Постанова від 21 травня 2026 р. у справі №127/39867/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/39867/25

Провадження № 22-ц/801/1065/2026

Категорія: 41

Головуючий у суді 1-ї інстанції Сичук М. М.

Доповідач:Оніщук В. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2026 рокуСправа № 127/39867/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Оніщука В. В. (суддя-доповідач),

суддів: Голоти Л. О., Копаничук С. Г.,

учасники справи:

позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал»,

відповідач – ОСОБА_1 ,

розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-капітал» на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 02 березня 2026 року, ухвалене у складі судді Сичука М. М. у залі суду,

встановив:

Короткий зміст вимог

У грудні 2025 року ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов обґрунтовано тим, що 21 червня 2023 року між ТОВ «Селфі кредит» та ОСОБА_1 було укладено договір № 840987 про надання споживчого кредиту, відповідно до якого відповідачці було надано кредит у розмірі 3 000 грн на умовах платності та зворотності.

ТОВ «Селфі кредит», свої зобов`язання за Кредитним договором виконало, та надало позичальнику грошові кошти.

Проте відповідачка взяті на себе зобов`язання належним чином не виконала.

21 червня 2024 року між ТОВ «Селфі кредит» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» було укладено договір факторингу № 21062024, відповідно до умов якого позивач набув права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитними договором №840987 від 21 червня 2023 року.

Станом на день подання позову заборгованість відповідача за вказаним договором становить 23 525,99 грн, з яких 2 999,99 грн – заборгованість за тілом кредиту, 20 526 грн – заборгованість за відсотками.

Покликаючись на викладене, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» у заявленому позові просило суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 840987 від 21 червня 2023 року у вказаному розмірі, а також вирішити питання судових витрат.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 02 березня 2026 року у задоволенні позовних вимог було відмовлено.

Ухвалюючи таке рішення, місцевий суд вказав, що звертаючись до суду, позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, а також заявив клопотання про вжиття заходів забезпечення доказів.

На виконання вимог ухвали суду від 13 січня 2026 року АТ КБ «Приватбанк» надіслало лист, який надійшов до суду 11 лютого 2026 року, в якому зазначило, що банківська карта № НОМЕР_1 не емітувалась на ім`я ОСОБА_1 (ІПН: НОМЕР_2 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ). Пунктом 2.1 договору сторони погодили, що кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.

Позивачем не надано належних і допустимих доказів того, що первісний кредитор відкрив на ОСОБА_1 картковий рахунок, випустив і надав відповідачу платіжну картку, встановив кредитний ліміт, а ОСОБА_1 отримала кредитну картку та використовувала кредитні кошти.

Відсутність доказів відкриття на ОСОБА_1 банківського рахунку, видачі їй картки і встановлення на неї кредитного ліміту, позбавляє суд можливості дійти висновку про те, що первісний кредитор виконав зобов`язання за вказаним договором в частині надання відповідачу кредиту.

Додане до позовної заяви платіжне доручення, не є належним доказом надання відповідачу коштів за кредитним договором, оскільки не містить відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи передавалися в дійсності кошти саме відповідачу, з урахуванням того, що банківська карта № НОМЕР_1 не емітувалась на ім`я ОСОБА_1 .

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 13 травня 2020 року у справі №219/1704/17 (провадження № 61-1211св19).

За таких обставин, враховуючи недоведення позивачем обставин щодо надання первісними кредиторами відповідачу грошових коштів в кредит, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову про стягнення заборгованості.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись із таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 23 березня 2026 року визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Оніщук В. В., судді: Голота Л. О., Копаничук С. Г.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 27 березня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, надано строк для подання відзиву.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 15 квітня 2026 року справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Доводи апеляційної скарги зводяться до доводів позовної заяви.

Окрім того представник позивача зазначає, що ОСОБА_1 09 серпня 2023 року здійснила платіж на часткове погашення кредитної заборгованості за кредитним договором. Згідно з практикою Верховного Суду часткова сплата боржником заборгованості свідчить про визнання боргу і його складових.

У клопотанні про витребування доказів представником позивача було допущено помилку, а саме: невірно зазначено банк-емітент платіжної картки Відповідача - № НОМЕР_1 , у зв`язку з чим ухвала про витребування доказів від 13 січня 2026 року була адресована АТ КБ «ПриватБанк», замість належної банківської установи — АТ «Таскомбанк».

