Постанова від 20 травня 2026 р. у справі №522/25581/25-Е — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/5676/26

Справа № 522/25581/25-Е

Головуючий у першій інстанції Домусчі Л. В.

Доповідач Коновалова В. А.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

21.05.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Коновалової В.А.,

суддів: Карташова О.Ю., Лозко Ю.П.,

учасники справи:

позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Комбі»,

відповідач – ОСОБА_1 ,

розглянувши в порядку спрощеного провадження (без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України) справу

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Комбі»,

на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 лютого 2026 року,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Комбі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Комбі» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в обґрунтування зазначивши, що 15.05.2021 року між ТОВ «ФК «Комбі» та ОСОБА_1 з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором укладено договір про надання кредиту №3275017585-026689 у формі електронного документу, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит в сумі 2 800,00 грн строком дії на 14 днів. Кредит був наданий шляхом перерахування грошових коштів на його банківський картковий рахунок за реквізитами картки № НОМЕР_1 , відкритій у банку відповідача. Однак, відповідач не виконує умови взятого на себе зобов`язання, не погашає кредит та не сплачує проценти за користування кредитом, в зв`язку з чим станом на 20.11.2025 року утворилась заборгованість за кредитним договором в розмірі 14 205,94 грн, яка складається з: 2 800,00 грн – заборгованості за кредитом, 11 405,94 грн – заборгованості за відсотками за користування кредитом.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Комбі» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Комбі» заборгованість за договором про надання фінансового кредиту №3275017585-026689 від 15 травня 2021 року у розмірі 14 205,94 грн, судові витрати у вигляді судового збору розмірі 2 422,40 грн та витрати на правову допомогу в сумі 3 000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Приморський районний суд м. Одеси заочним рішенням від 11 лютого 2026 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Комбі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості залишив без задоволення.

Суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано жодного первинного документу, який би підтверджував факт перерахування кредитних коштів на зазначені ОСОБА_1 реквізити платіжної картки, а також фактичне користування відповідачем кредитними коштами (рух коштів на особовому рахунку позичальника). Доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Звертаючись до суду позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не заявляв клопотання про вжиття заходів забезпечення доказів, та не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин, не подавав клопотання про їх витребування. Тобто, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Комбі» просить скасувати заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 лютого 2026 року з огляду на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також неповним з`ясуванням обставин справи.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга мотивована тим, що з метою здійснення переказу грошових коштів позичальникам за укладеними електронними кредитними договорами позивачем було укладено договір №43369684-1_22/01/21 про надання послуг з переказу грошових коштів від 22.01.2021 з оператором послуг платіжної інфраструктури ТОВ «Фінансова компанія “Елаєнс”. Відповідно до 1.1 договору №43369684-1_22/01/21 фінансова компанія бере на себе зобов`язання надавати позивачу послугу «переказ на картку», що включає в себе приймання від позивача на поточний рахунок фінансової компанії грошових коштів, обробку розпоряджень позивача відповідно до правил грошових переказів міжнародних платіжних систем “VISA” та “MASTERCARD”, переказ грошових коштів, прийнятих фінансовою компанією від позивача, на користь банка-еквайра для подальшого зарахування на карткові рахунки клієнтів відповідно до правил міжнародних платіжних систем. Позивачем разом із позовною заявою подано до суду довідку про перерахунок грошових коштів від 04.11.2024. Довідкою від 04.11.2024 року, виданою директором ТОВ «Фінансова компанія “Елаєнс”, підтверджується виконання позивачем свого обов`язку щодо надання кредиту відповідачу. Відповідно до довідки ТОВ «Фінансова компанія “Елаєнс” від 04.11.2024 року проведена успішна транзакція типу «перерахування кредиту на карту згідно кредитного договору №26689 на суму 2800.00 грн на картку № НОМЕР_1 , що відповідає номеру картки, який вказав відповідач при заповненні заявки на кредит та який відображений і в самому договорі про надання кредиту в розділі «реквізити сторін». Вказаний в довідці договір №26689 це скорочений номер кредитного договору №3275017585-026689. Інформація, щодо руху коштів за зазначеним відповідачем в договорі банківським рахунком не є необхідною ані для підтвердження факту укладення такого договору між сторонами, ані для підтвердження факту отримання коштів відповідачем. Крім того, судом вірно зазначено, що доказів на користь того, що відповідачем була погашена заборгованість, до суду надано не було. Договір у встановленому законом порядку відповідачем не оспорювався та не визнавався недійсним. На думку скаржника, суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення, фактично керувався не нормами чинного законодавства та доказами, що містились в матеріалах справи, а власною суб`єктивною думкою з приводу достатності наданих до суду доказів та помилково відніс даний договір про надання кредиту до відносин з іншою правовою природою.

(2) Позиція інших учасників справи

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 18.03.2026 року відкрито провадження у справі та ОСОБА_1 роз`яснювалось право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу.

Копію ухвали про відкриття апеляційного провадження від 18.03.2026 року отримано Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Комбі» 30.03.2026 року о 20:50:25 в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідкою.

Копію ухвали про відкриття провадження від 18.03.2026 року та копію апеляційної скарги ОСОБА_1 отримано 30.03.2026 року о 20:50:25 та 16.03.2026 року о 7:45:53 відповідно в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідками.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 19.05.2026 року справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи в порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України.

Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Предметом позову в цій справі є вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором №3275017585-026689 від 15 травня 2021 року у розмірі 14 205,94 грн, тобто ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028,00 х 30 = 90 840,00 грн), тому справа є малозначною в силу прямої вказівки в ЦПК України.

Оскільки справа є малозначною, то розгляд апеляційної скарги проводиться без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України.

Згідно ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.

Інформація про призначення даної справи до розгляду у апеляційному суді без повідомлення учасників справи завчасно розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України.

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано жодного первинного документу, який би підтверджував факт перерахування кредитних коштів на зазначені ОСОБА_1 реквізити платіжної картки, а також фактичне користування відповідачем кредитними коштами (рух коштів на особовому рахунку позичальника). Доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Звертаючись до суду позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не заявляв клопотання про вжиття заходів забезпечення доказів, та не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин, не подавав клопотання про їх витребування. Тобто, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.

Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Загальні правила щодо форми договору визначено у ст. 639 ЦК України, згідно із якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Тобто, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 Кодексу).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, від 08 серпня 2022 року у справі № 234/7298/20.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції на час виникнення правовідносин, електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції на час виникнення правовідносин, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції на час виникнення правовідносин, пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Положення ч. 6 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції на час виникнення правовідносин, передбачають відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції на час виникнення правовідносин, у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».

Так, відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа (стаття 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис»).

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного суду від 14 червня 2022 року у справі №757/40395/20.

Із матеріалів справи вбачається, що 15.05.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Комбі» та ОСОБА_1 укладено договір про надання кредиту №3275017585-026689, відповідно до п.1.1 якого Товариство зобов`язується надати позичальнику кредит без конкретної споживчої мети (вирішення власних фінансових питань) у зворотне, строкове та платне користування, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти за користування кредитом та інші платежі нараховані відповідно до умов цього договору, додатків до нього та правил надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту ТОВ «Фінансова компанія «Комбі».

Сума кредиту (загальний розмір наданого кредиту) складає 2 800,00 грн (п.1.2 договору).

У відповідності до п. 1.3 договору, кредит надається строком на 14 днів від дати отримання кредиту позичальником. Цей період є узгодженим у розумінні правил і може бути продовжений (пролонгований) сторонами відповідно до правил та розділу 4 договору.

Сторони дійшли згоди, що у всіх відносинах між Позичальником та Товариством в якості підпису позичальника буде використовуватись електронний підпис одноразовим ідентифікатором, відповідно до правил та Закону України «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу як і власноручний підпис.

Згідно п. 1.4, 1.5 договору, базова процентна ставка становить 1.99 процентів в день від суми кредиту за кожен день користування ним, що є 726.35 процентів річних. Індивідуальна процента ставка становить 1.8905 процентів в день від суми кредиту за кожен день користування ним, що є 690.0325 процентів річних.

Матеріали справи містять довідку ТОВ «ФК «Елаєнс» б/н від 04.11.2024, згідно якої Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Комбі» на підставі договору №43369684-1_22/01/21 про надання послуг з переказу грошових коштів (переказ на картку) успішно проведено в системі платіж - деталі операції: номер в системі FONDY 408351317, номер операції 26689_19_0, дата проведення платежу 15.05.2021, призначення платежу - перерахування кредиту на карту згідно кредитного договору №26689, сума платежу: 2 800,00, валюта платежу UAH, платіжний метод: карта Visa, статус платежу підтверджено, номер карти: НОМЕР_2 , банк картки отримувача: Jsc Cb Privatbank, код авторизації: 5513109.

З огляду на встановлені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що 15.05.2021 року у встановленому кредитним договором порядку, а також у відповідності до Закону «Про електронну комерцію» Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Комбі» та ОСОБА_1 уклали договір про надання кредиту №3275017585-026689 в електронній формі, його підписано електронним підписом відповідача, шляхом використання одноразового ідентифікатора (lyeQ6u), за умовами якої позивач надав відповідачу шляхом перерахування грошові кошти у розмірі 2 800,00 грн на умовах строковості, зворотності та платності для задоволення власних потреб, тобто виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі. Вказаний кредитний договір, серед іншого, містить інформацію про номер особистого електронного платіжного засобу: 473ххххххх7041.

Доказів на підтвердження того, що вказана картка не належить відповідачу або, що на неї не було зараховано грошові кошти у вищевказаному розмірі на виконання кредитного договору матеріали справи не містять.

Наведені вище обставини відповідачем усупереч ст. 12, 81 ЦПК України не спростовані, що є його процесуальним обов`язком, у той час як докази, надані позивачем, слугують підтвердженням існування між ТОВ «ФК «Комбі» та ОСОБА_1 кредитних правовідносин.

За встановлених судом обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що укладений 15.05.2021 між сторонами електронний кредитний договір шляхом його підписання електронним підписом з використанням одноразового ідентифікатора (одноразового пароля), відповідає вимогам чинного законодавства та вільному волевиявленню сторін, під час його укладення відповідач був ознайомлений з його умовами, висловив своє волевиявлення шляхом підпису вказаного договору, що свідчить про прийняття ним таких умов, а також спрямованість на реальне настання правових наслідків.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано жодного первинного документу, який би підтверджував факт перерахування кредитних коштів на зазначені ОСОБА_1 реквізити платіжної картки, а також фактичне користування відповідачем кредитними коштами (рух коштів на особовому рахунку позичальника).

Однак, спростовуючи доводи позивача в цій частині, суд першої інстанції не врахував положення ст. 13 ЦПК, не звернув уваги, що відповідач будь-яких заперечень щодо вимог позивача про не належність платіжної картки чи номера телефону, не перерахування коштів на вказаний у договорі про надання кредиту №3275017585-026689 від 15.05.2021 номер особистого електронного платіжного засобу не подавав.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 09.06.2021 у справі №414/496/20.

Статтею 526 ЦК України презюмується, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (статті 610, 611 ЦК України).

З огляду на наведене вище, колегія суддів доходить висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за вказаним вище кредитним договором, а саме за тілом кредиту у розмірі 2 800,00 грн.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

У ч.ч. 1-3 ст. 1056-1 ЦК України визначено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

У постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16, вирішуючи виключну правову проблему щодо визначення періоду нарахування кредиторських вимог, що виникли у зв`язку з невиконанням договору банківського кредиту, які за своєю сутністю є процентами за користування кредитом, зробила такі висновки:

- припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України (пункт 91 постанови);

- вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28.03.2018 у справі №444/9519/12(пункти 53, 54) та від 04.02.2020 у справі №912/1120/16(пункт 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від таких висновків немає (пункт 92 постанови);

- якщо боржник не сплатив суму боргу, яка складається з тіла кредиту та процентів, нарахованих в певній сумі на час закінчення строку кредитування чи на час пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, то прострочення такого грошового зобов`язання не призводить до подальшої зміни його розміру, але в боржника виникає додатковий обов`язок щодо сплати річних процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України (пункт 100 постанови);

- у разі порушення позичальником зобов`язання з повернення кредиту настає відповідальність - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором (пункт 103 постанови).

Таким чином, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти та інші платежі за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою ст.1050 ЦК України.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що за ОСОБА_1 рахується заборгованість за відсотками за користування кредитом у розмірі 11 405,94 грн.

Колегією суддів встановлено, що проценти відповідачу нараховувались у період з дати укладення договору, тобто з 15.05.2021, по 12.09.2021, що однак є неправомірним з огляду на погоджений строку кредитування – 14 днів.

Дійсно, розділом 4 кредитного договору визначено порядок продовження строку узгодженого періоду (пролонгація) та згідно п.4.3 договору вона існує у кількох видах.

За приписами п. 4.6 договору, при кожній пролонгації між позичальником та товариством укладаються відповідні додаткові угоди, які є невід`ємними частинами цього договору.

Всупереч наведеному пункту кредитного договору та доводам скаржника, викладеним в апеляційній скарзі, про те, що має місце пролонгація кредитного договору між сторонами, жодної додаткової угоди між сторонами на підтвердження вказаного факту матеріали справи не містять.

Так, згідно п. 4.1 договору позичальник має право продовжити узгоджений період користування кредитом. Сторони погодили, що узгоджений період може бути продовжено позичальником, шляхом оплати ним протягом узгодженого періоду передбачених цим договором процентів чи комісії, за супроводом таких оплат відповідним коментарем позичальника чи без коментаря (п.4.7. договору) або шляхом активації позичальником в особистому кабінеті функції продовження строку узгодженого періоду.

В той же час, розрахунком заборгованості відповідача підтверджено відсутність будь-яких оплат з боку позичальника, що свідчить про відсутність підстав вважати, що узгоджений строк договору продовжений.

Оскільки доказів, які свідчать про подальше узгодження сторонами істотних умов кредитування, матеріали справи не містять, розрахунок відсотків, проведений позивачем поза межами строку кредитування, є помилковим. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання, оскільки надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування вочевидь порушить баланс інтересів сторін та на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

Саме таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові Великої Палати від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12.

Отже, нарахування кредитором відсотків після закінчення строку кредитування суперечить умовам кредитування і нормам ст.1048 ЦК України.

Із розрахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Комбі» вбачається, що кредитодавець нарахував відсотки за користування кредитом за період з 15.05.2021 по 28.05.2021 у розмірі 3 541,04 грн. Така ж сума вказана у графіку розрахунків, що є додатком до договору позики №3275017585-026689 від 15 травня 2021, та саме вона підлягає стягненню на користь кредитодавця.

Щодо посилання у позовній заяві на п. 10.8 договору, згідно якого сторони погоджуються, що проценти, нараховані після закінчення строку дії цього договору (після 3 дня від дати закінчення узгодженого періоду) чи його дострокового розірвання, у розмірі визначеному в п.10.3.2. договору, є процентами за користування грошовими коштами в розумінні ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, колегія суддів зазначає наступне.

Так, відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16 (провадження №12-16гс22) зроблено такі висновки, що «компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за «користування кредитом» (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за «користування кредитом», до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав)».

Верховним Судом у постанові від 19.09.2020 року у справі №686/18977/17 зазначено, що «положеннями частини другої статті 536, частини другої статті 625 та статті 627 ЦК України не обмежено право сторін визначити у договорі розмір процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами. Однак, диспозитивний характер цих норм у цілому обмежується положенням частини другої статті 625 ЦК України, яка зазначає про стягнення трьох процентів річних, що має наслідком визначення таких процентів саме у річних, а не будь-яким іншим способом обчислення процентів за умовами договору.

Отже, положеннями ЦК України передбачено, що договором може бути встановлено інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення, зокрема, у розмірі певного проценту за кожен день прострочення».

Колегія суддів вважає, що визначені умовами договору проценти за користування кредитом можуть бути нараховані лише в межах строку кредитування. Після закінчення строку кредитування кредитор має право на застосування відповідальності за невиконання грошового зобов`язання в порядку, визначеному ч. 2 статті 625 ЦК України, проте таких вимог позивачем заявлено не було.

Оскільки позивач помилково нарахував проценти за користування кредитом поза межами строку кредитування, вказане має наслідком часткове задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Комбі».

Щодо суті апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України).

Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Комбі» про стягнення заборгованості за кредитним договором прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права, що у відповідності до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позовних вимог, а саме стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Комбі» заборгованості за договором про надання фінансового кредиту №3275017585-026689 від 15 травня 2021 року у розмірі 6 341,04 грн, яка складається з: 2 800,00 грн – заборгованості за кредитом, 3 541,04 грн – заборгованості за відсотками за користування кредитом.

Щодо судових витрат

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 133 ЦПК України).

В ч. 1 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем при поданні позовної заяви сплачено судовий збір в сумі 2 422,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №139 від 24.11.2025 року.

При поданні апеляційної скарги позивачем сплачено судовий збір в сумі 3 633,60 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №26 від 10.03.2026 року.

Тобто, позивачем оплачено судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 6 056,00 грн (2 422,40 грн +3 633,60 грн).

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Комбі» підлягають задоволенню частково на 44,6 % (6 341,04 грн х 100 / 14 205,94 грн), тому з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Комбі» підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 2 700,98 грн (6 056,00 грн х 44,6/100).

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать також витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

Відповідно до ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує обставини, визначені у ч. 3 ст. 141 ЦПК України, зокрема обґрунтованість витрат та пропорційність до предмета спору з урахуванням ціни позову; поведінку сторони під час розгляду справи; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно положень пунктів 4, 6, 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правничої допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Інші види правничої допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення. Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Згідно з частинами третьою та п`ятою статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» до договору про надання правничої допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правничої допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження витрат на правову допомогу до суду першої інстанції позивачем було надано копію договору про надання правової допомоги від 24.07.2025, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Комбі» та Адвокатським об`єднанням «Грищенко та партнери Одеса», а також акт виконаних послуг від 18.11.2025, з якого вбачається, що АО «Грищенко та партнери Одеса» (виконавець) на підставі договору про надання правової допомоги від 24.07.2025 року надав наступну правову допомогу, а саме: підготовка та подання позовної заяви про стягнення грошових коштів з ОСОБА_1 за невиконання умов договору (3 години) та винагорода за виконані юридичні послуги складає 3 000,00 грн.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

З аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виокремити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи (висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі №357/380/20, провадження №14-20цс22).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 137 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року заява №19336/04, § 268).

Відтак, ураховуючи критерії реальності, розумності та співмірності адвокатських витрат, з огляду на предмет та підстави спору, характер спірних правовідносин, ступінь складності справи, конкретні обставини даної справи, колегія суддів дійшла висновку, що загальний розмір витрат на професійну правничу допомогу у справі в суді першої інстанції є завищеним та необґрунтованим, що підлягає обов`язковому врахуванню при визначенні судом суми витрат, що має бути розподілена між сторонами справи.

Враховуючи, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Комбі» підлягають задоволенню частково на 44,6 %, з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Комбі» підлягають стягненню судові витрати, пов`язані з розглядом справи, а саме витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1 338,00 грн (3 000,00 грн х 44,6/100).

Керуючись ст.ст. 141, 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, 384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Комбі» задовольнити частково.

Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 лютого 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Комбі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Комбі», ЄДРПОУ 43369684, заборгованість за договором про надання фінансового кредиту №3275017585-026689 від 15 травня 2021 року у розмірі 6 341,04 грн, яка складається з: 2 800,00 грн – заборгованості за кредитом, 3 541,04 грн – заборгованості за відсотками за користування кредитом.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Комбі», ЄДРПОУ 43369684, витрати по сплаті судового збору у сумі 2 700,98 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 1 338,00 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий В.А. Коновалова

Судді О.Ю. Карташов

Ю.П. Лозко