укладання цього кредитного Договору Позичальник підтвердив, що він не є військовослужбовцем та не проходить один з видів військової служби, визначених ч. 6 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» в момент укладення цього Договору (п. 6.3. Кредитного договору).

Крім того, як уже зазначалось вище, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає заборгованість по відсоткам за Кредитним договором №3636493 від 02.08.2021 у розмірі 11904 грн. 35 коп., яка нарахована первісним кредитором за період з 04.08.2021 по 15.11.2021.

Тобто, означена заборгованість нарахована відповідачу до введення в Україні воєнного стану (24.02.2022) та його призову на військову службу під час мобілізації (28.05.2023), а тому, на відповідача не поширюється пільга, передбачена частиною 15 статті 14 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в частині стягнення заборгованості по відсоткам за Кредитним договором №3636493 від 02.08.2021 у розмірі 11904 грн. 35 коп., яка нарахована первісним кредитором за період з 04.08.2021 по 15.11.2021.

Що стосується заяви відповідача про застосування строків позовної давності до заявлених ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» позовних вимог, слід зазначити, що главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11.09.1997, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав-учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (п. 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п. 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлена тривалістю три роки (ст. 257 ЦК України). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Частинами першою, п`ятою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Позовна давність відповідно до частини першої статті 260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Позовна заява надійшла до суду через систему «Електронний суд» - 17.03.2026.

Крім того, суд зауважує на тому, що згідно з пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Слід зазначити, що ці зміни до ЦК України внесені Законом України №540-ІХ від 30.03.2020, які набрали чинності 02.04.2020.

Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», з 12.03.2020 до 22.05.2020 на всій території України введено карантин. У подальшому термін дії карантину неодноразово продовжувався відповідними постановами Кабінету Міністрів України та тривав до 30.06.2023 включно.

Тобто, карантин, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), на території України тривав до 30.06.2023.

Виходячи з наведених вище положень закону, пропущеною може бути позовна давність лише за вимогами, що виникли до 12.03.2017. Строк позовної давності за всіма вимогами, що виникли після 12.03.2017, та на які поширюється загальна позовна давність у три роки, вважаються продовженим на підставі пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, до закінчення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), тобто до 30.06.2023.

До того ж, згідно із Законом № 2120-IX від 15.03.2022, в редакції Закону № 3450-IX від 08.11.2023, розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, яким визначено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

При цьому, 14.05.2025 прийнято Закон України «Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» № 4434-IX, яким виключено пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003р., №№ 40-44, ст. 356). Цей Закон набирає чинності з 04.09.2025.

Отже, з 04.09.2025 відновився перебіг строків позовної давності. Водночас, строки позовної давності не обнуляються, а продовжуються з того моменту, на якому були зупинені. Якщо строк вже сплив до моменту зупинення, він не поновлюється.

Судом взято до уваги, що на час розгляду справи, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, строком на 30 діб та у подальшому продовжено строк його дії, і який діє на час розгляду справи.

Тобто, воєнний стан в Україні діяв на момент подачі цього позову до суду і триває дотепер.

Суд звертає увагу відповідача на те, що оскільки дану позовну заяву про стягнення заборгованості за кредитним договором подано позивачем через систему «Електронний суд» - 17.03.2026, строк позовної давності не пропущений, а відтак, не може бути застосовано при розгляді даної справи, тому доводи сторони відповідача про пропуск позивачем строків позовної давності є безпідставними, враховуючи викладене вище та приписи п.п. 12, 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України (пункт 19 розділу виключено на підставі Закону № 4434-IX від 14.05.2025).

Інші доводи, які викладені стороною відповідача у відзиві на позов, не знайшли свого підтвердження, а навпаки, спростовуються дослідженими доказами по справі, які є належними, допустимими, достовірними, достатніми та переконливими.

З урахуванням викладеного вище та приймаючи до уваги, що відповідач не виконав належним чином зобов`язання щодо погашення заборгованості за Договором про споживчий кредит №3636493 від 02.08.2021, укладеним між ним та ТОВ «МІЛОАН», в обумовлені договором строки, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», у межах заявлених вимог, з огляду на норми ст. 13 ЦПК України, підлягають до часткового задоволення, а саме, з відповідача на користь позивача слід стягнути: заборгованість за тілом кредиту - 9900 грн. 00 коп., заборгованість за процентами - 11904 грн. 35 коп., заборгованість за комісією - 1100 грн. 00 коп. В іншій частині слід відмовити.

Щодо розподілу судових витрат, то відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Позивачем при зверненні до суду з цим позовом сплачений судовий збір у розмірі 2662 грн. 40 коп., з урахуванням норми ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» (при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору), що підтверджується платіжним документом № 0602460039 від 23.01.2026.

