Рішення від 20 травня 2026 р. у справі №346/4234/25 — Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа № 346/4234/25

Провадження № 2/346/267/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2026 р.м. Коломия

Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої - судді Третьякової І.В.,

за участю:

секретарів судових засідань – Гжибовського А.А.,

позивача – ОСОБА_1 ,

представника позивача – ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Коломия в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа – Служба у справах дітей Печеніжинської селищної ради про позбавлення батьківських прав, -

У С Т А Н О В И В:

19.08.2025р. ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила позбавити батьківських прав ОСОБА_3 щодо його малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що сторони перебували між собою у фактичних шлюбних відносинах в яких у них народилася донька ОСОБА_5 . Через пів року після народження дитини, відповідач покинув сім`ю та змінив місце свого проживання. З того часу він не цікавився потребами, розвитком, здоров`ям та умовами проживання дитини. За весь період відповідач не вітав ОСОБА_5 з днем народження та з іншими святами, не дарував подарунків, бачив її лише два рази. Свій обов`язок по утриманню дитини ОСОБА_3 також не виконував, присуджені йому аліменти належним чином не сплачував, внаслідок чого виникла заборгованість. Участі в житті дитини відповідач не бере, в дошкільний навчальний заклад не приводив та не забирав звідти, на профілактичні огляди в медичні заклади дитину не водив. Догляд за дитиною, а також її утриманням займається виключно позивач. Таким чином, ОСОБА_1 вказує, що з моменту припинення шлюбних відносин і до теперішнього часу, відповідач самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків і наміру змінювати свою поведінку не має, що є підставою для позбавлення його батьківських прав згідно п.2 ч.1 ст. 164 СК України.

Ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 28 серпня 2025 року у справі відкрито загальне позовне провадження. Зобов`язано Службу у справах дітей Печеніжинської селищної ради подати до суду письмовий висновок щодо розв`язання спору. Відповідачу роз`яснено його право подати письмовий відзив на позовну заяву разом з доказами, що підтверджують заперечення проти позову.

Відзив на позовну заяву до суду не надходив.

Ухвалою від 27.11.2025р. підготовче провадження у справі було закрито та призначено справу до розгляду по суті.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала та пояснила, що з відповідачем проживала однією сім`єю, як чоловік та жінка в с. Рунгури. В серпні 2018р. провели церковний шлюбний обряд та зіграли весілля, але офіційно свої стосунки в органах РАЦС не реєстрували. В жовтні 2018р. у них народилася донька, яку назвали ОСОБА_5 . Через три місяці після народження дитини, чоловік поїхав на заробітки і вони перестали підтримувати подружні відносини між собою. З того часу батько дитини відвідував свою доньку один раз. Ані в садок, ані в школу батько до дитини не приходив, на мобільний телефон не дзвонить, жодного спілкування з донькою не підтримує. ОСОБА_5 не знає свого батька, хоча постійно запитує у позивача, де і хто її батько. ОСОБА_1 також зазначила, що ніколи не перешкоджала відповідачу спілкуватися з донькою та навпаки пропонувала йому зустрічатися з дитиною, оскільки вважала це важливим для розвитку дівчинки, але ОСОБА_3 сам не бажав в будь-який спосіб підтримувати стосунки з донькою. Добровільно відповідач кошти на утримання дитини не надавав, а тому позивач звернулася до суду з позовом про стягнення з нього аліментів. При примусовому виконанні судового рішення органами ДВС ОСОБА_3 почав сплачувати кошти, однак виконував цей обов`язок не регулярно та мав заборгованість. Жодних привітань і подарунків від батька для доньки ніколи не було. Близько 2 місяців тому відповідач випадково зустрівся з матір`ю позивачки та донькою в місті, але відвернувся та пішов в іншому напрямку. Оскільки ОСОБА_5 не знає та не пам`ятає свого батька, а останній свідомо та умисно не виконує свої батьківські обов`язки, ОСОБА_1 просила задовольнити її вимоги та позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно їхньої доньки.

