Суд: Київський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: за законом.
Дата: 20 травня 2026 р.
Справа: №759/19043/25
Суддя: Оніщук Максим Іванович
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
вул. Солом`янська, 2-а, м. Київ, 03110
e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Унікальний номер справи № 759/19043/25 Апеляційне провадження № 22-ц/824/9195/2026Головуючий у суді першої інстанції - Горбенко Н.О. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
21 травня 2026 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі:
суддя-доповідач Оніщук М.І.,
судді Шебуєва В.А., Кафідова О.В.,
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану від його імені та в його інтересах адвокатом Меньківським Володимиром Анатолійовичем, на додаткове рішення Святошинського районного суду міста Києва від 10 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Київської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних щодо предмета спору: Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом,
В С Т А Н О В И В:
У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 , Київської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних щодо предмета спору: Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ), про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 08.12.2025 позовну заяву задоволено. Визнано за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , відповідно до «Технічного паспорту», виготовленого Комунальним підприємством Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації», загальною площею 32.3 м.кв. з яких 18.5 м.кв. житлової площі.
Додатковим рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 10.02.2026 заяву про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Ухвалено додаткове рішення, яким відмовлено ОСОБА_1 у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу. У задоволенні іншої частини вимог заяви відмовлено.
В апеляційній скарзі, позивач, посилаючись на необґрунтованість оскаржуваного рішення, просить додаткове рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове додаткове рішення, яким заяву про стягнення судових витрат задовольнити повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що суд необґрунтовано відмовив у стягненні судових витрат, посилаючись на те, що стороною позивача не було надано доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу. Разом з цим, як вказує, вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу не було заявлено, заявлялися лише вимоги про стягнення судових витрат, що складаються із судового збору та комісії за платіж, а також витрат, понесених у зв`язку із оцінкою майна.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 31.03.2026 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.
Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість додаткового рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як убачається, позивач в позовній заяві заявляв вимоги про покладення судових витрат в сумі 9213 грн. 07 коп. на відповідача ОСОБА_3 .
Постановляючи рішення про задоволення позовних вимог, судом першої інстанції не було здійснено розподіл судових витрат в порядку ст. 141 ЦПК України.
22.01.2026 представник ОСОБА_1 - адвокат Меньківський В.А. звернувся до суду першої інстанції із заявою про ухвалення додаткового рішення в справі, у якій просив, в порядку ст. 270 ЦПК України, ухвалити додаткове рішення та зобов`язати ОСОБА_2 відшкодувати позивачу ОСОБА_1 понесені судові витрати в сумі 9213 грн. 07 коп.
Ухвалюючи додаткове рішення та частково задовольняючи вимоги заяви про ухвалення додаткового рішення, суд першої інстанції виходив з того, що жодних доказів на підтвердження витрат на правову допомогу позивач до матеріалів справи не долучив.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, зважаючи на наступне.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Згідно зі ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно ч. 6 ст. 139 ЦПК України, розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.
Згідно положень статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.
Як вбачається, позивачем було заявлено у позовній заяві до відшкодування судові витрати, які складаються з: судового збору у розмірі 6104 грн. 20 коп., сервісного збору банку (комісія) у розмірі 109 грн. 87 коп., витрат на проведення оцінки майна (квартира) в розмірі 3000 грн.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
На підтвердження понесення судових витрат позивачем було надано:
1) квитанції про сплату судового збору в розмірі 4893 грн. від 01.09.2025 та в розмірі 1211 грн. 20 коп. від 20.08.2025;
2) рахунок-договір на проведення незалежної оцінки нерухомого майна № 29082025 від 29.08.2025, укладений ОСОБА_1 та ТОВ «Базіс-центр», в якому зазначено, що вартість робіт визначається у розмірі 3000 грн., які було сплачено ТОВ «Базіс-центр», про що міститься відмітка у договорі.
Відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення судових витрат, суд першої інстанції виходив з того, що не надано доказів на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу.
Водночас, у цій справі, ОСОБА_1 не було заявлено вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, а заявлено вимоги про розподіл судових витрат, докази понесення яких, було долучено до позовної заяви, про що зазначено у заяві про ухвалення додаткового рішення.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, відшкодування витрат, понесених у зв`язку з реалізацією права на судовий захист у разі подання до особи необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору, припинення порушення прав й стримування від подання безпідставних позовів (скарг).
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції, неповно з`ясувавши обставини справи, дійшов помилкового висновку щодо відсутності підстав для стягнення судових витрат, посилаючись на те, що позивачем не було надано доказів на понесення витрат на професійну правничу допомогу, з огляду на те, що вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу позивач не заявляв, а просив суд ухвалити додаткове рішення, яким стягнути судові витрати, які складаються з: судового збору у розмірі 6104 грн. 20 коп., сервісного збору банку (комісія) у розмірі 109 грн. 87 коп., витрат на проведення оцінки майна в розмірі 3000 грн., а тому ухвалене Святошинським районним судом м. Києва додаткове рішення від 10.02.2026 підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення вимог заяви.
Таким чином, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , з огляду на задоволення позову, підлягають стягненню понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 6104 грн. 20 коп. та витрати на проведення оцінки майна у розмірі 3000 грн.
Водночас, колегія суддів зазначає, що комісія за послуги банку (сервісний збір) не входить до судового збору, а тому стягненню з відповідача на користь позивача не підлягає, у зв`язку з чим заява позивача підлягає частковому задоволенню.
Більш того, слід наголосити, що ухвалюючи додаткове рішення про відмову у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення та стягнення витрат на професійну правничу допомогу, судом першої інстанції порушено вимоги процесуального закону щодо виду судового рішення, яке ухвалюється за наслідками вирішення питання про ухвалення додаткового рішення.
Так, у відповідності до вимог ч. 5 ст. 270 ЦПК України, суд дійшовши висновку про відмову у прийнятті додаткового рішення, постановляє ухвалу, а не ухвалює додаткове рішення про відмову у прийнятті додаткового рішення.
Пунктом 2 частини 1 статті 374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частини 1, 2 статті 376 ЦПК України).
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 372, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану від його імені та в його інтересах адвокатом Меньківським Володимиром Анатолійовичем - задовольнити.
Додаткове рішення Святошинського районного суду міста Києва від 10 лютого 2026 року - скасувати.
Ухвалити нове судове рішення.
Заяву ОСОБА_1 , подану від його імені та в його інтересах адвокатом Меньківським Володимиром Анатолійовичем, про ухвалення додаткового рішення - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 6104 (шість тисяч сто чотири) грн. 20 (двадцять) коп. та витрати на проведення оцінки майна у розмірі 3000 (три тисячі) грн.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення та протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду.
Суддя-доповідач М.І. Оніщук
Судді В.А. Шебуєва
О.В. Кафідова
Оригінал: reyestr.court.gov.ua