Рішення від 21 травня 2026 р. у справі №372/1894/26 — Обухівський районний суд Київської області

Справа № 372/1894/26

Провадження 2-1774/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 травня 2026 року Обухівський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Проць Т.В.

при секретарі Лимаренко О.О.

за участю позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в приміщенні Обухівського районного суду Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,-

ВСТАНОВИВ:

У березні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до Обухівського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики. В обґрунтування заявлених вимог вказала, що 20.11.2024 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики у формі розписки, згідно з яким відповідач отримав у борг 132 000 доларів США, які зобов`язався повернути до 31.12.2025 року. Однак, відповідач свої зобов`язання щодо повернення коштів у встановлений в розписці строк не виконав, на неодноразові звернення позивача про повернення коштів не відреагував. Таким чином, позивач змушена звернутися до суду для захисту своїх прав.

Ухвалою судді від 30 березня 2026 року вказану позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою судді Обухівського районного суду від 14 квітня 2026 року прийнято позовну заяву до провадження та призначено підготовче судове засідання.

Позивач в підготовчому судовому засіданні, вимоги заявлені в позовній заяві підтримала, щодо вирішення спору в межах підготовчого судового засідання не заперечувала.

Відповідач в підготовчому судовому засіданні позов визнав у повному обсязі.

Оскільки, відповідач визнає позовні вимоги у повному обсязі, тому суд ухвалює рішення у підготовчому засіданні, що відповідає вимогам ч. 3 ст. 200 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України).

Суд, заслухавши учасників процесу та дослідивши докази наявні в матеріалах справи та оцінивши їх у сукупності, приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог з наступних підстав.

20 листопада 2024 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір позики який викладений у формі розписки. Згідно договору позивач надала відповідачеві, а останній отримав у борг грошові кошти у розмірі 132 000 доларів США та взяв на себе обов`язок повернути грошові кошти 31 грудня 2025 року.

Відповідно до положень статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з статтею 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина 1 стаття 1049 ЦК України).

За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

Таким чином, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2022 року у справі № 206/6401/18 (провадження № 61-9197св21) зазначено, що: «на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Договір позики є укладеним з моменту передачі грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця. Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки. Зазначене узгоджується з висновками викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18)».

Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку (частини друга та третя статті 545 ЦК України).

Наявність оригіналу боргової розписки у ОСОБА_1 свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане, що унормовано статтею 545 ЦК України та підтверджено відповідачем у судовому засіданні.

За змістом статті 524 ЦК України, грошовим визнається зобов`язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Відповідно до ст. 533 ЦК України, грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

У пунктах 47, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі №761/12665/14-ц, провадження № 14-134цс18, зазначено, що правовий режим іноземної валюти на території України, хоча і пов`язується з певними обмеженнями в її використанні як платіжного засобу, тим не менше, не виключає здійснення платежів в іноземній валюті. У разі ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті стягувачу має бути перерахована саме іноземна валюта, визначена судовим рішенням.

У вказаній постанові Великої Палати Верховного Суду містяться висновки щодо можливості ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №373/2054/16-ц викладено правовий висновок, згідно якого заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, не суперечить чинному законодавству.

На підставі вищенаведеного, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором позики в розмірі 132 000 доларів США.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми 3% річних, суд зазначає таке.

Позивачка на підставі ст.625ЦК просить стягнути з відповідача 3% від простроченої суми грошового зобов`язання.

Захист прав та інтересів позикодавця в охоронних правовідносинах (тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання) врегульовано частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Стаття 625 ЦК України визначає загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання. Тобто дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює окремі види зобов`язань (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №758/1303/15-ц).

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).

З огляду на те що відповідач порушив грошове зобов`язання з повернення заборгованості за договорами позики, у позивачки виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України.

Разом з цим, суд враховує положення п.18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України та зауважує, що три відсотки річних, нараховані, починаючи з 24 лютого 2022 року і включно до закінчення дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та тридцятиденного строку після його припинення або скасування, підлягають списанню позикодавцем, і не можуть бути стягнуті з боржника внаслідок дії прямої норми ЦК України про звільнення його від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу.

Станом на 20.11.2024 року в Україні діяв воєнний стан.

За наведених обставин, розраховані позивачем три відсотки річних в сумі 40 326,79 грн. стягненню з відповідача не підлягають, оскільки останній звільнений від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, тому у задоволенні у цій частині позову слід відмовити.

Судові витрати підлягають стягненню з відповідача у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України пропорційно до задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 192, 193, 512, 514, 516, 525, 526, 530, 541, 610, 612, 625, 1046, 1049 ЦК України, ст. ст. 10, 12, 76, 77, 89, 141, 265, 354 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у формі розписки від 20 листопада 2024 року в сумі 132 000 (сто тридцять дві тисячі) доларів США.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в сумі 16 640 грн.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення рішення з дня вручення копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

На виконання п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України суд зазначає повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП – НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 , адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення складено та підписано 22 травня 2026 року.

Суддя Т.В. Проць