Рішення від 21 травня 2026 р. у справі №140/2404/26 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2026 року ЛуцькСправа № 140/2404/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Андрусенко О. О.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом керівника Камінь-Каширської окружної прокуратури в інтересах держави до Камінь-Каширської районної військової адміністрації про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Керівник Камінь-Каширської окружної прокуратури в інтересах держави звернувся з позовом до Камінь-Каширської районної військової адміністрації про визнання протиправною бездіяльності з приводу невжиття заходів із виготовлення документації щодо встановлення меж та режиму використання території пам`ятки археології місцевого значення Городище ІХ-ХІІІ століття, яка розташована в с. Городок Прилісненської територіальної громади Камінь-Каширського району (охоронний номер 218), а також невнесення відомостей про межі та режими використання території пам`ятки археології місцевого значення Городище ІХ-ХІІІ століття (охоронний номер 218) до Державного земельного кадастру; зобов`язання відповідача відповідно до вимог чинного законодавства України вчинити дії, спрямовані на виготовлення документації щодо встановлення меж та режиму використання території пам`ятки археології місцевого значення Городище ІХХІІІ століття, яка розташована в с. Городок Прилісненської територіальної громади Камінь-Каширського району (охоронний номер 218), а також на внесення відомостей про межі та режими використання території пам`ятки археології місцевого значення Городище ІХ-ХІІІ століття, яка розташована в с. Городок Прилісненської територіальної громади Камінь-Каширського району (охоронний номер 218) до Державного земельного кадастру.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що розпорядженням виконавчого комітету Волинської обласної ради від 04.08.1969 №360-р затверджено уточнені списки пам`ятників культури загальносоюзного, республіканського і місцевого значення розташовані на території області згідно додатків №1, 2, 3. Відповідно до додатку №3 вказаного розпорядження затверджено список пам`ятників історії та культури Волинської області республіканського значення, до яких по Маневицькому району віднесено Городище, місцева назва «Гірка», що знаходиться в с. Городок. Пам`ятник, як вбачається із даного розпорядження, досліджувався в 1960 році. На час прийняття розпорядження знаходився на території місцевого колгоспу. Відповідно до облікової картки на вказаний об`єкт культурної спадщини встановлено, що власність на пам`ятку – державна, її площа становить 0,54 га. Відомостями, що містяться в обліковій карті підтверджено, що за видом дана пам`ятка відноситься до археології, тип – Городище, категорія обліку – місцевого значення, охоронний №218.

Згідно просторових характеристик об`єкта – майданчик городища має неправильно овальну форму, частково зумовлену природнім рельєфом території. Висота валу у північній та східній (найкраще збережених) частинах складає близько 2 м, західний вал городища внаслідок довготривалої оранки розсунуто. Оскільки, внаслідок оранки на даний час західні вали городища не простежуються первісні його габарити можуть бути реконструйованими лише за матеріалами досліджень 1960 року. За ними городище у Городку (літописний Чернеч-городок) має неправильно овальну форму з розмірами 60Х90 м.

Відповідно до інформації, яка міститься в облікових документах до пам`ятки археології місцевого значення – Городище ІХ-ХІІІ ст., що знаходиться в с. Городок Камінь-Каширського району встановлено, що вказаний об`єкт культурної спадщини знаходиться в межах населеного пункту.

Звертає увагу, що розпорядником земель державної власності, які знаходяться в межах населеного пункту, відповідно до вимог статті 122 Земельного кодексу України, є виключно районна державна адміністрація.

Наголошує на тому, що земельна ділянка під Городище ІХ-ХІІІ ст. в с. Городок не сформована, останній не присвоєно кадастровий номер, межі та цільове призначення, як землі історико-культурного призначення не визначено, а тому наявні підстави для зобов`язання у відповідача вжити заходів до розроблення відповідної технічної документації.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 02.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі та постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідач, отримавши ухвалу про відкриття провадження – 02.03.2026, про що свідчить довідка про доставку електронного листа, у встановлений судом строк відзив на позов не подав.

Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Інших заяв по суті справи на адресу суду не надходило.

Дослідивши письмові докази, перевіривши доводи позову, суд встановив такі обставини.

Розпорядженням виконавчого комітету Волинської обласної ради від 04.08.1969 № 360-р затверджено уточнені списки пам`ятників культури загальносоюзного, республіканського і місцевого значення розташовані на території області згідно додатків №1, 2, 3 (а.с. 29-85). Відповідно до додатку № 3 вказаного розпорядження затверджено список пам`ятників історії та культури Волинської області республіканського значення, до яких по Маневицькому району віднесено Городище, місцева назва «Гірка», що знаходиться в с. Городок. Пам`ятник, як вбачається із даного розпорядження, досліджувався в 1960 році. На час прийняття розпорядження знаходився на території місцевого колгоспу (а.с. 38 зворот - 85).

Відповідно до облікової картки на вказаний об`єкт культурної спадщини встановлено, що власність на пам`ятку – державна, її площа становить 0,54 га. Відомостями, що містяться в обліковій карті підтверджено, що за видом дана пам`ятка відноситься до археології, тип – Городище, категорія обліку – місцевого значення, охоронний № 218. Згідно просторових характеристик об`єкта – майданчик городища має неправильно овальну форму, частково зумовлену природнім рельєфом території. Висота валу у північній та східній (найкраще збережених) частинах складає близько 2 м, західний вал городища внаслідок довготривалої оранки розсунуто. Оскільки, внаслідок оранки на даний час західні вали городища не простежуються первісні його габарити можуть бути реконструйованими лише за матеріалами досліджень 1960 року. За ними городище у Городку (літописний Чернеч-городок) має неправильно овальну форму з розмірами 60х90 м. Істоторико – культурною цінністю є залишки оборонних укріплень та внутрішній майданчик городища, культурний шар городища та посада в межах його охоронної зони, а також церквище поруч із городищем. При цьому, використання городища як сільськогосподарської землі (розорювання) вже призвело до втрати західного валу городища і надалі призводить до руйнування історичного культурного шару пам`ятки. Найбільш доцільним використанням об`єкту є проведення археологічних досліджень. Об`єкт археології (городище) може використовуватися як територія пасовища, використання під сільськогосподарське призначення (з проведенням оранки) чи проведення нового будівництва є неможливим. Оскільки пам`ятка археології «Городище» розташована в межах населеного пункту села Городок охоронна зона пам`ятки встановлюється на відстані 100 м по периметру від валів городища. Територія охоронної зони може використовуватися як територія пасовища, під сільськогосподарське призначення (з проведенням оранки), проведення нового будівництва чи інших земляних робіт є можливим лише після відповідного погодження з обласним органом охорони культурної спадщини та після проведення археологічних досліджень (а.с. 16-18).

Листом від 30.12.2025 за №10-3-0.2-4845/2-25 ГУ Держгеокадастру у Волинській області повідомило, що відомості щодо Городища (охоронний номер 218), що розташоване у межах с. Городок згідно доданих матеріалів до Державного земельного кадастру не внесеною. У межах земельних ділянок з кадастровими номерами 0723683000:03:003:0468, 0723683000:03:003:0330 та 0723683000:03:003:0498, що розташовані за межами села Комарове в Державному земельному кадастрі обмеження у використанні земель не зареєстровані (а.с. 910 зворот).

При вирішенні спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.

Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України передбачено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Право на звернення прокурора або його заступника до суду в інтересах держави передбачене статтями 2, 23 Закону України від 14.10.2014 №1697-VІІ «Про прокуратуру» (далі – Закон №1697-VІІ) та статтею 53 КАС України.

Згідно з абзацом першим частини третьої статті 23 Закону №1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Як визначено частинами четвертою, п`ятою статті 53 КАС України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Звернення прокурора із цим позовом обумовлене тим, що внаслідок бездіяльності уповноваженого органу – Камінь-Каширської районної військової адміністрації не виготовлено документації щодо встановлення меж та режиму використання території пам`ятки археології місцевого значення Городище ІХХІІІ століття, яка розташована в с. Городок Прилісненської територіальної громади Камінь-Каширського району (охоронний номер 218), а також на внесення відомостей про межі та режими використання території пам`ятки археології місцевого значення Городище ІХ-ХІІІ століття, яка розташована в с. Городок Прилісненської територіальної громади Камінь-Каширського району (охоронний номер 218) до Державного земельного кадастру.

Відповідно до частин 4, 5 статті 54 Конституції України культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які перебувають за її межами. Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулюються Законом України «Про охорону культурної спадщини».

Згідно статті 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» об`єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.

У свою чергу, пам`ятка культурної спадщини (далі - пам`ятка) - об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Частиною другою статті 2 Закону України «Про охорону культурної спадщини» передбачено, що «городища та поселення» за видами культурної спадщини відносяться до археологічних об`єктів культурної спадщини.

Окрім того, згідно статті 1 Закону України «Про охорону археологічної спадщини» пам`ятка археології (далі - археологічна пам`ятка) - археологічний об`єкт національного або місцевого значення, занесений до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Таким чином, «городища та поселення» є пам`ятками культурної спадщини відповідно до Закону України «Про охорону культурної спадщини» та Закону України «Про охорону археологічної спадщини».

Згідно з абзацом 3 статті 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини » об`єкт культурної спадщини - це визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.

Археологічні об`єкти культурної спадщини - це рештки життєдіяльності людини (нерухомі об`єкти культурної спадщини: городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця та споруди, їх залишки чи руїни, мегаліти, печери, наскельні зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, а також пов`язані з ними рухомі предмети), що містяться під земною поверхнею та під водою і є невідтворним джерелом інформації про зародження і розвиток цивілізації (абзацом 2 частини 2 статті 2 Закону України «Про охорону культурної спадщини»).

Нерухомий об`єкт культурної спадщини - об`єкт культурної спадщини, який не може бути перенесений на інше місце без втрати його цінності з археологічного, естетичного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду та збереження своєї автентичності (абзац 4 статті 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини»).

Городища та залишки стародавніх поселень є нерухомими археологічними об`єктами культурної спадщини, а отже, не можуть бути перенесеними на інше місце без втрати своєї цінності.

Пам`ятка культурної спадщини - це об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України (абзац 6 статті 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини»).

Об`єкт культурної спадщини визначається загальною характеристикою об`єктів, які мають цінність, зокрема, з археологічного погляду. Натомість, пам`ятка культурної спадщини - це об`єкт культурної спадщини, цінність якого підтверджена у встановленому законом порядку, зокрема, шляхом його реєстрації.

Згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини » усі пам`ятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов`язані з ними рухомі предмети, є державною власністю.

Відповідно до частини шостої статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини » землі, на яких розташовані пам`ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам`ятки археології - поля давніх битв.

Зазначені правові норми спрямовані на забезпечення належної охорони пам`яток археології, оскільки пам`ятки археології, як нерухомі об`єкти культурної спадщини, не можуть бути перенесені на інше місце без втрати їх цінності.

Пам`ятки археології зазвичай знаходяться безпосередньо у глибині земної поверхні, в зв`язку з чим нерозривно пов`язані з земельними ділянками, на яких вони розташовані. Правовий режим земельної ділянки, на якій розташована пам`ятка археології, не має відрізнятися від правового режиму самої пам`ятки, яка згідно з Законом України «Про охорону культурної спадщини » не може перебувати в приватній чи комунальній власності.

Статтею 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини » гарантовано право державної власності на пам`ятки археології, а тому будь-яка зміна форми власності з державної на комунальну чи приватну не допускається.

Відповідний правовий висновок наведено також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21 (п.п. 83-108).

Таким чином, як пам`ятка археології Городище ІХ-ХІІІ століття, яка розташована в с. Городок Прилісненської територіальної громади Камінь-Каширського району (охоронний номер 218), так і земельна ділянка під даною пам`яткою археології, є виключно державною власністю.

Згідно з частиною першою статті 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини» землі, на яких розташовані пам`ятки, історико-культурні заповідники, історико культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно планувальної та містобудівної документації.

У відповідності до частини першої статті 14-1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» територія пам`ятки - це територія, історично і топографічно пов`язана з розпланувально-просторовою еволюцією пам`ятки, для якої визначається спеціальний охоронний режим її використання з метою збереження цілісності пам`ятки.

Межі та режими використання території пам`ятки визначаються науково-проектною документацією, що складається за результатами проведених досліджень.

Відповідно до частини четвертої статті 14-1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» відомості про межі і режими використання території пам`ятки підлягають внесенню до Державного земельного кадастру, містобудівного кадастру як відомості про обмеження у використанні земель (у тому числі у сфері забудови).

За приписами статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Суб`єктом права на землі державної власності, згідно статті 80 Земельного кодексу України, є держава, яка реалізує це право на землі державної власності через відповідні органи державної влади.

Відповідно до частини другої статті 78 Земельного кодексу України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного кодексу України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Частиною першою статті 79 ЗК України визначено, що земельною ділянкою є частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

За приписами статті 79-1 цього Кодексу формування земельної ділянки і набуття нею статусу об`єкта цивільних прав пов`язується законодавством з визначенням її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Обов`язковість проведення землеустрою щодо встановлення в натурі (на місцевості) меж земель, обмежених у використанні передбачений також Законом України «Про землеустрій».

У відповідності до статті 1 Закону України «Про землеустрій» проект землеустрою - сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом.

Статтею 20 Закону України «Про землеустрій» визначено, що землеустрій проводиться в обов`язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності у разі: б) встановлення та зміни меж об`єктів землеустрою; г) встановлення в натурі (на місцевості) меж земель, обмежених у використанні і обмежених (обтяжених) правами інших осіб (земельні сервітути).

Заходи, передбачені затвердженою в установленому порядку документацією із землеустрою, є обов`язковими для виконання органами державної влади та органами місцевого самоврядування, власниками землі, землекористувачами, у тому числі орендарями.

Згідно статтею 25 Закону України «Про землеустрій» землеустрій здійснюється на підставі: а) рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо проведення робіт із землеустрою (у тому числі при розробленні містобудівної документації); б) укладених договорів між юридичними чи фізичними особами (землевласниками і землекористувачами) та розробниками документації із землеустрою; в) судових рішень. Рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування про надання дозволу на розробку документації із землеустрою приймається виключно у строки та лише у випадках, передбачених цим Законом та Земельним кодексом України. Зазначене рішення надається безоплатно та має необмежений строк дії.

Частиною 2 статті 25 Закону України «Про землеустрій» визначено види документації із землеустрою, в тому числі і для земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти культурного спадщини, а саме: - проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів; - технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель; -технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); - технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж режимоутворюючих об`єктів культурної спадщини.

Згідно статті 47 Закону України «Про землеустрій» проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів розробляються з метою, в тому числі і збереження і використання об`єктів культурної спадщини, визначення в натурі (на місцевості) меж охоронних зон та інших обмежень у використанні земель, встановлених законами та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, а також інформування про такі обмеження землевласників, землекористувачів, інших фізичних та юридичних осіб.

Проект землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів, що розробляється з метою внесення до Державного земельного кадастру відомостей про межі та режими використання земель у межах територій пам`яток культурної спадщини, історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, охоронюваних археологічних територій, зон охорони, буферних зон, історичних ареалів населених місць, територій об`єктів культурної всесвітньої спадщини, розробляється у складі науково-проектної документації у сфері охорони культурної спадщини, крім випадків розроблення таких проектів з метою внесення до Державного земельного кадастру відомостей про обмеження у використанні земель, встановлені до набрання чинності цією частиною.

Рішення про затвердження проектів землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон одночасно є рішенням про встановлення меж таких територій.