Отримана відповідь від АТ КБ «ПриватБанк» про те, що вказана платіжна картка не емітована на ОСОБА_1 , не може розцінюватися як належний та допустимий доказ у розумінні процесуального закону, а також не спростовує обставин, для встановлення яких було заявлено відповідне клопотання. Зазначена відповідь лише свідчить про відсутність відповідної інформації у АТ КБ «ПриватБанк», однак не підтверджує і не заперечує належності банківської картки № НОМЕР_1 позичальнику та зарахування 21 червня 2023 року на неї кредитних коштів в розмірі 3 000,00 грн в іншій банківській установі, яка фактично є емітентом даної картки, а саме АТ «Таскомбанк».

Додатково слід зазначити, що належність вищезгаданої платіжної картки ОСОБА_1 , а також факт того, що емітентом картки є саме АТ «Таскомбанк», підтверджується Протоколом взаємодії ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» з системою BankID НБУ щодо отримання інформації 24 травня 2023 року відносно клієнта ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , засобами системи BankID НБУ від банку АТ «Таскомбанк», який є в матеріалах справи.

Вказаний протокол є технічним документом, що формується у процесі електронної взаємодії та підтверджує, що ідентифікація позичальника здійснювалася через відповідну банківську установу, яка обслуговує його банківський рахунок.

З огляду на правову природу системи BankID, передача персональних даних користувача можлива виключно тим банком, у якому відкрито рахунок та який здійснив ідентифікацію клієнта у власній системі. Таким чином, факт отримання інформації про позичальника від АТ «Таскомбанк» свідчить про те, що ОСОБА_1 є клієнтом цієї банківської установи, а отже, відповідна платіжна картка обліковується саме у ній.

Отже, враховуючи вищенаведені обставини, вважаємо, що суд першої інстанції дійшов помилкових та передчасних висновків щодо відсутності доказів видачі кредитних коштів та наявності заборгованості відповідача.

Подані позивачем докази у їх сукупності та взаємному зв`язку, підтверджують факт укладення між сторонами кредитного договору № 840987 від 21 червня 2023 року, факт перерахування відповідачу кредитних коштів у розмірі 3 000 грн, а також наявність заборгованості та обов`язку її повернення.

Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини, встановлені судом

21 червня 2023 року між ТОВ «Селфі кредит» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит №840987:

1.1. Укладення цього Договору здійснюється Сторонами за допомогою ITC Товариства, доступ до якої забезпечується Споживачу через Веб-сайт. Електронна ідентифікація Споживача здійснюється при вході Споживача в Особистий кабінет, в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», в тому числі шляхом перевірки Товариством правильності введення коду, направленого Товариством на номер мобільного телефону Споживача, вказаний при вході, та/або шляхом перевірки правильності введення Пароля входу до Особистого кабінету. При цьому, Споживач самостійно і за свій рахунок забезпечує і оплачує технічні, програмні і комунікаційні ресурси, необхідні для організації каналів доступу і підключення до Веб-сайту/ITC Товариства.

1.2. На умовах, встановлених Договором, Товариство надає Споживачу кредит у гривні, а Споживач зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені Договором.

1.3. Сума кредиту (загальний розмір) складає: 3 000,00 гривень. Тип кредиту – кредит.

1.4. Строк кредиту 360 дні (в) (день). Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів. Детальні терміни (дати) повернення кредиту та сплати процентів, визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі іменується - Графік платежів), що є Додатком №1 до цього Договору.

1.4.1. У Споживача відсутнє право продовжувати строк кредитування або строк виплати кредиту, встановлених Договором, на підставі звернення до Товариства у паперовій, формі або в електронній формі із застосуванням одноразового ідентифікатора.

1.5. Тип процентної ставки - фіксована. За користування кредитом нараховуються проценти відповідно до наступних умов:

1.5.1. Стандартна процентна ставка становить 2.2% в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п.1.4 цього Договору.

1.6. Мета отримання кредиту: споживчі (особисті) потреби.

1.7. Орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення Договору складає:

1.7.1. за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 47541.10% річних.

2.1. Кошти кредиту надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок Споживача, уключаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_3 .

3.1. Проценти, що нараховуються за цим Договором є платою за користування кредитом. Нарахування процентів за Договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом протягом строку кредиту, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод «факт/факт».

3.2. До періоду розрахунку процентів включається день надання та день фактичного повернення кредиту, але не включається перша дата сплати процентів, вказана в Графіку платежів. У випадку якщо день надання та день повернення кредиту співпадають, нарахування процентів здійснюється за один день.

4.1. Товариство має право:

3) укладати договори щодо відступлення права вимоги за Договором або договори факторингу з будь-якою третьою особою без окремої згоди Споживача, але з обов`язковим повідомленням Споживача про таке відступлення протягом 10 робочих днів із дати такого відступлення.

9.2. Договір вважається укладеним з моменту його підписання електронними підписами Сторін та діє до повного виконання Споживачем зобов`язань за ним.

Як слідує зі змісту договору, він підписаний ОСОБА_1 електронним ідентифікатором М508 21 червня 2023 року о 12:16:48.

Аналогічні умови передбачені у паспорті споживчого кредиту.

Відповідно до довідки № 20251020-4675 від 20 жовтня 2025 року ТОВ «Пейтек» кредитні кошти у розмірі 3 000 грн 21 червня 2023 року о 12:18:18 були перераховані на рахунок відповідачки № НОМЕР_1 , Session ID – НОМЕР_4 .

Також до позовної заяви додано протокол взаємодії ТОВ «Селфі кредит» з системою BankID НБУ щодо отримання інформації 24 травня 2023 року відносно клієнта ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , засобами системи ВаnkID НБУ від банку АТ «Таскомбанк».

Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитом її розмір за договором від 21 червня 2024 року становить 23 525,99 грн, з яких 2 999,99 грн – тіло кредиту, 25 446,58 грн – відсотки. Окрім того 09 серпня 2023 року ОСОБА_1 здійснила часткове погашення заборгованості на загальну суму 3 234,01 грн, з яких 0,01 грн було зараховано кредитором у рахунок погашення тіла кредиту, 3 234 грн у рахунок погашення відсотків.

21 червня 2024 року між ТОВ «Селфі кредит» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» було укладено договір про відступлення прав вимоги № 21062024, відповідно до умов якого ТОВ «Селфі кредит» відступило ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» права вимоги за кредитним договором № 840987 від 21 червня 2023 року, що підтверджується Реєстром договорів, права вимоги за якими відступаються.

15 грудня 2025 року ОСОБА_1 надсилалась досудова вимога.

Позиція суду апеляційної інстанції

Справа розглядається в порядку частини першої статті 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов таких висновків.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Указаним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» № 675-VIII (надалі - Закон № 675-VIII) від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Згідно зі ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію».

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010 (провадження №14-308цс18) зазначено, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою.

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Відповідно до ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Електронний договір № 840987 укладений між ТОВ «Селфі кредит» та ОСОБА_1 21 червня 2023 року шляхом використання нею електронного цифрового підпису.

У договорі сторони обумовили усі його істотні умови, тому підписавши його, відповідачка тим самим засвідчила свою згоду та взяла на себе зобов`язання виконувати такі умови.

На переконання колегії суддів, позивачем надано належні та допустимі докази перерахування кредитних коштів, а саме довідку ТОВ «Пейтек» та протокол системи BANK ID.

Протилежні висновки місцевого суду не ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону, а покликання на постанову Верховного Суду у постанові від 13 травня 2020 року у справі №219/1704/17 є безпідставним, оскільки спірні правовідносини не є релевантними до правовідносин у вказаній справі.

Апеляційний суд зауважує на тому, що ОСОБА_1 , будучи обізнаною про судове провадження як у суді першої, так і апеляційної інстанції (про що свідчить отримання нею процесуальних документів у електронному кабінеті у ЄСІТС), проти позовних вимог не заперечує, розмір заборгованості не спростовує, а також не оспорює у судовому порядку факт укладення кредитного договору, не заперечує отримання кредитних коштів, а отже, доведеним є факт укладення договору про споживче кредитування від 21 червня 2023 року №840987 та виникнення кредитних зобов`язань за ним, також не оспорюється доведеність переходу права вимоги до позивача.

Разом з тим апеляційний суд звертає увагу на таке.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін по деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року, що набрав чинності 24 грудня 2023 року, внесено зміни до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», якими відповідно встановлено обмеження максимальної денної процентної ставки на рівні 1 %.

Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів (з 24 грудня 2023 року по 21 квітня 2024 року) – 2,5 %; протягом наступних 120 днів (з 22 квітня 2024 року по 19 серпня 2024 року) – 1,5 %.

Водночас частиною 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону (яким, зокрема, доповнено пункт 17 розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» ЗУ «Про споживче кредитування») поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Відповідно до п. 1.5.1 договору стандартна процентна ставка становить 2.2% в день та застосовується у межах строку кредиту – 360 днів. При цьому відповідно до п. 3.1 нарахування процентів має здійснюватися на залишок фактичної заборгованості.

А отже, здійснений кредитором розрахунок заборгованості є помилковим та підлягає перерахунку.

Як зазначалося, 09 серпня 2023 року ОСОБА_1 частково сплатила заборгованість у загальному розмірі 3 234,01 грн, з яких 0,01 грн було зараховано кредитором у рахунок погашення тіла кредиту, 3 234 грн у рахунок погашення відсотків.

Проте кредитором неправомірно нараховувалися відсотки за користування кредитом, а із розрахунку також видно, що кредитором неправильно розподілялися сплачені відповідачем кошти на погашення заборгованості у рахунок тіла та відсотків, а після того проценти нараховувалися не на залишок заборгованості, як те обумовлено сторонами, а на повну суму кредиту.

Позивач просить стягнути заборгованість за кредитом з 21 червня 2023 року по 15 червня 2024 року включно, 21 липня 2023 року нарахування відсотків не здійснювалося.

Отже, розрахунок відсотків за спірним кредитним договором слід здійснити з урахуванням такого:

- відсотки за період з 21 червня 2023 року по 09 серпня 2023 року – 3 000 грн (тіло) х 2,2 % х 49 днів (як зазначалося, 21 липня 2023 року нарахування відсотків не здійснювалося) = 3 234 грн;

- 09 серпня 2023 року відповідач сплатив 3 234,01 грн, з яких відповідно на погашення відсотків слід зарахувати 3 234 грн, а на погашення тіла кредиту 0,01 грн (3 000 грн – 0,01 грн = 2 999,99 грн тіло кредиту);

- відсотки за період з 10 серпня 2023 року по 21 квітня 2024 року – 2 999,99 грн (тіло) х 2,2 % х 256 днів = 16 895,94 грн;

- відсотки за період з 22 квітня 2024 року по 15 червня 2024 року: 2 999, 99 грн (тіло) х 1,5 % х 55 днів = 2 474,99 грн.

Ураховуючи викладене, на користь позивача слід стягнути заборгованість за кредитним договором від 21 червня 2023 року № 840987 в розмірі 22 370,92 грн, з яких 2 999,99 грн – заборгованість за тілом кредиту, 19 370,93 грн – заборгованість за відсотками.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Отже, доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Отже, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню повністю з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки позовні вимоги та вимоги апеляційної скарги задоволено на 95,1 % (22 370,92 грн х 100% х 23 525,99 грн), з відповідачки на користь позивача слід пропорційно стягнути 5 759,26 грн сплаченого ним судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги (а. с. 6, 69).

Також у позовній заяві ТОВ «Кредит-Капітал» просило стягнути з ОСОБА_1 8 000 грн витрат на правничу допомогу.

Відповідно до статті 133 ЦПК України, витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно вимог ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У ч. 3 ст. 137 ЦПК України зазначено, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).

Аналогічна позиція висловлена Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі №925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі №317/1209/19 (провадження №61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі №554/2586/16-ц (провадження №61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі №753/1203/18 (провадження №61-44217св18).

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 №23рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу – це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/9476/19).

Із матеріалів справи вбачається, що інтереси позивача під час розгляду справи у місцевому суді представляв адвокат Усенко М. І. на підставі довіреності, договору про надання правової(правничої) допомоги № 0107 від 01 липня 2025 року.

На підтвердження понесених ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 8 000 грн адвокат надав акт наданих послуг № 42 від 15 грудня 2025 року та детальний опис робіт, відповідно до якого надано такі послуги: усна консультація Клієнта, щодо перспектив та порядку стягнення заборгованості за кредитним договором 0 год 30 хв; ознайомлення з матеріалами кредитної справи 2 год 00 хв; погодження правової позиції Клієнта у справі 0 год 30 хв; складення позовної заяви з урахування правової позиції Клієнта. 5 Подання заяви до суду від імені Клієнта 3 год 30 хв. Розмір гонорару – 8 000 грн.

За змістом частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України).

У розумінні положень частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Проте заперечень ОСОБА_1 проти заявленого розміру витрат на правничу допомогу матеріали справи не містять.

Враховуючи викладене, керуючись у тому числі такими критеріями, як обґрунтованість та пропорційність до предмета спору, складність справи, а також враховуючи критерій розумності розміру судових витрат на правничу допомогу, виходячи з конкретних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про задоволення заяви про стягнення судових витрат на правничу допомогу у повному обсязі пропорційно задоволеним вимогам у розмірі 7 608 грн.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,

постановив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-капітал» задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 02 березня 2026 року скасувати та ухвалити нове.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором № 840987 від 21 червня 2023 року у розмірі 22 370,92 грн (двадцять дві тисячі триста сімдесят грн 92 коп.), з яких 2 999,99 грн – заборгованість за тілом кредиту, 19 370,93 грн – заборгованість за відсотками.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Кредит-Капітал» витрати зі сплати судового збору у розмірі 5 759,26 грн (п`ять тисяч сімсот п`ятдесят дев`ять грн 26 коп.) та 7 608 грн (сім тисяч шістсот вісім грн) витрат на правничу допомогу.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених підпунктами а-г пункту 2 частини 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий В. В. Оніщук

Судді Л. О. Голота

С. Г. Копаничук