Постанова від 21 травня 2026 р. у справі №460/4519/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 460/4519/24 пров. № А/857/55034/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Носа С.П.,

суддів Кухтея Р.В., Шевчук С.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2025 року у справі №460/4519/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення,-

суддя у І інстанції Недашківська К.М.,

час ухвалення рішення не зазначено,

місце ухвалення рішення м. Рівне,

дата складення повного тексту рішення 02.12.2025,

ВСТАНОВИВ:

До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі – позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі – відповідач 1) та Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі – відповідач 2), в якому позивач просив суд: визнати протиправним рішення про відмову у призначенні пенсії Головного управління пенсійного фонду України в Рівненській області від 21.03.2024 №262840020657 ОСОБА_1 ; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до періодів страхового стажу ОСОБА_1 відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 18.09.1981, періоди з 03.12.1990 по 01.07.1991 та з 01.08.1991 по 28.04.1997; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити пенсію за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

Позивач зазначає, що Головним управління Пенсійного фонду в Рівненській області відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” у зв`язку з відсутністю страхового стажу. Не зараховано до стажу періоди роботи з 03.12.1990 по 01.07.1991 та з 01.08.1991 по 28.04.1997 відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_2 від 18.09.1981. Позивач не погоджується з такими діями відповідача та вважає їх протиправними.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2025 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про відмову у призначенні пенсії від 21.03.2024 №262840020657 ОСОБА_1 .

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до періодів страхового стажу ОСОБА_1 відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 18.09.1981, періоди з 03.12.1990 по 01.07.1991, з 01.08.1991 по 28.04.1997 та повторно розглянути заяву від 14.03.2024 щодо призначення пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, з урахуванням висновків суду.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив відповідач, який у своїй апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що при винесенні рішення судом першої інстанції порушено норми матеріального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи. Вважає, що підстав для зарахування до страхового стажу періоду роботи з 03.12.1990 по 01.07.1991 р., згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_1 від 18.09.1981 р., немає, оскільки відсутні реєстраційні номера наказів на прийнятті та звільненні з роботи. Також відсутні підстави для зарахування періоду роботи з 01.08.1991 р. по 28.04.1997 р. згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_1 від 18.09.1981р., оскільки запис про вказаний період роботи засвідчений печаткою, на відтиску якої відсутній ідентифікаційний код підприємства, що є обов`язковим реквізитом на печатці підприємства згідно з пунктом 7 Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 118 від 22.01.1996.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до положень Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

За принципом екстериторіальності заява про призначення пенсії була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в України в Рівненській області та прийнято рішення про відмову №262840020657 від 21.03.2024.

Зі змісту вказаного рішення про відмову вбачається, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви, страховий стаж Позивача становить 25 років 03 місяці 22 днів, до страхового стажу Пенсійним органом не зараховано період роботи з 03.12.1990 по 01.07.1991 оскільки у записі про звільнення відсутні реєстраційні номера наказів на прийнятті та звільненні з роботи; - відсутній запис про звільнення за період роботи з 29.07.1991 (запис 16); - запис про період роботи з 01.08.1991 по 28.04.1997 засвідчений печаткою, на відтиску якої відсутній ідентифікаційний код підприємства, що є обов`язковим реквізитом на печатці підприємства згідно з пунктом 7 Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 118 від 22.01.1996.

Вважаючи таку відмову у призначенні пенсії протиправною, а свої права порушеними, Позивач звернулася до суду з цим позовом.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) та Законом України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ).

За приписами пункту 1 частини першої статті 8 Закону №1058 право на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону №1058 право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 рік.

Тобто для виникнення у особи права на призначення пенсії за віком необхідна наявність сукупності таких ознак: 1) досягнення встановленого законодавством пенсійного віку та 2) наявність встановленого законодавством страхового стажу.

Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Згідно з частиною другою статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. До 01.01.2004 стаж підтверджується документально, в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі – Порядок №637).

Згідно з пунктом 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пунктом 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

З аналізу наведених правових норм слідує, що документами, які підтверджують періоди роботи особи для зарахування до її страхового стажу, є трудова книжка із записом про характер виконуваної роботи, а у разі відсутності в трудовій книжці таких відомостей - довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, чи якщо в ній містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.