Поряд з цим, статтею 57-1 Закону України «Про землеустрій» визначено, що технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж режимоутворюючих об`єктів культурної спадщини розробляється з метою внесення до Державного земельного кадастру відомостей про межі територій пам`яток культурної спадщини, зон охорони, об`єктів культурної всесвітньої спадщини, буферних зон, історичних ареалів населених місць, охоронюваних археологічних територій, історико культурних заповідників та історико-культурних заповідних територій, а також пов`язаних з ними обмежень у використанні земель, що встановлені Законом України «Про охорону культурної спадщини» і діють до затвердження відповідної науково проектної документації у сфері охорони культурної спадщини.

Таким чином, як Закон України «Про охорону культурної спадщини», так і Закон України «Про землеустрій» закріплюють обов`язковість виготовлення документації із землеустрою, в тому числі і для земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти культурного спадщини, а також внесення відомостей про межі і режими використання території пам`ятки до Державного земельного кадастру.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про землеустрій» замовниками документації із землеустрою можуть бути органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, землевласники і землекористувачі, а також інші юридичні та фізичні особи.

При цьому, з урахуванням положень статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини», статтей 17, 54, 84, 122 ЗК України, які закріплюють право власності на землі археології за державою, замовником документації із землеустрою щодо встановлення меж і режимів використання території пам`ятки археології Городище ІХ-ХІІІ століття, яка розташована в с. Городок Камінь Каширського району є виключно Камінь-Каширська районна державна адміністрація, як орган державної влади та як власник відповідної земельної ділянки, що знаходиться в межах населеного пункту.

Згідно з частиною першою статті 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини» землі, на яких розташовані пам`ятки, історико-культурні заповідники, історико культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно планувальної та містобудівної документації.

У відповідності до частини першої статті 14-1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» територія пам`ятки - це територія, історично і топографічно пов`язана з розпланувально-просторовою еволюцією пам`ятки, для якої визначається спеціальний охоронний режим її використання з метою збереження цілісності пам`ятки.

Межі та режими використання території пам`ятки визначаються науково проектною документацією, що складається за результатами проведених досліджень.

Частиною першою статті 33-4 Закону України «Про охорону культурної спадщини» визначено, що науково-проектна (науково-дослідна) документація визначає межі і режими використання території пам`ятки.

Частина третя статті 33-4 Закону України «Про охорону культурної спадщини» передбачає, що невід`ємною складовою науково-проектної документації, якою встановлюються обмеження у використанні земель, є проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів.

Відповідно до абзацу 2 частини 4 статті 33-4 Закону України «Про охорону культурної спадщини» замовником науково-проектної документації щодо меж і режимів використання території пам`ятки є виконавчий орган сільської, селищної, міської ради, на території якої розташована пам`ятка, власник пам`ятки чи уповноважені ним особи.

Тобто, замовниками науково-проектної документації щодо меж і режимів використання території пам`ятки можуть бути як виконавчий орган сільської, селищної, міської ради, на території якої розташована пам`ятка, так і власник пам`ятки.

При визначенні замовника науково-проектної документації щодо меж і режимів використання території пам`ятки визначальним є той факт, хто є власником пам`ятки археології. У спірних правовідносинах власником пам`ятки археології Городище ІХ-ХІІІ століття, яка розташована в с. Городок Камінь-Каширського району (охоронний номер 218) та власником земельної ділянки, на якій ця пам`ятка археології розташована, в силу положень статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини», статті 54 ЗК України та правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21, є виключно держава.

Відповідно до частини другої статті 84 ЗК України право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом. При цьому, повноваження органів виконавчої влади щодо розпорядження та використання земельних ділянок державної власності визначені статті 122 ЗК України.

Зокрема, у відповідності до частини третьої статті 122 Земельного кодексу України районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів.

Враховуючи, що земельна ділянка під пам`яткою археології Городище ІХ-ХІІІ століття в с. Городок Камінь Каширського району, розташована у межах населеного пункту, уповноваженим органом від імені держави здійснювати правомочності власника даної пам`ятки археології є Камінь-Каширська районна державна адміністрація.

