Постанова від 22 квітня 2026 р. у справі №509/7082/24 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/4028/26

Справа № 509/7082/24

Головуючий у першій інстанції Кириченко П.Л.

Доповідач Карташов О. Ю.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.04.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Карташова О.Ю.

суддів: Коновалової В.А., Кострицького В.В.

за участю секретаря судового засідання - Рудуман А.О.

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1

відповідач – ОСОБА_2

третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Флексіс»

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 02 липня 2025 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення порядку користування земельної ділянки та виділення у спільну часткову власність нерухомого майна

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2024 року до Овідіопольського райсуду Одеської області надійшов вищевказаний позов.

В обґрунтуванні своїх позовних вимог позивачка зазначила, що вона є власником земельної ділянки площею 0,1505 га цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарчих будівель та споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 51233755800:02:008:0418.

На даній земельній ділянці знаходяться два житлових будинки, один який належить позивачці інший відповідачу, між сторонами виник спір, щодо часток земельних ділянок, які належать сторонам. В добровільному порядку, даний спір врегулювати не можливо, а тому позивачка просить суд встановити порядок користування земельної ділянки та виділити позивачці 63/100 частки земельної ділянки, що складає 0,0948 га, а відповідачу виділити 37/100 частки земельної ділянки , що складає 0,557 га.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 02 липня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення порядку користування земельною ділянкою та виділення у спільну часткову власність нерухомого мана — відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 15 140 грн.

Рішення суду мотивовано тим, що позивачкою належним чином не обґрунтовано свої позовні вимоги, як і не надано належних доказів їх підтвердження.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій зазначаючи, що оскаржуване рішення постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, просить його скасувати повністю та постановити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 — задовольнити повністю.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга вмотивована тим, суд першої інстанції у мотивувальній частині рішення безпідставно, всупереч змісту позовної заяви, без відповідного аналізу правової природи заявлених вимог, дійшов висновку, що предметом позову є вимога про виділення частки земельної ділянки, а отже — майновий характер спору. Зауважується, що спочатку суд визнав позов немайновим та відкрив провадження у справі, вказавши конкретну суму судового збору в розмірі 1211,20 грн, а потім у рішенні свавільно змінив правову кваліфікацію позову не надавши належного мотивування і без будь-якої заяви з боку позивачки про зміну предмета позову, з покладенням на позивачку додаткового фінансового обтяження у вигляді судового збору у розмірі 15140 грн, що свідчить про порушення принципів змагальності, правової визначеності й передбачуваності судового процесу. До того ж, зазначається, що суд першої інстанції не навів жодного доказу або процесуальної події, що могла б обґрунтувати перекваліфікацію заявлених вимог із немайнових на майнові.

В скарзі наголошується, що заявлені позовні вимоги стосуються виключно встановлення порядку користування земельною ділянкою, яка перебуває у спільній частковій власності сторін, без вимог про поділ майна в натурі, зміну прав власності або стягнення будь-якої грошової суми.

Крім того, сторона позивачки акцентує увагу на тому, що суд першої інстанції, вирішуючи справу не надав належної оцінки факту часткового визнання позову відповідачем, що було прямо зафіксовано у його письмовому відзиві, поданому в порядку статті 178 ЦПК України. Зокрема у відзиві відповідач вказував, що не заперечував проти самої суті позовних вимог про встановлення порядку користування спільною земельною ділянкою; визнав позов частково, погодившись на визначення за ним частки у праві спільної власності; та висловив власну позицію щодо бажаної пропорції часток (60/40 замість 63/37), що є окремим елементом диспозитивної частини, але не змінює характеру згоди на встановлення самого порядку користування.

Щодо відзиву на апеляційну скаргу

Ознайомившись з апеляційною скаргою позивачки,відповідач ОСОБА_2 подав на неї відзив, в якому зазначає, що погоджується з твердженням позивачки про те, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України, та вважає, що суддя першої інстанції практично ухилився від вирішення спору по суті, змістивши акцент лише на «формальні недоліки» (ціна позову, оцінка, кваліфікація як майнового), замість того, щоб виконати свій обов`язок з`ясувати і вирішити спір про право, чим порушив право Відповідача на справедливий судовий розгляд у розумінні статей 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 13, 43, 263 ЦПК України, оскільки залишив невирішеним головне питання спору - визначення порядку користування земельною ділянкою між співвласниками.

У відзиві наголошується, що позовні вимоги не стосуються ані володіння (титул не оспорюється), ані розпорядження (немає відчуження, продажу чи передачі), спір виник виключно щодо користування земельною ділянкою, а тому даний спір є немайновим спором, оскільки: не має грошового виміру, не передбачає переходу чи припинення права власності, не пов`язаний з оцінкою вартості ділянки. Встановлення порядку користування - це врегулювання взаємних прав співвласників, а не поділ майна в натурі.

Відповідач зауважує, що не заперечує проти самого факту необхідності визначення порядку користування земельною ділянкою, водночас, вважає, що запропонований позивачкою спосіб (63% / 37%) не відображає реальних домовленостей та фактичних обставин, що вже було попередньо встановлено у договорі про спільну діяльність від 20.11.2005 року і протоколах розподілу площ, якими було визначено частку відповідача у розмірі 40% земельної ділянки, на якій розташований житловий будинок, який на праві власності належить Відповідачу, а тому він пропонує у судовому порядку саме цей порядок (60% / 40%). У разі, якщо суд не погодиться з договірним підходом, логічним і справедливим варіантом є розподіл у рівних частках (50/50), виходячи з принципу рівності співвласників (ст. 358 ЦК, ст. 86, 88 ЗК).

Крім того, відповідач звертає увагу суду на той факт, що суд першої інстанції допустив системну помилку у визначенні особи Позивача, зазначивши у рішенні, ухвалах та інших процесуальних документах прізвище « ОСОБА_3 » замість « ОСОБА_1 », і така помилка (або свідоме перекручення) була перенесена і до автоматизованої системи документообігу суду (АСДС) та відтворена в документах апеляційного суду.

Підсумовуючи викладене у відзиві, відповідач просить апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Овідіопольського районного суду м. Одеси від 02.07.2025 року задовольнити частково, а саме - вирішити спір по суті, визначивши порядок здійснення права користування земельною ділянкою площею 0,1505 га, кадастровий номер: 5123755800:02:008:0418, наступним чином: ОСОБА_5 - 60% земельної ділянки; ОСОБА_6 - 40% земельної ділянки. Також, просить внести виправлення у процесуальні документи у справі № 509/7082/24, а саме, — виправити невірне зазначення прізвища Позивачки « ОСОБА_3 » на правильне « ОСОБА_1 », яке допущене у рішенні суду першої інстанції.

Після залучення 05.02.2026 року до розгляду справи у якості третьої особи ТОВ “ФК «ФЛЕКСІС» представник товариства подав пояснення у справі, в яких просить визнати дії ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зловживанням процесуальними правами та застосувати до них заходи процесуального примусу у вигляді штрафу в дохід державного бюджету в максимальному розмірі, передбаченому п. 2 ч. 1 ст. 148 ЦПК України, а також просить відмовити ОСОБА_1 в задоволенні апеляційної скарги, рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 02.07.2025 року у справі № 509/7082/24 залишити без змін.

Представник третьої сторони вважає, що позов формально названий «про порядок користування», але по суті він спрямований на фактичне виділення ОСОБА_2 постійного виключного користування 37/100 земельної ділянки, яка перебуває у виключній власності ОСОБА_1 та обтяження іпотекою. Таке «виділення в користування» без наявності у ОСОБА_2 будь-якого речового права на землю є неможливим і прямо суперечить ст. 81, 131 ЗК України.

В заяві зауважується на ті факти, що 22.10.2007 року між АТ «УКРСІМБАНК» (попередній кредитор) та ОСОБА_1 було укладено зокрема наступні кредитні договори:

1. кредитний поговір №60407C75, відповідно до умов якого Банк Позичальнику кредит у сумі 293 084,81 дол. США з кінцевою датою погашення 15.08.2013;

2. кредитний договір № 60407C76, відповідно до умов якого Банк надає Позичальнику кредит з лімітом 150 000,00 дол. США та 950 000,00 грн з кінцевою датою погашення 1510.2014.

З метою забезпечення виконання зобов`язань Боржника за вказаними кредитними договорами між Банком та ОСОБА_7 23.10.2007 було укладено Договір іпотеки №60407773. Предметом іпотеки згідно до п. 1.3. даного Договору є:

- житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 400 кв. м., розташованого на земельній ділянці, яка належить ОСОБА_1 на праві власності, площею -1505 кв.м.;

- земельна ділянка площею 0,1505 га, що знаходиться на території АДРЕСА_1 з кадастровим номером №5123755800:02:008:0418.

Окрім того, 15.11.2007 року між АТ «УКРЕКСІМБАНК» та ОСОБА_8 було укладено кредитний договір № 60407С87, відповідно до умов якого Банк надає Позичальнику кредит з лімітом 150 000,00 дол. США з кінцевою датою погашення 14.11.2017 та 02.09.2008 кредитний договір №60408C73, відповідно до умов якого Банк надає Позичальнику кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 90 000,00 дол. США з кінцевою датою погашенням 01.09.2018.

З метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_8 вказаними кредитними договорами між Банком та ОСОБА_1 02.09.2008 було укладено Договір іпотеки №60408Z73. Предметом іпотеки згідно п. 1.3. даного Договору є:

- будинок, житловий з господарчими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- земельна ділянка площею 0,1505 га, на якій розташований вищевказаний будинок, з кадастровим номером №5123755800:02:008:0418.

Також, акцентується увага на тому, що 12.12.2025 року, відповідно до результатів відкритих торгів (аукціону), оформленого протоколом №NLD001-UA-20251126-15698 від 12.12.2025 між АТ «УКРЕКСІМБАНК» та ТОВ «ФК «ФЛЕКСІС» 29 грудня 2025 року було укладено Договір № 0026800/1/291225 про відступлення прав вимоги, які було укладено між АТ «УКРЕКСІМБАНК» та ОСОБА_1 , а також всі права Банку іпотекодержателя за договорами, укладеними з метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за Кредитними договорам у числі за Договором іпотеки від 23.10.2007 року №60407Z73, що посвідчений приватним нотаріусом. Наголошується, що саме ТОВ «ФК «ФЛЕКСІС» на сьогодні є новим кредитором та законним правонаступником усіх зазначених прав вимоги стосовно ОСОБА_1 та ОСОБА_8 .

Узагальнені доводи та заперечення учасників справи

Представник третьої особи - Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Флексіс» Піхотенко А.С. приймаючи участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції заперечувала проти задоволення апеляційної скарги позивачки, просила оскаржуване рішення залишити без змін.

Позивачка ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явились, про дату, час та порядок розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, а саме судової повістки до їх особистого електронного кабінету, надали заяви про розгляд справи за їх відсутності.

Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, час знаходження справи на розгляді апеляційного суду, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому її розгляді, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, думку учасників справи, які прийняли участь у судовому засіданні, про можливість розгляду справи за відсутності інших учасників, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи які не з`явились.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

20 листопада 2005 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 був укладений договір про спільну діяльність у будівництві. Предметом договору є спільна діяльність по будівництву та введення в експлуатацію нерухомого майна, яке розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Внесок в будівництво з боку позивачка на час укладання договору складає 3 135 000 грн.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності позивачка ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 є власником житлового будинку загальною площею 479,8 кв.м, житлова 75,2 кв.м, що складається з: житловий будинок літ. «А», навіс , літ. «Б», вольєр, літ. «В», споруди 1-9,І на підставі Свідоцтва про право власності від 19.08.2005 року, технічного паспорту від 26.07.2018 року, який був належним чином зареєстрований 30.07.2018 року, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.26).

Крім того, з позовної заяви вбачається, що Позивачка стверджує, що вона є власником земельної ділянки, площею 0,105 га, кадастровий номер 51233755800:02:008:0418, посилаючись на витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, якій сформований 07.12.2024 року та діє на протязі трьох місяців.

Відповідач ОСОБА_2 є власником житлового будинку загальною площею 280,3 кв.м, житлова 197 кв.м, на підставі Декларації про готовність об`єкту до експлуатації від 18.10.2018 року, довідки ТОВ «Пром-Строй ЛТД» від 28.10.2019 року, технічного паспорту від 28.10.2019 року, який був належним чином зареєстрований 26.10.2018 року, розташований за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.27). Житловий будинок розташований на земельній ділянці площею 0,105 га, кадастровий номер 51233755800:02:008:0418.

З наданих третьою стороною доказів вбачається наступне:

- 22.10.2007 року між АТ «УКРСІМБАНК» (попередній кредитор) та ОСОБА_1 було укладено зокрема наступні кредитні договори:

1. кредитний поговір №60407C75, відповідно до умов якого Банк Позичальнику кредит у сумі 293 084,81 дол. США з кінцевою датою погашення 15.08.2013;

2. кредитний договір № 60407C76, відповідно до умов якого Банк надає Позичальнику кредит з лімітом 150 000,00 дол. США та 950 000,00 грн з кінцевою датою погашення 1510.2014.

З метою забезпечення виконання зобов`язань Боржника за вказаними кредитними договорами між Банком та ОСОБА_7 23.10.2007 було укладено Договір іпотеки №60407773. Предметом іпотеки згідно до п. 1.3. даного Договору є:

- житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 400 кв. м., розташованого на земельній ділянці, яка належить ОСОБА_1 на праві власності, площею -1505 кв.м.;

-земельна ділянка площею 0,1505 га, що знаходиться на території АДРЕСА_1 з кадастровим номером №5123755800:02:008:0418.

15.11.2007 між АТ «УКРЕКСІМБАНК» та ОСОБА_8 було укладено кредитний договір № 60407С87, відповідно до умов якого Банк надає позичальнику кредит з лімітом 150 000,00 дол. США з кінцевою датою погашення 14.11.2017 та 02.09.2008 кредитний договір №60408C73, відповідно до умов якого Банк надає Позичальнику кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 90 000,00 дол. США з кінцевою датою погашенням 01.09.2018.

З метою забезпечення виконання зобов?язань ОСОБА_8 вказаними кредитними договорами між Банком та ОСОБА_1 02.09.2008 було укладено Договір іпотеки №60408Z73. Предметом іпотеки згідно п. 1.3. даного Договору є:

- будинок, житловий з господарчими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- земельна ділянка площею 0,1505 га, на якій розташований вищевказаний будинок, з кадастровим номером №5123755800:02:008:0418.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція апеляційного суду

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Згідно з положенням частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить апеляційний суд

Відповідно до положень ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша, друга статті 321 ЦК України).

Статтею 355 ЦК України визначено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю (частина перша статті 368 ЦК України).

Відповідно до статті 370 ЦК України співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу.

Частиною першою статті 364 ЦК України передбачено право співвласника на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

За змістом цієї норми виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно його частки в праві спільної власності й припинення для цієї особи права на частку у спільному майні.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Як установлено, позивачка ОСОБА_1 на підставі Свідоцтва про право власності від 19.08.2005 року, технічного паспорту від 26.07.2018 року, який був належним чином зареєстрований 30.07.2018 року є власником житлового будинку загальною площею 479,8 кв.м, житлова 75,2 кв.м, який складається з: житловий будинок літ. «А», навіс , літ. «Б», вольєр, літ. «В», споруди 1-9,І та розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Проте, позивачка не надала суду доказів, що вона є власником земельної ділянки площею 0,105 га, кадастровий номер 51233755800:02:008:0418, а наданий нею витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, якій сформований 07.12.2024 року та діє на протязі трьох місяців, не є доказом щодо зареєстрованого об`єкту нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

В свою чергу, відповідач ОСОБА_2 є власником житлового будинку загальною площею 280,3 кв.м, житлова 197 кв.м, на підставі Декларації про готовність об`єкту до експлуатації від 18.10.2018 року, довідки ТОВ «Пром-Строй ЛТД» від 28.10.2019 року, технічного паспорту від 28.10.2019 року, який був належним чином зареєстрований 26.10.2018 року, розташований за адресою : АДРЕСА_2 .

Отже, колегія суддів зауважує, що житловий будинок відповідача розташований на земельній ділянці площею 0,105 га, кадастровий номер 51233755800:02:008:0418.

Враховуючи вищевикладене та перевіривши матеріали справи, колегією суддів встановлено, що позивачка не надала ні суду першої ні апеляційної інстанцій належних та допустимих доказів того, що вона придбала у відповідача житловий будинок, оскільки відповідно до матеріалів справи позивачка отримала у власність житловий будинок, шляхом введення його в експлуатацію, отримання Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 10.08.2005 року та подальшої реєстрації в компетентних установах об`єкту нерухомого майна.

З огляду на вищевикладене, апеляційний суд вважає вірним висновок суду першої інстанції, що позивачка помилково посилається на виділення частки земельної ділянки у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити, оскільки вони належним чином не обґрунтовані.

Твердження скаржниці, що суд першої інстанції перекваліфікував позов як майновий не зважаючи на те, що правовідносини стосуються лише визначення розміру фактичного користування ділянкою, пропорційно часткам, відповідно до володіння двома окремим житловими будинками та безпідставно стягнув судовий збір як за вимогу майнового характеру, не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.

Колегія суддів акцентує увагу на те, що позивачка звернулась до суду з позовними вимогами про встановлення порядку користування земельною ділянкою та виділення їй та відповідачу в користування частини земельної ділянки, фактично ставлячи вимогу про закріплення за відповідачем конкретної частини ділянки, що в свою чергу є вимогами майнового та не майнового характеру, а тому суд першої інстанції правомірно додатково стягнув судовий збір в розмірі 15140 грн.

Доводи скарги про те, що судом першої інстанції не було прийнято до уваги те, що відповідач частково визнав позовні вимоги є безпідставними та не заслуговують на увагу, оскільки зазначене судом враховано проте у задоволенні позовних вимог було відмовлено, оскільки позивачкою не надано належних доказів на підтвердження своїх позовних вимог.

Загалом доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновку суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, та зводяться до власного тлумачення характеру спірних правовідносин та до переоцінки доказів.

Вимога відповідача, яка зазначена у відзиві на апеляційну скаргу, щодо виправлення помилки у написанні прізвища позивачки, підлягає розгляду судом першої інстанції, шляхом подання заяви про виправленні такої описки.

З приводу заяви ОСОБА_1 про надання правової оцінки діям судді Овідіопольського районного суду Одеської області Кириченка П.Л. у частині: передчасної видачі виконавчого листа та упередженого ставлення до неї, ухвалення стосовно судді першої інстанції окремої ухвали, апеляційний суд вважає за потрібним зазначити, що апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість судового рішення, і надання правової оцінки діям судді не належить до повноважень та компетенції суду апеляційної інстанції.

Також, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення вимоги третьої особи ТОВ «ФК «ФЛЕКСІС» про визнання дії ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зловживанням процесуальними правами та застосувати до них заходи процесуального примусу у вигляді штрафу в дохід державного бюджету в максимальному розмірі, передбаченому п. 2 ч. 1 ст. 148 ЦПК України, оскільки у зазначеній справі відсутні обставини які б вказували на те, що дії сторін були спрямовані на шкоду правосуддю та зловживання своїми правами.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 — 30).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційної скарги сторони відповідача.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив це рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 02.07.2025 року слід залишити без змін.

Щодо судових витрат

За приписами частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки судове рішення залишено без змін, а апеляційна скарга без задоволення, то судовий збір за подання апеляційної скарги та інші судові витрати не відшкодовується та покладається на особу, яка подала апеляційну скаргу.

Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 02 липня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення.

Касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 22.05.2026 року.

Головуючий О.Ю. Карташов

Судді В.А. Коновалова

В.В. Кострицький