Постанова від 21 травня 2026 р. у справі №336/11957/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 22.05.2026 Справа № 336/11957/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 336/11957/25 Головуючий у 1-й інстанції Турчинський М.І.

Номер провадження 22-ц/807/1251/26 Доповідач ап. інст. Кочеткова І.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої Кочеткової І.В.,

суддів Кухаря С.В.,

Подліянової Г.С.,

розглянувши у порядку спрощеного письмового провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 16 лютого 2026 року

УСТАНОВИВ:

У листопаді 2025 року ТОВ «ФК «Процент» звернулося із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позивач зазначав, що відповідно до укладеного сторонами кредитного договору № 22812 від 08.11.2024 ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 9 000 грн. строком на 730 днів (до 08.11.2026), шляхом переказу на її платіжну картку № НОМЕР_1 емітовану АТ «СЕНС-БАНК» зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,00 % від суми кредиту за кожен день користування (365,00% річних).

Кредитний договір був укладений в електронному вигляді шляхом реєстрації Відповідачки на веб-сайті в мережі Інтернет https://procent.com.ua та підписання Кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».

Позивач вказував, що починаючи з 25.11.2024 відповідачка має обов`язок незалежно від пред`явлення вимоги повернути всю заборгованість за нарахованими процентами за користування кредитом, однак в порушення зобов`язань проценти не сплачує, внаслідок чого станом на 25.09.2025 заборгованість за процентами, нарахованими з 25.11.2024 по 10.09.2025, становить 25 729,55 грн.

Просив стягнути з відповідачки на користь ТОВ «Фінансова компанія «Процент» заборгованість за кредитним договором № 22812 від 08.11.2024 по нарахованим та несплаченим процентам у розмірі 25 729,55 грн. за період з 25.11.2024 по 10.09.2025, що нараховані відповідно до п. 1.2. Кредитного договору за ставкою 1 % за кожен день користування кредитом (365% річних), 4 500 грн. штрафу за порушення умов договору, а також судові витрати у розмірі 2422,40 грн. та 10000 грн. витрат на правову допомогу.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 16 лютого 2026 року позовні вимоги ТОВ «ФК «Процент» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Процент» заборгованість за нарахованими відсотками за період з 25.11.2024 р. по 10.09.2025 за Кредитним договором № 22812 від 08.11.2024 у розмірі 9 000 грн. та судові витрати за сплату судового збору у розмірі 848 грн., та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ТОВ «ФК «Процент» подало апеляційну скаргу, в якій зазначає що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також без врахування обставин справи.

Позивач зазначає, що кредитний договір був укладений в електронному вигляді шляхом реєстрації Відповідача на веб-сайті в мережі Інтернет https://procent.com.ua та підписання Кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».

Підписання кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором є прямою і безумовною згодою відповідача з умовами кредитного договору, Правилами надання грошових коштів у позику, з якими позичальник ознайомився перед підписанням кредитного договору та отриманням кредиту. Вважає, що сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину і в матеріалах справи містяться всі належні та допустимі докази перерахування грошових коштів відповідачу, а також наявності заборгованості за кредитним договором.

Вказує на те, що фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку.

Зазначає, що районним судом було неправомірно зменшено суму нарахованих процентів, відмовлено у стягненні штрафу та неправильно визначено суму правничої допомоги та судового збору .

Просить рішення районного суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі та стягнути судові витрати за розгляд справи в апеляційному суді.

Ухвалами Запорізького апеляційного суду від 27.04.2026 відкрито апеляційне провадження у справі, надано учасникам справи строк для подання відзиву та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

27 квітня 2026 року на офіційному вебсайті Запорізького апеляційного суду розміщено оголошення для ОСОБА_1 , яка вважається повідомленою про відкриття апеляційного провадження та призначення справи до розгляду.

ОСОБА_1 не скористалася своїм правом надання відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Встановлено, що 08.11.2024 між позивачем ТОВ «ФК «ПРОЦЕНТ» як кредитодавцем та ОСОБА_1 як позичальником за допомогою Веб-сайту з використанням одноразового ідентифікатору було укладено Кредитний договір №22812.

