Рішення від 21 травня 2026 р. у справі №160/218/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2026 рокуСправа №160/218/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Горбалінського В.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

05.01.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є учасником бойових дій. Проходив військову службу про позивачу не виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2015 року по 2018 рік, як учаснику бойових дій. У зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

09.01.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

20.01.2026 року Військова частина НОМЕР_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із відзивом на позовну заяву.

В обґрунтування відзиву відповідач зазначив, що позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду. Також відповідач зазначив, що у позовній заяві не зазначено кількість днів додаткової відпустки, за які позивач просить здійснити грошову компенсацію, а також не надано жодного розрахунку суми такої компенсації, а отже вказане виключає можливість здійснити компенсацію у заявленому позивачем вигляді. У зв`язку з чим відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява та відзив на позовну заяву, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій з 09.02.2015 року, що підтверджується копією посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 від 09.02.2015 року.

18.12.2018 року наказом №295 Військової частини НОМЕР_3 , яка перебуває на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_1 , ОСОБА_1 з 18.12.2018 року звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу частини та з усіх видів забезпечення.

З листа за №951 від 05.12.2025 року Військової частини НОМЕР_1 вбачається, що ОСОБА_1 компенсація за додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, не нараховувалась та не виплачувалась.

У зв`язку із ненарахуванням та невиплатою грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.4 Закону України «Про відпустки» установлюються такі види відпусток:

1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;

2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону);

3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону);

3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону);

4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону);

5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону).

Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

У відповідності до статті 16-2 Закону України «Про відпустки» учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно ч.5 ст.10 Закону України «Про відпустки» право працівника на щорічні основну та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи настає після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві.

Приписами статті 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» встановлено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Відповідно до пункту 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги - використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

У відповідності до п.8 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки» Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Відповідно до абз.1, 2, 3 п.14 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.

У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Суд зазначає, що норми Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Суд вважає, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Відповідно до частини 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Дана справа відповідає ознакам зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права та порядок застосування таких норм викладених у постанові Верховного Суду по справі №620/4218/18, яка набрала законної сили 21.08.2019 року.

Суд враховує при ухваленні рішення у цій справі правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи №620/4218/18.

Судом встановлено з листа за №951 від 05.12.2025 року Військової частини НОМЕР_1 вбачається, що позивачу компенсація за додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, не нараховувалась та не виплачувалась.

Зважаючи на викладене, суд зазначає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення.

Отже, з метою захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача виплатити позивачу грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення.

Крім цього суд звертає увагу відповідача, що його доводи, що позивачем пропущено строк звернення до суду є необґрунтованими, оскільки судом під час відкриття провадження у справі в ухвалі суду від 09.01.2026 року надавалась правова оцінку строку звернення до суду з даною позовною заявою та суд не встановив, що позивачем пропущено строк звернення до суду.

Щодо доводів відповідача, що позивачем не зазначено кількість днів додаткової відпустки, за які позивач просить здійснити грошову компенсацію, а отже відсутні підстави для задоволення позовних вимог, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Отже саме на відповідача в межах даної справи покладено обов`язок довести правомірність своєї бездіяльності щодо невиплати позивачу грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій та на відповідача покладено обов`язок надати до суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

З огляду на ненадання відповідачем доказів, що позивачем використано всі дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, або йому виплачено грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, суд доходить висновку, що доводи відповідача, що позивачем не зазначено кількість днів додаткової відпустки, за які позивач просить здійснити грошову компенсацію, не можуть слугувати підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, встановивши всі фактичні обставини справи, проаналізувавши чинне законодавство України, враховуючи висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про задоволення позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Керуючись ст.77, 90, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Горбалінський