Постанова від 21 травня 2026 р. у справі №362/8577/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №362/8577/24 Головуючий у І інстанції - Кравченко Л.М.

апеляційне провадження №22-ц/824/7695/2026 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Приходька К.П.,

суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,

розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 27 жовтня 2025 року

у справі за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

установив:

У грудні 2024 року АТ «Сенс Банк» звернулося до Васильківського міськрайонного суду Київської області із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування заявлених вимог зазначало, що04.06.2019 року відповідач уклав з АТ «Альфа-Банк» угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії №501149686.

Відповідно до умов кредитного договору Банк зобов`язався надати позичальнику кредит, а позичальник зобов`язався в порядку та на умовах, визначених кредитним договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені кредитним договором.

Умовами кредитного договору передбачено, що у випадку невиконання позичальником умов договору останній зобов`язаний достроково виконати всі боргові зобов`язання перед Банком протягом 30 календарних днів з дня отримання від Банку інформації.

Банк належним чином виконав свій обов`язок щодо надання позичальнику кредиту.

Відповідач своїх зобов`язань за кредитним договором належним чином не виконав, внаслідок чого станом на 22.01.2023 року заборгованість за кредитним договором становить 80075,32 грн.

12 серпня 2022 року загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк», запис про зміну найменування позивача внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 30 листопада 2022 року.

З метою досудового врегулювання спору на адресу позичальника було направлено досудову вимогу щодо виконання договірних зобов`язань, але дану вимогу було залишено без реагування, а тому воно вирішило звернутися до суду з даним позовом.

Просило суд, стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором №501149686 від 04.06.2019 року у розмірі 80075,32 грн., а також судові витрати.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 27 жовтня 2025 року зазначений вище позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» заборгованість за кредитним договором №501149686 від 04.06.2019 року у розмірі 80075,32 грн. та судовий збір у розмірі 2684 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на те, що воно є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального прав, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що на момент ухвалення оскаржуваного рішення суду вже існувало таке, що набрало законної сили рішення суду, ухвалено з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет, і з тих самих підстав.

Вказує, що рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 08 серпня 2024 року у справі №362/1655/24 позовні вимоги АТ «Сенс Банк» до нього, ОСОБА_1 , було задоволено, та стягнуто з нього на користь АТ «Сенс Банк» заборгованість за кредитним договором №501149686 від 04.06.2019 року у розмірі 80075,32 грн. та судові витрати в розмірі 3028 грн.

За результатами перегляду вказаного рішення, постановою Київського апеляційного суду від 09 червня 2025 року у справі №362/1655/24 рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 08 серпня 2024 року було змінено.

Зменшено розмір стягнутої з нього, ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» заборгованості за кредитним договором №501149686 від 04 червня 2019 року з 80075,32 грн. до 39995,58 грн., а також розмір судового збору з 3028 грн. до 1483,72 грн.

В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Стягнуто з АТ «Сенс Банк» на його користь 2316,42 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

При цьому, Київський апеляційний суд зазначав, що «Відповідно до наданого суду розрахунку заборгованості станом на 22 січня 2023рокузаборгованість ОСОБА_1 за Угодою про надання кредиту №501149686 від 04 червня 2019 року становить 80075,32 грн., а саме: за кредитом - 49896,60 грн.; за відсотками - 15228,72 грн., за комісією - 14950 грн.»

Наголошує, що відразу після отримання постанови апеляційного суду ним в повному обсязі було в добровільному порядку сплачено стягнуті з нього суми боргу та судового збору, що підтверджується змістом квитанцій, що додаються до апеляційної скарги.

Тобто, його зобов`язання перед відповідачем за кредитним договором №501149686 від 04 червня 2019 року, укладеним з АТ «Альфа Банк» - виконані в повному обсязі.

Разом з тим, оскаржуваним рішенням суду з нього повторно стягнуто на користь того ж позивача (кредитора АТ «Сенс Банк») заборгованість за тим самим кредитним договором (№501149686 від 04 червня 2019 року) в тому самому розмірі (80075,32 грн.).

Таким чином, зазначає, що проаналізувавши зміст обох цивільних справ вбачається, що позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, предметом спору (об`єктом спірних правовідносин, матеріально-правовим об`єктом, з приводу якого виник правовий конфлікт) та обставинами, оскільки вони стосуються спору між тими самими сторонами, про той самий предмет, і з тих самих підстав.

Просив суд, скасувати рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 27 жовтня 2025 року та закрити провадження у даній справі з підстав передбачених п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.

Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішується апеляційним судом з огляду на наявність необхідності у таких поясненнях.

Згідно ч.13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

За змістом положень ст. 55 Конституції України, кожному гарантується захистправ і свобод у судовому порядку.

У ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі-Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) керується тим, що, реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції»).

У рішенні від 29 жовтня 2015 року у справі «Устименко проти України», заява №32053/13, ЄСПЛ зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами.

Частина 1 ст. 2 ЦПК України визначає, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У ст. 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії.

Діяльність суду під час здійснення судочинства у цивільних справах відбувається у чіткій послідовності, визначеній нормами ЦПК України.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили, за тими самими вимогами.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрало законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Відповідно до наведеної норми, позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

Отже, підставою для прийняття судового рішення про закриття провадження у справі є наявність іншого рішення суду, яке набрало законної сили та яке ухвалено між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без винесення судового рішення у зв`язку із виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

У пунктах 26, 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі №320/9224/17 (провадження №14-225цс19) зазначено, що «за пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України підставою для закриття провадження у справі є, зокрема, вирішення спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав шляхом ухвалення рішення, яке набрало законної сили, або постановлення ухвали про закриття провадження у справі».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі №761/7978/15-ц (провадження №14-58цс18) зазначено, що «необхідність застосування пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України зумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, що набрало законної сили (ст. 223 ЦПК України). За змістом наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір».

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів.

Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі №917/1739/17 (провадження №12-161гс19)).

Отже, суд закриває провадження у справі, якщо в позовах одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного з цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

Визначаючи підстави позову як елемент його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону, позивач просить про захист свого права.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках набрання рішенням суду законної сили.

Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду: від 20 травня 2020 року у справі №753/11592/18 (провадження №61-11734св19), від 26 квітня 2022 року у справі №757/39474/19 (провадження №61-16272св21), від 05 жовтня 2023 року у справі №522/8873/22 (провадження №61-8140св23), від 18 жовтня 2023 року у справі №404/6883/18 (провадження №61-5565св23) та інших.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, згідно наданої суду апеляційної інстанції належно посвідченої копії постанови Київського апеляційного суду від 09 червня 2025 року (справа №362/1655/24) вбачається, що

у березні 2024 року представник АТ «Сенс Банк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №50114968604 від 04 червня 2019 року, у розмірі 80075,32 грн.Позовні вимоги мотивувало тим, що 04 червня 2019 року ОСОБА_1 уклав з АТ «Альфа Банк» угоду про надання споживчого кредиту №501149686, відповідно до умов Кредитного договору Банк зобов`язувався надати позичальнику кредит, а позичальник зобов`язувався в порядку та на умовах, визначених Кредитним договором повертали кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, шо передбачені Кредитним договором. Позичальник своїх зобов`язань за Кредитним договором належним чином не виконав внаслідок чого, згідно розрахунку заборгованості, станом на 22 січня 2023 року, утворилась заборгованість за Кредитним договором, що становить 80075,32 грн., а саме: за кредитом - 49896,60 грн.; за відсотками - 15228,72 грн.; за комісією - 14950 грн.

За результатами розгляду вказаного позову, рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 08 серпня 2024 року (справа №362/1655/24)позовні вимоги АТ «Сенс Банк» до ОСОБА_1 задоволено, та стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» заборгованість за кредитним договором №501149686 від 04.06.2019 року у розмірі 80075,32 грн. та судові витрати в розмірі 3028 грн.

З результатами розгляд у апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 08 серпня 2024 року(справа №362/1655/24)постановою Київського апеляційного суду від 09 червня 2025 року рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 08 серпня 2024 року було змінено.

Зменшено розмір стягнутої з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» заборгованості за кредитним договором №501149686 від 04 червня 2019 року з 80075,32 грн. до 39995,58 грн., а також розмір судового збору з 3028 грн. до 1483,72 грн. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. Стягнуто з АТ «Сенс Банк» на користь ОСОБА_1 2316,42 грн. судового збору за подання апеляційної скарги. Постанова суду набрала законної сили 09.06. 2025 року.

Окрім того, з наданих матеріалів справи вбачається, що у грудні 2024 року АТ «Сенс Банк» звернулося до Васильківського міськрайонного суду Київської області з цим самим позовом, з тих самих підстав до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №501149686 від 04 червня 2019 року в розмірі 80075,32 грн.

За результатами розгляду вказаного позову рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 27 жовтня 2025 року позов АТ «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» заборгованість за кредитним договором №501149686 від 04.06.2019 року у розмірі 80075,32 грн. та судовий збір у розмірі 2684 грн.

Тобто, зі змісту позовних вимог вбачається, що предметом даного позову є стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №501149686 від 04.06.2019 року в розмірі 80075,32 грн.

Таким чином, предмет, підстави, сторони у вже розглянутій справі (справа №362/1655/24) є тотожними з даним позовом.

Однак, суд першої інстанції виніс рішення вже тоді коли, набрало законної сили судове рішення у справі №362/1655/24між тими самими сторонами, з того ж предмету та підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦПК України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

З огляду на те, що судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з закриттям провадження у справі з підстав передбачених п. 3 ч.1 ст. 255 ЦПК України, оскільки є рішення, яке набрало законної сили, постановлене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Керуючис ьст.ст. 255, 268, 374, 377, 382, 384, ЦПК України, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 27 жовтня 2025 року скасувати.

Провадження у справі №362/8577/24 за позовною заявою Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості закрити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених ч.3 ст.389 ЦПК України.

Суддя-доповідач К.П. Приходько

Судді Т.О. Писана

С.О. Журба