Рішення від 21 травня 2026 р. у справі №639/987/26 — Новобаварський районний суд міста Харкова

Справа №635/987/26

Провадження №2/639/1070/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2026 року

Новобаварський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді – Рубіжного С.О.,

за участю секретаря судового засідання – Чубенко О.С.,

представника позивача – Дергачова В.С.,

представника відповідача – Хрустовської О.П.,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи ОСОБА_3 , Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Сергієнко Наталя Вікторівна про визнання недійсним договору про внесення змін до іпотечного договору та визнання припиненим іпотечного договору,

ВСТАНОВИВ:

До Новобаварського районного суду міста Харкова звернулась позивач ОСОБА_1 в особі свого представника адвоката Дергачова В.С.. з позовом до відповідача ОСОБА_2 з вимогами:

- Визнати недійсним Договір про внесення змін до Іпотечного договору, посвідченого 12 грудня 2018 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Сергієнко Н.В. за реєстровим №4645, посвідченого 01 березня 2021 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Сергієнко Н.В. за реєстровим №1356, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

- Визнати припиненим Іпотечний договір, посвідчений 12 грудня 2018 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Сергієнко Н.В. за реєстровим №4645, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , у зв`язку із закінченням строку його дії 13.12.2020 року.

В обгрунтовування позову посилається на те, що 12 грудня 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено в простій письмовій формі Договір позики, у відповідності до умов якого ОСОБА_2 передав, а ОСОБА_3 прийняв у позику 100 000 (сто тисяч) доларів США, що на дату позики становило 2 771 316,50 грн. За умовами Договору позики. Позика є процентною та становить 1% від суми позики за кожен місяць користування позикою. Термін позики був визначений у два роки. Факт отримання грошових коштів за Договором позики у розмірі 100 0001 (сто тисяч) доларів США підтверджується розпискою ОСОБА_3 , написаною останнім власноруч.

12 грудня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено Договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Сергієнко Н.В. за реєстровим №4645, який забезпечував виконання ОСОБА_3 зобов`язання за Договором позики. У відповідності до п. 1.2 Договору іпотеки предметом іпотеки є: нежитлові будівлі літ. А1, загальною площею 1274,9 кв.м., літ. Д-1, загальною площею 52,6 кв.м., літ. Е-1; загальною площею 25,1 кв.м., літ. Ж-1, загальною площею 423,7 кв.м., літ. И-2, загальною площею 796,2- кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Вказані нежитлові будівлі, розташовані на земельній ділянці площею 0,4466 га з кадастровим номером 6310137900:03:007:0012.

Окрім предмету іпотеки на земельній ділянці розташовані наступні об`єкти нерухомого майна: навіс І в літ. Л-1, загальною площею 146,5 кв.м., навіс II, в літ. К-1, загальною площею 63,4 кв.м. Зазначене нерухоме майна належить Позивачу на підставі: Договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Погрібною Т.П. 14.10.2005 року за реєстровим, номером 4137, рішення Господарського суду Харківської області по -справі №29/240-07 від 23.05.2007 року, ухвали Господарського суду Харківської області по`справі №29/240-024.02.2010 року, ухвали Господарського суду Харківської області по справі №29/240-026.04.2010 року, рішення-Господарського суду Харківсько) області по.справі №16/249-09 від 12.01.2010 року та Декларації про готовність об`єкта до експлуатації, зареєстрованої Інспекцією ДАБК у Харківській області,, № НОМЕР_1 від 24.03.2014 року.

Придбання вищевказаного нерухомого майна та його подальша реконструкція провадилась ОСОБА_1 за згодою її чоловіка, ОСОБА_4 ' (далі за текстом - ОСОБА_4 ), шлюб із яким було укладено 26 липня 1986 року. Тому, все майно, що було передано за Договором іпотеки, було придбано в період шлюбу ОСОБА_1 і ОСОБА_4 та є спільним майном подружжя в рівних частинах. В п.2.2 Договору іпотеки зазначено про письмову згоду ОСОБА_4 на укладення Договору іпотеки, яка була нотаріально посвідчена приватним нотаріусом ХМНО Сергієнко Н.В. 12.12.2019 року за реєстровим №4644.

У відповідності до п.8.2 Договору іпотеки, договір закінчує свою дію з припиненням основного зобов`язання та з інших підстав передбачених чинним законодавством України.

11 грудня 2020 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено Додаткову угоду №1 до Договору позики, у відповідності до умов якої ОСОБА_3 та ОСОБА_2 домовились про внесення змін до Договору позики в частині строку його дії, а саме, до строк дії Договору позики становить шість років і строк його дії закінчується 12 грудня 2024 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, що підтверджується Свідоцтвом про смерть, виданим Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Харків) за реєстраційним номером №1348; від 20.01.2021 року.

01 березня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено Договір про внесення змін до Договору іпотеки, який був посвідчений 01.03.2021 року приватним нотаріусом ХМНО Сергієнко Н.В. за реєстровим №1356.

У відповідності до п.1 Договору про внесення змін до Договору іпотеки, сторони домовились про викладення п.1.1 Договору іпотеки в наступній редакції: «Договір забезпечує виконання ОСОБА_3 зобов`язання за Договором позики від 11.12.2020 року. Додатковою угодою МІ від 20.07.2016 року та б)дь-якими додатковими угодами до нього, укладеним між Іпотйкодержателем та Боржником, згідно з умовами якогоІпотекодержателем було надано Боржнику позику у розмірі 100 000 доларів США строком з 12.12.2018 року по 12.12.2024 року, зі сплатою 1% за кожен місяць користування неповернутою сумою позики за договором позики.

По - перше, Позивач вважає Договір від 01.03.2021 року про внесення змін до Договору іпотеки, який був посвідчений 01.03.2021 року приватним нотаріусом ХМНО Сергієнко Н.В. за реєстровим №1356, недійсним. Так, у відповідності до ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

На дату укладення Договору про внесення змін до Договору іпотеки, Позивач не була одноособовим власником майна, зазначеного в Договорі іпотеки, оскільки 1/2- частина вказаного в Договорі іпотеки майна належала ОСОБА_4 , смерть якого, настала ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто до укладення Договору про внесення змін до Договору іпотеки.

З 17 січня 2021 року до дати подання даної позовної заяви поділ майна подружжя не здійснювався, частка не визначалась, а процес прийняття спадщини на теперішній час є незавершеним, що підтверджується документами із спадкової справи.

Якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує дійсність правочину на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України), оспорюваний правочин визнається судом недійсним.

Таким чином, починаючи з 17 січня 2021 року по сьогоднішній день (включаючи дату укладення Договору від 01 березня 2021 року про внесення змін до Договору іпотеки), укладаючи Договір від 01.03.2021 р. про внесення змін до Договору іпотеки, іпотекодавець не була і не є повноцінним власником нежитлових будівель, тобто не мала правоздатності на укладення Договору від 01 березня 2021 року про внесення змін до Договору іпотеки.

Крім того, Договір від 01 березня 2021 року про внесення змін до Договору іпотеки містить посилання на Договір позики від 11.12.2020 року. Додаткову угодою від 20.07,2016 року та будь-які додаткові угоді до неї, які не мають жодного відношення до предмету Договору іпотеки.

За таких обставин. Договір про внесення змін до іпотечного договору, посвідченого 01 березня 2021 року підлягає визнанню недійсним в судовому порядку, (аналогічна позиція міститься у постановах Верховного Суду від 11.08.2021 у справі № 523/7609/17 та від 17.11.2021 у справі № 200/4037/19.)

Щодо вимог про визнання припиненим договору іпотеки зазначає, що у відповідності до п. 1.1 Договору іпотеки, договір забезпечує виконання ОСОБА_3 зобов`язання за Договором позики та будь-якими додатковими згодами до ньогої (основне зобов`язання), укладеним між Іподекодержателем та Боржником, згідно з умовами якого Іпотекодержателем було надано Боржнику позику в розмірі 100 000 доларів США, що, еквівалентно 2 771 316,50 грн. на дату підписання Договору позики за курсом НБУ, строком з 12.12.2018 року по 12.12.2020 року, зі сплатою 1% за кожен місяць користування неповернутою сумою позики за Договором позики.

У відповідності до ст.631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення, якщо інше не визначено законом або договором. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення,; яке мало місце під час дії договору. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення договору, вчинене під час дії цього договору, однак при цьому слід враховувати строки позовної давності, що передбачені ст. 257 ЦК України та ст.258 ЦК України. Так, виходячи із змісту Договору іпотеки, строк його дії становить з 12.12.2018 року по 12.12.2020 року.

В цей період жодних вимог чи претензій з боку Відповідача про наявність порушень. Позивачем як іпотекодавцем чи порушень з боку ОСОБА_3 як боржника за Договором позики на адресу Позивача не надходило.

У відповідності до п.8.2 Договору іпотеки, договір закінчує свою дію з припиненням основного зобов`язання та з інших підстав передбачених чинним законодавством України. Таким чином, з урахуванням викладеного вище Позивач обґрунтовано вважає, що Іпотечний договір, посвідчений 12 грудня 2018 року, є припиненим, оскільки строк його дії, на який він укладався та про який домовлялись сторони, закінчився 13 грудня.2020 року, а з урахуванням вимог ст.257, 258 Цивільного кодексу України - 13 грудня 2023 року.

Ухвалою Новобаврського районного суду міста Харкова від 18 лютого 2026 року позов ОСОБА_1 – залишено без руху.

Надано строк для усунення вказаних недоліків, протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали.

На виконання ухвали суду від 18.02.2026 року представником позивача вказані недоліки позовної заяви були усунуті.

Ухвалою Новобаварського районного суду міста Харкова від 26 лютого 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження. Призначено підготовче судове засідання.

11 березня 2026 року представником відповідача адвокатом Щербініним К.В. в системі «Електронний суд» сформовано відзив на позовну заяву.

В обгрунтовування заперечень зазначає, що відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідач звертає увагу, що: 1) Позивач є власником майна, яке було передано в іпотеку за Іпотечним договором від 12.12.2018; 2) Позивач, як власник майна, власноруч підписала Договір від 01.03.2021 про внесення змін до Іпотечного договору; 3) Позивач жодного разу не вказує, хто ще був співвласником майна станом на 01.03.2021 та чию саме згоду їй треба було отримати на укладення Договору від 01.03.2021 про внесення змін до Іпотечного договору. Враховуючи викладене, Відповідач вважає, що права та інтереси Позивача жодним чином не порушені.

Проти доводів що предмет іпотеки належить в рівних частинах позивачу та ії чоловіку Відповідач заперечує проти такої позиції Позивача, оскільки майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності (ст. 60 Сімейного кодексу України). У позовній заяві Позивач не наводить відомостей про поділ майна, що є у спільній сумісній власності. Більше того, на сторінці 4 позовної заяви Позивач навпаки зазначає: “З 17 січня 2021 року до дати подання даної позовної заяви поділ майна подружжя не здійснювався, частка не визначалась”. Отже, все майно, що було предметом Іпотечного договору від 12.12.2018, належало Позивачу та її чоловіку ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності, без визначення часток кожного з них у праві власності.

Щодо того, що позивач не була одноособовим власником майна, зазначеного в Договорі іпотеки, оскільки ніби-то 1/2-частина вказаного майна належала ОСОБА_4 , смерть якого, настала ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідач заперечує розподіл права спільної сумісної власності на частини. Позивач та її чоловік ОСОБА_4 не здійснювали поділ права спільної сумісної власності. По-друге, підставою для припинення права власності є зокрема смерть власника (п. 11 ч. 1 ст. 346 Цивільного кодексу України). Таким чином, на момент укладення Договору від 01.03.2021 про внесення змін до Іпотечного договору від 12.12.2018 ОСОБА_4 вже не був співвласником майна, що є предметом Іпотечного договору від 12.12.2018. По-третє, ані станом на 01.03.2021, ані на день подання позову до суду, немає будь-яких інших власників майна, переданого в іпотеку, крім Позивача. Більше того, Позивач у своїй заяві жодного разу не вказує, хто ще був співвласником майна станом на 01.03.2021 та чию саме згоду їй треба було отримати на укладення Договору про внесення змін до Іпотечного договору.

Враховуючи викладене, після смерті ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) його право у спільній сумісній власності припинилось. Станом на дату укладення Договору від 01.03.2021 про внесення змін до Іпотечного договору жодних інших співвласників на предмет іпотеки не було. Відтак згода на укладення Договору від 01.03.2021 про внесення змін до Іпотечного договору від жодної іншої особи не вимагалась. Позивач, як власник майна, власноруч підписала Договір від 01.03.2021 про внесення змін до Іпотечного договору. Таким чином, Відповідач вважає твердження Позивача необгрунтованими, безпідставними та такими, що суперечить між собою, а Договір від 01.03.2021 про внесення змін до Іпотечного договору від 12.12.2018 – дійсним.