За умовами зазначеного договору, товариство зобов`язується надати позичальникові грошові кошти в розмірі 9 000,00 гривень на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в строки, визначені Договором (п.1.1 Договору).

Умовами кредитного Договору сторонами визначено, що процентна ставка за користування кредитом становить 1% від суми кредиту за кожний день (365,00% річних, тип процентної ставки – фіксована, вказана в кредитному договорі) (п.1.2 Договору); строк надання кредиту та строк дії договору становить 730 днів, зі сплатою кредиту в кінці строку користування згідно Додатку №1 Договору.

Періодичність платежів зі сплати процентів кожні 17 днів. Детальні терміни (дати) повернення кредиту та сплати процентів, визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача, графіку платежів та реальної річної ставки, що є Додатком №1 до Договору (п.1.3 Договору).

Умовами договору передбачена мінімізація загальних витрат позичальника за кредитом та рекомендовано останньому здійснити повне погашення нарахованих процентів та кредиту 25.11.2024р. у загальному розмірі 10 530,0 грн. (п.1.4 Договору).

Зазначений пункт договору відокремлено жирним шрифтом (відповідно до наданого письмового примірника договору).

Таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача, графік платежів та реальної річної процентної ставки, що є Додатком №1 до договору, а також інші Додаток №2 та Додаток №3, паспорт споживчого кредиту, - підписано сторонами (відповідно до наданих примірників).

Як свідчать матеріали справи та не спростовано відповідачем, ОСОБА_1 отримала грошові кошти у розмірі 9000,00 гривень на свою платіжну банківську картку, емітовану АТ «СЕНС БАНК».

За змістом статей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно із ч.1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч.1 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Згідно із ч.3 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Частиною 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Відповідно до абзацу 3 частини 1 статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Відповідно до вимог ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За приписами ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором чи законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України у разі прострочення повернення чергової частини позики банк має право вимагати від боржника дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати відсотків за користування кредитом.

Вищевказаний кредитний договір підписаний відповідачем електронним підписом, а тому, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Також, частиною 1 статті 1046 ЦК України визначено, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлюється договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

Стаття 1049 ЦК України передбачає, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій же сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій же кількості, такого ж роду та такої ж якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, встановлені договором.

Відповідно до ч.2ст. 1056-1 ЦК України, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Позивачем заявлено до стягнення суму простроченої заборгованості за процентами за період з 23.11.2024 по 10.09.2025 у розмірі 25 729,55 грн., який майже втричі перевищує суму позики 9 000,00 гривень.

Суд першої інстанції обґрунтовано врахував, що відповідачка як пересічний споживач кредитних послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності не змогла ефективно здійснити свої права бути поінформованою про дійсні умови кредитування, які викладені в декількох пунктах Договору та додатках до договору (документах), які не містять прозорості та зрозумілості для споживача, зокрема щодо дійсного періоду та розміру нарахувань за кредитом. Договір містить зрозумілий розрахунок лише щодо мінімізації витрат (обумовлено п.1.4 Договору), вчинено виділеним шрифтом за текстом договору, ймовірно з метою зосередження уваги позичальника.

Суд першої інстанції логічно виснував, що укладений сторонами договір перетворився на непомірний тягар для відповідачки як споживача та джерело отримання невиправданих прибутків для кредитора.

Суд першої інстанції правильно зазначив, що вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим ч.3 ст.509 та ч.1, ч.2 ст.627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Відповідно до п.5 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює (викривляє) їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання, проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно, в тому числі при підписані договору в електронному вигляді із застосуванням мобільного телефону, що виключає можливість належним чином досконально ознайомитися з усіма умовами кредитної угоди та відповідно оцінивши наявні (реальні) ризики, прийняти обґрунтоване рішення при оформленні угоди.

З огляду на приписи ч.4 ст.42 Конституції України суд правильно виходив з того, що участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985року №39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року №543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005р. розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.

Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985року № 39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз.3 пп.3.2 п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

Як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 11 липня 2013р. № 7-рп/2013, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п.6 ст. 3, ч.3 ст. 509 та ч.1-2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.

Застосовуючи дану норму, суд зобов`язаний установити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення.

У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками – фізичними особами.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд першої інстанції врахував висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст.263 ЦПК України).

Принципи справедливості, добросовісності та розумності є фундаментальними засадами цивільного законодавства та основами зобов`язання (п.6 ч.1 ст.3, ч.3 ст.509 ЦК України), спрямованими, зокрема, на реалізацію правовладдя та встановлення меж поведінки у цивільних відносинах. Добросовісність у діях їхнього учасника означає прагнення сумлінно використовувати цивільні права і сумлінно виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями, бездіяльністю шкоди правам та інтересам інших осіб.

В кредитному договорі було визначено, що стандартна процентна ставка на день становить 1,00% (п.1.2 Договору). Також договором визначено Орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення Договору - 2810,66% річних (п.1.9 Договору).

На переконання суду, зазначена умова договору про нарахування відсотків є непропорційно високою, що призводить до дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальнику, суперечить нормам ЗУ «Про захист прав споживачів», що підтверджується правовими висновками Верховного Суду, які викладені в постановах №132/1006/19 від 07.10.2020, №910/719/19 від 19.05.2020 та №363/1834/17 від 13.07.2022 та №910/12876/19 від 01.06.2021.

Також, відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду від 18 березня 2020року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Відповідно до пункту 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика палата Верховного Суду дійшла до висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Застосовуючи аналогію та враховуючи те, що заявлена позивачем до стягнення заборгованість за нарахованими процентами у заявленому розмірі не є співрозмірною сумі кредиту за кредитним договором, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної (фінансової) установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів за кредитним договором, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про зменшення розміру процентів за вказаним договором до розміру отриманих відповідачем кредитних коштів тобто до 9 000 грн.

За таких обставин доводи апеляційної скарги про неправомірне зменшення розміру відсотків є неспроможними, оскільки такі дії суду узгоджуються з усталеною практикою Верховного Суду.

Суд першої інстанції обґрунтовано відмовив позивачеві і у стягненні штрафу.

Частиною 2 ст.625 ЦК України визначено, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

З 24.02.2022 відповідно до ЗУ «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено режим воєнного стану.

15.03.2022 Верховна Рада України прийняла Закон України за № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України, щодо дії норм на період дії воєнного стану», яким розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено новими п.18, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення ЗУ «Про споживче кредитування» доповнено п. 6, який містить аналогічні положення. Також забороняється «збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин інших, ніж передбачені ч. 4 ст. 1056 ЦК України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Норми цього пункту поширюються, у тому числі, на кредити, визначені ч. 2 ст. 3 Закону.

Главою 2 розд. 2 Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що нарахування штрафних санкцій є безпідставним з огляду на положення ЗУ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України, щодо дії норм на період дії воєнного стану», в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Визначаючи розмір судових витрат, суд першої інстанції урахував, що згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 134 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать в тому числі і витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами 3-5 статті 137 ЦПК України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19).

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим (mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268).

Таким чином, суд правильно визначив, що розмір гонорару адвоката у сумі 10000,00 грн. є неспівмірним зі складністю справи, яка відповідно до положень ЦПК України є малозначною, розглядалася у порядку спрощеного позовного провадження на підставі наявних у справі матеріалів, а також часом, необхідним представнику позивача для вчинення відповідних процесуальних дій.

Суд першої інстанції правильно визначив, що витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн. є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, відповідають критерію реальності таких витрат та розумності їхнього розміру.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункти 1 і 2 частини 1 статті 374 ЦПК України).

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції зміні або скасуванню не підлягає.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 365, 368, 372, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» залишити без задоволдення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 16 лютого 2026 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Головуюча І.В. Кочеткова

Судді: С.В. Кухар

Г.С. Подліянова