Рішення від 20 квітня 2026 р. у справі №727/9966/25 — Голосіївський районний суд міста Києва

cправа № 727/9966/25

провадження №: 2/752/2298/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.04.2026 року суддя Голосіївського районного суду міста Києва Мазур Ю.Ю., розглянувши в приміщенні суду в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування безпідставно отриманих активів (грошових коштів), -

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2025 року позивач ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_3 звернулася до Шевченківського районного суду міста Чернівців із позовом до ОСОБА_2 про витребування безпідставно отриманих активів (грошових коштів).

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Чернівців від 28.10.2025 справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування безпідставно отриманих активів (грошових коштів) передано на розгляд за підсудністю до Голосіївського районного суду м. Києва.

Вищевказана цивільна справа надійшла до Голосіївського районного суду м. Києва.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 з 2017 року є засновником та директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Профі Бюро». В межах своїх повноважень позивач підписувала різноманітні договори та ініціювала перекази грошових коштів на рахунки контрагентів, в тому числі з власної банківської картки, що є стандартною практикою для ведення бізнесу.Проте, наприкінці 2023 року, під час внутрішньої бухгалтерської перевірки та фінансової звірки, було виявлено ряд невідповідностей та встановлено, щозособистого рахунку позивача на банківський рахунок громадянки ОСОБА_2 систематично перераховувалися суми коштів.

Загальна сума цих переказів складає 93500,00 грн., з яких: 25.11.2022 перераховано 20000,00 грн.; 25.11.2022 перераховано 20000,00 грн.; 24.01.2023 перераховано 13000,00 грн.;

10.01.2023 перераховано 13000,00 грн.; 27.12.2022 перераховано 12500,00 грн.; 13.12.2022 перераховано 15000,00 грн.

Зазначає, що аналіз бухгалтерської та фінансової документації ТОВ «Профі Бюро», а також особистих записів позивача не виявив жодних договорів, рахунків-фактур, актів виконаних робіт чи інших первинних документів, які б підтверджували наявність господарських цивільно-правових відносин із ОСОБА_2 .

Таким чином, жодні правові відносини між позивачем і відповідачем не були встановлені, а перераховані кошти не були оплатою за товари, послуги чи інші зобов?язання.

Враховуюче зазначене вище, відповідач, отримавши ці кошти, набув їх без достатньої правової підстави. Між позивачем та відповідачем не існувало жодних договірних відносин, грошових зобов?язань, цивільно-правових угод, які б передбачали безоплатну передачу грошових коштів (наприклад, договір дарування), а також не було інших законних підстав для перерахування коштів (наприклад, виконання зобов`язання за договором позики), а тому у відповідача виникло зобов?язання повернути позивачу безпідставно отримані грошові кошти.

Просив стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті грошові кошти в сумі 93500,00 грн. та судові витрати по сплаті судового збору.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 18.12.2025 відкрито провадження по справі та призначено проведення розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 8 ст. 279 ЦПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

Положеннями ст. 174 ЦПК України визначено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Разом з позовною заявою представником позивача, ОСОБА_3 , до суду подано клопотання про витребування доказів.

Представник відповідача, ОСОБА_4 , 12.01.2026 звернувся до суду з заявою про ознайомлення з матеріалами справи.

Інших документів, пояснень, заяв/клопотань до суду сторони не подавали, не надсилали.

Враховуючи положення ст.ст. 174, 178 ЦПК України, відповідач не скористався своїм правом та не направив до суду відзиву на позовну заяву, із викладенням заперечень проти позову.

З огляду на наведене, суд вирішує справу за наявними матеріалами, що передбачено ч. 8 ст. 178 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Суд відмовляє в задоволенні клопотання представника позивача про витребування доказів з огляду на Положення ч. 7 ст. 81 ЦПК України і зазначає, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим кодексом.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 2017 року є засновником та директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Профі Бюро». В межах своїх повноважень позивач підписувала різноманітні договори та ініціювала перекази грошових коштів на рахунки контрагентів, в тому числі з власної банківської картки.Наприкінці 2023 року, під час внутрішньої бухгалтерської перевірки та фінансової звірки, позивачем було виявлено ряд невідповідностей та встановлено, щозособистого рахунку позивача на банківський рахунок громадянки ОСОБА_2 систематично перераховувалися суми коштів.

Загальна сума цих переказів складає 93500,00 грн., з яких: 25.11.2022 перераховано 20000,00 грн.; 25.11.2022 перераховано 20000,00 грн.; 24.01.2023 перераховано 13000,00 грн.;

10.01.2023 перераховано 13000,00 грн.; 27.12.2022 перераховано 12500,00 грн.; 13.12.2022 перераховано 15000,00 грн. Вказані перекази підтверджуються довідкою АТ КБ «ПриватБанк» від 07.03.2023 № KHJS85UQAGRRDHB5.

Зазначає, що аналіз бухгалтерської та фінансової документації ТОВ «Профі Бюро», а також особистих записів позивача не виявив жодних договорів, рахунків-фактур, актів виконаних робіт чи інших первинних документів, які б підтверджували наявність господарських цивільно-правових відносин із ОСОБА_2 .

Таким чином, позивач відправив відповідачу через банківський переказ грошові кошти, загальний розмір яких складає 93500,00 грн.

Факту договірних відносин щодо отриманих відповідачем коштів судом не встановлено.

Ключовим питанням на яке має відповісти суд в цій справі є те, чи набуті ці кошти відповідачем безпідставно та чи підлягають стягненню у порядку ст. 1212 ЦК України.

Для приватного права апріорі властивою є така засада як розумність.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункти 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Європейський суд з прав людини нагадав, що «принципи змагальності та рівності сторін, які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять його в явно гірше становище порівняно з його опонентом (див. рішення у справах «Авотіньш проти Латвії [ВП] () [GC], заява № 17502/07, пункт 119, й інші посилання, ЄСПЛ 2016, та «Регнер проти Чехії» [ВП] (Regner v. the Czech Republic) [GC], заява № 35289/11, пункт 146, від 19 вересня 2017 року). До того ж, право на змагальний судовий процес, в принципі, означає надання сторонам можливості ознайомлюватися та коментувати всі надані докази або подані зауваження з метою впливу на рішення суду. Крім того, сторони повинні мати можливість подати будь-які докази, необхідні для того, аби їхні вимоги задовольнили (див. рішення у справі «Клінік дез Акація та інші проти Франції» (Clinique des Acacias and Others v. France), заява № 65399/01 та 3 інші заяви, пункти 36-43, від 13 жовтня 2005 року). До того ж, суд, який розглядає справу, повинен сам дотримуватися принципу змагальності, наприклад, якщо він розглядає справу на підставі обґрунтування або заперечення, висловленого ним за власною ініціативою (див. рішення у справі «Чепек проти Чехії», заява № 9815/10, пункти 45 та 51-60, від 05 вересня 2013 року).

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

У пункті VII.-2:101 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказано, що збагачення є безпідставним, за винятком таких випадків: особа, яка збагатилася, має право на отримання збагачення за рахунок потерпілого в силу договору чи іншого юридичного акту, судового рішення або норми права; або потерпілий вільно і без помилки погодився на настання невигідних для себе наслідків.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року№ 15-рп/2004).

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Схожий по суті висновок зроблений в пункті 8.26. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), в якій вказано, що «водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зазначено, що: «добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина перша статті 1212 ЦК України).

Передбачений статтею 1212 ЦК України вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав. Отже, предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і неврегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов`язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі, та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

Не підлягають поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом (стаття 1215 ЦК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що при визначенні того, чи підлягають безпідставно набуті грошові кошти поверненню потерпілій особі слід враховувати, що акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад, зокрема, добросовісності. Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 04 серпня 2021 року у справі № 185/446/18 (провадження № 61-434 св 20) та від 11 січня 2023 року у справі № 548/741/21 (провадження № 61-1022 св 22).

Суд зазначає, що безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, оскільки вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.

Судом встановлені наступні факти та обставини: позивачем у період з 25 листопада 2022 року по 24 січня 2023 року на картковий рахунок відповідача перераховувалися грошові кошти, розмір яких в загальному становить 93500,00 грн.; стороною позивача повідомлено про відсутність будь-якого іншого договору між сторонами.

Тобто суд приходить до висновку, що у даній справі, ОСОБА_1 сплатила ОСОБА_2 кошти, знаючи, що між нею та відповідачем відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) з повернення коштів, позивач добровільно сплачувала кошти з особистого рахунку, а тому поведінка позивача є суперечливою (тобто, потерпіла особа вільно і без помилки погодилася на настання невигідних для себе наслідків). При цьому позивач перераховувала відповідачу кошти тривалий час, а саме у період з 25 листопада 2022 року по 24 січня 2023 року, регулярно, різними сумами, всього було перераховано 6 платежів.

Оскільки позивач не була зобов`язана перераховувати кошти внаслідок відсутності договірних відносин із відповідачем, а також будь-яких інших зобов`язань, проте вона здійснювала ці платежі протягом тривалого часу, регулярно, її поведінка щодо вимоги повернення цих коштів є вочевидь суперечливою та недобросовісною.

Отже, відсутні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 93500,00 грн.

Враховуючи викладене, суд вважає, що грошові кошти в розмірі 93500,00 грн., які належали позивачу, не набуті відповідачем без достатньої правової підстави, а відтак відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 ЦК України.

З огляду на викладене, у задоволені позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Пунктом 2 ч.2 ст.141 ЦПК України визначено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Керуючись ст. ст. 263-265 ЦПК України, -

У Х В А Л И В :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування безпідставно отриманих активів (грошових коштів), - відмовити.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано, або після перегляду рішення в апеляційному порядку, якщо його не скасовано.

Текст рішення виготовлений 18.05.2026.

Суддя Ю.Ю. Мазур