Посилання в Договорі від 01.03.2021 на Договір позики від 11.12.2020 року та Додаткову угоду № 1 від 20.07.2016 Відповідач вважає, що зазначені цифрові описки не впливають на юридичну суть Договору від 01.03.2021, оскільки у п. 1 Договору від 01.03.2021 прямо зазначено, що він укладається: “У зв`язку з укладенням 11.12.2020 Додаткової угоди № 1 до Договору позики від 12.12.2018”. Підтвердженням того, що має місце цифрова описка, також є дати документів: Договір від 11.12.2020, а Додаткова угода від 20.07.2016, адже дата додаткової угоди не може бути раніше дати основного договору. Крім цього, далі по тексту зазначаються усі умови дійсного Договору позики від 12.12.2018, в редакції Додаткової угоди № 1 від 11.12.2020.

Щодо припинення іпотечного договору Відповідач заперечує таку позицію Позивача виходячи з наступного. Відповідно до п. 8.2 Іпотечного договору від 12.12.2018 Договір закінчує свою дію з припиненням основного зобов`язання та з інших підстав, передбачених чинним законодавством України. Аналогічне положення міститься і в ст. 17 Закон України “Про іпотеку”: Іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору. Відповідач просить звернути увагу суду, що станом на дату подання цього відзиву, так і не відбулось виконання основного зобов`язання. Більше того, Відповідач був змушений цілеспрямовано звертатися з вимогами до ОСОБА_3 (Боржника за Договором позики від 12.12.2018) та до Позивача з метою повернення боргу 100 000,00 (сто тисяч) доларів США та сплати процентів за користування неповерненою позикою – 34 000,00 (тридцять чотири тисячі) доларів США. Документи, що підтверджують направлення вимог додаються до цього відзиву. Проте повернення боргу так і не було здійснено. Враховуючи невиконання основного зобов`язання, Відповідач заперечує про припинення Іпотечного договору від 12.12.2018.

Інших заяв по суті не подано

Ухвалою суду від 03 квітня 2026 року клопотання представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Дергачова Віктора Сергійовича про проведення судових засідань в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та за допомогою додатку EasyСon по цивільній справі №639/987/26 – задоволено.

Ухвалою суду від 08 квітня 2026 рокузакрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив задовольнити, посилаючись на доводи, викладені в позові.

Пресдтавник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечувала, просила в позові відмовити посилаючись на заперечення викладені у відзиві.

Суд заслухавши пояснення представників, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 12 грудня 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено в простій письмовій формі Договір позики, у відповідності до умов якого ОСОБА_2 передав, а ОСОБА_3 прийняв у позику 100 000 (сто тисяч) доларів США, що на дату позики становило 2 771 316,50 грн. За умовами Договору позики. Позика є процентною та становить 1% від суми позики за кожен місяць користування позикою. Строк позики складає два роки. Позичальник зобов`язався повернути позику до 12 грудня 2020 року.

Позивачка ОСОБА_1 перебувала у шлюбі з ОСОБА_4 з 26 липня 1986 року, що підтверджується свідоцтвом № 040153

12 грудня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено Іпотечний Договір, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Сергієнко Н.В. за реєстровим №4645, який забезпечував виконання ОСОБА_3 зобов`язання за Договором позики.

Пунктом 1.1 договору визначено предмет, за яким Договір забезпечує виконання: ОСОБА_5 зобов`язання за Договором позики від 12.12.2018 року. та будь-якими додатковими угодами до нього (надалі - основне зобов`язання), укладеним між Іпотекодержателем та Боржником, згідно з умовами якого Іпотекодержателем було надано Боржнику позику у розмірі 100 000 (сто) тисяч доларів США, що еквівалентно 2 771 316,50 гривень на дату підписання Договору позики за курсом НБУ, строком з 12.12.2018 р. до 1212.2020 р., зі сплатою 1 (одного) відсотку за кожен місяць користування неповернутою сумою позики за Договором позики. Іпотекодавець ознайомлений з умовами основного зобов`язання та отримав копію договору на підставі якого виникло основне зобов`язання. Договором забезпечується обтяження будь - якого збільшення основного зобов`язання та процентів за ним.»

У відповідності до п. 1.2 Договору іпотеки предметом іпотеки є: нежитлові будівлі літ. А1, літ. Д-1, літ. Е-1; літ. Ж-1, літ. И-2, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Вказані нежитлові будівлі, розташовані на земельній ділянці площею 0,4466 га з кадастровим номером 6310137900:03:007:0012.

Зазначене нерухоме майна належить Позивачу на підставі: Договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Погрібною Т.П. 14.10.2005 року за реєстровим, номером 4137, рішення Господарського суду Харківської області по справі №29/240-07 від 23.05.2007 року, ухвали Господарського суду Харківської області по справі №29/240-09 від 24.02.2010 року, ухвали Господарського суду Харківської області по справі №29/240-09 від 26.04.2010 року, рішення Господарського суду Харківської області по справі №16/249-09 від 12.01.2010 року та Декларації про готовність об`єкта до експлуатації, зареєстрованої Інспекцією ДАБК у Харківській області,, № НОМЕР_1 від 24.03.2014 року.

Укладання Договору вчинялось за згодою чоловіка Іпотекодавця, ОСОБА_4 , посвідченої нотаріально посвідчена приватним нотаріусом ХМНО Сергієнко Н.В. 12.12.2019 року за реєстровим №4644.

У відповідності до п.8.2 Договору іпотеки, договір закінчує свою дію з припиненням основного зобов`язання та з інших підстав передбачених чинним законодавством України.

11 грудня 2020 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено Додаткову угоду №1 до Договору позики, у відповідності до умов п.4.1 виклали в редакції « Строк позики складає шість років з моменту укладання договору, тобто Позичальник зобов`язався повернути позику до 12 грудня 2024 року. В п.4.6 визначили строк дії договору позики до 12 грудня 2024 року

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, що підтверджується Свідоцтвом про смерть, виданим Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Харків) від 20.01.2021 року, актовий запис №1348.

01 березня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено Договір про внесення змін до Договору іпотеки від 12 грудня 2018, який був посвідчений 01.03.2021 року приватним нотаріусом ХМНО Сергієнко Н.В. за реєстровим №1356.

У відповідності до п.1 Договору про внесення змін до Договору іпотеки, сторони домовились про викладення п.1.1 Договору іпотеки в наступній редакції: «Договір забезпечує виконання ОСОБА_3 зобов`язання за Договором позики від 11.12.2020 року. Додатковою угодою №1 від 20.07.2016 року та будь-якими додатковими угодами до нього, укладеним між Іпотекодержателем та Боржником, згідно з умовами якого Іпотекодержателем було надано Боржнику позику у розмірі 100 000 доларів США строком з 12.12.2018 року по 12 грудня 2024 року, зі сплатою 1% за кожен місяць користування неповернутоюсумою позики за договором позики.

Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Суд зазначає, що у розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину суд повинен вирішувати питання про спростування презумпції правомірності правочину та має встановити не лише наявність підстав, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним, але й чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення.

Суд врахувовує те, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

При цьому відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові.

Верховний Суд , у своїх постановах неодноразово зазначав, що у разі з`ясування обставин відсутності порушеного права позивача, судам не потрібно вдаватись до оцінки спірного правочину на предмет його відповідності положенням законодавства.

Звертаючись до суду у цій справі, позивач посилався на статті 215,216 ЦК України.

Суд зазначає, що відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Згідно зі статтею 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 цього ж Кодексу.

Так, відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнано судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

Нікчемний правочин є недійсним у силу прямої вказівки закону за фактом наявності певної умови (обставини). Натомість оспорюваний правочин ЦК імперативно не визнає недійсним, допускаючи можливість визнання його таким у судовому порядку на вимогу однієї зі сторін або іншої заінтересованої особи, якщо в результаті судового розгляду буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину в порядку, передбаченому процесуальним законом.

При цьому оспорюваний правочин є вчиненим, породжує юридично значущі наслідки, обумовлені ним, й у силу презумпції правомірності правочину за статтею 204 ЦК України вважається правомірним, якщо не буде визнаний судом недійсним.

Таким чином, при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України право на звернення до суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ЦПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити. Близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Особа, яка звертається до суду з позовом вказує у позові власне суб`єктивне уявлення про її порушене право та/або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (такий правовий висновок Верховного Суду викладений у постановах від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 22.09.2022 у справі № 924/1146/21, від 06.10.2022 у справі № 922/2013/21, від 17.11.2022 у справі № 904/7841/21).

