Постанова від 21 травня 2026 р. у справі №473/1600/26 — Миколаївський апеляційний суд

22.05.26

22-ц/812/1193/26

Провадження №22-ц/812/1193/26

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2026 року м. Миколаїв

Справа № 473/1600/26

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді – Шаманської Н.О.,

суддів: Кушнірової Т.Б., Яворської Ж.М.,

із секретарем судового засідання – Богуславською О.М.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу в режимі відеоконференції

за позовом

ОСОБА_1

до

ОСОБА_2

про стягнення боргу за договором позики

за апеляційною скаргою

ОСОБА_2 , поданою його представником ОСОБА_3 ,

на ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області, постановлену суддею Лузан Л.В., 06 квітня 2026 року в приміщенні цього ж суду, дата складення повного тексту ухвали не зазначена,

у с т а н о в и в:

У квітні 2026 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу.

В обґрунтування позову зазначала, що ними 26 січня 2026 року укладено договір позики, відповідно до якого вона передала відповідачу кошти в сумі 481144 доларів США, які останній зобов`язався повернути за першою вимогою. На підтвердження наявності зобов`язання та отримання коштів, відповідач власноруч підписав письмову розписку. Вимогу про повернення коштів було направлено на адресу відповідача 25 березня 2026 року.

Проте, відповідач ухилився від повного та своєчасного виконання умов договору позики в частині повернення суми боргу.

В зв`язку з чим, позивачка просила стягнути з відповідача борг за договором позики в розмірі 481144 доларів США.

Разом з позовною заявою представниця позивачки – ОСОБА_4 подала заяву про забезпечення позову, в якій просила вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно, що належить відповідачу; заборони суб`єктам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно України (державним реєстраторам) вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо належного відповідачу нерухомого майна.

В обґрунтування вказаної заяви посилалася на ймовірність відчуження відповідачем належного йому рухомого, нерухомого майна, що може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду в подальшому (в разі задоволення позовних вимог щодо стягнення суми боргу, яка є значною).

Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 06 квітня 2026 року заяву ОСОБА_1 частково задоволено.

Вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на рухоме та нерухоме майно, яке належить ОСОБА_2 , у межах суми позову – 481144 доларів США.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 – ОСОБА_3 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначав, що саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Тобто, сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову, необхідність доказування наявності обґрунтованої необхідності у застосуванні заходів забезпечення позову шляхом подання доказів до суду щодо наявності фактичних обставин, з якими закон пов`язує застосування такого заходу забезпечення позову, обґрунтування позивачем відомих останньому обставин або тих обставин, про які він об`єктивно може дізнатися, які б свідчили про утруднення чи унеможливлення виконання судового рішення у разі задоволення позову.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд зобов`язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані в обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Проте, судом першої інстанції не здійснено оцінку обґрунтованості доводів заявника.

Крім того, зазначав, що заявником не обґрунтовано підстави, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача .

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 – Вуїв О.В. посилаючись на законність оскаржуваної ухвали, просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 06 квітня 2026 року без змін.

Зазначала, що у даній справі є очевидним, що між сторонами існує спір щодо повернення боргу у сумі 481144 доларів США, що підтверджується тим, що сторона відповідача надала суду першої інстанції відзив на позовну заяву, в якій зазначено, що відповідач позов не визнає в повному обсязі. Навіть ознайомлення з позовною заявою та отримання вимоги відповідачем не призвело до повернення грошових коштів, які є предметом спору між сторонами. Що ще раз підтверджує позицію відповідача, який не має намір повертати кошти позивачці. Про що і було вказано в заяві про забезпечення позову. Стороною відповідача не надано будь-яких доказів наявності у відповідача грошових коштів в розмірі стягуваної суми, в тому числі на його рахунках, які він міг би на виконання рішення суду, у разі задоволення позову, передати позивачці що б в свою чергу гарантувало виконання рішення суду, у разі задоволення позову, і виключало необхідність вжиття судом заходів забезпечення позову у вигляді арешту майна відповідача.

Посилалась на правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 03 березня 2023 року в справі № 905/448/22 та від 11 грудня 2023 року у справі № 904/1934/23 в яких зазначено, що «у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін».

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3 , які підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити, представника позивача – Вуїв О.В., яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги та просила залишити рішення суду першої інстанції без змін, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Частиною першої статті 150 ЦПК України визначено види забезпечення позову, зокрема, позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи інших осіб.

Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості забезпечення позову, враховуючи їх співмірність із заявленими вимогами, відповідність виду забезпечення позову заявленим позовним вимогам, збалансованість інтересів сторін, а також інших учасників процесу.

З матеріалів справи вбачається, що позивачка звернулася до суду з вказаним позовом у зв`язку з невиконанням відповідачем договору позики від 26 січня 2026 року (борг необхідно було повернути за першою вимогою) щодо повернення боргу в сумі 481144 доларів США.

Таким чином предметом спору є стягнення коштів у значній сумі, в зв`язку з чим позивачка має в справі майновий інтерес, а на відповідача в випадку задоволення позову в зв`язку з необхідністю сплати коштів покладатиметься відповідний майновий тягар.

Отже між сторонами існує реальний спір про повернення боргу.

Звертаючись з заявою про забезпечення даного позову, позивачка посилалась на ймовірність відчуження відповідачем належного йому рухомого, нерухомого майна, що може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду в подальшому.

Суд першої інстанції при вирішенні питання про забезпечення позову, здійснив оцінку обґрунтованості доводів позивачки щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, а також у імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів та дійшов вірного висновку про необхідність забезпечення позову.

З огляду на викладене, застосування судом першої інстанції заходу забезпечення позову шляхом накладення арешту на належне відповідачу рухоме та нерухоме майно в межах ціни позову є саме тим заходом забезпечення позову, який унеможливить ускладнення чи невиконання рішення суду в разі задоволення позову, забезпечить можливість ефективного захисту прав та інтересів, за захистом яких позивачка звернулася до суду.

Обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.

Крім того, накладення арешту на належне відповідачу рухоме та нерухоме майно в межах ціни позову буде домірним позовній вимозі, оскільки при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

До того ж, таке забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивачки на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні питання про забезпечення позову, дотримався положень процесуального закону та вірно застосував заходи забезпечення позову, шляхом накладення арешту на належне відповідачу рухове та нерухоме майно в межах ціни позову .

Доводи відповідача стосовно того, що суд першої інстанції не дав оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, не заслуговують на увагу, оскільки судом враховано, що позов є матеріальним і його забезпечення шляхом накладення арешту на належне відповідачу майно, буде саме тим заходом забезпечення позову, який відповідатиме меті забезпечення такого позову.

До того ж, у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін».

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03 березня 2023 року в справі № 905/448/22 та від 11 грудня 2023 року у справі № 904/1934/23.

Крім того, посилання відповідача не необґрунтованість позову, також не може бути прийнято до уваги, оскільки під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, оскільки воно є предметом перевірки судом під час розгляду справи по суті (такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17 грудня 2018 року у справі № 914/970/18 та від 10 листопада 2020 року у справі № 910/1200/20).

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За такого, колегія суддів не вбачає підстав для скасування судового рішення, ухваленого з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану його представником ОСОБА_3 , – залишити без задоволення.

Ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 06 квітня 2026 року залишити без змін

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: Н.О. Шаманська

Судді: Т.Б.Кушнірова

Ж.М.Яворська

Повний текст постанови складено 22 травня 2026 року.