Постанова від 20 травня 2026 р. у справі №381/7599/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

вул. Солом`янська, 2-а, м. Київ, 03110

e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Унікальний номер справи № 381/7599/25 Апеляційне провадження № 22-ц/824/10216/2026Головуючий у суді першої інстанції - Анапріюк С.П. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 травня 2026 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі:

суддя-доповідач Оніщук М.І.,

судді Шебуєва В.А., Кафідова О.В.,

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану від його імені та в його інтересах адвокатом Некрасовим Олегом Васильовичем, на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 09 березня 2026 року у справі за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Свеа фінанс» (далі - ТОВ «Свеа фінанс») звернулося до Фастівського міськрайонного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 , згідно з яким просило:

- стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Свеа фінанс» заборгованість за договором № 3546380 від 22.03.2023 у розмірі 19110,00 грн.

- стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Свеа фінанс» судовий збір у розмірі 2422,40 грн.

Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що 22.03.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» (далі - ТОВ «Лінеура Україна») та ОСОБА_1 було укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 3546380, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію».

ТОВ «Лінеура Україна» свої зобов`язання за кредитним договором виконало та надало позичальнику грошові кошти, шляхом їх перерахування на картку позичальника № НОМЕР_1 , яку позичальник вказав при оформленні кредиту.

Відповідач виконував взяті на себе зобов`язання з істотним порушенням умов договору, не здійснивши передбачені договором платежі вчасно, що спричинило виникнення простроченої заборгованості.

28.11.2023 між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Росвен інвест Україна» (нині - ТОВ «Свеа фінанс») було укладено договір факторингу № 01.02-77/23, за умовами якого до позивача перейшло право вимоги до відповідача за договором № 3546380 від 22.03.2023.

За вказаних обставин, позивач звернувся до суду з даним позовом, який просив задовольнити у повному обсязі.

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 09.03.2026 позов задоволено повністю. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Свеа фінанс» заборгованість за кредитним договором № 3546380 від 22.03.2023 у розмірі 19110 грн. 00 коп. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Свеа фінанс» судовий збір у розмірі 2422 грн. 00 коп.

В апеляційній скарзі, відповідач, посилаючись неправильне застосування норм процесуального та матеріального права, а також невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Так, в обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач вказує на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність в матеріалах справи належних та допустимих доказів переходу права вимоги до позивача за кредитним договором № 3546380 від 22.03.2023, оскільки наданий реєстр права вимоги, що складається із двох аркушів не містить жодних відомостей про передачу ТОВ «Росвен інвест Україна» права вимоги за кредитним договором № 3546380 від 22.03.2023, укладеним між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 .

Також вказує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що дата, яка зазначена у реєстрі боржників № 1 є технічною опискою, яка не впливає на зміст документа. Водночас посилається на те, що витяг з реєстру боржників № 1 до договору факторингу від 27.11.2023, не відповідає вимогам такого реєстру, визначеними умовами договору факторингу, зокрема пунктом 2.3. договору. Цей витяг підписаний директором ТОВ «Свеа фінанс» та скріплений печаткою цього товариства, тоді як відповідно до умов договору факторингу, такий реєстр має бути підписаний уповноваженими представниками обох сторін договору та скріплений їх печатками.

Зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового та необґрунтованого висновку про доведеність факту отримання відповідачем кредитних коштів на підставі довідки ТОВ «Пейтек Україна», визнавши її належним та достатнім доказом, що суперечить вимогам ст. 77, 78, 79, 81 ЦПК України та усталеній практиці Верховного Суду. Зазначена довідка не є первинним бухгалтерським документом у розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оскільки не фіксує безпосередньо факт здійснення господарської операції, а є внутрішнім документом платіжної установи, складеним на замовлення кредитора. При цьому вказує, що ТОВ «Пейтек Україна» не є банківською установою, в якій відкрито рахунок відповідача, а сама довідка не містить жодних належних підтверджень того, що картковий рахунок належить саме відповідачу, а також не підтверджує факту фактичного зарахування коштів банком-емітентом.

Стверджує також і про те, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про стягнення заборгованості, дійшов помилкового висновку щодо правомірності розрахунку позивача та фактично проігнорував імперативні вимоги Закону України «Про споживче кредитування»

Ухвалами Київського апеляційного суду від 21.04.2026 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Копію апеляційної скарги з додатками та копію ухвали суду про відкриття провадження та призначення справи до розгляду направлено на адресу позивача та було доставлено до електронного кабінету у системі «Електронний суд» 23.04.2026.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно з ч.13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом першої інстанції було встановлено, що 22.03.2023 ТОВ «Лінеура України» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 3546380, за умовами якого відповідачу надається кредит у сумі 3500,00 грн на 360 днів, періодичність платежів кожні 30 днів (далі - Договір).

