Постанова від 20 травня 2026 р. у справі №569/5683/26 — Рівненський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 травня 2026 року

м. Рівне

Справа № 569/5683/26

Провадження № 22-ц/4815/963/26

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Гордійчук С. О.,

суддів: Боймиструка С.В., Хилевича С.В.

учасники справи:

заявник : ОСОБА_1

боржник : ОСОБА_2

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Казбулатової О.М. на ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 12 березня 2026 року, ухвалену в складі судді Тимощука О.Я., дата складання повного тексту рішення 12 березня 2026, у справі № 569/5683/26

в с т а н о в и в :

У березні 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Казбулатова О.М. звернувся до Рівненського міського суду Рівненської області із заявою про видачу судового наказу до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання сина – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі частини заробітку (доходу), але не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку.

В обґрунтування заяви зазначав, що з 12.10.2018 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . Від шлюбу мають малолітнього сина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , який повністю знаходиться на його утриманні. Добровільно боржниця кошти на утримання сина не надає, внаслідок чого він змушений поставити питання про стягнення аліментів у судовому порядку.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 12 березня 2026 року ОСОБА_1 у видачі судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів - відмовлено.

В поданій апеляційній скарзі заявник просить скасувати ухвалу суду та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, оскільки жодних вимог передбачених статтею 165 ЦПК України заявник не порушив.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини 1 статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам судове рішення відповідає.

Відмовляючи у видачі судового наказу, суд першої інстанції виходив з того, що заявником не доведено, що дитина проживає разом із ним на даний момент, а тому заява не відповідає вимогам ст. 163 ЦПК України .

Відповідно до ч. 1 ст. 160 ЦПК України, судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу.

Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 163 ЦПК України у заяві повинні бути зазначено: вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 163 ЦПК України у заяві повинно бути зазначено: перелік доказів, якими заявник обґрунтовує обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Положеннями ч. 1 ст. 165 ЦПК України передбачено, що суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо: 1) заява подана з порушеннями вимог статті 163 цього Кодексу; 2) заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано; 3) заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 161 цього Кодексу; 4) наявні обставини, передбачені частиною першою статті 186 цього Кодексу; 5) з моменту виникнення права вимоги пройшов строк, який перевищує позовну давність, встановлену законом для такої вимоги, або пройшов строк, встановлений законом для пред`явлення позову в суд за такою вимогою; 6) судом раніше виданий судовий наказ за тими самими вимогами, за якими заявник просить видати судовий наказ; 7) судом раніше відмовлено у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини першої цієї статті; 8) із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу; 9) заяву подано з порушенням правил підсудності.

Статтею 165 ЦПК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у видачі судового наказу, зокрема, згідно з частиною першою цієї статті визначено, що суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо: із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу.

Згідно із ст. 161 ЦПК України, судовий наказ може бути видано, зокрема, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов`язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб.

Також, у ст. 199 СК України передбачено право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів.

Враховуючи наведене, слід дійти висновку, що право на звернення до суду із позовом чи заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів належить особі, з якою проживають діти, та є безумовним.

Звертаючись до суду з заявою про видачу судового наказу заявник вважав, що у нього є право звернення до суду з вимогою про стягнення аліментів до дружини в порядку видачі судового наказу, оскільки малолітній син перебуває на його утриманні.

Проте, як встановлено судом першої інстанції, заявником не підтверджено належним чином факт проживання з ним дитини.

Відповідно до положень ч.1 ст. 166 ЦПК відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 8, 9 частини першої статті 165 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків.

За таких обставин апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 165 ЦПК України, якщо із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу, суддя відмовляє у видачі судового наказу.

За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції відповідає нормам процесуального права та є обґрунтованою.

Доводи, приведені в апеляційній скарзі, заслуговують на увагу, а тому ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню відповідно до ст. 379 ЦПК України і направленню справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Казбулатової О.М. залишити без задоволення.

Ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 12 березня 2026 року залишити без зміни.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 21 травня 2026 року.

Головуючий :

Судді :