Звертаючись до суду з вимогою про визнання недійсним договору про внесення змін посилається на те, що цей договір порушує права третіх осіб, які мають право на спадщину, до складу якого водить предмета іпотеки, як спільного майна подружжя.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2023 року у справі № 523/8641/15 (провадження № 61-9085сво21) зроблено висновок, що якщо в іпотеку передано майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та на момент такої передачі зареєстровано на праві власності за одним із подружжя, то наступний поділ цього майна з визначенням часток кожного із подружжя, не припиняє іпотеку.

Спільна сумісна власність подружжя припинена шляхом перетворення у спільну часткову власність. Тобто колишнє подружжя залишаються співвласниками майна, що є частковою спільною власністю, право власності до іншої особи не перейшло, а змінено вид спільної власності.

Обов`язки іпотекодавця, коли він є третьою особою в основному правовідношенні, мають виключно майновий характер, а не особистий. Саме майно, а не іпотекодавець (який цілеспрямовано визначив таку форму зобов`язання та конкретне майно), є гарантом виконання основного зобов`язання. Наведене співвідноситься з нормами частини третьої статті 23 Закону України «Про іпотеку», за якими, якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи – іпотекодавця, такий спадкоємець не несе відповідальності перед іпотекодержателем за виконання основного зобов`язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки - Постанова ВП ВС від 25 червня 2025 року у справі № 761/382/21.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19) зазначено: «стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили».

Судом встановлено, що Позивачка укладаючи договір про внесення змін була обізнана про смерть чоловіка, що вказує на ії волевиявлення укладання договору та погодження строку позики. При цьому обставин щодо недобросовісності іпотекодержателя позивачем не доведено..

При цьому не доведено, що цим договором порушуються ії права та інтереси, фактично позов поданий на захист прав та інтересів третіх осіб.

Суд, з врахуванням вищевикладеного, дійшов висновку про недоведеність порушених прав позивача оспорюваним договором а відтак у позові слід відмовити.

Щодо зазначення в договорі про внесення змін, угод основного зобов`язання із іншими датами, суд зазначає , що згідно Наказу Міністерства юстиції України № 3253/5 від 22.12.2010 «Про затвердження Правил ведення нотаріального діловодства», зареєстрованого 23 грудня 2010 р. за № 1318/18613, у разі виявлення нотаріусом у тексті нотаріального документа, який створений ним у результаті вчинення нотаріальної дії, технічної помилки, яка не змінює змісту документа та не впливає на права особи(іб), щодо якої(их) було вчинено нотаріальну дію (описка, друкарська або граматична помилка), нотаріус може виправити таку помилку.

Помилка у тексті нотаріального документа виправляється у всіх примірниках такого документа одночасно.

Виправлення помилки повинно відповідати відомостям, що містяться в документах, які були подані нотаріусу для вчинення нотаріальної дії, або отримані безпосередньо з єдиних та державних реєстрів.

Виправлення технічної помилки застерігається нотаріусом, який вчиняв нотаріальну дію, після посвідчувального напису, із зазначенням дати та проставленням свого підпису і печатки на такому застереженні.

При цьому всі виправлення мають бути зроблені таким чином, щоб можна було прочитати як виправлене, так і помилково написане, а потім закреслене (п. 6.16 Правил)

Щодо припинення іпотечного договору суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 17 ЗУ «Про іпотеку», іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Частиною п`ятою статті 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії договору іпотеки. Закінчення строку дії кредитного договору не звільняє сторони від виконання зобов`язань (частина четверта статті 631 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).

Відповідно до правового висновку, викладеному постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України). Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору.

Представник позивача, посилається на ті підстави припинення іпотечного договору, що строк дії позики діяв з 12.12.2018 по 12.12.2020, тому строк дії договору іпотеки також діяв з 12.12.2018 по 12.12.2020

У відповідності до п.8.2 Договору іпотеки, договір закінчує свою дію з припиненням основного зобов`язання та з інших підстав передбачених чинним законодавством України.

Протягом строку дії договору позики сторони здійснюють свої права та виконують зобов`язання.

Як зазначено вище, закінчення строку дії договору не припиняє зобов`язання, а настає відповідальність.

Також є безпідставними доводи щодо припинення договору з підстав строків позовної давності.

Сплив позовної давності за основним зобов`язанням не є підставою для припинення основного зобов`язання, а отже, іпотеки – правовий висновок Верховного Суду у постанові від 08 квітня 2019 року у справі № 338/1769/15-ц (провадження № 61-26128св18).

