Рішення від 03 травня 2026 р. у справі №570/4565/25 — Рівненський районний суд Рівненської області

Справа № 570/4565/25

Номер провадження 2/570/283/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 травня 2026 року м.Рівне

Рівненський районний суд Рівненської області в особі судді Гладишевої Х.В.,

за участю секретаря судового засідання Ярошик І.Р.,

учасники справи, які були присутні у судовому засіданні 20.04.2026 року:

представник позивача - не з`явився,

прокурор - Ковальчук Л.В.,

відповідач 1 - не з`явився,

відповідач 2 - не з`явився,

відповідач 3 - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського районного суду Рівненської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Виконувача обов`язків керівника Рівненської окружної прокуратури Євгенія Михайліченка, Рівненської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів та відновлення становища, яке існувало до порушення, -

в с т а н о в и в :

09.09.2025 року до Рівненського районного суду Рівненської області звернувся Виконувач обов`язків керівника Рівненської окружної прокуратури Євгеній Михайліченко, Рівненська міська рада з позовною заявою до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів та відновлення становища, яке існувало до порушення, в яких просили визнати недійсним договір іпотеки від 06.10.2020, укладений між ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), посвідчений приватним нотаріусом нотаріального округу Рівненського районного нотаріального округу Рівненської області Дереньком Р.І., зареєстрований в реєстрі за №2551, предметом якого є земельні ділянки площею 0,1637 га, кадастровий номер 5624655300:02:007:0103; площею 0,6563 га, кадастровий номер 5624655300:02:007:0105; визнати недійсним договір іпотеки від 06.10.2020, укладений між ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ), посвідчений приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Рівненської області Дереньком Р.І. зареєстрований в реєстрі за №2555, предметом якого є земельні ділянки: площею 0,3425 га, кадастровий номер 5624655300:02:007:0106; площею 0,2160 га, кадастровий номер земельної ділянки 5624655300:02:007:0107; відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом повернення земельних ділянок кадастровий номер 5624655300:02:007:0106 площею 0,3425 га, кадастровий номер 5624655300:02:007:0107 площею 0,2160 га у власність ОСОБА_2 ; відновити становище, яке існувало до порушення шляхом повернення земельних ділянок кадастровий номер 5624655300:02:007:0103 площею 0,1637 га, кадастровий номер 5624655300:02:007:0105 площею 0,6563 га у власність ОСОБА_1 ; стягнути з відповідачів сплачений судовий збір.

Короткий зміст заяв по суті справи.

Позовну заяву Виконувач обов`язків керівника Рівненської окружної прокуратури Євгеній Михайліченко мотивує наступним.

Так, рішенням Рівненського районного суду від 05.08.2022 у справі №570/2708/19 задоволено позов заступника керівника Рівненської місцевої прокуратури в інтересах держави до Квасилівської селищної ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Рівненської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_4 , Головне управління Держгеокадастру у Рівненській області, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , визнано незаконними та скасовано рішення Квасилівської селищної ради від 11.10.2016 №303 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки в смт.Квасилів», Квасилівської селищної ради від 07.12.2016 № 344 «Пре розгляд заяви громадянки ОСОБА_4 », Квасилівської селищної ради від 18.04.2018 № 991 «Про передачу земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_4 », витребувано на користь територіальної громади Квасилівської селищної ради в особі Квасилівської селищної ради, правонаступником якої є Рівненська міська рада від ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1637 га (к.н.5624655300:02:007:0103), площею 0,2215 га (к.н.5624655300:02:007:0104), площею 0,6563 га (к.н.5624655300:02:007:0105), та від ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,3425 га (к.н. 5624655300:02:007:0106), площею 0,2160 га (к.н.5624655300:02:007:0107).

Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель несільськогосподарського призначення та земель запасу сільсько-господарського та лісогосподарського призначення (крім населених пунктів та земель лісогосподарського призначення, що знаходяться в користуванні лісогосподарських підприємств) за межами населених пунктів на території Квасилівської селищної ради Рівненського району, розробленої Державним підприємством «Рівненський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» у 2012 році земельна ділянка площею 3,8673 га (на якій знаходяться оспорювані земельні ділянки) є болотом. Також, згідно матеріалів інвентаризації 2016 року на вказаній земельній ділянці наявний став. Отже, віднесення такої ділянки до земель сільськогосподарського призначення суперечить нормам ст. 22 ЗК України та унеможливлює використання таких земельних ділянок за цільовим призначенням.

Таким чином, розроблення, затвердження технічної документації із землеустрою та віднесення земельної ділянки площею 5,9489 га до земель сільськогосподарського призначення в смт. Квасилів, на підставі чого у подальшому за рахунок вказаної земельної ділянки було відведено в приватну власність земельні ділянки площею 1,0415 га та площею 0,5585 га громадянці ОСОБА_4 для ведення особистого селянського господарства, відбулося з порушенням вимог земельного законодавства, а саме ст.35 Закону України «Про землеустрій» та Порядку проведення інвентаризації земель.

У зв`язку з викладеним, рішення Квасилівської селищної ради №303 від 11.10.2016 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки в смт. Квасилів» є незаконним та підлягає скасуванню.

У подальшому, рішенням Квасилівської селищної ради №991 від 18.04.2018 затверджено проекти землеустрою земельних ділянок загальною площею 1,6 га, у тому числі ділянки площею 1,0415 га, к.н. 5624655300:02:007:0051, площею 0,5585 га, к.н. 5624655300:02:007:0052 та передано вказані земельні ділянки у власність ОСОБА_4 для ведення особистого селянського господарства.

А тому, керуючись ч.7 ст.118 ЗК України, у зв`язку з невідповідності місця розташування земельної ділянки генеральному плану та плану зонування Квасилівська селищна рада повинна була прийняти рішення про відмову у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею 1,6 га у власність для ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до інформації Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області, проекти землеустрою земельних ділянок площею 1,0415 га, к.н.5624655300:02:007:0051, площею 0,5585 га, к.н.5624655300:02:007:0052, у зв`язку з їх відведенням в межах населеного пункту, повинні були погоджуватися відповідними органами архітектури, що в даному випадку зроблено не було та фактично є неможливим, у зв`язку з використанням земельних ділянок з порушенням генерального плану та зонування смт.Квасилів.

Тобто, проекти землеустрою земельних ділянок площею 1,0415 га, к.н.5624655300:02:007:0051, площею 0,5585 га, к.н. 5624655300:02:007:0052 розроблені з порушенням вимог ст. ст. 1, 50 Закону України «Про землеустрій», ст.25 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

У зв`язку з викладеним та враховуючи, що рішення №344 від 07.12.2016 прийнято всупереч вказаних вимог законодавства та з порушенням функціонального призначення земель, рішення №911 від 18.04.2018 «Про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_4 », яким затверджено відповідні проекти землеустрою є також незаконним та підлягає скасуванню.

Рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою та подальша передача земельних ділянок загальною площею 1,6 га відбулася з порушенням вимог чинного законодавства.

Відповідно до Генерального плану та плану зонування території смт. Квасилів земельні ділянки площею 1,0415 га, кадастровий номер 5624655300:02:007:0051 (після поділу земельні ділянки з к.н. 5624655300:02:007:0103 площею 0,1637 га; 5624655300:02:007:0104 площею 0.2215 га) та площею 0,5585 га, 5624655300:02:007:0052 (після поділу земельні ділянки з к.н. 5624655300:02:007:0106 площею 0,3425 га та к.н. 5624655300:02:007:0107 площею 0,2160 га) розміщені в зоні В-5 виробнича зона підприємств 5 класу шкідливості, яка призначена для підприємств, що є джерелами забруднення навколишнього середовища і потребують санітарно-захисних зон до 50 метрів.

Тобто, використання спірних земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства є неможливим.

У подальшому, ОСОБА_4 подарувала земельну ділянку площею 1,0415 га з к.н. 5624655300:02:007:0051 ОСОБА_5 , а земельну ділянку площею 0,5585 га з к.н. 5624655300:02:007:0052 - ОСОБА_6 , згідно договорів дарування від 20.07.2018.

Водночас, ОСОБА_7 відчужено на користь ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,5585 га, к.н.5624655300:02:007:0052 на підставі договору купівлі-продажу №1029 від 03.04.2019.

Встановлено, що вказана земельна ділянка на підставі технічної документації щодо поділу та об`єднання земельної ділянки поділена на дві земельні ділянки: к.н.5624655300:02:007:0106 площею 0,3425 га та к.н.5624655300:02:007:0107 площею 0,2160 га, які перебували у приватній власності ОСОБА_2 .

ОСОБА_5 , також, відчужено на користь ОСОБА_1 земельну ділянку площею 1,0415 к.н.5624655300:02:007:0051, на підставі договору купівлі-продажу №1032 від 03.04.2019.

Встановлено, що вказана земельна ділянка на підставі технічної документації щодо поділу та об`єднання земельної ділянки поділена на три земельні ділянки: к.н.5624655300:02:007:0103 площею 0,1637 га; к.н.5624655300:02:007:0104 площею 0,2215 га; к.н.5624655300:02:007:0105 площею 0,6563 га, які перебували у приватній власності ОСОБА_1 .

З огляду на викладене та враховуючи, що Квасилівська селищна рада, приймаючи рішення щодо передачі земельних ділянок площею 0,5585 га та 1,415 га у приватну власність, діяла всупереч положенням законодавства, то такі дії не можуть бути розцінені як вираження волі територіальної громади селища на вибуття земельних ділянок з її (власника) володіння.

А тому, вищевказані земельні ділянки, на підставі ст. 388 ЦК України, підлягають витребуванню у відповідачів на користь територіальної громади Квасилівської селищної ради, правонаступником якої є Рівненська міська рада.

З урахуванням наведених вимог закону і встановлених фактичних обставин справи, суд дійшов висновку, що оскільки ОСОБА_4 всупереч вимогам ст.ст. 116, 118, 121 ЗК України отримала безоплатно у власність дві земельні ділянки загальною площею 1,6 га неправомірно і не мала права відчужувати їх у подальшому, тому ці ділянки вибули із власності територіальної громади поза волею їх належного розпорядника і позовні вимоги є обгрунтованими та доведеними.

У подальшому, постановою Рівненського апеляційного суду від 03.02.2023 у справі №570/2708/19 залишено без задоволення апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а рішення суду першої інстанції - без змін.

В ході здійснення дій з метою виконання рішення суду у справі №570/2708/19 Рівненською окружною прокуратурою з`ясовано, що 06.10.2020 між, ОСОБА_3 (іподержателем) та ОСОБА_2 (іпотекодавцем) укладено договір іпотеки, зареєстрований в реєстрі за №2555, з метою забезпечення вимог кредитора за договором грошової позики в сумі 146 104 грн, від 06.10.2020 за №02/10/20.

Предметом іпотеки відповідно до умов зазначеного договору є земельні ділянки площею 0,3425 га (к.н.5624655300:02:007:0106) та площею 0,2160 га (к.н.5624655300:02:007:0107), що перебувають у власності іпотекодавця, загальна вартість яких за домовленістю сторін складає 146 104 гривні.

Також, 06.10.2020 між ОСОБА_3 (іподержателем) та ОСОБА_1 (іпотекодавцем) укладено договір іпотеки, зареєстрований в реєстрі за №2551, з метою забезпечення вимог кредитора за договором грошової позики в сумі 214 512 грн від 06.10.2020 за №01/10/20.

Предметом іпотеки відповідно до умов зазначеного договору є земельні ділянки площею 0,1637 га (к.н.5624655300:02:007:0103) та площею 0,6563 га (к.н.5624655300:02:007:0105), що перебувають у власності іпотекодавця, загальна вартість яких за домовленістю сторін складає 214 512 гривні.

У подальшому, рішенням Рівненського районного суду від 12.04.2021 у справі №570/427/21, яке набрало законної сили 20.05.2021, задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , звернуто стягнення на предмети іпотеки від 06.10.2020 в рахунок погашення заборгованості за договорами грошової позики, шляхом визнання за ОСОБА_3 права власності на земельні ділянки площею 0,3425 га (к.н.5624655300:02:007:0106), площею 0,2160 га (к.н.5624655300:02:007:0107), площею 0,1637 га (к.н.5624655300:02:007:0103), площею 0,6563 га (к.н.5624655300:02:007:0105).

Як наслідок, на підставі рішення суду у справі №570/427/21 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 20.05.2021 зареєстровано за ОСОБА_3 право приватної власності на спірні земельні ділянки.

Поряд з цим, договори іпотеки від 06.10.2020 укладено під час розгляду справи №570/427/21 з метою уникнення виконання можливого позитивного рішення у вказаній справі, а тому останні є фраундаторними та підлягають визнанню недійсними з одночасним відновленням становища, яке існувало до порушення.

Такі договори є фраудаторними з огляду на наступне:

1) Відчуження майна боржником відбулося після пред`явлення до нього позову, оскільки на момент укладення спірних договорів іпотеки №2551, №2555 від 06.10.2020 — ОСОБА_1 та ОСОБА_2 достовірно було відомо про розгляд судом справи №570/2708/19, предметом якої було витребування з їх чужого незаконного володіння земельних ділянок на користь територіальної громади. Сторони іпотекодавці були обізнані не лише про сам факт розгляду справи, а й про можливі правові наслідки у разі задоволення позовних вимог, які фактично настали в подальшому, а саме обов`язок повернення вказаних земельних ділянок до комунальної власності;

2) Майно відчужено за оплатними договорами ціна за якими занижена. Предметом договору іпотеки від 06.10.2020 №2551, укладеного між ОСОБА_3 (іподержателем) та ОСОБА_1 (іпотекодавцем) є земельні ділянки площею 0,1637 га (к.н.5624655300:02:007:0103) та площею 0,6563 га (к.н.5624655300:02:007:0105), що перебувають у власності іпотекодавця, загальна вартість яких за домовленістю сторін складає 214 512 гривень.

Водночас, в межах досудового розслідування у кримінальному провадженні №42024181110000082, розпочатого 17.12.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України за фактом умисного невиконання рішення Рівненського районного суду від 05.08.2022 у справі №570/2708/19 проведено судові оціночно-земельні експертизи щодо вартості оспорюваних земельних ділянок.

Так, відповідно до висновку судової оціночно-земельної експертизи №1667-Е від 05.05.2025 ринкова вартість земельної ділянки к.н. 5624655300:02:007:0103, загальною площею 0,1637 га, станом на 25.05.2021 могла становити 70 276 грн, а згідно висновку судової оціночно-земельної експертизи №1664-Е від 24.04.2025 ринкова вартість земельної ділянки к.н. 5624655300:02:007:0105, загальною площею 0,6563 га, станом на 25.05.2021 могла становити 244 472 гривень.

Отже, згідно висновків експертизи загальна вартість земельних ділянок складає 314 748 грн, що значно перевищує суму договору позики, а саме 214 512 гривень.

Предметом договору іпотеки від 06.10.2020 №2555, укладеного між ОСОБА_3 (іподержателем) та ОСОБА_2 (іпотекодавцем) є земельні ділянки площею 0,3425 га (к.н.5624655300:02:007:0106) та площею 0,2160 (к.н.5624655300:02:007:0107), що перебувають у власності іпотекодавця, загальна вартість яких за домовленістю сторін складає 146 104 гривні.

Однак, згідно висновку судової оціночно-земельної експертизи №1665-Е від 24.04.2025 ринкова вартість земельної ділянки к.н. 5624655300:02:007:0106, загальною площею 0,3425 га, станом на 25.05.2021 могла становити 136 589 грн, а відповідно до висновку судової оціночно-земельної експертизи №1666-Е від 05.05.2025 ринкова вартість земельної ділянки к.н. 5624655300:02:007:0107, загальною площею 0,2160 га, станом на 25.05.2021 могла становити 89 921 гривень.

Тобто, згідно висновків експертизи загальна вартість вказаних земельних ділянок складає 226 510 грн, що значно перевищує суму договору позики від 06.10.2020, а саме 146 104 гривні. Отже, з наведеного слідує, що ціна договорів є нижчою порівняно з ринковою вартістю майна, яке було передано в іпотеку.

3) Майно відчужене на користь пов`язаної особи.

Як вбачається з рішення Рівненського районного суду у справі №570/427/21 від 12.04.2021 слідує, що обидва договори іпотеки №№ 2551 та 2555 були укладені в один день, 06.10.2020, різними особами ( ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ), але з однією і тією ж особою ОСОБА_3 , що вказує на узгоджений характер дій.

Така узгодженість дій та часові обставини можуть свідчити про наявність попередньої домовленості між сторонами, що в свою чергу вказує на штучний характер правочинів, які фактично були спрямовані не на реальне забезпечення зобов`язань, а на створення перешкод для виконання майбутнього судового рішення Рівненського районного суду у справі №570/2708/19.

Крім того, договори грошової позики, на забезпечення виконання яких укладено спірні договори іпотеки, були укладені на вкрай короткий строк 10 днів, що не відповідає звичайній практиці кредитування та не свідчить про реальність зобов`язань.

При цьому, відсутні будь-які дії з боку ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які б свідчили про їхній намір реально виконувати умови договорів грошової позики, не надано доказів повернення коштів, переписки, вимог чи спроб зокрема врегулювання спору.

Водночас, у справі №570/427/21 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнали позов, що свідчить про відсутність спору щодо суті правовідносин та підтверджує формальний характер укладених правочинів.

4) Внаслідок відчуження майна у боржника відсутнє майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором.

Так, як вже зазначалось, предметом договорів іпотеки від 06.10.2020 № 2551 та №2555 є земельні ділянки, які були предметом спору у справі №570/2708/19 та відповідно до судового рішення від 05.08.2022 підлягали витребуванню у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь територіальної громади, як такі, що надані всупереч вимогам закону.

Водночас, відчуживши оспорювані земельні ділянки, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 унеможливили виконання рішення суду у справі №570/2708/19, оскільки саме ці земельні ділянки були предметом спору у справі і лише вони, надані в порушення вимог земельного законодавства та підлягають витребуванню у комунальну власність.

Отже, комплексно проаналізувавши всі фактичні обставини укладення оспорюваних договорів іпотеки відповідно до критеріїв їх оцінки в контексті фраундаторності, слід констатувати, що договір іпотеки від 06.10.2020, зареєстрований в реєстрі за №2551, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 та договір іпотеки, зареєстрований в реєстрі за № 2555, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , є фраундаторними, оскільки наявність вищевказаних обставин свідчить про те, що боржники діяли недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, а саме Рівненської міської ради задля уникнення виконання рішення суду про витребування з їх володіння спірних земельних ділянок.

Як вже зазначалось, рішенням Рівненського районного суду від 05.08.2022 у справі №570/2708/19 задоволено позов заступника керівника Рівненської місцевої прокуратури в інтересах держави до Квасилівської селищної ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Рівненської міської ради, треті особи, які не заявляють ОСОБА_4 , Головне управління самостійних вимог на предмет спору Держгеокадастру у Рівненській області, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , визнано незаконними та скасовано рішення Квасилівської селищної ради від 11.10.2016 № 303 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки в смт. Квасилів», Квасилівської селищної ради від 07.12.2016 № 344 «Про розгляд заяви громадянки ОСОБА_4 », Квасилівської селищної ради від 18.04.2018 № 991 «Про передачу земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_4 », витребувано на користь територіальної громади Квасилівської селищної ради в особі Квасилівської селищної ради, правонаступником якої є Рівненська міська рада від ОСОБА_8 земельні ділянки площею 0,1637 га (к.н.5624655300:02:007:0103), площею 0,2215 га (к.н.5624655300:02:007:0104), площею 0,6563 га (к.н.5624655300:02:007:0105), та від ОСОБА_2 земельні ділянки площею 0,3425 га (к.н.5624655300:02:007:0106), площею 0,2160 га (к.н.5624655300:02:007:0107).

Отже, вказаним судовим рішенням встановлено вибуття спірних земельних ділянок з комунальної власності поза волею їх власника та незаконність набуття ОСОБА_1 , ОСОБА_2 їх у приватну власність. У подальшому, на підставі фраундаторних правочинів та судового рішення, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 передали земельні ділянки у власність ОСОБА_3 .

Виходячи з обставин справи, оскільки договори іпотеки від 06.10.2020, укладені між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , а також між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , є фраундаторними та підлягають визнанню недійсними, то ефективною є позовна вимога, яка призведе до дійсного захисту інтересів позивача та забезпечить відновлення прав держави на земельні ділянки без необхідності повторного звернення до суду відновлення становища, яке існувало до порушення шляхом повернення земельних ділянок к.н. 5624655300:02:007:0106 площею 0,3425 га, к.н.5624655300:02:007:0107 площею 0,2160 га у власність ОСОБА_2 та земельних ділянок к.н.5624655300:02:007:0103 площею 0,1637 га, к.н. 5624655300:02:007:0105 площею 0,6563 га у власність ОСОБА_1 .

Вказане у подальшому забезпечить виконання рішення Рівненського районного суду від 05.08.2022 у справі № 570/2708/19, яке відповідно до ст. 129-1 Конституції України, ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», є обов`язковим до виконання.

У той же час, задоволення вказаних позовних вимог не призведе до порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки ОСОБА_3 не є добросовісним набувачем.

Так, однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України), дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Як вже зазначалось, цивільний оборот має грунтуватися на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які мають право розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Водночас, укладаючи фраудаторний правочин, боржник свідомо бажає настання правових наслідків у вигляді вибуття відповідного майна з його володіння. Набувач такого майна, який безпосередньо пов`язаний з боржником або з інших обставин не може не знати про фраудаторний характер правочину, є недобросовісним набувачем.

Так, як вже вказувалось, договори іпотеки, від 06.10.2020 є фраундаторними правочинами.

Обставинами, які свідчать про недобросовісність ОСОБА_3 є узгодженість дій: обидва договори були укладені в один день 06.10.2020, з різними особами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , але з однією і тією ж особою ОСОБА_3 ; обидва договори грошової позики, на забезпечення виконання яких укладено спірні договори іпотеки, були укладені на вкрай короткий строк 10 днів; ціна договорів є суттєво заниженою порівняно з ринковою вартістю майна, яке було передано в іпотеку; ОСОБА_3 як позивачем у справі №570/427/21 в одній позовній заяві поєднано вимоги по двох (різних) договорах іпотеки до двох різних відповідачів.

Окрім того, під час укладення вказаних договорів ОСОБА_3 , проявивши розумну обачність, міг встановити факт наявності судового спору щодо земельних ділянок, які передавались у іпотеку.

Таким чином, Виконувач обов`язків керівника Рівненської окружної прокуратури Євгеній Михайліченко просить визнати вищевказані договори іпотеки недійсними та відновити становище, яке існувало до порушення.

29.10.2025 року від відповідача ОСОБА_3 надійшов відзив на позовну заяву, в якій він вказав про те, що заперечує з приводу позову, вказує про те, що він є особою, яка законно, з відповідної правової підстави набула право власності на майно. Не визнання за відповідачем права власності на земельну ділянку можна вважати такими, що являють собою втручання у його право реалізувати свої «законні сподівання» незалежно від того, чи вважається це втручанням «на мирне володіння своїм майном». Вище вказану позицію вже підтримав Рівненський районний суд Рівненської області у цивільній справі №569/12502/23. Рішенням Рівненського районного суду від 24.01.2024 відмовлено у цивільному позові Рівненської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача – ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки. Постановою Рівненського апеляційного суду від 18.07.2024 вище вказане рішення Рівненського районного суду Рівненської області залишено без змін, а Верховний Суд відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Рівненської міської ради.

Крім того, відповідач просив застосувати наслідки спливу позовної давності до вимог позивача у справі №570/4565/25 за позовом виконувача обов`язків керівника Рівненської окружної прокуратури, Рівненської міської ради, до ОСОБА_1 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів відновлення становища, яке існувало до порушення. Так, позивач просить визнати недійсними договори іпотеки від 06.10.2020. На протязі більш як п`яти років позивач не звертався до суду з проханням визнати недійсним чи оскаржити рішення Рівненського районного суду Рівненської області у справі №570/427/21, яким звернуто стягнення на предмет іпотеки. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту, наявності об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню. Просив відмовити виконувачу обов`язків керівника Рівненської окружної прокуратури, Рівненської міської ради у позові до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів, відновлення становища, яке існувало до порушення.

04.11.2025 року від Рівненської окружної прокуратури надійшла відповідь на відзив, де прокурор зазначає про наступне. Так, відповідач ОСОБА_3 вказує, що ним за рішенням суду у справі № 570/427/21 набуто право власності на земельні ділянки к.н. 5624655300:02:007:0106 площею 0,3425 га, к.н.5624655300:02:007:0107 площею 0,2160 га , к.н. 5624655300:02:007:0103 площею 0,1637 га та к.н. 5624655300:02:007:0105. В свою чергу вказане рішення є «..чинним, ніким не скасоване та неоскарженим», таким чином він «…є особою, яка законно, з відповідної правової підстави набула право власності на майно». З вказаним не можна погодитися, виходячи з наступного. Так, рішенням Рівненського районного суду від 12.04.2021 у справі № 570/427/21, яке набрало законної сили 20.05.2021, задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , звернуто стягнення на предмети іпотеки від 06.10.2020 в рахунок погашення заборгованості за договорами грошової позики, шляхом визнання за ОСОБА_3 права власності на земельні ділянки площею 0,3425 га (к.н.5624655300:02:007:0106), площею 0,2160 га (к.н.5624655300:02:007:0107), площею 0,1637 га (к.н.5624655300:02:007:0103), площею 0,6563 га (к.н.5624655300:02:007:0105). Як наслідок, на підставі рішення суду у справі № 570/427/21, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 20.05.2021 зареєстровано за

ОСОБА_3 право приватної власності на спірні земельні ділянки.

Поряд з цим, договори іпотеки від 06.10.2020 укладено під час розгляду справи №570/2708/19 з метою уникнення виконання можливого позитивного рішення у вказаній справі, а тому останні є фраундаторними та підлягають визнанню недійсними з одночасним відновленням становища, яке існувало до порушення. Зокрема, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 31.10.2024 у справі №509/4936/17 прийшов до висновку, що «договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, безоплатний, так і інший договір, зокрема, договір про задоволення вимог іпотекодержателя. До обставин, які дозволяють кваліфікувати договір про задоволення вимог іпотекодержателя як такий, що вчинений на шкоду кредитору, зокрема, належать: обсяг зобов`язань іпотекодержателя, яке забезпечується іпотекою; створення не передбачених законом переваг іпотекодержателя перед іншим кредитором; момент укладення договору (зокрема, після настання строку повернення боргу, та/або під час виконавчого провадження, після припинення основного зобов`язання, забезпеченого іпотекою спірного майна, повністю або в значній частині); контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника (зокрема, син, онук, мати), дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа, інший кредитор)».

З наведених норм права слідує, що рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки при недодержанні іпотекодавцем вимог договору позики виконує тільки таку вимогу як забезпечення виконання умов договору, відповідно не виключається визнання договору іпотеки недійсним, як такого, що вчинений на шкоду кредитору (фраудаторний договір). Приватно-правовий інструментарій (зокрема, стягнення на предмет іпотеки при недодержанні іпотекодавцем вимог договору позики) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили.

Щодо добросовісності ОСОБА_3 .

Так, цивільний оборот має ґрунтуватися на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які мають право розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Водночас, укладаючи фраудаторний правочин, боржник свідомо бажає настання правових наслідків у вигляді вибуття відповідного майна з його володіння. Набувач такого майна, який безпосередньо пов`язаний з боржником або з інших обставин не може не знати про фраудаторний характер правочину, є недобросовісним набувачем.

Зокрема, як вказується в позовній заяві, договори іпотеки, від 06.10.2020 є фраундаторними правочинами.

Обставинами, які свідчать про недобросовісність ОСОБА_3 є узгодженість дій: обидва договори були укладені в один день - 06.10.2020, з різними особами - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , але з однією і тією ж особою - ОСОБА_3 ; обидва договори грошової позики, на забезпечення виконання яких укладено спірні договори іпотеки, були укладені на вкрай короткий строк – 10 днів; ціна договорів є суттєво заниженою порівняно з ринковою вартістю майна, яке було передано в іпотеку; ОСОБА_3 як позивачем у справі № 570/427/21 в одній позовній заяві поєднано вимоги по двох (різних) договорах іпотеки до двох різних відповідачів.

Окрім того, під час укладення вказаних договорів ОСОБА_3 , проявивши розумну обачність, міг встановити факт наявності судового спору щодо земельних ділянок, які передавались у іпотеку.

З наведеного слідує, що задоволення позовних вимог не призведе до порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки ОСОБА_3 з огляду на встановлені обставини та характер спірних правовідносин не є добросовісним набувачем, у зв`язку з чим відсутня невідповідність заходу втручання держави у право власності відповідача критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Також, 04.11.2025 року від Рівненської окружної прокуратури надійшли заперечення на заяву відповідача про застосування строків спливу позовної давності.

За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України, для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Таким чином, протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом, а для визначення моменту виникнення права на позов важливою є також і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Про порушення інтересів держави, які стали підставою звернення прокурора до суду з позовом йому стало відомо лише в ході виконання рішення суду у справі від 05.08.2022 №570/2708/19 (рішення набрало законної сили 03.02.2023).

При цьому, слід зазначити, що законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 ЦК України.

Зокрема під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12.03.2020 на всій території України було встановлено карантин.

Законом України від 30.03.2020 № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02.04.2020.

Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02.04.2020 Законом № 540-IX.

Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.09.2023 у справі № 910/18489/20.

Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02.04.2020 до 30.06.2023.

Поряд із цим Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.

Законом України від 15.03.2022 № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17.03.2022.

В подальшому Законом України від 08.11.2023 № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30.01.2024.

Вказаний правовий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі № 903/602/24.

Надалі Законом України від 14.05.2025 № 4434-ІX (далі – Закон №4434) «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» скасовано зупинення строків позовної давності на період дії воєнного стану. Закон № 4434 набрав чинності з 04.09.2025.

Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29.01.2024, а після 30.01.2024 перебіг такого строку зупинився і тривав до 04.09.2025.

Варто зауважити, що позовна заява подана прокурором 03.09.2025.

За таких обставин доводи відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності є безпідставними.

Процесуальні дії у справі.

09.09.2025 року цивільна справа за позовом Виконувача обов`язків керівника Рівненської окружної прокуратури Євгенія Михайліченка, Рівненської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів та відновлення становища, яке існувало до порушення надійшла в провадження судді Рівненського районного суду Рівненської області Красовського О.О.

Ухвалою судді Рівненського районного суду Рівненської області від 18.09.2025 року задоволено заяву про самовідвід та передано справу до канцелярії суду для її розподілу у визначеному порядку.

18.09.2025 року в порядку повторного автоматизованого розподілу справ між суддями вказана цивільна справа була розподілена до провадження судді Гладишевої Х.В.

Ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 24.09.2025 року прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження за участі сторін, призначено підготовче судове засідання на 10:00 год 28.10.2025 року.

28.10.2025 року підготовче судове засідання відкладено у зв`язку з неявкою відповідачів до 11:30 год 04.12.2025 року.

Ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 05.12.2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду на 09:00 год 16.01.2026 року.

16.01.2026 року судове засідання відкладено з інших підстав до 11:00 год 24.02.2026 року.

24.02.2026 року в судовому засіданні оголошено перерву до 16:00 год 23.03.2026 року.

23.03.2026 року в судовому засіданні оголошено перерву до 12:00 год 20.04.2026 року для підготовки до судових дебатів.

20.04.2026 року суд перейшов до стадії ухвалення рішення.

Стислий виклад позицій сторін у справі та їх представників у судових засіданнях.

У судових засіданнях та в судових дебатах прокурор Рівненської окружної прокуратури Ковальчук Л. позовні вимоги підтримувала в повному обсязі, просила визнати недійсним договір іпотеки від 06.10.2020, укладений між ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), посвідчений приватним нотаріусом нотаріального округу Рівненського районного нотаріального округу Рівненської області Дереньком Р.І., зареєстрований в реєстрі за №2551, предметом якого є земельні ділянки площею 0,1637 га, кадастровий номер 5624655300:02:007:0103; площею 0,6563 га, кадастровий номер 5624655300:02:007:0105, а також визнати недійсним договір іпотеки від 06.10.2020, укладений між ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ), посвідчений приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Рівненської області Дереньком Р.Л.. зареєстрований в реєстрі за №2555, предметом якого є земельні ділянки: площею 0,3425 га, кадастровий номер 5624655300:02:007:0106; площею 0,2160 га, кадастровий номер земельної ділянки 5624655300:02:007:0107, з підстав, що такі договори фраундаторними, оскільки відчуження майна боржником відбулося після пред`явлення до нього позову; майно відчужено за оплатними договорами ціна за якими занижена; майно відчужене на користь пов`язаної особи, а також внаслідок відчуження майна у боржника відсутнє майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором.

Таким чином, оскільки договори іпотеки від 06.10.2020 року є фраундаторними та підлягають визнанню недійсними, то ефективним способом захисту є позовна вимога, яка призведе до дійсного захисту інтересів позивача та забезпечить відновлення прав держави на земельні ділянки без необхідності повторного звернення до суду є відновлення становища, яке існувало до порушення шляхом повернення земельних ділянок у власність ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

У той же час, задоволення вказаних позовних вимог не призведе до порушення ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки ОСОБА_3 не є добросовісним набувачем.

Крім того, прокурор вказала про те, що застосування наслідків спливу позовної давності є безпідставними, оскільки такі строки не минули.

Представник позивача Рівненської міської ради направляла заяву про проведення розгляду справи за відсутності повноважного представника.

Відповідач ОСОБА_3 заперечував щодо задоволення заявленого позову, посилаючись на те, що він є добросовісним набувачем, а задоволення такого позову порушить його права як власника майна згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Крім того, просив застосувати строки позовної давності.

Відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на неодноразові виклики до суду не прибули, жодних заяв та клопотань суду не направляли, а також не направляли і відзив на позовну заяву, судові виклики поверталися неврученими.

Так, Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Суд виходить з того, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно з частиною 1 статті 174 Цивільного процесуального кодексу України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи. У разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №433580883 від 01.07.2025 року, земельна ділянка кадастровий номер №5624655300:02:007:0103 належить на праві власності ОСОБА_3 , підстава набуття права власності рішення Рівненського районного суду Рівненської області у справі №570/427/21 від 12.04.2021 року.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №433579724 від 01.07.2025 року, земельна ділянка кадастровий номер №5624655300:02:007:0105 належить на праві власності ОСОБА_3 , підстава набуття права власності рішення Рівненського районного суду Рівненської області у справі №570/427/21 від 12.04.2021 року.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №433578382 від 01.07.2025 року, земельна ділянка кадастровий номер №5624655300:02:007:0106 належить на праві власності ОСОБА_3 , підстава набуття права власності рішення Рівненського районного суду Рівненської області у справі №570/427/21 від 12.04.2021 року.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №433579182, земельна ділянка кадастровий номер №5624655300:02:007:0107 належить на праві власності ОСОБА_3 , підстава набуття права власності рішення Рівненського районного суду Рівненської області у справі №570/427/21 від 12.04.2021 року.

Згідно Договору іпотеки від 06.10.2020 року, який посвідчений приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Деренько Р.І., ОСОБА_3 як іпотекодержатель та ОСОБА_1 як іпотекодавець забезпечують вимоги іпотекодержателя, що випливають із договору грошової позики укладеного 06.10.2020 року за №01/10/20 за яким іпотекодержатель при виконанні позичальником умов та положень, визначених в кредитному договорі, надає кредит позичальнику в розмірі 214 512,00 грн, що на день підписання договору еквівалентно сумі в 7 553,24 доларів і 24 центи США згідно курсу НБУ. Предметом іпотеки, що є забезпеченням викладених у кредитному договорі зобов`язань позичальника перед позикодавцем є належні позичальнику на праві власності об`єкти нерухомого майна, а саме: земельна ділянка площею 0,1637 га, надана для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в смт.Квасилів, Рівненського району Рівненської області (кадастровий номер земельної ділянки №5624655300:02:007:0103, категорія земель – землі сільськогосподарського призначення; земельна ділянка площею 0,6563 га, надана для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в смт.Квасилів, Рівненського району Рівненської області (кадастровий номер земельної ділянки №5624655300:02:007:0105), категорія земель – землі сільськогосподарського призначення.

Згідно Договору іпотеки від 06.10.2020 року, який посвідчений приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Деренько Р.І., ОСОБА_3 як іпотекодержатель та ОСОБА_2 як іпотекодавець забезпечують вимоги іпотекодержателя, що випливають із договору грошової позики укладеного 06.10.2020 року за №02/10/20 за яким іпотекодержатель при виконанні позичальником умов та положень, визначених в кредитному договорі, надає кредит позичальнику в розмірі 146 104,00 грн, що на день підписання договору еквівалентно сумі в 5 144 доларів і 50 центів США згідно курсу НБУ. Предметом іпотеки, що є забезпеченням викладених у кредитному договорі зобов`язань позичальника перед позикодавцем є належні позичальнику на праві власності об`єкти нерухомого майна, а саме: земельна ділянка площею 0,3425 га, надана для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в смт.Квасилів, Рівненського району Рівненської області (кадастровий номер земельної ділянки №5624655300:02:007:0106, категорія земель – землі сільськогосподарського призначення; земельна ділянка площею 0,2160 га, надана для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в смт.Квасилів, Рівненського району Рівненської області (кадастровий номер земельної ділянки №5624655300:02:007:0107), категорія земель – землі сільськогосподарського призначення.

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 12.04.2021 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_9 та ОСОБА_10 про звернення стягнення на предмет іпотеки, задоволено повністю. Звернуто стягнення на предмет іпотеки за Іпотечним договором від 06 жовтня 2020 року укладений між ОСОБА_3 як Іпотекодержателем та ОСОБА_1 як Іпотекодавцем, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Рівненської області Деренько Р.І., зареєстрованим в реєстрі за №2551, в рахунок погашення заборгованості за Договором грошової позики №01/10/20 від 06 жовтня 2020 року на загальну суму 214 512 грн, шляхом визнання за ОСОБА_3 права власності на майно: земельну ділянку площею 0,1637 га, надана для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в смт. Квасилів Рівненського району Рівненської області (кадастровий номер земельної ділянки 5624655300:02:007:0103; категорія земель землі сільськогосподарського призначення); земельну ділянку площею 0,6563 га, надана для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в смт. Квасилів Рівненського району Рівненської області (кадастровий номер земельної ділянки 5624655300:02:007:0105; категорія земель землі сільськогосподарського призначення). Звернуто стягнення на предмет іпотеки за Іпотечним договором від 06 жовтня 2020 року укладений між ОСОБА_3 як Іпотекодержателем та ОСОБА_2 як Іпотекодавцем, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Рівненської області Деренько Р.І., зареєстрованим в реєстрі за №2555, в рахунок погашення заборгованості за Договором грошової позики №02/10/20 від 06 жовтня 2020 року на загальну суму 146 104 грн шляхом визнання за ОСОБА_3 права власності на майно: земельна ділянка площею 0,3425 га, надана для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в смт. Квасилів Рівненського району Рівненської області (кадастровий номер земельної ділянки 5624655300:02:007:0106; категорія земель – землі сільськогосподарського призначення); земельна ділянка площею 0,2160 га, надана для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в смт. Квасилів Рівненського району Рівненської області (кадастровий номер земельної ділянки 5624655300:02:007:0107; категорія земель – землі сільськогосподарського призначення).

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 05.08.2022 року встановлено наступні обставини: «..Рішенням Квасилівської селищної ради від 11.10.2016 року № 303 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки площею 5,9489 га на території Квасилівської селищної ради.

Згідно експлікації земель за результатами інвентаризації земельна ділянка площею 5,9489 га обліковується у землях запасу на території Квасилівської селищної ради та у складі угідь: забудовані землі, в тому числі під штучними водотоками (каналами, колекторами, канавами) площею 0,1 га; сільськогосподарські землі, з них сільськогосподарські угіддя (пасовища) площею 4,8 га, у тому числі земельна ділянка площею 3,8673 га; відкриті землі без рослинного покриву або з незначним рослинним покривом в тому числі кам`янисті місця площею 1 га.

Встановлено, що у 2012 році Державним підприємством «Рівненський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» розроблено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель несільськогосподарського призначення та земель запасу сільськогосподарського та лісогосподарського призначення (крім населених пунктів та земель лісогосподарського призначення, що знаходяться в користуванні лісогосподарських підприємств) за межами населених пунктів на території Квасилівської селищної ради Рівненського району.

Відповідно до вказаної інвентаризації, земельна ділянка площею 3,8673 га є болотом.

Отже, враховуючи те, що відповідно до матеріалів інвентаризації в 2012 році на зазначеній земельній ділянці наявне болото, та в матеріалах інвентаризації в 2016 році на вказаній земельній ділянці наявний став, віднесення такої ділянки до земель сільськогосподарського призначення суперечить нормам ст.22 ЗК України та унеможливлює використання таких земельних ділянок за цільовим призначенням.

Таким чином, розроблення, затвердження технічної документації із землеустрою та віднесення земельної ділянки площею 5,9489 га до земель сільськогосподарського призначення в смт.Квасилів, на підставі чого у подальшому за рахунок вказаної земельної ділянки було відведено в приватну власність земельні ділянки площею 1,0415 га та площею 0,5585 га громадянці ОСОБА_4 для ведення особистого селянського господарства, відбулося з порушенням вимог земельного законодавства, а саме ст.35 Закону України "Про землеустрій" та Порядку проведення інвентаризації земель.

У зв`язку з викладеним, рішення Квасилівської селищної ради №303 від 11.10.2016 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки в смт. Квасилів» є незаконним та підлягає скасуванню.

Також встановлено, що 17.11.2016 ОСОБА_4 подано до Квасилівської селищної ради заяву про виділення їй земельної ділянки площею 1,6 га для ведення особистого селянського господарства.

Рішенням Квасилівської селищної ради №344 від 07.12.2016 року ОСОБА_4 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1,6 та у власність для ведення особистого селянського господарства в смт. Квасилів.

Рішенням Квасилівської селищної ради №991 від 18.04.2018 затверджено проекти землеустрою земельних ділянок загальною площею 1,6 га, у тому числі ділянки площею 1,0415 га, к.н. 5624655300:02:007:0051, площею 0,5585 га, к.н.5624655300:02:007:0052 та передано вказані земельні ділянки у власність ОСОБА_4 для ведення особистого селянського господарства.

Державним реєстратором Рівненської районної державної адміністрації Левчуком Ю.С. проведено державну реєстрацію права власності на вказані земельні ділянки за ОСОБА_4 (індексний номер рішення 41052531 від 11.05.2018 та індексний номер рішення 41052947 від 11.05.2018).

ОСОБА_4 подарувала земельну ділянку площею 1,0415 га з кадастровим номером 5624655300:02:007:0051 ОСОБА_5 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, номер довідки №137361752 від 11.09.2018.

ОСОБА_4 подарувала земельну ділянку площею 0,5585 га з кадастровим номером 5624655300:02:007:0052 – ОСОБА_6 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, номер довідки №137361596 від 11.09.2018.

Рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою та подальша передача земельних ділянок загальною площею 1,6 га відбулася з порушенням вимог чинного законодавства.

Встановлено, що рішенням Квасилівської селищної ради №508 від 18.12.2014 затверджено Генеральний план смт. Квасилів.

В подальшому, рішенням Квасиліської селищної ради №633 від 31.07.2015 затверджено зонування території селища міського типу Квасилів.

