Рішення від 20 травня 2026 р. у справі №524/6664/25 — Автозаводський районний суд м. Кременчука

Справа № 524/6664/25

Провадження №2/524/279/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.05.2026

Автозаводський районний суд міста Кременчука в складі:

головуючого судді – Ковальчук Т. М.,

за участю секретаря судових засідань – Воблікової І. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,

УСТАНОВИВ:

У червні 2025 року ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду із зазначеною позовною заявою, у якій просив стягнути з ОСОБА_2 (далі – відповідач, ОСОБА_2 ) 65913,00 доларів США за договором позики від 03 вересня 2021 року.

На обґрунтування своїх позовних вимог зазначив, що 03 вересня 2021 року уклав з відповідачем договір позики у формі розписки, відповідно до умов якої відповідач отримав від позивача грошові кошти у сумі 65913,00 доларів США. Кінцевий строк повернення позики – грудень 2021 року. Станом на день звернення до суду з позовною заявою відповідач свої зобов`язання не виконав, не сплатив суму заборгованості ні повністю, ні частково, у зв`язку з чим позивач змушений звернутися до суду за захистом своїх прав.

Ухвалою від 12 червня 2026 року суд відкрив провадження у справі та призначив підготовче засідання, яке ухвалою від 27 листопада 2025 року закрив та призначив справу до судового розгляду.

Представник відповідача адвокат Скляров М. М. звернувся до суду з заявою про застосування строку позовної давності. Зазначив, що борговою розпискою від 03 вересня 2021 року визначений строк повернення позики у грудні 2021 року; позивач звернувся до суду з позовом 29 травня 2025 року, тобто поза межами строку позовної давності, який фактично закінчився 31 грудня 2024 року, у зв`язку з чим просить відмовити у задоволенні позову.

Представник позивача адвокат Гонтар В. М. звернувся до суду з заявою, у якій просив відмовити у задоволенні заяви представника відповідача про застосування строку позовної давності з огляду на приписи статей 256, 257 ЦК України, встановлений Кабінетом Міністрів України карантин із 12 березня 2020 року, набрання чинності Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX щодо продовження строків позовної давності на час дії карантину – 02 квітня 2020 року, пункт 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, дату виконання зобов`язання за договором позики. Зауважив, що на дату звернення позивачем до суду з цим позовом строк позовної давності розпочав свій перебіг із 04 вересня 2025 року і, відповідно, сплине лише 04 вересня 2028 року, що виключає застосування у цих спірних правовідносинах позовної давності у три роки.

Згідно з частиною першою статті 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.

У судовому засіданні заслухано представника позивача адвоката Гонтара В. М., який позов підтримав та просив його задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві. Представником позивача було надано для огляду у судовому засідання оригінал розписки від 03 вересня 2021 року.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про дату та час розгляду справи був повідомлений належним чином.

Суд, вивчивши матеріали справи, заслухавши представника позивача, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об`єктивно та всебічно з`ясувавши обставини справи, дійшов таких висновків.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суд установив, що 03 вересня 2021 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , власноруч написав розписку про те, що позичальник отримав від позикодавця в борг 65913 (шістдесят п`ять тисяч дев`ятсот тринадцять) доларів США, а також ОСОБА_2 зобов`язався повернути борг ОСОБА_1 у повному обсязі у грудні 2021 року (а. с. 13).

Після підписання договору у сторін виникли взаємні права та обов`язки, зокрема, у позивача виникло зобов`язання надати відповідачу кошти, а у останнього виникло зобов`язання їх повернути у строк до грудня 2021 року.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, – незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона – позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона – позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

У постанові Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі № 520/11358/15-ц (провадження № 61-7539св21) зроблено висновок, що «тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок».

Вказаний висновок підтриманий Верховним Судом у постановах від 03 листопада 2021 року у справі № 705/3275/18 та від 31 березня 2023 року у справі № 716/2052/20.

Між сторонами в належній формі укладений договір позики, проте відповідач порушив свої зобов`язання щодо повернення грошових коштів. Вчинена сторонами письмова форма договору позики є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

При цьому, суд враховує висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц, зокрема, про те, що суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц, від 16 січня 2019 року у справах № 373/2054/16-ц, № 464/3790/16-ц та № 373/2054/16-ц.

Ураховуючи викладене, договір позики, що міститься в матеріалах справи, підтверджує факт отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 65913,00 доларів США із зобов`язанням повернути їх.

Щодо застосування строку позовної давності суд виходить із наступного.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, які відбулись у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (рішення у справах «Стаббінгз та інші проти Сполученого Королівства», «Золотас проти Греції»).

За приписами частин третьої і четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість цивільних відносин.

Водночас, Указом Президента України № 64/2022 в Україні введено воєнний стан у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» № 2120-ХІ від 15 березня 2022 року внесено зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України. Зокрема передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Пункт 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в редакції Закону № 3450-IX від 08 листопада 2023 передбачає, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Отже, перебіг строків позовної давності, визначених статтями 257, 258 ЦК України (загальна та спеціальна позовна давність), зупиняються на строк дії воєнного стану.

З урахуванням викладеного, строк позовної давності щодо звернення ОСОБА_1 до суду з позовною вимогою про стягнення боргу за договором позики продовжено на строк дії воєнного стану. Таким чином, позивач не пропустив строк позовної давності. За таких обставин відсутні підстави для задоволення заяви відповідача про застосування до заявлених позовних вимог строку позовної давності.

Отже, суд вбачає наявність підстав для задоволення позову.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а судом позов задоволено, відповідно до статті 141 ЦПК України суд стягує із відповідача на користь держави судовий збір в сумі 16640,00 грн.

Керуючись статтями 12, 13, 76-78, 81, 89, 128, 131, 133, 141, 263–265, 279, 280–284, 352, 354 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Задовольнити позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.

Стягнути зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 65913 (шістдесят п`ять тисяч дев`ятсот тринадцять) доларів США за договором позики від 03 вересня 2021 року та 16640 (шістнадцять тисяч шістсот сорок) грн 00 коп. судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Суддя Т. М. Ковальчук