Таким чином, оскільки позовні вимоги ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» задоволено частково, а саме на 39,46 % від заявлених вимог, то з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме в розмірі - 1050 грн. 58 коп., (39,46 % від 2662 грн. 40 коп.).

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, то суд керується нормами ч. ч. 2, 3 ст. 137 ЦПК України, якими передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. ч. 4, 5 ст. 137 ЦПК України).

Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У постанові Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Судом встановлено, що правнича допомога ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» надавалася на підставі договору № 01-07/2024 від 01.07.2024, укладеного між Адвокатським об`єднанням «ЛІГАЛ АССІСТАНС» та ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», за умовами якого Клієнт доручає, а Адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання надавати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором.

Пунктом 4.1. Договору визначено, що вартість послуг узгоджується сторонами у заявці на надання юридичної допомоги, які є невід`ємними додатками до цього Договору (форма заявки визначена у Додатку № 1 до Договору).

Відповідно до заявки на надання юридичної допомоги № 1789 від 01.12.2025 та витягу з акту № 17 про надання юридичної допомоги від 31.12.2025, Адвокатське об`єднання «ЛІГАЛ АССІСТАНС» надало ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» правничу допомогу по цивільній справі за позовом ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором № 3636493.

Позивачем заявлено вимогу про компенсацію йому за рахунок відповідача витрат з оплати правової допомоги адвоката в сумі 16 000 грн. 00 коп.

Аналіз змісту наданих стороною позивача доказів на підтвердження розміру витрат на правову допомогу свідчить, що відповідні витрати складаються з оплати послуг адвоката за вчинення наступних дій: надання усної консультації з вивченням документів (2 год. - на суму 4 000 грн. 00 коп.); складання позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду (4 год. - на суму 12 000 грн. 00 коп.).

Як на думку суду, вказані докази є належними та допустимими.

Слід зазначити, що Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у додатковій постанові у справі № 201/14495/16-ц від 30.09.2020, провадження № 61-22962св19, зазначив, що підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, її розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.01.2014 (справа «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Слід також звернути увагу на те, що при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись критеріями, закріпленими у статті 137 ЦПК України.

Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що викладена в постанові від 13.03.2025 у справі № 275/150/22 (провадження № 61-13766св24).

За приписами статті 13 ЦПК України суд як арбітр, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, не може діяти на користь будь-якої із сторін, оскільки це не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.

З огляду на викладене, суд робить висновок, що зменшення розміру витрат на правову допомогу, отриману позивачем у заявленому та доведеному обсязі, без відповідної заяви іншої сторони у спорі - відповідача, є порушення вимог статті 13, частин п`ятої, шостої статті 137 ЦПК України.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування положень ст.ст. 13, 137 ЦПК України викладений в постанові Верховного Суду від 12.03.2025 у справі № 361/10208/23 (провадження № 61-12269св24), що судом застосовується з метою виконання положень ч. 4 ст. 263 ЦПК України.

Як встановлено судом із матеріалів справи, відповідач ОСОБА_1 заперечень щодо витрат на правничу допомогу до суду не подав, а також не подав і клопотання про їх зменшення.

Таким чином, як на думку суду, знайшли своє підтвердження доводи сторони позивача про понесені ним витрати на професійну правничу допомогу адвоката під час розгляду цієї цивільної справи. Крім того, суд враховує той факт, що розмір витрат є справедливим, не завищеним і співмірним з тим обсягом наданих послуг (виконаних робіт), що дає підстави для задоволення вимог про стягнення витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги. Підстав для зменшення розміру таких витрат, суд не вбачає і про зазначене відповідачем заявлено не було.

З огляду на викладене вище, беручи до уваги, що позовні вимоги ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» задоволено частково, а саме на 39,46 % від заявлених вимог, то пропорційний розмір витрат на правничу допомогу адвоката становить 6313грн. 60коп. (39,46 % від 16000 грн. 00 коп.), який і підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

На підставі викладеного та, керуючись ст.ст. 3, 4, 5, 10, 12, 13, 19, 76-81, 133, 137, 141, 259, 265, 268, 273, 274, 277, 279 ЦПК України суд, -

в и р і ш и в:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» (код ЄДРПОУ 44276926, інд.01133, м. Київ, вул. Мечнікова, 3 офіс 306) заборгованість за кредитним договором №3636493 від 02.08.2021: заборгованість за тілом кредиту - 9900грн. 00коп., заборгованість за процентами - 11904грн. 35коп., заборгованість за комісією - 1100грн. 00коп., а також судовий збір - 1050 грн. 58коп., витрати на правничу допомогу - 6313грн. 60коп., а всього - 30268 грн. 53 коп.

В іншій частині відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Черкаського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено 24.04.2026.

Головуючий суддя С. М. Позарецька