Тип процентної ставки - фіксована.

Стандартна процентна ставка становить 2,00% за кожен день користування кредитом та застосовується в межах строку всього кредиту.

Знижена процентна ставка за цим договором при застосуванні стандартної процентної ставки становить 0,01%, якщо клієнт до 21.04.2023 (включно) або протягом трьох календарних днів, що слідують за вказаною датою сплатить кошти в сумі не менше суми першого платежу.

Орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення договору складає: за стандартною ставкою за весь строк кредитування 30341,06% річних, за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентною ставки 7062,13% річних.

Орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення договору складає: за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 28700,00 грн, за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої ставки 26610,50 грн.

Відповідно до п. 2.1. Договору, товариство надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок клієнта за реквізитами електронного платіжного засобу № НОМЕР_1 .

На підтвердження зарахування кредитних коштів на рахунок відповідача позивач надав лист ТОВ «Пейтек Україна», в якому зазначено, про успішність переказу коштів 22.03.2023 на суму 3500,00 грн, номер картки НОМЕР_1 , номер транзакції в системі - 35463801679471944, призначення платежу: зарахування на картку, маска картки НОМЕР_1 .

28.11.2023 ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Росвен інвест Україна» уклали договір факторингу № 01.02-77/23.

На підтвердження відступлення права вимоги до відповідача позивач надав реєстр боржників б/н до договору факторингу № 01.02-77/23 від 28.11.2032, згідно з відомостями якого від ТОВ «Лінеура Україна» до ТОВ «Росвен інвест Україна» перейшло право вимоги до відповідача.

Також, на підтвердження розміру заборгованості позивачем надано розрахунок заборгованості за кредитним договором №3546380 від 22.03.2023, згідно з відомостями якого заборгованість за кредитним договором не погашена, залишок заборгованості складає 19110,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що позивач довів на підставі належних та допустимих доказів погодження сторонами договору умов про розмір та порядок отриманого кредиту, нарахування процентів за користування ним , а також умови повернення отриманих у позику грошей та плати за користування ними. Натомість, відповідач, не спростував належними, достатніми та допустимими доказами факт отримання кредитних коштів, а також не подав доказів, які підтверджують повернення суми кредиту та/або спростовують правильність наданого позивачем розрахунку заборгованості.

При цьому суд виснував, що саме боржник має доступ до свого рахунку, зазначеного у договорі, тому на підтвердження відсутності надходження коштів від кредитора на виконання укладеного договору мав можливість надати суду виписку по такому рахунку, проте відповідач не скористався правом надання таких доказів до суду.

Колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції у повній мірі погодитись не може, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частинами 1, 2 статті 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно- комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Частиною першою статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Відповідно до частини першої статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Статтею 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

У відповідності до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У позовній заяві ТОВ «Лінеура України» вказує, що договір був підписаний відповідачем одноразовим ідентифікатором у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію».

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).

Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).

Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає, яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Так, судом було встановлено і доводами апеляційної скарги не спростовується, що 22.03.2023 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 3546380 в електронній формі, в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», шляхом його підписання електронними підписами сторін, в тому числі ОСОБА_1 - одноразовим ідентифікатором «Е590».

Як убачається, у пункті 2.1. Договору сторони погодили, що товариство надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту з використанням реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 або іншої платіжної картки клієнта, реквізити якої надані клієнтом товариству з метою отримання кредиту у випадку неможливості зарахування платежу на зазначену платіжну карту з будь-яких причин, які не залежать від товариства (в тому числі, але не виключно у випадку відсутності авторизації платіжної картки).

Отже, виходячи з наведеного, передумовою надання кредиту шляхом перерахування коштів на банківський рахунок позичальника є його заява із зазначенням банківського карткового рахунку, на який товариство має перерахувати необхідні позичальнику кошти.

Згідно положень розділу 6 Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «Лінеура України», товариство зобов`язане перерахувати кошти на платіжну картку, вказану клієнтом, у порядку та строки визначені кредитним договором. Товариство може повідомляти клієнта про факт перерахування коштів шляхом відправки інформаційного повідомлення засобами зв`язку (номер мобільного телефону).

Кредитний договір має консенсуальний характер, оскільки на відміну від договору позики набирає чинності з моменту, коли сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов (ч. 1 ст. 638 ЦК). Це, в свою чергу, надає сторонам кредитного договору право на відмову від надання або одержання кредиту за вже укладеним договором. Таким чином, укладення кредитного договору підтверджує наявність правовідносин, що наділяє сторін певними правами і обов`язками, однак сам факт укладення договору не є беззаперечним доказом наявності заборгованості.

Апеляційний суд враховує правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 по справі № 342/180/17, у якій зазначено, що згідно ч. 1 ст. 1050 ЦК України з урахуванням положень статей 526, 527, 530 ЦК України, кредитор має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Характеристиками доказів є їх належність, достовірність, допустимість та достатність. Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 77 - 80 ЦПК України).

Стаття 80 ЦПК України передбачає достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, за змістом цих норм процесуального права сторона справи зобов`язана та має право довести обставини, на які вона посилається на підставі доказів, які вона надає самостійно або за допомогою суду.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом (ч. 2 ст. 13 ЦПК України).

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч. 3 ст. 13 ЦПК України).

У разі заміни первісного кредитора у зобов`язанні, останній повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, в тому числі і первинні документи, що підтверджують факт виконання свого обов`язку перед позичальником, тобто факт надання коштів у кредит.

Оскільки позивач ТОВ «Свеа Фінанс» посилався на те, що він набув права вимоги за вказаним договором на підставі укладеного договору факторингу, саме на останнього покладено обов`язок з доведення перерахування позичальнику грошових коштів на вказаний ним картковий рахунок.

На підтвердження перерахування коштів ОСОБА_1 за умовами укладеного договору, позивачем ТОВ «Свеа Фінанс», надано лист ТОВ «Пейтек Україна» № 20240304-5175 від 04.03.2024, у якому зазначено, що ТОВ «Пейтек Україна» є фінансовою установою, що має право на надання платіжних послуг. Між ТОВ «Пейтек Україна» та ТОВ «Лінеура Україна» було укладено договір про організацію переказу грошових коштів № 210222-1 від 21.02.2022. Відповідно до зазначеного договору було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта ТОВ «Лінеура Україна»: 22.03.2023 на суму 3500,00 грн, номер картки НОМЕР_1 , номер транзакції в системі - 35463801679471944, призначення платежу: зарахування на картку, маска картки НОМЕР_1 (а. с. 71).

Разом з тим, вказаний лист не підтверджує факт отримання відповідачем коштів на підставі укладеного договору та наявність у відповідача заборгованості перед позивачем у розмірі, який зазначає позивач, а отже є неналежним.

Апеляційний суд враховує, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

Крім того, відповідно до ч. 1 - 4 ст. 13 Закону України «Про електронну комерцію» розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні послуги», «;Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.

Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України, що регулює надання платіжних послуг.

Способи, строки та порядок розрахунків у сфері електронної комерції визначаються в електронному договорі з урахуванням вимог законодавства України.

Продавець (виконавець, постачальник), надавач платіжних послуг, оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала плату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку.

Разом з тим, позивачем не було надано жодного первинного документу, який би засвідчив, що відповідачу по справі були перераховані грошові кошти у розмірах, які зазначені позивачем по справі. Довідка ТОВ «Пейтек Україна» від 04.03.2024, не є первинним бухгалтерським документом, який створено безпосередньо під час банківської операції по перерахуванню коштів та який може підтвердити факт перерахування коштів на картковий (поточний) рахунок фізичної особи, такий як платіжна інструкція або виписка з особового рахунку клієнта.

Відповідно до вимог ч.ч. 3, 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У відповідності до вимог ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Частинами першою-третьою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду, позивач не надав до суду першої інстанції належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження заявлених позовних вимог.

Тобто, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 29.01.2020 по справі 755/18920/18.

Таким чином, обґрунтованими є твердження апелянта щодо відсутності в матеріалах справи доказів на підтвердження факту отримання відповідачем кредитних коштів.

Висновки суду першої інстанцій в тій частині, що саме боржник має доступ до свого рахунку, а заперечуючи проти вимог, має можливість надати суду виписку по такому рахунку, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки саме позивач, звертаючись до суду із вимогами, які вважає обґрунтованими, повинен надати до суду усі належні, достатні, допустимі докази, які містять в собі інформацію щодо предмета доказування, зокрема у цій справі щодо перерахування коштів на банківський рахунок позичальника.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо доведеності позовних вимог у цій частині.

Обґрунтованими також є посилання апелянта на відсутність в матеріалах справи належних та допустимих доказів на підтвердження переходу права вимоги від первісного кредитора до позивача, ураховуючи наступне.

Згідно зі ст.ст. 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Відповідно до ст. 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06.02.2014 № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03.04.2009 №231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі, права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі, шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Відповідно до ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Статтею 204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочину.

Як убачається із матеріалів справи, 28.11.2023 між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Росвен інвест Україна» було укладено договір факторингу № 01.02-77/23, за умовами якого клієнт відступає (передає) фактору права вимоги, а фактор набуває права вимоги від клієнта та сплачує клієнту за відступлення прав вимог фінансування у сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та у строки встановлені цим договором. Загальний розмір заборгованостей складає 96 544 645,40 грн., згідно з реєстром боржників, який складається сторонами в паперовому вигляду та у формі електронного документа.

Реєстр боржників - погоджений сторонами перелік боржників, їх кредитних договорів, права вимог за якими відступаються за цим договором, особистих даних і розмірів грошових зобов`язань кожного з них із зазначенням суми заборгованості, а також інших даних у разі їх наявності у клієнта, за формою, наведеною в додатку 1 до цього договору (п. 1.1. Договору факторингу).

Згідно п. 2.3. Договору факторингу, реєстр боржників на паперовому носії (з основною інформацією за кредитними договорами) підписується уповноваженими представниками сторін і скріплюється печатками сторін і є невід`ємною частиною цього договору. Реєстр боржників у формі електронного документа передається клієнтом фактору на електронному носії (з додатковою інформацією за кредитними договорами) і повинен повністю відповідати реєстру боржників на паперовому носії, підписаному сторонами.

Клієнт зобов`язаний протягом 3-х днів після підписання цього Договору передати фактору у формі електронного документа реєстр боржників за формою, встановленою у додатку 1 до цього договору, з усіма заповненими даними.

Убачається, що укладаючи договір факторингу, сторони обумовили умову, яка полягає у тому, що передача права вимоги здійснюється на підставі Реєстру прав вимог, який є невід`ємним додатком до договорів факторингу, у яких зазначено перелік кредитних договорів та боржників за ними.

Додатком № 1 до договору факторингу № 01.02-77/23 від 28.11.2032 є реєстр боржників № 1 від 28.11.2023 до договору факторингу № 01.02-77/23 від 28.11.2032.

При цьому, як вбачається, зазначений реєстр боржників було підписано до договору факторингу № 01.02-77/23 від 28.11.2032.

Наведене указує на те, що позивачем було долучено до матеріалів справи реєстр боржників № 1 від 28.11.2023 до договору факторингу № 01.02-77/23 від 28.11.2032.

Разом з цим, як убачається, у зазначеному реєстрі відсутня інформація щодо передачу права вимоги за договором № 3546380 від 22.03.2023, боржником за яким є ОСОБА_1 .

Реєстр боржників № 1 до договору факторингу № 01.02-77/23 від 28.11.2032, складений і підписаний лише директором ТОВ «Свеа Фінанс», що не узгоджується із п. 2.2., 2.3. Договору факторингу.

25.03.2024 рішенням єдиного засновника ТОВ «Росвен інвест Україна» було прийнято рішення про зміну назви товариства з ТОВ «Росвен інвест Україна» на ТОВ «Свеа Фінанс».

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що зміст додатків до позовної заяви як кожен окремо, так і у сукупності, належно підтверджують перехід до ТОВ «Свеа Фінанс» права вимоги за договором кредиту, укладеним відповідачем з ТОВ «Лінеура України».

За вказаних обставин, а саме у зв`язку з не доведенням позивачем факту перерахування кредитних коштів з метою доказування виконання умов укладеного договору, а також фактичного користування відповідачем кредитними коштами, з огляду на відсутність в матеріалах справи належних та допустимих доказів на підтвердження переходу права вимоги від первісного кредитора до позивача, підстави для стягнення на користь позивача заборгованості із відповідача у заявленому в позові розмірі відсутні.

Пунктом 2 частини 1 статті 374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частини 1, 2 статті 376 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Отже, ухвалене судом рішення, у зв`язку неправильним застосуванням норм процесуального та матеріального права, а також неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову у зв`язку з недоведеністю заявлених позовних вимог.

Оскільки колегія суддів ухвалює нове рішення і відмовляє у задоволенні позову, з позивача на користь відповідача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3633 грн. 60 коп.

Також, слід зауважити, що дана справа віднесена процесуальним законом до категорії малозначних справ, а тому, в силу положень ч. 6 ст. 19 та ч. 3 ст. 389 ЦПК України, постанова суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 369, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану від його імені та в його інтересах адвокатом Некрасовим Олегом Васильовичем - задовольнити.

Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 09 березня 2026 року у справі за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - скасувати.

Ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа фінанс» (код ЄДРПОУ: 37616221, місцезнаходження: м. Київ, вул. Іллінська, буд. 8) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3 633 (три тисячі шістсот тридцять три) грн. 60 (шістдесят) коп.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач М.І. Оніщук

Судді В.А. Шебуєва

О.В. Кафідова