Постанова від 21 травня 2026 р. у справі №420/32529/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 травня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/32529/25

Головуючий в 1 інстанції: Білостоцький О.В.

Дата і місце ухвалення: 12.01.2026, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Тарновецького І.І.,

суддів: Бойка А.В.,

Шевчук О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 січня 2026 року у справі №420/32529/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з позовом, в якому просила суд:

- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, викладену у листі від 20.08.2025 року №23460-21999/П-02/8-1500/25 у зарахуванні у подвійному розмірі, починаючи з дати призначення пенсії, періодів роботи рентгенолаборантом з 17.12.2005 року по 02.04.2017 року в Комунальній установі «Одеський обласний консультативно-діагностичний центр», та з 08.08.2018 року по 16.03.2023 року у ФОП ОСОБА_2 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити ОСОБА_1 зарахування у подвійному розмірі, починаючи з дати призначення пенсії, періодів роботи рентгенолаборантом з 17.12.2005 року по 02.04.2017 року в Комунальній установі «Одеський обласний консультативно-діагностичний центр», та з 08.08.2018 року по 16.03.2023 року у ФОП ОСОБА_2 ;

- звернути рішення до негайного виконання в межах суми стягнення за один місяць.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12 січня 2026 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що, на думку апелянта, призвело до неправильного вирішення справи.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для зарахування до страхового стажу у подвійному розмірі періодів її роботи на посаді рентгенолаборанта в Комунальній установі «Одеський обласний консультативно-діагностичний центр» з 17.12.2005 року по 02.04.2017 року та у ФОП ОСОБА_2 з 08.08.2018 року по 16.03.2023 року.

Апелянт звертає увагу на те, що суд першої інстанції, мотивуючи оскаржуване рішення, виходив із положень статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», яка визначає перелік закладів охорони здоров`я та умов праці, за роботу в яких стаж обчислюється у подвійному розмірі. Разом з тим, на думку апелянта, суд не врахував, що спірні правовідносини регулюються також частиною третьою статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої за кожний повний рік страхового стажу на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 до страхового стажу додатково зараховується по одному року.

На переконання апелянта, робота на посаді рентгенолаборанта належить до робіт із особливо шкідливими та особливо важкими умовами праці, що підтверджується належністю відповідної посади до Списку № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженого Кабінетом Міністрів України. При цьому позивач вважає, що факт роботи на зазначеній посаді підтверджується трудовою книжкою та довідками роботодавців, а відповідач під час розгляду справи не заперечував обставини виконання нею відповідної роботи.

Апелянт також зазначає, що відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, викладена у листі від 20.08.2025 року №23460-21999/П-02/8-1500/25, мотивована відсутністю документів, які підтверджують право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Проте, на думку апелянта, такі доводи не спростовують її права на перерахунок уже призначеної пенсії із застосуванням положень частини третьої статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки спір стосується не призначення пенсії за віком на пільгових умовах, а порядку обчислення страхового стажу для визначення розміру пенсії.

Крім того, апелянт наголошує, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, не дослідив усі письмові докази, подані разом із позовною заявою, та не надав належної правової оцінки викладеним у позові аргументам.

На думку апелянта, це призвело до неправильного застосування норм матеріального права та безпідставної відмови у задоволенні позовних вимог.

З огляду на викладене апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити адміністративний позов у повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області заперечує проти її задоволення та просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 січня 2026 року - без змін.

В обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для зарахування спірних періодів роботи позивача до страхового стажу у подвійному розмірі.

Відповідач вказує, що на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2024 року у справі №420/9327/24 позивачу було призначено пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» із зарахуванням до спеціального стажу періодів роботи з 04.10.2005 року по 02.04.2017 року та з 08.08.2018 року по 18.11.2022 року на посаді рентгенолаборанта. Страховий стаж позивача становить 28 років 8 місяців.

На думку відповідача, сам факт зарахування спірних періодів до спеціального стажу для призначення пенсії за вислугу років не є підставою для їх автоматичного врахування у подвійному розмірі при визначенні страхового стажу для обчислення розміру вже призначеної пенсії.

Відповідач зазначає, що для зарахування періодів роботи до пільгового стажу за Списком №1 необхідним є подання документів, які підтверджують право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зокрема уточнюючих довідок та документів про результати атестації робочих місць. Оскільки такі документи позивачем не були надані, у пенсійного органу були відсутні правові підстави для застосування положень частини третьої статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Крім того, відповідач наголошує, що положення статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» не поширюються на періоди роботи позивача на посаді рентгенолаборанта, оскільки зазначена посада не відноситься до закладів та структурних підрозділів, робота в яких підлягає зарахуванню до стажу у подвійному розмірі.

З урахуванням наведеного відповідач вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду.

Справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2024 року у справі №420/9327/24 визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років.

Вказаним рішенням зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити ОСОБА_1 призначення та виплату пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 18 листопада 2022 року із зарахуванням до спеціального стажу періоду з 04 жовтня 2005 року по 02 квітня 2017 року в повному обсязі згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_1 та періоду роботи з 08 серпня 2018 року по 18 листопада 2022 року на посаді рентгенлаборанта у ФОП ОСОБА_2 .

На виконання зазначеного судового рішення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області прийнято рішення від 10 грудня 2024 року №155250019506, яким ОСОБА_1 призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 18 листопада 2022 року.

Після проведення уточнення заробітної плати для обчислення пенсії розмір пенсії за період з 18 листопада 2022 року по 17 грудня 2022 року становив 2593,68 грн.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2025 року рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2024 року у справі №420/9327/24 залишено без змін.

На виконання зазначеної постанови апеляційного суду Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області прийнято рішення від 21 лютого 2025 року №155250019506, яким ОСОБА_1 призначено пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 18 грудня 2022 року у розмірі 2593,68 грн.

Згідно з наявними в матеріалах справи документами страховий стаж позивача, врахований відповідачем, становить 28 років 8 місяців 6 днів.

Як убачається із записів трудової книжки серії НОМЕР_1 , позивач у період з 17 грудня 2005 року по 02 квітня 2017 року працювала на посаді рентгенолаборанта в Комунальній установі «Одеський обласний консультативно-діагностичний центр».

Крім того, з 08 серпня 2018 року позивач перебувала у трудових відносинах із ФОП ОСОБА_2 та працювала на посаді рентгенлаборанта, а відповідно до довідки від 19 січня 2024 року №1 та наказу про припинення трудового договору - до 16 березня 2023 року.

Факт роботи позивача на зазначених посадах також підтверджується довідкою Комунального некомерційного підприємства «Одеський обласний консультативно-діагностичний центр» Одеської обласної ради від 28 лютого 2024 року №6, розпорядженням про прийняття на роботу від 07 серпня 2018 року №П-18-3 та наказом №П23-6 про припинення трудового договору.

У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою, у якій просила здійснити зарахування у подвійному розмірі, починаючи з дати призначення пенсії, періодів її роботи рентгенолаборантом з 17 грудня 2005 року по 02 квітня 2017 року в Комунальній установі «Одеський обласний консультативно-діагностичний центр» та з 08 серпня 2018 року по 16 березня 2023 року у ФОП ОСОБА_2 .

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 20 серпня 2025 року №23460-21999/П-02/8-1500/25 позивачу відмовлено у зарахуванні зазначених періодів роботи у подвійному розмірі.

Підставою для відмови відповідач зазначив відсутність документів, які підтверджують право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до підпункту 5 пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1.

Вважаючи зазначену відмову протиправною та такою, що порушує її право на належне пенсійне забезпечення, позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом.

Вирішуючи спір по суті та відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що робота позивача на посаді рентгенолаборанта в Комунальній установі «Одеський обласний консультативно-діагностичний центр» у період з 17.12.2005 року по 02.04.2017 року та у ФОП ОСОБА_2 у період з 08.08.2018 року по 16.03.2023 року може бути підставою для зарахування зазначених періодів до спеціального (пільгового) стажу для призначення пенсії на пільгових умовах.

Разом з тим, суд першої інстанції зазначив, що сама по собі наявність посади рентгенолаборанта у Списку №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників не є безумовною підставою для зарахування відповідних періодів роботи до страхового стажу у подвійному розмірі з метою перерахунку вже призначеної пенсії.

Суд першої інстанції виходив з того, що зарахування періоду роботи до спеціального стажу для призначення пенсії та зарахування стажу роботи у подвійному розмірі для обчислення розміру пенсії є різними за своєю правовою природою правовими інститутами, які регулюються різними нормами законодавства.

При цьому суд першої інстанції звернув увагу, що пільги щодо обчислення стажу роботи у подвійному розмірі визначені статтею 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», відповідно до якої до стажу роботи у подвійному розмірі зараховується робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги.

Оскільки спірні періоди роботи позивача на посаді рентгенолаборанта не відносяться до переліку закладів та структурних підрозділів, визначених статтею 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для зарахування зазначених періодів до стажу роботи у подвійному розмірі.

З огляду на наведене суд першої інстанції дійшов висновку, що відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, викладена у листі від 20.08.2025 року №23460-21999/П-02/8-1500/25, є правомірною, а заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Зазначене право гарантується, зокрема, системою загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо та пропорційно.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного пенсійного страхування визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09 липня 2003 року (далі - Закон №1058-IV).

Згідно з частиною першою статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до частини третьої статті 24 Закону №1058-IV за кожний повний рік стажу роботи (врахованого в одинарному розмірі) на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, до страхового стажу додатково зараховується по одному року.

Отже, зазначеною нормою передбачено спеціальний порядок обчислення страхового стажу, який полягає у додатковому зарахуванні одного року страхового стажу за кожний повний рік роботи в особливо шкідливих і особливо важких умовах праці, якщо така робота належним чином підтверджена.

Відповідно до частини першої статті 44 Закону №1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду України.

Згідно з частиною третьою статті 44 Закону №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, установ, організацій та окремих осіб, а також у необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей.

Пунктом 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-IV, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, передбачено право органу, що призначає пенсію, вимагати від підприємств, установ та організацій дооформлення документів, а також подання додаткових документів, необхідних для вирішення питання щодо призначення або перерахунку пенсії.

Підпунктом 5 пункту 2.1 Порядку №22-1 визначено, що до заяви про призначення або перерахунок пенсії за віком на пільгових умовах додаються документи, які підтверджують особливий характер роботи, зокрема уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій.

Системний аналіз наведених норм права свідчить, що у разі подання особою заяви про призначення чи перерахунок пенсії та документів, які хоча б попередньо підтверджують наявність у неї права на відповідну пенсійну пільгу, орган Пенсійного фонду не вправі обмежуватися формальним посиланням на відсутність певних документів, а повинен здійснити повний та всебічний розгляд поданих матеріалів, надати їм належну оцінку, а у разі необхідності витребувати додаткові документи або повідомити заявника про необхідність їх подання.

Такий підхід узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постанові від 01 жовтня 2024 року у справі №280/2230/23, в якій суд касаційної інстанції зазначив, що орган Пенсійного фонду зобов`язаний надати особі допомогу в одержанні відсутніх документів та не може відмовляти у реалізації права на пенсійне забезпечення, застосовуючи надмірний формалізм.

Подібний підхід відповідає практиці Європейського суду з прав людини, який у рішеннях у справах Kechko v. Ukraine та Moskal v. Poland наголошував, що якщо національне законодавство передбачає право особи на соціальні виплати, то держава повинна забезпечити справедливу та послідовну процедуру розгляду відповідних вимог, а рішення органів влади мають бути належним чином обґрунтованими та не ґрунтуватися на суто формальних підставах.

Як установлено судом апеляційної інстанції, у заяві про зарахування до страхового стажу у подвійному розмірі періодів роботи на посаді рентгенолаборанта позивач посилалася на те, що наявні у її пенсійній справі довідка Комунального некомерційного підприємства «Одеський обласний консультативно-діагностичний центр» Одеської обласної ради від 28 лютого 2024 року №6 та довідка ФОП ОСОБА_2 від 19 січня 2024 року №1 підтверджують право на зарахування у подвійному розмірі періодів роботи рентгенолаборантом.

Отже, твердження відповідача, викладене у листі Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 20 серпня 2025 року №23460-21999/П-02/8-1500/25, про відсутність документів, які підтверджують право позивача на застосування частини третьої статті 24 Закону №1058-IV, не узгоджується з фактичними обставинами справи.

При цьому матеріали справи не містять доказів того, що після надходження зазначеної заяви відповідач здійснив аналіз змісту поданих довідок, звертався до позивача, КНП «Одеський обласний консультативно-діагностичний центр» Одеської обласної ради або до ФОП ОСОБА_2 з метою уточнення характеру виконуваної роботи чи витребування додаткових документів, перевіряв обґрунтованість видачі поданих довідок, а також повідомляв позивача про конкретний перелік документів, необхідних для остаточного вирішення порушеного питання.

