Постанова від 21 травня 2026 р. у справі №727/3927/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 727/3927/26

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Смотрицький В.Г.

Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П.

22 травня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Полотнянка Ю.П.

суддів: Смілянця Е. С. Драчук Т. О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 20 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про притягнення до адміністративної відповідальності,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 20.04.2026 у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи, недоведеність встановлених судом обставин, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази вручення йому повістки про виклик для проходження військово-лікарської комісії та належним чином оформленого направлення на ВЛК, а відтак у нього не виник обов`язок проходження медичного огляду. Вказує, що перебування у приміщенні ТЦК та СП саме по собі не свідчить про виникнення обов`язку негайного проходження ВЛК.

Апелянт також зазначає, що у нього були відсутні медичні документи, необхідні для проходження ВЛК, а проходження медичного огляду відповідно до Положення №402 передбачає можливість проведення додаткових обстежень та не може здійснюватися негайно без попередньої підготовки.

Крім того, апелянт посилається на порушення його прав, передбачених статтею 268 КУпАП, оскільки розгляд справи про адміністративне правопорушення відбувся за його відсутності, а також вказує на порушення судом першої інстанції строків розгляду справи, визначених статтею 286 КАС України. На думку апелянта, за відсутності належного виклику та направлення на ВЛК у його діях відсутні подія та склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП.

Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11.05.2026 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду на 19.05.2026.

19.05.2026 від позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі. Відповідач в судове засідання повноважного представника не направив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Враховуючи, що учасники справи належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи у судове засідання не з`явилися, при цьому в матеріалах справи достатньо доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі п.2 ч.1 ст.311 КАС України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлено, що 09.12.2024 року року начальник ІНФОРМАЦІЯ_3 полковник ОСОБА_2 , розглянувши матеріали справи про адміністративне правопорушення відносно громадянина(нки) ОСОБА_1 виніс постанову №4927 про накладення адміністративного стягнення за справою про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП (зв.а.с. 14-15). В постанові зазначено, що зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення серії2 №427 від 28.11.2024 встановлено, що ОСОБА_3 , відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, будучи військовозобов`язаним та не маючи підстав для відстрочки від мобілізації згідно ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», знаходячись в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_4 в селищі Глибока, отримав направлення №2/2216 від 28.11.2024 на медичний огляд військово-лікарської комісії Глибоцької позаштатної ВЛК з метою визначення придатності до військової служби під час мобілізації, від проходження медичного огляду відмовився. Своїми діями ОСОБА_4 порушив вимоги абз. 3 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» № 3544-ХІІ від 21.10.1993 р., вчинене в особливий період, так як з 17.03.2014, після оприлюднення Указу Президента України №303/2014 «Про часткову мобілізацію», в Україні розпочав діяти особливий період, який діє станом на момент складання протоколу, чим вчинив(ла) правопорушення, передбачене ч. 3 ст.210-1 КУпАП.

Вважаючи протиправною постанову відповідача позивач оскаржив її до суду.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, а відтак і відсутність правових підстав для їх задоволення.

Надаючи правову оцінку правовідносинам сторін та рішенню суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.

Частиною 2 ст.4 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" визначено, що загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

Указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, який триває і по теперішній час.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (ст.ст. 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).

Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Як вбачається з матеріалів справи, позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.3 ст. 210-1 КУпАП.

Частина третя статті 210-1 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинене в особливий період, у вигляді штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Примітка. Положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов`язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.

Дана норма права є бланкетною, тобто закріплює лише загальні ознаки правила поведінки, а для їх встановлення необхідно керуватись положеннями інших нормативно-правових актів.

В свою чергу, відповідно до ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» № 3543-ХІІ встановлено обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Відповідно до абз. 3 ч.1 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» громадяни зобов`язані: проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

За приписами ч.3 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися:

- військовозобов`язані та резервісти, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях;

- резервісти, які проходять службу у військовому резерві, - до військових частин у строки, визначені командирами військових частин;

- військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку;

- військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом керівників відповідних підрозділів;

- особи, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.

Інші військовозобов`язані протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, зобов`язані уточнити свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження.

Обов`язок проходити медичний огляд підтверджений абз.4 ч.10 ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», де вказано, що громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно.

Відповідно до п.74 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою КМУ № 560 від 16.05.2024 (редакція від 04.10.2024 р., далі Порядок) резервістам та військовозобов`язаним, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, за рішенням керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки видається направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду за формою згідно з додатком 11. При цьому особам віком до 45 років видається направлення щодо визначення їх придатності до проходження військової служби у десантно-штурмових військах, силах спеціальних операцій, морській піхоті.

Під час вручення направлення резервістам та військовозобов`язаним під особистий підпис доводяться вимоги законодавства щодо відповідальності громадян за ухилення від військової служби під час мобілізації, у тому числі за ухилення від проходження медичного огляду за направленням районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, та строк завершення медичного огляду.

Матеріалами справи підтверджується, що 28.11.2024 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 було оформлено направлення №2/2216 на проходження військово-лікарської комісії для визначення ступеня придатності ОСОБА_1 до військової служби під час мобілізації.

Також у матеріалах справи наявний акт про відмову від отримання направлення на ВЛК та/або відмову від проходження військово-лікарської комісії від 28.11.2024 року, згідно з яким позивач у присутності свідків відмовився як від отримання направлення, так і від проходження медичного огляду, зазначивши у поясненнях, що не має при собі медичних документів та бажає проходити ВЛК за місцем реєстрації.

Наведені документи узгоджуються між собою за змістом, складені уповноваженими особами у межах їх компетенції та є належними доказами у розумінні статті 251 КУпАП.

Судом першої інстанції встановлено, а позивачем не спростовано жодними доводами чи доказами, які відповідають вимогам статей 73 - 76 КАС України, що позивач відмовився отримувати направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду, не проходив медичний огляд для визначення придатності до військової служби.

Безпідставна відмова (ухилення) від проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби є порушенням законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, зокрема ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Таке порушення вчинене позивачем в особливий період.

Колегія суддів погоджується з тим, що дії особи щодо ухилення (відмови) від проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби утворюють склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КпАП України, та кваліфіковані відповідачем правильно.

Доводи апеляційної скарги про те, що у позивача не виник обов`язок проходження військово-лікарської комісії через відсутність попередньо врученої повістки, колегія суддів вважає необґрунтованими.

Посилання апелянта на необхідність обов`язкового попереднього вручення повістки для проходження медичного огляду не спростовують встановленого факту відмови від проходження ВЛК після вручення направлення та доведення до позивача відповідного обов`язку.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що відповідно до п. 74 Постанови КМУ №560 від 16 травня 2024 року «Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період» першочергово видається саме направлення на медичний огляд.

Суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що направлення на ВЛК було оформлене відповідачем належним чином, а відмова позивача від його отримання не може свідчити про відсутність у нього відповідного обов`язку.

Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги про відсутність у направленні конкретної дати проходження ВЛК.

Як убачається з матеріалів справи, позивач фактично відмовився від проходження військово-лікарської комісії безпосередньо у день направлення, про що власноруч зазначив у поясненнях до акту відмови. За таких обставин відсутність окремої вказівки на дату проходження ВЛК не спростовує факту відмови від виконання обов`язку, передбаченого законом.

При цьому, наявна в матеріалах справи копія направлення №2/2216 від 28.11.2024 на медичний огляд військово-лікарської комісії Глибоцької позаштатної ВЛК з метою визначення придатності до військової служби під час мобілізації, відповідає формі встановленій Положенням про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого Наказом Міністерства оборони України № 402 від 14.08.2008.

Безпідставними є і доводи апелянта про неможливість проходження ВЛК у зв`язку з відсутністю медичних документів.

Відповідно до пункту 3.4 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом МОУ №402, лікарі ВЛК під час проведення медичного огляду ознайомлюються з медичними записами в електронній системі охорони здоров`я, а також з іншими документами, які надає військовозобов`язаний.

Отже, наявність чи відсутність у особи окремих медичних документів не є передбаченою законом підставою для відмови від проходження військово-лікарської комісії.

Крім того, положення Порядку №402 передбачають можливість проведення додаткових обстежень та визначають строки проходження медичного огляду, однак такі норми регулюють порядок проведення ВЛК і не надають військовозобов`язаному права відмовитися від її проходження.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач мав право проходити ВЛК виключно за місцем свого військового обліку, також не ґрунтуються на вимогах закону.

Чинне законодавство не містить положень, які б надавали військовозобов`язаному право самостійно визначати територіальний центр комплектування та соціальної підтримки чи місце проходження військово-лікарської комісії.

Колегія суддів відхиляє й посилання апелянта на відсутність доказів умислу на вчинення адміністративного правопорушення.

Зміст акту відмови, протоколу про адміністративне правопорушення, а також пояснення самого позивача свідчать про усвідомлену відмову від проходження ВЛК, а тому висновок суду першої інстанції про наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення є правильним та підтверджується сукупністю наявних у справі доказів.

Посилання апелянта на порушення його прав, передбачених статтею 268 КУпАП, колегія суддів також вважає безпідставними.

Як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення серії 2 №427 від 28.11.2024 року, позивача було повідомлено про дату, час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення, а саме — 09.12.2024 року о 14:00 годині у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується його підписом у протоколі.

Також у протоколі міститься відмітка про роз`яснення позивачу прав, передбачених статтею 268 КУпАП та статтею 63 Конституції України.

Будь-яких клопотань про відкладення розгляду справи або доказів неможливості з`явитися на розгляд справи позивачем не подавалося.

За таких обставин розгляд справи за відсутності позивача відповідав вимогам статті 268 КУпАП.

Не заслуговують на увагу й доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції строку розгляду справи, передбаченого частиною першою статті 286 КАС України.

Саме по собі порушення процесуального строку розгляду справи, за відсутності встановлення факту порушення прав сторони чи неправильного вирішення спору по суті, не є безумовною підставою для скасування судового рішення.

Апелянтом не наведено жодних обставин, які б свідчили про те, що розгляд справи поза межами строку, визначеного статтею 286 КАС України, призвів до неправильного встановлення обставин справи або ухвалення незаконного рішення.

Також колегія суддів враховує, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, надав оцінку всім доказам у їх сукупності відповідно до вимог статті 90 КАС України та дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди апелянта з правовою оцінкою встановлених судом обставин та не містять посилань на обставини чи докази, які не були предметом дослідження суду першої інстанції або спростовували б його висновки.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду — без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 20 квітня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення і не може бути оскаржена відповідно до частини 3 статті 272 КАС України.

Головуючий Полотнянко Ю.П.

Судді Смілянець Е. С. Драчук Т. О.