Як убачається з відповідей Відділу містобудування, архітектури та будівництва Рівненської РДА Рівненської області від 21.06.2018 р. №186 (а.с.24-26 т.1) та ГУ Держгеокадастру у Рівненській області від 24.07.2018 р. вих. 10-17-0.4,6-1103/90-18 (а.с.32-34 т.1), відповідно до Генерального плану та плану зонування території смт. Квасилів земельні ділянки площею 1,0415 га, к.н. 5624655300:02:007:0051 та площею 0,5585 га, к.н. 5624655300:02:007:0052 розміщені в зоні В-5 - виробнича зона підприємств 5 класу шкідливості, яка призначена для підприємств, що є джерелами забруднення навколишнього середовища і потребують санітарно - захисних зон до 50 метрів.

Тобто згідно плану ІНФОРМАЦІЯ_1 в зоні В-5 не передбачено ведення особистого селянського господарства.

Враховуючи той факт, що територія та землі в зоні В-5 в смт. Квасилів повинні використовуватися для цілей промисловості, транспорту та зв`язку, використання земельних ділянок площею 1,0415 га та 0,5585 га для ведення особистого селянського господарства є неможливим.

А тому, керуючись ч.7 ст.118 ЗК України, у зв`язку з невідповідністю місця розташування земельної ділянки генеральному плану та плану зонування Квасилівська селищна рада повинна була прийняти рішення про відмову у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею 1,6 га у власність для ведення особистого селянського господарства.

Враховуючи викладене, рішення Квасилівської селищної ради №344 від 07.12.2016 про надання ОСОБА_4 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1,6 га у власність для ведення особистого селянського господарства в смт. Квасилів є незаконним та підлягає скасуванню.

Відповідно до інформації Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області, проекти землеустрою земельних ділянок площею 1,0415 га, к.н.5624655300:02:007:0051, площею 0,5585 га, к.н.5624655300:02:007:0052, у зв`язку з їх відведенням в межах населеного пункту, повинні були погоджуватися відповідними органами архітектури, що в даному випадку зроблено не було та фактично є неможливим, у зв`язку з використанням земельних ділянок з порушенням генерального плану та зонування смт.Квасилів.

Тобто, проекти землеустрою земельних ділянок площею 1,0415 га, к.н. 5624655300:02:007:0051, площею 0,5585 га, к.н. 5624655300:02:007:0052 розроблений з порушенням вимог ст. ст. 1, 50 Закону України «Про землеустрій», ст.25 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

У зв`язку з викладеним та враховуючи, що рішення №344 від 07.12.2016 прийнято всупереч вказаних вимог законодавства та з порушенням функціонального призначення земель, рішення №911 від 18.04.2018 «Про передачу земельної ділянки у ОСОБА_11 », яким затверджено відповідні проекти землеустрою є також незаконним та підлягає скасуванню.

У подальшому ОСОБА_6 відчужено на користь ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,5585 га, к.н.5624655300:02:007:0052 на підставі договору купівлі-продажу №1029 від 03.04.2019.

02.07.2019 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно погашено запис про право власності на земельну ділянку к.н.5624655300:02:007:0052 у зв`язку з її поділом.

Встановлено, що вказана земельна ділянка на підставі технічної документації щодо поділу та об`єднання земельної ділянки поділена на дві земельні ділянки: к.н.5624655300:02:007:0106 площею 0,3425 га та к.н.5624655300:02:007:0107 площею 0,2160 га, які на даний час перебувають у приватній власності ОСОБА_2 .

Також встановлено, що ОСОБА_5 відчужено на користь ОСОБА_1 земельну ділянку площею 1,0415 та, к.н.5624655300:02:007:0051 на підставі договору купівлі-продажу №1032 від 03.04.2019.

02.07.2019 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно погашено запис про право власності на земельну ділянку к.н.5624655300:02:007:0051 у зв`язку з її поділом.

Встановлено, що вказана земельна ділянка на підставі технічної документації щодо поділу та об`єднання земельної ділянки поділена на три земельні ділянки: к.н.5624655300:02:007:0103 площею 0,1637 га; к.н.5624655300:02:007:0104 площею 0.2215 га; к.н.5624655300:02:007:0105 площею 0.6563 га, власником яких на даний час є ОСОБА_1 .

Враховуючи викладене, земельні ділянки площею 0,5585 га, к.н.5624655300:02:007:0052 та площею 1,0415 га, к.н.5624655300:02:007:0051, витребування яких є предметом даного позову, згідно даних Державного земельного кадастру, відсутні. Разом з тим, спірні земельні ділянки відсутні у Державному земельному кадастрі лише по причині їх поділу та, відповідно, появою нових кадастрових номерів та площ земельних ділянок (тобто спірні земельні ділянки фактично існують, але у видозміненому стані).

Таким чином, рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 05.08.2022 року ухвалено позов Заступника керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави до Квасилівської селищної ради Рівненського району, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Рівненської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_4 , Головне управління Держгеокадастру у Рівненській області, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про визнання незаконними та скасування рішень та витребування земельних ділянок, задоволено повністю. Визнано незаконним та ухвалено скасувати рішення Квасилівської селищної ради №303 від 11.10.2016 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки в смт. Квасилів». Визнано незаконним та ухвалено скасувати рішення Квасилівської селищної ради №344 від 07.12.2016 «Про розгляд заяви громадянки ОСОБА_4 ». Визнано незаконним та ухвалено скасувати рішення Квасилівської селищної ради №991 від 18.04.2018 «Про передачу земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_4 ». Ухвалено витребувати від ОСОБА_1 на користь територіальної громади Квасилівської селищної ради в особі Квасилівської селищної ради, правонаступником якої є Рівненська міська рада, земельну ділянку площею 0,1637 га (к.н.5624655300:02:007:0103); площею 0,2215 га (к.н.5624655300:02:007:0104); площею 0,6563 га (к.н.5624655300:02:007:0105). Ухвалено витребувати від ОСОБА_2 на користь територіальної громади Квасилівської селищної ради в особі Квасилівської селищної ради, правонаступником якої є Рівненська міська рада, земельну ділянку площею 0,3425 га (к.н.5624655300:02:007:0106), площею 0,2160 га (к.н.5624655300:02:007:0107)…..».

Вказане рішення постановою Рівненського апеляційного суду від 02.02.2023 року залишено без змін.

Згідно рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 24.01.2024 року, було відмовлено у цивільному позові Рівненської міської ради, третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача – Рівненська окружна прокуратура до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача – ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про витребування земельних ділянок площею 0,1637 га (к.н.5624655300:02:007:0103); площею 0,6563 га (к.н.5624655300:02:007:0105); площею 0,3425 га (к.н.5624655300:02:007:0106); площею 0,2160 га (к.н.5624655300:02:007:0107). Постановою Рівненського апеляційного суду від 18.07.2024 року рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 24.01.2024 року залишено без змін.

Згідно витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, зареєстровано кримінальне провадження №42024181110000082 17.12.2024 року у зв`язку з самостійним виявленням прокурором кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.382 КК України, зокрема, 05.08.2022 Рівненським районним судом Рівненської області прийнято рішення у справі №570/2708/19, яке набрало законної сили 03.02.2023. згідно з яким було задоволено позов Рівненської окружної прокуратури щодо витребування від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь територіальної громади Квасилівської селищної ради в особі Квасилівської селищної ради, правонаступником якої є Рівненська міська рада, земельних ділянок площею 0,1637 га к.н.5624655300:02:007:0103; площею 0,2215 га к.н.5624655300:02:007:0104; площею 0,6563 га к.н.5624655300:02:007:0105; площею 0,2260 га к.н.5624655300:02:007:0107. Проте Рівненською міською радою 25.04.2023 оформлено право комунальної власності лише на земельну ділянку з к.н. 5624655300:02:007:0104, а щодо інших земельних ділянок рішення суду неможливо виконати у зв`язку з набуттям права власності на них ОСОБА_3 як іпотекодержателем, а саме в рахунок погашення боргу за договорами грошової позики, укладеними з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

В межах кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42024181110000082 від 17.12.2024 року, проведено ряд експертиз.

Так, згідно висновку експерта №1664-Е від 24.04.2025 року за результатами проведення судової оціночно-земельної експертизи, ринкова вартість земельної ділянки, яка знаходиться на території смт.Квасилів, Рівненського району Рівненської, кадастровий номер 5624655300:02:007:0105, загальною площею 0,6563 га, станом на 25.05.2021 могла становити 244 472 грн. Ринкова вартість земельної ділянки, яка знаходиться на території смт.Квасилів, Рівненського району Рівненської області, кадастровий номер 5624655300:02:007:0105, загальною площею 0,6563 га, станом на 08.04.2025 могла становити 487 040 грн.

Згідно висновку експерта №1665-Е від 24.04.2025 року за результатами проведення судової оціночно-земельної експертизи, ринкова вартість земельної ділянки, яка знаходиться на території смт.Квасилів, Рівненського району Рівненської, кадастровий номер 5624655300:02:007:0106, загальною площею 0,3425 га, станом на 25.05.2021 могла становити 136 589 грн. Ринкова вартість земельної ділянки, яка знаходиться на території смт.Квасилів, Рівненського району Рівненської області, кадастровий номер 5624655300:02:007:0106, загальною площею 0,3425 га, станом на 08.04.2025 могла становити 271 123 грн.

Згідно висновку експерта №1666-Е від 05.05.2025 за результатами проведення судової оціночно-земельної експертизи, ринкова вартість земельної ділянки, яка знаходиться на території смт.Квасилів, Рівненського району Рівненської, кадастровий номер 5624655300:02:007:0107, загальною площею 0,2160 га, станом на 25.05.2021 могла становити 89 921 грн. Ринкова вартість земельної ділянки, яка знаходиться на території смт.Квасилів, Рівненського району Рівненської області, кадастровий номер 5624655300:02:007:0107, загальною площею 0,2160 га, станом на 08.04.2025 могла становити 178 610 грн.

Згідно висновку експерта №1667-Е від 05.05.2025 за результатами проведення судової оціночно-земельної експертизи, ринкова вартість земельної ділянки, яка знаходиться на території смт.Квасилів, Рівненського району Рівненської, кадастровий номер 5624655300:02:007:0103, загальною площею 0,1637 га станом на 20.05.2021 могла становити 70 276 грн. Ринкова вартість земельної ділянки, яка знаходиться на території смт.Квасилів, Рівненського району Рівненської області, кадастровий номер 5624655300:02:007:0103, загальною площею 0,1637 га станом на 08.04.2025 могла становити 138 834 грн.

Норми права, які підлягають застосуванню при вирішенні спору та мотиви з яких виходить суд при ухваленні рішення.

У частинах 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1960 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч 1 ст. 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Тлумачення, як ст. 3 ЦК України загалом, так і п. 6 ч 1 ст. 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад.

Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства (див. зокрема, постанови Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01.03.2021 у справі № 180/1735/16-ц, від 18.04.2022 в справі 520/1185/16-ц, від 05.12.2022 у справі № 214/7462/20).

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (ч. 2 ст. 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (ч. 3 ст. 13 ЦК України).

