Постанова від 11 травня 2026 р. у справі №460/4085/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 460/4085/25 пров. № А/857/11373/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.,

суддів: Затолочного В.С., Судової-Хомюк Н.М.,

за участю секретаря судового засідання: Вербінець Є.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Мамай Ірини Євгеніївни на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 19 січня 2026 року, ухвалене суддею Нор У.М. у м. Рівне у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у справі №460/4085/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу,-

ВСТАНОВИВ:

05 березня 2025 року позивач – ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача - Військової частини НОМЕР_1 , в якому просила визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини №198 від 11.07.2024 про самовільне залишення військової частини солдатом ОСОБА_2 .

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 19 січня 2026 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач через свого представника адвоката Мамай Ірину Євгеніївну оскаржила його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове про задоволення позову.

Доводи апеляційної інстанції зводяться до неврахування судом першої інстанції стану здоров`я ОСОБА_2 та доводів позивача про неповернення ОСОБА_2 до військової частини після лікування з поважних причин, що підтверджується медичними довідками та висновком експерта. Виразково-ерозивний гастрит, який став причиною смерті ОСОБА_2 , не був встановлений жодною ВЛК, а відтак, на перекокання скаржника, такий пов`язаний з проходженням служби. Після стаціонарного лікування стан ОСОБА_2 названо задовільним, однак він почував себе погано, тому не повернувся в частину, а поїхав додому. Зауважує, що ОСОБА_2 не було притягнуто ані до дисципліарної, ані до адміністративної, ані до кримінальної відповідальності. Апеляційна скарга також містить зауваження про допущення судом першої інстанції численних описок при зазначенні прізвища позивача та її сина.

Відповідач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог ч. 4 ст. 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , являється матір`ю ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 .

Згідно довідки ВЛК №23/2222 від 12.07.2023 на підставі ст.7, 34б Розладу хвороб ОСОБА_2 визнаний тимчасово непридатний до військової служби до 23.08.23.

Відповідно до довідки №12/172 ВЛК від 23.01.2024 на підставі ст.34б, 4в, 64в, 23в, 68г Розладу хвороб ОСОБА_2 визнаний придатним до військової служби.

Солдат ОСОБА_2 призваний на військову службу під час мобілізації до військової частини НОМЕР_1 з 12 лютого 2024 року.

Зі службової характеристики солдата ОСОБА_2 зазначено, що: “зарекомендував себе з позитивної сторони. Постійно працює над собою та самовдосконалюється. Рівень теоретичних знань військовослужбовця на належному рівні завжди дозволяє якісно виконувати професійні завдання. На критику та зауваження реагує адекватно. Фізично підготовлений задовільно. Стан здоров`я задовільний”.

З 13.05.2024 ОСОБА_2 звернувся з рапортом про направлення на ВЛК у зв`язку з наявністю остеохондрозу грудного та шийного відділу хребта.

З 15.05.2024 по 23.05.2024 згідно виписки КП «РОКЛ ім. Ю.Семенюка» РОР Центру мікрохірургії вуха та сурдоневрології ОСОБА_2 перебував на стаціонарному лікуванні з хронічним двобічним середнім отитом зліва в стадії загострення.

17.06.2024 на МРТ поставлено діагноз остеохондроз поперекового відділу хребта та рекомендовано консультацію невропатолога.

Згідно консультаційного висновку нейрохірурга від 18.06.2024 у ОСОБА_2 діагностовано остеохондроз ШВХ, ГВХ, ПВХ, спондилоартроз, виражений комбінований стеноз хребтового каналу, стійкий больовий синдром. Рекомендовано - спостереження невролога, травматолога, заборона фізичних навантажень, нахилів, тривалого сидячого положення. Рекомендовано відновно-реабілітаційне лікування під наглядом лікаря невролога.

21.06.2024 згідно довідки військово-лікарської комісії №8169 на підставі ст.39б, 646, 23в, 38в, 78в Розладу хвороб ОСОБА_2 визнаний придатним до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах, медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, оперативного забезпечення, охорони.

3 28.06.2024 по 05.07.2024 р. ОСОБА_2 згідно епікризу №3493 знаходився на стаціонарному лікуванні в КНП «ЦМЛ» РМР в Центрі мікроендоскопічної хірургії ЛОР. Діагноз гострий лівобічний бактеріальний гайморит. Про що надано довідку №2632 від 05.07.2024 року про тимчасову непрацездатність.

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 від 22.07.2024 ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У лікарському свідоцтві про смерть №561 від 22.07.2024 причиною смерті зазначено виразково-ерозивний гастрит.

Згідно з сповіщення сім`ї №1/10659 від 30.07.2024 солдат ОСОБА_2 курсант першого навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 внаслідок інших причин, не пов`язаних з участю бойових діях чи проходження військової служби, оскільки з 11.07.2024 рахувався як такий, що самовільно залишив військову частину.

Відповідно до витягу з наказу від 29.06.2024 №186 вважати таким, що вибув у комунальне некомерційне підприємство “Центральна міська лікарня” солдат ОСОБА_2

11.07.2024 командиром НОМЕР_4 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 подано рапорт на ім`я командира військової частини НОМЕР_1 щодо призначення службового розслідування за фактом самовільного залишення 11.07.2024 військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_2 .

Згідно з витягу з наказу від 11.07.2024 №198 солдат ОСОБА_2 курсант НОМЕР_4 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки, вважати таким, що 11 липня 2024 року самовільно залишив частину (не повернувся зі стаціонарного лікування) та виключити з грошового та речового забезпечення з 11.07.2024.

Відповідно до витягу з наказу №5135 від 11.07.2024 командиром військової частини НОМЕР_1 призначено службове розслідування щодо факту самовільного залишення 11.07.2024 військової частини НОМЕР_1 солдатом ОСОБА_2 .

Відповідно до акту службового розслідування від 20.07.2024 в діях солдата ОСОБА_2 вбачається порушення військової дисципліни – недотримання статей 11, 12 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України шляхом неповернення із лікувального закладу, одночасно вказані дії солдата ОСОБА_2 мають ознаки злочинів передбачених статтями 407-408 Кримінального кодексу України.

20.07.2024 командиром військової частини НОМЕР_1 винесено наказ №5441 про результати службового розслідування, в якому зазначається, що п.1 Службове розслідування, призначене наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 11.07.2024 №5135, вважати завершеним.

П. 2 За порушення вимог статей 11, 12, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та статей 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України – курсанта зведеної навчальної роти НОМЕР_4 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_3 притягнути до дисциплінарної відповідальності передбаченої пунктом “б” статті 48 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України – “догана”.

П. 3 Начальнику штабу – заступнику командира військової частини НОМЕР_1 через відповідні служби (підрозділи) про факт самовільного залишення військової частини солдатом ОСОБА_4 повідомити відповідні правоохоронні органи про ознаки злочину.

ОСОБА_1 , вважаючи наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 11.07.2024 № 198 про самовільне залишення військової частини солдатом ОСОБА_2 протиправним, звернулась до суду з вимогою про його скасування.

Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи межі перегляду справи, передбачені ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-ХІІ від 25 березня 1992 року з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 2232-ХІІ).

В розумінні частини першої статті 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до частин другої-четвертої статті 2 Закону № 2232-ХІІ проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.

Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» (далі - Статут внутрішньої служби ЗСУ).

Відповідно до статті 9 Статуту внутрішньої служби ЗСУ військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 11 Статуту внутрішньої служби ЗСУ передбачено, що необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов`язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.

Згідно зі статтею 16 Статуту внутрішньої служби ЗСУ кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Відповідно до статті 26 Статуту внутрішньої служби ЗСУ військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України» дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.

Статтею 128 Статуту внутрішньої служби ЗСУ визначено, що солдат, серед іншого, зобов`язаний: підтримувати на високому рівні особисту бойову готовність, досконало володіти закріпленою за ним зброєю і технікою, тримати їх завжди справними, чистими, готовими до бою; сумлінно вивчати військову справу, зразково виконувати свої службові обов`язки, засвоювати все, чого навчають командири (начальники), бути готовим до виконання завдань за призначенням; знати посади, військові звання і прізвища своїх безпосередніх та прямих начальників (до командира бригади включно); повсякденно загартовувати себе, систематично вдосконалювати свою фізичну підготовку; своєчасно доповідати командирові відділення про захворювання, надзвичайні події та факти порушення військової дисципліни, випадки втрати чи несправності озброєння, техніки та інших матеріальних засобів; виконувати розпорядок дня військової частини; точно, вчасно та сумлінно виконувати накази командирів (начальників); у разі потреби відлучитися питати дозволу в командира відділення, а після повернення доповідати йому про прибуття; під час перебування поза розташуванням військової частини поводитися з гідністю і честю, не допускати порушень громадського порядку та негідних вчинків.

Згідно з пунктом 20 частини 1 статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Так, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який у подальшому продовжений іншими Указами Президента України та діє на сьогоднішній час.

Особливістю спірних правовідносин є те, що вони виникли під час дії в Україні правового режиму воєнного стану у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Відповідно, у таких умовах особлива відповідальність покладається на військових, адже саме вони несуть державну службу особливого характеру, що полягає у здійсненні професійної оборони держави, її незалежності та територіальної цілісності.

Одночасно із введенням воєнного стану, з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, Указом Президента України № 69/2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Цим же Указом надано доручення Кабінету Міністрів України забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних з оголошенням та проведенням загальної мобілізації.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців, а також військовозобов`язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначено Дисциплінарним статутом Збройних Сил України затверджений Законом України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» від 24 березня 1999 року №551-XIV з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Дисциплінарний статут ЗСУ).

Так, згідно з преамбулою Дисциплінарного статуту ЗСУ усі військовослужбовці Збройних Сил України незалежно від своїх військових звань, службового становища та заслуг повинні неухильно керуватися вимогами цього Статуту.

Положення Статуту поширюються на громадян, звільнених з військової служби у відставку або у запас з правом носіння військової форми одягу, під час носіння ними військової форми одягу.

В силу статті 85 розділу ІІІ Дисциплінарного статуту ЗСУ службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу.

Заборонено проводити службове розслідування особам, які є підлеглими військовослужбовця, чиє правопорушення підлягає розслідуванню, а також особам - співучасникам правопорушення або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення.

Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць.

Якщо під час службового розслідування буде з`ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини письмово повідомляє про це орган досудового розслідування.

Підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України, а також військовозобов`язаних та резервістів, які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов`язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів), а також дії (бездіяльність) яких призвели до завдання шкоди державі визначено Порядком проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 21 листопада 2017 року № 608 (далі - Порядок № 608), пунктом 1 розділу V якого визначено, що за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини.

У вступній частині акта службового розслідування зазначаються підстави призначення та проведення службового розслідування.

В описовій частині акта службового розслідування зазначаються зв`язок правопорушення з виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби (якщо такий є); вина військовослужбовця; причинний зв`язок між неправомірними діями військовослужбовця та подією, що трапилась; вимоги нормативно-правових актів, інших актів законодавства, які було порушено; причини та умови, що сприяли правопорушенню; заперечення, заяви та клопотання особи, стосовно якої проведено службове розслідування, мотиви їх відхилення чи підстави для задоволення (пункт 3 розділу V Порядку № 608).

У резолютивній частині акта службового розслідування зазначаються: висновки службового розслідування; пропозиції щодо притягнення винної особи (винних осіб) до відповідальності; інші заходи, спрямовані на усунення причин та умов, що призвели до правопорушення, які пропонується здійснити.

Відповідно до пункту 1 розділу VI Порядку № 608 за результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проєкт відповідного наказу.

Зміст положень Дисциплінарного статуту ЗСУ свідчить про те, що службова дисципліна полягає у виконанні (дотриманні) законодавчих і підзаконних актів із питань службової діяльності та бездоганному і неухильному додержанні порядку і правил, що такими нормативними актами передбачені.

Аналіз вказаних положень Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України також дає підстави для висновку про покладення на військовослужбовця обов`язків, зокрема, додержуватися військової дисципліни, точно, вчасно та сумлінно виконувати накази командирів (начальників), у разі потреби відлучитися питати дозволу в командира відділення, а після повернення доповідати йому про прибуття. При цьому під час перебування поза розташуванням військової частини поводитися з гідністю і честю, не допускати порушень громадського порядку та негідних вчинків.

Суд апеляційної інстанції, здійснивши перевірку спірного наказу суб`єкта владних повноважень щодо відповідності визначеним ч.2 ст.2 КАС України критеріям, вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч.ч.1-3 ст.90 КАС України).

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, що 11.07.2024 командиром НОМЕР_4 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової НОМЕР_5 подано рапорт на ім`я командира військової частини НОМЕР_1 щодо призначення службового розслідування за фактом самовільного залишення 11.07.2024 військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_2 . На підставі даного рапорту винесено наказ командира військової частини НОМЕР_1 №198 від 11.07.2024 що солдат ОСОБА_2 курсант НОМЕР_4 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки, вважати таким, що 11 липня 2024 року самовільно залишив частину, (не повернувся зі стаціонарного лікування) та виключити з грошового та речового забезпечення з 11.07.2024.

Також в матеріалах справи наявний акт службового розслідування, з якого встановлено, що 11.07.2024 під час перевірки особового складу НОМЕР_4 начального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 , що перебуває на лікуванні у медичному закладі – КНД “Центральна міська лікарня Рівненської міської ради”, в телефонному режимі виявлено відсутність солдата ОСОБА_3 , скерованого 28.06.2024 на стаціонарне лікування до вказаного медичного закладу. Того ж дня було встановлено, що 05.07.2024 солдат ОСОБА_5 виписаний з вказаного медичного закладу, інформація про направлення солдата ОСОБА_3 в інший медичний заклад відсутня. Однак, 06.07.2024 солдат ОСОБА_6 у військову частину НОМЕР_1 не прибув, інформацію про можливе подальше своє лікування чи причину нез`явлення на службу з лікувального закладу не надав.

Таким чином, актом службового розслідування встановлено про порушення військової дисципліни – недотримання статей 11, 12 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України шляхом неповернення із лікувального закладу, одночасно вказані дії солдата ОСОБА_2 мають ознаки злочинів передбачених статтями 407-408 Кримінального кодексу України.

Позивач в позовні заяві зазначає, що її син 06.07.2024 мав прибути до військової частини, однак у зв`язку з поганим самопочуттям не зробив цього.

Оскільки позивач 11 липня 2024 року не повернувся у військову частину спірним наказом командира Військової частини НОМЕР_1 виключено ОСОБА_2 з усіх видів грошового і речового забезпечення з цієї дати.

Факт відсутності ОСОБА_2 у місці дислокації військової частини не заперечується позивачем.

Самовільне залишення військовослужбовцем місця служби або військової частини, а також нез`явлення його вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез`явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу є правопорушенням. Самовільним залишенням частини або місця служби вважається таке, що вчинене без дозволу начальника (командира), який згідно з законодавством уповноважений такий дозвіл надати. Нез`явлення військовослужбовця вчасно на службу це його нез`явлення на службу в строк, указаний у відповідному документі.

Аналізуючи обставини справи та законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 не спростовано самовільного залишення солдатом ОСОБА_2 військової частини НОМЕР_1 .

Як вбачається з матеріалів справи, самовільне залишення військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 встановлено військовою частиною НОМЕР_1 та оформлено шляхом винесення спірного наказу (п.20) командира військової частини НОМЕР_1 від 11.07.2024 №198 (по стройовій частині).

Відповідно до пункту 15 глави І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197, грошове забезпечення не виплачується: за час надання військовослужбовцям відпусток відповідно до чинного законодавства України, за якими не передбачено збереження заробітної плати; якщо виплачуються академічні стипендії; за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше; за час перебування на лікуванні в лікарняних закладах понад встановлені чинним законодавством строки; за час тимчасового виконання обов`язків понад два місяці за новими посадами у зв`язку з переведенням військової частини на інший штат (внесення змін до штату); за час тримання військовослужбовців під вартою чи перебування під цілодобовим домашнім арештом; за час відбування покарання на гауптвахті військовослужбовцями строкової військової служби.

Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення. Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.

Варто зазначити, що оскаржуваний наказ (п.20) командира військової частини НОМЕР_1 від 11.07.2024 №198 (по стройовій частині) видано саме з метою виключення позивача з усіх видів забезпечення, а не у зв`язку з призупиненням проходження таким військової служби.

При цьому саме відсутність позивача на військовій службі та інформації про місце його знаходження обумовили виключення позивача з усіх видів забезпечення. У подальшому, якщо б позивач надав відповідні підтверджуючі документи на обґрунтування правових підстав такої відсутності, відповідачі мали б можливість відновити отримання усіх видів забезпечення з дати такого виключення.

Крім того, зазначення в наказі про самовільне залишення позивачем військової частини обумовлено формулюваннями, які містить пункт 15 Порядку № 260, в якому передбачено перелік обставин, за яких виплата грошового забезпечення призупиняється, тому вказаний пункт передбачає таку підставу для непроведення виплати грошового забезпечення як за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що спірний наказ відповідає критеріям, визначеним у ч.2 ст.2 КАС України, оскільки прийнятий на підставі, у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а відтак відсутні правові підстави для його скасування.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів суду апеляційної інстанції керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені аргументи учасників справи, оскільки судом першої інстанції були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття судового рішення.

Слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами і перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що такі були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Доводами апеляційної скарги не спростовуються висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.

Крім того, суд апеляційної інстанції зауважує, що у оскаржуваному рішенні судом першої інстанції допущено ряд описок при зазначенні прізвища позивача та її сина, що може бути виправлена в порядку, визначеному статтею 253 КАС України.

Судові витрати розподілу не підлягають з огляду результат вирішення апеляційної скарги, характер спірних правовідносин та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.

Керуючись статтями 139, 195, 242, 308, 309, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Мамай Ірини Євгеніївни залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 19 січня 2026 року у справі №460/4085/25 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя І. В. Глушко

судді В. С. Затолочний

Н. М. Судова-Хомюк

Повне судове рішення складено 22.05.26