Рішення від 21 травня 2026 р. у справі №500/7419/25 — Тернопільський окружний адміністративний суд

Суд: Тернопільський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військової служби

Дата: 21 травня 2026 р.

Справа: №500/7419/25

Суддя: Мартиць Оксана Іванівна

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №500/7419/25

22 травня 2026 рокум. Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Мартиць О.І. розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, в якому просить:

визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 з військової служби за абз. 2 пп. "б" п.2 ч.4 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за станом здоров`я: за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу),

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 старшого солдата ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 з військової служби за абз. 2 пп. "б" п.2 ч.4 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за станом здоров`я: за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, з квітня 2022 року проходив військову службу під час мобілізації. В лютому місяці 2025 року звернувся по команді до свого безпосереднього командира з письмовим рапортом з проханням звільнити його з військової служби відповідно до абз. 2 пп. б п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" військовослужбовці звільняються з військової служби за станом здоров`я: за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу. Військовою частиною НОМЕР_1 було отримано 15 березня 2025 року рапорт про звільнення ОСОБА_1 та додані до нього документи, а саме: 1. Нотаріально посвідчена копія довідки МСЕК на 1 арк.; 2. копія паспорта та РНОКПП на 3 арк.; 3. Нотаріально посвідчена копія пенсійного посвідченна на 1 арк., 4. Рапорт про обставини справи на 1 арк.; 5. Копія відповіді на адвокатський запит від 29.01.2025 №343 на 1 арк.; 6. Копія відповіді на адвокатський запит від 22.01.2025 №2335-25/ц/15-02-2-232/25 на 2 арк. Проте відповіді у встановлений законом термін позивач не отримав. Представницею позивача було надіслано адвокатський запит щодо надання інформації з приводу розгляду рапорту на звільнення ОСОБА_1 , проте запит був проігнорований військовою частиною, Відповідь так і не надійшла.

Ухвалою суду від 31.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи визначено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до статей 162-164 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.

Від Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить у задоволенні позову відмовити повністю та замінити первісного відповідача на військову частину НОМЕР_2 ЄРДПОУ НОМЕР_3 що перебуває на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_4 ЄРДПОУ НОМЕР_5 .

В обґрунтування поданої заяви вказано, що за наявною інформацією у військовій частині НОМЕР_1 позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 . Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_6 від 29.07.2025 №31 дск військова частина НОМЕР_2 ЄРДПОУ НОМЕР_3 вибула у підпорядкування військової частини НОМЕР_7 . За наявною інформацією військова частина НОМЕР_2 перебуває на фінансовому забезпечені у військовій частині НОМЕР_4 ЄРДПОУ НОМЕР_5 . На підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 05.08.2025 №221 (п. 168) військовослужбовець військової НОМЕР_2 військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 вважається таким що посаду здав, виключений зі списків та вибув до нового місця служби. Таким чином, військова частина НОМЕР_1 не являється належним відповідачем у вказаному позові, оскільки позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 . Отже, належним відповідачем у вказаному позові є саме військова частина НОМЕР_2 ЄРДПОУ НОМЕР_3 що перебуває на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_4 ЄРДПОУ НОМЕР_5 де позивач проходить військову службу.

Ухвалою суду від 12.01.2026 визначено:

Залучити до участі у справі №500/7419/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії як співвідповідача Військову частину НОМЕР_2 ЄРДПОУ: НОМЕР_3 , що перебуває на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_4 ЄРДПОУ НОМЕР_5 де позивач проходить військову службу.

У зв`язку із залученням співвідповідача судовий розгляд даної справи за позовною заявою ОСОБА_1 проводити спочатку та за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у межах строку розгляду справи, передбаченого частиною першою статті 258 КАС України.

Надати відповідачу Військовій частині НОМЕР_2 строк для подання відзиву на позов десять днів з дня вручення ухвали про залучення співвідповідача у справі, який повинен відповідати вимогам частини другої статті 162 КАС України.

У поданому відзиві на позовну заяву військова частина НОМЕР_2 позовні вимоги заперечив та у їх задоволенні просив відмовити. В обґрунтування цієї позиції серед іншого вказав, що солдат ОСОБА_1 самовільно залишив військову частину, до місця служби не повернувся та виведений у розпорядження командира військової частини НОМЕР_2 (наказ командира НОМЕР_1 №13-РС від 27.10.2024; наказ командира НОМЕР_2 №29 від 28.01.2024).

Суд, перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, встановив такі обставини.

Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 08.04.2022 №4, рядового ОСОБА_1 , призваного ІНФОРМАЦІЯ_2 08 квітня 2022 року призначено стрільцем 1 відділення кулеметного взводу.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 24.12.2023 №357 солдата ОСОБА_1 , стрільця 1 відділення кулеметного взводу виключено з усіх видів забезпечення у зв`язку з самовільним залишенням військової частини з 24.12.2023.

Крім того, наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 28.01.2024 №29 солдата ОСОБА_1 , стрільця 1відділення кулеметного взводу НОМЕР_8 окремого стрілецького батальйону НОМЕР_9 окремої механізованої ІНФОРМАЦІЯ_3 , який самовільно залишив частину 22.12.2023 зараховано в розпорядження військової частини НОМЕР_1 з 27.01.2024 як військовослужбовців, що відсутні понад десять діб, до повернення у військову частину, або до дня набрання чинності рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми чи оголошення померлими, або до дня набрання законної сили вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі.

17.09.2024 ТУ ДБР у м. Полтава кримінальне провадження №62024170020000597 від 09.02.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення в діях ОСОБА_1 .

Згідно припису від 17.09.2024 Другого слідчого відділу (з дислокацією у місті Харкові) ТУ ДБР у м. Полтаві ОСОБА_1 зобо`язано прибути до ІНФОРМАЦІЯ_4 до 27 вересня 2024 року.

Відповідно до довідки ІНФОРМАЦІЯ_4 позивач прибув згідно припису ТУ ДБР у м. Полтаві 24.09.2024 року.

07.02.2025 позивач звернувся з рапортом до кoмандира військової частини НОМЕР_10 про звільнення з військової служби відповідно до абз. 2 пп. б п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" за станом здоров`я за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Військова частина НОМЕР_1 листом від 23.07.2025 повідомила ОСОБА_1 ним до рапорту надано акт огляду МСЕК від 13.01.2021 де вказано чергову дату огляду 12.01.2023 та посвідчення серії НОМЕР_11 в якому зазначено дату дії посвідчення до 01.02.2023. Проте не надано оновлених документів щодо інвалідності від 2025 року.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 05.08.2025 №221 (п. 168, згідно наказу командира військової частини НОМЕР_6 №31 дск від 29.07.2025) солдата ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення військової частини НОМЕР_1 .

При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.

Розділом ІІ Конституції України передбачені основоположні права, свободи та обов`язки людини і громадянина, серед яких відповідно до статті 65 встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України;.

У зв`язку з військовою агресією РФ проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/202 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

На момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Закон №2232-ХІІ.

Згідно з частинами першою-другою статті 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до частин першої-третьої статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

Пунктом 6 статті 2 Закону №2232-XII передбачені види військової служби, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Статтею 24 Закону № 2232-XII унормований початок, призупинення і закінчення проходження військової служби. Відповідно до частини третьої цієї статті закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Підстави та порядок звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII, а у частині четвертій цієї статті наведені підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, зокрема: під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану) (пункт 1), під час воєнного стану (пункт 2).

Відповідно до абзацу 2 підпункту "б" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ (у редакції, чинній на момент надіслання позивачем рапорту) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану за станом здоров`я за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Згідно з частиною сьомою статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008).

Відповідно до пункту 233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Пунктом 234 Положення №1153/2008 зазначено, що перед звільненням військовослужбовців уточнюються дані про проходження ними військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби. Вислуга років військової служби військовослужбовців розраховується не пізніше ніж за два місяці до дати, на яку планується звільнення. Інформація про розраховану вислугу років військової служби доводиться військовослужбовцю під підпис перед оформленням документів для його звільнення з військової служби. У разі незгоди з розрахунком вислуги років військової служби військовослужбовець повинен письмово обґрунтувати свої заперечення на аркуші з розрахунком вислуги років і засвідчити їх своїм підписом. У разі відмови військовослужбовця підписати розрахунок вислуги років про це робиться відповідний запис на цьому ж аркуші та засвідчується підписами осіб, які були присутні під час бесіди.

Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України 10.04.2009 №170 (далі - Інструкція №170) визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.

Пунктом 1.4 Інструкції №170 встановлено, що загальний строк військової служби військовослужбовця зараховується громадянам України до їх стажу роботи та встановлюється з урахуванням випадків, передбачених пунктами 143, 195, 209 Положення.

До загального строку військової служби не зараховується час відбування військовослужбовцем такого покарання, як арешт (крім випадків передбачених статтею 55 Кримінально-виконавчого кодексу України), відбування покарання в дисциплінарному батальйоні та строк самовільного залишення військової частини або місця служби, а також строк, під час якого військовослужбовець дезертирував із Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту або добровільно здався у полон, який визначається згідно з наказом посадової особи про вибуття військовослужбовця до місць відбування покарання у вигляді арешту чи тримання в дисциплінарному батальйоні і про його прибуття, а також про строк самовільного залишення ним військової частини чи місця служби. Витяги із цих наказів або витяги із Єдиного реєстру досудових розслідувань залучаються до особових справ військовослужбовців та є підставою для внесення відповідних записів до облікових документів військовослужбовців.

Відповідно статті 45 Розділу III Дисциплінарного статуту Збройних Сил України у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.

За вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, за винятком випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. За вчинення правопорушень, пов`язаних із корупцією, військовослужбовці несуть відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення. У разі вчинення кримінального правопорушення військовослужбовець притягається до кримінальної відповідальності.

