Вирок від 17 травня 2026 р. у справі №648/902/20 — Херсонський апеляційний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер справи: 648/902/20

Номер провадження: 11-кп/819263/26

Головуючий в суді І інстанції: ОСОБА_1

Доповідач: ОСОБА_2

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2026 року м. Херсон

Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

за участю:

прокурора ОСОБА_6 ,

захисників: адвоката ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,

обвинувачених ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги прокурора, обвинуваченого ОСОБА_11 , захисника обвинуваченого ОСОБА_10 – адвоката ОСОБА_8 , захисника обвинуваченого ОСОБА_12 – адвоката ОСОБА_7 , захисника обвинуваченого ОСОБА_11 – адвоката ОСОБА_13 на вирок Білозерського районного суду Херсонської області від 12 березня 2021 року в кримінальному провадженні №12020230080000101 від 02.02.2020 року стосовно

ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Керч АР Крим, проживаючого без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:

26.12.2006 року Керченським районним судом АР Крим за ч.2 ст.187, ст.69 КК України до 4 років позбавлення волі;

03.11.2010 року Керченським районним судом АР Крим за ч.2 ст.185, ч.1 ст.277, ч.1 ст.70, ст.71 КК України до 5 років позбавлення волі;

19.02.2015 року Корабельним районним судом м.Миколаєва за ч.3 ст.309 КК України до 5 років 6 місяців позбавлення волі;

21 січня 2020 року Білозерським районним судом Херсонської області за ч.3 ст.185 КК України до 3 років позбавлення волі,

ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с.Червоний Перекоп Каховського району Херсонської області, проживаючого без реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця с.Подівка Каховського району Херсонської області, проживаючого без реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

обвинувачених у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.3 ст.187 КК України,

встановив:

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлених судом першої інстанції обставин.

Вироком Білозерського районного суду Херсонської області від 12 березня 2021 року ОСОБА_10 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.3 ст. 187 КК України, та йому призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 8 (вісім) років з конфіскацією всього належного йому на праві приватної власності майна.

На підставі ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, ОСОБА_10 визначено остаточне покарання шляхом часткового приєднання до основного покарання, призначеного за цим вироком, частини невідбутого покарання за попереднім вироком Білозерського районного суду Херсонської області від 21.01.2020 року, у виді 8 (восьми) років 6 (шести) місяців позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому на праві приватної власності майна.

Ухвалено строк відбування покарання ОСОБА_10 рахувати з моменту оголошення вироку суду 12 березня 2021 року.

ОСОБА_10 зараховано в строк відбування покарання час попереднього ув`язнення, згідно вимог ст.72 ч.5 КК України з розрахунку день за день період з 05 лютого 2020 року по 11 березня 2021 року включно.

Вказаним вироком ОСОБА_12 , визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.3 ст. 187 КК України, та йому призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 7 (сім) років 6 (шість) місяців з конфіскацією частини всього належного йому на праві приватної власності майна.

Ухвалено строк відбування покарання ОСОБА_12 рахувати з моменту оголошення вироку суду 12 березня 2021 року.

ОСОБА_12 зараховано в строк відбування покарання час попереднього ув`язнення, згідно вимог ст.72 ч.5 КК України з розрахунку день за день, період з 18 лютого 2020 року по 11 березня 2021 року включно.

Цим же вироком ОСОБА_11 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.3 ст.187 КК України, та йому призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 7 (сім) років з конфіскацією частини всього належного йому на праві приватної власності майна.

Ухвалено строк відбування покарання ОСОБА_11 рахувати з моменту оголошення вироку суду 12 березня 2021 року.

ОСОБА_11 зараховано в строк відбування покарання час попереднього ув`язнення, згідно вимог ст. 72 ч. 5 КК України з розрахунку день за день період з 18 лютого 2020 року по 11 березня 2021 року включно.

Запобіжний захід ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 залишено тримання під вартою до вступу вироку у законну силу.

Згідно з вироком суду, ОСОБА_10 , будучи раніше судимим за вчинення розбійного нападу та маючи не зняту та непогашену судимість, 02 лютого 2020 року близько 20.00 години, за попередньою змовою з ОСОБА_12 та ОСОБА_11 , прибувши до торгівельного кіоску, розташованого за адресою: Херсонська область, Білозерський район, с. Чорнобаївка, на розі вулиці Польова та автодороги М-14 Одеса-Мелітополь-Новоазовськ, де здійснює свою підприємницьку діяльність ОСОБА_14 , діючи узгоджено, переслідуючи єдиний прямий умисел та керуючись корисливим мотивом, направленим на заволодіння чужим майном, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, відкрито, шляхом вибиття вхідних дверей в торгівельний ларьок та відштовхування потерпілої ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка того дня перебувала на робочому місці, проникли в середину приміщення, де застосовуючи до останньої погрозу застосування насильства, небезпечного для її здоров`я, яка полягала у приставлянні до шиї останньої предмета, схожого на ніж, та утриманні її на підлозі з метою пригнічення волі потерпілої до чинення опору, в зв`язку з чим ОСОБА_16 , будучи реально наляканою, сприймаючи погрозу застосування насильства, як небезпечну для неї, не чинила опору у відкритому заволодінні майном, відкрито заволоділи грошовими коштами в сумі 700 гривень та продуктами харчування а саме:

- 1 пачкою чіпсів ТМ «Сhipster» вагою 130 г. зі смаком сметани і зелені, вартість якої згідно висновку судово-товарознавчої експертизи № 370-МТ від 30.03.2020 станом на 02.02.2020 року могла становити 25 гривень 83 копійки;

-3-ма пачками чіпсів ТМ «Сhipster» вагою по 70 г. зі смаком сметани і зелені, загальна вартість яких згідно висновку судово-товарознавчої експертизи № 370-МТ від 30.03.2020 станом на 02.02.2020 року становила 47 гривень 40 копійок;

-3-ма пачками чіпсів ТМ «САЛО» зі смаком краба вагою по 70 г. кожна, загальна вартість яких згідно накладної №5515 від 29.01.2020 року складає 21 гривню 27 копійок;

-1-ю пачкою сухариків ТМ «Flint» зі смаком холодця і хрона вагою 70г., вартість якої згідно висновку судово-товарознавчої експертизи № 370-МТ від 30.03.2020 станом на 02.02.2020 року могла становити 8 гривень 13 копійок;

-3-ма плитками чорного шоколаду ТМ «Корона» вагою 100 г. кожна, загальна вартість яких згідно висновку судово-товарознавчої експертизи № 370-МТ від 30.03.2020 станом на 02.02.2020 року становила 56 гривень 49 копійок;

-4-ма снеками «САЛО.uа», вагою 70 г. кожна, загальна вартість яких згідно висновку судово-товарознавчої експертизи № 370-МТ від 30.03.2020 станом на 02.02.2020 року становила 34 гривні 20 копійок;

-3-ма пачками грильяжу рисового торгової марки «Попкорник» вагою 52 г. кожна, загальна вартість яких, згідно висновку судово-товарознавчої експертизи № 370-МТ від 30.03.2020 станом на 02.02.2020 року становила 18 гривень 48 копійок;

-3-ма пачками фундука у молочному шоколаді ТМ «Міllennium» Golden Nuts вагою 50г. кожна, загальна вартість яких згідно висновку судово-товарознавчої № 370-МТ від 30.03.2020 станом на 02.02.2020 року становила 36 гривень 30 копійок;

-6-ма поліетиленовими пакетами зеленого кольору на максимальну вагу 50 кг., загальна вартість яких згідно висновку судово-товарознавчої експертизи № 370-МТ від 30.03.2020 станом на 02.02.2020 року становила 8 гривень 76 копійок;

-24 стіки кави «3 в 1» фірми «Якобз» Dynamix Energy, загальна вартість яких згідно висновку судово-товарознавчої експертизи № 370-МТ від 30.03.2020 станом на 02.02.2020 року становила 79 гривень 20 копійок;

-2-ма банками консерви «Кілька в томаті » ТМ «Господарочка» вагою 240 г. кожна, загальна вартість яких згідно висновку судово-товарознавчої експертизи № 370-МТ від 30.03.2020 станом на 02.02.2020 року становила 31 гривню 22 копійки;

-2-ма банками паштету печінкового ТМ «Мeet selected» вагою 240 г. кожна, загальна

вартість яких згідно висновку судово-товарознавчої експертизи № 370-МТ від 30.03.2020 станом на 02.02.2020 року становила 39 гривень 60 копійок;

-3-ма банками паштету м`ясного ТМ «Мeet selected» вагою 240 г. кожна, загальна вартість яких згідно висновку судово-товарознавчої експертизи № 370-МТ від 30.03.2020 на 02.02.2020 року становила 66 гривень 24 копійки;

-1-ю банкою маслин, торгової марки «ALMA DEL REY», з кісткою вагою 300 г., вартість якої згідно висновку судово-товарознавчої експертизи № 370-МТ від 30.03.2020 станом на 02.02.2020 року могла становити 29 гривень 44 копійки;

-2-ма банками джему, торгової марки «Dnipro», об`ємом 250 г. кожна зі смаком полуниці, загальна вартість яких згідно висновку судово-товарознавчої експертизи № 370-МТ від 30.03.2020 станом на 02.02.2020 року становила 40 гривень;

-1-ю банкою джему, торгової марки «Dnipro», об`ємом 250 грам зі смаком смородини, вартість якої згідно висновку судово-товарознавчої експертизи № 370-МТ від 30.03.2020 станом на 02.02.2020 року могла становити 20 гривень;

-1-ю пляшкою газованої мінеральної води ТМ «Каховка», об`ємом 2 л., вартість якої згідно висновку судово-товарознавчої експертизи № 370-МТ від 30.03.2020 станом на 02.02.2020 року могла становити 10 гривень 93 копійки;

-1-ю пляшкою квасу «Старокиївський Білий» ТМ «Оболонь», об`ємом 2 л., вартість якої згідно висновку судово-товарознавчої експертизи № 370-МТ від 30.03.2020 станом на 02.02.2020 року могла становити 27 гривень 02 копійки;

-5-ма пляшками безалкогольного енергетичного напою «Вurn» ENERGY DRINK об`ємом 250 мл. кожна, загальна вартість яких згідно висновку судово-товарознавчої експертизи № 370-МТ від 30.03.2020 станом на 02.02.2020 року могла становити 106 гривень 50 копійок;

-3-ма банками енергетичного напою «Dragon», об`ємом 0,5 мл. кожна, загальна вартість яких згідно висновку судово-товарознавчої експертизи № 370-МТ від 30.03.2020 станом на 02.02.2020 року становила 38 гривень 10 копійок;

-10-ма тетрапаками соку ТМ «Соковита», об`ємом по 200 мл., яблуко-персик, загальна вартість яких згідно висновку судово-товарознавчої експертизи № 370-МТ від 30.03.2020 станом на 02.02.2020 року могла становити 56 гривень 60 копійок;

-11-ма тетрапаками соку ТМ «Соковита», об`ємом по 200 мл., мультіфрукт, загальна вартість яких згідно висновку судово-товарознавчої експертизи №370-МТ від 30.03.2020 станом на 02.02.2020 року могла становити 55 гривень 30 копійок;

-3-ма пляшками пива безалкогольного ТМ «Оболонь», об`ємом по 0,5 л. кожна, загальна вартість яких згідно висновку судово-товарознавчої експертизи № 370-МТ від 30.03.2020 станом на 02.02.2020 року могла становити 51 гривню 69 копійок;

-3-ма пляшками пива безалкогольного ТМ «Budd», в металевій банці, об`ємом 0,5 л. загальна вартість яких згідно висновку судово-товарознавчої експертизи № 370-МТ від 30.03.2020 станом на 02.02.2020 року могла становити 60 гривень 03 копійки;

-16-тю пляшками горілки торгівельної марки «Пшенична», в скляній тарі, об`ємом 0,5 кожна, чим спричинили потерпілій ОСОБА_14 матеріальну шкоду на загальну суму 968 гривень 73 копійки, а також заволоділи мобільним телефоном Huawei Y3, вартість якого згідно висновку судово-товарознавчої експертизи № 370-МТ від 30.03.2020 станом на 02.02.2020 року могла становити 1030 гривень, спричинивши тим самим потерпілій ОСОБА_15 матеріальну шкоду на вищевказану суму, після чого зникли з місця скоєння злочину та розпорядились майном на власний розсуд.

Вищевказані дії ОСОБА_10 судом кваліфіковані за ч.3 ст. 187 КК України, як напад з метою заволодіння чужим майном (розбій), поєднаний із погрозою застосування насильства, небезпечного для здоров`я особи, яка зазнала нападу, вчинений за попередньою змовою групою осіб, поєднаний з проникненням у інше приміщення, вчинений особою яка раніше вчинила розбій.

