Вирок від 13 травня 2026 р. у справі №484/5450/24 — Миколаївський апеляційний суд

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«14» травня 2026 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

за участю секретаря ОСОБА_4

учасників судового провадження:

прокурора ОСОБА_5

обвинуваченого ОСОБА_6

захисника ОСОБА_7

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №12024152110000726 за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_6 , його захисника ОСОБА_7 та заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури ОСОБА_8 на вирок Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 09 березня 2026 року щодо

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Первомайська Миколаївської області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

-обвинуваченого за ч. 3 ст. 15 ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 121, ч. 2 ст. 263 КК України.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.

Вироком Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 09 березня 2026 року ОСОБА_6 засуджений:

- за ч. 2 ст. 263 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки;

- за ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років;

- за ч. 3 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років.

Ухвалено строк відбуття покарання обвинуваченому ОСОБА_6 обчислювати з моменту затримання, а саме з 19 липня 2024 року. Зараховано обвинуваченому ОСОБА_6 строк попереднього ув`язнення з 19 липня 2024 року по 09 березня 2026 року з розрахунку один день позбавлення волі за один день попереднього ув`язнення.

На підставі ч. 2 ст. 124 КПК України стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_6 на користь держави судові витрати, що складаються з вартості проведених по справі експертиз в сумі 54 859 грн 96 коп.

Задоволено цивільний позов потерпілого ОСОБА_9 та стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_9 11 849 грн 74 к. в рахунок відшкодування майнової шкоди завданої злочином та 300 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди завданої злочином, а всього стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_9 311 849 грн 74 к.

Скасовано заходи забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна. Вирішено питання про речові докази.

Короткий зміст вимог апеляційних скарг.

Обвинувачений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 в апеляційних скаргах (поданих кожним) просять вирок в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_9 та стягнення на його користь з ОСОБА_6 в рахунок відшкодування моральної шкоди, коштів у розмірі 300 000 грн скасувати. Просять Ухвалити в цій частині новий вирок, яким стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_9 в рахунок відшкодування моральної шкоди, кошти у розмірі 180 000 грн.

Прокурор ОСОБА_10 просить вирок скасувати в частині призначеного покарання та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_6 призначити покарання:

- за ч. 3 ст. 15 ч. 1 ст.115 КК України у виді позбавлення волі строком на 9 років;

- за ч. 1 ст. 121 КК України у виді позбавлення волі строком на 7 років.

Вважати ОСОБА_6 засудженим за ч. 2 ст. 263 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань остаточно визначити покарання у виді позбавлення волі строком на 10 років.

Узагальнені доводи осіб, які подали апеляційні скарги.

Обвинувачений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 , наводячи аналогічні доводи, вважають, що вирок підлягає скасуванню в частині стягнення з обвинуваченого ОСОБА_6 на користь потерпілого ОСОБА_9 моральної шкоди. Не оспорюють рішення в частині відшкодування майнової шкоди за позовом ОСОБА_9 та стягнення з ОСОБА_11 в рахунок відшкодування майнової шкоди 11 849,74 грн.

Апелянти вважають вирок в частині відшкодування моральної шкоди про стягнення з ОСОБА_6 300 000 грн необґрунтованим та явно несправедливим. Зазначили, потерпілий ОСОБА_9 по факту заподіяння йому тілесних ушкоджень, а також з приводу заявлених ним позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, на поставлені йому питання, в чому саме полягає заподіяна йому моральна шкода, наслідки для нього від цієї шкоди, наявність можливих вимушених тяжких змін у його житті, з яких критеріїв він виходив при оцінці заподіяної йому моральної шкоди та чим він при цьому керувався, чому ним була заявлена сума саме 300 000 грн, а не на більша, чи менша, ніж зазначена ним, ОСОБА_9 пояснити нічого не зміг.

Вказали, що потерпілий ОСОБА_9 суду не надав будь-яких доказів на підтвердження та обґрунтування заявлених них позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди на суму 300 000 грн., та такі докази відсутні в матеріалах кримінального провадження.

На переконання апелянтів, судом не враховані конкретні обставини бійки, поведінку потерпілого ОСОБА_9 в групі невстановлених осіб, які переслідували ОСОБА_6 та здійснювали по ньому з вогнепальної зброї постріли, чим заподіяли обвинуваченому тілесні ушкодження. Також не судом встановлено та з`ясовано мету, з якою ОСОБА_9 разом з групою невстановлених осіб здійснював переслідування ОСОБА_6 з одночасним використанням вогнепальної зброї.

Не з`ясовано, в чому саме проявилася моральна шкода для потерпілого, наявність можливих тяжких змін у його житті, а також не з`ясовано та встановлено майновий стан ОСОБА_6 та його спроможність щодо відшкодування моральної шкоди в обсязі заявлених позовних вимог, не враховано, що ОСОБА_6 є малозабезпеченою особою. Тому вважають, що вирок в частині задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди є необґрунтованим та явно несправедливим. На думку апелянтів, задоволення судом позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди на заявлену суму в повному обсязі не відповідає засадам справедливості.

Прокурор ОСОБА_10 , не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження, доведеності вини обвинуваченого та правильності кваліфікації його дій, вважає вирок суду незаконним і таким, що підлягає скасуванню в частині призначеного покарання як за вчинені кримінальні правопорушення, так і за сукупністю злочинів, з підстав невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості.

Вважає, що не знайшла свого підтвердження обставина, яка визнана такою, що пом`якшує покарання – щире каяття, оскільки фактично обвинувачений вину у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 15 ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 121 КК України не визнав, висунувши свою версію подій, відмінну від доведеного в судовому засіданні обвинувачення. Лише під тиском доказів сторони обвинувачення в дебатах обвинувачений визнав вину, що на переконання апелянта, здійснено лише з метою уникнення справедливого покарання.

На думку прокурора, визнання вини у вчинених кримінальних правопорушеннях під час судового розгляду не свідчить про щире каяття обвинуваченого, не вказує на відсутність у останнього критичної оцінки своєї протиправної поведінки, її осуду, бажання виправити ситуацію, яка склалась. Разом з тим, обвинувачений не вибачився перед потерпілими, не вжив заходів на відшкодування завданої їх здоров`ю шкоди.

Апелянт переконаний, що обставина, яка обтяжує покарання - вчинення ОСОБА_6 злочинів в стані алкогольного сп`яніння, зазначена у вироку лише формально й не вплинула на висновки суду, оскільки покарання призначено у мінімальному розмірі санкцій інкримінованих йому статей.

Вказує, що про стійкість антисоціальної поведінки та підвищену суспільну небезпеку обвинуваченого свідчить та обставина, що ОСОБА_6 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, не бажав припиняти свою злочинну поведінку, адже, вчинивши замах на вбивство потерпілого ОСОБА_12 , з використанням холодної зброї – ножа, через незначний проміжок часу продовжив переслідувати потерпілого та погрожував вбивством. В подальшому, використовуючи малозначний привід, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, завдав за допомогою холодної зброї - нунчаками, тяжкі тілесні ушкодження потерпілому ОСОБА_9 , який з іншими розшукував його за спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_12 .

Вважає, що при призначенні покарання ОСОБА_6 суд не вмотивував у вироку підстави для призначення покарання за ч. 1 ст. 115 та ч. 1 ст. 121 КК України у мінімальному розмірі.

Прокурор не погоджується з обраним судом принципом складання покарання за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим.

На думку прокурора, при призначенні обвинуваченому покарання за сукупністю злочинів судом першої інстанції у не враховано, що ОСОБА_6 вчинив особливо тяжкий та тяжкий злочини. Тому, враховуючи конкретні обставини, характер злочинів та їх підвищену суспільну небезпеку, застосований судом принцип визначення остаточного покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим є явно несправедливим через м`якість, його не можна визнати необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого і попередження нових злочинів.

На думку прокурора, призначене ОСОБА_6 покарання за ч. 3 ст. 15 ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 121 КК України та за сукупністю злочинів, є таким, що хоча і не виходить за межі норми закону України про кримінальну відповідальність, проте за своїм розміром з огляду на особу обвинуваченого, форму вини й мотиви вчинення кримінальних правопорушень, є явно несправедливим через м`якість, тому вирок підлягає скасуванню з ухваленням нового вироку у зв`язку з необхідністю застосування більш суворого покарання (ст. 420 КПК України).

Узагальнені доводи заперечень на апеляційні скарги.

Обвинувачений ОСОБА_6 та захисник ОСОБА_7 в запереченнях на апеляційну скаргу прокурора вважають вирок в частині призначеного обвинуваченому покарання законним та обґрунтованим, просять апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення.

Встановлені судом першої інстанції обставини.

19 липня 2024 року приблизно о 00:40 годині ОСОБА_6 , у нетверезому стані, перебуваючи у дворі будинку по АДРЕСА_2 , під час конфлікту з ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_12 , який виник на ґрунті особистих неприязних відносин, внаслідок словесної перепалки, яка переросла у бійку між ними, діючи з мотивів особистої неприязні до потерпілого, з метою позбавлення життя потерпілого ОСОБА_12 , усвідомлюючи протиправність своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, витягнув із своєї кишені ніж та тримаючи в правій руці, умисно наніс один удар ножом в область грудної клітини ОСОБА_12 , спричинивши ножове поранення грудної клітини зліва з пораненням легені, лівосторонній гемопневмоторакс, плевропульмональний шок II, а також один удар ножом у вигляді колото-різаної рани, в область поперекової ділянки зліва, чим спричинив тілесні ушкодження, які відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень як небезпечних для життя.

Однак, свій злочинний намір, спрямований на позбавлення життя ОСОБА_12 , не довів до кінця із причин, що не залежали від його волі, оскільки потерпілий ОСОБА_12 , залишившись у свідомості та маючи можливість вчиняти активні дії, відійшов від ОСОБА_6 та почав кликати про допомогу, повідомивши ОСОБА_13 та ОСОБА_14 про отримання ножових поранень. В свою чергу ОСОБА_6 злякавшись, що він може бути затриманий за вчинений ним особливо тяжкого злочину, залишив місце події, не виконавши всі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, а потерпілий ОСОБА_12 був доставлений до КНП «Первомайська ЦРЛ», де отримав первинну медичну допомогу.

Окрім того, 19.07.2024 приблизно о 00:40 годині ОСОБА_6 , будучи у нетверезому стані, після конфлікту з ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , повернувся до своєї квартири АДРЕСА_3 . Маючи намір повернутись і помститись за образу, ОСОБА_6 взяв з собою мисливського ножа, який придбав у невстановлений слідством час, спосіб та місці. Поклавши вказаного мисливського ножа до кишені, ОСОБА_6 повернувся до двору багатоквартирного будинку по АДРЕСА_2 , де продовжив конфлікт з ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_12 , в результаті якого намагався вбити останнього.

Маючи намір на подальше носіння холодної зброї без передбаченого законом дозволу, ОСОБА_6 тримаючи у руках ніж, залишив подвір`я. Однак, розуміючи, що його злочинні дії можуть бути викритими, вирішив позбавитись від знаряддя вчинення злочину, а тому викинув мисливський ніж у полі за будинком.

19 липня 2024 року у період часу з 06:29 по 06:45 год, під час проведення огляду місця події на полі, яке розташоване за будинком №35 по вулиці Черняховського в м. Первомайську Миколаївської області в бік мікрорайону «Дроздовка», під деревом виявлено та вилучено ніж, який є короткоклинковою холодною зброєю колюче-ріжучої дії, а саме мисливський ніж загального призначення з № НОМЕР_1 , яким ОСОБА_6 здійснив незакінчений замах на вбивство ОСОБА_12 , та який незаконно носив при собі без передбаченого законом дозволу.

19.07.2024 приблизно о 01.00 год. ОСОБА_6 , викинувши у полі ніж, який є короткоклинковою холодною зброєю колюче-ріжучої дії, а саме мисливським ножом загального призначення №E5718, який незаконно носив при собі без передбаченого законом дозволу і яким був вчинений попередній злочин, повернувся на місце вчинення попереднього злочину у двір багатоквартирного будинку по АДРЕСА_2 .

Прибувши на місце, ОСОБА_6 побачив на подвір`ї групу людей, які приїхали на допомогу ОСОБА_12 , та зрозумів, що його розшукують за спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_12 . Серед вказаних осіб був ОСОБА_9 , який рухався в напрямку арки між житловими будинками назустріч ОСОБА_6 .

В свою чергу ОСОБА_6 , не бажаючи бути викритим, маючи намір уникнути кримінальної відповідальності, на ґрунті раптово-виниклих неприязних відносин, усвідомлюючи протиправність своїх дій, їх карність, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, підбіг до ОСОБА_9 та нунчаками, котрі мав при собі, наніс один удар в область голови ОСОБА_9 , тим самим спричинив останньому тілесні ушкодження у вигляді контузії тяжкого ступеня лівого ока, проникаюче склеральне поранення з випадінням оболонок лівого ока, гіфему, гемофтальму лівого ока. Дані тілесні ушкодження відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, що потягли за собою загальну втрату працездатності більше ніж на 1/3. Спричинення ОСОБА_6 удару нунчаками ОСОБА_9 перебуває у прямому причинно-наслідковому зв`язку з отриманим останнім тілесним ушкодженням.

Окрім того, 19 липня 2024 року приблизно о 00:40 годині ОСОБА_6 , будучи у нетверезому стані, після конфлікту з ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , повернувся до своєї квартири АДРЕСА_3 . Збираючись повернутись і помститись за образу, ОСОБА_6 взяв з собою нунчаки, які придбав у невстановлений слідством час, спосіб та місці. Маючи намір на незаконне носіння холодної зброї без передбаченого законом дозволу, ОСОБА_6 повісив вказані нунчаки собі на шию та повернувся до двору багатоквартирного будинку по АДРЕСА_2 , де продовжив конфлікт з ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_12 , в результаті якого намагався вбити останнього мисливським ножом. Після цього, продовжуючи незаконно носити холодну зброю без передбаченого законом дозволу, ОСОБА_6 вибіг з подвір`я та викинув ніж у полі, яке розташоване за будинком. Через кілька хвилин ОСОБА_6 , тримаючи при собі нунчаки, повернувся до двору багатоквартирного будинку по АДРЕСА_2 , та спричинив ними тяжкі тілесні ушкодження ОСОБА_9 . Після чого разом з нунчаками зник з місця події.

У подальшому, 19.07.2024, у період часу з 07:40 години до 08:40 години, під час затримання ОСОБА_6 , як особи підозрюваної у вчиненні злочину за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст 15 ч. 1 ст. 115 КК України в приміщенні Первомайського РВП ГУНП в Миколаївській області за адресою: Миколаївська область, м. Первомайськ, вул. Грушевського, 29, під час особистого обшуку у нього виявлено та вилучено нунчаки, які є холодною зброєю ударно-дробильної дії саморобного виготовлення, які носив при собі без передбаченого законом дозволу.

Судом першої інстанції ОСОБА_6 визнаний винним:

-у носінні іншої холодної зброї, без передбаченого законом дозволу, та його дії кваліфіковані за ч. 2 ст. 263 КК України;

-у незакінченому замаху на вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, та його дії кваліфіковані за ч. 3 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України;

-в умисному тяжкому тілесному ушкодженні, тобто умисному тілесному ушкодженні, поєднаному зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину, та його дії кваліфіковані за ч. 1 ст. 121 КК України.

Позиції учасників судового провадження.

Обвинувачений ОСОБА_6 та захисник ОСОБА_7 підтримали свої апеляційні скарги, просили їх задовольнити. Заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора.

Прокурор ОСОБА_5 підтримав апеляційну скаргу прокурора, просив відмовити у задоволенні апеляційних скарг обвинуваченого ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_7 .

Потерпілі належним чином повідомлені про дату та час апеляційного розгляду, проте до суду не з`явилися, причини неявки суду не повідомили, заяви про бажання брати участь під час апеляційного розгляду не подавали. Їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, вивчивши матеріали кримінального провадження, обговоривши викладені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів встановила таке.

Встановлені судом апеляційної інстанції обставини. Мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при ухваленні вироку, і положення закону, яким він керувався.

Висновки суду першої інстанції щодо доведеності вини ОСОБА_6 у вчинені інкримінованих йому кримінальних правопорушень за обставин, встановлених судом, а також кваліфікація його дій за ч. 3 ст. 15 ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 121, ч. 2 ст. 263 КК України, є правильними. З огляду на межі вимог апеляційних скарг, висновки суду першої інстанції в частині доведеності вини ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, що йому інкримінуються, апелянтами не оспорюються. Тому вирок в цій частині, відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, не переглядається.

Що стосується доводів прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчинених злочинів та особі обвинуваченого через м`якість, то вони є частково слушними з огляду на таке.

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Верховним Судом у постанові від 18.07.2024 у справі № 750/7496/23 зазначено, що суворо індивідуальний підхід під час призначення покарання із урахуванням характеру і ступеню суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення, особи винного і обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання, забезпечує застосування оптимальної моделі кримінального покарання як щодо осіб, які раніше притягувались до кримінальної відповідальності, так й щодо осіб, які вперше вчинили кримінальні правопорушення. При виборі заходу примусу підлягають також врахуванню такі об`єктивні та суб`єктивні чинники як, зокрема, цінність тих суспільних відносин, на які посягає винний, тяжкість наслідків (їх характер та обсяг), мотиви і цілі при вчиненні кримінального правопорушення.

У постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 04.10.2023 (справа №953/6840/22) зазначено, що невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Між тим, при призначенні покарання судом першої інстанції недостатньо дотримані зазначені вимоги закону та правова позиція Верховного Суду, висловлена у вищезазначених рішеннях.

Призначаючи покарання ОСОБА_6 , суд першої інстанції послався на врахування ступеню тяжкості вчинених злочинів та на дані про особу винного. Щодо даних про особу зазначено, що ОСОБА_6 не судимий, за місцем проживання та роботи характеризується позитивно.

Обставиною, яка пом`якшує покарання, визнано щире каяття ОСОБА_6 у вчинених злочинах. Обставиною, яка обтяжує покарання – вчинення злочинів у стані алкогольного сп`яніння.

ОСОБА_6 призначено покарання за ч. 3 ст. 15 ч. 1 ст.115 КК України та за ч. 1 ст. 121 КК України у виді позбавлення волі, але у мінімальному розмірі, передбаченому санкцією зазначених статей.

За ч. 2 ст. 263 КК України покарання призначено в межах санкції зазначеної статті, і прокурором призначене покарання за цією статтею не оскаржується.

Остаточне покарання на підставі ч.1 ст. 70 КК України визначено за сукупністю вчинених кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим.

З цими висновками суду першої інстанції в частині призначеного покарання колегія суддів погоджується частково.

З урахуванням встановлених обставин кримінального правопорушення, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції в частині призначеного покарання за ч. 1 ст. 121 КК України.

Як слушно зазначив в апеляційній скарзі прокурор, є безпідставним врахування обставини, яка пом`якшує покарання - щире каяття.

Як слідує з наведених у вироку пояснень ОСОБА_6 в суді, він вину визнав частково. Хоча не заперечував, що саме він заподіяв ОСОБА_12 удари ножом, а в подальшому нунчаками удар в область голови ОСОБА_9 , але висунув свою версію подій, відмінну від встановлених судом фактичних обставин.

За таких обставин, хоча обвинувачений в суді зазначив про визнання вини, але така його позиція не свідчить про щире каяття обвинуваченого, не вказує на відсутність у останнього критичної оцінки своєї протиправної поведінки, її осуду, бажання виправити ситуацію, яка склалась. Перед потерпілими обвинувачений не вибачився, заподіяну шкоду не відшкодував.

Судом першої інстанції визнана обставина, яка обтяжує покарання - вчинення кримінального правопорушення в стані алкогольного сп`яніння, але фактично ця обставина не врахована.

Колегія суддів вважає, що призначення мінімального за розміром покарання, передбаченого санкцією ч. 3 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України, є необхідним і достатнім з огляду на те, ОСОБА_6 вчинив замах на злочин.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про призначення ОСОБА_6 покарання у мінімальному розмірі за ч.1 ст. 121 КК України, з огляду на те, що перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, ОСОБА_6 , вчинивши замах на вбивство, не припинив свою злочинну поведінку.

Так, вчинивши замах на вбивство потерпілого ОСОБА_12 19.07.2024 приблизно о 00:40 год, через незначний проміжок часу в той же день приблизно о 01.00 год, використовуючи малозначний привід, на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків, ОСОБА_6 завдав за допомогою холодної зброї - нунчаками, тяжкі тілесні ушкодження потерпілому ОСОБА_9 , який з іншими розшукував його за спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_12 . Зазначений злочин спричинив невідворотні наслідки у вигляді втрати потерпілим зору на ліве око.

За такого, призначене покарання ОСОБА_6 у виді позбавлення волі у мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч. 1 ст. 121 КК України, хоча й передбачено санкцією цієї статті, проте за своїм розміром є явно несправедливим та таким, що не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м`якість.

Призначаючи ОСОБА_6 покарання за ч. 1 ст. 121 КК України, колегія суддів враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, який є тяжким, обставини його вчинення (вчинивши злочин щодо ОСОБА_12 , він не припинив свою протиправну діяльність та заподіяв тяжкі тілесні ушкодження потерпілому ОСОБА_9 ), із застосуванням холодної зброї, що вказує на підвищену суспільну небезпечність обвинуваченого ОСОБА_6 .

Також колегія суддів враховує дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, за місцем проживання та навчання характеризується позитивно. Окрім того, підлягає врахуванню обставина, яка обтяжує покарання - вчинення кримінального правопорушення у стані алкогольного сп`яніння.

Обставин, які пом`якшують покарання обвинуваченого, не встановлено.

За такого, колегія суддів дійшла висновку про призначення покарання за ч. 1 ст. 121 КК України у більшому розмірі, ніж визначено судом першої інстанції, у межах санкції зазначеної статті.

Також колегія суддів погоджується з доводами прокурора, що судом першої інстанції необґрунтовано застосовано принцип призначення покарання ОСОБА_6 за сукупністю кримінальних правопорушень.

Згідно ч. 1 ст. 70 КК України при призначенні покарання за сукупністю кримінальних правопорушень суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожне кримінальне правопорушення окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.

На переконання колегії суддів, застосування найбільш сприятливого принципу призначення покарання за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у даному кримінальному провадженні не відповідає загальним засадам призначення покарання та меті покарання.

На переконання колегії суддів, у даному кримінальному провадженні, враховуючи конкретні обставини, зокрема, кількість злочинів, їх характер та підвищену суспільну небезпеку злочинів, застосований судом першої інстанції принцип визначення остаточного покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим є явно несправедливим через м`якість, його не можна визнати необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого і попередження нових злочинів.

Призначене ОСОБА_6 покарання за ч. 1 ст. 121 КК України та за сукупністю кримінальних правопорушень (з огляду на особу обвинуваченого, форму вини й мотиви вчинення кримінальних правопорушень) є явно несправедливим через м`якість. Тому вирок підлягає скасуванню в частині призначеного покарання, з ухваленням нового вироку у зв`язку з необхідністю застосування більш суворого покарання (ст. 420 КПК України).

З огляду на наведене, апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню.

Щодо вирішення цивільного позову. Розглядаючи апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 в частині вирішення цивільного позову, суд дійшов таких висновків.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що потерпілий ОСОБА_9 звернулася із цивільним позовом у межах кримінального провадження про відшкодування моральної шкоди, пред`явивши позов до ОСОБА_6 , та просив стягнути з обвинуваченого на свою користь 300 000 грн моральної шкоди та 11 849,74 грн майнової шкоди (т. 1, а.к.п. 54-55).

Оскільки висновки суду в частині задоволення позовних вимог про відшкодування майнової шкоди у розмірі 11 849,74 грн, апелянти не оспорюють, то відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, апеляційним судом ці висновки суду не перевіряються.

Що стосується позовних вимог в частині задоволення цивільного позову про відшкодування моральної шкоди, суд встановив таке.

Відповідно до ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Положеннями ст. 23 ЦК України передбачено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Положеннями ч. 1 ст. 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Оскаржуваний вирок в частині вирішення цивільного позову відповідає зазначеним вимогам закону.

В обґрунтування поданої позовної заяви зазначено, що потерпілому ОСОБА_9 внаслідок умисних дій обвинуваченого ОСОБА_6 , який нунчаками заподіяв удар потерпілому в область голови, завдані тяжкі тілесні ушкодження у вигляді контузії лівого ока, проникливе склеральне поранення з випадінням оболонок лівого ока, гіферма, гемофтальм лівого ока, через що у потерпілого порушені життєві зв`язки через неможливість продовження активного життя, він не може тривалий час працювати, присутній постійний емоційний стрес, який супроводжується почуттям розгубленості, тривоги, страху за своє здоров`я та життя. Він не бачить на ліве око, його зір порушений, через що постійно вимушений ходити до лікарів.

Є безпідставними доводи апелянтів про те, що потерпілий не обґрунтував суму спричиненої моральної шкоди.

При визначенні розміру моральної шкоди потерпілий послався на фізичні і душевні страждання, поведінку ОСОБА_6 після вчиненого злочину, зокрема той факт, що обвинувачений не вибачився, добровільно не відшкодував шкоду. Потерпілий вважав, що 300 000 грн моральної шкоди відповідає засадам розумності, справедливості та виваженості.

Суд першої інстанції при визначенні розміру грошового відшкодування моральної шкоди належним чином враховані обставини вчиненого кримінального правопорушення, незворотність наслідків, що настали для потерпілого – втрата лівого ока, в результаті чого останній зазнав душевних страждань, які йому довелось пережити у зв`язку з цим.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що факт спричинення потерпілому ОСОБА_9 моральної шкоди є безперечним, вона виражається у фізичному болю та моральних стражданнях, спричинених потерпілому внаслідок отримання тяжких тілесних ушкоджень, зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину.

Тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що визначений потерпілим розмір шкоди є цілком обґрунтованим, з чим погоджується і колегія суддів.

Доводи обвинуваченого та захисника щодо невмотивованості рішення суду в частині стягнення з обвинуваченого моральної шкоди у визначеній у вироку сумі, є безпідставними. За такого, апеляційні скарги обвинуваченого та захисника не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. 404, 405, 407, 409, 413, 414, 420, 424, 425, 532, 615 КПК України, суд, -

у х в а л и в:

Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_6 , його захисника ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури ОСОБА_8 задовольнити частково.

Вирок Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 09 березня 2026 року щодо ОСОБА_6 скасувати в частині призначеного покарання.

Ухвалити в цій частині новий вирок, яким ОСОБА_6 призначити покарання за ч. 1 ст. 121 КК України у виді позбавлення волі строком на 7 років.

Вважати ОСОБА_6 засудженим:

- за ч. 3 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років;

- ч. 2 ст. 263 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань остаточно визначити ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі строком на 9 років.

Строк відбування покарання рахувати з дня набрання вироком апеляційного суду законної сили, тобто з 14 травня 2026 року. У строк відбування покарання зарахувати строк попереднього ув`язнення з 19 липня 2024 року до 14 травня 2026 року.

В іншій частині вирок залишити без змін.

Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення, і може бути оскаржений в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення, а засудженим, який тримається під вартою – в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3