Командири, які у разі виявлення ознак кримінального правопорушення не повідомили про це орган досудового розслідування, несуть відповідальність згідно із законом.

Усі дисциплінарні стягнення, крім пониження у військовому званні, пониження в посаді, звільнення з військової служби за службовою невідповідністю, накладені на військовослужбовців і не зняті до дня звільнення їх у запас чи відставку, вважаються знятими з дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо).

Згідно зі статтею 83 Розділу III Дисциплінарного статуту Збройних Сил України на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.

Статтею 84 Розділу III Дисциплінарного статут Збройних Сил України визначено, що прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.

Слід зазначити, що самовільне залишення військової частини це залишення військовослужбовцем місця служби без дозволу командира або неявка вчасно після відпустки/лікування/відрядження, що є порушенням військової присяги, за що передбачені покарання статтею 407 Кримінального кодексу України та статтею 172-11 Кодексу України про адміністративні правопорушення, що не виключає дисциплінарної відповідальності військовослужбовця, проведення службового розслідування та накладення на військовослужбовця дисциплінарного стягнення.

У разі підтвердження самовільного залишення військової частини позивачем, до загального строку військової служби не зарахується строк самовільного залишення військової частини, що впливає на грошові виплати позивачу, в тому числі при звільненні.

Судом встановлено, що наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 24.12.2023 №357 солдата ОСОБА_1 , стрільця 1 відділення кулеметного взводу виключено з усіх видів забезпечення у зв`язку з самовільним залишенням військової частини з 24.12.2023.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 28.01.2024 №29 солдата ОСОБА_1 , стрільця 1 відділення кулеметного взводу НОМЕР_8 окремого стрілецького батальйону НОМЕР_9 окремої механізованої ІНФОРМАЦІЯ_3 , який самовільно залишив частину 22.12.2023 зараховано в розпорядження військової частини НОМЕР_1 з 27.01.2024 як військовослужбовців, що відсутні понад десять діб, до повернення у військову частину, або до дня набрання чинності рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми чи оголошення померлими, або до дня набрання законної сили вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 05.08.2025 №221 (п. 168, згідно наказу командира військової частини НОМЕР_6 №31 дск від 29.07.2025) солдата ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення військової частини НОМЕР_1 .

Відповідно до положень статті 24 Закону №2232-XII зокрема, військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.

Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини 4 статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби.

Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.

Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців. Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.

За весь час необґрунтованого призупинення військової служби таким військовослужбовцям виплачується недоотримане грошове та здійснюються недоотримане продовольче, речове та інші види забезпечення. Порядок призупинення та продовження військової служби визначається положеннями про проходження військової служби.

Пунктом 144-1 розділу IV "Призначення на посади та звільнення з посад" Положення №1153/2008 визначено, що для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, військова служба призупиняється відповідно до частини 2 статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Військова служба для такого військовослужбовця призупиняється з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини 4 статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

Пунктом 144-2 Положення №1153/2008 регламентовано, що військовослужбовці, військову службу яким призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.

Отже, реалізація права на звільнення з військової служби можлива за умови належного виконання військовослужбовцем своїх обов`язків та перебування його у правовому статусі, який дозволяє вирішення кадрових питань у встановленому порядку.

Судом встановлено, що на момент звернення з рапортом про звільнення позивач не перебував у розпорядженні військової частини та обліковувався, як такий, що самовільно залишив військову частину.

Суд зазначає, що перебування військовослужбовця поза місцем служби без поважних причин та призупинення військової служби виключає можливість реалізації ним окремих прав, пов`язаних із проходженням військової служби, зокрема щодо звільнення у зв`язку із сімейними обставинами, до моменту врегулювання його правового статусу.

Військовослужбовець, який самовільно залишив військову частину, зобов`язаний повернутися у військову частину, понести (за наявності) відповідне покарання, і лише після цього реалізувати своє право на звільнення.

При цьому, суд наголошує, що спірним питанням в межах даних правовідносинах є виключно дії щодо відмови у звільненні військовослужбовця ОСОБА_1 з військової служби за абз. 2 пп. "б" п.2 ч.4 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", а відтак, судом не досліджуються обставини, які передували поданню рапорту про звільнення позивача з військової служби.

Відповідно до вимог статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За змістом положень статей 9, 90 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з рішення ЄСПЛ у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року (пункт 29) статтю 6 пункт 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Також суд враховує Висновок № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Таким чином, оцінивши ключові доводи позивача та дослідивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що заявлений адміністративний позов задоволенню не підлягає.

Враховуючи положення статті 139 КАС України, позивач немає права на відшкодування понесених у цій справі судових витрат.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складено і підписано 22 травня 2026 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_12 );

відповідачі:

- Військова частина НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_13 );

- Військова частина НОМЕР_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ).

Головуючий суддя Мартиць О.І.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua