Рішення від 30 квітня 2026 р. у справі №755/13736/25 — Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/13736/25

Провадження №: 2/755/10885/25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" травня 2026 р. місто Київ

Дніпровський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Савлук Т.В., розглянувши в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення понесених витрат з оплати житлово-комунальних послуг в порядку регресу, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 з вимогою: «ухвалити рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти, сплачені за житлово-комунальні послуги по утриманню квартири АДРЕСА_1 в порядку регресу у розмірі 39 548,65 гривень».

Позов мотивований тим, що з лютого 2020 року позивач ОСОБА_1 є співвласником 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 , інша 1/2 частка належить відповідачу на праві спільної часткової власності. Позивач зазначає, що з моменту набуття права власності відповідач участі у витратах на утримання квартири та оплаті житлово-комунальних послуг не бере, у зв`язку з чим усі витрати на утримання спірного майна несе позивач самостійно. Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 09 серпня 2024 року у справі № 755/5720/24 між співвласниками визначено порядок користування спірною квартирою. Відповідно до довідки АТ КБ «ПриватБанк» за період з 01 січня 2021 року по 03 травня 2025 року позивачем сплачено житлово-комунальні послуги на загальну суму 79 097,30 грн. Посилаючись на положення статей 322, 360, 544 ЦК України, статей 7, 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», позивач вважає, що відповідач як співвласник зобов`язана брати участь у витратах на утримання спільного майна пропорційно своїй частці, а тому просить стягнути з відповідача в порядку регресу 39 548,65 грн, що становить 1/2 частину понесених витрат.

06 серпня 2025 року Дніпровським районним судом міста Києва відкрито провадження у цивільній справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Положеннями статті 174 Цивільного процесуального кодексу України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

19 березня 2026 року (вх. № ЕП-15508) до суду надійшов відзив на позов, поданий відповідачем ОСОБА_2 , з викладенням своєї позиції щодо підстав для відмови у задоволенні позову, пославшись на те, що фактично у спірній квартирі відповідач не проживає з 2020 року, натомість у житлі проживає позивач разом із членами своєї сім`ї та самостійно користується квартирою. Водночас між сторонами у справі наявна усна домовленість, відповідно до якої витрати на оплату житлово-комунальних послуг несе особа, яка фактично проживає у квартирі та користується нею. Крім того, надані позивачем докази понесення витрат, зокрема довідка АТ КБ «ПриватБанк», не є належними та допустимими доказами у розумінні статей 76-81 ЦПК України, оскільки не дають можливості достовірно встановити склад, призначення та розмір здійснених платежів.

19 березня 2026 року (вх. № ЕП-15344) до суду надійшли письмові пояснення, подані відповідачем ОСОБА_2 .

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи відповідно до ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Відповідно до статті 268 Цивільного процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Суд у порядку спрощеного позовного провадження без виклику у судове засідання сторін, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.

Суд під час здійснення судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень (частина третя статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Такий підхід викладено в постанові Верховного Суду від 21 березня 2024 року у справі № 936/598/23 (провадження № 61-890св24).

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 Цивільного процесуального кодексу України).

Під час вибору і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 Цивільного процесуального кодексу України).

У постанові Верховного Суду від 19 грудня 2019 року в справі № 520/11429/17 (провадження № 61-19719св19) вказано, що: згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини якщо інше не встановлено законом; преюдиціальні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиціальні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.

Судом встановлено, що заочним рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 23 лютого 2022 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та визначення порядку користування житловим приміщенням задоволено частково.

Зобов`язано ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2 перешкод у користуванні власністю, а саме частиною квартири АДРЕСА_2 .

В іншій частині заявлених вимог - відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 908 гривень 00 копійок та витрати на правову допомогу, пов`язаних з підготовкою та розглядом справи, в розмірі 3 500, 00 гривень, а всього на загальну суму 4 408 гривень 00 копійок.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 09 серпня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про вселення та визначення порядку користування квартирою задоволено частково.

Встановлено порядок користування житловою квартирою, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 45,3 кв.м, житловою площею 29,6 кв.м.

Виділено ОСОБА_2 в користування житлову кімнату площею 14,9 кв.м. та пов`язаний з нею балкон площею 0,8 кв.м, помічену на технічному плані цифрою «4».

Виділено ОСОБА_1 в користування житлову кімнату площею 14,7 кв.м., помічену на технічному плані «5».

Залишено у спільному користуванні ОСОБА_2 та ОСОБА_1 інші приміщення: кухню, ванну кімнату, вбиральню, коридор.

Зобов`язано ОСОБА_2 за власний рахунок здійснити встановлення перегородки легкої конструкції в житловій кімнаті 4/14,9 для незалежного проходжу до житлових кімнат № 4/14,9 та 5/14,7 зі встановленням міжкімнатних дверей відповідно рекомендованому на поповерховому плані висновку місцю розташування перегородки зі встановленням міжкімнатних дверей.

В решті вимог - відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 211 грн 20 коп.

Відповідно до витягу з реєстру територіальної громади міста Києва № 77011280 від 06 січня 2022 року у квартирі АДРЕСА_2 , зареєстровані: ОСОБА_2 (дата реєстрації: 02 лютого 1971 року), ОСОБА_3 (дата реєстрації: 20 липня 2006 року), ОСОБА_1 (дата реєстрації: 27 лютого 2020 року), ОСОБА_4 (дата реєстрації: 27 лютого 2020 року), ОСОБА_5 (дата реєстрації: 11 листопада 2020 року), ОСОБА_5 (дата реєстрації: 12 листопада 2020 року).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 01 липня 2025 року № 433568813 співвласниками квартири АДРЕСА_2 , є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , яким на праві спільної часткової власності належить по частки квартири кожному.

Згідно зі статтями 319, 322 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує. Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 360 ЦК України передбачено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

Як передбачено частиною 1 статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до статті 162 ЖК України плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Згідно зі статтею 6 зазначеного Закону учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є споживачі, управитель та виконавці комунальних послуг.

Відповідно до п. 10 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 45 від 24.01.2006 року, мешканці квартири, в якій проживає два і більше співвласники, наймачі (орендарі): мають рівні права на користування підсобними приміщеннями і обладнанням; можуть обирати відповідальну за виконання встановлених правил особу; встановлюють за узгодженням порядок використання підсобних приміщень, а також черговість їх прибирання; розподіляють за узгодженням загальні витрати на оплату житлово-комунальних та інших послуг. У разі коли між мешканцями квартири відсутня згода щодо оплати житлово-комунальних та інших послуг плата розподіляється: за електроенергію при загальному лічильнику - пропорційно потужності побутового електричного обладнання кожного співвласника, наймача (орендаря); за газ, водопостачання та водовідведення, освітлення підсобних приміщень - за чисельністю членів сім`ї, що проживають у квартирі, та осіб, які проживають у квартирі більше ніж місяць; за послуги з централізованого опалення, утримання житлових будинків і споруд та прибудинкових територій - за встановленими тарифами відповідно до опалювальної та загальної площі приміщення, яким користується співвласник, наймач (орендар).

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за встановленими тарифами у строки, визначені відповідними договорами.

Відповідно до статті 9 вищезазначеного Закону оплата житлово-комунальних послуг здійснюється щомісячно, якщо інший порядок не встановлено договором. Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг. Структура плати виконавцю комунальної послуги визначається згідно з договором про надання відповідної комунальної послуги, укладеним за вимогами цього Закону. Споживач щомісяця (або з іншою періодичністю, визначеною договором) вносить однією сумою плату виконавцю комунальної послуги (крім послуг з постачання та розподілу природного газу та електричної енергії), у тому числі якщо вона складається з окремих складових, передбачених відповідним договором, укладеним відповідно до цього Закону. При цьому виконавці комунальних послуг забезпечують деталізацію інформації щодо складових плати у рахунках споживачів.

Статтею 179 ЖК України користування будинками (квартирами) приватного житлового фонду та їх утримання здійснюється з обов`язковим додержанням вимог Правил користування приміщеннями жилих будинків і прибудинковими територіями, які затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року № 572, власники та користувачі житлових приміщень зобов`язані своєчасно оплачувати житлово-комунальні послуги та брати участь у витратах, пов`язаних з утриманням житла.

Згідно з частиною першою статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 76 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи у справі докази за відповідними предметом, підставами позову та предметом доказування, суд дійшов висновку, що позивачем ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що між відповідачем ОСОБА_2 та виконавцями (постачальниками) житлово-комунальних послуг укладені договори про надання відповідних послуг, або що відповідач приєдналася до публічних договорів у встановленому законом порядку та набула статусу індивідуального споживача таких послуг.

Також матеріали справи не містять доказів існування між співвласниками квартири домовленості чи окремого договору щодо порядку розподілу витрат на утримання спірного майна, у тому числі витрат на оплату послуг з постачання теплової енергії, електричної енергії, водопостачання, водовідведення та інших житлово-комунальних послуг.

Сам по собі факт перебування сторін у статусі співвласників квартири не є безумовною підставою для виникнення регресного зобов`язання у розмірі 1/2 частини усіх сплачених позивачем платежів без встановлення обсягу фактично спожитих послуг, порядку їх розподілу між співвласниками, а також правових підстав виникнення відповідного обов`язку у відповідача.

Крім того, надана позивачем ОСОБА_1 довідка АТ КБ «ПриватБанк» лише підтверджує факт здійснення платежів з банківського рахунку позивача, однак сама по собі не свідчить про виникнення у відповідача обов`язку з відшкодування половини понесених витрат, не містить відомостей щодо структури нарахувань, обсягу фактично спожитих послуг, періоду виникнення заборгованості та правових підстав здійснення таких оплат саме за відповідача ОСОБА_2 .

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. (частина 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України)

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 Цивільного процесуального кодексу України)

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексах випадках. (частина 1 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України)

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення понесених витрат з оплати житлово-комунальних послуг в порядку регресу є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до положень статті 141 Цивільного процесуального кодексу України суд не вирішує питання про розподіл судових витрат, оскільки судом ухвалене рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 15, 16, 316, 317, 318, 319, 321, 322, 369, 391 Цивільного кодексу України, статтями 2, 4, 6-13, 19, 82, 89, 258, 259, 263-265, 273, 274-279, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

у х в а л и в:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення понесених витрат з оплати житлово-комунальних послуг в порядку регресу.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

С у д д я: