Постанова від 21 травня 2026 р. у справі №464/6946/25 — Львівський апеляційний суд

Справа №464/6946/25 Головуючий у 1 інстанції:Тімченко О.В.

Провадження №22-ц/811/319/26 Доповідач в 2-й інстанції:Левик Я. А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого-судді: Левика Я.А.,

суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.,

секретар: Чиж Л.М.,

за участі в судовому засіданні представниці позивача Львівської міської ради – Шевченко М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Львівської міської ради на ухвалу Сихівського районного суду м.Львова в складі судді Тімченко О.В. від 12 січня 2026 року у справі за позовом Львівської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів, -

в с т а н о в и л а :

ухвалою Сихівського районного суду м.Львова від 12 січня 2026 року закрито провадження у справі.

Вказану ухвалу оскаржила Львівської міської ради.

В апеляційній скарзі просять скасувати ухвалу Сихівського районного суду м.Львова від 12 січня 2026 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Вважають, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи; висновки суду не відповідають обставинам справи; судом порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права.

Зазначають, що оскаржувана ухвала мотивована тим, що даний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а повинен розглядатися господарським судом, оскільки як за суб`єктним складом, так і виходячи зі змісту спірних правовідносин, між сторонами виник спір щодо здійснення господарської діяльності. Проте цей позов пред`явлено до відповідача фізичної особи – ОСОБА_1 , а не до фізичної особи-підприємця. Окрім того, спір не виник у зв`язку із здійсненням господарської діяльності, а у зв`язку із безпідставним збереженням коштів, які замовник будівництва мав сплатити як пайову участь на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури. Оскільки позов пред`явлено до фізичної особи, а відносини між сторонами не є господарськими, то невірним є висновок суду першої інстанції про те, що спір підлягає розгляду в порядку господарського, а не цивільного судочинства. Також зазначають, що суд першої інстанції констатував, що внесення у Реєстр будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва відповідача як фізичної особи суперечить, як рішенню виконавчого комітету Львівської міської ради, – так і повідомленню про початок виконання будівельних робіт, відповідно не впливає на правовідносини і не може виступати єдиним доказом підтвердження юрисдикції. Проте такі висновки суду хибні і свідчать про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, що регулюють спірні відносини. Натомість пред`явлення Львівською міською радою даного позову до ОСОБА_1 відповідає нормам чинного законодавства і узгоджується з обставинами справи. Так, предметом позову є стягнення безпідставно збережених коштів. Підставою позову є факт невиконання замовником обов`язку зі сплати коштів пайової участі на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту до прийняття об`єкта в експлуатацію, у зв`язку з чим виник обов`язок зі сплати безпідставно збережених коштів, інфляційних втрат та 3% річних.

В судове засідання окрім представниці позивача Львівської міської ради – Шевченко М.І., решта учасників справи не з`явилися, однак суд вважав за можливе проводити розгляд справи за їх відсутності, зважаючи на те, що такі повідомлялась про час та місце судового розгляду належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи від них до суду не надходило, доказів поважності причин неявки суду представлено не було та зважаючи на вимоги ч.2 ст. 372 ЦПК України та заяву відповідача про розгляд справи без його участі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представниці позивача на підтримання апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, оцінивши мотиви учасників справи в межах доводів позовної заяви, відзиву на неї, відповіді на відзив, заперечень на відповідь на відзив, додаткових письмових пояснень відповідача, додаткових письмових пояснень позивача, апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.

Із змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ст.ст.50, 1212 ЦК України, ст.ст. 13, 19, 255, 257-260 ЦПК України, ст.20 ГПК України, ст.40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», постанову Верховного Суду від 23 березня 2021 року у справі №367/4695/20, постанову Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №916/1261/18, постанову Верховного Суду від 09 серпня 2023 року у справі №447/2883/21 та закриваючи провадження у справі, – виходив з того, що за відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідач з 04 липня 2000 року зареєстрований як фізична особа – підприємець. Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 26 липня 2016 року за № 606 затверджено містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки на будівництво фізичною особою – підприємцем ОСОБА_1 гаражів та складських приміщень на АДРЕСА_1 зі знесенням існуючої споруди. Повідомлення про початок виконання будівельних робіт у 2017 році подане замовником – фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 . Беручи до уваги викладене, що як за суб`єктним складом, так і виходячи зі змісту спірних правовідносин, між сторонами виник спір щодо здійснення господарської діяльності, справа підлягає розгляду у порядку господарського судочинства. Суд зазначив, що внесення у Реєстр будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва відповідача як фізичної особи суперечить як рішенню виконавчого комітету Львівської міської ради, так і повідомленню про початок виконання будівельних робіт, відповідно не впливає на правовідносини і не може виступати єдиним доказом підтвердження юрисдикції. Зважаючи, що заявлені вимоги про стягнення безпідставно збережених коштів підлягають розгляду у порядку господарського судочинства, суд першої інстанції дійшов висновку, що слід закрити провадження у цивільній справі.

Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції вцілому відповідають обставинам, що мають значення та вимогам закону, доводи ж скарги таких висновків суду не спростовують.

У жовтні 2025 року Львівська міська рада звернулась в суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів, в якому просила:

- стягнути з ОСОБА_1 на користь Львівської міської ради 363486,45 грн.;

В обґрунтування позову покликалися на те, що рішенням виконавчого комітету №606 від 26.07.2016 затверджено містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки на будівництво фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 гаражів та складських приміщень на АДРЕСА_1 зі знесенням існуючої споруди. Згідно з цим рішенням замовником будівництва є ОСОБА_1 . Вказували, що замовник будівництва, розпочавши у 2017 році будівництво гаражів та складських приміщень на АДРЕСА_1 , зобов`язаний був до прийняття об`єкта в експлуатацію сплатити на рахунок Львівської міської ради грошові кошти пайового внеску у розмірі 4 відсотків від кошторисної вартості об`єкта будівництва, однак замовник цього не зробив, внаслідок чого без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які повинен був заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту.

Згідно із ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 20 ГПК України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи про банкрутство (неплатоспроможність) та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника.

У постанові Верховного Суду від 23 березня 2021 року у справі № 367/4695/20 сформульовано правову позицію про те, що предметна юрисдикція – це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції. Критеріями розмежування розгляду справ у порядку цивільного чи господарського судочинства є як суб`єктний склад сторін спору, так і характер спірних правовідносин.

Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом (ч.1 ст.50 ЦК України).

Верховний Суд у постановах від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18, 09 серпня 2023 року у справі № 447/2883/21 виснував, що фізична особа, яка виявила бажання реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки – суб`єкта господарювання.

Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа – сторона у відповідних правовідносинах – як суб`єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських.

У силу положень ст.40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (у чинній редакції на час виникнення спірних правовідносин) замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем до відповідача у зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань, заявлено вимогу про стягнення коштів на підставі ст.1212 ЦК України – зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.

З відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що відповідач з 04 липня 2000 року зареєстрований як фізична особа – підприємець. (а.с.99)

Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 26 липня 2016 року за № 606 затверджено містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки на будівництво фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 гаражів та складських приміщень на АДРЕСА_1 зі знесенням існуючої споруди.

Повідомлення про початок виконання будівельних робіт у 2017 році подане замовником – фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 .

Так, замовник будівництва – ФОП ОСОБА_1 , розпочавши у 2017 році будівництво гаражів та складських приміщень на АДРЕСА_1 , зобов`язаний був до прийняття об`єкта в експлуатацію сплатити на рахунок Львівської міської ради грошові кошти пайового внеску у розмірі 4 відсотки від кошторисної вартості об`єкта будівництва.

Тобто саме фізична особа-підприємець ОСОБА_1 як замовник будівництва до прийняття будівництва в експлуатацію мав сплатити грошові кошти на розвиток інфрастркуктури міста.

Відтак, слід вважати, що спірні правовідносини стосуються стягнення коштів саме з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , оскільки такі виникли до прийняття в експлуатацію гаражів та складських приміщень і грошові кошти мали бути сплачені ним, як ФОПом-замовником до прийняття в експлуатацію вказаних об`єктів.

Внесення у Реєстр будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва відповідача як фізичної особи суперечить як рішенню виконавчого комітету Львівської міської ради, так і повідомленню про початок виконання будівельних робіт, відповідно не впливає на правовідносини і не може виступати єдиним доказом підтвердження юрисдикції, що також правильно встановлено судом першої інстанції.

Беручи до уваги викладене, що як за суб`єктним складом, так і виходячи зі змісту спірних правовідносин, між двома сторонами, суб`єктами господарювання, – виник спір щодо здійснення господарської діяльності, а тому справа підлягає розгляду у порядку господарського судочинства, що правильно встановлено судом першої інстанції.

Окремо, що стосується доводів апеляційної скарги, що відповідно до декларації про готовність до експлуатації об`єкта, що зареєстровано в Реєстрі будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва №ЛВ10121026117 від 26.02.2021, замовником будівництва є ОСОБА_1 (саме як фізична особа, а не фізична особа-підприємець) та що відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, власником збудованого об`єкта на АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 , то колегія суддів звертає увагу, що з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №451373020 від 10.11.2025 вбачається, що власниками об`єкту: гараж та складські приміщення на праві спільної часткової власності є ОСОБА_2 (розмір частки:51/100) та ОСОБА_1 (розмір частки:49/100) (а.с.61).

Відтак, у випадку прив`язки цих даних до предмету та підстав позову, – позов мав бути заявлений до двох осіб, однак, такий подано лише до ОСОБА_1 , що додатково свідчить що позов подано до замовника будівництва, а саме ОСОБА_1 , який на цій стадії перебував як фізична особа-підприємець.

Також, додатково, слід вказати і про те, що об`єкти будівництва замовником яких був фізична особа-підприємець ОСОБА_1 є господарськими об`єктами (склади, гаражі), тобто такі не є житловою забудовою.

Відтак, судом першої інстанції правильно встановлено, що заявлені вимоги про стягнення безпідставно збережених коштів підлягають розгляду у порядку господарського судочинства, а провадження у цивільній справі підлягає закриттю.

Враховуючи вказане доводи апеляційної скарги слід визнати безпідставними та саму скаргу слід відхилити. Рішення ж суду першої інстанції слід залишити без змін як таке, що відповідає обставинам, що мають значення та вимогам закону.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

п о с т а н о в и л а :

апеляційну скаргу Львівської міської ради – залишити без задоволення.

Ухвалу Сихівського районного суду м.Львова від 12 січня 2026 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення постанови безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 22 травня 2026 року.

Головуючий: Я.А. Левик

Судді: Н.П. Крайник

М.М. Шандра