Рішення від 18 травня 2026 р. у справі №562/2250/25 — Здолбунівський районний суд Рівненської області

Справа № 562/2250/25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ У К Р А Ї Н И

"19" травня 2026 р.

Здолбунівський районний суд Рівненської області

в складі: головуючого судді Кушніра О.Г.,

секретар судового засідання Парфенюк Т.А.,

учасники справи: позивач ОСОБА_1 ,

відповідач ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Здолбунів Рівненської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Здолбунівської міської ради Рівненської області, орган опіки та піклування Здовбицької сільської ради Рівненського району Рівненської області, про визначення способів участі у вихованні дітей, -

в с т а н о в и в:

У поданій в суд позовній заяві позивач ОСОБА_1 просить встановити способи його побачення з донькою ОСОБА_3 , 27 жовтня 2014 року та сином ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , обґрунтовуючи тим, що відповідач ОСОБА_2 заперечує його побачення з дітьми без її присутності.

Відзив на позов відповідач не подавала.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідач позов не визнала, пояснюючи тим, що позивач з вересня 2021 року не цікавився дітьми та їх життям, участі у вихованні не приймав і відсутність спілкування створила між батьком та дітьми великий бар`єр у їхніх відносинах. Через відсутність батька в житті дітей, останні не проявляють бажання спілкуватися та проводити з ним час, а тому вважає за доцільне встановити дні побачення позивача з дітьми протягом двох годин першої та третьої неділі місця в присутності матері за місцем проживання дітей.

Представники третіх осіб в судове засідання не з`явилися, подавши клопотання про розгляд справи без участі їх представника.

З`ясувавши обставини та вивчивши матеріали справи, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено у статті 7 СК України, згідно з якою жінка та чоловік мають рівні права й обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року, яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно із судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (стаття 9 Конвенції про права дитини).

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», заява №31111/04).

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним ( рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09).

Установлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 02 серпня 2014 року до 28 липня 2025 року перебували в зареєстрованому шлюбі, від якого мають малолітніх дітей - доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та сина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується відповідними свідоцтвами, рішенням Здобунівського районного суду Рівненської області від 28 липня 2025 року та не заперечується сторонами.

На даний час позивач проживає окремо від своїх дітей і на запропоновані ним способи участі у вихованні дітей відповідач погоджується лише за особистої присутності, що свідчить про наявний між сторонами з цього приводу спір.

Відповідно до статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини (частини перша-третя статті 157 СК України).

Окрім прав батьків щодо дітей, діти також мають рівні права та обов`язки щодо батьків (стаття 142 СК України), у тому числі, й на рівномірне виховання батьками.

У рішенні ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі "Хант проти України", заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення ЄСПЛ у справі «Олссон проти Швеції» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, Серія A, № 250) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення ЄСПЛ від 07 серпня 1996 року у справі «Йогансен проти Норвегії»).

Отже, визначаючи спосіб участі батька у вихованні дитини, спілкуванні з нею, суди мають враховувати принцип рівності прав батьків у вихованні дитини та принцип забезпечення найважливіших інтересів дитини.

Згідно положень ст.159 СК України якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.

Тлумачення зазначених норм дозволяє зробити висновок, що будь-хто із батьків може звернутися до органу опіки та піклування для визначення способу участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. У разі наявності спору про способи участі одного з батьків у вихованні дитини не виключається вирішення такого спору в судовому порядку незалежно від того, хто з батьків звертається з позовом (той, хто проживає з дитиною, чи той, хто проживає окремо) і визначення способу участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї, що є ефективним способом захисту та не суперечить закону.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 165/2839/19 (провадження № 61-6769св19).

Визначаючи способи участі батька у спілкуванні та вихованні дитини, необхідно надавати системну оцінку фактам та обставинам, які впливають на ухвалення певного рішення, зокрема, суд має враховувати, у першу чергу, інтереси дитини, які не завжди можуть відповідати її бажанням, з урахуванням віку, стану здоров`я, психоемоційного стану.

З висновку органу опіки та піклування, затвердженого рішенням виконавчого комітету Здовбицької сільської ради Рівненського району Рівненської області №3 від 18 березня 2026 року, вбачається що діти позивача не мають стабільного і систематичного емоційного контакту з батьком, що своєю чергою негативно впливає на їхній психологічний стан, емоційне благополуччя та емоційний розвиток. Упродовж останніх двох років ОСОБА_2 на пропозицію батька не дозволяє побачення ОСОБА_1 з дітьми без її присутності, що не відповідає найкращим інтересам дітей, та обмежує права батька на безперешкодне спілкування і проведення часу з дітьми.

Саме така ситуація вказує на пряме перешкоджання з боку матері у спілкуванні та побаченнях батька з дітьми, який проживає окремо від них, та застосування ультимативного способу обов`язкової власної присутності при спілкуванні батька з дітьми.

Установлення обмеження батькові й дітям у безперешкодному спілкуванні та налагодженні психоемоційного контакту між ними шляхом проведення зустрічей виключно у присутності матері повинно ґрунтуватися на беззаперечних доказах можливого негативного впливу батька на виховання дітей, на їх безпеку та розвиток. Мотиви такого обмеження не можуть базуватися лише на бажанні матері, викликаного неприязню до колишнього чоловіка.

ОСОБА_1 за місцем трудової діяльності характеризується з позитивної сторони як спокійний, врівноважений та доброзичливий працівник, який має стабільну заробітну плату, інфекційні захворювання, алкогольна чи наркотична залежність відсутня, умови проживання відповідають санітарно-гігієнічним нормам для перебування дітей, яким облаштовано кімнату з іграшками, меблями та дитячими речами.

Наведених у висновку органу опіки та піклування обставин відповідачем належними та допустимими доказами не спростовано, а показання допитаного в суді свідка ОСОБА_5 суд оцінює критично.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

У постановах Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 686/2543/19 (провадження № 61-5731св20), від 15 липня 2021 року у справі № 565/1501/19 (провадження № 61-6567св21), від 31 березня2021 року у справі № 562/1686/18 (провадження № 61-16928св20), зазначено, що батьки не позбавлені права у майбутньому змінити встановлений судом спосіб участі у вихованні дитини, що буде відповідати інтересам дитини. Також у разі виникнення підстав для твердження про настання негативних наслідків для дитини за результатами спілкування з батьком у випадку доведеності вказаного мати не позбавлена права порушити питання про зміну способу участі батька у вихованні дитини.

Таким чином, з метою унеможливлення конфліктних ситуацій, суд схиляється до того, що судовим рішенням має бути передбачена конкретна форма, часи і широка автономність участі батька у спілкуванні з дітьми в запропонований органом опіки та піклування спосіб.

З огляду на вищевикладене суд дійшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст.258-273, 351 – 355 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 задоволити частково.

Визначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) такі способи участі у вихованні з донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 :

- побачення кожну першу та третю неділю місяця з 10:00 до 17:00 години за місцем фактичного проживання дітей, без обмеження місця прогулянок, з можливістю поїздки до родичів, у тому числі до бабусі дітей в с.Миротин Рівненського району Рівненської області - без присутності їх матері ОСОБА_2 , з урахуванням емоційного стану та стану здоров`я дітей;

- побачення кожен наступний день після дня народження дітей з урахуванням режиму дня дітей, їх зайнятості, зокрема, перебування у закладі освіти - без присутності їх матері ОСОБА_2 , з урахуванням емоційного стану та стану здоров`я дітей за попередньою домовленістю сторін;

- спілкування з дітьми іншими засобами зв`язку за допомогою телефону та інтернет-мережі;

- спільний відпочинок та оздоровлення дітей в літній та зимовий період менше 7 (семи) діб на території України - без присутності їх матері ОСОБА_2 , з урахуванням емоційного стану та стану здоров`я дітей за попередньою домовленістю сторін.

У решті вимог позивачу відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Рівненського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 /тридцяти/ днів з дня його проголошення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Текст повного рішення виготовлено 21 травня 2026 року.

Суддя: