Вирок від 21 травня 2026 р. у справі №359/1694/22 — Бориспільський міськрайонний суд Київської області

Справа № 359/1694/22

Провадження № 1-кп/359/228/2026

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2026 року м. Бориспіль

Бориспільський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретарів судових засідань ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участі:

прокурора ОСОБА_4 ,

потерпілого ОСОБА_5 ,

представника потерпілого ОСОБА_6 ,

обвинуваченої ОСОБА_7 ,

захисників ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду з технічною та відео фіксацією у режимі відеоконференції, кримінальне провадження № 12021100080000105, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 18.01.2021, що надійшло до суду з обвинувальним актом за обвинуваченням:

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Києва, українки, громадянки України, раніше не судимої, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , та проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 332 КК України,

в с т а н о в и в:

Обвинувальний акт від 16.02.2022, за обвинуваченням ОСОБА_7 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 332 КК України, надійшов до Бориспільського міськрайонного суду Київської області.

Згідно з обвинувальним актом, 10.12.2020 між громадянкою України ОСОБА_7 та громадянином Російської Федерації - ОСОБА_10 укладено шлюб, який зареєстрований в Солом`янському районному у місті Києві відділі державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України за № 2051.

У період з початку грудня 2020 року до 22.12.2020, ОСОБА_7 , знаходячись у невстановленому точно досудовим розслідуванням місці в м. Києві, вирішила підробити офіційний документ - заяву від імені свого колишнього чоловіка ОСОБА_5 про згоду останнього на тимчасову поїздку за кордон їх спільного сина - малолітнього ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з метою організувати вивезення свого сина до Російської Федерації, до місця проживання чоловіка ОСОБА_10 , оскільки достовірно знала, що ОСОБА_5 не бажає надавати такої згоди. При цьому, ОСОБА_7 достовірно знала, що, відповідно до п. 4. Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57, виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, у супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування в цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску.

Спланувавши виїзд за кордон у січні 2021 року зі своїм сином, а, у подальшому, до Російської Федерації, ОСОБА_7 , для реалізації свого кримінально протиправного наміру щодо підроблення офіційного документу, підшукала невстановлену досудовим розслідуванням особу чоловічої статі, яка повинна була, відповідно спільного кримінально протиправного наміру, видати себе у нотаріуса за її колишнього чоловіка ОСОБА_5 та підписати завідомо неправдивий для них документ - заяву про згоду на тимчасову поїздку за кордон малолітнього ОСОБА_11 .

Реалізуючи свій спільний кримінально протиправний намір, діючи за попередньою змовою групою осіб, ОСОБА_7 , спільно з невстановленою досудовим розслідуванням особою, підшукали приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_12 , до якої вирішили звернутись із проханням нотаріально посвідчити заяву ОСОБА_5 про згоду на тимчасову поїздку за кордон малолітнього ОСОБА_11 .

Попередньо, ОСОБА_7 організувала надходження на електрону адресу нотаріуса ОСОБА_12 копії документів, які посвідчують свою особу та посвідчують особи ОСОБА_5 і ОСОБА_11

22.12.2020 невстановлена досудовим розслідуванням особа, відповідно до попередньо узгодженого з ОСОБА_7 кримінально протиправного плану, прийшла до офісу приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_12 , за адресою: АДРЕСА_3 , у приміщенні якого видала себе за ОСОБА_5 та виявила бажання нотаріально посвідчити заяву про згоду на тимчасову поїздку за кордон малолітнього ОСОБА_11 , у супроводі його матері ОСОБА_7 .

Нотаріус ОСОБА_12 , будучи введеною в оману невстановленою досудовим розслідуванням особою, яка діяла спільно та узгоджено з ОСОБА_7 , погодилась нотаріально посвідчити заяву від імені особи, яка видавала себе за ОСОБА_5 . У цей же день, нотаріус ОСОБА_12 підготувала, на прохання невстановленої досудовим розслідуванням особи, яка діяла спільно та узгоджено з ОСОБА_7 , завідомо неправдивий для двох останніх осіб офіційний документ - заяву, у яку були внесені завідомо неправдиві відомості про те, що ОСОБА_5 надає згоду на тимчасові поїздки за кордон до Туреччини, Об`єднаних Арабських Еміратів його малолітнього сина ОСОБА_11 , у період з 01.01.2021 по 28.02.2021, у супроводі матері ОСОБА_7 .

Складена зазначена заява була надана нотаріусом невстановленій досудовим розслідуванням особі, яка видавала себе за ОСОБА_5 , яка, за попередньою змовою з ОСОБА_7 , підробила в ній підпис від імені ОСОБА_5 , тобто вчинила, за попередньою змовою з ОСОБА_7 , підроблення документа, який посвідчується нотаріусом, надає права на виїзд дитини за кордон, з метою його використання ОСОБА_7 при перетині державного кордону України з дитиною.

Указана нотаріально посвідчена заява від 22.12.2020 зареєстрована приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_12 у реєстрі за № 2082 та видана невстановленій досудовим розслідуванням особі, яка видавала себе за ОСОБА_5 , на бланку, серії НМН №196731. Одразу після цього, невстановлена досудовим розслідуванням особа передала підроблену заяву - згоду від 22.12.2020, зареєстровану в реєстрі за № 2082 ОСОБА_7 , з метою використання як підстави для перетину державного кордону України малолітнього ОСОБА_11 , у супроводі одного з батьків.

Отже, ОСОБА_7 обвинувачується в підробленні офіційного документа, який посвідчується нотаріусом, який надає права, з метою використання його іншою особою, за попередньою змовою групою осіб, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 358 КК України.

Окрім того, ОСОБА_7 обвинувачується у використанні завідомо підробленого документа за наступних обставин: ОСОБА_7 , після отримання, у період з 22.12.2020 по 01.01.2021, від невстановленої досудовим розслідуванням особи завідомо підробленого для неї офіційного документу, заяви-згоди від 22.12.2020, зареєстрованої в реєстрі за № 2082, знаходячись на території Київської області та м. Києва, у невстановленому точно місці, вирішила умисно використати цей підроблений документ при перетині державного кордону України, в аеропорту «Бориспіль», за адресою: вул. Бориспіль-7, с. Гора Бориспільського району Київської області, для вильоту за кордон України, рейсом № 491 «Київ-Стамбул», її сина ОСОБА_11 , з метою подальшого доставлення малолітнього сина до місця проживання її чоловіка ОСОБА_10 , на території Російської Федерації.

При цьому ОСОБА_7 , достовірно знала, що заяву-згоду від 22.12.2020, зареєстровану в реєстрі за № 2082, на тимчасову поїздку за кордон малолітнього ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , його батько ОСОБА_5 не підписував, а, відповідно, не надавав свого дозволу на виїзд свого сина за кордон України. Реалізуючи свій кримінально протиправний намір, ОСОБА_7 01.01.2021 прибула разом зі своїм сином ОСОБА_11 до аеропорту «Бориспіль», за адресою: вул. Бориспіль-7, с. Гора Бориспільського району Київської області, де, при перетині державного кордону України, під час проходження прикордонного контролю, о 08 год. 40 хв. надала інспектору паспортного контролю окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» Державної прикордонної служби України ОСОБА_13 необхідні документи, що посвідчують свою особу й сина, та завідомо підроблений для неї документ - нотаріально посвідчену заяву-згоду від 22.12.2020, зареєстровану в реєстрі за № 2082, на тимчасову поїздку за кордон малолітнього ОСОБА_11 .

При цьому, інспектор паспортного контролю ОКПП «Київ» Державної прикордонної служби України ОСОБА_13 не була обізнана про те, що в заяві-згоді від 22.12.2020, зареєстрованій у реєстрі за № 2082, підпис, від імені ОСОБА_5 , виконаний не останнім, а тому дозволила перетин малолітньому ОСОБА_11 державного кордону України, у супроводі його матері ОСОБА_7 .

Отже, ОСОБА_7 обвинувачується у використанні завідомо підробленого документа, тобто у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України.

Окрім того, ОСОБА_7 обвинувачується у незаконному переправленні осіб через державний кордон України, за наступних обставин. ОСОБА_7 , після отримання, у період з 22.12.2020 по 01.01.2021, від невстановленої досудовим розслідуванням особи завідомо підробленого для неї офіційного документу - заяви-згоди від 22.12.2020, зареєстрованої в нотаріальному реєстрі за № 2082, знаходячись на території Київської області та м. Києва, у невстановленому точно місці, вирішила умисно використати цей підроблений документ при перетині державного кордону України в аеропорту «Бориспіль», за адресою: вул. Бориспіль-7, с. Гора Бориспільського району Київської області, для вильоту, рейсом № 491 «Київ-Стамбул», з метою незаконного переправлення свого сина ОСОБА_11 через державний кордон України, а, у подальшому, до місця проживання її чоловіка ОСОБА_10 , на території Російської Федерації. При цьому, ОСОБА_7 достовірно знала, що заяву-згоду від 22.12.2020, зареєстровану в реєстрі за № 2082, на тимчасову поїздку за кордон малолітнього ОСОБА_11 його батько ОСОБА_5 не підписував, а, відповідно, не надавав свого дозволу на виїзд свого сина за кордон України.

Також, ОСОБА_7 була достовірно обізнана про те, що, відповідно до п. 4. Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57, виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, у супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків, із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску.

Реалізуючи свій кримінально протиправний намір, ОСОБА_7 01.01.2021 прибула разом з своїм сином ОСОБА_11 до аеропорту «Бориспіль», за адресою: вул. Бориспіль-7, с. Гора Бориспільського району Київської області, де, при перетині державного кордону України, під час проходження прикордонного контролю, о 08 год. 40 хв., надала інспектору паспортного контролю окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» Державної прикордонної служби України ОСОБА_13 , необхідні документи, що посвідчують свою особу і сина, та завідомо підроблений для неї документ - нотаріально посвідчену заяву-згоду від 22.12.2020, зареєстровану в реєстрі за №2082, на тимчасову поїздку за кордон малолітнього ОСОБА_11 , з метою незаконного переправлення останнього через державний кордон України, тобто без згоди батька ОСОБА_5 , а, у подальшому, до місця проживання її чоловіка ОСОБА_10 , на території Російської Федерації.

При цьому, інспектор паспортного контролю ОКПП «Київ» Державної прикордонної служби України ОСОБА_13 не була обізнана про те, що в заяві-згоді від 22.12.2020, зареєстрованій у реєстрі за №2082, підпис від імені ОСОБА_5 виконаний не останнім, а тому дозволила перетин малолітньому ОСОБА_11 державного кордону України, у супроводі його матері ОСОБА_7 . За неведених обставин, ОСОБА_7 незаконно переправила малолітнього ОСОБА_11 через державний кордон України та вилетіла з ним літаком 01.01.2021 до Турецької Республіки, а, у подальшому, незаконно переправила ОСОБА_11 до Російської Федерації.

Отже, ОСОБА_7 обвинувачується в незаконному переправленні осіб через державний кордон України, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 332 КК України.

Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», суд, пропонуючи обвинуваченій дати пояснення щодо пред`явленого обвинувачення та відомих їй обставин справи, має одночасно роз`яснити їй зміст ст. 63 Конституції України, відповідно до якої особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім`ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом . Зазначені особи не звільняються за відповідальність за завідомо неправдиві показання.

У судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_7 своєї вини не визнала у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 332 КК України та користуючись своїм правом відповідно до ст. 63 Конституції України, відмовилася надати покази.

З урахуванням позиції обвинуваченої та її захисника, прокурора та потерпілої сторони, суд визнав за необхідне дослідження усього обсягу доказів, наданих стороною обвинувачення та сторони захисту.

При розгляді кримінального провадження, у межах пред`явленого обвинувачення ОСОБА_7 , вивчивши документи як докази на які посилався прокурор, вивчивши всі матеріали кримінального провадження, провівши дебати, у яких прокурор, потерпілий та його представник просили ОСОБА_7 визнати винною у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 332 КК України, а захисник та обвинувачена, яка не визнала своєї вини у вчиненні даних злочинів, просили її виправдати, суд, за своїм внутрішнім переконанням, керуючись законом, оцінивши кожний доказ, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку, дійшов висновку, що є підстави для ухвалення виправдувального вироку, оскільки стороною обвинувачення не доведено, що в діянні обвинуваченої ОСОБА_7 є склад кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 332 КК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення, відповідно до обвинувального акта.

В обґрунтування винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, прокурор посилається на показання потерпілого.

Допитаний у судовому засіданні потерпілий ОСОБА_5 показав, що він був одружений з ОСОБА_7 . У шлюбі в 2018 році у них народився син - ОСОБА_11 . У подальшому їх сімейні стосунки з ОСОБА_7 зіпсувалися і вони розлучились. У серпні 2020 року, між ним та ОСОБА_7 був укладений договір щодо здійснення батьківських прав стосовно сина, у якому був визначений графік побачень з малолітнім сином. Урегулювання юридичних питань стосовно сина, спілкування з ОСОБА_7 відбувалося через адвокатів. Дитина проживала в орендованій ним квартирі разом із ОСОБА_7 . Під час пандемії корона вірусу вони дізналися, що їх син захворів цукровим діабетом та він вирішив, що син буде проживати разом із ним у будинку. У нотаріуса вони встановили графік проживання дитини 50/50. Він та дружина виконували даний графік. У грудні 2020 року ОСОБА_7 просила надати дозвіл на виїзд сина ОСОБА_11 до Туреччини. На її звернення дозвіл на такий виїзд наданий не надав, оскільки у ОСОБА_11 планувалося медичне обстеження. Він відчував, що ОСОБА_7 планує вивести дитину до Криму, про що у 2020 році повідомив прикордонну службу безпеки. У січні 2021 року, у переписці від самої ОСОБА_7 він дізнався, що його син Рінат вивезений нею до Туреччини, а звідти до нового чоловіка в Російську Федерацію. Заяву-згоду від 22.12.2020, зареєстровану в реєстрі за № 2082, на тимчасову поїздку за кордон малолітнього ОСОБА_11 він не давав та у нотаріуса ОСОБА_12 не підписував. Вважає, що підроблення цього документу було організовано ОСОБА_7 , яка була зацікавлена незаконно вивезти дитину за кордон. Адвокат ОСОБА_7 наполягав з`явитися до нотаріуса, щоб він підписав відмову від дитини. Йому здійснювалися неодноразові погрози, щодо того, що він не буде бачити дитину, якщо не виконає вимоги ОСОБА_7 . Тому, під страхом того, що може більше не побачити свого сина, ОСОБА_5 виконав всі умови. Під час спілкування з нотаріусом ОСОБА_12 , остання повідомила йому, що напередодні невідомі люди замовили проведення такого нотаріального посвідчення - заяви-згоди, та на електронну адресу надіслали копії всіх необхідних документів. 22.12.2020, до нотаріуса прийшов чоловік у медичній масці, який відрекомендувався ОСОБА_5 та надав паспорт. Нотаріус повідомила, що чоловік був схожий на нього та посвідчила підпис. Особисто він та його адвокати не передавали документи ОСОБА_7 у рюкзаку сина. Копія паспорту у матеріалах кримінальної справи та нотаріальної справи ідентичні. Він не виключає, що копія його паспорту була у ОСОБА_7 , оскільки вона була його дружиною та мала доступ до документів. Він надавав дозвіл ОСОБА_7 на вивезення дитини за кордон у країну Єгипет. Він свій паспорт не втрачав та не передавав будь-кому. На даний час він із ОСОБА_7 примирилися заради дитини.

Судом були допитані свідки обвинувачення, які на думку прокурора підтверджують винуватість ОСОБА_7 в інкримінованих їй злочинах.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_16 дала показання, що вона працює помічником приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_12 22.12.2020, на електрону адресу нотаріальної контори прийшов лист з відповідними документами від працівника туристичного агентства - ОСОБА_17 (з яким вона раніше працювала), з проханням нотаріально посвідчити заяву батька ОСОБА_5 на дозвіл вивезення матір`ю дитини за кордон. Після цього ОСОБА_17 зателефонував їй, як зазвичай, і сказав, що люди хочуть оформити відповідну заяву та повідомив, що після обіду приїде батько. Свідок роздрукувала документи та підготувала заяву. Того ж дня, після обіду, прийшов чоловік схожий на потерпілого та вона підготувала проект документів. Вона копію з його паспорту не робила, оскільки надана на електрону пошту копія була доброї якості. Вона звірила дані паспорту, записала відомості в журналі реєстрації нотаріальних дій. Згодом, вона завела чоловіка до нотаріуса та у її присутності ОСОБА_12 перевірила паспорт чоловік приспустив маску. Нічого незвичайного під час вказаної нотаріальної дії вона не помітила. Процедура займала не більше 5 хвилин. Чоловік розписався у журналі, заявах та в реєстрі. Розрахувавшись, забрав заяву та пішов. У січні 2021 року стало відомо, що ОСОБА_5 не ходив до нотаріуса та свій паспорт не надавав. Чоловік, який пред`явив паспорт на ім`я ОСОБА_5 , був інший, однак дуже схожий. ОСОБА_5 переглядав журнал реєстрації та повідомив, що підпис не його, а копія паспорту у справі його.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_17 дав показання, що раніше у нього була туристична агенція у м. Києві. Зазначив, що потерпілого ОСОБА_5 та обвинувачену ОСОБА_7 він не знає і ніколи їх не бачив. У грудні 2020 року до нього через електронну пошту звернулася невідома жінка, з першим проханням відпочинку разом з дитиною у Туреччині та другим питання надати контакти нотаріуса для оформлення заяви про надання дозволу чоловіка на вивезення дитини за кордон. На його електронну пошту були надіслані копії документів необхідних для надання дозволу на перетин дитиною кордону у супроводі одного з батьків. Усі ці файли він переслав знайомому помічнику нотаріуса ОСОБА_16 (з якою працював раніше), та про подальшу їх долю йому нічого не відомо. Файли він не переглядав. Клієнти з різних міст України просили надати контактні дані нотаріусів для оформлення дозволів для виїзду за кордон. Тому даний випадок у нього зовсім не викликав підозри. Туристичні послуги людині, яка надсилала йому документи електронною поштою, він не надавав, оскільки та людина до нього не зверталася. З якої електронної адреси надійшли документи на ОСОБА_5 , він повідомити не може, бо така інформація у нього не збереглася. Консультація щодо розрахунку за тур була безкоштовна. Період туру - новорічні та різдвяні свята. Також він повідомив, що слідчий декілька раз хотів його викликати у даній справі, однак потім сказав, що приходити не потрібно.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_12 дала показання, що вона працює приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за адресою: м. Київ, вул. Драгоманова, 14. 22.12.2020, на електронну адресу надійшли копії документів (паспорт громадянина України ОСОБА_5 , паспорт громадянина України ОСОБА_7 , свідоцтво про народження дитини), з проханням нотаріально посвідчити заяву батька ОСОБА_5 на дозвіл вивезення матір`ю дитини за кордон. Її помічниця - ОСОБА_16 , роздрукувала документи та підгодовувала відповідну заяву. Указані документи надіслав працівник туристичного агентства ОСОБА_17 , який періодично направляв до них людей. Нотаріальні дії здійснювалися за безпосереднім зверненням громадян або в телефонному режимі, домовлялися про зустріч, за можливості надсилалися документи через засоби електронної пошти, чи інші, і призначалась зустріч. Після цього, о другій половині дня, до свідканеї як до нотаріуса, прийшов чоловік у медичній масці (носіння масок, у публічних місцях, у зв`язку з пандемією Ковіду, було обов`язковим), який відрекомендувався ОСОБА_5 і вона у його присутності підготувала заяву-дозвіл про перетин сина ОСОБА_11 , у супроводі матері за кордон. Особа яка відрекомендувалась ОСОБА_5 , надала оригінал паспорта і вона установила ідентичність, попросивши чоловіка приспустити свою медичну маску. Особа підписала заяву та після її реєстрації, забрала перший примірник і пішла. Дозвіл виїзду дитини до країни Туреччина. Вона зазначила, що з потерпілим ОСОБА_5 та обвинуваченою ОСОБА_7 вона раніше знайомою не була та не впевнена, що відбулася підробка. У паспорті фото було застаріле. Чоловік, який пред`явив паспорт на ім`я ОСОБА_5 , був дуже схожий, тому будь-яких сумнівів у неї не виникло щодо пред`явника документа. Її ніхто не просив зробити фальсифікацію документів. Вона як нотаріус, просто вчинила нотаріальну дію. У їхніх інструкціях не передбачено знімати копії документів, оскільки вони можуть взяти якісні копії надані людьми. Нотаріуси звіряють копії документів із оригіналами, що було зроблено і у даному випадку. Особа, яка звернулася до неї, розписалася у журналі реєстрації та у двох примірниках заяви. Дані з паспорту, що надійшли на електрону пошту, та дані із оригіналу паспорту, що переглядався нею, були ідентичними. Вона не визнає факту того, що 22.12.2020 до неї приходив не ОСОБА_5 , так як на той момент вона була впевнена, що то був ОСОБА_5 .

Окрім того, стороною обвинувачення заявлялося клопотання про допит свідка ОСОБА_13 , однак, надалі прокурор у судовому засіданні 03.06.2025 відмовився від клопотання щодо допиту вказаного свідка. Сторона захисту не наполягала на виклику вказаного свідка. З огляду на вищевикладене та оцінюючи вищевказані досліджені судом докази у кримінальному провадженні, на думку суду, указані обставини не перешкоджають завершенню судового розгляду в кримінальному провадженні.

Судом безпосередньо досліджено письмові докази сторони обвинувачення, які на думку прокурора, доводять вину ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 332 КК України, а саме:

- витяг з ЄРДР, у кримінальному провадженні № 12021000800000105 від 18.01.2021, датований 25.12.2021, відповідно якого ОСОБА_7 є підозрюваною особою, за ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 332 КК України; витяг з ЄРДР № 12021000800000105 від 18.01.2021, датований 11.10.2021, відповідно якого у кримінальному провадженні проводиться досудове розслідування за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 332 КК України; витяг з ЄРДР № 12021000800000105 від 18.01.2021, датований 11.06.2021, відповідно якого у кримінальному провадженні проводиться досудове розслідування за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 332 КК України; постанова про об`єднання матеріалів досудового розслідування від 11.06.2021 в одне провадження (кримінальних проваджень № 12021000800000105, за ч. 4 ст. 358 КК України, та № 12021000800001563, за ч. 1 ст. 332 КК України);

- рапорт прокурора від 29.10.2021, про виявлення під час розслідування кримінального провадження №12021000800000105, ознак кримінального правопорушення, передбаченого за ч. 3 ст. 358 КК України; витяг з ЄРДР № 42021112100000102 від 29.10.2021, датований 29.10.2021, відповідно якого у кримінальному провадженні проводиться досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 358 КК України; постановою про об`єднання матеріалів досудового розслідування від 29.10.2021 (кримінальних проваджень № 12021000800000105, за ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 332 КК України, та № 42021112100000102, за ч. 3 ст. 358 КК України);

- супровідний лист від 28.09.2021 № 7/316, відповідно якого кримінальне провадження № 12021000800000105, спрямоване з СВ Бориспільського РУП ГУНП в Київської області до Бориспільської окружної прокуратури;

- протокол прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення ( ОСОБА_5 ) від 18.01.2021. У своїй заяві ОСОБА_5 повідомив про те, що 22.12.2020 не встановлена особа спільно з ОСОБА_7 , підробила заяву про дозвіл на вивезення його сина - ОСОБА_11 за кордон;

- заяву потерпілого ОСОБА_5 з доданими до неї письмовими матеріалами від 28.10.2021;

- протокол огляду документів від 29.10.2021, відповідно до якого оглянуті надані ОСОБА_5 наступні письмові докази: копія першого розвороту паспорта ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , серії НОМЕР_1 , яким встановлено особу володільця паспорта та його ідентифікаційні дані; копія листа приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_12 , адресована адвокату ОСОБА_22 від 06.01.2021 (на адвокатський запит від 06.01.2021); копія заяви та пояснення ОСОБА_7 від 20.08.2021, до Служби у справах дітей та сім`ї виконавчого комітету Обухівської міської ради; копія заяви ОСОБА_7 від 16.06.2021, до Дарницького УП ГУНП у м. Києві;

- протокол огляду від 25.01.2021, відповідно до якого слідчий, з участю свідка ОСОБА_16 та адвоката ОСОБА_9 , оглянув ноутбук марки «Gateway», серійний № NXY1MAA004308217981601, який наданий ОСОБА_16 , та було здійснено вхід в електронну скриньку « ІНФОРМАЦІЯ_3 ». При вході у цю скриньку було виявлено файли, які надійшли з електронної адреси « ІНФОРМАЦІЯ_4 » 22.12.2020, а саме: фотознімки свідоцтва про народження ОСОБА_11 ; копія паспорта малолітнього ОСОБА_11 для виїзду за кордон; копія паспорта ОСОБА_7 ; довідка про реєстрацію місця проживання ОСОБА_7 ; фотознімки паспорта для виїзду за кордон ОСОБА_7 ; фотознімки паспорта громадянина України ОСОБА_5 ; фотознімок ІПН ОСОБА_5 ;

- запит слідчого від 18.01.2021 № 105/125/54/08-2021 та відповідь Солом`янського районного у м. Києві відділу державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 22.01.2021 № 228/21.11-08, відповідно до якої встановлено наявність актового запису про шлюб громадянки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та громадянина Російської Федерації - ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , складеного 10.12.2020 за № 2051. Прізвище нареченої, після державної реєстрації шлюбу - ОСОБА_7 ;

- запит слідчого від 18.01.2021 № 105/125/54/08-2021, адресований начальнику ОКПП Київ Державної прикордонної служби України, та відповідь на запит від 21.01.2021 № 28/462, з долученням диску, відповідно якого надано копію відеозапису з відеокамер спостереження від 01.01.2021, щодо проходження прикордонного контролю у напрямку «Відліт» рейс № 491 «Київ-Стамбул», громадянки ОСОБА_7 та громадянина ОСОБА_11 ;

- протоколом огляду речей від 04.05.2021, відповідно якого слідчим оглянутий диск наданий ОКПП Київ Державної прикордонної служби України, та встановлено, що ОСОБА_7 , разом з дитиною ОСОБА_11 , пройшла паспортний контроль Державної прикордонної служби України, в аеропорту «Бориспіль», о 08 год. 41 хв. 01.01.2021;

- запит прокурора до Головного центра обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 20.10.2021 №51-4113 вих.21, та відповідь на запит від 27.10.2021 № 91-41886/0/15-21, про те, що ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перетнула державний кордон України 01.01.2021, через пункт пропуску «Бориспіль-D», на підставі документу НОМЕР_7, у напрямку «виїзд», авіарейсом № 491 Київ-Стамбул; ОСОБА_11 (дитина), ІНФОРМАЦІЯ_2 , перетнув державний кордон України 01.01.2021, через пункт пропуску «Бориспіль-D», на підставі документу НОМЕР_5, у напрямку «виїзд», авіарейсом № 491 Київ-Стамбул, на підставі згоди батька (номер документу НОМЕР_6);

- протокол тимчасового доступу до речей і документів від 21.01.2021, відповідно до якого у приватного нотаріуса вилучено другий примірник нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_5 від 22.12.2020 за № 2082, копію паспорта ОСОБА_5 ;

- протокол огляду документів від 26.12.2021, відповідно якого прокурор провів огляд документів, які вилучені слідчим під час виїмки 21.01.2021 у приватного нотаріуса ОСОБА_12 , на підставі ухвали слідчого судді; постановою слідчого вказані документи визнано речовими доказами;

- запит слідчого потерпілому ОСОБА_5 від 21.01.2021, про надання документів із зразком підпису;

- відповідь ОСОБА_5 на запит від 21.01.2021, відповідно якої він надав запитувані документи;

- розписка ОСОБА_5 про отримання раніше наданих документів;

- постанова про відібрання зразків почерку та підпису у ОСОБА_5 для проведення експертизи від 21.01.2021;

- протоколом вилучення (відібрання) зразків почерку та підпису у ОСОБА_5 від 21.01.2021;

- зразки почерку та підпису ОСОБА_5 ;

- постанова про призначення почеркознавчої експертизи від 21.01.2021;

- запит прокурора від 11.10.2021 № 51-3963 вих.21, про надання копії висновку експерта у зв`язку з втратою оригіналу висновку експерта від 27.01.2021, № СЕ-19/111-21/3049-ПЧ, у кримінальному проваджені;

- супровідний лист від 13.10.2021 №19/111/4-53410-2021, відповідно якого прокурору направлена завірена копія другого примірника експертизи;

