Рішення від 21 травня 2026 р. у справі №640/17353/21 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 640/17353/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Свиди Л.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Окружного адміністративного суду міста Києва перебувала справа №640/17353/21 за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій відповідача при визначенні грошового забезпечення позивача в період з 01.03.2018 року по 10.02.2020 року, зобов`язання відповідача зробити перерахунок (донарахування) всього грошового забезпечення позивача за цей період, беручи для розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням 50% мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня поточного року (1861,50 грн. у 2018 році, 2086,50 грн. у 2019 році, 2361,50 грн. у 2020 році), дійсний тарифний розряд (21 до 01.01.2019 року та 23 після 01.01.2019 року) і надбавку за вислугу років у розмірі 30% до 01.10.2019 року, 35% після 01.10.2019 року та сплатити різницю між перерахованими та фактично виплаченими сумами, зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу щомісячну доплату в розмірі 30% від посадового окладу за кожну суміщену посаду за даний період, зобов`язання відповідача надати новий грошовий атестат та довідку про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення за останні 24 місяці станом на 10.02.2020 року, розрахунок яких зробити із врахуванням вищезазначених пунктів вимог, індексації доходів та доходів згідно довідки ПФУ ОК-5, зобов`язання відповідача виплатити позивачу середньомісячну зарплату з часу звільнення по час фактичного розрахунку, зобов`язання відповідача нарахувати та сплатити з усіх цих сум єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, стягнення моральної шкоди в розмірі 5000 грн.

Законом України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 року №2825-IX Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.

На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду», Порядку №399 скеровано дану справу до Одеського окружного адміністративного суду.

Відповідно до протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями від 16.04.2025 року справу передано на розгляд судді Свиді Л.І.

Цю справу прийнято до свого провадження, вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами у відповідності до ст. 262 КАС України та наданий відповідачам строк для подання до суду відзиву на цю заяву, позивачу - відповіді на відзиви.

Позов, відповідь на відзив обґрунтовані позивачем тим, що на його думку відповідач невірно визначив розмір його грошового забезпечення, що в свою чергу вплинуло на зменшення розміру його пенсії. Переглядаючи документи, надані ПФУ позивачем було встановлено, що відповідач, на його думку, неправильно порахував термін його вислуги, що в свою чергу зменшило його надбавку за вислугу років, а в подальшому занизило розмір пенсії. Так, відповідач встановив, що його надбавка за вислугу років становить 30% (див. грошовий атестат, що відповідає вислузі 5-10 років (календарна - 7 років 3 місяці та пільгова - 1 рік 3 місяці 10 днів = загальна - 8 років 6 місяців 10 днів) відповідно постанови КМ №704 від 30.08.2017 року. Дійсно, згідно довідки Богуславського РВК його календарна вислуга складає рівно 4 роки 9 місяців. Згідно п.2 постанови КМУ №393 від 17.07.1992 року, яка говорить, що до військової вислуги зараховується також час навчання у цивільних вищих навчальних закладах (ВНЗ) в певній пропорції, було добавлено 2 роки 4,5 місяців за навчання позивача у першому ВНЗ – Національному аграрному університеті та частково (1,5 місяця) за навчання у другому ВНЗ – Українському транспортному університеті. Тобто, загальна вислуга у календарному значенні склала у відповідача - 7 років 3 місяці. Однак, відповідач чомусь не врахував тут повний строк навчання в другому ВНЗ (мало б додатися 4,5 місяці) та навчання в третьому ВНЗ - університеті ім. Т.Г. Шевченка. А це ще 1 рік та 6 місяців. Тому, до календарної вислуги, зазначеної відповідачем, потрібно добавити ще 1 рік 6 місяців за навчання в університеті ім. Т.Г. Шевченка та 3 місяці за навчання в Українському транспортному університеті. Тобто календарна вислуга позивача на час звільнення (10.02.2020 року) повинна була становити рівно 9 років. Якщо сюди добавити пільгову вислугу 1 рік 3 місяці 10 днів, то загальна вислуга позивача на час звільнення складе 10 років 3 місяці 10 днів, що відповідно постанови КМ №704 від 30.08.2017 року входить в проміжок 10-15 років і надбавка за цю вислугу має становити вже 35%, що стало підставою для звернення до суду. Позивач також зазначив, що відповідач у відзиві вказує, що позивач своїм підписом в пункті 14 грошового атестату підтвердив вірність зазначених даних. Однак, позивач заявляє, що свій підпис на грошовому атестаті не ставив, оскільки на руки його не отримував. Крім того, ніякої довідки про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, видану 02.06.2020 року №2/4/298 і про яку заявляє відповідач, позивач не отримував.

З відзиву на позовну заяву ІНФОРМАЦІЯ_1 вбачається, що відповідач позов не визнає та зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704» скасовано підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», передбачено, що під час перерахунку пенсій використовуються такі види грошового забезпечення, як посадовий оклад, оклад за військовим (спеціальним) званням та відсоткова надбавка за вислугу років, встановлених відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» її пункт 4 викладено в новій редакції, а саме: «розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.». Таким чином, на даний час відсутні підстави для перегляду окладів за посадою та військовим званням у зв`язку із підвищенням розмірів прожиткового мінімуму або мінімальної заробітної плати та видачі довідок про розмір грошового забезпечення станом на 2018 рік. Згідно з пунктом 1 Порядку №45 у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію згідно із Законом, перераховуються на умовах та в розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. Пунктами 2, 3 названого Порядку передбачено, що Пенсійний фонд України після прийняття Кабінетом Міністрів України рішення щодо перерахунку пенсій та отримання відповідного повідомлення від Мінсоцполітики повідомляє своїм головним управлінням в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі (далі головні управління Пенсійного фонду України) про підстави для проведення перерахунку пенсій та про необхідність підготовки списків осіб, пенсії яких підлягають перерахунку, та надсилає відповідну інформацію Міноборони, МВС, Національній поліції, Мін`юсту, Мінінфраструктури, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, ДФС, Управлінню державної охорони, Адміністрації Держспецзв`язку, Адміністрації Держприкордонслужби, ДСНС. Головні управління Пенсійного фонду України у десятиденний строк з моменту надходження зазначеного повідомлення складають списки за формою згідно з додатком 1 та подають їх органам, які уповноважені рішеннями керівників державних органів видавати довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії. На підставі списків уповноважені органи готують довідки про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсій, для кожної особи, зазначеної в списку, за формою згідно з додатками 2 і 3 та у місячний строк подають їх головним управлінням Пенсійного фонду України. Відповідно до частини 1 статті 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 27 лютого 2014 року № 794-VII Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження. Отже, оскільки постановою Кабінету Міністрів України № 103 при перерахунку пенсії не передбачалось врахування надбавки за особливо умови служби та премії, які отримував позивач, на момент виникнення у нього права на призначення пенсії, вони правомірне не були включені до довідки про розмір грошового забезпечення. Вказана Постанова №103 була чинною та не була скасована на момент складення довідки відповідачем та перерахунку пенсії. ІНФОРМАЦІЯ_2 складено довідку про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсії, у порядку, визначеному рішенням Кабінету Міністрів України, станом на 01.03.2018, яка містить такі складові: посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років. Позивачу перераховано розмір пенсії з 01.01.2018 на підставі цієї довідки. Отже, станом на момент складення та надсилання вказаної довідки до органу Пенсійного фонду всі види грошового забезпечення, передбачені пунктом 5 Порядку №45 та пунктом 1 Постанови № 103, були правомірне зазначено відповідачем у довідці. Зазначення будь-яких інших видів грошового забезпечення, окрім посадового окладу, окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років, суперечило б приписам нормативно-правового акту, яким безпосередньо врегульовано порядок перерахунку пенсій особам, яким пенсія призначена за нормами Закону № 2262-ХІІ. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2018 року у справі №826/3858/18 визнано протиправними та нечинними пункти 1, 2 постанови Кабміну від 21 лютого 2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» та зміни до Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», які затверджені відповідною постановою Уряду 05 березня 2019 року Шостий апеляційний адміністративний суд апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України залишив без задоволення, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2018 року - без змін. Скасування пунктів 1, 2 Постанови №103 та змін до пункту 5 і додатку 2 Порядку №45 не дає відповідачу додаткових або нових підстав для складення нової довідки про розмір грошового забезпечення та направлення її до пенсійного органу, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_2 керувався чинними приписами Постанови № 103 та Порядку № 45 на момент надання довідки № ФХ 111323. Таким чином, із врахуванням п. 2 ст. 265 КАС України до спірних правовідносин, що склались між сторонами у справі № 520/2098/19 до 05.03.2019, положення пунктів 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» підлягають застосуванню. Визнання не чинними в подальшому п. п.1, 2 постанови № 103 рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.12.2018 по справі № 826/3858/18, яке набрало законної сили 05.03.2019, не може мати наслідком зобов`язання відповідача до вчинення певних дій за період до 05.03.2019, оскільки цей факт не розповсюджує свою дію на правовідносини, що склались між позивачем та ІНФОРМАЦІЯ_3 до набрання відповідним судовим рішенням законної сили. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 14.06.2019 по справі №2040/6355/18. Специфіка призначення та перерахунку пенсій військовим пенсіонерам полягає у тому, що розмір пенсій, які призначаються за Законом № 2262-ХІІ, знаходиться у пропорційному відношенні до розміру грошового забезпечення за посадою, яку пенсіонер займав на момент звільнення зі служби або за відповідною посадою (при перерахунку пенсії). До 01.01.2017 року на законодавчому рівні закріплено правило, згідно з яким підставою для проведення перерахунку пенсії була фактична зміна видів грошового забезпечення (введення додаткових видів грошового забезпечення або підвищення рівня грошового забезпечення). Водночас після прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII, яким внесено зміни до частини 4 статті 63 Закону України №2262-ХІІ, підставою для перерахунку пенсії зазначено рішення Кабінету Міністрів України, до повноважень якого належить визначення на яких умовах та в якому розмірі слід здійснити перерахунок пенсії. Отже, саме Кабінет Міністрів України за наявності фінансових можливостей держави визначає підстави коли може бути проведено перерахунок пенсії особам, яким пенсія призначена за нормами Закону № 2262-ХІІ, але в будь-якому випадку з урахуванням закріплених в Преамбулі Закону № 2262-ХІІ вимог щодо гідного пенсійного забезпечення у зв`язку із збільшенням рівня грошового забезпечення. Окремо слід зазначити, що вказані зміни до Закону №2262-ХІІ не визнавалися не конституційними у встановленому порядку, є чинними та підлягають застосуванню до спірних правовідносин. В контексті розгляду спірних правовідносин таке рішення про перерахунок пенсії прийнято Кабінетом Міністрів України у формі Постанови №103 та на виконання вказаної постанови було проведено перерахунок пенсії усім категоріям осіб, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ. Питання правомірності проведення такого перерахунку з урахуванням неповного грошового забезпечення військовослужбовців в межах розгляду цієї справи судом апеляційної інстанції не надається. Отже проведення наступного перерахунку пенсії буде наслідком прийняття Кабінетом Міністрів України нового рішення про перерахунок пенсії. За таких обставин, ІНФОРМАЦІЯ_2 вважає, що визнання протиправним та нечинним пунктів 1, 2 Постанови № 103 за відсутності рішення Кабінету Міністрів України про перерахунок пенсії не створює до ІНФОРМАЦІЯ_2 обов`язку скласти та видати повторно довідку про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії позивачу. Крім того, позивач не обґрунтовує конкретні розміри надбавок, які ним фактично не отримувалися, та не враховує, що чинним Порядком №45 не встановлено механізму визначення відсоткових розмірів додаткових видів грошового забезпечення. Постанова №704, на яку посилається позивач, містить положення про те в якому максимальному або мінімальному розмірі може встановлюватися відповідні надбавки, водночас встановлення конкретних розмірів надбавок чи в середньому розмірі за відповідною посадою вказаним нормативно-правовим актом не передбачено. Враховуючи викладене, можна зробити висновок, що у спірних правовідносинах відсутні ознаки порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод та законних інтересів позивача. Щодо положення про ІНФОРМАЦІЯ_2 відповідач повідомив, що постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року №154 затверджено «Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки», яким ІНФОРМАЦІЯ_2 керується у своїй діяльності.

Дослідивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, докази, якими вони підтверджуються, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

ОСОБА_1 у період з 11.05.2015 року по 10.02.2020 року проходив військову службу у Збройних Силах України.

Відповідно довідки ІНФОРМАЦІЯ_4 від 11.02.2020 року №89 майор запасу ОСОБА_1 11.05.2015 року був призваний по мобілізації до лав ЗСУ та проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 по 03.08.2016 року, а з 04.08.2016 року по 10.02.2020 року перебував на військовій службі за контрактом в ІНФОРМАЦІЯ_5 на посаді начальника відділення забезпечення.

Згідно наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_6 (по адміністративно-господарській діяльності) від 02.04.2018 року №27 «Про встановлення тарифних розрядів» начальнику відділення забезпечення капітану ОСОБА_1 встановлено 21 тарифний розряд.

Відповідно до наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_6 (по адміністративно-господарській діяльності) від 10.01.2019 року №8 «Про організаційні зміни встановлених тарифних розрядів та надбавки за особливості проходження служби військовослужбовцям ІНФОРМАЦІЯ_4 на 2019 рік» з 01 січня 2019 року начальнику відділення забезпечення «ШПК» майору встановлено 23 тарифний розряд. .

Згідно Витягу з наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_4 (по стройовій частині) від 10.02.2020 року №19 майора ОСОБА_1 , начальника відділення забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_6 , звільненого наказом командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_7 » №26 від 28.01.2020 року у запас за підпунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) до п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» вважати таким, що справи та посаду здав і направлений для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_6 . З 10 лютого 2020 року виключений зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_6 та всіх видів забезпечення.

У період проходження служби з 01.03.2018 року по 10.02.2020 року позивач отримував грошове забезпечення з урахуванням розміру посадового окладу та окладу за військове звання, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» станом на 01.01.2018 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінет Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року №704.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо визначення позивачу в період з 01.03.2018 року по 10.02.2020 року грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відповідно до ч. 1-4 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1 та схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.

При цьому, пунктом 4 постанови №704, в редакції чинній на час її прийняття, встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», яка набрала чинності 24 лютого 2018 року, затверджено зміни, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України.

Згідно п. 6 постанови Кабінету Міністрів України №103 передбачено внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються.

Відповідно до пункту 3 Змін що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, які затверджено постановою Кабінету Міністрів України №103, у постанові Кабінету Міністрів України №704 пункт 4 викладено в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».

При цьому, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року, у справі №826/6453/18, визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».

Станом на час прийняття постанови Кабінету Міністрів України №704 та після ухвалення постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року, у справі №826/6453/18, пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 передбачив, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Згідно п. 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинність 01 січня 2017 року, встановлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 11 грудня 2019 року, у справі №240/4946/18, щодо застосування п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VІІІ, після набрання чинності цим Законом положення нормативно-правових актів щодо обчислення виплат у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають.

На підставі зазначеного, після набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 виникли правові підстави для перерахунку окладів військовослужбовців з урахуванням розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт (без використання обмеження у розмірі 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).

Отже, в період проходження служби з 29.01.2020 року по 10.02.2020 року позивач повинен був отримувати грошове забезпечення з урахуванням розміру посадового окладу та окладу за військове звання, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 року.

Таким чином дії відповідача щодо обчислення позивачу грошового забезпечення з 29.01.2020 року по 10.02.2020 року шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» станом на 01.01.2018 року є протиправними.

Враховуючи протиправність дій відповідача щодо обчислення позивачу грошового забезпечення з 29.01.2020 року по 10.02.2020 року шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» станом на 01.01.2018 року, у суду є всі підстави для зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення позивачу з 29.01.2020 року по 10.02.2020 року, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.

При цьому, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в частині зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення позивачу з 29.01.2020 року по 10.02.2020 року із зазначенням дійсного тарифного розряду (21 до 01.01.2019 року та 23 після 01.01.2019 року) і надбавки за вислугу років у розмірі 30% до 01.10.2019 року, 35% після 01.10.2019 року, оскільки перерахунок грошового забезпечення ще не здійснений, а суд захищає тільки порушене право та в даному випадку буде мати місце вирішення справи на майбутнє.

Щодо позовних вимог, які стосуються періоду з 01.03.2018 року по 28.01.2020 року, то суд зазначає, що у зазначеному періоді була чинною редакція п. 4 постанови №704, яка передбачала визначення розміру складових грошового забезпечення шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідні коефіцієнти, а тому суд не вбачає підстав для висновку про неправомірність дій відповідача у цій частині.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу щомісячну доплату в розмірі 30% від посадового окладу за кожну суміщену посаду за даний період суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст. 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі Закон № 2011-XII), військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Наказом Міністерства оборони України № 260 від 07 червня 2018 року затверджений Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197) (надалі Порядок №260).

Відповідно до пункту 2 розділу I Порядку №260, грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.

Відповідно до пункту 3 розділу I Порядку №260, підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є: штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина); накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов`язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження; накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення; накази про присвоєння військових звань; грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).

Відповідно до пункту 4 розділу I Порядку №260, грошове забезпечення військовослужбовців із числа осіб офіцерського складу, в тому числі слухачів (ад`юнктів, докторантів), рядового, сержантського та старшинського складу (крім військово-службовців строкової служби), включає: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавку за вислугу років; підвищення посадового окладу під час проходження військової служби на території населених пунктів, яким надано статус гірських, та на острові Зміїний; надбавки за особливості проходження служби, за службу в Силах спеціальних операцій Збройних Сил, кваліфікацію, кваліфікаційну категорію, виконання функцій державного експерта з питань таємниць, роботу в умовах режимних обмежень, безперервний стаж на шифрувальній роботі, почесні та спортивні звання; доплати за науковий ступінь та за вчене звання; премію; морську винагороду, винагороди за стрибки з парашутом, за розшук, піднімання, розмінування та знешкодження вибухових предметів, тралення і знешкодження мін, за водолазні роботи та за бойове чергування; одноразові грошові допомоги після укладення першого контракту, для оздоровлення, для вирішення соціально-побутових питань, у разі звільнення з військової служби; інші виплати, які здійснюються відповідно до чинного законодавства України.

Згідно з пунктом 14 розділу I Порядку №260, грошове забезпечення, не виплачене своєчасно або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього.

Відповідно до пункту 16 розділу I Порядку №260, виплата додаткових видів грошового забезпечення, не передбачених цим Порядком, здійснюється відповідно до чинного законодавства України.

Відповідно до наказу Військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_6 (по адміністративно-господарській діяльності та технічній частині) від 27.06.2017 року №92 начальника відділення забезпечення ОСОБА_1 призначено тимчасово виконуючим обов`язки начальника відділення військового обліку та бронювання сержантів і солдатів запасу.

Також, наказом Військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_4 (по стройовій частині) від 26.09.2018 року №120 тимчасове виконання обов`язків начальника відділення військового обліку та бронювання сержантів, солдатів запасу покладено на капітана ОСОБА_1 , начальника відділення забезпечення.

Згідно витягу з наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_4 (з адміністративно-господарської діяльності) від 13.03.2019 року №25 «Про створення в ІНФОРМАЦІЯ_5 позаштатної служби захисту інформації в АІТС ЄДРВ «Оберіг» створено в РВК позаштатну службу захисту інформації в автоматизованій інформаційно-телекомунікаційній системі Єдиного державного реєстру військовозобов`язаних «Оберіг» та призначено позаштатним начальником служби захисту інформації в АІТС ЄДРВ «Оберіг» Богуславського РВК – начальника відділення забезпечення (тво начальника відділення військового обліку та бронювання сержантів і солдатів запасу) капітана ОСОБА_1 .

Крім того, відповідно до витягу із наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_4 від 26.12.2017 року №147 «Про організацію службової діяльності в ІНФОРМАЦІЯ_5 в 2018 навчальному році» начальнику відділення забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_8 в доповнення до основних обов`язків: обов`язки начальника служби радіаційного і біологічного захисту; обов`язки начальника служби пожежної та екологічної безпеки; начальника служби ракетно-артилерійського озброєння; обов`язки начальника інженерної служби; обов`язки начальника продовольчої служби; обов`язки начальника речової служби; обов`язки начальника квартирно-експлуатаційної служби; обов`язки начальника служби пально-мастильних матеріалів; обов`язки відповідального за облік, збереження, використання дорогоцінних металів і технічних матеріальних засобів, які їх вміщують; обов`язки відповідального за метрологічне забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_8 ; обов`язки позаштатного енергетика ІНФОРМАЦІЯ_8 .

Крім того, відповідно до витягу із наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_4 від 27.12.2018 року №99 «Про організацію службової діяльності в ІНФОРМАЦІЯ_5 в 2019 навчальному році» обов`язки начальника зв`язку покласти на начальника забезпечення.

Також, відповідно до витягу з наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_4 №99 від 27.12.2018 року «Про організацію службової діяльності в ІНФОРМАЦІЯ_5 в 2019 навчальному році» начальнику відділення забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_8 , в доповнення до основних обов`язків: обов`язки начальника служби радіаційного і біологічного захисту; обов`язки позаштатного начальника пожежної команди та начальника екологічної служби безпеки; начальника служби ракетно-артилерійського озброєння; обов`язки начальника інженерної служби; обов`язки начальника продовольчої служби; обов`язки начальника речової служби; обов`язки начальника квартирно-експлуатаційної служби; обов`язки начальника служби паливо-мастильних матеріалів; обов`язки відповідального за облік, збереження, використання дорогоцінних матеріалів і технічних матеріальних засобів, які їх вміщують; обов`язки начальника служби метрології сертифікації за метрологічне забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_8 ; обов`язки позаштатного заступника військового комісара по роботі з особовим складом та громадськістю, відповідального за організацію та проведення національно-патріотичної підготовки та інформаційної роботи особового складу; обов`язки позаштатного енергетика ІНФОРМАЦІЯ_8 .

Так, п. 16 розділу I Порядку №260 передбачено, що виплата додаткових видів грошового забезпечення, не передбачених цим Порядком, здійснюється відповідно до чинного законодавства України.

При цьому, відповідно до пункту 14 розділу I Порядку №260, грошове забезпечення, не виплачене своєчасно або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього.

Заробітна плата в розумінні частини першої статті 94 КЗпП України означає винагороду, яка обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», яка складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Стаття 105 КЗпП України передбачає, що працівникам, які виконують на тому ж підприємстві, в установі, організації поряд з своєю основною роботою, обумовленою трудовим договором, додаткову роботу за іншою професією (посадою) або обов`язки тимчасово відсутнього працівника без звільнення від своєї основної роботи, провадиться доплата за суміщення професій (посад) або виконання обов`язків тимчасово відсутнього працівника.

Розміри доплат за суміщення професій (посад) або виконання обов`язків тимчасово відсутнього працівника встановлюються на умовах, передбачених у колективному договорі.

Верховний Суд у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 804/3583/17 (провадження № К/9901/5587/17, № К/9901/5602/17) зазначив, що суміщення професій/посад розцінюється як виконання працівником на тому ж підприємстві поряд із основною роботою, встановленою його трудовим договором, додаткової роботи за іншою професією (посадою). Водночас, суміщення професій (посад) має такі особливості: робота за другою посадою не відображається в табелі обліку використання робочого часу; друга посада залишається вакантною; для допущення працівника до роботи за суміщенням посад, за загальним правилом, достатньо подання заяви працівником та видачі керівником наказу про суміщення; окремий трудовий договір не укладається, запис у трудову книжку про суміщення не вноситься; порядок оплати праці встановлюється на підставі положень колективного договору та вказується у наказі про суміщення; оплата роботи за другою посадою на законодавчому рівні класифікується як надбавка до заробітної плати.

У постанові Верховного Суду від 18 травня 2022 року в справі № 756/12798/18 (провадження № 61-16500св21) зазначено, що суміщення професій (посад) дозволяється, як правило, в межах тієї ж категорії персоналу, до якої відноситься даний працівник. При виконанні робіт за суміщенням працівникові встановлюються доплати до основної заробітної плати.

Крім того, Верховний Суд в постанові від 27.02.2023 у справі № 382/561/19 зазначив, що сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина за наймом. Суміщення професій (посад) - виконання працівником поряд зі своєю основною роботою, обумовленою трудовим договором, додаткової роботи за іншою професією, посадою без звільнення від своєї основної роботи. Тобто суміщення професій (посад), на відміну від сумісництва, - це виконання працівником на тому ж підприємстві поряд із основною роботою, встановленою його трудовим договором, додаткової роботи за іншою професією (посадою) без укладення додаткового трудового договору.

Що стосується застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України, суд зазначає наступне.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Таким чином враховуючи те, що на підставі наказів Військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_4 №92 від 27.06.2017 року, №120 від 26.09.2018 року, №147 від 26.12.2017 року, №99 від 27.12.2018 року позивач виконував роботу за суміщенням професій (посад), відповідно він має право на доплату за виконання роботи за суміщення професій (посад).

Проте, така доплата відповідачем не здійснювалась, протилежного судом не встановлено та відповідачем не доведено.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Враховуючи вищевикладені обставини суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача в частині зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити позивачу щомісячну доплату від посадового окладу за кожну суміщену посаду за оскаржуваний період, зокрема за період з 01.03.2018 року по 10.02.2020 року.

Щодо позовних вимог в частині визначення надбавки за вислугу років у розмірі 30% до 01.10.2019 року, 35% після 01.10.2019 року суд зазначає наступне.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» затверджено розміри надбавки за вислугу років військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу згідно з додатком 16.

Згідно додатку 16 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про розміри надбавки за вислугу років військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу» розмір надбавки, відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим (спеціальним) званням від 5 до 10 років складає 30 %, а від 10 до 15 років складає 35%.

Відповідно до п. 2 «Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб», затвердженого постановою від 17 липня 1992 року № 393 до вислуги років поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби, особам, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки, особам рядового складу, молодшого, середнього, старшого та вищого начальницького складу Державного бюро розслідувань, особам, зазначеним у пункті «ж» статті 1-2 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», під час призначення пенсії згідно з пунктом «а» частини першої статті 12 зазначеного Закону додатково зараховується час навчання в межах до п`яти років (незалежно від форми здобуття освіти) у закладах освіти (крім навчання у закладах спеціалізованої освіти військового (військово-спортивного) профілю, військових навчальних закладах та навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ і державної пожежної охорони), після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання, до вступу на військову службу, службу до органів внутрішніх справ, Національної поліції, Державного бюро розслідувань, Служби судової охорони, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби, Бюро економічної безпеки або до призначення на відповідну посаду із розрахунку - один рік навчання за шість місяців служби.

Так, згідно Витягу з наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_4 (по стройовій частині) №19 від 10.02.2020 року вислуга років ОСОБА_1 станом на 10 лютого 2020 року складає календарна 7 років 03 місяці 00 днів, пільгова 1 рік 03 місяці 10 днів, загальна 8 років 06 днів 10 дні.

Згідно довідки ІНФОРМАЦІЯ_4 від 11.02.2020 року №89 майор запасу ОСОБА_1 11.05.2015 року був призваний по мобілізації до лав ЗСУ та проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 по 03.08.2016 року, а з 04.08.2016 року по 10.02.2020 року перебував на військовій службі за контрактом в ІНФОРМАЦІЯ_5 на посаді начальника відділення забезпечення.

Таким чином позивачу зараховано період календарної вислуги 4 роки 9 місяців та період навчання 2 роки 6 місяців.

В позовній заяві в обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що йому протиправно зараховано лише 2 роки та 6 місяців за його навчання та не зараховано повний строк навчання в другому ВНЗ – Українському транспортному університеті (мало б додатися 4,5 місяці) та навчання в третьому ВНЗ – університеті ім. Т.Г. Шевченка (1 рік та 6 місяців).

При цьому, відповідач у відзиві на позовну заяву не навів жодних обґрунтувань та не зазначив щодо зарахування або не зарахування періодів навчання позивача в Українському транспортному університеті та університеті ім. Т.Г. Шевченка до календарної вислуги років позивача.

Враховуючи вищевикладене, з метою повного захисту прав позивача, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 шляхом зобов?язання відповідача здійснити перерахунок вислуги років ОСОБА_1 відповідно до «Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб», затвердженого постановою від 17 липня 1992 року № 393, з урахуванням виновків суду.

Щодо позовної вимоги в частині зобов`язання відповідача виплатити позивачу середньомісячну зарплату з часу звільнення по час фактичного розрахунку, суд зазначає наступне.

Згідно з ст.43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», яке визначає порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулює питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі.

Відповідно до п. 242 Положення №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

У даному випадку мало місце виключення позивача зі списку особового складу без проведення остаточного розрахунку, а саме: виплачено грошове забезпечення з урахуванням розміру посадового окладу та окладу за військове звання, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» станом на 01.01.2018 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінет Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року №704, а не 2020 року.

При розгляді даної справи суд враховує правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 24.10.2011 у справі № 6-39цс11, а тому для визначення розміру середнього заробітку при звільненні мають враховуватись такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Як встановлено судом, при звільненні з військової служби позивачу не було виплачено грошове забезпечення у період з 29.01.2020 року по 10.02.2020 року, розраховане шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.

Нарахування грошового забезпечення належить до дискреційних повноважень відповідача, а тому після набрання даним рішенням законної сили та його виконання відповідачем, позивач не позбавлений права звернутись з позовом про виплату середньомісячної зарплати з часу звільнення по час фактичного розрахунку.

Разом з тим, ст.117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

В свою чергу, рішенням суду у цій справі зобов`язано відповідача нарахувати і виплатити грошове забезпечення у період з 29.01.2020 року по 10.02.2020 року, розраховане шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум, тобто на даний момент виплата грошового забезпечення позивачу не проведена, у зв`язку із чим позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача надати новий грошовий атестат та довідку про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення за останні 24 місяці станом на 10.02.2020 року, розрахунок яких зробити із врахуванням вищезазначених пунктів вимог, індексації доходів та доходів згідно довідки ПФУ ОК-5, суд зазначає наступне.

У цьому контексті, право на захист є самостійним суб`єктивним правом, яке з`являється у власника прав лише в момент їх порушення або оспорювання.

Відтак, захист порушених прав, свобод та інтересів особи є похідним, тобто передбачає наявність встановленого факту їх порушень, при цьому суд не здійснює превентивного захисту.

Тобто, у суду відсутні наразі підстави зобов`язувати відповідача виготовити та направити на ім`я позивача новий грошовий атестат та нову довідку, оскільки відповідний обов`язок виникає після здійснення відповідачем перерахунків грошового забезпечення, тобто у майбутньому, отже відповідні вимоги є передчасними.

Крім того, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в частині зобов`язання відповідача нарахувати та сплатити з усіх нарахованих сум єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, оскільки перерахунок та нарахування грошового забезпечення позивачу ще не здійснено, а суд захищає тільки порушене право та в даному випадку буде мати місце вирішення справи на майбутнє.

Щодо стягнення з відповідача моральної шкоди, суд вважає, що ці позовні вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно ч.1 та ч.2 ст.23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, сформульовано Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 року у справі №464/3789/17, у якій зазначено, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п.49).

Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52).

Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п.56).

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

Посилання позивача в обґрунтування моральної шкоди на негативні для нього наслідки у формі порушення його законних прав на отримання належних і повноцінних виплат що позбавили його і його сім`ї засобів до існування в період надзвичайної ситуації (карантину) в країні, несправедливе ставлення до нього негативно вплинуло на його соціально-психологічний стан, призвело до великих душевних страждань та переживань, а також змусило його витрачати свій особистий часта кошти на судовий розгляд по вирішенню створених відповідачем проблем, суд не приймає до уваги, оскільки докази на підтвердження отримання позивачем моральної шкоди в наслідок протиправних дій відповідача в матеріалах справи відсутні.

Крім того, будь-якого обґрунтування суми в розмірі саме 5000 грн. в позові не міститься та не обґрунтовано чому моральна шкода визначена саме в такому розмірі.

Що стосується посилань відповідача у відзиві на пропуск позивачем строку звернення до суду, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1-2 ст. 233 Кодексу законів про працю України у редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин (період з 01.03.2018 року по 10.02.2020 року) працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022 року №2352-IX чинній з 19.07.2022 року працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Отже, до 19 липня 2022 року Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд в постанові від 25.01.2024 року у справі №520/8343/22 зауважив про поширення дії ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України від 01.07.2022 року №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

В свою чергу, приписами ч. 3, 5 ст. 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Верховний Суд в постанові від 18.01.2024 року у справі №240/5105/23, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися, зазначив, що обов`язок держави створити умови та гарантувати можливості для громадян заробляти собі на життя працею і своєчасно одержувати винагороду за працю є складовою її обов`язку щодо утвердження, забезпечення і гарантування прав та свобод людини і громадянина (стаття 3, частини перша, друга, сьома статі 43 Конституції України).

Згідно з ч. 1 ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

У рішенні від 12 квітня 2012 року №9-рп/2012 Конституційний Суд України зазначив, що гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод. У правовій державі звернення до суду є універсальним механізмом захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб (абзац п`ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини рішення).

З урахуванням зазначеного, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, Верховний Суд у справі №260/3564/22 дійшов висновку, що положення статті 233 Кодексу законів про працю України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед ч. 5 ст. 122 КАС України.

При цьому, суд враховує рішення Конституційного Суду України від 11.12.2025 у справі №1-7/2024(337/24) за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України ( справа щодо строків звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат).

Так, рішенням Конституційного Суду України від 11.12.2025 у справі №1-7/2024(337/24) частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Тобто, станом на дату розгляду справи, приписи ч.1 статті 233 Кодексу законів про працю України не встановлюють строку, зокрема тримісячного, для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Позивач звернувся до суду із позовом про перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 10.02.2020 року, тобто спірні правовідносини виникли до 19 липня 2022 року, тому положення Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022 року №2352-IX до них застосуванню не підлягають.

Отже, позивач не пропустив строк звернення до суду із цими позовними вимогами.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані, відповідають вимогам законодавства та підлягають задоволенню в частині визнання протиправними дій відповідача при визначенні грошового забезпечення позивача в період з 01.03.2018 року по 10.02.2020 року, зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення позивача з 29.01.2020 року по 10.02.2020 року, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум, зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити позивачу щомісячну доплату від посадового окладу за кожну суміщену посаду за період з 01.03.2018 року по 10.02.2020 року, зобов?язання відповідача здійснити перерахунок вислуги років ОСОБА_1 відповідно до «Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб», затвердженого постановою від 17 липня 1992 року № 393, з урахуванням виновків суду, а в іншій частині позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. 6, 14, 90, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дій відповідача при визначенні грошового забезпечення позивача в період з 01.03.2018 року по 10.02.2020 року, зобов`язання відповідача зробити перерахунок (донарахування) всього грошового забезпечення позивача за цей період, беручи для розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням 50% мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня поточного року (1861,50 грн. у 2018 році, 2086,50 грн. у 2019 році, 2361,50 грн. у 2020 році), дійсний тарифний розряд (21 до 01.01.2019 року та 23 після 01.01.2019 року) і надбавку за вислугу років у розмірі 30% до 01.10.2019 року, 35% після 01.10.2019 року та сплатити різницю між перерахованими та фактично виплаченими сумами, зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу щомісячну доплату в розмірі 30% від посадового окладу за кожну суміщену посаду за даний період, зобов`язання відповідача надати новий грошовий атестат та довідку про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення за останні 24 місяці станом на 10.02.2020 року, розрахунок яких зробити із врахуванням вищезазначених пунктів вимог, індексації доходів та доходів згідно довідки ПФУ ОК-5, зобов`язання відповідача виплатити позивачу середньомісячну зарплату з часу звільнення по час фактичного розрахунку, зобов`язання відповідача нарахувати та сплатити з усіх цих сум єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, стягнення моральної шкоди в розмірі 5000 грн. – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 при визначенні грошового забезпечення ОСОБА_1 в період з 01.03.2018 року по 10.02.2020 року.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_9 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 з 29.01.2020 року по 10.02.2020 року, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_9 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну доплату від посадового окладу за кожну суміщену посаду за період з 01.03.2018 року по 10.02.2020 року.

Зобов?язати ІНФОРМАЦІЯ_9 здійснити перерахунок вислуги років ОСОБА_1 відповідно до «Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб», затвердженого постановою від 17 липня 1992 року № 393, з урахуванням виновків суду.

В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки, встановлені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Леонід СВИДА