Рішення від 12 травня 2026 р. у справі №161/15794/24 — Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/15794/24

Провадження № 2/161/3187/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 травня 2026 року м. Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого - судді Черняка В.В.,

за участю секретаря судового засідання – Колісник А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Житлово-комунального підприємства №2 про визнання протиправними рішення, дій та бездіяльності посадових осіб підприємства, зобов`язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

Зі змісту позовних вимог вбачається, що рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03.09.2019 року йому було відмовлено у визнанні заборгованості перед відповідачем безнадійною та зобов`язанні ЖКП №2 її списати. Станом на 01.04.2018 року у нього перед відповідачем існувала заборгованість у розмірі 6577,29 грн., при цьому станом на 01.04.2015 року її розмір становив 5668,81 грн. Із позовом про стягнення заборгованості ЖКП №2 не зверталось, рахунку на оплату послуг не надавало. У кінцевих квитанціях за лютий 2020 року вказана заборгованість 8322,63 грн. Станом на 23.09.2021 року заборгованість становила 6664,77 грн. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 30.12.2021 року у справі №140/9037/21 ДСП Луцької міської ради було зобов`язано продовжити позивачу надання житлової субсидії на період з травня 2021 року по квітень 2022 року. У вказаний період ОСОБА_2 не мав можливості оплатити заборгованість, яка становила 2330,90 грн. 08.02.2024 року вказана сума була перерахована на рахунок відповідача через електронний засіб його родички. 13.02.2024 року на адресу відповідача ним було надано звернення з проханням зарахувати вказані кошти на його особистий рахунок № НОМЕР_1 , як оплату за утримання будинку та прибудинкової території за період з травня 2021 року по квітень 2022 року. Згідно квитанції за січень 2024 року борг за утримання будинку становив 6664,77 грн., а заборгованість за утримання будинку – 7009,31 грн. З відповіді ЖКП №2 слідує, що залишок боргу станом на 20.02.2024 року становить 4433,87 грн., не зважаючи на звернення позивача щодо зарахування перерахованої суми 2330,90 грн. в рахунок погашення заборгованості. Отже, кошти були зараховані на сплату послуги, строк позовної давності якої сплив. Всі подальші листування не призвели до задоволення прохання позивача про повернення перерахованих коштів за житлову субсидію. Вказаними неправомірними діями відповідача, ОСОБА_1 також було завдано моральної шкоди.

З огляду на вказане, позивач просить суд: 1) визнати протиправними рішення ЖКП №2 при зарахуванні суми 2330,90 грн., перерахованої ОСОБА_1 як оплату за послуги утримання будинку та прибудинкової території за період з травня 2021 року по квітень 2022 року, як житлової субсидії на оплату житлово-комунальних послуг за рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 30.12.2021 року, як суми погашення боргу за оплату послуги за утримання будинку та прибудинкової території, строк позовної давності якої сплинув, встановлений рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03.09.2019 року у справі №161/8704/19 із встановленням осіб, які вчинити протиправні дії; 2) зобов`язати відповідача здійснити зарахування вказаної суми, як оплату за послугу за утримання будинку та прибудинкової території за період з травня 2021 року по квітень 2022 року, як житлової субсидії, до суми заборгованості за оплату послуги за управління будинком, яка існувала станом на 01.02.2024 року, як часткове погашення заборгованості; 3) стягнути з відповідача 100 000 грн. моральної шкоди; 4) притягнути посадових осіб ЖКП №2 до адміністративної відповідальності за порушення у сфері захисту персональних даних; 5) призначити на користь позивача стягнення моральної шкоди за порушення відповідачем Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про інформацію»; 6) постановити окрему ухвалу суду з надсиланням відповідним юридичним та іншим органам, які за своїми повноваженнями повинні усунути виявлені судом недоліки та порушення, щоб запобігти їх повторенню.

Ухвалою судді від 23 серпня 2024 року позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків – десять днів з дня вручення копії ухвали.

Ухвалою суду від 12 вересня 2024 року заяву було повернуто позивачу.

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 14 листопада 2024 року апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 вересня 2024 року у цій справі визнано неподаною і повернуто особі, яка її подала.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 жовтня 2025 року ухвалу Волинського апеляційного суду від 14 листопада 2024 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження у справі.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 10 грудня 2025 року ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 вересня 2024 року було скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 лютого 2026 року справу було прийнято до розгляду в порядку спрощеного провадження без виклику учасників.

При підготовці справи до розгляду, суддею виявлено відсутність додатків до позову в матеріалах справи, у зв`язку з чим ухвалою суду від 14 квітня 2026 року позов було залишено без руху.

У заяві від 23.04.2026 року ОСОБА_1 відмовився повторно надавати вказані документи, вказав, що ця вимога є некоректною по відношенню до нього, ухвала має бути змінена із пропозицією надати копії додатків до позовної заяви, які були поверненні без копіювання через упущення працівників суду.

З матеріалів справи вбачається, що ухвала суду від 12 вересня 2024 року була отримана позивачем 21 вересня 2024 року. Відомостей про надходження апеляційної скарги в період з 21 вересня 2024 року по 20 листопада 2024 року (понад два місяці) не надходило.

21 листопада 2024 року на адресу суду надійшли відомості про повернення апеляційної скарги позивача, згідно ухвали Волинського апеляційного суду від 14 листопада 2024 року.

У зв`язку з набранням законної сили ухвалою суду від 12 вересня 2024 року, на виконання вимог ч. 6 Розділу VII Інструкція з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затвердженої Наказ Державної судової адміністрації України від 20 серпня 2019 № 814 (у редакції наказу Державної судової адміністрації України від 17.10.2023р. № 485), матеріали справи на 109 аркушах були повернуті секретарем судових засідань позивачу з метою підготовки справи до здачі до Відділу забезпечення розгляду цивільних справ та справ адміністративного судочинства, що стверджується супровідним листом від 21 листопада 2024 року (а.с.25).

Згідно даних АСДС зазначені матеріали отримані ОСОБА_1 28 листопада 2024 року (ШК конверту 0610210035748).

Суд завважує, що подача доказів в обґрунтування позову є правом позивача та здійснюється на його розсуд.

Враховуючи зміст заяви позивача від 23.04.2026 року, ухвалою від 27.04.2026 року судом було змінено порядок процесуального розгляду справи (суд перейшов до розгляду справи порядку загального позовного провадження).

07.05.2026 року на адресу суду надійшов відзив ЖКП №2, в якому представник відповідача заперечує позов. Зазначає, що закінчення строку позовної давності не припиняє суб`єктивного права кредитора вимагати виконання обов`язку та не припиняє самого грошового зобов`язання (боргу). Отримавши від Позивача платіж, Відповідач діяв правомірно, зарахувавши його в рахунок наявної, не списаної, історичної заборгованості. Вимога позивача "перекинути" ці кошти на інші періоди чи повернути їх є прямою суперечністю ч. 1 ст. 267 ЦК України. Направлення рахунків та повідомлень (претензій) про наявність заборгованості за адресою споживача є виконанням прямого обов`язку надавача послуг та складовою досудового врегулювання спорів. Вказана у повідомленні інформація (адреса та сума боргу) генерується автоматизованою системою підприємства і є інформацією щодо стану виконання договору, а не незаконним збором чи поширенням персональних даних у розумінні ст. 14 Закону України «Про захист персональних даних». Дії відповідача є абсолютно правомірними та такими, що відповідають закону. Позивачем не надано жодного доказу (медичних висновків, експертиз тощо), який би доводив прямий причинно-наслідковий зв`язок між виконанням відповідачем своїх законних обов`язків щодо інформування про борг та захворюваннями позивача. Погіршення самопочуття особи через наявність у неї невиконаних фінансових зобов`язань перед підприємством не є підставою для покладення відповідальності на кредитора. Заява про постановлення окремої ухвали в порядку ст. 262 ЦПК України є безпідставною. Окрема ухвала може бути постановлена судом у разі виявлення під час розгляду справи порушень закону і направлена відповідним органам. Оскільки відповідач не вчиняв жодних порушень норм матеріального чи процесуального права, відсутній сам предмет реагування суду.

У заяві від 12.05.2026 року ОСОБА_1 зазначив, що суддя Черняк В.В. не може брати участь у цій справі, оскільки ст. 37 ЦПК України не допускає повторну участь судді у розгляді справи. Враховуючи наведене, позивач запропонував головуючому взяти самовідвід. Щодо виклику в підготовче засідання 13.05.2026 року, Алексенко Б.П. вказав, що «його присутність є недоцільною», суд може розглянути справу за наявними матеріалами, недоліки у позові відсутні.

Враховуючи зміст заяви позивача щодо небажання з`являтись в судове засідання та можливості розгляду справи за наявними матеріалами, а також прохання представника відповідача про здійснення розгляду справи без його участі (заявлено в письмовому відзиві на позов від 07.05.2026 року), суд, з метою дотримання процесуальних строків розгляду справи та з урахуванням позицій сторін, вважає за можливе розглянути справу без їх участі.

Щодо зауважень позивача про недопустимість повторної участі судді в розгляді цієї справи, суд зауважує наступне.

Положення ст.37 ЦПК України передбачають недопустимість повторної участі судді в розгляді справи після скасування рішення суду або ухвали про закриття провадження у справі.

Ухвалою суду від 12.09.2024 року позовну заяву було повернуто. Відтак, справа не вирішувалася по суті.

Постановою Волинського апеляційного суду від 10.12.2025 року справу було направлено для продовження розгляду.

Згідно із Засадами використання автоматизованої системи та Положенням про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого Рішенням Ради суддів України від 11 листопада 2024 року № 39, повторний автоматизований розподіл у розглядуваному випадку не проводиться — справа автоматично передається раніше визначеному судді (або складу колегії) для продовження розгляду.

Враховуючи наведене, у даному випадку відсутня повторна участь судді в розгляді цієї справи.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Позивач ОСОБА_1 є споживачем послуг ЖКП №2 з управління багатоквартирним будинком за адресою АДРЕСА_1 .

У зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань перед відповідачем у позивача виникла заборгованість, яка станом на січень 2024 року становила 6664,77 грн. (заборгованість за утримання будинку 7009,31 грн.).

Рішенням Волинського окружного адміністративно суду від 30.12.2021 року у справі №140/9037/21, що набрало законної сили, ДСП Луцької міської ради було зобов`язано відновити надання житлової субсидії для оплати житлово-комунальних послуг ОСОБА_2 для домогосподарства за адресою реєстрації та проживання: АДРЕСА_2 , на період з травня 2021 року по квітень 2022 року (встановлено згідно даних ЄДРСР).

08.02.2024 року від імені позивача на рахунок відповідача було здійснено перерахунок коштів у розмірі 2330,90 грн.

13.02.2024 року ОСОБА_2 звернувся до ЖКП №2 з проханням зарахувати вказані кошти на його особистий рахунок № НОМЕР_1 , як оплату за утримання будинку та прибудинкової території за період з травня 2021 року по квітень 2022 року.

З відповіді ЖКП №2 на заяву позивача слідує, що залишок боргу станом на 20.02.2024 року становить 4433,87 грн.

Предметом спору є питання визнання протиправними дій відповідача із зарахування сплачених позивачем коштів в рахунок погашення заборгованості в загальному порядку, зобов`язання відповідача здійснити зарахування вказаної суми, як оплату за послугу за утримання будинку та прибудинкової території за період з травня 2021 року по квітень 2022 року, як житлової субсидії, до суми заборгованості за оплату послуги за управління будинком, яка існувала станом на 01.02.2024 року, як часткове погашення заборгованості, а також питання стягнення на користь позивача моральної шкоди та притягнення винних осіб до відповідальності.

Згідно із ч. 3 ст. 20 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Частинами 1 та 2 ст. 32 «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.

Закон України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» визначає особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку, регулює правові, організаційні та економічні відносини, пов`язані з реалізацією прав та виконанням обов`язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління.

Зобов`язання управителя забезпечувати належне утримання спільного майна багатоквартирного будинку та прибудинкової території відповідно до нормативних вимог і договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, від власного імені укладати з підрядниками необхідні договори про виконання окремих робіт та послуг, визначеного п. 1 ч. 4 ст. 8 ЗУ «Про житлово - комунальні послуги» кореспондуються з обов`язками споживача укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом та оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 8 ЗУ «Про житлово комунальні послуги» виконавець зобов`язується забезпечувати своєчасність надання, безперервність і відповідну якість комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договорів про їх надання, у тому числі шляхом створення системи управління якістю відповідно до національних або міжнародних стандартів.

Відповідно до положень ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтями 610, 612 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

Відповідно до вимог ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 2 ст. 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За змістом ст.ст. 76, 77 ЦПК України, суд встановлює наявність або відсутність обставин, котрими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Як роз`яснено в п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року за №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов`язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Щодо зауважень позивача про зарахування відповідачем суми сплачених ним коштів в рахунок погашення заборгованості, строк позовної давності якої минув, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 256 ЦК України, позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності є підставою для відмови у позові. Однак, закінчення строку позовної давності не припиняє суб`єктивного права кредитора вимагати виконання обов`язку та не припиняє самого грошового зобов`язання (боргу).

Чинне законодавство не містить імперативної норми, яка б зобов`язувала підприємство автоматично списувати заборгованість з особового рахунку споживача виключно на підставі спливу позовної давності чи відмови суду в її стягненні.

Особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності (ч. 1 ст. 267 ЦК України).

Таким чином, відповідач, зарахувавши платіж ОСОБА_1 у розмірі 2330,90 грн. в рахунок наявної, не списаної, історичної заборгованості (в загальному порядку) діяв правомірно, доказів протилежного не встановлено.

Суд також зауважує, що зміст позовної вимоги про визнання протиправними рішень дій та бездіяльності відповідача позбавлений чіткого предмета спору (позивачем не вказано яке конкретне рішення (його реквізити, дата) оскаржується, які саме дії посадових осіб при зарахуванні коштів були протиправними, у чому саме полягала бездіяльність (який обов`язок не було виконано).

Відтак, підстави для задоволення вимог позивача в частині визнання рішення ЖКП №2 неправомірним та зобов`язання вчинити дії відсутні.

Щодо тверджень позивача про порушення відповідачем вимог Закону України «Про захист персональних даних».

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», виконавець зобов`язаний надавати в установленому законодавством порядку необхідну інформацію про ціни/тарифи, загальну вартість місячного платежу, структуру ціни/тарифу, норми споживання та порядок надання послуги, стан розрахунків.

Направлення рахунків та повідомлень (претензій) про наявність заборгованості за адресою споживача є виконанням прямого обов`язку надавача послуг та складовою досудового врегулювання спорів.

Вказана у повідомленні інформація (адреса та сума боргу) генерується автоматизованою системою підприємства і є інформацією щодо стану виконання договору та не порушує вимоги ст. 14 Закону України «Про захист персональних даних».

Відповідно до ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Питання притягнення посадових осіб до адміністративної відповідальності за ст. 188-39 КУпАП знаходиться поза межами цивільної юрисдикції.

Щодо позовної вимоги позивачів про відшкодування моральної шкоди суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

При цьому, у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань виходить позивач, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до частин першої, шостої статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обов`язковому доказуванню підлягає наявність такої шкоди, протиправність діяння заподіювача шкоди, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача шкоди та вини останнього в її заподіянні.

Саме по собі зазначення у позові про відшкодування моральної шкоди, без доведення факту заподіяння моральної шкоди, причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та душевними стражданнями позивачів, не може бути підставою для задоволення вимог про відшкодування моральної шкоди.

Отже, враховуючи відсутність факту порушення відповідачем прав позивача в межах заявлених ними позовних вимог, а також беручи до уваги відсутність доказів наявності всіх складових, які є підставою для відшкодування моральної шкоди, позовні вимоги в цій частині не підлягають до задоволення.

Щодо винесення окремої ухвали суду, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 262 ЦПК України, суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.

Оскільки порушень норм матеріального чи процесуального права відповідачем не становлено, відсутній предмет реагування суду.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про відмову у задоволені позову у повному обсязі.

Згідно ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові, покладаються на позивача.

Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі ЗУ «Про захист прав споживачів», з урахуванням того, що в задоволенні позову останнього відмовлено, судові витрати по справі слід компенсувати за рахунок держави.

Керуючись, ст. 12, 13, 19, 81, 141, 263-265, 267, 273, 274, 280, 354, 355 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Житлово-комунального підприємства №2 про визнання протиправними рішення, дій та бездіяльності посадових осіб підприємства, зобов`язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сил після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Волинського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено та підписано 20 травня 2026 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області В.В. Черняк