- копія супровідного листа від 27.01.2021, № 19/111/17-3/4042, про те що висновок експерта надсилався слідчому раніше;

- копія довідки про витрат, на проведення експертизи від 27.01.2021;

- висновок експерта від 27.01.2021, № СЕ-19/111-21/3049-ПЧ, відповідно якого: підпис від імені ОСОБА_5 , у заяві від імені ОСОБА_5 , виданої 22.12.2020, про надання дозволу на виїзд за кордон малолітньої дитини - ОСОБА_11 , у супроводі його матері - ОСОБА_7 , посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_12 та зареєстрованої реєстрі за №2082, виконаний не ОСОБА_5 , а іншою особою; рукописний запис від імені ОСОБА_5 , у заяві від імені ОСОБА_5 , виданої 22.12.2020, про надання дозволу на виїзд за кордон малолітньої дитини - ОСОБА_11 , у супроводі його матері - ОСОБА_7 , посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу - ОСОБА_12 та зареєстрованої реєстрі за № 2082, виконаний не ОСОБА_5 , а іншою особою;

- заява потерпілого ОСОБА_5 , про надання доказів від 15.12.2021, з додатками;

- протокол огляду документів та речей від 15.12.2021, відповідно якого прокурор провів огляд копій документів та речей, які надані потерпілим у кримінальному провадженні ОСОБА_5 15.12.2021, а саме: копію свідоцтва про народження ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (з додатку «ДІЯ»), серії НОМЕР_2 ; копію заяви ОСОБА_5 , про недопущення перетину кордону України та в`їзду дитини ( ОСОБА_11 ) на тимчасову окуповану територію України, від 22.10.2020, адресована до Державної прикордонної служби України, СБУ; копію відповіді Державної прикордонної служби України від 03.11.2020 № 23/Л-14175; копію листа адвоката ОСОБА_26 (представляє інтереси ОСОБА_7 ), який надійшов 17.12.2020 на електронну адресу адвоката ОСОБА_22 ; копію відповіді на лист адвоката ОСОБА_26 - лист адвоката ОСОБА_22 (представляє інтереси ОСОБА_5 ) від 22.12.2020, адресований адвокату ОСОБА_26 (відповідно змісту листа 22.12.2020, надана відповідь адвокату ОСОБА_26 , який представляє інтереси ОСОБА_7 , про те, що ОСОБА_5 відмовляє ОСОБА_7 у перетині державного кордону України їх спільному сину - ОСОБА_11 ); копію листа Державної прикордонної служби України від 22.09.2021, № 91-36753/0/15-21вих., з відомостями про перетин державного кордону України ОСОБА_7 ; копію рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 22.11.2021, у справі № 752/6099/20; копію договору від 20.08.2020 щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків щодо малолітнього ОСОБА_11 , посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_27 та зареєстрованого в реєстрі за № 3746; скріншоти переписки з ОСОБА_7 , за січень 2021 року (з особистого телефону ОСОБА_5 , з номером НОМЕР_3 ), відповідно яких він дізнався від колишньої дружини, що вона вивезла його дитину до Російської Федерації;

- заяву потерпілого ОСОБА_5 про надання доказів від 15.12.2021, з додатками; протоколом огляду документів та речей від 15.12.2021, відповідно якого прокурор провів огляд копій документів та речей, які надані потерпілим ОСОБА_5 15.12.2021 (копію направлення на госпіталізацію ОСОБА_11 від 30.11.2020, виданого лікарем медичного закладу «Добробут» - ОСОБА_28 , з консультативним висновком; скріншот переписки з адвокатом ОСОБА_7 - ОСОБА_26 , за січень 2021 року; копію мирової угоди (складеної російською мовою), за 2021 рік);

- постанову про визнання речовим доказом від 15.12.2021;

- заяву потерпілого ОСОБА_5 , про надання доказів (флеш накопичувача з відеозаписом) від 20.12.2021; флеш накопичувач з відео файлами; протокол огляду речей від 20.12.2021, відповідно якого прокурор провів огляд флеш накопичувача, наданого 20.12.2021, потерпілим ОСОБА_5 (носій інформації містить три відеофайла з назвами: « ОСОБА_7 », « ОСОБА_31 », « ОСОБА_31 »); постановоу слідчого про визнання речовим доказом від 20.12.2021. Клопотанням адвоката ОСОБА_22 , в інтересах потерпілого ОСОБА_5 , про долучення доказів до матеріалів кримінального провадження, з додатками (завіреною копією листа адвоката ОСОБА_26 (представляє інтереси ОСОБА_7 ), який надійшов 17.12.2020 на електронну адресу адвоката ОСОБА_22 );

- постанову про виділення матеріалів досудового розслідування від 28.12.2021;

- витяг з ЄРДР у кримінальному провадженні № 12021111100001660 від 28.12.2021, датований 28.12.2021.

За клопотанням представника потерпілого досліджено: копію аудіозапису за назвою «AUDIO-2023 -02-14-13-14-30»; роздруківку фотознімку екрану переписки з « ОСОБА_33 »; роздруківку фотознімку екрану переписки з « ОСОБА_34 »; копію постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року, у справі № 752/6099/20.

За клопотанням сторони захисту досліджено заяву від імені ОСОБА_5 , видану 15.03.2021 про надання дозволу на виїзд за кордон малолітньої дитини - ОСОБА_11 , у супроводі його матері - ОСОБА_7 , посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу - ОСОБА_35 , та зареєстрованої у реєстрі за № 497.

Також, у судовому засіданні судом були досліджені докази, що посвідчують та характеризують особу обвинуваченої, процесуальні витрати у справі, речові докази та письмові докази.

Долучені прокурором як докази супровідні листи та запити слідчого від 18.01.2021, № 105/125/54/08-2021, з відповіддю на запит від 22.01.2021, № 228/21.11-08, відповідно до ст. 86 КПК України, суд не приймає в якості належних доказів обставин, що підлягають доказуванню у даному кримінальному провадженні. Суд вважає, дані документи мають для працівників правоохоронних органів лише внутрішній інформативний характер щодо обставин вчинення кримінальних правопорушень. Окрім того, проведення будь-якої слідчої або негласної (розшукової) дії фіксуються протоколом, а не супровідними. При цьому, слід зазначити, що оцінювати, з позиції допустимості, можна лише докази, тобто фактичні дані, на підставі яких встановлюються наявність чи відсутність фактів та обставин, важливих для ухвалення рішення. Самі по собі такі процесуальні рішення, як постанови і доручення, ухвалені під час досудового розслідування, судові рішення, витяги з ЄРДР, а також змагальні документи (клопотання, заяви, скарги тощо), не можуть оцінюватися з погляду допустимості, оскільки не є доказами, у розумінні статті 84 КПК.

Стороною захисту наведені численні доводи про недопустимість доказів сторони обвинувачення, згідно з вимогами ч.1 ст. 89 КПК України.

Так, захисник обвинуваченої - адвокат ОСОБА_8 , під час виступу в судових дебатах, зазначила, що всі докази, які надала сторона обвинувачення, на підтвердження винуватості ОСОБА_7 , зібрані з грубим порушенням норм КПК України, а саме: рапорт прокурора від 29.10.2021; заяви потерпілого ОСОБА_5 з письмовими матеріалами від 28.10.2021; заяви потерпілого ОСОБА_5 про надання доказів з додатками від 15.12.2021; заяви потерпілого ОСОБА_5 про надання доказів з додатками (флеш накопичувача з відеозаписом розмов з матір`ю ОСОБА_7 та нотаріусом ОСОБА_12 ) від 20.12.2021, а також клопотання адвоката ОСОБА_22 , в інтересах потерпілого ОСОБА_5 , про долучення доказів до матеріалів кримінального провадження документів. У зв`язку з цим, захисник - адвокат ОСОБА_8 , просила визнати недопустимими доказами всі процесуальні рішення: постанови, протокол огляду документів від 29.09.2021, протокол огляду речей та документів від 15.12.2021, оскільки вони складені стосовно документів, які є недопустимими та неналежними доказами.

Суд не приймає до уваги вищезазначені твердження сторони захисту, виходячи із наступного.

Якщо доказ визнається недопустимим, на підставі частини 1 статті 87 КПК, слід зазначити, наслідком порушення якого саме фундаментального права або свободи стало отримання цього доказу з посиланням на норми Конституції та/або міжнародних договорів, якими гарантуються ці права і свободи, і має обґрунтувати чому він вважає порушення фундаментального права або свободи настільки істотним, щоб зумовити визнання доказу недопустимим. За наявності процесуальних порушень, порядку отримання доказів визнавати їх недопустимими слід лише тоді, коли вони: прямо та істотно порушують права і свободи людини; та/або надають підстави для сумнівів у достовірності отриманих фактичних даних, які не видалося за можливе усунути в ході судового розгляду.

Згідно ст. 56 КПК України потерпілий має право, зокрема , подавати докази слідчому, прокурору, слідчому судді, суду. Відповідно до ч. 2 ст. 93 КПК України сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.

Судом відхиляються доводи захисту про недопустимість на підставі ст. 87 КПК України, протоколу відеозаписів розмов потерпілого з матір`ю обвинуваченої та нотаріусом тому, що стороною захисту не обґрунтовано які саме фундаментальні права або свободи людини порушено унаслідок отримання доказів.

Істотних порушень вимог КПК України при складенні даного протоколу огляду які б суттєво впливали на відображені у ньому обставини або ж вказували на його неправдивість, встановлено не було.

З приводу тверджень сторони захисту щодо недопустимості клопотання адвоката ОСОБА_22 , в інтересах потерпілого ОСОБА_5 , про долучення доказів: протоколу огляду електронної пошти адвоката, листа - звернення представника ОСОБА_7 від 17.12.2020, скріншоту електронної пошти адвоката ОСОБА_22 , протоколу огляду речей від 20.12.2021, постанови про визнання речовим доказом від 20.12.2021 недопустимими доказами, у зв`язку з тим, що під час перегляду вказаних відео файлів очевидно, що потерпілий ОСОБА_5 фіксуючи на власний мобільний телефон, фактично проводив допит нотаріуса ОСОБА_12 та матір обвинуваченої ОСОБА_7 , у порушення вимог ст. 224 КПК України, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 84 КПК України доказами у кримінальному провадженні, є фактичні дані отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Відповідно до ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення. Статтею 87 КПК України передбачені випадки визнання недопустимими доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Таким чином, суд відхиляє доводи захисника щодо недопустимості доказів, оскільки, сторона захисту не довела отримання слідством доказів у порушення встановленого КПК порядку. Як зазначалося вище, діючий КПК України передбачає збір стороною обвинувачення доказів, у тому числі, шляхом отримання їх від фізичних осіб, які є потерпілими.

У частині 2 ст. 93 КПК України міститься широкий обсяг повноважень сторони обвинувачення щодо збирання доказів у кримінальному провадженні. Відповідно до положень зазначеної норми, сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 5 ст. 132 цього Кодексу для оцінки потреб досудового розслідування, слідчий суддя або суд зобов`язаний врахувати можливість без застосованого заходу забезпечення кримінального провадження, отримати речі і документи які можуть бути використані під час судового розгляду для встановлення обставин у кримінальному провадженні.

Отже, з даних норм слідує, що чинне законодавство надає, зокрема, слідчому право одержувати безперешкодно відомості, необхідні у кримінальному провадженні, іншим шляхом, без застосування заходів забезпечення. Тому, у цьому контексті, необхідно враховувати, що речі й документи могли би бути отримані шляхом проведення слідчих дій або інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом, тобто без застосування заходів забезпечення кримінального провадження. При цьому, застосування стороною кримінального провадження такого заходу забезпечення кримінального провадження як вилучення речей чи документів, згідно з ч. 7 ст. 163 КПК України, має здійснюватися у випадку, коли особа, у володінні якої знаходяться речі або документи, не бажає добровільно передати їх або є підстави вважати, що вона не здійснить таку передачу після отримання відповідного запиту чи намагатиметься змінити або знищити речі.

Вищезазначені норми законодавства вказують на те, що положеннями ст. 159, 160 КПК України передбачено право слідчого, а не обов`язок звернутися до суду з метою отримання доступу до речей та документів.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відсутність порушень під час досудового розслідування норм ст.ст. 100, 159, 160 КПК України.

Сторона обвинувачення, на підтвердження вказаних обставин, посилалася на зібрані під час досудового розслідування докази, а саме: документи, висновки експертів, показання свідків.

Оцінку цих доказів суд здійснює з огляду на вищенаведені складові об`єктивної та суб`єктивної сторони кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 332 КК України, у вчиненні яких ОСОБА_7 пред`явлено обвинувачення.

Однак, незважаючи на те, що вказані вище докази є допустимими, їх безпосереднє дослідження та аналіз свідчить про відсутність у діях ОСОБА_7 складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 332 КК України.

Так, об`єктивно з`ясувавши обставини та дослідивши під час судового розгляду докази, надані сторонами кримінального провадження, суд вважає, що обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень ОСОБА_7 , передбачених ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 332 КК України, не знайшло свого підтвердження, у зв`язку з відсутністю в її діянні складу злочину, з таких підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КК України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом.

Відповідальність за ст. 358 КК України настає у разі підроблення посвідчення або іншого офіційного документа, який видається чи посвідчується підприємством, установою, організацією, громадянином-підприємцем, приватним нотаріусом, аудитором чи іншою особою, яка має право видавати чи посвідчувати такі документи, і який надає права або звільняє від обов`язків, з метою використання його підроблювачем чи іншою особою або збут такого документа, а також виготовлення підроблених печаток, штампів чи бланків підприємств, установ чи організацій незалежно від форми власності, інших офіційних печаток, штампів чи бланків з тією самою метою або їх збут.

Склад кримінального правопорушення являє собою абстрактну теоретичну конструкцію і включає чотири елементи: два об`єктивних (об`єкт, об`єктивну сторону) і два суб`єктивних (суб`єкт, суб`єктивну сторону). Кожен елемент включає певний набір ознак: обов`язкових і факультативних для кваліфікації діяння як злочину.

З об`єктивної сторони кримінальне правопорушення передбачене 358 КК України, виражається в таких діях: а) підроблення посвідчення або іншого офіційного документа; б) збут підробленого офіційного документа; в) виготовлення підроблених печатки, штампа чи бланка підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, а так само інших офіційних печатки, штампа чи бланка; г) збут підроблених печатки, штампа чи бланка.

Підроблення посвідчення або іншого офіційного документа - це: а) повне виготовлення фальшивого документа, схожого на справжній (відтворення як матеріальної форми, так і змісту носія інформації); б) внесення у справжній, з точки зору форми, документ неправдивих відомостей (наприклад, бездоганно оформлений листок тимчасової непрацездатності, виданий завідомо здоровій людині); в) зміна змісту або характеру документа шляхом механічних маніпуляцій (дописування, підтирання, підчистка, витравлення тексту тощо); г) підроблення відбитків штампа, печатки як необхідного реквізиту документа. Злочин вважається закінченим з моменту вчинення хоча б однієї із зазначених у диспозиції ч. 1 ст. 358 КК України дій.

Суб`єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і спеціальною метою - використання підробленого документа, штампа, печатки чи бланка за призначенням як самим підроблювачем, так і іншою особою. Мета використання підробленого документа означає бажання винного набути певних суб`єктивних прав або звільнитися від юридичних обов`язків (наприклад, приховати наявність вищої освіти, щоб за рахунок бюджетних коштів одержати другу вищу освіту). Якщо мета інша (продемонструвати майстерність, поповнити колекцію та ін.), склад злочину відсутній.

За частиною третьою статті 358 КК України кваліфікуються дії передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб.

Сторона обвинувачення вважає, що ОСОБА_7 , за попередньою змовою із невстановленою досудовим розслідуванням особою, вчинила дії щодо підроблення офіційного документа - заяви від імені свого колишнього чоловіка ОСОБА_5 , про його згоду на тимчасову поїздку за кордон їх спільного сина - ОСОБА_11 . Як стверджує прокурор, для реалізації свого кримінально протиправного наміру, обвинувачена залучила невстановлену досудовим розслідуванням особу чоловічої статі, підшукала потрібного нотаріуса, організувала надходження на електрону адресу нотаріуса необхідних документів, а 22.12.2020, невстановлена особа, відповідно до попередньо узгодженого з ОСОБА_7 плану, прийшла до офісу нотаріуса, видала себе за ОСОБА_5 , а нотаріус, у свою чергу, будучи введеним в оману вищевказаною невстановленою особою, нотаріально посвідчила заяву про згоду на тимчасову поїздку за кордон сина від імені особи, яка видавала себе за ОСОБА_5 . Після цього, невстановлена особа передала підроблену заяву-згоду ОСОБА_7 з метою подальшого використання її як підстави для перетину державного кордону України малолітнього ОСОБА_11 .

Аналізуючи надані докази з точки зору їх достатності, суд вважає, що стороною обвинувачення не надано жодного доказу, що ОСОБА_7 , за попередньою змовою із невстановленою особою, вчинила підроблення документу, а саме офіційний документ - заяву від імені свого колишнього чоловіка ОСОБА_5 , про його згоду на тимчасову поїздку за кордон їх спільного сина - малолітнього ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У відповідності до Наказу Міністерства Юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 (зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 р. за № 282/20595) «Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», при вчиненні нотаріальної дії, нотаріус установлює особу, що звернулась за вчиненням нотаріальної дії. Установлення особи здійснюється нотаріусом за документами, передбаченими Законом (Глава 3 Порядку).

Статтею 43 Закону України «Про нотаріат» (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1993, № 39, ст. 383) від 2 вересня 1993 року № 3425-ХІІ, передбачено, що, при вчиненні нотаріальної дії, нотаріуси, посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, встановлюють особу учасників цивільних відносин, які звернулися за вчиненням нотаріальної дії. Установлення особи здійснюється за паспортом громадянина України або за іншим документом, що посвідчує особу, передбаченим Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», національним паспортом іноземця або документом, що його замінює, посвідченням особи з інвалідністю чи учасника Другої світової війни, посвідченням, виданим за місцем роботи фізичної особи.

У судових дебатах захисниця стверджувала, що заява - згода на виїзд дитини за кордон від 22.12.2020, зареєстровану в реєстрі за № 2082, обвинувачена знайшла в рюкзаку сина у момент чергової передачі сина від потерпілого ОСОБА_5 . Звинувачення щодо підроблення цієї заяви від потерпілого почали надходити телефоном одразу після її відльоту до Турецької Республіки. Сторона захисту допускає, що з урахуванням конфлікту який вже тривалий час існує в обвинуваченої з потерпілим, не виключається, що саме потерпілий організував та спровокував ситуацію навколо підроблення заяви.

З показів свідка ОСОБА_16 слідує, що станом на 22.12.2020, вона була помічником нотаріуса ОСОБА_12 . Вона стверджує, що обвинувачену не бачила та з нею не знайома. Також зазначила, що на електронну адресу до офісу нотаріуса ОСОБА_12 , надійшли фото документів від її знайомого та на той час роботодавця ОСОБА_17 , для оформлення нотаріально посвідченої заяви-згоди від імені ОСОБА_5 , на тимчасовий виїзд неповнолітнього ОСОБА_11 , у супроводі матері ОСОБА_7 за кордон. 22.12.2020, після обіду, до офісу нотаріуса ОСОБА_12 прийшов чоловік схожий на ОСОБА_5 , пред`явив паспорт громадянина України на ім`я ОСОБА_5 . Паспорт, який було надано для встановлення особи, відповідав реквізитам та фото паспорту який було раніше надіслано ОСОБА_17 на електронну пошту нотаріуса. Також свідок зазначила, що та людина, яка підписувала дозвіл та потерпілий ОСОБА_5 , схожі. Паспорт також перевіряла і нотаріус ОСОБА_12 , установлюючи особу перед підписанням документу. Те, що то був не ОСОБА_5 , вони не погодилися.

Дані покази також узгоджуються з показами свідка ОСОБА_12 , яка показала, що особа, яка підписувала заяву про надання дозволу на виїзд за кордон дитини, надала оригінал паспорту громадянина України на ім`я ОСОБА_5 . Реквізити паспорту зазначені у вказаній заяві, відповідають реквізитам пред`явленого паспорту. На час підписання заяви свідок була переконана, що документ підписує ОСОБА_5 . Згодом до неї в офіс прийшов ОСОБА_5 який повідомив, що вказану заяву він не підписував. Свідок ОСОБА_12 у судовому засіданні під час допиту не може з упевненістю сказати, чи то був ОСОБА_5 , чи ні.

Окрім того, свідок ОСОБА_17 зазначив, що ідентифікувати особу, окрім того, що це жінка, яка звернулася до нього за допомогою з оформлення заяви про дозвіл на виїзд дитини за кордон та надіслала фото документів на його електронну адресу, не може. Свідок заперечив знайомство із ОСОБА_7 , повідомивши, що з його електронної адреси були переслані документи для нотаріуса ОСОБА_12 , однак із особою яка йому ці документи направила, він не знайомий та ніколи не зустрічався.

У судовому засіданні потерпілий ОСОБА_5 підтвердив, що він свій паспорт громадянина України нікому не передавав та не губив, паспорт завжди був з ним.

Такі покази потерпілого повністю узгоджуються з дослідженим та оглянутим у судовому засіданні оригіналом паспорта потерпілого ОСОБА_5 , та здійснено звіряння з даними в заяві - згоді на виїзд дитини через кордон від 22.12.2020 та копією паспорту, який було надіслано на електронну адресу нотаріуса ОСОБА_12 для оформлення такого дозволу, і встановлено, що вони є ідентичними.

Аналізуючи надані стороною обвинувачення докази, з точки зору їх достатності, суд вважає, що стороною обвинувачення не надано жодного доказу, що ОСОБА_7 організувала надходження копії документів до нотаріуса й залучила сторонню особу чоловічої статі для того, щоб останній видав себе за ОСОБА_5 .

Сторона захисту наголошує, що на момент вчинення нотаріальної дії, обвинувачена ОСОБА_7 не проживала з ОСОБА_5 та не мала доступу до його речей та документів, у тому числі оригіналу паспорту громадянина України.

Дані покази є логічними, послідовними, узгоджуються між собою та з письмовими доказами, дослідженими в ході судового розгляду, не суперечать один одному, а тому суд приймає їх до уваги.

З огляду на наведені докази, враховуючи вимоги статті 11 КК України, встановлено, що потерпілий ОСОБА_5 під час допиту також не підтвердив обставин, які б вказували на зв`язок ОСОБА_7 із певною особою чоловічої статі, яка видавала себе за ОСОБА_5 , або із ОСОБА_17 , ОСОБА_12 , чи її працівниками.

Доводи потерпілого та його захисника зводяться лише до того, що обвинувачена була зацікавлена більше всіх у вивезенні сина до нового чоловіка в Російську Федерацію і їй було достовірно відомо, що він заперечує проти цього, а тому вона є організатором підроблення заяви на виїзд дитини за кордон.

Суд звертає увагу, що нотаріус ОСОБА_12 у своїх показаннях наполягала, що вона встановлювала особу яка до неї приходила і перевіряла її паспорт у присутності ОСОБА_16 , яка також підтвердила в суді цю обставину. Разом з цим, потерпілий показав, що свій паспорт він весь час зберігав при собі, нікому не давав та не втрачав, а тому не могло бути підроблення документу, у розумінні ч. 3 ст. 358 КК України

За наслідками дослідження вказаних доказів, суд дійшов висновку щодо необхідності їх відхилення, оскільки у своїй сукупності вони не доводять, що обвинувачена ОСОБА_7 діяла протиправно та здійснила організацію надходження на електрону адресу нотаріуса необхідних документів для подальшого підроблення заяви на виїзд сина за кордон, а також обставин пов`язаних із залученням ОСОБА_7 до процесу підроблення заяви викладених в обвинувальному акті.

Ці обставини у сукупності свідчать про те, що досліджені у судовому засіданні документи сторони обвинувачення також не підтвердили вчинення ОСОБА_7 дій у будь-якій формі, пов`язаних із підробленням заяви на виїзд дитини за кордон.

Стандарт доведення винуватості поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, окрім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину. Тобто, дотримуючись засад змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК, сторона обвинувачення має довести перед судом, за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

При цьому, жодних доказів на підтвердження твердження прокурора та потерпілого, що обвинувачена ОСОБА_7 була зацікавлена у вивезенні сина за кордон, стороною обвинувачення надано до суду не було, а тому суд вважає їх такими, що ґрунтуються виключно на припущеннях, а тому не можуть бути покладені судом в основу обвинувального вироку. Усі сумніви щодо доведеності вини особи, тлумачаться на користь такої особи.

Судом визнається недоведеним обвинувачення яке пред`явлене ОСОБА_7 щодо вчинення нею кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 358 КК України. Суд вважає, що стороною обвинувачення не доведено, що в діях ОСОБА_7 є об`єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 3 ст. 358 КК України.

Щодо обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України, слід зазначити наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_7 надала інспектору паспортного контролю окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» Державної прикордонної служби України ОСОБА_13 необхідні для перетину кордону документи, що посвідчують її особу й малолітнього сина та нотаріально посвідчену заяву-згоду від 22.12.2020, зареєстровану в реєстрі за № 2082 на тимчасову поїздку за кордон малолітнього ОСОБА_11 . Відповідно до висновку експерта від 27.01.2021 № СЕ-19/111-21/3049-ПЧ, підпис від імені ОСОБА_5 у заяві від імені ОСОБА_5 виданої 22.12.2020, про надання дозволу на виїзд за кордон малолітньої дитини - ОСОБА_11 у супроводі його матері - ОСОБА_7 , посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу - ОСОБА_12 та зареєстрованої в реєстрі за № 2082, виконаний не ОСОБА_5 , а іншою особою, тобто є підробленим.

Об`єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України, полягає у наданні підробленого документа органам влади, підприємствам, установам або організаціям, незалежно від форми власності (документ передається уповноваженим особам) або пред`явленні їх (для ознайомлення з їх змістом, але сам підроблений документ залишається у володінні винного). Суб`єктивна сторона злочину характеризується виною у формі прямого умислу, оскільки особа, яка використовує підроблений документ, завідомо усвідомлює протиправність та безпідставність такого перетинання.

Склад даного кримінального правопорушення визначає обов`язкову умову для кваліфікації дій особи, за вказаною статтею, та притягнення її до кримінальної відповідальності - це обізнаність особи, у момент використання документу, про те, що він є підробленим. Злочин вважається закінченим у момент використання підробленого документу.

Сторона захисту у судовому засіданні не заперечувала, що 01.01.2021 в аеропорту «Бориспіль», проходила паспортний контроль при перетині державного кордону, та надала нотаріально посвідчену заяву-згоду батька на перетин кордону малолітнім сином.

Разом із цим, суд вже визнав недоведеним обвинувачення у частині вчинення ОСОБА_7 дій пов`язаних із підробленням заяви на виїзд дитини за кордон. Свою вину у подальшому використанні підробленої заяви на виїзд дитини за кордон, ОСОБА_7 заперечила. Із досліджених документів та судових дебатів сторони захисту вбачається посилання ОСОБА_7 на те, що лише на початку січня 2021 року, тобто вже після фактичного використання заяви та перетину державного кордону, від потерпілого телефоном вона дізналася, що він ніяких нотаріальних дозволів на виїзд дитини не надавав.

У судовому засіданні ОСОБА_5 підтвердив, що лише у січні 2021 року він дізнався про вивезення обвинуваченою сина на підставі підробленої заяви.

Показання свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 та дослідженні судом письмові докази не містять належних і допустимих даних які б беззаперечно свідчили, що обвинувачена ОСОБА_7 , під час перетину із малолітнім сином державного кордону України, усвідомлювала факт підроблення документу (заяви-згоди від 22.12.2020, зареєстрованої в реєстрі за № 02082) та була обізнана про її недостовірність, а отже свідомо використала завідомо підроблений офіційний документ.

Як зазначено у висновку експерта № СЕ-19/111-21/3049-ПЧ від 27.01.2021, підпис від імені ОСОБА_5 , у заяві від імені ОСОБА_5 , виданої 22.12.2020, про надання дозволу на виїзд за кордон малолітньої дитини - ОСОБА_11 , у супроводі його матері - ОСОБА_7 , посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу - ОСОБА_12 , та зареєстрованої в реєстрі за № 2082, виконаний не ОСОБА_5 , а іншою особою, тобто є підробленим.

Разом із цим, даний висновок експерта ніяким чином не підтверджує той факт, що ОСОБА_7 використала завідомо підроблений документ.

У той же час, указані документи є доказами, що спростовують пред`явленні прокурором обвинувачення, доводять відсутність складу злочину, свідчать про невинуватість та виправдовують ОСОБА_7 в обвинувачені пред`явленому прокурором.

За наслідками дослідження вказаних доказів, суд дійшов висновку щодо необхідності їх відхилення, оскільки, у своїй сукупності, вони не доводять, що обвинувачена ОСОБА_7 діяла з прямим умислом на використання завідомо підробленого документа, за обставин, викладених в обвинувальному акті, що виключає наявність суб`єктивної сторони складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України.

Щодо обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 332 КК України.

Об`єкт даного злочину - порядок перетинання державного кордону України, що забезпечує державну безпеку. Отже, безпосереднім об`єктом злочину, передбаченого ст. 332 КК України, є суспільні відносини з охорони суверенітету України, цілісності й недоторканості її кордонів. Додатковим безпосереднім об`єктом виступає державний суверенітет.

Правовою основою криміналізації незаконного переправлення осіб через державний кордон є ст. 2 Конституції України, відповідно до якої суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканою.

3 об`єктивної сторони, цей злочин може проявитися у таких альтернативних формах: 1) незаконне переправлення осіб через державний кордон України; 2) організація незаконного переправлення осіб через державний кордон України; 3) керівництво незаконним переправленням осіб через державний кордон України; 4) керівництво організацією незаконного переправлення осіб через державний кордон України; 5) сприяння незаконному переправленню осіб через державний кордон України порадами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод; 6) сприяння організації незаконного переправлення осіб через державний кордон України порадами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод; 7) сприяння керівництву незаконним переправленням осіб через державний кордон України порадами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод.

Переправлення через державний кордон України - це дії, спрямовані на переведення, перевезення тощо осіб через умовну лінію, яка визначає межі території України. Особливістю незаконного переправлення осіб через державний кордон України як форми злочину, передбаченого ст. 332 КК України, є те, що вона можлива лише шляхом дії. При його вчиненні суспільно небезпечне діяння виражається в порушенні винним встановленого законом порядку перетинання державного кордону України. Таким порушенням є перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів чи дозволу тощо.

Стаття 332 КК України є бланкетною нормою, тобто такою, яка безпосередньо не визначає ознаки злочинного діяння, а відсилає до нормативних актів інших галузей права, тобто йдеться про порушення лише формально визначених правил. Перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред`явлення одного з документів, що дають право на виїзд з України, в`їзд в Україну та посвідчують особу громадянина під час перебування за її межами, перелік яких затверджено нормами чинного законодавства. У випадках визначених законодавством, для перетинання державного кордону, громадяни України, окрім паспортних документів, повинні мати також підтверджуючі документи.

При цьому, слід мати на увазі, що не будь-яке порушення порядку перетинання державного кордону України є кримінально караним за ст. 332 КК України. Ним є тільки переправлення осіб через державний кордон України з недотриманням встановлених правил, як зазначалося вище.

Перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон, але без відповідних документів може означати, що особа перетнула державний кордон: а) з підложним документом на право перетинання державного кордону України, тобто підробленим документом або дійсним, але оформленим на іншу особу; б) без будь-яких документів, сховавшись від прикордонного контролю у тайнику або іншому місці.

При цьому, особа не несе відповідальності за незаконне перетинання державного кордону, якщо вона перетнула його на підставі справжнього документа, навіть отриманого в обхід встановленого законом порядку.

Перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон, але без дозволу означає, що особа перетинає державний кордон України не маючи при собі необхідних для перетинання кордону документів, оскільки, у даному випадку, вони не перевіряються, проте, не маючи й спеціального дозволу відповідних органів державної влади, який фактично замінює відсутність документів. Тобто, йде мова про перетин державного кордону "без дозволу відповідних органів влади", що розуміється як відсутність дозволу уповноваженої посадової особи на перетин державного кордону України.

Суб`єкт злочину загальний.

Суб`єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 332 КК України, характеризується тільки прямим умислом. Прямим є умисел, коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), у даному випадку, незаконного переправлення осіб через державний кордон України, і свідомо бажала його вчинити. Мотиви злочину, як і його мета, на кваліфікацію вчиненого не впливають, але мають встановлюватися у ході досудового розслідування.

Сторона обвинувачення вважає, що незаконність переправлення малолітнього ОСОБА_11 через державний кордон України полягає у тому, що ОСОБА_7 , при перетині державного кордону України, під час проходження прикордонного контролю, надала інспектору паспортного контролю документи, що посвідчують свою особу і сина, а також завідомо підроблений документ - нотаріально посвідчену заяву-згоду від 22.12.2020, зареєстровану в реєстрі за № 2082 на тимчасову поїздку за кордон малолітнього ОСОБА_11 , з метою незаконного переправлення останнього через державний кордон України, тобто без згоди батька ОСОБА_5 , а у подальшому, до місця проживання її чоловіка - ОСОБА_10 , на території Російської Федерації.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_7 була обізнана про те, що виїзд з України громадян які не досягли 16-річного віку, у супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою іншого.

Судом установлено, що 01.01.2021 ОСОБА_7 , в аеропорту «Бориспіль», здійснювала проходила контроль та при перетині держаного кордону, надала нотаріально посвідчену заяву-згоду батька на перетин кордону малолітнім сином. Досліджений у судовому засіданні відеозапис з камер спостереження наданий ОКПП Київ Державної прикордонної служби України підтверджує, що ОСОБА_7 , разом з дитиною - ОСОБА_11 , пройшла паспортний контроль Державної прикордонної служби України в аеропорту «Бориспіль» о 08 год. 41 хв. 01.01.2021.

Окрім того, сторона захисту не заперечує тієї обставини, що ОСОБА_7 дійсно перетинала державний кордон України, в аеропорту «Бориспіль», рейсом № 491 «Київ-Стамбул» разом зі свої сином - ОСОБА_11 .

Обвинувачена не оспорює той факт, що вона надала інспектору паспортного контролю - ОСОБА_13 , необхідні документи, у тому числі нотаріально посвідчену заяву-згоду батька від 22.12.2020, зареєстровану в реєстрі за № 2082 на тимчасову поїздку за кордон малолітнього ОСОБА_11 .

Водночас, сторона захисту заперечує щодо обізнаності ОСОБА_7 про підроблення вищевказаної заяви-згоди та усвідомлення нею незаконності перетину із сином державного кордону України, на підставі підроблених документів.

Відповідно до ч. 1 ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат.

Згідно із ч. 2 ст. 91 КПК України доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів, з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.

Порядок перетину державного кордону України неповнолітніми особами у супроводі дорослого, передбачений Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 857. Відповідно до п. 4. Вказаних Правил виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку у супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску.

На підставі вищевикладеного, дослідженню підлягає документ який було надано ОСОБА_7 під час проходження паспортного контролю на рейс № 491 «Київ-Стамбул», як підставу для перетинання державного кордону України її малолітнім сином ОСОБА_11 , його вид, відомості які в ньому містяться, обставини які ним підтверджуються, природа походження даного документа, спосіб отримання ОСОБА_7 цього документи, а також мета його отримання.

Аналізуючи надані стороною обвинувачення докази з точки зору їх достатності, для визнання ОСОБА_7 винною у вчиненні інкримінованого їй злочину, суд вважає, що стороною обвинувачення не надано жодного доказу щодо наявності у ОСОБА_7 прямого умислу на вчинення злочину.

ОСОБА_7 , будучи впевненою у тому, що передана їй ОСОБА_5 заява-згода від 22.12.2020, зареєстрована в реєстрі за № 2082, на тимчасову поїздку за кордон малолітнього ОСОБА_11 є справжньою, використала 01.01.2021 вказаний документ при перетині кордону зі своїм сином.

Суд дійшов висновку, що дослідженими у справі доказами сторони обвинувачення взагалі не доведено, що ОСОБА_7 достовірно знала, що 01.01.2021, при перетині державного кордону України в аеропорті «Бориспіль», під час перевірки документів, які надають право на перетин кордону неповнолітнім ОСОБА_11 , вона надає завідомо для неї підроблений документ.

Стороною обвинувачення будь-якими належними, допустимими та достовірними доказами у судовому засіданні не спростовано зазначені обставини.

При кваліфікації дій за ст. 332 КК України, у кожному випадку потрібно встановлювати не лише форму та ступінь вини особи яка переправляє інших осіб, а й співвідношення її діянь із намірами та бажаннями особи яку переправляють.

Під час судового розгляду встановлено та підтверджено дослідженими судом доказами, що 01.01.2021 ОСОБА_7 виїжджала разом зі своїм малолітнім сином - ОСОБА_11 за кордон, а саме до Турецької Республіки, для оздоровлення та відпочинку її дитини, з метою поліпшення та зміцнення його фізичного й психічного стану здоров`я, у період зимових свят на нетривалий період часу, оскільки вони повернулися на територію України, що не заперечувалося сторонами та не спростовувалось під час розгляду справи.

Згідно із ч. 7 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Пунктами 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, яка набрала чинності для України 27.09.1991, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того здійснюються вони державними чи приватними установами, які займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Згідно з ч. 2 ст. 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Відповідно, якщо один із батьків такого обов`язку не виконує, це не позбавляє права та обов`язку іншого вчинювати відповідні дії.

Аналізуючи діяння, які інкримінуються стороною обвинувачення ОСОБА_7 , суд приходить до висновку, що попри вірогідну наявність формальних ознак злочину, передбаченого ст. 332 КК України, указані дії матері яка виконуючи свій обов`язок, діяла у відповідності до ст. 150 СК України та Конвенції про права дитини та виключно в інтересах дитини, оскільки виїжджала з України разом зі сином у період зимових свят, з метою його оздоровлення та відпочинку в Туреччині, що включало в себе комплекс спеціальних заходів медичного характеру, спрямованих на лікування дитини, а також соціального, виховного, спортивного характеру, що забезпечують організацію дозвілля дитини, відновленню фізичних і психічних функцій дитячого організму, сприяють розвитку духовності та соціальної активності дитини, повернувшись на територію України, а тому, такими своїми діяннями ОСОБА_7 не заподіяла та не могла заподіяти істотної шкоди тим суспільним відносинам, що знаходяться під охороною ст. 332 КК України.

Суд звертає увагу, що обвинувачена ОСОБА_7 повернулася разом зі своїм сином в Україну. У подальшому, що не оспорюється потерпілим, через декілька тижнів після повернення ОСОБА_7 та її сина з-за кордону, повторно видав їй дозвіл на вивезення дитини за кордон з метою відпочинку.

Дані обставини свідчать, що ОСОБА_7 не причетна до будь-якого з кримінальних правопорушень у якому обвинувачується та, що сам потерпілий переконаний у цьому, так як у протилежному випадку потерпілий, у жодному разі, не дав би повторний дозвіл на вивезення дитини за кордон з колишньою дружиною, яку він вважав би правопорушницею.

Оцінивши вищезазначені дії обвинуваченої, суд вважає, що у даному випадку діяння матері не може бути злочином через повну відсутність суспільної небезпечності вчиненого.

Однак ті обставини, які сторона обвинувачення вважала доведеними, жодними належними та допустимими доказами у судовому засіданні не підтверджені та спростовуються поясненнями допитаних судом свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 та дослідженими матеріалами справи у їх сукупності. А тому, дані обставини є лише припущенням обвинувачення, нічим об`єктивно не підтверджені та не свідчать про недоведеність вини обвинуваченої у вчиненні інкримінованого їй злочину.

Сукупність досліджених та перевірених судом доказів, з урахуванням положень статті 62 Конституції України про те, що обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, свідчить, що обвинувачена ОСОБА_7 надаючи інспектору паспортного контролю - ОСОБА_13 , під час проходження паспортного контролю разом зі своїм малолітнім сином на рейс 491 авіасполученням 491 «Київ-Стамбул», необхідні документи, у тому числі нотаріально посвідчену заяву-згоду батька від 22.12.2020, зареєстровану в реєстрі за № 2082 на тимчасову поїздку за кордон малолітнього ОСОБА_11 , не усвідомлювала, що її малолітній син виїде з України з порушенням порядку перетинання державного кордону України.

Надані стороною обвинувачення докази не доводять наявності у діянні обвинуваченої ознак суб`єктивної сторони складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 332 КК України, а саме: умислу на його вчинення, корисливих мотивів та мети. Судом визнається недоведеним обвинувачення, яке пред`явлене ОСОБА_7 , щодо вчинення нею кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 332 КК України.

Згідно з ч. 5 ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У відповідності до практики Європейського суду з прав людини, яка вказує на необхідність оцінювати докази, керуючись критерієм доведення «поза розумним сумнівом», п. 53 рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012, таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних не спростованих презумпцій щодо фактів. Також має враховуватися якість доказів, включаючи те, чи не ставлять обставини, за яких вони були отримані, під сумнів їхню надійність та точність (п. 86 рішення ЄСПЛ від 11.07.2013 у справі «Вєренцов проти України»).

У пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14 лютого 2008 року, у справі «Кобець проти України», суд зазначив, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів, він керується критерієм поза розумним сумнівом. Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою. За відсутності таких ознак не можна констатувати, що вину доведено поза розумним сумнівом.

Відповідно до принципу диспозитивності, закріпленому в ст. 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. Суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень цим Кодексом.

У частині 2 ст. 17 КПК України закріплено, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Згідно з ч. 4 ст. 17 КПК України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Водночас, будь-яких належних, допустимих та достовірних доказів, на підтвердження вчинення вказаних злочинів ОСОБА_7 з прямим умислом, стороною обвинувачення суду не надано. У наданих прокурором доказах відсутні будь-які документи, які б підтверджували прямий умисел обвинуваченої.

Отже, допитавши потерпілого, свідків, дослідивши надані стороною обвинувачення та сторони захисту докази, керуючись ст.129 Конституції України, ст.ст. 17, 22, 23 КПК України щодо презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини поза розумним сумнівом, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості, забезпечуючи, відповідно до вимог ст. 321 КПК України, здійснення учасниками кримінального провадження їхніх процесуальних прав і виконання ними обов`язків, спрямувавши судовий розгляд на забезпечення з`ясування всіх обставин кримінального провадження, надавши сторонам кримінального провадження можливість подання ними до суду доказів, самостійного відстоювання стороною обвинувачення та стороною захисту їхніх правових позицій, провівши судовий розгляд у відповідності до вимог ст. 337 КПК України, лише стосовно особи якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення, відповідно до обвинувального акту, суд приходить до висновку про необхідність виправдування обвинуваченої ОСОБА_7 за висунутим їй обвинуваченням.

Суд враховує правову позицію щодо визнання винуватості особи «поза розумним сумнівом» та визначення «стандартів доказування», висловлену Верховним Судом у постанові від 04.07.2018 по справі №688/788/15-к, у якій визначено, що при вирішенні питання щодо достатності встановлених під час змагального судового розгляду доказів для визнання особи винуватою суди мають керуватися стандартом доведення (стандартом переконання), визначеним частинами другою та четвертою статті 17 КПК України, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, установлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, окрім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.

Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій. Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи, у цьому контексті означає, що для того щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду.

Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна та безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.

Таким чином, представлені стороною обвинувачення докази не є настільки переконливими, що давало б суду підстави дійти висновку про винуватість ОСОБА_7 «поза розумним сумнівом».

З урахуванням викладеного, даючи правову оцінку встановленим у кримінальному провадженню обставинам, суд вважає, що доводи обвинувачення не знайшли свого об`єктивного підтвердження.

За таких обставин, суд, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи докази, що наявні у провадженні, приходить до висновку, що пред`явлене ОСОБА_7 органом досудового слідства обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358 та ч. 1 ст. 332 КК України, повністю не знайшло свого підтвердження у ході проведеного судового розгляду даного кримінального провадження.

З огляду на викладене, суд вважає, що ОСОБА_7 підлягає визнанню невинуватою у пред`явленому обвинуваченні та виправданню у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 332 КК України, у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про судову експертизу», ст. 124 КПК України, процесуальні витрати, пов`язані із залученням експертів, у даному кримінальному провадженні, у розмірі 2615 гривень 20 копійок, слід віднести на рахунок держави.

Цивільний позов по справі відсутній.

Долю речових доказів вирішити відповідно до ст. 100 КПК України.

Керуючись ст. 318, 322, 337, 342-352, 358, 363-368, ч. 1 ст. 369, ст. 370, ч. 1, ч. 2 ст. 371, п. 3 ч. 1 ст. 373, ст. ст. 374-376 КПК України, ч. 3, 4 ст. 358, ч. 1 ст. 332 КК України, суд

у х в а л и в:

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 358 КК України, та виправдати у зв`язку з відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення.

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України, та виправдати у зв`язку з відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення.

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 332 КК України, та виправдати у зв`язку з відсутністю, у діянні, складу кримінального правопорушення.

Процесуальні витрати, пов`язані із залученням експертів, у кримінальному провадженні № 12021100080000105, у розмірі 2615 гривень 20 копійок, віднести на рахунок Держави України.

Цивільний позов у справі відсутній.

Речові докази документи, після вступу вироку в законну силу, а саме: заяву ОСОБА_5 , адресовану компетентним органам, про те, що він - батько малолітнього ОСОБА_11 , заява складена 22.12.2020, має рукописний підпис та напис, виконаний фарбником синього кольору, від імені ОСОБА_5 ; копію паспорту ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , серії НОМЕР_4 ; копію свідоцтва про народження ОСОБА_11 , серії НОМЕР_2 ; копію заяви ОСОБА_5 , про недопущення перетину кордону України та в`їзду дитини ( ОСОБА_11 ) на тимчасово окуповану територію України від 22.10.2020, адресовану до Державної прикордонної служби України СБУ; копію відповіді Державної прикордонної служби України від 03.11.2020 № 23/Л-14175; копію листа адвоката ОСОБА_26 ; копію відповіді на лист адвоката ОСОБА_26 ; копію листа Державної прикордонної служби України, отриманого на вимогу Голосіївського районного суду м. Києва від 22.09.2021 № 91-36753/0/15-21 вих.; копію рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22.11.2021, у справі № 752/6099/20; копію договору від 20.08.2020 щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків, стосовно малолітнього ОСОБА_11 ; скріншоти переписки з ОСОБА_7 за січень 2021 року (з особистого телефону ОСОБА_5 , за номером НОМЕР_3 ); копію направлення на госпіталізацію ОСОБА_11 від 30.11.2020, видане лікарем медичного закладу «Добробут» - ОСОБА_28 з консультативним висновком; скріншот переписки з адвокатом ОСОБА_7 - ОСОБА_26 за січень 2021; копію мирової угоди (складеною російською мовою) за 2021 рік; флеш накопичував, з написом на ньому «Micro HC 8GB Toshiba», - залишити на зберіганні при матеріалах судового кримінального провадження № 12021100080000105, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 18.01.2021.

Вирок суду може бути оскаржений до Київського апеляційного суду на протязі 30 днів з дня його проголошення через Бориспільський міськрайонний суд Київської області шляхом подачі апеляційної скарги.

Вирок суду набирає законної сили по завершенню строку на його апеляційне оскарження, а у разі оскарження вироку в апеляційному порядку - після постановлення судом апеляційної інстанції рішення за наслідками перегляду такого вироку суду.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Копію вироку суду негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, його захиснику та прокурору.

Суддя: ОСОБА_1