Відповідно до записів трудової книжки позивача Серії НОМЕР_3 , дата заповнення 18.09.1981, періоди роботи з 03.12.1990 по 01.07.1991: запис №14 – прийнятий маляром 5-го розряду; запис №15 - звільнений за власним бажанням; період роботи з 01.08.1991 по 28.04.1997: запис №16 - прийнятий водієм 1-го класу легкового автомобіля; запис №17- звільнений з роботи згідно статті 38 КЗпП України.

Згідно з підпунктом 1.1. пункту 1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29 липня 1993 року №58 (далі - Інструкція № 58) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Відповідно до пункту 2.4. Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження); записи виконуються арабськими цифрами; записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

У пункті 2.6 Інструкції №58 зазначено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

При цьому, відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України “Про трудові книжки працівників” від 27 квітня 1993 року № 301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Отже, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 28 серпня 2018 року у справі № 175/4336/16-а, від 25 вересня 2018 року у справі № 242/65/17, від 06 березня 2019 року у справі № 242/3016/17, від 19 вересня 2019 року у справі № 227/2041/17 та № 686/21006/16-а.

Крім того, згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Згідно з статтею 56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Щодо не врахування відповідачем 1 до загального стажу періоду роботи з 01.08.1991 по 28.04.1997, оскільки відсутній код ЄДРПОУ на печатці підприємства, слід зазначити наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України № 118 від 22.01.1996 затверджене Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, який введений в дію з 1 січня 1996 року.

Відповідно до цього Положення Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) - це автоматизована система збирання, накопичення та опрацювання даних про юридичних осіб всіх форм власності та організаційно-правових форм господарювання, відокремлені підрозділи юридичних осіб, що знаходяться на території України, а також відокремлені підрозділи юридичних осіб України, що знаходяться за її межами.

Абзац перший пункту 5 Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України в редакції постанови КМУ № 1298 від 17.08.1998 передбачав, що державний реєстр ведеться на основі нормативних, установчих (для включення до Державного реєстру) та ліквідаційних (для виключення з Державного реєстру) документів, а для суб`єктів підприємницької діяльності - на основі копії реєстраційної картки з відміткою про державну реєстрацію в органах державної реєстрації за місцезнаходженням суб`єкта.

За нормами пункту 5 Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України в редакції постанови КМУ №499 від 22.06.2005 присвоєння ідентифікаційних кодів з Реєстру здійснюється державними реєстраторами суб`єктам, на яких поширюється дія Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”.

Відповідно до пунктів 6, 7 Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, ідентифікаційний код зберігається за суб`єктом, якому він присвоєний, протягом усього періоду його існування і є єдиним. Ідентифікаційний код є обов`язковим для використання в усіх видах звітних та облікових документів суб`єкта і зазначається на його печатках та штампах.

Пункт 7 Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України в редакції, застосованій відповідачем станом на дату виникнення спірних правовідносин, набув чинності лише із внесенням змін постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.2005 № 499 “Про внесення змін до Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України”.

Відтак, у спірному періоді роботи позивача законодавство не містило вимогу щодо зазначення на печатці підприємства коду ЄДРПОУ, а тому відмова відповідача у зарахуванні періоду роботи з 01.08.1991 по 28.04.1997 є протиправною.

Отже, судом першої інстанції підставно задоволено позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у призначенні пенсії Головного управління пенсійного фонду України в Рівненській області від 21.03.2024 №262840020657.

Стосовно позовних вимог зобов`язального характеру, слід зазначити наступне.

Відповідно до приписів розділу IV Порядку № 22-1, після реєстрації заяви та сканування документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу (п.4.2). Рішення за результатами заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи (п.4.3).

Заяву про призначення пенсії позивач подав за місцем проживання, тобто до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві.

Подана заява відповідно до екстериторіальності розподілу єдиної черги завдань розглядалась Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області, яке прийняло спірне рішення про відмову в призначенні пенсії.

Тож, дії зобов`язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що останнім розглянув заяву позивача про призначення пенсії, яким у цьому випадку є Головне управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області.

Враховуючи наведене, судом першої інстанції вірно зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до періодів страхового стажу ОСОБА_1 відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 18.09.1981, періоди з 03.12.1990 по 01.07.1991 та з 01.08.1991 по 28.04.1997, у зв`язку із чим повторно розглянути заяву позивача від 14.03.2024 щодо призначення пенсію за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, суд першої інстанції вірно встановив обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, відтак рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2025 року у справі №460/4519/24 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. П. Нос

судді Р. В. Кухтей

С. М. Шевчук