Таким чином, відповідач фактично не реалізував надані йому частиною третьою статті 44 Закону №1058-IV та пунктом 4.2 Порядку №22-1 повноваження, а обмежився формальним посиланням на відсутність документів без належної оцінки вже поданих доказів.

Разом із тим питання про те, чи відповідають спірні періоди роботи всім передбаченим законом умовам для застосування частини третьої статті 24 Закону №1058-IV, належить до компетенції органу Пенсійного фонду України, який повинен здійснити оцінку поданих документів, за необхідності витребувати додаткові відомості та прийняти вмотивоване рішення за результатами такого розгляду.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправною відмови Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, викладеної у листі від 20 серпня 2025 року №23460-21999/П-02/8-1500/25, та зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про зарахування у подвійному розмірі періодів роботи з 17 грудня 2005 року по 02 квітня 2017 року та з 08 серпня 2018 року по 16 березня 2023 року з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цій постанові.

Такий підхід узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 01 жовтня 2024 року у справі №280/2230/23, у якій зазначено, що у разі, коли орган Пенсійного фонду України відмовляє у врахуванні певних періодів роботи без належної перевірки поданих документів та без реалізації повноважень щодо витребування додаткових відомостей, належним способом захисту є визнання такої відмови протиправною та зобов`язання відповідного органу повторно розглянути заяву особи з урахуванням правової оцінки, наданої судом.

Верховний Суд також наголосив, що суд не повинен підміняти собою орган Пенсійного фонду України у питаннях, які належать до його компетенції та потребують оцінки доказів і здійснення відповідних розрахунків.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України суд при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

З приводу висновку суду першої інстанції про те, що пільги щодо обчислення стажу роботи у подвійному розмірі визначені статтею 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а посада рентгенолаборанта не віднесена до переліку посад і закладів, передбачених цією нормою, колегія суддів зазначає таке.

Спірні правовідносини у цій справі виникли з приводу застосування частини третьої статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої за кожний повний рік стажу роботи на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників до страхового стажу додатково зараховується по одному року.

Отже, право особи на збільшення страхового стажу у порядку, передбаченому частиною третьою статті 24 Закону №1058-IV, пов`язується не з роботою у закладах, зазначених у статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а з фактом виконання робіт, віднесених до Списку №1, що підтверджується відповідними документами.

Таким чином, стаття 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» не є нормою, яка підлягає безпосередньому застосуванню при вирішенні даного спору, а тому висновок суду першої інстанції про відсутність у позивача права на зарахування спірних періодів роботи у подвійному розмірі з підстав невідповідності умовам цієї статті є помилковим.

Вирішальним для правильного розгляду справи є встановлення того, чи підтверджують подані позивачем документи виконання нею робіт з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1, що належить до компетенції органу Пенсійного фонду України під час розгляду відповідної заяви.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, та дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

За таких обставин апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а рішення Одеського окружного адміністративного суду - скасуванню з ухваленням нової постанови про часткове задоволення адміністративного позову.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 та статті 317 КАС України підставами для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, та неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частин першої, третьої та шостої статті 139 КАС України, у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Як убачається з матеріалів справи, позивачем при поданні позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн, а при поданні апеляційної скарги - 1453,44 грн. Загальний розмір понесених позивачем витрат на сплату судового збору становить 2664,64 грн.

Хоча позовні вимоги задоволено частково, за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції скасовано, відмову відповідача визнано протиправною та Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зобов`язано повторно розглянути заяву позивача з урахуванням правової оцінки, наданої судом. Отже, позивач фактично досяг основної мети звернення до суду.

За таких обставин колегія суддів вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у загальному розмірі 2664,64 грн.

Керуючись статтями 9, 242, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 січня 2026 року у справі №420/32529/25 - скасувати.

Прийняти у справі нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, викладену у листі від 20 серпня 2025 року №23460-21999/П-02/8-1500/25, щодо відмови у зарахуванні ОСОБА_1 у подвійному розмірі періодів роботи на посаді рентгенолаборанта.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про зарахування у подвійному розмірі періодів роботи з 17 грудня 2005 року по 02 квітня 2017 року в Комунальній установі «Одеський обласний консультативно-діагностичний центр», та з 08 серпня 2018 року по 16 березня 2023 року у ФОП ОСОБА_2 , з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цій постанові.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ20987385) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у загальному розмірі 2664 (дві тисячі шістсот шістдесят чотири) гривні 64 копійки.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий: І.І. Тарновецький

Судді: А.В. Бойко

О.А. Шевчук