Рішення від 21 травня 2026 р. у справі №520/9084/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

22.05.2026 р. справа №520/9084/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом

ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)

до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі за текстом - відповідач, суб"єкт владних повноважень, владний суб`єкт, орган публічної адміністрації, ГУ, Управління)

простягнення 3% річних від суми заборгованості з виплати пенсії та інфляційних витрат,

встановив:

Позивач у порядку адміністративного судочинства (з урахуванням уточнень) заявив вимоги: 1) стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 3% річних від суми заборгованості з виплати доплат до вже виплаченої пенсії за розрахунковий період з 01.01.2025 р. по 30.11.2025 р. за рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.08.2025 р. у адміністративній справі № 520/872/25 в розмірі 5 286,26 грн. та інфляційні втрати в розмірі 14 647,05 грн., нараховані згідно ст. 625 ЦК України; 2) стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 3% річних від суми заборгованості з виплати доплат до вже виплаченої пенсії за розрахунковий період з 01.04.2019 р. по 31.01.2021 р. за рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 08.09.2020 р. у адміністративній справі № 520/8447/2020 в розмірі 13 149,97 грн. та інфляційні втрати в розмірі 65 767,72 грн., нараховані згідно ст. 625 ЦК України; 3) стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 3% річних від суми заборгованості з виплати доплат до вже виплаченої пенсії за розрахунковий період з 01.02.2023 р. по 31.08.2023 р. за рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18.07.2023 р. у адміністративній справі № 520/12939/23 в розмірі 21 950,86 грн. та інфляційні втрати в розмірі 79 981,66 грн., нараховані згідно ст. 625 ЦК України; 4) стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 3% річних від суми заборгованості з виплати доплат до вже виплаченої пенсії за розрахунковий період з 01.02.2023 р. по 30.07.2025 за рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.05.2025 р. у адміністративній справі №520/25797/24 в розмірі 21 149,99 грн. та інфляційні втрати в розмірі 74 668,17 грн., нараховані згідно ст.625 ЦК України; 5) стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 3% річних від суми заборгованості з виплати доплат до вже виплаченої пенсії за розрахунковий період з 01.03.2022р. по 31.07.2024р. за рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.05.2024р. у адміністративній справі № 520/37047/23 в розмірі 12 759,47 грн. та інфляційні втрати в розмірі 46 048,27 грн., нараховані згідно ст. 625 ЦК України.

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що вчинення органом публічної адміністрації протиправного управлінського волевиявлення у вигляді бездіяльності з приводу невиплати боргу за рішеннями суду зумовлює виникнення підстав для примусового спонукання суб”єкта владних повноважень до нарахування на суми боргу 3 відсотків річних та інфляційних збитків у порядку ст.625 Цивільного кодексу України і проведення відповідних платежів.

Відповідач із поданим позовом не погодився, надавши відзив, де наполягав на відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин приписів ст.625 Цивільного кодексу України та на добровільному виконанні рішень судів у межах фізично доступних фінансових ресурсів.

Суд, вивчивши доводи усіх наявних у справі документів учасників спору, повно виконавши процесуальний обов`язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з`ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

За викладеними у позові твердженнями сторони позивача, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.08.2025р. по справі №520/872/25 було визнано протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Харківській області щодо зменшення розміру пенсії ОСОБА_1 за пенсійною справою № 2002012677-СБУ, яка підлягала виплаті, починаючи з 01.01.2025 р., з 37 774,16 грн. до 28 803,65 грн., яка надійшла 06.01.2025 р., які викладені в листі Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №2000-0203-8/7755 від 14.01.2025р.; - зобов`язано ГУ ПФУ в Харківській області здійснити перерахунок та виплату встановленої пенсії ОСОБА_1 за пенсійною справою № 2002012677-СБУ, починаючи з 01.01.2025 р., в повному розмірі, без обмеження загального перерахованого розміру пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром, встановленим ч.7 ст.43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», та здійснити виплату встановленої пенсії ОСОБА_1 за пенсійною справою № 2002012677-СБУ без застосування понижуючих коефіцієнтів, передбачених Постановою КМУ № 1 від 03.01.2025 р. «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», з урахуванням проведених виплат.

Рішення у цій справі набрало законної сили - 03.11.2025р.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 17.02.2026р. по справі № 520/872/25 встановлено спосіб виконання рішення шляхом стягнення з ГУ ПФУ в Харківській області на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.08.2025р. по справі №520/872/25 грошову суму у розмірі 235 276,80 (двісті тридцять п`ять тисяч двісті сімдесят шість гривень) 80 коп.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 08.09.2020р. у справі №520/8447/2020 було визнано протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Харківській області при перерахунку пенсії ОСОБА_1 на підставі оновленої довідки про розмір грошового забезпечення, у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», із обов`язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, для здійснення обчислення та перерахунку з 01.04.2019 основного розміру пенсії; - зобов`язано ГУ ПФУ в Харківській області після надходження довідки щодо розміру грошового забезпечення № 2463 від 10.03.2020 на ім`я ОСОБА_1 провести з 01.04.2019 перерахунок пенсії виходячи з розміру грошового забезпечення, з розміру окладу за посадою, військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та провести виплати за перерахованою пенсією, з урахуванням вже виплачених сум, враховуючи рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.11.2019 по справі № 520/11069.

Рішення у цій справі набрало законної сили - 15.01.2021 р.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 30.01.2026р. по справі 520/8447/2020 встановлено спосіб виконання шляхом стягнення з ГУ ПФУ в Харківській на користь ОСОБА_1 нарахованих, але не виплачених, доплат до встановленої пенсії за пенсійною справою № 2002012677-СБУ за період з 01.04.2019 р. по 31.01.2021 р. включно у загальній сумі 73 328 (сімдесят три тисячі триста двадцять вісім) 29 грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18.07.2023р. по справі №520/12939/23 визнано протиправними дії ГУ ПФУ в Харківській області щодо відмови у перерахунку пенсії без обмеження максимальним розміром з 01.02.2022 позивачу ОСОБА_1 на підставі оновленої Довідки від 15.12.2022 №160 про розмір грошового забезпечення, наданої Управлінням Служби безпеки України в Харківській області; - зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області провести з 01.02.2022 перерахунок та виплату пенсії та її недоплаченої суми, виходячи з розміру грошового забезпечення, з розміру окладу за посадою, військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, здійснити виплату суми перерахунку недоплаченої частини пенсії позивачу без обмеження пенсії максимальним розміром, ОСОБА_1 , на підставі оновленої Довідки від 15.12.2022 №160 про розмір грошового забезпечення, наданої Управлінням служби безпеки України в Харківській області, здійснити виплату різниці між нарахованим розміром пенсії та фактично виплаченим з 01.02.2022 р. по день проведення перерахунку, враховуючи 80% грошового забезпечення ОСОБА_1 , встановленими на

підставі рішення Харківського окружного адміністративного суду у справі №520/11063/19.

Рішення у цій справі набрало законної сили - 18.08.2023 р.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 24.02.2026р. по справі № 520/12939/23 встановлено спосіб виконання шляхом стягнення з ГУ ПФУ в Харківській на користь ОСОБА_1 нарахованих, але не виплачених, доплат до встановленої пенсії за пенсійною справою №2002012677-СБУ за період з 01.02.2022 р. по 31.08.2023 р. включно у загальній сумі 218 149,36 грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.05.2024р. по справі №520/37047/23 визнано протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Харківській області щодо невиплати пенсії

ОСОБА_1 з 01.03.2022 року з урахуванням індексації, встановленої Постановою Кабінету Міністрів України «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році» №118 від 16 лютого 2022 року, з 01.03.2023 року з урахуванням індексації, встановленої Постановою Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2023 № 168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році», без обмеження максимальним розміром; - зобов`язано ГУ ПФУ в Харківській

області виплачувати ОСОБА_1 з 01.03.2022 року з урахуванням індексації, встановленої Постановою Кабінету Міністрів України «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році» № 118 від 16 лютого 2022 року, з 01.03.2023 року з урахуванням індексації, встановленої Постановою Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2023 № 168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році», без обмеження максимальним розміром та з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішення у цій справі набрало законної сили - 28.06.2024р.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 05.02.2026р. по справі №520/37047/23 встановлений спосіб виконання шляхом стягнення з ГУ ПФУ в Харківській області залишку заборгованості у сумі 154 686 (сто п`ятдесят чотири тисячі шістсот вісімдесят шість) грн. 88 коп. на користь на користь ОСОБА_1 .

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.05.2025р. по справі №520/25797/24 визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо зменшення з 01.02.2023 відсоткового значення розміру пенсії ОСОБА_1 з 80% до 70% грошового забезпечення та обмеження пенсії максимальним розміром; - зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити з 01.02.2023 перерахунок пенсії ОСОБА_1 , виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 80% сум грошового забезпечення без обмеження максимальним розміром та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум.

Рішення у цій справі набрало законної сили - 20.06.2025 р.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 10.02.2026р. по справі №520/25797/24 встановлено спосіб виконання шляхом стягнення з ГУ ПФУ в Харківській на користь ОСОБА_1 нарахованих, але не виплачених, доплат до встановленої пенсії за пенсійною справою №2002012677-СБУ за період з 01.02.2023р. по 31.07.2025р. включно у загальній сумі 336 247,17 грн.

Стороною відповідача у ході розгляду справи цих обставин не заперечено та не спростовано.

За розрахунками сторони позивача у справі № 520/872/25 заявнику належить право на одержання 3% річних у розмірі - 5.286,26 грн. та інфляційних втрат у розмірі - 14.647,05 грн.; у справі №520/8447/2020 заявнику належить право на одержання 3% річних у розмірі - 13.149,97грн. та інфляційних втрати у розмірі - 65.767,72 грн.; у справі №520/12939/23 заявнику належить право на одержання 3% річних у розмірі - 21.950,86грн. та інфляційних втрат у розмірі - 79.981,66 грн.; у справі №520/25797/24 заявнику належить право на одержання 3% річних у розмірі - 21149,99грн. та інфляційних втрат у розмірі - 74.668,17грн.; у справі №520/37047/23 заявнику належить право на одержання 3% річних у розмірі - 12.759,47грн. та інфляційних втрат у розмірі - 46.048,27 грн.

Сторона відповідача заперечує саме існування права заявника на отримання перелічених вище платежів.

Доказів звернення заявника до суб”єкта владних повноважень з приводу нарахування на суму боргу з пенсії за рішеннями суду 3 відсотків річних та інфляційних збитків (втрат) матеріали справи не містять.

Стверджуючи про існування публічного обов”язку суб`єкта владних повноважень нарахувати на суму боргу з пенсії за рішеннями суду 3 відсотки річних та інфляційні збитки (втрати) і вчинення суб”єктом владних повноважень управлінського волевиявлення у формі бездіяльності з приводу відмови у виконанні цього обов”язку, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб`єкти права (учасники суспільних відносин) зобов`язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом, і тому до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Право громадян України на соціальний захист проголошено ст.46 Конституції України, конкретизовано п.6 ч.1 ст.92 Конституції України і з 01.01.2004р. деталізовано нормами, насамперед, Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", який був прийнятий на зміну положенням Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення".

У силу дії бланкетної норми ст.4 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" умови, норми та порядок пенсійного забезпечення військовослужбовців, а також осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських та членів їхніх сімей встановлюються Законом України від 09.04.1992р. №2662-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі за текстом - Закон України №2662-ХІІ).

Отже, приписи Закону України №2662-ХІІ є спеціальною нормою права стосовно відносин за участю заявника та запроваджують дві окремі, самостійні і незалежні одна від одної процедури, за якими відбувається обчислення розміру пенсії громадянина, а саме: 1) за ст.43 Закону України №2662-ХІІ - у випадку призначення пенсії вперше та 2) за ст.63 Закону України №2662-ХІІ - у випадку збільшення розміру вже призначеної пенсії за подією збільшення розміру оплати праці працівника на аналогічній (прирівняній) посаді.

При цьому, у процедурі за ст.43 Закону України №2662-ХІІ базовою розрахунковою величиною для обчислення пенсії є виплати (як винагорода за працю), одержані особисто особою-пенсіонером під час проходження служби (тобто складові елементи структури власного грошового забезпечення).

Натомість, у процедурі за ст.63 Закону України №2662-ХІІ базовою розрахунковою величиною для обчислення нового розміру раніше вже призначеної пенсії є реально отримані (а не уявно можливі до нарахування) виплати (як винагорода за працю) третьої сторонньої особи - діючого публічного службовця за рівнозначною посадою (або тією ж самою, або прирівняною).

Положення ч.18 ст.43 Закону України №2662-ХІІ цього правила не змінюють, адже присвячені регламентуванню випадку, коли з події призначення пенсії вперше та обчислення розміру вперше призначеної пенсії і до події виплати вперше призначеної пенсії настала подія збільшення поточної винагороди за службу відносно іншого діючого публічного службовця, на що однозначно показує застосування законодавцем ознаки - "невідкладно", котра взагалі не використовується у процедурі за ст.63 Закону України №2662-ХІІ.