Представник позивача в судовому засіданні ОСОБА_2 позов підтримала та зазначила, що батько фактично з народження своєї дитини самоусунувся від своїх батьківських обов`язків, життям та розвитком ОСОБА_5 не цікавився, участі в її житті не приймав, вихованням не займався, фінансово не допомагав, її станом здоров`я та матеріальним утриманням не переймався. Вважає, що позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав буде відповідати якнайкращим інтересам дитини, а тому просила задовольнити позовні вимоги з підстав наведених в позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_3 в судові засідання неодноразово не з`являвся, причини неявки суду не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи або розгляд справи за його відсутності до суду не подавав. Про час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та у встановленому законом порядку шляхом направлення судових повісток за зареєстрованою адресою його місця проживання. Однак, поштові відправлення були повернуті до суду без вручення з зазначенням причини «адресат відсутній за вказаною адресою».

Окрім цього, в ході розгляду справи судом було встановлено, що ОСОБА_3 є військовослужбовцем та проходить військову службу в складі в/ч НОМЕР_1 . 12.01.2026р. командиру вказаної частини було направлено копію позовної заяви з додатками, а також судову повістку про виклик для вручення відповідачу.

04.02.2026р. до суду надійшов лист начальника штабу-заступника командира в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_6 , в якому вказано, що ОСОБА_3 проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 . Проте, станом на 04.02.2026р. інформація про місцеперебування вказаного військовослужбовця відсутня. В зв`язку з цим, направлені судом документи були повернуті без вручення відповідачу.

Таким чином, судом було вжито всіх можливих заходів щодо своєчасного та належного виклику відповідача в судове засідання на розгляд справи.

Виходячи з наведеного, відповідно до ст. 223, 280 ЦПК України, суд розглядає справу у відсутності відповідача і ухвалює заочне рішення проти чого позивач в своєму клопотанні від 15.04.2026р. не заперечувала.

Представник третьої особи в судове засідання також не з`явився, письмовим клопотанням, яке надійшло до суду 08.05.2026р. ОСОБА_7 просив розглянути справу за його відсутності, долучений до матеріалів справи висновок підтримує.

Заслухавши пояснення позивача, опитавши дитину та допитавши свідків, дослідивши матеріали справи та оцінивши представлені докази, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження дитини серії НОМЕР_2 .

Предметом спору в даній справі є позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав відносно його малолітньої доньки ОСОБА_4 з підстав ухилення його від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України "Про охорону дитинства").

Відповідно до частини сьомої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією Організації Об`єднаних Націй про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно із частинами першою, другою статті 3 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція ООН про права дитини) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Статтею 9 Конвенції ООН про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно із частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину.

Положеннями вказаної вище статті визначено основні принципи з виховання дітей. Для здійснення цього завдання батьки наділяються батьківськими правами, тобто правом на особисте виховання своїх дітей.

Статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Батьківські права є в той же час і обов`язками батьків з виховання дітей, тому що батьки не тільки володіють правом на виховання дитини, а й мають обов`язок її виховувати. Нездійснення ними своїх прав тягне за собою або повну їх втрату, або тимчасове позбавлення цих прав.

Особи можуть бути позбавленні батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК України.

Відповідно до ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо вона, він не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини, забезпечення безпечних умов життя дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Як роз`яснено у п.п. 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Крім того, зазначені чинники, повинні мати систематичний та постійних характер.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.

Звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин.

При розгляді справ суд застосовує практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та ч. 4 ст. 10 ЦПК України).

Так, Європейський суд з прав людини у справі «Мамчур проти України» ("Mamchur v. Ukraine", заява №10383/09, рішення від 16 липня 2015 року, п. 100) зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте, необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами (письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків).

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

За приписами ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

З матеріалів справи вбачається, що заочним рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 20.12.2019р. стягнено з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 2000,00 грн. щомісячно до досягнення дитиною повноліття.

В довідці державного виконавця від 11.08.2025р. №61129257/12 вказано, що заборгованість згідно виконавчого листа №346/4694/19 від 27.01.2020р. про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 починаючи з 01.10.2019р. становить 33290,00 грн.

Зі змісту характеристики, виданої Рунгурським ліцеєм Печеніжинської селищної ради 07.08.2025р. № 69 слідує, що ОСОБА_4 відвідувала дошкільний підрозділ « ОСОБА_8 » з 01.09.2022р. по 20.06.2025р. і була переведена до 1 класу Рунгурського ліцею. ОСОБА_5 виховується у неповній сім`ї, вихованням дитини безпосередньо займається мама ОСОБА_1 , яка регулярно відвідувала батьківські збори, цікавиться життям дитини, організовує правильне проведення часу з дитиною. У садок ОСОБА_5 завжди приводила і забирала мама. Дитина доглянута і охайна. Батько дитини ніколи не приводив та не забирав дитину, не цікавиться її життям у межах дошкільного закладу, контакту з вихователями не підтримував.

У довідці, виданій амбулаторією загальної практики сімейної медицини с-ща. Печеніжин вказано, що за дитиною ОСОБА_4 , 2018 р.н. здійснює догляд виключно мати ОСОБА_1 . Батько дитини жодного разу не цікавився здоров`ям своєї дитини та не приводив її на профілактичні огляди.

Відповідно до положень ч. 4, 5 ст. 19 СК України, при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Рішенням виконавчого комітету Печеніжинської селищної ради від 11.11.2025р. № 151 було затверджено висновок Комісії з питань захисту прав дітей від 05.11.2025р. про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 .

Згідно, затвердженого вищевказаним рішенням висновку вбачається, що 05.11.2025р. в Печеніжинській селищній раді відбулось засідання Комісії з питань захисту прав дитини на якому розглядалось питання щодо надання до суду висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 . Врахувавши встановлені комісією обставини, виконавчий комітет Печеніжинської селищної ради вважав за доцільне позбавити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 батьківських прав відносно його малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Частинами першою, другою статті 171 СК України встановлено, що дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

Урахування думки дитини щодо її життя передбачає й стаття 12 Конвенції з прав дитини, в якій записано, що Конвенція зобов`язує держави-учасниці забезпечити дитині, здатній формулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що стосуються її, і цим поглядам має приділятись належна увага, згідно з віком дитини та зрілістю.

Опитана в судовому засіданні малолітня ОСОБА_4 пояснила, що на даний час навчається в першому класі Рунгурського ліцею. Проживає в с. Рунгури разом зі своєю мамою ОСОБА_1 та бабусею ОСОБА_9 , які її люблять та піклуються про неї, купляють їй всі необхідні речі, вчать з нею уроки та роблять домашнє завдання. Чи є в неї тато, вона не знає, бо той ніколи до неї не приходив.

Також в якості свідків в судовому засіданні були допитані ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .

Так, свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні пояснила, що є матір`ю позивача та разом з донькою і онукою проживає в с. Рунгури, Коломийського району, Івано-Франківської області. Відповідач життям своєї доньки не цікавиться, не провідує її, навіть на дні народження не вітає та не дарує подарунків. Вказала, що її донька та ОСОБА_3 не перебували у зареєстрованому шлюбі, тільки в церковному, проживали спільно, як чоловік та дружина. У жовтні 2018р. у них народилася донька, а приблизно через пів року вони припинили спільне проживання. Після цього, сторони рідко спілкувалися між собою, 2-3 рази відповідач приїжджав, але з донькою не спілкувався. В грудні 2025р. вона разом з онукою була в ОСОБА_11 та випадково зустріла відповідача, але він навіть не підійшов та не привітався. Участь в матеріальному утриманні своєї дитини ОСОБА_3 також не приймає, аліменти не сплачує, по даному зобов`язанню має заборгованість. Востаннє відповідач приходив до позивачки влітку 2022 року, але з дитиною не спілкувався та не пропонував взяти її з собою на прогулянку, лише подарував іграшки, хоча йому ніхто не забороняв проводити час з донькою. ОСОБА_5 завжди запитує де її тато і чому в інших дітей він є, а в неї немає.

Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні дала покази в яких вказала, що проживає по сусідству з позивачкою, живе напроти неї через дорогу. Їй відомо, що ОСОБА_12 і ОСОБА_13 були одружені, в шлюбі у них народилася донька. Коли дитині було пів року, відповідач пішов від сім`ї і з того часу свідок не бачила аби він приходив до своєї дитини та ставився до неї, як батько. Лише 1 чи 2 рази свідок бачила ОСОБА_3 коли він приїжджав до доньки, оскільки це відбувалося в присутності ОСОБА_10 . Ні ОСОБА_12 , ні її мати, не забороняли батьку спілкуватися з донькою. ОСОБА_5 часто заходить до свідка в гості, але жодного разу про свого тата нічого не розповідала.

Суд зауважує, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Цивільне законодавство передбачає, що така підстава позбавлення батьківських прав як ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини характеризується лише винною поведінкою батьків та свідомим нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків повинно бути навмисним, тобто коли особа повністю розуміє наслідки своєї винної поведінки.

З вказаних обставин необхідно розуміти, що ухилення від виконання батьківських обов`язків та їх невиконання не є тотожними поняттями. Ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, з об`єктивної сторони слід розуміти такі дії чи бездіяльність особи, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов`язків.

При вирішенні спору у вказаній категорії справ необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Судом не встановлено обставини, що хтось чи щось перешкоджає відповідачу брати участь у вихованні дитини, жодних доказів цього суду не надано.

Таким чином, в даній справі вбачається, що відповідач, маючи реальну можливість виконувати свої батьківські обов`язки відносно малолітньої дочки, зокрема, цікавитися її життям та майбутнім, матеріально допомагати, дбати про культурний та духовний розвиток, спілкуватися, сприяти в отриманні освіти, свідомо ухиляється від виконання таких обов`язків, оскільки жодних об`єктивних перешкод для виконання ним батьківських обов`язків, судом не встановлено. Відтак самоусунувшись від виховання та утримання доньки, ОСОБА_3 не виявляє у відношенні до неї батьківської турботи, що вказує на винне та неналежне виконання відповідачем батьківських обов`язків та нехтування своїми батьківськими обов`язками, у розумінні встановлених законодавчих положень.

З вище наведеного вбачається, що відповідач тривалий час свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, тобто систематично, незважаючи на бажання дитини знати свого батька та спілкуватися з ним та відсутність з цього приводу заперечень з боку матері, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки, що розцінюється судом як неможливість змінити поведінку відповідача по відношенню до дитини у кращу сторону.

Враховуючи те, що факт ухилення ОСОБА_3 від виконання своїх батьківських обов`язків по відношенню до ОСОБА_4 підтверджується зібраними у справі доказами, суд доходить висновку про наявність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, що в свою чергу слугуватиме захисту прав дитини у вирішенні всіх її життєвих питань, прав та інтересів.

При цьому, суд зазначає, що позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, на спілкування з дитиною і побачення з нею, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

На підставі викладеного, керуючись ст.. 141, 150, 155, 164-166, 169, 171 СК України, ст.ст. 12, 81, 89, 137, 141, 263-265, 279, 354-355 ЦПК України, суд ,-

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити повністю.

Позбавити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до ч.6 ст. 164 СК України, рішення суду після набрання ним законної сили надіслати органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Івано-Франківського апеляційного суду безпосередньо або через Коломийський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 21.05.2026 року.

Суддя: Третьякова І. В.