Крім того, у відповідності до положень абзацу 12 частини четвертої статті 33-4 Закону України «Про охорону культурної спадщини» замовником науково-проектної документації у сфері охорони культурної спадщини, до якої входить науково-проектна документація щодо меж і режимів використання території пам`ятки, є землевласник, землекористувач або власник будівлі, споруди, що розташована на території, щодо якої відповідно до цього Закону визначаються обмеження у використанні земель.

Отже, положення абзаців 2 та 12 частини четвертої статті 33-4 Закону України «Про охорону культурної спадщини» у взаємозв`язку із положеннями частини першої та шостої статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини», прямо визначають те, що замовником науково-проектної документації щодо меж і режимів використання території пам`ятки археології місцевого значення Городище ІХ-ХІІІ століття в с. Городок Камінь-Каширського району є її власник (щодо пам`ятки археології) та землевласник (щодо земельної ділянки, на якій пам`ятка археології розташована), тобто Камінь-Каширська районна державна адміністрація.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» пам`ятка, крім пам`ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Усі пам`ятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов`язані з ними рухомі предмети, є державною власністю.

Згідно з частиною шостою статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» землі, на яких розташовані пам`ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам`ятки археології - поля давніх битв.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначені Конституцією і законами України, належить вирішення питань використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля тощо.

Статтею 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» передбачено, що місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Приписами статті 17 Земельного кодексу України також визначено повноваження державних адміністрацій у розпорядженні землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

У відповідності до частини другої статті 84 Земельного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про землеустрій» замовниками документації із землеустрою можуть бути органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, землевласники і землекористувачі, а також інші юридичні та фізичні особи.

Згідно статті 30 Закону України «Про землеустрій» погодження і затвердження документації із землеустрою проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, цим Законом.

Чинна на даний час редакція частини третьої статті 122 Земельного кодексу України передбачає, що районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів.

На думку суду, у позовній заяві прокурор обґрунтував, в чому полягає порушення інтересів держави та необхідність їх захисту. Зокрема, звернення до суду з позовом у цьому випадку здійснено з метою захисту інтересів держави в сфері охорони культурної спадщини.

З урахуванням встановлених обставин справи, наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, та враховуючи також, що у позовній заяві прокурор обґрунтував, в чому полягає порушення інтересів держави та необхідність їх судового захисту, то поданий в інтересах держави позов належить задовольнити.

Частиною другою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Оскільки у цій справі задоволено позов суб`єкта владних повноважень, тому судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2622,40 грн згідно із платіжною інструкцією від 19.02.2026 №274 (а.с. 11) з відповідача стягненню не підлягають.

Керуючись статтями 243 - 246, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Камінь-Каширської районної державної адміністрації з приводу невжиття заходів із виготовлення документації щодо встановлення меж та режиму використання території пам`ятки археології місцевого значення Городище ІХ-ХІІІ століття, яка розташована в с. Городок Прилісненської територіальної громади Камінь-Каширського району (охоронний номер 218), а також невнесення відомостей про межі та режими використання території пам`ятки археології місцевого значення Городище ІХ-ХІІІ століття (охоронний номер 218) до Державного земельного кадастру.

Зобов`язати Камінь-Каширську районну державну адміністрацію (44501, Волинська область, Камінь-Каширський район, місто Каміне-Каширський, вулиця Воля, 2) відповідно до вимог чинного законодавства України вчинити дії, спрямовані на виготовлення документації щодо встановлення меж та режиму використання території пам`ятки археології місцевого значення Городище ІХ-ХІІІ століття, яка розташована в с. Городок Прилісненської територіальної громади Камінь-Каширського району (охоронний номер 218), а також на внесення відомостей про межі та режими використання території пам`ятки археології місцевого значення Городище ІХ-ХІІІ століття, яка розташована в с. Городок Прилісненської територіальної громади Камінь-Каширського району (охоронний номер 218) до Державного земельного кадастру.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя О. О. Андрусенко