До того ж і у силу правового висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019р. по зразковій справі №240/5401/18 процедури призначення пенсії (ст.43 Закону України №2262-XII) та перерахунку пенсії (ст.63 Закону України №2262-XII) є різними як за змістом, так і за механізмом проведення.

Як то указано у ст.61 Конституції України, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Згідно з п.22 ст.92 Конституції України виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.

Суд відзначає, що порушення суб”єктом владних повноважень строків виплати пенсії громадянина містить склад і подію діяння, котрі зумовлюються настання майнової відповідальності.

Згідно з ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, запроваджені ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України заходи є мірою саме майнової відповідальності.

Разом із тим, згідно з ч.2 ст.55 Закону України №2262-XII нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Згідно з ч.2 ст.46 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Суд відмічає, що запроваджені ч.2 ст.55 Закону України №2262-XII та ч.2 ст.46 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" заходи також є мірою майнової відповідальності, механізм реалізації якої передбачений нормами Закону України від 19.10.2000р. №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати".

Так, за визначенням ст.2 Закону України від 19.10.2000р. №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

За правилами ст.3 Закону України від 19.10.2000р. №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно з ст.4 Закону України від 19.10.2000р. №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З наведеного вище слідує, що як положення ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, так і положення ч.2 ст.55 Закону України №2262-XII, ч.2 ст.46 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у кореспонденції із нормами Закону України від 19.10.2000р. №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" запроваджують рівнозначні та однакові за правовою природою міри майнової відповідальності за вчинення одного і того ж діяння – порушення суб”єктом владних повноважень строку проведення грошового платежу з виплати пенсії.

Відтак, у силу приписів ст.61 Конституції України положення наведених норм закону не можуть застосовуватись одночасно, а пріоритет у застосуванні належить віддати положенням ч.2 ст.55 Закону України №2262-XII, ч.2 ст.46 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", Закону України від 19.10.2000р. №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" як спеціальним нормам права у сфері пенсійного забезпечення.

Розв`язуючи спір по суті, суд зазначає, що згідно з ч.1 ст.2 Закону України від 05.06.2012р. №4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).

Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України від 05.06.2012р. №4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Тож, Законом України від 05.06.2012р. №4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" запроваджений окремий механізм компенсації майнових збитків учасника суспільних відносин від несвоєчасного виконання державним органом чи органом публічної адміністрації грошових зобов"язань у формі 3 % річних від несплаченої суми боргу.

Застосовуючи положення наведених вище норм права до установлених обставин спору, суд доходить до переконання про те, що положення ст.ст.22, 625, 1166 Цивільного кодексу України та положення Закону України від 19.10.2000р. №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" і Закону України від 05.06.2012р. №4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" запроваджують однакові правові механізми компенсації майнових втрат від несвоєчасного виконання органом публічної адміністрації грошових зобов"язань (як у формі 3 % річних від суми боргу, так і у формі інфляційних витрат - компенсації втрати частини доходів громадян у зв`язку з порушенням строків їх виплати), але спеціальними нормами права у сфері пенсійного забезпечення є саме приписи Закону України від 19.10.2000р. №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" і Закону України від 05.06.2012р. №4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".

Продовжуючи розгляд справи, суд відзначає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) суб`єкта владних повноважень викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України і у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений, насамперед, на суб`єкта владних повноважень шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи, що між тим, у силу правових висновків постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21, постанови Верховного Суду від 19.01.2023р. у справі №520/6006/21 не виключає ані визначеного ч.1 ст.77 КАС України обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються вимоги позову, ані використання судом стандартів доказування згідно з постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21, адже реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути кваліфікована у якості доведеної виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Викладені вище міркування окружного адміністративного суду також є цілком релевантними правовій позиції постанови Верховного Суду від 19.01.2023р. у справі №520/6006/21, де указано, що: 1) у праві існують три основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt) та у справах, де суб`єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень, що передбачають втручання у власність або діяльність суб`єкта приватного права (зокрема, притягнення його до відповідальності), подані таким суб`єктом владних повноважень докази, за загальним правилом, повинні відповідати критерію "поза розумним сумнівом"; 3) Цей висновок сформульований Верховним Судом, зокрема у постановах від 14.11.2019р. у справі №822/863/16, від 21.11.2019р. у справі №826/5857/16, від 11.02.2020р. у справі №816/502/16, від 16.06.2020р. у справі №756/6984/16-а та від 18.11.2022р. у справі №560/3734/22.