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (ч. 3 ст. 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Недійсність договору як приватноправова категорія покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто правовим наслідком недійсності договору є за своєю суттю «нівелювання» правового результату, породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (постанови Верховного Суду від 10.07.2024 в справі № 201/3274/21, від 22.11.2023 в справі № 128/1878/20).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

Делікт fraus creditorum (з лат.на шкоду кредиторам) це вчинення боржником правочинів, спрямованих на зменшення його майна з метою приховати його від звернення стягнення кредиторів.

Фраудаторні правочини це дії боржника, які формально виглядають як звичайні цивільні правочини, але мають одну приховану мету уникнути виконання зобов`язань перед кредитором.

Тобто йдеться про продаж, дарування або іншу передачу майна, яка покликана зменшити активи боржника й зробити його «юридично порожнім» для подальшого стягнення.

Цивільний кодекс України не містить окремої норми, що прямо визначала б фраудаторність.

Проте, усталена судова практика свідчить, що існує чіткий підхід до кваліфікації таких дій як недобросовісних і таких, що суперечать основам цивільного права.

Метою відповідних позовів є відновлення такого стану речей, який би настав за відсутності фраудаторних дій боржника.

Визнання договору недійсним допомагає задовольнити вимоги кредитора.

Велика Палата Верховного Суду 03.07.2019 ухвалила постанову в справі №369/11268/16-ц, в якій визначила, що позивач вправі звернутися до суду з позовом про визнання недійсним договору, як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України) і послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена ст. 234 ЦК України (фіктивний правочин), так і інша, наприклад підстава, передбачена ст. 228 ЦК України (порушення публічного порядку).

Тобто, Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як: фіктивного (ст. 234 ЦК України); такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України); такого, що порушує публічний порядок (частини 1, 2 ст. 228 ЦК України).

Кваліфікація правочину як фіктивного виключається, якщо на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав.

Натомість для кваліфікації фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України), не має значення, що на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав.

Одночасна кваліфікація оспорюваного фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (ст. 234 ЦК України) і такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України), не допускається.

Оспорити фраудаторний правочин може заінтересована особа, яка не була його стороною.

У разі звернення з таким позовом третьої особи (не сторони договору) з метою захисту її прав та інтересів як кредитора в іншому зобов`язанні вимога про визнання недійсним фраудаторного правочину є правомірним та ефективним способом захисту, оскільки кредитор зацікавлений у поверненні йому грошових коштів, а не майна, яке надалі буде потрібно відчужувати задля отримання цих коштів.

Мета оспорювання фраудаторного правочину досягається для того, щоб кредитор міг задовольнити своє право вимоги, тобто щоб відбулося погашення боргу боржником.

Велика Палата Верховного Суду сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як:

-фіктивного (стаття 234 ЦК України);

-такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України);

-такого, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228 ЦК України).

Судова практика ВС зводиться до того, що будь-який правочин, вчинений боржником у період настання в нього зобов`язання з погашення боргу й що призводить до погіршення його платоспроможності, підлягає сумніву й набуває ознак фраудаторності.

Навіть у разі реального виконання такого правочину (тобто оформлення договору й передачі майна на користь третіх осіб) це не виключає того, що він був спрямований на недопущення звернення стягнення і його можна визнати недійсним за загальними правилами цивільного права.

Верховний Суд неодноразово підтверджував: якщо правочин здійснено з «метою уникнення сплати боргу або виконання судового рішення» і при цьому він містить характерні ознаки фраундаторності, такий правочин можна визнати незаконним на підставі ст.3 і 13 ЦК України та загальних принципів добросовісності.

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору зокрема, відноситься: безоплатність договору; момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа). Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07.10.2020 в справі № 755/17944/18, від 26.04.2023 в справі № 644/5819/20).

Касаційний суд вже зауважував, що: недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину; в практиці касаційного суду допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (ст. 234 ЦК України) чи такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (ст. 3, 13 ЦК України). Одна й інша підстави для кваліфікації правочину як фраудаторного побудовані законодавцем за моделлю оспорюваного правочину. Тобто оспорення правочину має відбуватися за ініціативою кредитора як заінтересованої особи шляхом пред`явлення позовної вимоги про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов); кваліфікація правочину як фіктивного виключається, якщо на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав; натомість для кваліфікації фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не має значення, що на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав. Важливим для кваліфікації такого правочину як фраудаторного є те, що внаслідок його вчинення відбувається, зокрема, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг його майна; очевидно, що одночасна кваліфікація оспорюваного фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) і такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не допускається (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05.01.2024 в справі № 761/40240/21).

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що приватноправовий інструментарій (як в договірних, так і в позадоговірних відносинах) має використовуватись особами добросовісно, не зловживаючи правом. Зокрема, такий інструментарій не може використовуватись особою на шкоду іншим учасникам правовідносин. Правочин не має вчинятись з метою заподіяти зло (тобто здійснити зловживання правом) і втілювати цей намір. Інакше такий правочин має кваліфікуватись судами як фраудаторний та, за наявності відповідної позовної вимоги, має бути визнаний недійсним. Однак у силу гнучкості та різноманіття цивільних правовідносин вичерпний та закритий перелік обставин, за яких той чи інший правочин слід вважати фраудаторним, відсутній. Натомість Верховний Суд напрацював перелік обставин, які окремо або в сукупності можуть враховуватися при оцінці правочину як фраудаторного. Остаточну кваліфікацію певного правочину як фраудаторного повинен здійснювати суд в кожній конкретній справі виходячи із встановлених обставин (пункти 108, 115, 116 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2024 в справі № 916/379/23 (провадження № 12-22гс24)).

У постанові Верховного Суду від 05.02.2025 у справі № 757/52379/21-ц (провадження № 61-3339св24) зазначено, що: «касаційний суд зауважує, що: суд неодноразово аналізував конструкцію фраудаторного правочину, тобто правочину, який вчиняється на шкоду кредитору для уникнення чи унеможливлення, зокрема, сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису; зміст як договірного, так і недоговірного зобов`язання складають права та обов`язки його суб`єктів. Суб`єктивне право, що належить управненій стороні у зобов`язанні, йменується правом вимоги, а суб`єктивний обов`язок зобов`язаної сторони називається боргом; недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Мета позаконкурсного оспорювання фраудаторного правочину досягається для того, щоб кредитор міг задовольнити своє право вимоги, тобто щоб відбулося погашення боргу боржником; застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. Очевидно, що для мотивування кваліфікації оплатного правочину як фраудаторного недостатньо ствердження про наявність зловживання правом і наявність права вимоги. Таке мотивування має відбуватися через обґрунтування наявності/відсутності тих обставин, які дозволяють кваліфікувати правочин як вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору (наприклад, після пред`явлення позову про стягнення коштів та повернення заяви про забезпечення позову); контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (пов`язаність осіб, які вчиняють фраудаторний правочин може бути досить різноманітною. Зокрема, між особами які вчиняють фраудаторний правочин можуть бути родинні, квазіродинні відносини, інші цивільні відносини чи навіть трудові); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (це, зокрема потребує з`ясування того чи відповідала ціна вказана в договорі ринковим цінам на момент вчинення договору, чи взагалі відбувався розрахунок між боржником і кредитором, яким чином відбувався розрахунок)».

Вказані обставини також стверджуються в Постанові Великої Палати Верховного суду від 04.02.2026 року (справа № 910/6654/24, провадження № 12-28гс25), яка зазначила про те, що Велика Палата Верховного Суду у своїй практиці допускає кваліфікацію правочину як фраудаторного, зокрема, як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та зловживаючи правом (статті 3, 13 ЦК України) і така практика є усталеною.

Так, однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України.

У цьому Рішенні вказано: "Оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука "а також зловживання правом в інших формах", що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку.

Здійснюючи право власності, зокрема шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними.

У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)".

Приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили.

Зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) "використала / використали право на зло"; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки є певним станом, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів / умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах із цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувати); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Правочин, що вчиняється з метою завдати шкоди кредитору і який досягає цієї мети, є фраудаторним.

Правочин не має вчинятись з метою заподіяти зло (тобто здійснити зловживання правом) і втілювати цей намір.

Такий правочин має кваліфікуватись судами як фраудаторний та, за наявності відповідної позовної вимоги, має бути визнаний недійсним.

Цивільно-правовий договір (зокрема й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (зокрема вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого ухвалено вирок про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, та його сини (обдаровувані), які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладають договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц також наголосила, що за змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

Договір, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатним, так і безоплатним. Він може бути як одностороннім, так і багатостороннім за складом учасників, які об`єднуються спільною метою щодо вчинення юридично значимих дій.

Застосування конструкції фраудаторності при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент (контрагенти), з яким (якими) боржник учиняє оспорюваний договір; ціна договору (ринкова / неринкова), наявність / відсутність оплати ціни договору контрагентом боржника; дотримання процедури (черговості) при виконанні зобов`язань, якщо така процедура визначена законом імперативно. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в постанові від 02 червня 2021 року у справі № 904/7905/16 (пункт 155).

Таким чином, Верховний Суд напрацював перелік обставин, які окремо або в сукупності можуть враховуватися при оцінці правочину як фраудаторного. Остаточну кваліфікацію певного правочину як фраудаторного повинен здійснювати суд у кожній конкретній справі виходячи із встановлених обставин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2024 року справа № 916/379/23, провадження № 12-22гс24).

Приватноправовий інструментарій (як в договірних, так і в позадоговірних відносинах) має використовуватись особами добросовісно, не зловживаючи правом. Зокрема, такий інструментарій не може використовуватись особою на шкоду іншим учасникам правовідносин.

При цьому недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспоренні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) "через можливість доступу до майна боржника", навіть і того, що знаходиться в інших осіб.

Метою позаконкурсного оспорення є повернення майна боржнику задля звернення на нього стягнення, тобто щоб кредитор опинився в тому становищі, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину.

Належним способом є відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України), і для повернення майна боржнику оспорення наступних правочинів (реєстраційних дій) щодо цього майна не вимагається.

Так, в ході судового розгляду встановлено, що під час розгляду цивільної справи (№570/2708/19) за позовом заступника керівника Рівненської місцевої прокуратури в інтересах держави до Квасилівської селищної ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Рівненської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_4 , Головне управління Держгеокадастру у Рівненській області, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання незаконними та скасування рішень Квасилівської селищної ради від 11.10.2016 № 303 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки в смт. Квасилів», Квасилівської селищної ради від 07.12.2016 № 344 «Про розгляд заяви громадянки ОСОБА_4 », Квасилівської селищної ради від 18.04.2018 № 991 «Про передачу земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_4 », а також про витребування спірних земельних ділянок, 06.10.2020 року відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визначили ці земельні ділянки в якості предмету іпотеки, тобто здійснили дії, які фактично свідчили про намір відчуження такого майна.

Так, 06.10.2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки №2555 з метою забезпечення вимог кредитора за договором грошової позики в сумі 146 104 грн, від 06.10.2020 за №02/10/20. Предметом іпотеки відповідно до умов зазначеного договору є земельні ділянки площею 0,3425 га (к.н.5624655300:02:007:0106) та площею 0,2160 га (к.н.5624655300:02:007:0107), що перебувають у власності іпотекодавця, загальна вартість яких за домовленістю сторін складає 146 104 гривні.

Також, 06.10.2020 між ОСОБА_1 (іпотекодавцем) та ОСОБА_3 (іподержателем) та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, зареєстрований в реєстрі за №2551, з метою забезпечення вимог кредитора за договором грошової позики в сумі 214 512 грн від 06.10.2020 за №01/10/20. Предметом іпотеки відповідно до умов зазначеного договору є земельні ділянки площею 0,1637 га (к.н.5624655300:02:007:0103) та площею 0,6563 га (к.н.5624655300:02:007:0105), що перебувають у власності іпотекодавця, загальна вартість яких за домовленістю сторін складає 214 512 гривні.

Так, Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 12.04.2021 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_9 та ОСОБА_10 про звернення стягнення на предмет іпотеки, задоволено повністю. Звернуто стягнення на предмет іпотеки за Іпотечним договором від 06 жовтня 2020 року укладений між ОСОБА_3 як Іпотекодержателем та ОСОБА_1 як Іпотекодавцем, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Рівненської області Деренько Р.І., зареєстрованим в реєстрі за №2551, в рахунок погашення заборгованості за Договором грошової позики №01/10/20 від 06 жовтня 2020 року на загальну суму 214 512 грн, шляхом визнання за ОСОБА_3 права власності на майно: земельну ділянку площею 0,1637 га, надана для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в смт. Квасилів Рівненського району Рівненської області (кадастровий номер земельної ділянки 5624655300:02:007:0103; категорія земель землі сільськогосподарського призначення); земельну ділянку площею 0,6563 га, надана для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в смт. Квасилів Рівненського району Рівненської області (кадастровий номер земельної ділянки 5624655300:02:007:0105; категорія земель землі сільськогосподарського призначення). Звернуто стягнення на предмет іпотеки за Іпотечним договором від 06 жовтня 2020 року укладений між ОСОБА_3 як Іпотекодержателем та ОСОБА_2 як Іпотекодавцем, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Рівненської області Деренько Р.І., зареєстрованим в реєстрі за №2555, в рахунок погашення заборгованості за Договором грошової позики №02/10/20 від 06 жовтня 2020 року на загальну суму 146 104 грн шляхом визнання за ОСОБА_3 права власності на майно: земельна ділянка площею 0,3425 га, надана для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в смт. Квасилів Рівненського району Рівненської області (кадастровий номер земельної ділянки 5624655300:02:007:0106; категорія земель – землі сільськогосподарського призначення); земельна ділянка площею 0,2160 га, надана для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в смт.Квасилів Рівненського району Рівненської області (кадастровий номер земельної ділянки 5624655300:02:007:0107; категорія земель – землі сільськогосподарського призначення).

Тобто, такі обставини у сукупності стверджують суд в тому, що відповідачі знаючи про наявність позову де вони є відповідачами та можливості прийняття позитивного рішення у справі, зокрема витребування у них земельних ділянок, уклали цивільно-правові договори іпотеки, визначивши предметом іпотеки спірні земельні ділянки.

Крім того, суд звертає увагу на те, що майно, а саме спірні земельні ділянки були відчужені за заниженою ціною.

Так, в ході розслідування кримінального провадження №42024181110000082, розпочатого 17.12.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 382 КК України за фактом умисного невиконання рішення Рівненського районного суду від 05.08.2022 у справі №570/2708/19 проведено судові оціночно-земельні експертизи щодо вартості оспорюваних земельних ділянок.

Так, відповідно до висновку судової оціночно-земельної експертизи №1667-Е від 05.05.2025 ринкова вартість земельної ділянки к.н. 5624655300:02:007:0103, загальною площею 0,1637 га, станом на 25.05.2021 могла становити 70 276 гри, а згідно висновку судової оціночно-земельної експертизи №1664-Е від 24.04.2025 ринкова вартість земельної ділянки к.н. 5624655300:02:007:0105, загальною площею 0,6563 га, станом на 25.05.2021 могла становити 244 472 гривень.

Отже, згідно висновків експертизи загальна вартість земельних ділянок складає 314 748 грн, що значно перевищує суму договору позики, а саме 214 512 гривень.

Предметом договору іпотеки від 06.10.2020 №2555, укладеного ОСОБА_3 (іподержателем) та ОСОБА_2 (іпотекодавцем) є земельні ділянки площею 0,3425 га (к.н.5624655300:02:007:0106) та площею 0,2160 га (к.н.5624655300:02:007:0107), що перебувають у власності іпотекодавця, загальна вартість яких за домовленістю сторін складає 146 104 гривні.

Однак, згідно висновку судової оціночно-земельної експертизи №1665-Е віл 24.04.2025 ринкова вартість земельної ділянки к.н. 5624655300:02:007:0106, загальною площею 0,3425 га, станом на 25.05.2021 могла становити 136 589 грн, а відповідно до висновку судової оціночно-земельної експертизи №1666-Е від 05.05.2025 ринкова вартість земельної ділянки к.н. 5624655300:02:007:0107, загальною площею 0,2160 га, станом на 25.05.2021 могла становити 89 921 гривень.

Тобто, згідно висновків експертизи загальна вартість вказаних земельних ділянок складає 226 510 грн, що значно перевищує суму договору позики від 06.10.2020, а саме 146 104 гривні.

Крім того, суд погоджується з доводами прокурора та вважає їх підставними з приводу того, що спірні земельні ділянки відчужувалися на користь пов`язаної особи, зокрема, як вбачається з рішення Рівненського районного суду у справі №570/427/21 від 12.04.2021 слідує, що обидва договори іпотеки №№ 2551 та 2555 були укладені в один день, 06.10.2020, різними особами ( ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ), але з однією і тією ж особою ОСОБА_3 , що вказує на узгоджений характер дій.

Така узгодженість дій та часові обставини можуть свідчити про наявність попередньої домовленості між сторонами, що в свою чергу вказує на штучний характер правочинів, які фактично були спрямовані не на реальне забезпечення зобов`язань, а на створення перешкод для виконання майбутнього судового рішення Рівненського районного суду у справі №570/2708/19.

Крім того, договори грошової позики, на забезпечення виконання яких укладено спірні договори іпотеки, були укладені на вкрай короткий строк 10 днів, що не відповідає звичайній практиці кредитування та не свідчить про реальність зобов`язань.

При цьому, відсутні будь-які дії з боку ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які б свідчили про їхній намір реально виконувати умови договорів грошової позики, зокрема не надано доказів повернення коштів, переписки, вимог чи спроб врегулювання спору.

Водночас, у справі №570/427/21 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнали позов, що свідчить про відсутність спору щодо суті правовідносин та стверджує суд у думці про формальний характер укладених правочинів.

Предметом договорів іпотеки від 06.10.2020 №2551 та №2555 є земельні ділянки, які були предметом спору у справі №570/2708/19 та відповідно до судового рішення від 05.08.2022 підлягали витребуванню у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь територіальної громади, як такі, що надані всупереч вимогам закону.

Відчуживши оспорювані земельні ділянки, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 фактично унеможливили виконання рішення суду у справі №570/2708/19, оскільки саме спірні земельні ділянки були предметом спору у справі і були надані в порушення вимог земельного законодавства та підлягають витребуванню у комунальну власність.

Таким чином, проаналізувавши всі надані докази в їх сукупності, а також всі фактичні обставини укладення оспорюваних договорів іпотеки відповідно до критеріїв їх оцінки в контексті фраундаторності, суд приходить до висновку про те, що договір іпотеки від 06.10.2020, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом нотаріального округу Рівненського районного нотаріального округу Рівненської області Дереньком Р.І., зареєстрований в реєстрі за №2551, предметом якого є земельні ділянки площею 0,1637 га, кадастровий номер 5624655300:02:007:0103; площею 0,6563 га, кадастровий номер 5624655300:02:007:0105 та договір іпотеки від 06.10.2020, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Рівненської області Дереньком Р.І. зареєстрований в реєстрі за №2555, предметом якого є земельні ділянки: площею 0,3425 га, кадастровий номер 5624655300:02:007:0106; площею 0,2160 га, кадастровий номер земельної ділянки 5624655300:02:007:0107, містять ознаки фраудаторного правочину та підлягають визнанню таких договорів недійсними.

Зібрані у сукупності докази свідчать про недобросовісність дій відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задля уникнення виконання рішення суду про витребування з їх володіння спірних земельних ділянок.

Так, Верховний суд у своїх постановах констатує, що належним способом захисту при визнанні договору фраудаторним є відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України), і для повернення майна боржнику оспорення наступних правочинів (реєстраційних дій) щодо цього майна не вимагається.

Таким чином, оскільки договори іпотеки від 06.10.2020, укладені між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , а також між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , визнаються судом фраундаторними та підлягають визнанню недійсними, то суд приходить до висновку про законність та обгрунтованість позовної вимоги щодо відновлення становища, яке існувало до порушення шляхом повернення земельних ділянок к.н.5624655300:02:007:0106 площею 0,3425 га; к.н.5624655300:02:007:0107 площею 0,2160 га у власність ОСОБА_2 та земельних ділянок к.н. 5624655300:02:007:0103 площею 0,1637 га; к.н. 5624655300:02:007:0105 площею 0,6563 га у власність ОСОБА_1 .

При цьому, суд вважає такими, що не заслуговують на увагу твердження відповідача ОСОБА_3 про те, що він є добросовісним набувачем, а задоволення такого позову порушить його права як власника майна згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на позицію, яка викладена у постанові Верховного суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 22.05.2024 року (справа №924/408/21) «….Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини 1 статті3 Цивільного кодексу України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які мають право розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Частиною 3 статті13 Цивільного кодексу України визначено, що не допускаються дії особи, які вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, й це передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор має право розраховувати, що всі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора.

Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності з огляду на презумпцію фраудаторності правочину, вчиненого боржником на шкоду кредиторам.

Укладаючи фраудаторний правочин, боржник свідомо бажає настання правових наслідків у вигляді вибуття відповідного майна з його володіння. Набувач такого майна, який безпосередньо пов`язаний з боржником або з інших обставин не міг не знати про фраудаторний характер правочину, є недобросовісним набувачем.

Водночас у питанні витребування майна у добросовісного набувача Верховний Суд вважає за необхідне зауважити таке.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року (далі - Конвенція) передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Водночас визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

У статті41 Конституції України також закріплено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (стаття328 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Вказаному праву кореспондує встановлений статтею400 Цивільного кодексу України обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна.

Стаття330 Цивільного кодексу України передбачає можливість добросовісного набувача набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності. Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті388 Цивільного кодексу України майно не може бути витребуване в нього.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 02.11.2021 у справі №925/1351/19 виснувала про важливе значення належної перевірки обставин, які свідчать про добросовісність або недобросовісність набувача як для застосування положень статей387, 388 Цивільного кодексу України, так і для визначення критерію пропорційності втручання у право набувача майна як такого, що може вважатися відповідним нормам справедливого судового розгляду згідно зі статтею 6 Конвенції.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14.12.2022 у справі №461/12525/15-ц також зазначила, що суди, розглядаючи справи щодо застосування положень статті388 Цивільного кодексу України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо.

У постанові від 08.12.2022 у справі №916/329/21(916/3073/21) Верховний Суд зауважив, зокрема, що продаж спірного майна за ціною, яка є значно нижчою за ринкову, та несплата в повному обсязі визначеної сторонами договору ціни ставить під сумнів добросовісність сторін відповідного договору.

Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності набувача, що суттєво для застосування як положень статей387 388 Цивільного кодексу України, так і положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції, не можуть вважатися такими, що відповідають вимозі законності втручання у право мирного володіння майном.

Верховний Суд виходить з того, що майно, яке було відчужене за фраудаторним правочином за відсутності дефекту волі, не може бути витребувано саме у добросовісного набувача згідно з приписами статті388 Цивільного кодексу України.

Відповідно до приписів статті330 Цивільного кодексу України добросовісність є умовою набуття права власності. Оскільки спір про віндикацію є титульним спором для обох сторін, саме на набувача покладено обов`язок довести свою добросовісність.

При цьому Верховний Суд враховує, що частина 5 статті12 Цивільного кодексу України встановлює загальну презумпцію добросовісності, однак виходить з того, що у віндикаційному спорі пріоритет має спеціальна норма - стаття330 Цивільного кодексу України.

З огляду на викладене Верховний Суд виходить з того, що визнання недійсним правочину, вчиненого на шкоду кредиторам (фраудаторного правочину) та фактично виконаного (повністю чи частково), слід вважати ефективним способом захисту у справі про банкрутство в тому разі, коли відповідна вимога поєднана із застосуванням правових механізмів, спрямованих на відновлення майнового стану осіб до того стану, який існував до вчинення спірного правочину, наповнення ліквідаційної маси боржника для максимального задоволення вимог кредиторів.

Зокрема, частиною 3 статті42 КУзПБ та статтею216 Цивільного кодексу України передбачено наслідки недійсності правочину, до яких, окрім повернення другою стороною одержаного на виконання недійсного правочину в натурі, також належить відшкодування вартості одержаного в разі неможливості його повернення, відшкодування збитків винною стороною. Частиною 2 статті61 КУзПБ передбачено притягнення до відповідальності третіх осіб.

Верховний Суд наголошує, що визнання недійсним фраудаторного правочину є необхідною передумовою для покладення на відповідних осіб негативних майнових наслідків його укладення, адже це спростовує презумпцію правомірності такого правочину внаслідок встановлення факту правопорушення незалежно від того, що витребування майна від останнього у ланцюгу договорів добросовісного власника буде неможливим за приписми статті388 Цивільного кодексу України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Водночас витребування майна із чужого володіння не потребує оспорювання договору, на підставі якого воно було набуте останнім набувачем (близький за змістом висновок викладений, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного суду від 05.10.2021 у справі № 910/18647/19). Таке майно може бути витребуване у набувача в будь-якому разі за наявності підстав, передбачених статтями387 388 Цивільного кодексу України.

Таким чином, наявні у справі докази не є переконливими щодо того, що ОСОБА_3 є добросовісним набувачем спірних земельних ділянок, а стверджують суд у протилежному.

Обставинами, які свідчать про недобросовісність ОСОБА_3 є узгодженість дій: обидва договори були укладені в один день - 06.10.2020, з різними особами - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , але з однією і тією ж особою - ОСОБА_3 ; обидва договори грошової позики, на забезпечення виконання яких укладено спірні договори іпотеки, були укладені на вкрай короткий строк – 10 днів; ціна договорів є суттєво заниженою порівняно з ринковою вартістю майна, яке було передано в іпотеку; ОСОБА_3 як позивачем у справі № 570/427/21 в одній позовній заяві поєднано вимоги по двох (різних) договорах іпотеки до двох різних відповідачів. Окрім того, під час укладення вказаних договорів ОСОБА_3 , проявивши розумну обачність, міг встановити факт наявності судового спору щодо земельних ділянок, які передавались в іпотеку.

З наведеного слідує, що задоволення позовних вимог не призведе до порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки ОСОБА_3 з огляду на встановлені обставини та характер спірних правовідносин не є добросовісним набувачем, у зв`язку з чим відсутня невідповідність заходу втручання держави у право власності відповідача критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Водночас, доведення факту добросовісності набувача майна покладено на самого набувача. Однак, належних та переконливих доказів на підтвердження факту добросовісності набуття майна відповідачем ОСОБА_3 суду не надано.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини 1-3 ст. 89 ЦПК України).

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому, судом враховується усталена практика Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Таким чином, зважаючи на вищевикладені норми права, позиції Верховного суду та встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини, оцінивши зібрані докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги виконувача обов`язків керівника Рівненської окружної прокуратури Євгенія Михайліченка, Рівненської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання недійсними договорів та відновлення становища, яке існувало до порушення, є законними та обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо застосування строків позовної давності.

Відповідач ОСОБА_3 просив застосувати наслідки спливу позовної давності до вимог позивача у справі №570/4565/25 за позовом виконувача обов`язків керівника Рівненської окружної прокуратури, Рівненської міської ради, до ОСОБА_1 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів відновлення становища, яке існувало до порушення. Так, позивач просить визнати недійсними договори іпотеки від 06.10.2020. На протязі більш як п`яти років позивач не звертався до суду з проханням визнати недійсним чи оскаржити рішення Рівненського районного суду Рівненської області у справі №570/427/21, яким звернуто стягнення на предмет іпотеки. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту, наявності об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню. Просив відмовити виконувачу обов`язків керівника Рівненської окружної прокуратури, Рівненської міської ради у позові до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів, відновлення становища, яке існувало до порушення.

Від Рівненської окружної прокуратури надійшли заперечення на заяву відповідача про застосування строків спливу позовної давності, з огляду на те, що такі строки не минули, посилаючись, зокрема на норми законодавства, згідно яких строк позовної давності зупинявся під час карантину та воєнного стану.

Так, за змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України, для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Таким чином, протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом, а для визначення моменту виникнення права на позов важливою є також і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Про порушення інтересів держави, які стали підставою звернення прокурора до суду з позовом як вказує прокурор у запереченнях, прокуратурі стало відомо лише в ході виконання рішення суду у справі від 05.08.2022 (номер справи №570/2708/19), яке набрало законної сили 03.02.2023.

При цьому, строки позовної давності зупинялися у зв`язку з карантином та воєнним станом, про що прокурор навела позиції, висловлені в постановах Верховного Суду.

Так, проаналізувавши наведені сторонами доводи, суд приходить до наступного висновку.

30 березня 2020 року був прийнятий Закон України №540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), яким доповнений Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України п.12, яким визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу строки продовжуються на строк дії такого карантину.

Вказаний Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року, а тому саме з цієї дати строк позовної давності продовжувався у зв`язку із введенням на території України карантину. Строк карантину неодноразово продовжувався й закінчився 30 червня 2023 року.

Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02.04.2020 Законом № 540-IX.

Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.09.2023 у справі № 910/18489/20.

Крім того, згідно Указу Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом №2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, в зв`язку з військовою агресією РФ проти України, в Україні було введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, з подальшими його продовженнями.

Законом України від 15 березня 2022 року №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» внесено зміни до ЦК України щодо строків позовної давності. Так, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема п.19, згідно якого у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Вказаний правовий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі № 903/602/24.

Надалі Законом України від 14.05.2025 № 4434-ІX (далі – Закон №4434) «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» скасовано зупинення строків позовної давності на період дії воєнного стану. Закон № 4434 набрав чинності з 04.09.2025.

Варто зауважити, що позовна заява подана прокурором 03.09.2025.

За таких обставин, з огляду на встановлені в ході розгляду обставини, а також на норми чинного законодавства, суд вважає, що позивач звернувшись до суду з даним позовом 03.09.2025 року не пропустив строків позовної давності, а тому твердження відповідача щодо необхідності застосування наслідків спливу строків позовної давності у даній справі не заслуговують на увагу та є безпідставними.

Розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.

Враховуючи те, що позов задоволено повністю, з відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Рівненської обласної прокуратури підлягає стягненню сплачений Рівненською обласною прокуратурою судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 12 112 грн пропорційно, по 4 037,33 грн з кожного з відповідачів.

Керуючись ст.ст.2, 4, 12, 13, 76-81, 89, 133, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд -

у х в а л и в:

Позов Виконувача обов`язків керівника Рівненської окружної прокуратури Євгенія Михайліченка, Рівненської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів та відновлення становища, яке існувало до порушення — задоволити.

Визнати недійсним договір іпотеки від 06.10.2020, укладений між ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), посвідчений приватним нотаріусом нотаріального округу Рівненського районного нотаріального округу Рівненської області Дереньком Р.І., зареєстрований в реєстрі за №2551, предметом якого є земельні ділянки площею 0,1637 га, кадастровий номер 5624655300:02:007:0103; площею 0,6563 га, кадастровий номер 5624655300:02:007:0105.

Визнати недійсним договір іпотеки від 06.10.2020, укладений між ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ), посвідчений приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Рівненської області Дереньком Р.L.. зареєстрований в реєстрі за №2555, предметом якого є земельні ділянки: площею 0,3425 га, кадастровий номер 5624655300:02:007:0106; площею 0,2160 га, кадастровий номер земельної ділянки 5624655300:02:007:0107.

Відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом повернення земельних ділянок кадастровий номер 5624655300:02:007:0106 площею 0,3425 га, кадастровий номер 5624655300:02:007:0107 площею 0,2160 га у власність ОСОБА_2 .

Відновити становище, яке існувало до порушення шляхом повернення земельних ділянок кадастровий номер 5624655300:02:007:0103 площею 0,1637 га, кадастровий номер 5624655300:02:007:0105 площею 0,6563 га у власність ОСОБА_1 .

Стягнути з відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 пропорційно на користь Рівненської обласної прокуратури (p/p UA228201720343130001000015371, МФО 820172, ЗКПО 02910077, банк: Державна казначейська служба, м. Київ, код класифікації видатків бюджету 2800) сплачений Рівненською обласною прокуратурою судовий збір у розмірі 12 112 грн, по 4 037,33 грн з кожного з відповідачів.

На рішення може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони справи:

позивач: Рівненська окружна прокуратура, код ЄДРПОУ — 02910077, адреса: вул.Гарна, 29, м.Рівне, 33001;

позивач: Рівненська міська рада, код ЄДРПОУ — 34847334, адреса: вул.Соборна, 12-а, м.Рівне, 33028;

відповідач 1: ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ;

відповідач 2: ОСОБА_2 : РНОКПП — НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ;

відповідач 3: ОСОБА_3 , РНОКПП — НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 .

Повний текст рішення складено 22 травня 2026 року, у зв`язку із перебуванням судді у відпустці та відрядженні, а також надмірним навантаженням.

Суддя Гладишева Х.В.