Рішення від 21 травня 2026 р. у справі №580/2653/26 — Черкаський окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2026 року справа № 580/2653/26

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гаврилюка В.О.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) подав позов до Військової частини НОМЕР_1 (далі – В/Ч НОМЕР_1 , відповідач), в якому просить:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови ОСОБА_1 у здійсненні перерахунку та виплати грошового забезпечення, матеріальної допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, одноразової грошової допомоги при звільненні у відповідності до вимог статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», за період з 09.03.2022 по 31.12.2022 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01.01.2022 (2481 грн), за період з 01.01.2023 по 31.12.2023 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01.01.2023 (2684 грн), з 01.01.2024 року по 31.12.2024 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024 (3028 грн) та з 01.01.2025 року по 13.12.2025 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01.01.2025 рік (3028 грн);

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) у відповідності до вимог статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», відповідно до довідки про щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії для призначення пенсії відповідно до ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» датовану від 14.12.2025 р. № 14813, здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення, матеріальної допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористані дні відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 за період з 09.03.2022 по 31.12.2022 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01.01.2022 (2481 грн), за період з 01.01.2023 по 31.12.2023 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01.01.2023 (2684 грн), з 01.01.2024 року по 31.12.2024 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024 (3028 грн) та з 01.01.2025 року по 13.12.2025 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01.01.2025 рік (3028 грн), із врахуванням виплачених сум;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) здійснити перерахунок та доплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані 20 діб щорічної основної відпустки за 2022-2025 роки та грошову компенсацію за невикористані 42 доби додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2023-2025 роки, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що з 09 березня 2022 року до 13 грудня 2025 року позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . При цьому посадовий оклад розрахований згідно постанови Кабінету міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року (1762,00 грн) на відповідний тарифний коефіцієнт.

Представник позивача вказав, що з 29 січня 2020 року положення пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів та окладів за військовим званням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовим актам, які мають вищу юридичну силу – Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закон України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та Закон України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

Позивач звернувся до відповідача із заявою здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, однак відповідач відмовив у такому перерахунку.

Також представник позивача зазначив, що при розрахунку компенсації за основну та додаткову відпустку, відповідач не врахував додаткову винагороду встановлену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

Ухвалою від 23 березня 2026 року суддя Черкаського окружного адміністративного суду прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у адміністративній справі, вирішив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

08.04.2026 до суду надійшов письмовий відзив на адміністративний позов, в якому представник відповідача просить відмовити у задоволення позовних вимог, зазначивши, що на правовідносини з нарахування й виплати позивачу грошового забезпечення в належному розмірі за період з 09.03.2022 до 13.12.2025, строк звернення до суду становить три місяці, у спірних правовідносинах розпочався з 01.07.2023 року та з урахуванням приписів частини шостої статті 120 КАС України закінчився 02.10.2023. Отримуючи грошове забезпечення щомісяця, позивач мав реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації, з яких складових складається грошове забезпечення та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий його розрахунок чи розрахунок його складових. Позивач не надав жодних належних доказів наявності об`єктивних перешкод для звернення до адміністративного суду та не наведено поважних обставин, які не залежали від його волевиявлення та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, що перешкоджали звернутись до суду в межах встановленого строку.

Крім того зазначив, що у примітках додатків 1, 14 постанови КМУ № 704 норми права не містяться. Пунктом 32 постанови КМУ від 06.09.2005 № 870 зазначено, що визнання таким, що втратив чинність, акту Кабінету Міністрів України чи його скасування не поновлює дію актів, які визнані ним такими, що втратили чинність, чи які скасовані таким актом. Дія акту Кабінету Міністрів України поновлюється шляхом прийняття відповідного акту або із зазначенням в тексті акту про визнання таким, що втратив чинність, акту Кабінету Міністрів України, чи про його скасування. Відтак, підстави для застосування вимог пункту 4 постанови КМУ № 704 до внесення змін п.6 постанови КМУ №103, як «попередньої» відсутні.

Щодо вимог про перерахунок одноразових додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, зазначив, що додаткова винагорода не входить до щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та не має систематичного характеру, а виплачується лише за період безпосередньої участі у бойових діях або за виконання спеціальних завдань (за кожні 30 днів), для тих, хто забезпечує бойові дії під час дії воєнного стану , отже немає постійного характеру та не може вважатися, винагородою, що входить до складу грошового забезпечення.

Під час вирішення питання щодо звернення позивача із цим позовом у межах строку звернення суд врахував таке.

Ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Під час вирішення питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Верховний Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголосив, що положення статті 233 Кодексу законів про працю України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22, від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22, від 07 вересня 2023 року у справі № 280/1340/23.

Суд врахував, що до 18.07.2022 положення статті 233 КЗпП України не обмежували строком звернення право особи на звернення із заявою про вирішення трудового спору.

Водночас, згідно з частинами 1, 2 статті 233 КЗпП України (в редакції, яка набрала чинності з 19.07.2022) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Верховний Суд у постанові від 29 грудня 2025 року у справі № 580/9034/24 звертає увагу, що основним орієнтиром, який дозволив би однозначно визначати момент, з якого позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права на виплату належного йому розміру грошового забезпечення, є дата ознайомлення військовослужбовця з документом, що відображає фактичні суми нарахувань та виплат. Такий висновок узгоджується з висновками Верховного Суду у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23.

Чинне законодавство не передбачає форми такого документа та способу його доведення військовослужбовцю. Водночас такими документами можуть бути розрахункові листи, відомості про нараховане і виплачене грошове забезпечення, фінансові повідомлення або інші документи, які б розкривали зміст виплати грошового забезпечення (складові, їх розміри, утримання), які роботодавець зобов`язаний надати під час виплати грошового забезпечення та з яких працівник (військовослужбовець) може об`єктивно встановити розмір виплаченої йому суми, її складові та можливу неповноту виплат.

Саме з моменту ознайомлення з відповідним документом у військовослужбовця виникає реальна можливість і об`єктивна необхідність оцінити правильність здійснених нарахувань, виявити допущені порушення, що і буде усвідомленим сприйняттям особи наявності/відсутності порушеного права щодо належних виплат.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство належить застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Проаналізувавши положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» і Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, Верховний Суд дійшов висновку, що спеціальне законодавство не встановлює обов`язку роботодавця інформувати військовослужбовця про суму нарахованого та виплаченого грошового забезпечення з розшифруванням за видами виплат. Саме тому, з огляду на відсутність такого регулювання у спеціальних нормах, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи загального трудового законодавства, які покладають на роботодавця відповідний обов`язок.

Так, положення статті 110 КЗпП України передбачають, що при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці:

а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат;

б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати;

в) сума заробітної плати, що належить до виплати.

Обумовлений приписами цієї статті обов`язок роботодавця забезпечує працівнику визначеність у нарахованих і виплачених сумах та, у разі виникнення спірних ситуацій, сприяє своєчасному захисту його трудових прав.

Зазначений підхід узгоджується і з міжнародними стандартами. Норми національного законодавства (стаття 110 КЗпП України) повністю відповідають положенням статті 14 Конвенції про захист заробітної плати 1949 року (№ 95), ратифікованої Україною 04.08.1961, яка передбачає необхідність ужиття ефективних заходів для забезпечення інформування працівників у належний і зрозумілий спосіб, зокрема, (b) під час кожної виплати заробітної плати - про відомості щодо їхньої заробітної плати за відповідний період оплати праці, якщо такі відомості можуть змінюватися.

У розвиток положень Конвенції 95 Комітет експертів із застосування конвенцій та рекомендацій CEACR (МОП) сформував Рекомендацію щодо захисту заробітної плати 1949 року (№85), пункт 7 розділу IV якої конкретизує, що працівників слід інформувати під час кожної виплати заробітної плати про такі відомості, які стосуються відповідного періоду виплати та можуть зазнавати змін:

(a) валова сума нарахованої заробітної плати;

(b) усі відрахування, які були здійснені, із зазначенням підстав та їхнього розміру;

(c) чиста сума заробітної плати, що підлягає виплаті.

Отже, як норми національного законодавства, так і міжнародні стандарти покладають на роботодавця чіткий обов`язок забезпечити працівникові повну, своєчасну та зрозумілу інформацію про склад, розмір і підстави нарахування та виплати заробітної плати.

Як зазначалося вище, законодавство не встановлює форму інформування роботодавцем працівника про складові нарахованих і виплачених сум заробітної плати, а тому суд, при вирішенні питання дотримання строку звернення до суду, повинен, крім іншого, з`ясовувати таку форму повідомлення, що буде відповідати дотриманню принципу офіційності в адміністративному судочинстві.

Таким чином, для встановлення дат, з якими частина перша статті 233 КЗпП України пов`язує початок обчислення строку звернення до суду з позовними вимогами за період з 19.07.2022 до 13.12.2025, суд повинен з`ясувати, чи виконав відповідач передбачений статтею 110 КЗпП України обов`язок щодо позивача (якщо так, то в якій формі), та коли позивач набув документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум грошового забезпечення за кожен місяць зазначеного періоду.

Суд врахував, що відповідач не надав до суду доказів повідомлення позивача про розмір складових його грошового забезпечення за період з 19.07.2022 до 13.12.2025, що давало б можливість встановити розмір застосованої розрахункової величини під час обчислення грошового забезпечення позивача.

Враховуючи зазначені обставини суд доходить висновку, що позивач звернувся із цим позовом у межах строку звернення.

Розгляд справи по суті відповідно до частини 3 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розпочато через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, повно, всебічно, об`єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд зазначає таке.

Суд встановив, що позивач проходив військову службу у період з 09.03.2022 до 13.12.2025 у В/Ч НОМЕР_1 , що підтверджується витягами із наказів від 09.03.2022 № 5, від 13.12.2025 № 400.

У відповідь на звернення позивача щодо перерахунку грошового забезпечення позивача листом від 17.02.2026 № 1752 відповідач повідомив, про відсутність підстав для перерахунку та про те, що посадовий оклад позивача розрахований згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., (1762,00 грн) на відповідний тарифний коефіцієнт тарифного розряду згідно з додатком 1 Постанови.

Дії відповідача щодо відмови у перерахунку та виплаті грошового забезпечення з 09.03.2022 до 13.12.2025, із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного року позивач вважає протиправними, а тому звернувся в суд з цим позовом.

Під час вирішення спору по суті суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Кабінет Міністрів України прийняв Постанову від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі – Постанова № 704), якою збільшено розмір грошового забезпечення відповідних категорій службовців.

Відповідно до п. 10 Постанови № 704, ця постанова набирає чинності з 01.03.2018.

21.02.2018 Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103).

Постановою № 704, зокрема, затверджено: тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.

Пунктом 4 Постанови № 704 в редакції, чинній до прийняття Постанови № 103, визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Згідно з п. 6 Постанови № 103 внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Так, до Постанови № 704 були внесені зміни, внаслідок яких п. 4 Постанови № 704 викладено у новій редакції, а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».

Отже, з лютого 2018 року було змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме - замість «розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року)» передбачено використання «розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року».

Пункт 6 постанови КМУ № 103 втратив чинність у зв`язку із набранням законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18.

Тобто, саме з 29.01.2020 була відновлена дія п. 4 Постанови № 704 у первісній редакції, котра визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01 січня 2018.

Отже, з 29.01.2020 - з дня набрання чинності судовим рішенням у справі № 826/6453/18, виникли підстави для встановлення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704.

Суд також враховує, що згідно з п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом (01 січня 2017 року) не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.

Під час розгляду і вирішення цієї справи суд виходить із того, що положення п. 4 Постанови № 704 та п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» підлягають солідарному застосуванню.

Зазначені норми права у своїй сукупності вказують на те, що з 29 січня 2020 року розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями слід визначати шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704.

Натомість розмір мінімальної заробітної плати, встановлений законом на 01 січня 2020 року, на розрахунок посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями – не впливає.

Така позиція суду узгоджуються з правовими висновками Верховного Суду у постанові від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудні 2019 року у справі № 240/4946/18, щодо застосування п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Відповідач у цій справі не заперечує, що у спірний період здійснював нарахування позивачу грошового забезпечення виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.

Отже, у період з 09.03.2022 відповідач здійснював нарахування і виплату грошового забезпечення позивачу із застосуванням неправильної розрахункової величини.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що грошове забезпечення позивача у період з 09.03.2022 має бути перераховане в сторону збільшення, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт.

Під час вирішення питання щодо кінцевої дати періоду, за який грошове забезпечення позивача має бути перераховане виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного року, суд зазначає таке.

Постановою від 12.05.2023 № 481 (далі – Постанова № 481), яка набрала чинності з 20.05.2023, Кабінет Міністрів України абзац перший пункту 4 Постанови № 704 виклав в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».

Отже, Постановою № 481 визначено, що обчислення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб здійснюється виходячи з розміру 1762 гривні, а не з прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Вказана постанова була чинною з 20.05.2023, у зв`язку із чим грошове забезпечення позивача має бути перераховане в сторону збільшення, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на відповідний рік до 19.05.2023.

У подальшому, рішенням від 14 березня 2025 року у справі № 320/29450/24, яке залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року, Київський окружний адміністративний суд визнав дії Кабінету Міністрів України при прийнятті постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 неправомірними; визнав протиправним та нечинним пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

За вказаних обставин, пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» втратив чинність з 18.06.2025.

Отже, починаючи з 18.06.2025 необхідно враховувати редакцію пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704, що була чинною до змін, внесених пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481.

Тобто, на переконання суду, з 18.06.2025 відновлена дія п. 4 Постанови № 704 у редакції, котра визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.

З урахуванням зазначеного, з 18.06.2025 грошове забезпечення позивача має обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, а саме станом на 01.01.2025 за Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік».

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачеві грошового забезпечення за період з 09.03.2022 до 19.05.2023 та з 18.06.2025 до 13.12.2025 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 2022-2023, 2025 роки на відповідний тарифний коефіцієнт.

Крім того, виплачені позивачу одноразові додаткові види грошового забезпечення:

- грошова допомога на оздоровлення за 2022-2023 роки, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік (виплачені у період з 09.03.2022 до 19.05.2023) мають бути перераховані в сторону збільшення, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт;

- грошова компенсація за невикористані дні: щорічної основної відпустки за 2022-2025 роки та додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2023-2025 роки, а також одноразова грошова допомога при звільненні, виплачені позивачу при звільненні, мають бути перераховані в сторону збільшення, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2025, на відповідний тарифний коефіцієнт.

При цьому суд відхиляє вимоги про перерахунок грошової допомоги на оздоровлення за 2024-2025 роки та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2024-2025 роки, оскільки аналіз карток особового рахунку позивача вказує на те, що виплата грошової допомоги на оздоровлення за 2024-2025 роки здійснена у період чинності Постанови № 481, а матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2023-2025 роки взагалі не виплачувалась.

Щодо вимог про перерахунок компенсації за невикористані дні відпусток з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», суд зазначає таке.

До складу грошового забезпечення, як установлено у пункті 2 статті 9 Закону № 2011-XII, входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (пункт 3 статті 9 Закону № 2011-XII).

Приписами пункту 4 статті 9 Закону № 2011-XII обумовлено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються КМУ, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

У пунктах 2, 3 постанови КМУ від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі – Постанова №704) установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі – Порядок № 260), у пункті 2 розділу І якого унормовано, що грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення. До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; винагорода за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду); премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту, винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду)), а також додаткова винагорода та одноразова винагорода на період дії воєнного стану, допомоги.

Водночас у пункті 16 розділу І Порядку № 260 визначено, що виплата додаткових видів грошового забезпечення, не передбачених цим Порядком, здійснюється відповідно до чинного законодавства України.

28 лютого 2022 року на виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», яка застосовується з 24 лютого 2022 року, пунктом 1 якої установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників). Надалі до цієї Постанови неодноразово вносилися зміни та доповнення, у тому числі й до пункту 1.

Згідно із пунктом 1 статті 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.

Нормами пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-XII передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 6 розділу XXXI Порядку № 260 (зі змінами внесеними згідно з Наказом Міністерства оборони № 23 від 15.01.2025) розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, крім винагород з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою.

Отже пункт 6 розділу ХХХІ Порядку № 260 містить застереження щодо заборони урахування винагород до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір відповідної компенсації. Тому, під час обчислення розміру спірних виплат, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, який має діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, правомірно не врахував суму винагороди, передбаченої згідно Постанови КМУ № 168 під час обчислення грошової компенсації відпусток.

Покликання представника позивача на висновки Верховного Суду у постановах від 23 вересня 2024 року в справі № 240/32125/23, від 14 січня 2025 року в справі № 240/31245/23 суд відхиляє, як необґрунтоване у зв`язку із суттєвими відмінностями обставин від досліджуваних у справі, що розглядається, та змінами у нормативно-правовому регулюванні спірних правовідносин, що робить їх висновки не релевантними у справі, що розглядається. Варто зауважити, що на час ухвалення Верховним Судом вищезазначених постанов, підпункт 6 розділу XXXI Порядку № 26 дійсно не містив застережень щодо заборони урахування винагороди у складі грошового забезпечення, з якого обчислюється компенсація відпусток, однак на час звільнення позивача зі служби у цій справі (13.12.2025) пункт 6 розділу XXXI Порядку № 260 (зі змінами внесеними згідно з Наказом Міністерства оборони № 23 від 15.01.2025) містив таке застереження.

З урахуванням зазначеного, у задоволенні вимог у цій частині суд відмовляє у зв`язку із необґрунтованістю.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов належить задовольнити частково.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.

Згідно із статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до частини 1 статті 139 вказаного Кодексу при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на те, що позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до Закону України «Про судовий збір» та не надав доказів понесення інших судових витрат, то підстави для їх розподілу відсутні.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 09.03.2022 до 19.05.2023 та з 18.06.2025 до 13.12.2025 із застосуванням з 09.03.2022 показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, для визначення розмірів складових грошового забезпечення та з 18.06.2025 – розрахункової величини 1762 грн, для визначення розмірів складових грошового забезпечення.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» за період з 09.03.2022 до 31.12.2022 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022; за період з 01.01.2023 до 19.05.2023 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023, за період з 18.06.2025 до 13.12.2025 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2025, а також здійснити перерахунок та виплату грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, виплачених позивачу у період з 09.03.2022 до 19.05.2023 – із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, 01.01.2023; грошової компенсації за невикористані дні: щорічної основної відпустки за 2022-2025 роки та додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2023-2025 роки, а також одноразової грошової допомоги при звільненні – із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2025.

У задоволенні іншої частини вимог відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснювати.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Учасники справи:

1) позивач – ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 );

2) відповідач – Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ).

Рішення складене у повному обсязі та підписане 22.05.2026.

Суддя Василь ГАВРИЛЮК