Окрім того, за сформульованими у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. по справі №916/3027/21 стандартами доказування: 1) покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були; 2) суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зміст цієї норми процесуального закону було розтлумачено у постанові Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним управлінського волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав (інтересів) та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.

Кваліфікуючи реально вчинене у спірних правовідносинах управлінське волевиявлення суб`єкта владних повноважень, суд виходить із того, що за загальним правилом під рішенням суб`єкта владних повноважень слід розуміти письмовий акт, під дією суб`єкта владних повноважень слід розуміти вчинок посадової/службової особи, під бездіяльністю суб`єкта владних повноважень слід розуміти невиконання обов`язків, під відмовою суб`єкта владних повноважень слід розуміти письмово зафіксоване діяння з приводу незадоволення звернення приватної особи.

За змістом правових позицій постанови Верховного Суду від 03.06.2020р. у справі №464/5990/16-а та постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2022р. у справі №9901/276/19 протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень є зовнішня форма поведінки (діяння) органу/посадової особи у вигляді неприйняття рішення (нездійснення юридично значимих дій) у межах компетенції за наявності фізичної змоги реалізувати управлінську функцію.

Суд відмічає, що у межах спірних правовідносин суб”єкт владних повноважень у контексті застосування ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України та ч.2 ст.55 Закону України №2262-XII, ч.2 ст.46 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", Закону України від 19.10.2000р. №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" не вчиняв жодних управлінських волевиявлень у формі бездіяльності взагалі, позаяк у межах спірних правовідносин жодних платежів з виплати боргу (що є обов`язковою передумовою виникнення відповідного обов`язку за змістом Закону України від 19.10.2000р. №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати") не проводив та жодних звернень від зацікавлених осіб (що є обов`язковою передумовою виникнення відповідного обов`язку за змістом ч.2 ст.625 КАС України) не отримував, що беззаперечно засвідчує відсутність події, з якою закон пов”язує виникнення обов”язку реалізувати відповідне управлінське волевиявлення.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах суб”єкт владних повноважень не має публічних обов”язків за ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, а момент виникнення публічних обов`язків за ч.2 ст.55 Закону України №2262-XII, ч.2 ст.46 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", Законом України від 19.10.2000р. №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати", Законом України від 05.06.2012р. №4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" не настав у часі через відсутність події виплати боргу з пенсії за рішенням суду.

До того ж суд зважає, що обов"язком з виплати 3 % річних від суми боргу за ч.2 ст.5 Закону України від 05.06.2012р. №4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" територіальні органи системи Пенсійного фонду України не обтяжені.

Відтак, суд не знаходить підстав для примусового спонукання суб”єкта владних повноважень до виконання у спірних правовідносинах приписів ч.2 ст.625 КАС України, позаяк міри майнової відповідальності за вчинення протиправного діяння з приводу порушення строку проведення грошового платежу з виплати пенсії передбачені саме ч.2 ст.55 Закону України №2262-XII, ч.2 ст.46 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", Законом України від 19.10.2000р. №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати", Законом України від 05.06.2012р. №4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" як спеціальними норами права у сфері пенсійного забезпечення.

Одночасне застосування приписів ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України та приписів ч.2 ст.55 Закону України №2262-XII, ч.2 ст.46 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", Закону України від 19.10.2000р. №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати", Закону України від 05.06.2012р. №4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" за вчинення одного і того ж діяння суб”єкта владних повноважень (порушення строку проведення грошового платежу з виплати пенсії) призводить до подвійного притягнення до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, правомірність чого явно та очевидно виключена ст.61 Конституції України.

При розв`язанні спору, суд зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), вичерпно реалізував усі діючі механізми з”ясування об`єктивної істини; надав оцінку усім юридично значимим факторам та нормам закону, котрі здатні вплинути на правильне вирішення спору; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; повно та детально виклав власні висновки та міркування як з приводу тлумачення належних норм права, так і з приводу усіх слушних доводів поданих учасниками спору процесуальних документів.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, 72-78, 90, 211, 241-246, 255, 257, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що рішення суду підлягає оскарженню згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України.

Суддя А.В. Сліденко