Іпотекодавцем не оспорювався договір про внесення змін до договору позики щодо продовження строку позики, який діяв до 12 грудня 2024 року.

Щодо посилань на строки позовної давності, слід зазначити. ідповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (дата набрання чинності 12.03.2020), з урахуванням постанови КМУ №392 від 20.05.2020 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», у чинній редакції, з метою запобгання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 з 12.03.2020 на всій території України встановлено карантин.

Законом України від 30.03.2020 №540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічна: гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби COVID-19 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом її такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України: метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Зазначений Закон України від 30.03.2020 №540-ІХ набрав чинності 02.04.2020.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширеня на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричини коронавірусом SARS-CoV-2" відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенні, території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеку" і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022, дію якого неодноразово продовжено, зокрема, Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 08.11.2023, яким затверджено Указ Президента «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 06.11.2023 № 734/2023.

За приписами пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, який доповнено Законом України № 2120-IX від 15.03.2022 (дата набрання чинності 17.03.2022), у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, і 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

В подальшому пунктом 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, в редакції Закону України № 3450-IX від 08.11.2023 (дата набрання чинності 30.01.2024) зазначені строки були зупинені на строк дії такого стану.

Таким чином, період з 12.03.2020 по 29.01.2024 не включається у перебіг позовної давності за позовними вимогами про стягнення заборгованості за простроченими щомісячними платежами відповідача починаючи з листопада 2019 року.

Відновлення строків позовної давності передбачено Законом від 14.05.2025 №4434-IX "Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності" яким виключено з ЦК України пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення", який набрав чинності 04.09.2025, і саме з цієї дати було поновлено перебіг строків позовної давності до вимог позивача.

Виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист в суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов`язків сторін (статті 3, 12–15, 20 ЦК України), потрібно зробити висновок про те, що в разі невизнання кредитором права іпотекодавця, передбаченого частиною першою статті 593 ЦК України, на припинення зобов`язання, таке право підлягає захисту судом шляхом визнання його права на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України. Отже, право іпотекодавця підлягає судовому захисту за його позовом шляхом визнання іпотеки такою, що припинена, а не шляхом припинення договору іпотеки чи шляхом припинення зобов`язання за договором. Такий правовий висновок сформулював Верховний Суд України у постанові від 04 лютого 2015 року у справі № 6-243цс14, з яким погодився і Верховний Суд, застосувавши його у постанові від 18 вересня 2019 року у справі № 695/3790/15-ц (провадження № 61-7769св18).

На підставі зазначеного, суд вважає безпідставними доводи представнка позивача, щ строк дії договору іпотеки діє протягом строку позики.

Враховуючи наведене, суд не вбачає підстав для задоволення позову в повному обсязі

Згідно п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, до загальних засад цивільного судочинства віднесено справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст. 1 ЦПК України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов`язковість рішень суду до виконання.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Питання щодо розподілу витрат по сплаті судового збору суд вирішує на підставі статті 141 ЦПК України.

Відповідно до ч.1 ,2 ст. 246 ЦПК України, якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 270 цього Кодексу.

У відзиві та у судовому засіданні представником відповідача заявлено, що докази понесених витрат будуть надані в строк, визначений законодавством.

На підставі чого, суд вважає необхідним призначити судове засідання для вирішення питання про розподіл судових витрат.

На підставі зазначеного, керуючись ст.ст.2, 4, 12, 13, 27, 64, 76, 81, 95, 133, 141, ч.4 ст. 223, ч. 2 ст. 247, 258-259, 263-265, 268, 280-282, 354 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи ОСОБА_3 , Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Сергієнко Наталя Вікторівна про визнання недійсним договору про внесення змін до іпотечного договору та визнання припиненим іпотечний договір - відмовити.

Призначити судове засідання для вирішення питання про судові витрати на 09 год. 30 хв. на 02 червня 2026 року в приміщенні Новобаварського районного суду м. Харкова.

Надати стороні відповідача строк до 27 травня 2026 року для надання доказів щодо розміру понесених нею судових витрат.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Найменування сторін

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою::, АДРЕСА_3 ;

Треті особи: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , який зареєстований за адресою: АДРЕСА_4 ;

Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Сергієнко Наталя Вікторівна, АДРЕСА_5 .

Повний текст рішення складено 22.05.2026.

Суддя С.О. Рубіжний