Дії ОСОБА_12 судом кваліфіковані за ч.3 ст.187 КК України, як напад з метою заволодіння чужим майном (розбій), поєднаний із погрозою застосування насильства, небезпечного для здоров`я особи, яка зазнала нападу, вчинений за попередньою змовою групою осіб, поєднаний з проникненням у інше приміщення.

Дії ОСОБА_11 судом кваліфіковані за ч.3 ст.187 КК України, як напад з метою заволодіння чужим майном (розбій), поєднаний із погрозою застосування насильства, небезпечного для здоров`я особи, яка зазнала нападу, вчинений за попередньою змовою групою осіб, поєднаний з проникненням у інше приміщення.

Вимоги апеляційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали.

В апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи доведеність вини та правильність кваліфікації дій обвинувачених, просить вирок Білозерського районного суду Херсонської області від 12 березня 2021 року стосовно ОСОБА_10 та ОСОБА_12 скасувати та ухвалити новий вирок, яким призначити

ОСОБА_10 за ч.3 ст.187 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років з конфіскацією усього належного на праві власності майна.

На підставі ч.1 ст.71 КК України, шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання, призначеного вироком Білозерського районного суду Херсонської області від 21 січня 2020 року, остаточно призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років 6 місяців з конфіскацією усього належного на праві власності майна.

ОСОБА_12 призначити покарання за ч.3 ст.187 КК України у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією усього належного на праві власності майна.

В решті вирок суду просить залишити без змін.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги прокурор зазначив, що вирок Білозерського районного суду Херсонської області від 12 березня 2021 року є незаконним в частині призначеного ОСОБА_10 та ОСОБА_12 покарання у зв`язку із невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості.

Вказує, що суд першої інстанції необґрунтовано призначив ОСОБА_10 за ч.3 ст.187 КК України покарання, що наближене до нижньої межі санкції даної норми, та приєднавши за ч.1 ст.71 КК України лише 6 місяців як частину невідбутого покарання за попереднім вироком.

Поза увагою суду залишилось те, що ОСОБА_10 при очевидних доказах винуватості свою вину не визнав, вчинив злочин, який відноситься до категорії особливо тяжких. Крім того ОСОБА_10 неодноразово вчиняв злочини, в тому числі і розбійний напад, судимість за який не знята та не погашена за вироком Керченського районного суду від 26 грудня 2006 року. ОСОБА_10 не має офіційної роботи, стійких соціальних зв`язків чи утриманців, характеризується негативно. Також наявна обставина, що обтяжує покарання – рецидив злочинів, що свідчить про свідоме ігнорування обвинуваченим ОСОБА_10 загальнолюдських норм та правил поведінки і небажання виправлятись.

На думку прокурора зазначені обставини свідчать про те, що призначене покарання не виконає мету у виді виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів і не є співмірним між тяжкістю вчиненого та наслідками.

Також на думку прокурора суд призначив ОСОБА_12 покарання, що не відповідає ступеню тяжкості скоєного та особі винного.

Звертає увагу, що ОСОБА_12 згідно довідки про судимість 27 червня 2019 року повідомлено про підозру Корабельним ВП ХВП ГУНП в Херсонській області у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.186 КК України. У зв`язку з переховуванням від органів досудового розслідування та суду був оголошений у розшук. Ухвалою слідчого судді Херсонського міського суду Херсонської області від 16 вересня 2019 року Ковиршину обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою із можливістю внесення застави у сумі 4014 гривень, яку було сплачено та в подальшому, звернено в дохід держави за невиконання обов`язків, покладених судом.

ОСОБА_12 винуватість в інкримінованому йому злочину не визнав, не розкаявся. Навість за ті дії, які визнавав у судовому засіданні вибачення у потерпілої не просив, що свідчить про зухвале ставлення до вчиненого та небажання зробити висновки з метою виправлення.

В доповненнях до апеляційної скарги прокурор просить вирок Білозерського районного суду Херсонської області від 12 березня 2021 року стосовно ОСОБА_10 , ОСОБА_12 скасувати в частині призначеного покарання та ухвалити новий вирок, а стосовно ОСОБА_11 вирок змінити.

Просить ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_10 за ч.3 ст.187 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років з конфіскацією усього належного на праві власності майна.

На підставі ч.1 ст.71 КК України, за сукупністю вироків, визначити ОСОБА_10 остаточне покарання шляхом часткового приєднання до основного покарання, призначеного за цим вироком, частини невідбутого покарання за попереднім вироком Білозерського районного суду Херсонської області від 21 січня 2020 року, у виді позбавлення волі на строк 10 років 6 місяців з конфіскацією усього належного на праві власності майна.

Вказати, що строк відбуття основного покарання у виді позбавлення волі ОСОБА_10 , слід обчислювати з моменту набрання вироком законної сили.

На підставі ч.5 ст.72 КК України зарахувати ОСОБА_10 у строк відбування покарання строк його попереднього ув`язнення в період часу з 05 лютого 2020 року по день набрання вироком законної сили, із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

ОСОБА_12 призначити покарання за ч.3 ст.187 КК України у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією усього належного на праві власності майна.

Вказати, що строк відбуття основного покарання у виді позбавлення волі ОСОБА_12 , слід обчислювати з моменту набрання вироком законної сили.

На підставі ч.5 ст.72 КК України зарахувати ОСОБА_12 у строк відбування покарання строк його попереднього ув`язнення в період часу з 18 лютого 2020 року по день набрання вироком законної сили, із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Вказати, що строк відбуття основного покарання у виді позбавлення волі ОСОБА_11 , слід обчислювати з моменту набрання вироком законної сили.

На підставі ч.5 ст.72 КК України зарахувати ОСОБА_11 у строк відбування покарання строк його попереднього ув`язнення в період часу з 18 лютого 2020 року по день набрання вироком законної сили, із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Вказати, що процесуальні витрати на проведення судових експертиз від 07 лютого 2020 року №100-ДК у розмірі 942,06 гривень, від 10 лютого 2020 року №127-ДК у розмірі 1256,08, від 15 лютого 2020 року №120-ДК у розмірі 942,06 гривень віднести на рахунок держави.

У решті вирок суду просить залишити без змін.

В доповненнях до апеляційної скарги прокурор зазначив, що суд першої інстанції безпідставно визначив початком строку відбування покарання обвинуваченими дату ухвалення вироку, та не зарахував обвинуваченим до покарання строк попереднього ув`язнення. Також у резолютивній частині вироку не визначив порядок розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_11 просить змінити вирок Білозерського районного суду Херсонської області 12 березня 2021 року стосовно нього та перекваліфікувати його дії на ч.1 ст.396 КК України як заздалегідь необіцяне приховування особливо тяжкого злочину і призначити покарання в межах санкції даної статті.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що кваліфікація його дій за ч.3 ст.187 КК України як розбій є невірною, оскільки наявним в матеріалах справи доказами не підтверджується вчинення ним саме вказаного злочину. На думку обвинуваченого його дії слід кваліфікувати за ч.1 ст.396 КК України.

Зазначає, що безпосередньої участі в грабежі не приймав, про проникнення до ларька заздалегідь не домовлялися. З власної ініціативи підійшов до ларька замовити каву. Почув крики хлопців. Припустив, що там відбувається, але до ларька не заходив, відійшов в сторону від ларька та чекав там хлопців. Коли вони вийшли пішов разом в сторону кладовища.

На думку обвинуваченого ОСОБА_11 відповідні обставини підтверджені як показаннями ОСОБА_12 , так і показаннями ОСОБА_10 , який підтвердив показання ОСОБА_12 та відмовився від своїх показань, наданих під час слідчого експерименту, оскільки надавав їх під впливом погроз працівників поліції.

Зазначає, що жоден із допитаних свідків не надав інформації, яка б підтверджувала його безпосередню участь у грабежі.

Крім того, на думку обвинуваченого ОСОБА_11 суд необґрунтовано послався на доказ, який є недопустимим, а саме протокол огляду від 03.02.2020 за заявою ОСОБА_10 , оскільки дана слідча дія проведена без участі захисника, хоча на той час участь захисника була обов`язковою.

В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_11 – адвокат ОСОБА_13 просить вирок Білозерського районного суду Херсонської області від 12 березня 2021 року стосовно ОСОБА_11 змінити та перекваліфікувати його дії на ч.1 ст.396 КК України і призначити покарання в межах санкції даної статті.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що наявними в матеріалах кримінального провадження доказами не доведено співучасть ОСОБА_11 у вчиненні злочину.

Так, ОСОБА_11 в судовому засіданні пояснив, що відпочивав разом з ОСОБА_17 і ОСОБА_18 , алкоголь не вживав. Вирішили піти до та зустрітись зі знайомим на ім`я ОСОБА_19 . Вийшли на трасу. Він пішов до ларька замовити каву, почув крики хлопців, припустив, що там відбувається, але до ларька н заходив. Відійшов в сторону від ларька та чекав там хлопців. Коли вони вийшли, пішов разом з ними в сторону кладовища. Участі у вчиненні злочину не приймав. На шляху до ларька ОСОБА_20 і ОСОБА_21 не домовлялися про проникнення до ларька.

Також захисник ОСОБА_13 посилається на недопустимість як доказу протоколу огляду від 03 лютого 2020 року за участю ОСОБА_10 . Так, відомості до ЄРДР за повідомленням потерпілої ОСОБА_15 було внесено 02 лютого 2020 року за ч.3 ст.187 КК України, який є особливо тяжким злочином. Водночас згідно з розпискою та протоколом огляду від 03 лютого 2020 року ОСОБА_10 добровільно видав працівникам поліції порожні пляшки з під горілки, банку та пляшку з-під енергетичного напою та упаковку чіпсів. Відповідно до положень ст.ст.42, 208, 209 КПК України на той момент він вже вважався затриманим та підозрюваним у вчиненні особливо тяжкого злочину, але обов`язкова участь захисника не була забезпечена.

В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_10 – адвокат ОСОБА_8 , просить вирок Білозерського районного суду Херсонської області від 12 березня 2021 року стосовно ОСОБА_10 за ч.3 ст.187 КК України скасувати та призначити новий розгляд справи в суді першої інстанції.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги захисник ОСОБА_8 зазначив, що в мотивувальній частині вироку суд послався на обвинувачення, яке було пред`явлено ОСОБА_10 органами досудового розслідування за ч.3 ст.187 КК України. Натомість дії інших обвинувачених судом не деталізовані, а тільки кваліфіковані за ч.3 ст.187 КК України.

На думку захисника показання потерпілої ОСОБА_15 викликають сумніви в їх правдивості стосовно застосування обвинуваченими предмета схожого на ніж при нападі на неї. Зокрема потерпіла суду пояснила, що не впізнає обвинувачених як осіб, що скоїли напад на неї та заволоділи майном. Вона зазначила, що до її шиї був приставлений ніж з чорним лезом, а її саму нападник повалив на підлогу та утримував руками.

Однак на підтвердження чи спростування показань потерпілої судово-медична експертиза не призначалася для з`ясування наявності тілесних ушкоджень від застосування ножа або синців від стискання шиї рукою.

Зазначає, що частина наданих прокурором письмових доказів є недопустимими.

Так, протоколи пред`явлення обвинувачених для впізнання від 05 лютого 2020 року не містять даних про те де слідчий отримав фотографії як самих обвинувачених, так і фотографії статистів. Крім того суду були надані фотокопії фотографій, хоча відповідно до вимог ст.99 КПК України сторона кримінального провадження зобов`язана надати суду оригінал документа.

Також протокол пред`явлення ОСОБА_10 для впізнання потерпілій є недопустимим через те, що особи, яких впізнала ОСОБА_15 були різного віку та одягнуті в різний одяг на тлі яких ОСОБА_10 , який був одягнутий в чорну куртку із зеленою застібкою виділявся своїм зовнішнім видом.

Крім того, недопустимими є протокол огляду від 03 лютого 2020 року та заява ОСОБА_10 згідно з якими останній поблизу двору будинку АДРЕСА_3 , добровільно видав працівникам поліції шість порожніх пляшок від горілки, пива та інші пляшки.

Так, вступна частина протоколу не містить прізвища всіх учасників огляду речей, які були добровільно видані, проте заключна частина протоколу містить прізвища не тільки понятих, але й учасників процесуальної дії – ОСОБА_22 , ОСОБА_10 та ОСОБА_23 . Крім того слідчим не зазначено ким конкретно видано зазначені речі. Описова частина протоколу містить посилання слідчого на проведення фото та відео фіксації процесуальної дії за допомогою фотоапарата «Sony» без посилання на технічні характеристики та носій інформації.

Також рукописний текст протоколу огляду та відеозапис, що долучений до нього, мають суттєві розбіжності. В протоколі слідчий зазначив, що ним оглянуті пусті пляшки з під горілки, пива та інших напоїв, але на відеозаписі ці дії відсутні.

Крім того, в час коли слідчий проводить огляд речей, виданих обвинуваченим (з 15:00 до 16:05) у присутності понятих та інших осіб, серед яких ОСОБА_23 , остання допитувалася працівником поліції (з 15:20 по 15:30), що підтверджується реєстром матеріалів досудового розслідування.

Крім того, на момент складання протоколу огляду ОСОБА_10 фактично був затриманий за скоєння кримінального правопорушення, однак протокол про його затримання в порядку ст.208 КПК України слідчим не складався, а до моменту обрання йому 05 лютого 2020 року запобіжного заходу він знаходився в приміщенні Білозерського ВП ГУНП в Херсонській області. У зв`язку із цим було порушено право на захист обвинуваченого.

Також наявні порушення при оформленні слідчого експерименту від 24 березня 2020 року за участю підозрюваного ОСОБА_10 . Так, суду було надано DVD-диск із записом процесуальної дії. У зв`язку із тим, що запис був неякісним, суд задовольнив клопотання прокурора про витребування у експерта другої копії запису проведеного слідчого експерименту за участю ОСОБА_10 від 24 березня 2020 року. Однак друга копія, що була надана прокурором не була опечатана, були відсутні підписи осіб, які виготовили цю копію, а також не було посилання на процесуальну дію.

Таким чином стороною обвинувачення суду не було надано оригінал носія інформації на якому було зафіксовано слідчий експеримент за участю обвинуваченого ОСОБА_10 . Крім того при наданні слідчим доступу до матеріалів досудового розслідування в порядку ст.290 КПК України обвинувачений не був ознайомлений із відеозаписами процесуальних дій за його участю.

Також на думку захисника не було належним чином перевірено твердження обвинуваченого ОСОБА_10 про застосування до нього недозволених методів слідства. Вказане питання мало бути перевірене шляхом проведення ефективного офіційного розслідування. На думку захисника факт перебування обвинуваченого ОСОБА_10 з 03 лютого 2020 року по 05 лютого 2020 року в Білозерському відділі поліції не суперечить його твердженням про застосування тиску з боку працівників поліції не суперечить

Крім того, на думку захисника суд у вироку мав визначити кінцеву дату закінчення строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_10 . Відповідно до ухвали Білозерського районного суду Херсонської області від 01 лютого 2021 року ОСОБА_10 продовжено строк тримання під вартою до 02 квітня 2021 року, тому він мав бути звільнений по закінченню даного строку.

В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_12 – адвокат ОСОБА_7 , просить вирок Білозерського районного суду Херсонської області від 12 березня 2021 року скасувати та постановити виправдувальний вирок стосовно обвинуваченого ОСОБА_12 .

В обґрунтування вимог апеляційної скарги захисник ОСОБА_7 зазначив, що стороною обвинувачення не надано переконливих доказів наявності в діянні обвинуваченого ОСОБА_12 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.187 КК України.

Так, свідки сторони обвинувачення, які були допитані в судовому засіданні жодним чином достовірно не підтвердили здійснення ОСОБА_12 нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднане із насильством, небезпечним для життя чи здоров`я будь-якій особі.

Крім того, у вироку не зазначено в чому саме полягало зі сторони обвинуваченого ОСОБА_12 насильство, небезпечне для життя та здоров`я потерпілої. Будь-яке підтвердження того, що потерпілій здійснювалися погрози вбивства чи заподіяння тілесних ушкоджень відсутнє. Будь-якого ножа чи предмета схожого на ніж не було знайдено та надано в якості доказу.

Крім того на думку захисника у даному кримінальному провадженні порушено право на захист обвинуваченого ОСОБА_12 , оскільки 14 лютого 2020 року йому було вручено повідомлення про підозру за ч.3 ст.187 КК України без участі захисника. Таким чином на момент вручення ОСОБА_12 обвинувального акта, останній не мав статусу підозрюваного, оскільки повідомлення про підозру йому було вручене з порушенням норм законодавства.

Мотиви суду апеляційної інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, позиції сторін, в судових дебатах сторони залишилися на своїх позиціях, заслухавши останнє слово обвинувачених, вивчивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до вимог ст.370 КПК України, судове рішення має бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом, відповідно ст. 94 КПК України, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно статті 392 КПК України рішення суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом з точки зору його законності і обґрунтованості, тобто відповідності нормам матеріального і процесуального закону фактичним обставинам справи, доказам, дослідженим у судовому засіданні.

Відповідно до вимог ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно з ст. 84 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Стаття 94 КПК України передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

На переконання суду апеляційної інстанції місцевий суд в повній мірі дотримався вказаних вимог законодавства, оскільки висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості обвинувачених у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.187 КК України, ґрунтується на об`єктивно з`ясованих обставинах та підтверджений доказами, які досліджено та оцінено за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК України та є правильним.

Так, обвинувачений ОСОБА_10 та обвинувачений ОСОБА_12 під час судового розгляду свою вину у вчиненні інкримінованого правопорушення визнали частково підтвердили факт відкритого заволодіння майном потерпілих 02.02.2020, проте заперечили факт погрози застосування до потерпілої ОСОБА_15 насильства, небезпечного для здоров`я, з використанням ножа, а також попередньої змови на вчинення злочину. Також заперечили факт перебування в приміщенні кіоску ОСОБА_11 .

Обвинувачений ОСОБА_11 свою вину у вчиненні злочину не визнав та зазначив, що не приймав участь у грабежі, до кіоску підійшов купити каву та надалі стояв осторонь.

Водночас, суд першої інстанції таку позицію обвинувачених відкинув та прийшов до висновку, що зазначені твердження обвинувачених спростовуються відомостями, що містяться у досліджених в ході судового розгляду доказах і констатував, що вказаними відомостями підтверджується вчинення обвинуваченими за попередньою змовою групою осіб саме злочину, передбаченого ч.3 ст.187 КК України.

Такі висновки суд першої інстанції обґрунтував тим, що винуватість обвинувачених у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, повністю підтверджується доказами, наданими стороною обвинувачення , що були досліджені в ході судового розгляду. Зокрема суд першої інстанції послався на:

показання потерпілої ОСОБА_15 яка пояснила, що 02.02.2020 перебувала на робочому місці в торгівельному ларьку, який розташований поблизу ринку на об`їзній дорозі в с. Чорнобаївка та розмовляла по мобільному телефону з власницею кіоску. Підійшов один хлопець до віконця та замовив каву, але в цей час почали стукати та вибивати двері до кіоску, намагаючись їх виламати. Вона повідомила про це власницю кіоска, каву не встигла зробити, повернула 20 грн. та хлопець одразу зник, спитала «хто там», проте їй не відповідали, вона відчинила двері. Побачила два силуети, які були вище зростом за неї та одягнуті в темний одяг, один з чоловіків був одягнутий в темну кофту із застібкою-«змійка» зеленого кольору, на голові кепка чи капюшон. Чоловік, який стояв першим, схопив її рукою за волосся, це відбувалося дуже швидко, вона побачила ніж з темним лезом, відчувала лезо ножа на шиї. Цей чоловік тримаючи її за волосся, розвернув її до себе спиною, вона схопилася за одвірки, а хтось вдарив її по спині та руці, її заштовхали у середину ларька, наказали лягти на підлогу і лежати, вона підкорилася, бо боялася за своє життя. Лежала на підлозі поблизу холодильника, а від неї вимагали алкогольні напої та цигарки. Вона чула як відкрили холодильник, а також як шаруділи пакети і брали товар, що саме брали, вона не бачила. Також пояснила, що спочатку у приміщенні кіоску нападаючих було двоє, а потім з`явилася ще одна людина, але вона не може сказати чи був це той самий чоловік, який замовляв каву, оскільки не бачила, хто увійшов. Проте, у кіоску було троє осіб, бо перший нападаючий увесь час тримав її за шию, утримуючи на підлозі, а в цей час двоє, з різних боків від неї одночасно брали товар та складали його у пакети, все це тривало хвилин 10. Той, хто її утримував, наказав лежати і не підводитися, після того, як нападники пішли вона, побоюючись їх повернення, продовжувала лежати на підлозі, а хвилин через 5-10 прийшла власниця кіоска, яка викликала поліцію. Вони з останньою перерахували товар та виявили, що зникли продукти харчування, гроші та її мобільний телефон. Під час слідства вона упізнала тільки чоловіка, який замовляв каву, упізнати обличчя чоловіків, які одразу увійшли до приміщення кіоску вона не зможе, бо вони були одягнуті в темний одяг, на голові були чи капюшон, чи кепка.

показання потерпілої ОСОБА_14 , яка пояснила, що 02.02.2020 розмовляла по мобільному телефону з ОСОБА_24 та остання під час розмови повідомила їй, що хтось вибиває вхідні двері у приміщення ларька. Хвилин через 5 вона пішла до ларька, побачила, як троє людей йшли в напрямку від нього, в руках першого з них бачила пакети в руках та вирішила, що то її пакети, бо в кіоску були такі саме пакети. Коли прийшла до ларька побачила ОСОБА_16 , яка сиділа і плакала, вона одразу викликала поліцію та повернулася до дому за чоловіком, разом з ним поїхали на машині щоб знайти цих людей, але нікого не знайшли. Повернувшись до ларька, перерахували товар та виявили нестачу, на яку суму точно не пам`ятає.

показання свідка ОСОБА_25 , яка пояснила суду, що напередодні крадіжки, яка відбулася на об`їзній дорозі в магазині в районі заправки в с.Чорнобаївка, в неї вдома знаходилися ОСОБА_26 з братом ОСОБА_27 , вони відпочивали, випивали, а зранку наступного дня до неї прийшов ОСОБА_21 , який раніше деякий час проживав у неї на квартирі із своєю дівчиною. Ввечері ОСОБА_21 , ОСОБА_20 та його брат разом пішли з її будинку та того вечора більше не повернулися. Проте ОСОБА_28 прийшов до неї зранку наступного дня, запросив її до будинку, де проживає ОСОБА_29 , та у будинку останньої вони вживали горілку. Також ОСОБА_21 повідомив їй, що наробив шкоди, обікрав магазин на заправці. Також пояснила, що бачила, як до ОСОБА_23 приїхали працівники поліції та з її двору виносили пусті пляшки з під горілки.

показання свідка ОСОБА_23 , яка пояснила, що на другий день після того, як вона разом з ОСОБА_18 відпочивали у ОСОБА_30 , до неї до дому приїхали працівники поліції, які шукали ОСОБА_31 . Вона його покликала, ОСОБА_21 вийшов з будинку, останній розповідав працівникам поліції, що відбулося, а вона винесла пусті пляшки з під горілки з будинку. Вона вже потім дізналася, що щось вкрали, та що саме приносив ОСОБА_21 до неї до дому, вона не бачила.

Крім показань потерпілих та свідків, суд першої інстанції, обґрунтовуючи свої висновки, також послався на ряд письмових доказів, зокрема:

-рапорт чергового Білозерського ВП ХВП ГУНП в області від 02.02.2020 за№ 781, з якого вбачається, що 02.02.2020 о 20.18 год. на службу «102» надійшли телефонні повідомлення, що 02.02.2020 близько 20.00 год., поблизу заправки «ОККО» ларьок біля магазину Подкова, троє чоловіків (17-18 років) в куртках чорного кольору з капюшонами, натягнутими на очі, один з них був у кепці чорного кольору, вирвали двері до ларька, проникли до приміщення торгового кіоску ФОП ОСОБА_32 та напали на дівчину продавця - ОСОБА_15 , погрожували ножем, приставляли його до горла та відкрито заволоділи грошовими коштами та товаром, побігли на кладовище (т.2 а.п.91-92);

- протокол прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 02.02.2020 року, відповідно до якого ОСОБА_15 о 21 год. 50 хв. повідомила письмово, що троє чоловіків, близько 20.00 год. погрожували предметом, схожим на ніж та відкрито заволоділи продуктами харчування, алкогольними напоями, грошовими коштами в сумі близько 700 грн., а також належним їй мобільним телефоном (т.2 а.п.93);

- протокол огляду місця події від 02.02.2020, проведеного з 22.00 до 23.00 год. у торгівельний кіоску, який розташований за адресою: Херсонська область, Білозерський район, с.Чорнобаївка, на розі вул.Польова та а/д Одеса-Мелітополь-Новоазовськ, під час якого було встановлено, що вхід до кіоску здійснюється через дерев`яні двері, які замикаються на металевий засув. Із зовнішнього боку вхідних дверей в нижній частині виявлений відбиток взуття, також відбиток взуття виявлений на поверхні стіни. З місця події вилучено два відрізка стрічки зі слідами низу взуття, а також п`ять відрізкові стрічки із слідами папілярних візерунків рук, виявлених на поверхнях у кіоску, та ілюстративною таблицею до протоколу (т.2 а.п.94-105);

-висновок судової товарознавчої експертизи №370-МТ від 30.03.2020, згідно з яким станом на лютий 2020 року була визначена ринкова вартість продуктів харчування ідентичних за назвою, торгівельними марками, видом та вагою тим товарам, які були викрадені в кіоску ФОП « ОСОБА_32 », а також визначена ринкова вартість бувшого у використанні мобільного телефона Huawei Y3, яка складає 1030, 00 грн.(т.2 а.п.123-143);

-протокол огляду від 03.02.2020 та заяву ОСОБА_10 , згідно з якими останній перебуваючи поблизу двору будинку АДРЕСА_3 , добровільно видав працівникам поліції шість порожніх пляшок з під горілки «Пшенична», порожню пляшка з під пива «Оболонь», пластикову пляшку з під енергетичного напою, металеву банку з під енергетичного напою, упаковку з чіпсами, а також повідомив про обставини, при яких в нього з`явилися вказані речі, інших осіб, що приймали участь у відкритому заволодінні майном, та про місце де відбувався розподіл майна, яким заволоділи (Т.2 а.п.179-189);

-протокол пред`явлення особи для впізнання від 05.02.2020, в ході якого ОСОБА_15 серед чотирьох осіб, під №3 упізнала за зростом, одягом та сукупністю зовнішніх ознак, ОСОБА_10 , який був одягнутий в чорну куртку із зеленою застібкою (Т.2 а.п.117).

-протокол огляду від 05.02.2020 та розпискою ОСОБА_10 , згідно з якими останній, перебуваючи в кабінеті Білозерського ВП ХВМ ГУНП в Херсонської області видав пару кросівок чоловічих сірого кольору, які були поміщені до сейф пакету №7226863, та фото таблицею до вказаного протоколу (т.2 а.п.189-192);

-висновок судової трасологічної експертизи №54-ТР від 13.02.2020, згідно з яким слід на стрічці № 1, вилучений 02.02.2020 під час огляду місця події, залишений підошвою кросівка на ліву ногу, пара яких була вилучена 05.02.2020 у ОСОБА_10 .. Слід №2, відкопійований на липкій стрічці та вилучений 02.02.2020 під час огляду місця події, залишений низом підошви взуття, з таким же малюнком, як і у підошви кросівка на ліву ногу, пара яких була вилучена 05.02.2020 у ОСОБА_10 (т.2 а.п.195-209);

-протоколи упізнання особи за фотознімками від 10.02.2020 року, відповідно до яких підозрюваний ОСОБА_10 у присутності захисника за фотознімками упізнав осіб на ім`я ОСОБА_27 та ОСОБА_33 , з якими 02.02.2020 вчинив напад на торгівельний кіоск у с.Чорнобаївка Білозерського району Херсонської області (т.2 а.п.219-224);

-протокол огляду місця події від 12.02.2020, проведеного на земельній ділянці за с.Чорнобаївка, з правого боку автодороги Херсон-Миколаїв, навпроти стели «Літак», де на відстані 5-7 метрів від водонапірної вежі, біля покинутої криниці, виявлений та вилучений мобільний телефон Huawei Y3, та фото таблицею до вказаного протоколу (т.2 а.п.109-114);

- протокол слідчого експерименту від 24.03.2020 року, проведеного за клопотанням ОСОБА_10 за його участю та участю захисника, в ході якого ОСОБА_10 на питання слідчого повторив, що просив провести вказану слідчу дію, та в довільній формі повідомив про обставини вчинення кримінального правопорушення; вказав місце розташування будинку, в якому він, ОСОБА_12 , ОСОБА_11 знаходилися; показав шлях, яким вони втрьох рухалися до торгівельного кіоску; вказав на приміщення кіоску, в якому він та інші обвинувачені заволоділи майном, а також продемонстрував яким чином вибивали двері він та ОСОБА_20 , куди, в яку частину дверей і стіни кіоску він бив ногами, місце розташування продавчині коли вона відкрила двері, а також подальші дії його та інших обвинувачених. При цьому вказав, що вдарив продавчиню по руці, таким чином здолав її опір, а ОСОБА_26 схопив потерпілу за волосся та повалив на підлогу кіоску, при цьому прижав її до підлоги та почав вимагати у неї, щоб вона віддала їм гроші. Слідом за ОСОБА_34 до приміщення увійшов він та інший хлопець на ім`я ОСОБА_27 , продемонстрував звідки саме він та ОСОБА_27 брали товар, поки ОСОБА_33 тримав продавчиню, показав місце з якого ОСОБА_27 взяв гроші. Після цього показав напрямок в якому вони втрьох пішли, як покинули місце події, шлях яким вони рухалися та місце поблизу стели «літак», де розділили добуті ними продукти. При цьому, ОСОБА_10 категорично заперечував наявність ножа та його демонстрацію або погрози ним потерпілій. Також судом було досліджено долучений до протоколу відеозапис вказаної слідчої дії (т.2 а.п.228).

Як вбачається зі змісту вироку, місцевий суд надав належну та повну оцінку вказаним доказам та прийшов до обґрунтованого висновку, щодо їх належності та допустимості, а також, що сукупність відомостей, що містяться у наведених доказах в повній мірі поза розумним сумнівом доводить винуватість обвинувачених саме у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.187 КК України.

Щодо недопустимості доказів.

Посилання в апеляційних скаргах сторони захисту на недопустимість рядку доказів, апеляційний суд вважає непереконливими з огляду на наступне.

У кримінальному процесуальному праві загальновизнаними є такі критерії допустимості доказів, як:

належне джерело,

належний суб`єкт,

належна процесуальна форма,

належна фіксація,

належна процедура,

належний вид способу формування доказової основи

Вказані критерії у разі їх дотримання є дієвим засобом втілення такої засади кримінального провадження, як законність, у контексті дотримання вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суд зобов`язаний перевіряти законність, повноту і правильність порядку отримання доказів і відхиляти ті з них, які були одержані зі значними непоправними порушеннями встановленого порядку.

У частині 1 ст. 86 КПК України встановлено, що доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом, що є процесуальною гарантією забезпечення конституційних прав, свобод та законних інтересів кожного учасника кримінального провадження, їх захисту від неправомірних дій і зловживання владою особами, які здійснюють кримінальне провадження, та ухвалення судом законного, обґрунтованого і справедливого рішення.

Водночас Кримінальний процесуальний закон передбачає (ст.87 КПК України), що недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

До таких істотних порушень законодавцем віднесено:

1) здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов;

2) отримання доказів внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози застосування такого поводження;

3) порушення права особи на захист;

4) отримання показань чи пояснень від особи, яка не була повідомлена про своє право відмовитися від давання показань та не відповідати на запитання, або їх отримання з порушенням цього права;

5) порушення права на перехресний допит.

На переконання суду апеляційної інстанції, покладені в основу вироку докази в повній мірі відповідають критерію допустимості, оскільки здобуті належним суб`єктом, у порядку передбаченому КПК України, зафіксовані у належні процесуальній формі та при їх отриманні не було допущено істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Щодо протоколу огляду від 03.02.2020.

Посилання сторони захисту на те, що протокол огляду від 03 лютого 2020 року є недопустимим доказом апеляційний суд вважає непереконливими.

Так, апеляційний суд вважає безпідставними посилання апеляційних скарг на те, що участь захисника під час проведення даної слідчої дії була обов`язковою через те, що ОСОБА_10 фактично був затриманий.

Згідно з положеннями ст.237 КПК України з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей, документів та комп`ютерних даних.

Для участі в огляді може бути запрошений потерпілий, підозрюваний, захисник, законний представник та інші учасники кримінального провадження. З метою одержання допомоги з питань, що потребують спеціальних знань, слідчий, прокурор для участі в огляді може запросити спеціалістів.

Дійсно, дане кримінальне провадження здійснювалося стосовно вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.187 КК України, що є особливо тяжким злочином.

Згідно з ч.1 ст.52 КПК України участь захисника є обов`язковою у кримінальному провадженні щодо особливо тяжких злочинів. У цьому випадку участь захисника забезпечується з моменту набуття особою статусу підозрюваного.

Відповідно до ч.1 ст.42 КПК України підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.

Виходячи із системного аналізу вказаних норм участь захисника в кримінальному провадженні щодо особливо тяжкого злочину забезпечується з моменту затримання особи чи повідомлення їй про підозру.

Водночас зі змісту матеріалів провадження вбачається, що станом на 03.02.2020 ОСОБА_10 не мав статусу підозрюваного чи затриманого. Зокрема матеріали провадження не містять відомостей, що 03 лютого 2020 року ОСОБА_10 силою або через підкорення наказу був змушений залишатися поряд із уповноваженою службовою особою.

Зі змісту долученого до протоколу огляду від 03.02.2020 року відеозапису вбачається, що ОСОБА_10 поводив себе вільно, без примусу та добровільно видав працівникам поліції шість порожніх пляшок з під горілки «Пшенична», порожню пляшку з під пива «Оболонь», пластикову пляшку з під енергетичного напою, металеву банку з під енергетичного напою, упаковку з чіпсами, а також повідомив про обставини, при яких в нього з`явилися вказані речі, інших осіб, що приймали участь у заволодінні майном, та про місце де відбувався розподіл майна, яким заволоділи (т.2 а.п.179-189).

Перед початком огляду слідчий роз`яснила ОСОБА_10 право мати захисника, однак обвинувачений вказав, що не потребує захисника.

Згідно з матеріалами провадження ОСОБА_10 повідомлено про підозру 04.02.2020 (т.1 а.п.27) та він був затриманий 05 лютого 2020 року о 17:00 год. (т.2 а.п.218).

Відомостей про те, що ОСОБА_10 був затриманий саме 03 лютого 2020 року та до 05 лютого перебував у відділенні поліції матеріали провадження не містять, як не містять і жодних скарг ОСОБА_10 із цього приводу.

За наведеного участь захисника під час проведення огляду 03 лютого 2020 року не вимагалася.

Що стосується посилань сторони захисту на недоліки змісту протоколу огляду від 03 лютого 2020 року, зокрема щодо зазначення повного переліку учасників огляду речей лише в кінці протоколу, конкретизації особи яка їх видала, а також ідентифікації технічних характеристик носія інформації на якому збережено відеозапис слідчої дії, то зазначені доводи є безпідставними.

Так, відповідно до ч.3 ст.104 КПК України, у вступній частині протоколу зазначаються відомості про всіх осіб, які присутні під час проведення процесуальної дії (прізвища, імена, по батькові, дати народження, місця проживання).

Зі змісту протоколу огляду від 03 лютого 2020 року вбачається, що у його вступній частині зазначено відомості про понятих, що були присутні під час огляду ( ОСОБА_35 , та ОСОБА_36 ), проте заключна частина протоколу містить прізвища не тільки понятих, але й учасників процесуальної дії – ОСОБА_22 , ОСОБА_10 та ОСОБА_23 .

На переконання суду апеляційної інстанції зазначення повного переліку осіб, які були присутні під час проведення слідчої дії в кінці документу у даному випадку не свідчить про недопустимість протоколу огляду як доказу. Зокрема до протоколу огляду долучено відеозапис на якому зафіксовано хід проведення вказаної слідчої дії, а також зафіксованого кожного із її учасників. Зазначений відеозапис є безперервним та детальним. Зокрема на початку проведення огляду на пропозицію слідчого кожен із учасників слідчої дії вказав свої анкетні дані ( ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_23 , ОСОБА_10 , Старший інспектор кримінальної поліції ОСОБА_22 ).

Зміст вказаного відеозапису в повні мірі відповідає змісту протоколу огляду, а тому апеляційний суд не вбачає істотних порушень Кримінального процесуального закону у обраному слідчим форматі відображення відомостей про учасників слідчої дії.

Посилання сторони захисту на те, що слідчим не зазначено ким конкретно видано речі, що були оглянуті спростовуються змістом протоколу та долученого до нього відеозапису. Зокрема в описовій частині протоколу зазначено, що ОСОБА_10 видав речі, що вподальшому були оглянуті. Відповідна обставина також зафіксована на відеозаписі.

Що стосується зауваження захисника про те, що текст протоколу огляду та відеозапис містять суттєві розбіжності, оскільки на відеозаписі не зафіксовано процес огляду виданих ОСОБА_10 речей, то вони є безпідставними, оскільки на долученому до протоколу відеозаписі зафіксовано дії слідчого щодо огляду виданих ОСОБА_10 предметів. Зокрема слідчий зазначила «звертаю увагу, що в середині пакету знаходяться порожні пляшки від горілки «Пшенична», жестяна баночка «Burn», поруч пляшка з під пива зелена «Оболонь», чіпси і «Aragon» енергетик».

Крім того до протоколу огляду від 03 лютого 2020 року долучено Ілюстративно-аналітничний матеріал із фототаблицею, на якому зображено оглянуті та вилучені речі (т.2 а.п.183).

Доводи сторони захисту про те, що у протоколі огляду не зазначено ідентифікуючі ознаки носія інформації на якому зберігається відеозапис слідчої дії, апеляційний суд до уваги не приймає, оскільки незазначення у протоколі відповідного технічного носія не нівелює самого факту застосування технічного засобу та змісту зафіксованої за допомогою цього технічного засобу інформації, яку місцевий суд досліджував безпосередньо, за участю сторін.

При цьому сторони не висловлювали зауважень щодо невідповідності фіксації дійсному перебігу слідчої дії огляду.

Закон не вимагає зазначення у протоколі про те, що до нього долучаються додатки. Технічний (цифровий) носій із записом, здійсненим під час проведення огляду, як невід`ємний додаток був долучений до протоколу огляду та досліджувався судом.

Посилання захисника ОСОБА_8 на те, що згідно реєстру матеріалів досудового розслідування в час коли слідчий проводив огляд речей, виданих обвинуваченим (з 15:00 до 16:05) у присутності понятих та інших осіб, серед яких була ОСОБА_23 , остання допитувалася працівником поліції (з 15:20 по 15:30), на думку суду апеляційної інстанції не є такими, що можуть вказувати на недопустимість протоколу огляду.

Так, дійсно в реєстрі матеріалів досудового розслідування зазначено, що 03 лютого 2020 року з 15:20 по 15:30 здійснено допит свідка ОСОБА_23 . Разом із цим, зазначене посилання в реєстрі матеріалів апеляційний суд розцінює як технічну описку та недолік реєстру матеріалів, оскільки зміст протоколу огляду, зокрема відеозапису, що був долучений до нього в повній мірі підтверджують присутність ОСОБА_23 під час проведення вказаної слідчої дії, оскільки вказана особа була зафіксована на відеозаписі, вона самостійно вказала свої анкетні дані та була присутня під час проведення слідчої дії до її завершення.

Щодо протоколів пред`явлення для впізнання.

Також безпідставними є посилання сторони захисту на недопустимість як доказів протоколів пред`явлення обвинувачених для впізнання за фотознімками.

Так, твердження захисника ОСОБА_8 про те, що протоколи не містять даних про джерело отриманих фотографій як самих обвинувачених, так і фотографій статистів, а також, що відповідні фотографії є копіями, апеляційний суд до уваги не приймає, оскільки закон не визначає конкретного порядку отримання органом досудового розслідування, а також необхідності відображення у протоколі інформації про походження фотознімків, за якими буде проводитись впізнання. Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 02 жовтня 2019 року у справі № 591/2374/17, від 08 лютого 2023 року у справі № 201/2609/20 та від 25 лютого 2025 року у справі № 712/5142/20.

Зі змісту протоколі пред`явлення осіб для впізнання за фотознімками вбачається, що наявні в них фотознімками є невід`ємною частиною протоколу, вони прошиті, або роздруковані в самому бланку протоколу, та скріплені печатками.

Посилання захисника ОСОБА_8 на те, що під час проведення 05 лютого 2020 року впізнання потерпілою ОСОБА_15 обвинуваченого ОСОБА_10 потерпілій були представлені особи різного віку та одягнуті в різний одяг на тлі яких ОСОБА_10 , виділявся апеляційний суд вважає непереконливими.

Так зі змісту вказаного протоколу вбачається, що потерпілій ОСОБА_15 для впізнання було пред`явлено чотирьох осіб:

ОСОБА_39 , 20 років, середнього зросту, худорлявої тілобудови, одягнений в чорну куртку з капюшоном, застібка чорна

ОСОБА_40 , 19 років, середнього зросту, худорлявої тілобудови, одягнений в куртку світлого кольору, на голові капюшон. Застібка сіра.

ОСОБА_10 28 років, одягнений в чорну куртку із зеленою застібкою на голові капюшон.

ОСОБА_41 , 24 роки, одягнений в чорну куртку, на голові капюшон, застібка чорного кольору.

ОСОБА_15 впізнала ОСОБА_10 під №3 за зростом, одягом та сукупністю зовнішніх ознак.

На переконання суду апеляційної інстанції, зазначені у протоколі пред`явлення для впізнання ознаки осіб, що були пред`явлені потерпілій ОСОБА_15 не мали суттєвих розбіжностей у зовнішності. Зокрема і ОСОБА_10 , і двоє інших статистів були одягнуті в чорну куртку з капюшоном, третій статист – також у куртку з капюшоном.

Твердження захисника про те, що ОСОБА_10 був одягнутий у куртку із зеленою застібкою, не свідчить про порушення слідчим, передбаченого ч.2 ст.228 КПК України порядку проведення пред`явлення особи для впізнання.

Вказана норма передбачає, що особа, яка підлягає впізнанню, пред`являється особі, яка впізнає, разом з іншими особами тієї ж статі, яких має бути не менше трьох і які не мають різких відмінностей у віці, зовнішності та одязі.

У даному випадку потерпілій було пред`явлено осіб у чорних куртках і застібками різного кольору (чорна, сіра, зелена). На переконання апеляційного суду положення ч.2 ст.228 КПК України не вимагають від слідчого підбирати статистів для пред`явлення для впізнання із детальною схожістю, зокрема в елементах одягу, до особи, яка підлягає впізнанню.

Що стосується віку осіб, які пред`являлися потерпілій для впізнання, то різниця у віці вказаних осіб, на думку апеляційного суду, не є такою, що істотно виділяла обвинуваченого ОСОБА_10 з поміж статистів.

Таким чином, доводи сторони захисту щодо недопустимості як доказів протоколів пред`явлення осіб для впізнання є безпідставними.

Щодо слідчого експерименту від 24 березня 2020 року за участю ОСОБА_10 .

Посилання захисника ОСОБА_8 на недопустимість як доказу протоколу проведення слідчого експерименту за участю ОСОБА_10 від 24 лютого 2020 року та долученого до нього відеозапису через те, що в судовому засіданні було досліджено копію відеозапису вказаної слідчої дії, апеляційний суд вважає безпідставними.

Так захисник зазначив, що копія відеозапису, що була надана прокурором не була опечатана, були відсутні підписи осіб, які виготовили цю копію, а також не було посилання на процесуальну дію.

Відповідно до ч.3 ст. 99 КПК України оригіналом документа є сам документ, а оригіналом електронного документа ще і його відображення, якому надається таке ж значення як документу. Водночас за ч. 1 ст. 99 КПК України документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об`єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, у тому числі матеріали звукозапису та електронні носії інформації.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 29 березня 2021 року (справа № 554/5090/16-к, провадження № 51-1878кмо20), ототожнення електронного доказу як засобу доказування та матеріального носія такого документа є безпідставним, оскільки характерною рисою електронного документа є відсутність жорсткої прив`язки до конкретного матеріального носія. У випадку зберігання електронного документа на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа.

У даному кримінальному провадженні в ході судового розгляду суд дослідив долучений до протоколу слідчого експерименту відеозапис. Водночас через його недостатню якість прокурор заявила клопотання про дослідження в судовому засіданні резервної копії даного відеозапису.

На переконання суду апеляційної інстанції, з огляду на зміст дослідженого судом відеозапису, відсутні об`єктивні дані які б свідчили про те, що досліджений судом відеозапис, містить електронні документи, створені не під час здійснення слідчого експерименту, а в інший час, за інших обставин, чи неуповноваженою особою. Крім того, судом було досліджено і відеозапис, що був долучений до протоколу слідчого експерименту, і його резервну копію. При цьому не було встановлено жодних відмінностей у їх змісті.

Зміст вказаного відеозапису в повній мірі відповідає змісту протоколу проведення слідчого експерименту від 24 березня 2020 року. Зокрема на відеозаписі зафіксовано, як в ході слідчого експерименту обвинувачений ОСОБА_10 в присутності понятих, за участю захисника ОСОБА_8 описав і показав обставини події, що відбулася 02 лютого 2020 року за його участю та участю ОСОБА_12 , ОСОБА_11 .

Копію відеозапису витребувано лише у зв`язку з неналежною якістю відеозапису, що долучений до протоколу слідчого експерименту.

Посилання захисника на те, що надана прокурором копія відеозапису не була опечатана та не містила підписів осіб, які виготовили цю копію, а також не було посилання на процесуальну дію, апеляційний суд до уваги не приймає, оскільки вбачається, що судом першої інстанції в судовому засіданні було безпосередньо переглянуто долучений до протоколу відеозапис, що належним чином упакований. Що ж стосується резервної копії наданого відеозапису то з огляду на її ідентичність відеозапису, долученому до протоколу слідчого експерименту, недоліки упакування технічного носія інформації на якому такий відеозапис було зафіксовано не вливає на допустимість відеозапису як доказу.

Що стосується твердження захисника про те, що при наданні слідчим доступу до матеріалів досудового розслідування в порядку ст.290 КПК України обвинувачений ОСОБА_10 не був ознайомлений із відеозаписами процесуальних дій за його участю, то вони є безпідставними, оскільки протокол слідчого експерименту відображено серед переліку матеріалів досудового розслідування, що зазначені в реєстрі матеріалів досудового розслідування та до яких обвинуваченому було надано доступ.

При цьому матеріали провадження не містять заяв чи скарг про невідкриття певних матеріалів чи про бажання ознайомитися з відеозаписами слідчих експериментів з обвинуваченим.

Крім того слідчий експеримент проведеного саме за участю ОСОБА_10 в присутності захисника ОСОБА_8 , що також детально зафіксовано на відеозаписі. В ході судового розгляду сторона захисту не ставила під сумнів достовірність зафіксованих на відеозаписі подій.

Доводи сторони захисту про те, що обвинувачений ОСОБА_10 під час проведення слідчого експерименту обмовив себе, апеляційний суд до уваги не приймає, оскільки вказана слідча дія була проведена за клопотанням обвинуваченого ОСОБА_10 , в присутності захисника ОСОБА_8 . Відповідно до змісту відеозапису слідчого експерименту ОСОБА_10 поводив себе вільно, детально описав події вчинення кримінального правопорушення та показав як все відбувалося. Будь-яких ознак застосування до обвинуваченого примусу під час проведення вказаної слідчої дії матеріали провадження не містять, жодних скарг чи зауважень ОСОБА_10 та захисник ОСОБА_8 не заявляли.

Посилання захисника на неналежну перевірку тверджень обвинуваченого ОСОБА_10 про застосування до нього недозволених методів слідства, апеляційний суд до уваги не приймає, оскільки зі змісту оскаржуваного вироку вбачається, що суд першої інстанції надав належну оцінку вказаному питанню.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_10 не звертався із будь-якими заявами про здійснення на нього фізичного або психологічного тиску під час досудового розслідування, а після направлення обвинувального акта до місцевого суду вперше повідомив про здійснення такого тиску під час допиту в якості обвинуваченого. Водночас на питання суду повідомив, що фізичне насильство до нього не застосовували, про вказані обставини він захиснику не повідомляв, із заявами до відповідних правоохоронних органів не звертався, та будь-яких заяв про застосування відносно нього недозволених методів досудового розслідування подавати не буде.

Отже, судом першої інстанції перевірено доводи ОСОБА_10 щодо можливого застосування до нього тиску під час слідчого експерименту, які не знайшли свого підтвердження за результатами проведеної експертизи, а тому суд першої інстанції обґрунтовано розцінив такі посилання обвинуваченого як обраний спосіб захисту.

Таким чином доводи касаційної скарги щодо допущених судом першої інстанції порушень вимог ст.87, ст. 206 ч.6 КПК України є безпідставними і такими, що не відповідають матеріалам кримінального провадження

Щодо вручення повідомлення про підозру ОСОБА_42 .

Що стосується доводів захисника ОСОБА_7 про те, що обвинувачений ОСОБА_12 не набув статусу підозрюваного у зв`язку із врученням повідомлення про підозру за відсутності захисника, то вони є безпідставними, оскільки Глава 22 КПК України не визначає обов`язкову участь захисника при здійсненні повідомлення особі про підозру.

Відповідно до ч.1 ст.52 КПК України участь захисника є обов`язковою у кримінальному провадженні щодо особливо тяжких злочинів. У цьому випадку участь захисника забезпечується з моменту набуття особою статусу підозрюваного.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_12 14 лютого 2020 року повідомлено про підозру у вчиненні особливо тяжкого злочину, після чого він набув статус підозрюваного. В подальшому кримінальне провадження щодо нього здійснювалось відповідно до ст.52 ч.1 КПК України за обов`язковою участю його захисника, ОСОБА_7 .

Крім того, сторона захисту не навела об`єктивних даних щодо порушень прав ОСОБА_12 під час указаної слідчої дії.

Таким чином доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 щодо допущеного порушення зазначених вимог процесуального закону та як наслідок порушення права на захист обвинуваченого ОСОБА_12 є безпідставними.

Такий висновок узгоджується із сформованою практикою касаційного кримінального суду в цьому питанні. Зокрема в постанові Верховного Суду від 01 серпня 2022 року (справа № 161/7088/20, провадження № 51 - 3815 км 20) зазначено, що глава 22 КПК України не містить будь-яких застережень про необхідність залучення захисника при здійсненні повідомлення особі про підозру. В постанові Верховного Суду від 05 серпня 2025 року (справа № 711/171/24, провадження № 51 - 1367 км 25) також констатовано, що відсутність захисника під час повідомлення особи про підозру не впливає на законність цієї процесуальної дії, і КПК України не містить жодних застережень про необхідність залучення захисника при повідомленні особу про підозру.

Щодо доведеності вини.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд не вбачає жодних підстав для визнання врахованих судом першої інстанції доказів неналежними чи недопустимими. Доводи апеляційних скарг сторони захисту про протилежне не знайшли свого підтвердження під час апеляційного провадження.

За встановлених обставин, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції, оцінивши у сукупності та взаємозв`язку представлені стороною обвинувачення письмові докази, а також показання свідків дійшов вмотивованого висновку про те, що ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , та ОСОБА_11 вчинили злочин, передбачений ч.3 ст.187 КК України - напад з метою заволодіння чужим майном (розбій), поєднаний із погрозою застосування насильства, небезпечного для здоров`я особи, яка зазнала нападу, вчинений за попередньою змовою групою осіб, поєднаний з проникненням у інше приміщення.

Зокрема зі змісту вироку вбачається, що суд першої інстанції надав належну та детальну оцінку кожному із елементів вказаного складу злочину та в повній мірі обґрунтував свої висновки посилаючись на наявні у матеріалах кримінального провадження відомості.

Враховуючи узгодженість між собою досліджених місцевим судом та визнаних допустимими доказів колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та визнає наведені та проаналізовані вище документовані дані достовірними доказами обвинувачення.

У своїх рішеннях Верховний Суд неодноразово зазначав, що чинний КПК не містить заборони щодо встановлення тих чи інших обставин чи елементів складу злочину на підставі сукупності непрямих доказів (стосовно цього елемента доказування), які хоча й безпосередньо не вказують на відповідну обставину чи елемент складу злочину, але підтверджують її поза розумним сумнівом на основі логічного аналізу їх сукупності та взаємозв`язку.

Доказування досить часто ґрунтується не на основі одного чи кількох прямих доказів, а на аналізі саме сукупності всіх доказів, які вказують на характер дій обвинуваченого, спосіб вчинення суспільно небезпечного діяння, обстановку, в якій діяла відповідна особа, тощо, на підставі чого й робиться висновок про доведеність поза розумним сумнівом або недоведеність (згідно із цим стандартом доказування) винуватості особи (постанови Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 07 грудня 2020 року у справі №728/578/19, від 20 жовтня 2021 року у справі №759/14119/17).

Положеннями ч.3 ст.187 КК України передбачена кримінальна відповідальність за напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства (розбій), що поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище.

За загальним визначенням розбій, як злочин проти власності, це напад із метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства. У разі вчинення розбою посягання відбувається на основний безпосередній об`єкт - право власності, на який насамперед спрямований цей злочин, та на додатковий безпосередній об`єкт, у зв`язку із посяганням на право власності, - життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу.

Розбій вважається закінченим з моменту нападу, поєднаного із застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров`я соби, або з погрозою застосування такого насильства, незалежно від того, заволоділа винна особа майном потерпілого чи ні.

Під нападом у складі розбою слід розуміти раптові, несподівані для потерпілого умисні дії, спрямовані на негайне вилучення його майна шляхом застосування до нього фізичного або психологічного насильства, небезпечного для життя і здоров`я.

Погроза застосування насильства при розбої полягає в залякуванні негайним застосуванням фізичного насильства, небезпечного для життя і здоров`я потерпілого (погроза вбити, заподіяти тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, легке тілесне ушкодження з розладом здоров`я чи незначною втратою працездатності, або вчинити певні дії, що у конкретній ситуації можуть спричинити такі наслідки).

При розбої зусилля нападника спрямовані насамперед проти особи (потерпілого, власника майна); застосовуються проти її волі. Метою такого насильства є намір відразу подавити опір потерпілого й упередити його протидію нападу. Нападник покладається й обирає форми (способи) насильства, які самі по собі становлять реальну небезпеку для життя і здоров`я потерпілого у разі їх негайного застосування чи впродовж тривання нападу. В уяві нападника таке насильство забезпечує безперешкодний перехід чужого майна на його користь. У більшості випадків під час розбою особа діє раптово і несподівано. Насильство, як правило є інтенсивним. Особа, яка його застосовує або погрожує ним, перебуває в агресивно-насильницькому стані, тобто у стані готовності застосувати насильство, небезпечне для життя та здоров`я особи, на будь-якому етапі злочинної поведінки. Такий стан і характер дій нападника по суті є тими ознаками, які, навіть за відсутності реального застосування насильства, свідчать про розбій.

Головним критерієм реальності погрози при розбої є суб`єктивне сприйняття її потерпілим з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження (постанова Верховного Суду від 18.12.2018 у справі № 194/1006/17). При розмежуванні грабежу та розбою визначальним є характер застосованого до потерпілого насильства або погрози, як способу заволодіння чужим майном, при розбої воно є небезпечним для життя чи здоров`я, а при грабежі така небезпека відсутня.

Водночас Пленум Верховного Суду України у своїй постанові «Про судову практику у справах про злочини проти власності» №10 від 06.11.2009 роз`яснив, що злочин визначається вчиненим за попередньою змовою групою осіб у разі його вчинення декількома (двома і більше) суб`єктами цього злочину, які заздалегідь домовилися про його спільне вчинення. Учасники вчинення злочину групою осіб діють узгоджено, зі спільним умислом, і кожен із них безпосередньо виконує діяння, що повністю чи частково утворює об`єктивну сторону складу злочину. При цьому можливий розподіл функцій, за якого кожен співучасник виконує певну роль у вчиненні злочину.

Якщо група осіб за попередньою змовою мала намір вчинити крадіжку чи грабіж, а один з її учасників застосував або погрожував застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров`я потерпілого, то дії цього учасника належить кваліфікувати як розбій, а дії інших осіб - відповідно як крадіжку чи грабіж за умови, що вони безпосередньо не сприяли застосуванню насильства або не скористалися ним для заволодіння майном потерпілого.

Верховний Суд в постанові від 14 травня 2020 у справі № 405/2648/18 зазначив, що домовленістю групи осіб про спільне вчинення злочину є узгодження об`єкта злочину, його характеру, місця, часу, способу вчинення та змісту виконуваних функцій, яке може відбутися у будь-якій формі – усній, письмовій, за допомогою конклюдентних дій, що висловлені не у формі усної чи письмової пропозиції, а безпосередньо через поведінку, з якої можна зробити висновок про такий намір.

В цьому контексті апеляційний суд також приймає до увагу правову позицію, викладену в постанові колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №234/7453/17 (провадження №51-5423км19), відповідно до якої співучасником розбійного нападу визнається особа, яка безпосередньо до потерпілого не застосовувала насильство, небезпечне для його життя чи здоров`я, однак у межах домовленості з іншим співучасником вчиняла узгоджені спільні дії, а потім спільно розпорядилися викраденим майном.

Як вірно встановив суд першої інстанції дії усіх обвинувачених з самого початку були узгодженими та послідовними. Спільність умислу, спрямованого на здійснення нападу з метою заволодіння чужим майном, підтверджено конклюдентними діями обвинувачених, які діяли як співвиконавці.

Так, обвинувачені разом, в нічний час доби, прибули до торгівельного кіоску, в якому знаходилася потерпіла. ОСОБА_11 замовив каву. В цей час ОСОБА_10 з ОСОБА_12 , виявивши, що вхідні двері у ларьок зачинені та увійти до приміщення, поки ОСОБА_11 відволікає продавчиню, почали вдвох ногами та руками вибивати двері. Одночасно з цим ОСОБА_11 від віконця кіоску зник.

ОСОБА_43 та ОСОБА_12 , подолавши опір потерпілої одночасно зайшли до приміщення кіоску; ОСОБА_12 утримував потерпілу та погрожував застосуванням насильства, шляхом приставляння до шиї предмета схожого на ніж, цю погрозу потерпіла сприймала як таку, що може бути дійсно реалізована.

В цей час ОСОБА_10 та ОСОБА_11 складали у пакети продукти харчування, алкогольні напої, також взяли гроші та мобільний телефон.

Після подолання опору потерпілої та заволодіння майном обвинувачені втрьох втекли з місця вчиненого злочину та поділили викрадене майно і гроші на трьох.

Зазначені обставини в повній мірі підтверджуються доказами, що були досліджені судом першої інстанції, та яким місцевий суд надав відру оцінку.

Так, відповідно до протоколу слідчого експеримент увід 24 березня 2020 року та долученого до нього відеозапису, обвинувачений ОСОБА_10 описав події вчинення злочину та показав як це відбувалося. Зокрема вказав, що ними були обговорені деталі щодо їх подальших дій під час вчинення злочину. Зокрема обвинувачений зазначив і показав «...Коли ми прийшли до ларька ми з самого початку зайшли за ларьок. Ну ми обговорювали деталі, як ми будемо діяти і що будемо робити. Тому що ОСОБА_44 ( ОСОБА_11 ) ми спочатку направили купувати каву, а ми з ОСОБА_45 ( ОСОБА_12 ) були біля дверей. ОСОБА_46 почав стукати в двері і дьоргати за ручку. Ковиршин на початку дьоргав за ручку, думаючи що двері були відкриті. Вони виявились зачинені і він одразу почав бити в двері. Після цього я ( ОСОБА_10 ) декілька разів ударив у вагонку. (показав як бив). Далі продавець відкрила двері і ми зайшли». Далі обвинувачений ОСОБА_10 , показав як стояла перед ними потерпіла, впершись в двері руками, після чого він ( ОСОБА_10 ,) взяв її руку відштовхнув і якось так вийшло, що ОСОБА_46 ( ОСОБА_12 ) з цією потерпілою впали на підлогу.»; «Потім зайшов ОСОБА_47 ( ОСОБА_11 ) і ми почали збирати продукти. Тут знайшли пакети.»

Зазначені відомості в повній мірі узгоджуються із показанням потерпілої ОСОБА_15 , яка зазначила, що спочатку до віконця її кіоску підійшов хлопець та замовив каву, але в цей час почали стукати та вибивати двері кіоску, намагаючись їх виламати. Вона повідомила про це власницю кіоску з якою в той час розмовляла по телефону, каву не встигла зробити, повернула 20 грн. та хлопець, що її замовляв одразу зник. Коли відчинила двері, побачила два силуети, які були вище за неї зростом та одягнуті в темний одяг. Чоловік, який стояв першим, схопив її рукою за волосся, це відбувалося дуже швидко, вона побачила ніж з темним лезом, відчувала лезо ножа на шиї. Цей чоловік тримаючи її за волосся, розвернув її до себе спиною, вона схопилася за одвірки, а хтось вдарив її по спині та руці, її заштовхали у середину ларька, наказали лягти на підлогу і лежати, вона підкорилася, бо боялася за своє життя.

Вона чула як відкрили холодильник, а також як шаруділи пакети і брали товар, що саме брали, вона не бачила. Також пояснила, що спочатку у приміщенні кіоску нападаючих було двоє, а потім з`явилася ще одна людина. Надалі у кіоску було троє осіб, бо перший нападаючий увесь час тримав її за шию, утримуючи на підлозі, а в цей час двоє, з різних боків від неї одночасно брали товар та складали його у пакети, все це тривало хвилин 10.

Потерпіла ОСОБА_14 , також пояснила, що 02 лютого 2020 року, після повідомлення ОСОБА_16 про те, що хтось вибиває двері в кіоску, прямуючи до належного їй кіоску, побачила, як троє людей йшли в напрямку від нього, в руках першого з них бачила пакети в руках та вирішила, що то її пакети, бо в кіоску були такі саме пакети. Коли прийшла до ларька побачила ОСОБА_16 , яка сиділа і плакала.

Відповідно до протоколу пред`явлення особи для впізнання від 05.02.2020 ОСОБА_15 впізнала ОСОБА_10 , як особу яка вчинила стосовно неї розбійний напад.

Згідно з протоколи упізнання особи за фотознімками від 10.02.2020 року, ОСОБА_10 у присутності захисника за фотознімками упізнав осіб на ім`я ОСОБА_27 та ОСОБА_33 , з якими 02.02.2020 вчинив напад на торгівельний кіоск у с.Чорнобаївка Білозерського району Херсонської області.

Крім того, відповідно до протоколу огляду від 03.02.2020 ОСОБА_10 добровільно видав працівникам поліції шість порожніх пляшок з під горілки «Пшенична», порожню пляшка з під пива «Оболонь», пластикову пляшку з під енергетичного напою, металеву банку з під енергетичного напою, упаковку з чіпсами, зазначивши, що заволодів ними в ході нападу на кіоск.

Посилання обвинуваченого ОСОБА_11 та його захисника ОСОБА_13 на те, що обвинувачений ОСОБА_11 не приймав участь у розбійному нападі, а тому його дії слід кваліфікувати за ч.1 ст.396 КК України як заздалегідь необіцяне приховування особливо тяжкого злочину, апеляційний суд вважає необґрунтованими, оскільки співучасть обвинуваченого ОСОБА_11 у вчиненні злочину в повній мірі підтверджується наявними в матеріалах справи відомостями.

Так, попри заперечення обвинувачених щодо перебування ОСОБА_11 в кіоску в ході нападу, зазначений факт підтверджується відомостями, що містяться в протоколі слідчого експерименту за участю ОСОБА_10 , який в ході слідчої дії вказав, що ОСОБА_12 утримував потерпілу на підлозі, а він разом з ОСОБА_11 брали товар.

Крім того, згідно протоколу впізнання особи за фотознімками від 10.02.2020 року, ОСОБА_10 у присутності захисника за фотознімками упізнав особу на ім`я ОСОБА_11 як особу, з якою 02.02.2020 він вчинив напад на торгівельний кіоск у с.Чорнобаївка Білозерського району Херсонської області.

Факт перебування в приміщенні кіоску в момент заволодіння майном саме трьох осіб підтвердила також потерпіла ОСОБА_15 , яка під час допиту в суді зазначила, що один нападник утримував її на підлозі, а інші два збирали товар, оскільки вона чула, що товар збирали одночасно з двох різних місць.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що дії обвинуваченого ОСОБА_11 в даному конкретному випадку судом першої інстанції були обґрунтовано кваліфіковані як розбій, вчинений за попередньою змовою групою осіб, поєднаний з проникненням у житло, тобто за ч.3 ст.187 КК України, оскільки, хоча останній безпосередньо не застосовував стосовно потерпілої насильство та не погрожував застосуванням насильства небезпечного для здоров`я, проте дії останнього (подальше проникнення до кіоску, заволодіння майном) сприяли досягненню спільної мети та відповідали досягнутій між обвинуваченими домовленості.

Таким чином сукупність наведених обставин в повній мірі підтверджує спільне вчинення ОСОБА_10 , ОСОБА_12 та ОСОБА_11 розбійного нападу поєднаний із погрозою застосування насильства, небезпечного для здоров`я особи, яка зазнала нападу, вчинений за попередньою змовою групою осіб, поєднаний з проникненням у інше приміщення.

Посилання захисника ОСОБА_8 на існування сумнівів щодо застосування до потерпілої ОСОБА_15 ножа, оскільки в ході досудового розслідування не проведено експертних досліджень для з`ясування наявності тілесних ушкоджень, апеляційний суд до уваги не приймає, оскільки обвинуваченим не інкриміновано саме застосування стосовно потерпілої ножа, наслідком чого були спричинені тілесні ушкодження.

Відповідно до наявних в матеріалах справи відомостей стосовно потерпілої ОСОБА_15 була застосована погроза щодо застосування предмета схожого на ніж, який вона бачила та який було приставлено до її шиї. Відомостей про заподіяння їй вказаним предметом, схожим на ніж тілесних ушкоджень матеріали провадження не містять та потерпіла про такі ушкодження не заявляла.

Що стосується позиції сторони захисту щодо наявності сумнівів щодо погрози застосування стосовно потерпілої ОСОБА_15 предмету схожого на ніж та як наслідок насильства, небезпечного для життя, то апеляційний суд вважає її безпідставною, оскільки хоч в ході досудового розслідування і не було виявлено предмет схожий на ніж, який описала потерпіла, проте у суду відсутні підстави сумніватися в достовірності показань потерпілої із вказаного приводу.

Так, позиція потерпілої щодо демонстрації нападниками предмета схожого на ніж та приставляння його до шиї є послідовною протягом всього періоду досудового розслідування та судового розгляду.

Згідно рапорту чергового Білозерського ВП ХВП ГУНП в області від 02.02.2020 за№ 781, з якого вбачається, що 02.02.2020 о 20.18 год. на службу «102» надійшли телефонні повідомлення, що 02.02.2020 близько 20.00 год., поблизу заправки «ОККО» ларьок біля магазину Подкова, троє чоловіків (17-18 років) в куртках чорного кольору з капюшонами, натягнутими на очі, один з них був у кепці чорного кольору, вирвали двері до ларька, проникли до приміщення торгового кіоску ФОП ОСОБА_32 та напали на дівчину продавця - ОСОБА_15 , погрожували ножем, приставляли його до горла та відкрито заволоділи грошовими коштами та товаром, побігли на кладовище (т.2 а.п.91-92);

Згідно протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 02.02.2020 року, потерпіла ОСОБА_15 повідомила письмово, що троє чоловіків, близько 20.00 год. погрожували предметом, схожим на ніж та відкрито заволоділи продуктами харчування, алкогольними напоями, грошовими коштами в сумі близько 700 грн., а також належним їй мобільним телефоном .

В ході допиту в суді першої інстанції потерпіла також зазначила, що «вона побачила ніж з темним лезом, відчувала лезо ножа на шиї»

Таким чином, апеляційний суд вважає обґрунтованими висновки суду щодо застосування вчинення обвинуваченими розбою із погрозою застосування насильства, небезпечного для здоров`я потерпілої, яке полягало у приставлянні до шиї останньої предмета, схожого на ніж.

В даному контексті суд першої інстанції обґрунтовано зважив на правову позицію викладену в постанові Верховного Суду від 18.12.2018 у справі № 194/1006/17, де суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що головним критерієм реальності погрози при розбої є суб`єктивне сприйняття її потерпілим з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження.

Відповідно до встановлених обставин, обвинувачені в темний час доби, здійснили ряд агресивних дій стосовно потерпілої, зокрема з метою проникнення до приміщення кіоску де потерпіла перебувала одна, вибивали двері та з метою подолання її опору здійснили напад на неї, застосували до потерпілої- жінки, насильство, фізичну силу, вдаривши по руці та штовхнувши в середину приміщення, утримуючи її за волосся та за шию, а також тримали поблизу шиї потерпілої предмет, який остання сприймала як ніж.

Сукупність наведених обставин, а саме, перебування в кіоску лише потерпілої, агресивність дій обвинувачених, їх кількість, фізичне насильство, а також погроза застосування до неї предмета схожого на ніж, реально давали потерпілій право побоюватися за своє здоров`я, у зв`язку із чим суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що вчинення нападу на потерпілу з метою заволодіння майном, супроводжувалося погрозою застосування насильства, небезпечного для здоров`я потерпілої.

Відтак, за встановлених апеляційним судом обставин, суд першої інстанції, на підставі повного, всебічного аналізу та оцінки всіх досліджених доказів у провадженні як окремо кожного з точки зору належності, допустимості та достовірності, так і сукупності доказів з точки зору їх взаємозв`язку та достатності, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості обвинуваченого у вчиненні інкримінованого їм кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 187 КК України.

Посилання захисника обвинуваченого ОСОБА_10 на те, що суд у вироку мав визначити кінцеву дату закінчення строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, апеляційний суд вважає безпідставними, оскільки судом дотримано норми чинного законодавства, зокрема ст.374 КПК України та визначено строк дії запобіжного заходу до набрання вироком законної сили.

Щодо покарання.

Що стосується доводів прокурора про надмірну м`якість призначеного судом обвинуваченому ОСОБА_10 та ОСОБА_12 покарання то апеляційний суд виходить із наступного.

Частина 2 ст. 50 КК України передбачає, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до приписів ст. 65 КК України, суд призначає покарання:

1) у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 53 цього Кодексу;

2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу;

3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.

Згідно з абз. 2 п. 1 постанови Пленуму ВСУ №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2003, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Санкція інкримінованого обвинуваченим, передбаченого ч.3 ст.187 КК України, злочину передбачає покарання у виді позбавлення волі строком від 7 до 12 років із конфіскацією майна.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_10 та ОСОБА_12 , суд першої інстанції, на виконання приписів зазначених вище норм закону України про кримінальну відповідальність та положень судової практики, врахував: ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відноситься до категорії особливо тяжких, а також відомості про обвинувачених, які не працюють, не мають джерела прибутку, родинних і стійких соціальних зав`язків, на медичних обліках не перебувають.

Також суд врахував і характеристику кожного з обвинувачених. Зокрема те, що ОСОБА_10 раніше неодноразово судимий, злочин вчинив, будучи засудженим: 03.11.2010 року Керченським районним судом АР Крим за ч.2 ст.185, ч.1 ст.277 КК України, 19.02.2015 року Корабельним районним судом м. Миколаєва за ч.3 ст.309 КК України та 21 січня 2020 року Білозерським районним судом Херсонської області за ч.3 ст.185 КК України, та маючи судимості за умисні кримінальні правопорушення, характеризується негативно

ОСОБА_12 раніше не судимий, за місцем проживання та колишнього навчання характеризуються посередньо.

Також суд встановив відсутність пом`якшуючих покарання обставин, та наявність обставини, що обтяжує покарання ОСОБА_10 рецидив злочину.

З урахуванням зазначених відомостей суд дійшов висновку про те, що виправлення та перевиховання обвинувачених можливе лише в умовах ізоляції від суспільства та призначив їм покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 3 ст. 187 КК України, ближче до нижньої межі.

З цими висновками колегія суддів не погоджується, з огляду на таке.

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Вказані вимоги закону судом першої інстанції не достатньо дотримані.

При прийнятті рішення про призначення ОСОБА_10 та ОСОБА_12 покарання у мінімальних межах, передбачених санкцією ч. 3 ст. 187 КК України, суд першої інстанції хоча і послався на вищевказані дані про особу обвинувачених, однак ці дані фактично не врахував.

Так, суд першої інстанції недостатньо врахував дані про особу обвинуваченого ОСОБА_10 , зокрема те, що він неодноразово судимий за корисливі злочини. До нього неодноразово застосовувався інститут, умовно-дострокового звільнення, він відбував покарання реально у місцях позбавлення волі. Проте, це не призвело до позитивних змін в його особистості, не створило у нього готовності до самокерованої правослухняної поведінки у суспільстві, натомість викликало відчуття безкарності. Так ОСОБА_10 27 вересня 2019 року був звільнений з місць позбавлення волі після відбуття покарання за вироком Корабельного районного суду м.Миколаєва за ч.3 ст.309 КК України. За попереднім вироком Білозерського районного суду Херсонської області від 21 січня 2020 року ОСОБА_10 засуджено за вчинення тяжкого злочину, передбаченого ч.3 ст.185 КК України, що був скоєний 08 листопада 2019 року, тобто менш ніж за два місяці після звільнення ОСОБА_10 з місць позбавлення волі.

При цьому вже будучи засудженим вироком Білозерського районного суду Херсонської області від 21 січня 2020 року, вже 02 лютого 2020 року обвинувачений ОСОБА_10 скоїв особливо тяжкий злочин, передбачений ч.3 ст.187 КК України.

Зазначене доводить стійкість сформованої протиправної поведінки обвинуваченого, адже попри суттєві заходи впливу, які раніше вже застосовувалися до нього з боку держави з метою не лише покарання, а й виправлення і запобігання вчиненню нових злочинів, ОСОБА_10 вперто не стає на шлях виправлення та продовжує вчиняти тяжкі та особливо тяжкі злочини.

Вищенаведене, на переконання колегії суддів свідчить, що вчинення злочину є наслідком свідомо обраного обвинуваченим ОСОБА_10 способу життя, який він змінювати не бажає, реального негативного ставлення до вчиненого не виявляє та в дійсності свою злочинну поведінку не засуджує.

Окрім того, ОСОБА_10 ніде не працював, за місцем проживання характеризується негативно.

Посилання обвинуваченого ОСОБА_10 на щире каяття, апеляційний суд вважає непереконливими.

Так, до обставин, що пом`якшують покарання особи, зокрема віднесено щире каяття п.1 ч.1 ст.66 КК України.

Щире каяття - це обставина, яка відображає психічний стан особи, яка вчинила кримінальне правопорушення і передбачає глибокі внутрішні переживання особою того, що сталося, моральне засудження своєї злочинної поведінки, почуття сорому, докорів сумління і готовність нести кримінальну відповідальність. Щире каяття проявляється у самозасудженні особою вчиненого протиправного діяння, його наслідків, прагненні усунути нанесену шкоду та рішенні не вчиняти більше злочинів. Вказана форма посткримінальної поведінки особи свідчить про те, що в особи відбулися суттєві позитивні зміни соціальних орієнтацій, які знижують ступінь її соціальної небезпечності. При цьому, щире каяття не є тотожним поняттям до визнання вини.

Верховним Судом у постановах від 18 вересня 2019 року (справа №166/1065/18) та від 20 серпня 2020 року (справа №750/1503/19), сформульовано правові позиції в яких суд касаційної інстанції звертає увагу не те, що розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль із приводу цього та осуд своєї поведінки, готовність нести покарання. Щире каяття - це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до вчиненого, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації.

Більше того, факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження.

У даному випадку, попри стверджуване обвинуваченим ОСОБА_10 каяття, апеляційний суд не вбачає обставин, які б свідчили щодо прояву обвинуваченим ОСОБА_10 саме щирого каяття з приводу скоєного.

Так, матеріали провадження свідчать, що під час розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_10 частково визнав вину у вчиненому. Разом із цим, матеріали провадження не містять відомостей про те, що обвинувачений проявляв належну критичну оцінку своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, зокрема намагався будь-яким чином відшкодувати шкоду потерпілим чи під час утримання під вартою проявляв ініціативу для залучення до праці з цією метою чи з метою показати бажання стати на шлях виправлення. Висловлена обвинуваченим в ході апеляційного розгляду позиція обумовлена лише тривалістю перебування ОСОБА_10 під вартою та не свідчить про засудження своєї злочинної поведінки, почуття сорому, докори сумління та бажання понести відповідальність за скоєне.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції не вбачає щирого каяття в поведінці обвинуваченого.

Водночас наявна обставина, що обтяжує покарання ОСОБА_10 - рецидив злочину.

Також поза увагою суду першої інстанції залишилось відомості, що характеризують обвинуваченого ОСОБА_12 , який перебував у розшуку в рамках кримінального провадження №12019230020001255 від 04 липня 2019 року за ч.1 ст.186 КК України.

ОСОБА_12 не працевлаштований, за місцем проживання характеризується посередньо.

Крім того суд не зважив на роль ОСОБА_10 та ОСОБА_12 у вчиненні особливо тяжкого злочину, а саме їх активну роль у вчиненні розбійного нападу, поєднаному із проникненням у інше приміщення та погрозою застосування ОСОБА_12 насильства небезпечного для життя. Крім того, спричинену обвинуваченими шкоду не відшкодовано.

За наведеного, призначення ОСОБА_10 та ОСОБА_12 мінімального покарання, передбаченого санкцією ч.3 ст.187 КК України, є явно несправедливим та не відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, ролі кожного із обвинувачених у його вчиненні, та особі обвинувачених через м`якість.

Тому, відповідно до вимог ст. 420 КПК України, оскаржуваний вирок підлягає скасуванню з ухваленням нового вироку у зв`язку з необхідністю застосування більш суворого покарання.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає за необхідне призначити ОСОБА_10 покарання за ч. 3 ст. 187 КК України у виді позбавлення волі на строк 10 років та на підставі ст.71 КК України за сукупністю вироків визначити ОСОБА_10 остаточне покарання шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за попереднім вироком Білозерського районного суду Херсонської області від 21 січня 2020 року у виді позбавлення волі на строк 10 років 6 місяців з конфіскацією всього належного йому на праві власності майна.

Що стосується вимоги сторони обвинувачення призначити ОСОБА_12 додаткове покарання у виді конфіскації всього належного обвинуваченому майна, то апеляційна скарга прокурора не містить жодного обґрунтування щодо доцільності конфіскації саме всього належного обвинуваченому майна. З огляду на те, що суд призначив ОСОБА_48 додаткове покарання у виді конфіскації частини його майна, що відповідає ступеню тяжкості скоєного ОСОБА_17 злочину, відомостям про його особу, а також ролі у скоєнні злочину, апеляційний суд не вбачає жодних підстав для посилення даного додаткового покарання.

Таким чином ОСОБА_12 слід призначити покарання за ч.3 ст. 187 КК України у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією частини всього належного йому на праві приватної власності майна.

Водночас є слушними доводи доповнень до апеляційної скарги прокурора з приводу того, що судом першої інстанції невірно визначено момент початку строку відбування обвинуваченими покарання, а також невірно зараховано до покарання строк попереднього ув`язнення.

Як обґрунтовано вказує в апеляційній скарзі прокурор, обрахунок початку відліку строку відбування особою покарання з моменту проголошення вироку є помилковим.

Статтею ст.4 КВК України визначено, що підставою виконання і відбування покарання є вирок суду, який набрав законної сили, інші рішення суду, а також Закон України про амністію та акт помилування .

Частинами 1 та 2 ст.532 КПК України передбачено, що вирок або ухвала суду 1-ї інстанції, ухвала слідчого судді, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

В свою чергу положення ч.1 ст.87 КВК України встановлюють, що особи засуджені до позбавлення волі, направляються для відбування покарання не раніше спливу триденного та непізніше десятиденного строку з дня набрання вироком законної сили або з дня надходження із суду розпорядження про виконання вироку, що набрав законної сили.

Системний аналіз наведених вище вимог закону дає підстави дійти висновку, що початок строку відбування покарання у виді позбавлення волі відраховується з дня набрання вироком суду першої інстанції законної сили, при цьому до такого строку зараховується строк попереднього ув`язнення до моменту набрання таким вироком законної сили.

Таким чином, суд першої інстанції необґрунтовано зазначив, що строк відбування покарання обвинуваченим ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 слід відраховувати з 12 березня 2021 року, тобто з моменту проголошення вироку, а також безпідставно не зарахував обвинуваченим на підставі ч.5 ст.72 КК України до покарання строк попереднього ув`язнення з 12 березня 2021 року по день набрання вироком законної сили із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Що стосується клопотання обвинуваченого ОСОБА_10 про зарахування йому до строку покарання строку попереднього ув`язнення з 03 лютого 2020 року, то апеляційний суд не вбачає підстав для зарахування обвинуваченому до покарання строку попереднього ув`язнення саме з 03 лютого 2020 року, оскільки відповідно до матеріалів справи ОСОБА_10 був затриманий 05 лютого 2020 року. Матеріали провадження не містять відомостей про застосування стосовно ОСОБА_10 попереднього ув`язнення з 03 лютого 2020 року.

Щодо витрат на проведення експертних досліджень.

Так, процесуальні витрати це визначені у законі грошові витрати, які понесли сторони та інші учасники кримінального провадження у зв`язку зі здійсненням провадження, які можуть бути стягнуті з обвинуваченого, на розслідування справи якого були затрачені, або звернені на рахунок держави.

Відповідно до ч. 2 ст.124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

Зі змісту оскаржуваного вироку вбачається, що суд виконав вказану вимогу закону та стягнув з ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , на користь держави судові витрати за проведення судових експертиз в сумі 5652 (п`ять тисяч шістсот п`ятдесят дві) гривні 36 копійок, тобто стягнути з кожного по 1884 (одній тисячі вісімсот вісімдесят чотири) гривні 12 копійок. Зазначені витрати відповідають сукупності витрат на проведення експертних досліджень, за результатами яких підготовлено висновок експерта №370-МТ від 03 березня 2020 року (вартість 2512,16 грн) та №54-ТР від 13 лютого 2020 року (вартість 3140,20 грн.).

В доповненнях до апеляційної скарги прокурор зазначає, що суд ухвалюючи вирок, не вирішив питання щодо розподілу судових витрат за проведення судових експертиз від 07 лютого 2020 року №100-ДК, від 19 лютого 2020 року №127-ДК, від 15 лютого 2020 року №120-ДК, витрати на проведення яких склали загалом 3140,2 гривні. Прокурор просить віднести зазначені витрати на рахунок Держави.

Зі змісту оскаржуваного вироку вбачається, що вказані висновки експертних досліджень не були враховані судом в якості доказів вини обвинувачених.

З огляду на те, що вказані експертні дослідження проведені за ініціативою сторони обвинувачення, при цьому в доповненнях до апеляційної скарги саме сторона обвинувачення просить покласти вказані витрати на рахунок держави, з огляду на принцип диспозитивності, апеляційний суд вважає, за доцільне покласти вказані витрати на рахунок держави.

З урахуванням вищенаведеного, апеляційний суд приходить до висновку що апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_11 , захисника обвинуваченого ОСОБА_10 – адвоката ОСОБА_8 , захисника обвинуваченого ОСОБА_12 – адвоката ОСОБА_7 , захисника обвинуваченого ОСОБА_11 – адвоката ОСОБА_13 не підлягають задоволенню.

З огляду на обґрунтованість вимог апеляційної скарги прокурора з доповненнями вирок підлягає скасуванню в частині призначення покарання з постановленням нового вироку в цій частині.

Керуючись ст. ст. 404, 407, 418, 420, ст.615 КПК України, апеляційний суд, -

у х в а л и в:

Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_11 , захисника обвинуваченого ОСОБА_10 – адвоката ОСОБА_8 , захисника обвинуваченого ОСОБА_12 – адвоката ОСОБА_7 , захисника обвинуваченого ОСОБА_11 – адвоката ОСОБА_13 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу прокурора з доповненнями задовольнити частково.

Вирок Білозерського районного суду Херсонської області від 12 березня 2021 року стосовно ОСОБА_10 , ОСОБА_12 скасувати в частині призначеного покарання та ухвалити в цій частині новий вирок, яким призначити

ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ч.3 ст.187 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років з конфіскацією усього належного йому на праві власності майна.

На підставі ч.1 ст.71 КК України, шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання, призначеного вироком Білозерського районного суду Херсонської області від 21 січня 2020 року, остаточно призначити ОСОБА_10 покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років 6 місяців з конфіскацією усього належного йому на праві власності майна.

Вказати, що строк відбуття основного покарання у виді позбавлення волі ОСОБА_10 , слід обчислювати з моменту набрання вироком законної сили.

На підставі ч.5 ст.72 КК України зарахувати ОСОБА_10 у строк відбування покарання строк його попереднього ув`язнення в період часу з 05 лютого 2020 року по день набрання вироком законної сили, із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , призначити покарання за ч.3 ст.187 КК України у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією частини всього належного йому на праві приватної власності майна.

Вказати, що строк відбуття основного покарання у виді позбавлення волі ОСОБА_12 , слід обчислювати з моменту набрання вироком законної сили.

На підставі ч.5 ст.72 КК України зарахувати ОСОБА_12 у строк відбування покарання строк його попереднього ув`язнення в період часу з 18 лютого 2020 року по день набрання вироком законної сили, із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Цей же вирок стосовно ОСОБА_11 в частині визначення початку строку відбування покарання та зарахування строку попереднього ув`язнення змінити.

Вказати, що строк відбуття основного покарання у виді позбавлення волі ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , слід обчислювати з моменту набрання вироком законної сили.

На підставі ч.5 ст.72 КК України зарахувати ОСОБА_11 у строк відбування покарання строк його попереднього ув`язнення в період часу з 18 лютого 2020 року по день набрання вироком законної сили, із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Вказати, що процесуальні витрати на проведення судових експертиз від 07 лютого 2020 року №100-ДК у розмірі 942,06 гривень, від 10 лютого 2020 року №127-ДК у розмірі 1256,08, від 15 лютого 2020 року №120-ДК у розмірі 942,06 гривень віднести на рахунок держави.

У решті вирок суду залишити без змін.

Вирок набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржений в касаційному порядку протягом 3 місяців з дня ухвалення безпосередньо до Касаційного кримінального суду Верховного Суду.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4