Рішення від 20 травня 2026 р. у справі №580/2572/26 — Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2026 року справа № 580/2572/26

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гайдаш В.А, розглянувши в порядку спрощеного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення (відмову) ІНФОРМАЦІЯ_1 , викладене у листі від 11.02.2026 № 842, щодо відмови у призначенні та виплаті ОСОБА_2 одноразової грошової винагороди;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 підготувати висновок та подати необхідні документи до ІНФОРМАЦІЯ_3 для нарахування і виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 (один мільйон) гривень відповідно до Постанови КМУ від 11.02.2025 № 153.

Позивач в обґрунтування позовної заяви зазначив, що він є ветераном війни - учасником бойових дій, особою з інвалідністю внаслідок війни III групи. У віці 24 років, був призваний на військову службу під час мобілізації та проходив службу в бойових умовах у складі НОМЕР_2 ОДШБр. За період служби отримав важкі поранення. 16.01.2026 року позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату винагороди у розмірі 1000000,00 грн. Листом від 11.02.2026 № 842 відповідач відмовив позивачу, посилаючись на те, що позивач був звільнений до набрання чинності Постановою № 153 (тобто до 13.02.2025) та не підпадаю під її дію.

Зазначені обставини зумовили звернення позивача до суду з даним позовом задля захисту своїх порушених прав.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 01.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Представник відповідача, позовні вимоги не визнав, надав до суду відзив на позовну заяву у якому зазначив, що позивача звільнено з військової служби 20.08.2024 року, до набрання чинності Постановою № 153, а тому він не підпадає під визначені критерії передбачені пунктом 4 Постанови № 153, так, як виплата здійснюється лише діючим військовослужбовцям, які проходять військову службу на час звернення, щодо отримання одноразової грошової допомоги. Представник зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_4 було дотримано всі вимоги чинного законодавства при розгляді заяви позивача, враховуючи вищевикладене просить у задоволені позовних вимог відмовити.

Дослідивши повно і всебічно письмові докази, які містяться в матеріалах справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Із наявних у матеріалах справи доказів судом встановлено, що ОСОБА_1 , є ветераном війни - учасником бойових дій, особою з інвалідністю внаслідок війни III групи.

25.02.2022 року у віці 24 років, позивач був призваний на військову службу під час мобілізації (витяг з наказу № 69/2022). Проходив службу в бойових умовах у складі НОМЕР_3 .

За період служби отримав важкі поранення (08.04.2022 та 07.06.2022), що підтверджено довідками про обставини травми № 1257, 1258. За станом здоров`я 20.08.2024 року позивач був звільнений з лав ЗСУ.

Позивачу встановлено III групу інвалідності безтерміново.

16.01.2026 року позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_5 із заявою про виплату винагороди у розмірі 1000000,00 грн.

Листом від 11.02.2026 № 842 відповідач відмовив позивачу, посилаючись на те, що він звільнений до набрання чинності Постановою № 153 (тобто до 13.02.2025) та не підпадає під її дію.

Не погоджуючись із такими діями відповідача, позивач вважає таку відмову протиправною, тому звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Згідно з ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Приписами ст. 24 Конституції України гарантується рівність конституційних прав і свобод та рівність всіх громадян перед законом.

Згідно з вказаною нормою суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Кабінет Міністрів України 11.02.2025 прийняв постанову № 153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану” (далі - постанова КМУ № 153).

Так, пунктом 1 вказаної постанови вирішено погодитися з пропозицією Міністерства оборони та Міністерства внутрішніх справ стосовно реалізації протягом двох років з дня, що настає за днем набрання чинності цією постановою, експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану (далі - експериментальний проект).

Пунктом 2 постанови КМУ № 153 затверджено, зокрема, Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану (далі - Порядок № 153).

Пунктом 3 постанови КМУ № 153 установлено, що:

1) учасниками експериментального проекту є: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу; Збройні Сили; Національна гвардія; Державна прикордонна служба; Міністерство оборони; Міністерство внутрішніх справ; військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби;

2) координатором експериментального проекту є Міністерство оборони;

3) фінансування експериментального проекту здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.

Пунктом 4 постанови КМУ № 153 (в редакції постанови КМУ № 387 від 01.04.2025, чинній на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що:

особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. №64, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. №2102-ІХ, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;

військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони два або більше разів за сукупністю притягувалися до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.

Отже, на час виникнення спірних правовідносин, приписи постанови КМУ № 153 встановлюють 5 (п`ять) обов`язкових умов, в разі виконання яких військовослужбовцю може бути виплачена одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах в розмірі 1 млн гривень (диспозиція правової норми), а саме:

1. приналежність військовослужбовця на дату виплати до певної категорії: особи рядового, сержантського і старшинського складу рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення;

2. вік на дату прийняття або призову на військову службу до набрання чинності Постановою №153 (11 лютого 2025 року): до 25 років;

3. факт прийняття або призову на військову службу під час воєнного стану, тобто після 24 лютого 2022 року, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 "Про введення воєнного стану в Україні";

4. фактичне проходження служби на дату звернення за вказаною виплатою;

5. безпосередня участь у бойових діях в районах ведення воєнних бойових дій, зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою № 153 (11 лютого 2025 року) (абз. 2 п. 4); або безпосередня участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою № 153 (11 лютого 2025 року) у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) (абз. 4 п. 4).

У подальшому Міністр оборони України видав Доручення № 999/уд від 20.02.2025 (далі - Доручення № 999/уд), відповідно до якого передбачено виплату одноразової грошової допомоги після укладення контракту на проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах рядового складу, затвердженого Постановою, у розмірі один мільйон гривень, яка виплачується трьома частинами (далі - Допомога); одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - Винагорода) у розмірі один мільйон гривень. Виплата здійснюється один раз за весь період проходження військової служби та не підлягає поділу на частини.

Дорученням № 999/уд визначено, що право на Винагороду мають виключно особи рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які до набрання чинності Постановою (до 13.02.2025) у віці до 25 років (яким не виповнилося 25 років) були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (далі військовослужбовці) строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на 13.02.2025.

Підтвердження участі військовослужбовців у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій здійснюється на підставі щонайменше одного документа з кожної з наступних груп: а) бойовий наказ (бойове розпорядження); б) журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно- вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення; в) рапорт (донесення) командира підрозділу (групи), корабля (судна), катера про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових в районах ведення воєнних (бойових) дій.

Військовослужбовцям, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на 13.02.2025, Винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від одного мільйону гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених).

Військовослужбовцям, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на 13.02.2025 у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон), винагорода виплачується в повному обсязі.

На час розгляду справи до постанови КМУ № 153 від 11.02.2025 були внесені зміни постановою КМ У № 942 від 30.07.2025, відповідно до яких:

- абзац 2 п. 4 постанови КМУ № 153 установлює, що громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 р. №64, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 р. № 2102-ІХ, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн гривень;

- абз. 4 п. 4 постанови КМУ № 153 передбачає, що військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі.

Суд встановив та матеріалами справи підтверджено і не заперечується сторонами у справі, що позивач ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ) з 25.02.2022 по 20.08.2024 року проходив строкову військову службу у складі НОМЕР_3 .

Водночас, відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_4 від 06.03.2023 № 734/убд про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією рф проти України старший солдат ОСОБА_1 у період з 03.03.2022 по 08.04.2022 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією рф проти України.

Однак, 08.04.2022 позивач отримав ЗЧМЕ. Акубаротравму, під час захисту Батьківщини, а саме виконання бойових завдань в складі підроздцлу військової частини НОМЕР_4 в районі населеного пункту АДРЕСА_1 внаслідок ворожого артилерійського обстрілу, що підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_4 від 12.09.2022 №1258.

Крім того, 07.06.2022 позивач отримав: МВТ. ЗЧМЕ.Акубаротравму. Вогнепальне осколкове наскрізьне поранення м`яких тканин передньої та латеральної поверхні нижньої третини лівогго стегна, множинні вогнепально-осколкові поранення м`яких тканин латеральної поверхні правого стегна, правої та лівої сідничної ділянки, наскрізне поранення м`яких тканин правого ліктьового суглобу, поранення м`яких тканин підборіддя з наявністю сторонніх тіл, під час захисту Батьківщини, а саме виконання бойових завдань в складі підрозділу військової частини НОМЕР_4 в районі населеного пункту АДРЕСА_2 внаслідок ворожого артилерійського обстрілу, що підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_4 від 12.09.2022 №1257.

Згідно з довідкою військово-лікарської комісії від 04.10.2022 № 3782 травма, поранення, ТАК, пов`язана із захистом Батьківщини.

Отже, із зазначеного слідує, що позивача призвано на військову службу під час мобілізації до 25 років, за час проходження військової служби він брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій в період з 03.03.2022 по 08.04.2022 також 08.04.2022 та 07.06.2022 отримав поранення під час виконання бойового завдання.

За таких обставин, у позивача підтверджена безпосередня участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, під час якого він отримав поранення (військову травму).

Натомість відповідно до абзацу четвертого п. 4 постанови КМУ № 153, військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі.

Враховуючи зазначене застереження, оскільки позивач приєднався до військової служби після оголошення воєнного стану у віці до 25 років, проходив військову службу на посадах рядового складу, приймав безпосередню участю у бойових діях в районі ведення бойових дій та отримав поранення (військову травму), суд вважає, що він має право на отримання одноразової грошової винагороду в розмірі 1 млн. гривень.

Водночас, згідно з ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, вихід за межі позовних вимог можливий, але повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, на захист яких поданий позов.

З метою ефективного захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне відповідно до положень частини 2 статті 9 КАС України вийти за межі позовних вимог та визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у призначенні та виплатити позивачу грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень, передбачену п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

За таких обставин, похідна позовна вимога про зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 підготувати висновок та подати необхідні документи до ІНФОРМАЦІЯ_3 для нарахування і виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) одноразової грошової винагороди у розмірі 1000000,00 (один мільйон) гривень відповідно до Постанови КМУ від 11.02.2025 № 153 підлягає задоволенню.

Щодо посилання відповідача, про те що позивач на момент прийняття постанови Кабунету Міністрів Укрваїни від 11.02.2025 №153 був звільнений зі служби, то суд зазначає, що виключення військовослужбовця зі списків не позбавляє ІНФОРМАЦІЯ_2 обов`язку виплатити військовослужбовцю належні йому до виплати кошти, які йому передбачені під час проходження служби.

Суд вказує на те, що внесення змін до нормативного акту, який регламентує спірні правовідносини, не впливає на обов`язок відповідача та не потребує вчинення зі сторони позивача будь-яких інших дій для реалізації свого права, оскільки таке право ним набуте з моменту прийняття Постанови № 153.

Разом із тим, суд дослідив, що позивач був звільнений на підставі підпункту «б» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (за станом здоров`я).

Тлумачення абзацу 4 пункту 4 Постанови № 153 у вузькому значенні, тобто лише відносно певних осіб (військовослужбовців), буде дискримінаційним відносно осіб, які були звільненні з військової служби при настанні обставин, визначених Постановою № 153.

Частинами 1, 2 статті 24 Конституції України визначено загальний стандарт рівності та заборони дискримінації, що є важливим елементом забезпечення верховенства права. Так, цими нормами визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Аналогічний підхід у своїх рішеннях використовує і Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У противному разі встановлення обмежень означало б дискримінацію (абзац 7 пункту 4.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 07.07.2004 № 14-рп/2004).

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 1 Закону України Про засади запобігання і протидії дискримінації в Україні пряма дискримінація - ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об`єктивну, обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належним та необхідним. Таке поводження за змістом пункту 2 частини першої статті 1 цього ж Закону може полягати, в тому числі, в обмеженні у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами у будь-якій формі.

У спірних правовідносинах Кабінет Міністрів України з метою підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану прийняв Постанову № 153, якою установив додаткові блага для громадян України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, на які, на переконання суду, має право і позивач.

Отже, суд зазначає, що приписами пункту 4 Постанови № 153 чітко передбачено право військовослужбовця на отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1000000,00 гривень у разі укладення ним контракту під час воєнного стану до досягнення ним віку 25 років та за умови безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі та стримування військової агресії російської федерації проти України та отримання поранення під час захисту Вітчизни на дату набрання чинності вказаною постановою - 13.02.2025.

При вирішенні даної справи суд керується принципом верховенства права та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожна фізична або юридична особа має право на мирне володіння своїм майном. У розумінні сталої практики Європейського суду з прав людини, зокрема у справах "Кечко проти України" та "Мюллер проти Австрії", концепція "майна" охоплює не лише наявні речі, а й законні сподівання на отримання певних виплат, якщо особа виконала всі умови, передбачені чинним законодавством.

Відмова відповідача у виплаті з посиланням на те, що позивач звернувся із заявою вже після виключення зі списків особового складу, є проявом надмірного формалізму, оскільки Постанова № 153 не містить прямої заборони на отримання виплати після звільнення, якщо право на неї було фактично набуте під час несення служби.

Суд наголошує, що запроваджений Кабінетом Міністрів України експериментальний проект має на меті саме підвищення мотивації до проходження служби, а отже, позбавлення особи винагороди за сумлінно виконаний обов`язок лише через технічний момент подання заяви після звільнення суперечить меті та духу самого нормативного акту. Тлумачення пункту 18 Постанови № 153 як підстави для позбавлення права на виплату є помилковим, адже цей пункт може регулювати лише технічний механізм виплати частинами, але не може бути правовою підставою для анулювання вже набутого права на повну суму винагороди.

Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримані, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими, а тому позов підлягає задоволенню.

Таким чином, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Положеннями частин 1 та 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі Бендерський проти України від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28 серпня 2018 року (справа № 802/2236/17-а).

Суд вважає, що у даній справі ним було надано вичерпну відповідь на всі питання, які входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних правовідносин як у матеріально-правовому, так і в процесуальному аспектах.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у рішенні ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами. Разом із цим, обов`язок суду обґрунтовувати свої рішення не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п. 29 рішення ЄСПЛ від 9 грудня 2009 року у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»).

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", судові витрати стягненню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 2, 7, 9, 77, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови у призначенні та виплатиті ОСОБА_1 грошової винагороди у розмірі 1000000,00 гривень, передбачену п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Визнати протиправним та скасувати рішення (відмову) ІНФОРМАЦІЯ_1 , викладене у листі від 11.02.2026 № 842, щодо відмови у призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 підготувати висновок та подати необхідні документи до ІНФОРМАЦІЯ_3 для нарахування і виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 (один мільйон) гривень відповідно до Постанови КМУ від 11.02.2025 № 153.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Віталіна ГАЙДАШ