Вирок від 12 травня 2026 р. у справі №523/18711/14-к — Пересипський районний суд міста Одеси

Справа № 523/18711/14-к

Провадження №1-кп/523/21/26

В И Р О К

І м е н е м У к р а ї н и

13.05.2026 року

Пересипський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю

секретарей судових засідань ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

прокурорів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

захисників -адвокатів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

потерпілого ОСОБА_8 ,

в присутності обвинуваченої,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду об`єднанні обвинувальні акти №120024162490000199 від 02.02.2024, №12025162490000652 від 02.04.2025 за звинуваченням

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Одеси, громадянки України, з середньою освітою, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимої:

-10.12.2024 вироком Приморського районного суду м. Одеси за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у вигляді пробаційного нагляду строком на 2 роки,

у скоєні кримінальних правопорушень передбачених ст.ст. 186 ч. 4, 309 ч. 2 Кримінального Кодексу України,

ВСТАНОВИВ:

В ході судового розгляду було встановлено, що 21.01.2024, приблизно о 15 годин 50 хвилин (більш точний час досудовим розслідуванням встановити не виявилось за можливе), ОСОБА_9 разом із Особою, матеріали відносно якої виділено в окреме провадження - засудженим ОСОБА_10 , вирок відносно якого набрав законної сили, маючи злочинний намір на вчинення відкритого викрадення чужого майна (грабежу), вступивши в злочинну змову та розробивши єдиний план своїх злочинних дій, обрали об`єктом свого злочинного посягання майно, що знаходилось у володінні малознайомого їм ОСОБА_8 .

Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , діючи за попередньою змовою, з корисливих мотивів, переслідуючи мету незаконного збагачення, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, попрямували до місця мешкання потерпілого ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_2 . Відповідно узгодженого плану, знаходячись на другому поверсі ОСОБА_9 , під приводом показу та продажу колекційної монети пройшла до квартири ОСОБА_8 , залишався на сходах. Перебуваючи в квартирі ОСОБА_9 , не показуючи своїх дійсних намірів, попросила у потерпілого мобільний телефон для здійснення дзвінка, коли мобільний телефон потерпілого марки «Doogee S89 Pro» в корпусі чорного кольору, імей: НОМЕР_1 , знаходився у руці ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , в свою чергу, діючи згідно домовленості, став стукати у двері, тим самим виманив потерпілого відкрити двері. Коли потерпілий ОСОБА_8 відкрив двері, ОСОБА_9 , вийшовши на поріг з квартири швидко передала мобільний телефон потерпілого ОСОБА_8 ОСОБА_10 . Заволодівши мобільним телефоном марки «Doogee S89 Pro» в корпусі чорного кольору, імей: НОМЕР_1 , вартістю 4400 гривень, який був підключений до операторів стільникового зв`язку за №№ НОМЕР_2 ; НОМЕР_3 , які матеріальної цінності для потерпілого не становлять, ОСОБА_10 , та ОСОБА_9 побігли сходами з будинку на двір, тим самим з місця вчинення кримінального правопорушення зникли, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд,

Так, ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , своїми умисними злочинними діями спричинили потерпілому ОСОБА_8 матеріальну шкоду в розмірі 4400 грн.

Крім того, ОСОБА_9 , будучи раніше засудженою 10.12.2024 вироком Приморського районного суду м. Одеси за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у вигляді пробаційного нагляду строком на 2 роки, належних висновків не зробила, на шлях виправлення не стала та вчинила новий злочин у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів за наступних обставин.

Так, 02.04.2025, у невстановлений досудовим розслідуванням час, ОСОБА_9 , знаходячись біля одного з під`їздів будинку АДРЕСА_3 незаконно придбала, шляхом привласнення знайденого, згорток в ізолюючій стрічці чорного кольору, в якому знаходилась кристалічна речовина світло-бежевого кольору, а саме особливо небезпечна психотропна речовина, обіг якої заборонено – PVP.

Усвідомлюючи те, що в згортку в ізолюючій стрічці чорного кольору, знаходиться особливо небезпечна психотропна речовина, обіг якої заборонено - PVP ( хімічна назва: 1-фенил-2-піролідин-1-іл-пентан-1-он), достовірно знаючи її властивості, діючи умисно, тобто усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, ОСОБА_9 , всупереч Законам України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори» та «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними», залишила незаконно зберігати її при собі до 19:02 02.04.2025 включно, з метою особистого вживання, без мети збуту.

Надалі, 02.04.2025 в період часу з 19:02 до 19:13, співробітниками поліції проведено огляд місця події за адресою: м. Одеса, вул. Кримська, 80 в ході якого в присутності понятих, у ОСОБА_9 , виявлено та вилучено зіп-пакет з ізолюючою стрічкою чорного кольору, в середині якого міститься кристалічна речовина світло-бежевого кольору загальною масою 9,566г, яка містить в своєму складі особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено – PVP, хімічна назва: 1-фенил-2-піролідин-1-іл-пентан-1-он, масою 7,003 г, що згідно таблиці № 2 до наказу Міністерства охорони здоров`я України № 188 «Про затвердження таблиць невеликих, великих та особливо великих розмірів наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, які знаходяться у незаконному обігу» від 01.08.2000, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16.08.2000 за № 512/4733 є великим розміром, яку ОСОБА_9 незаконно придбала та зберігала при собі для особистого вживання, без мети збуту.

В ході судового розгляду обвинувачена підтвердила, що всі обставини викладені у обвинувальних актах, які відповідають дійсним обставинам, при досудовому розслідуванні кримінального провадження до неї недозволених методів проведення розслідування не застосовувалося.

У судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_9 винною себе у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 186 ч. 4, 309 ч. 2 КК України, визнала частково, та пояснила суду наступне:

Стосовно першого епізоду пояснила, що точної дати вона не пам`ятає, це було в 2024 році, вона прийшла до потерпілого ОСОБА_11 (вказала на нього в залі суду), оскільки була з ним знайома. Вони прийшли до нього в квартиру, разом з ОСОБА_12 , показати монету. Вони там посварились з ОСОБА_12 та він пішов. Вона залишилась та попросила ОСОБА_13 зателефонувати до Чехії сину, однак не змогла додзвонитися. Через хвилин 20 до квартири прийшов ОСОБА_12 та вони з потерпілим почали дратися. Під час бійки ОСОБА_12 , вихватив у неї з рук телефон, який належав потерпілому. Вона дзвонила ОСОБА_12 та просила повернутись. Вона знала куди він піде та наздогнала його вже в ломбарді, де він здавав телефон. Як ОСОБА_12 міг потрапити до квартири вона не знає, він прийшов пізніше, однак здогадується, що він міг за нею стежити. В ломбард телефон здавав ОСОБА_12 , оскільки там працює його знайомий. Вона не здавала телефон, в них не було змови. Вона в ломбард ходила та просила повернути телефон.

По другому епізоду пояснила, що вона замовила в інтернеті наркотики для власного вживання без мети збуту, оскільки раніше вона вже вживала наркотичні засоби. 02.04.2025 прийшла до парадної будинку АДРЕСА_3 , де забрала згорток в плівці чорного кольору. Ввечері 02.04.2025 її було затримано та вона при собі мала наркотики, які забрала раніше для особистого вживання. Свою провину визнає в повному обсязі та щиро кається.

У вчиненому за ст. 309 ч. 2 КК України щиро кається, просила суд суворо не карати, врахувати щире каяття у вчиненому кримінальному правопорушенні, та призначити йому покарання не пов`язане із позбавленням волі. За ст. 186 ч. 4 КК України винною себе не визнала, не мала зговору, просила закрити провадження.

Крім часткового визнання обвинуваченою ОСОБА_9 , її винуватість у вчиненні кримінальних правопорушень, також повністю підтверджується сукупністю наступних доказів, які суд безпосередньо дослідив під час судового слідства.

В ході судового розгляду були допитані потерпілий та свідки, які повідомили наступне:

Потерпілий ОСОБА_8 .

Потерпілий повідомив суду, що він з обвинуваченими ОСОБА_12 був знайомий. ОСОБА_12 пропонував йому купити колекційну монету. 21.04.2024 ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , прийшли до нього в квартиру, та принесли монету. Левінський залишився на сходах, а ОСОБА_16 зайшла до нього у квартиру. Їй стало погано, вона почала втрачати свідомість. Вона попросила в нього телефон зателефонувати знайомому ОСОБА_17 , щоб той приніс їй ліки. Він відвернувся та коли повернуся побачив свій телефон вже в руках ОСОБА_16 . В той час ОСОБА_12 почав стукати у двері, він підійшов до дверей, позаду нього була ОСОБА_16 , яка передала телефон ОСОБА_12 та сказала тікати. Він побіг за ОСОБА_12 , ОСОБА_16 залишалась позаду, однак він не наздогнав його. Він забув зачинити двері, почав повертатися до квартири та назустріч йому з під`їзду швидко вибігла ОСОБА_18 , яка побігла за ОСОБА_12 . Наступного дня він зустрівся з ОСОБА_12 та за 1000 гривень викупив квитанцію, щоб забрати свій телефон у ломбарді. Наступного дня він зустрів ОСОБА_12 та ОСОБА_16 , вони віддали йому квитанцію та сказали, що він може викупити свій телефон в ломбарді.

Свідок ОСОБА_19 .

Свідок пояснив суду, що в 2024 році, точної дати він не пам`ятав, приблизно у вечірній час, ОСОБА_17 та жінка на ім`я ОСОБА_18 попросили його, щоб він заклав до ломбарду телефон, через те що в них не має документів. ОСОБА_17 просив його закласти телефон, а сам телефон був у жінки та вона йому його дала. Моделі телефону він вже не пам`ятав. Вони були вдвох – ОСОБА_17 та ОСОБА_18 . Закладали телефон в ломбарді десь в районі Лузанівки. До ломбарду з ним ходив ОСОБА_12 . Отримали приблизно 3 600 гривень. Він віддав гроші ОСОБА_17 , а вони йому за це купили сигарети.

А також письмовими доказами кримінальних проваджень №120024162490000199 від 02.02.2024, №12025162490000652 від 02.04.2025 наданих суду, які були досліджені в ході судового розгляду.

Дослідивши матеріали, заслухавши пояснення обвинуваченої, обвинуваченого за ст. 186 ч. 4 КК України обвинуваченого ОСОБА_10 , потерпілого та свідка, оцінивши письмові докази та дослідивши відео, яке містилось в матеріалах провадження №120024162490000199 від 02.02.2024, з точки зору їх допустимості та належності, суд дійшов висновку про винуватість обвинуваченої ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованих їй кримінальних правопорушень. Висновок суду при цьому підтверджується сукупністю об`єктивних, належних та допустимих доказів по справі, які взаємопов`язані між собою та дозволяють суду зробити правовий висновок про повну доведеність провини обвинуваченої у скоєнні кожного інкримінованого їй кримінального правопорушення.

Дії обвинуваченої ОСОБА_9 суд кваліфікує за ч. 4 ст. 186 КК України: відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинене повторно за попередньою змовою групою осіб, в умовах воєнного стану; за ч. 2 ст. 309 КК України: незаконне придбання, зберігання психотропної речовини у великих розмірах без мети збуту, вчинене протягом року після засудження за цією статтею.

Приймаючи до уваги вищевказане, суд вважає, що вина обвинуваченої ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.cт. 186 ч. 4, 309 ч. 2 КК України, повністю доведена.

При визначенні мотивів щодо призначення покарання обвинуваченій ОСОБА_9 суд керується таким.

Відповідно до ст. 8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Відповідність покарання ступеню тяжкості злочину та особі правопорушника визначена насамперед ст. 61 Конституції України, відповідно до якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а також з принципу правової держави, з суті конституційних прав та свобод людини і громадянина.

Крім того, як неодноразово наголошував у своїх висновках Верховний Суд, що суди не повинні допускати спрощений та однаковий підхід до розгляду справи та застосовувати індивідуалізацію покарання, з урахуванням конкретних обставин кожної справи. Індивідуалізація покарання – конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта (постанова Верховного Суду від 22.03.2018 року у справі №207/5011/14-к (провадження №51-1985км 18).

Відповідно до п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» № 5 від 29.06.1990 р. мотивування у вироку висновку, щодо кваліфікації злочину, полягає у зіставленні ознак установленого судом злочинного діяння і ознак злочину, передбаченого тією чи іншою статтею кримінального закону, його частиною або пунктом, і формулюванні висновку про їх відповідність.

Верховний Суд України у постанові від 15 листопада 2012 р. у справі № 5-15кс12 зазначив: правильність застосування норми закону про кримінальну відповідальність (кваліфікація злочину) полягає у точності (адекватності) розуміння (визначення, тлумачення) змісту конкретної кримінально-правової норми, дійсності (об`єктивності) фактичних обставин певного суспільно небезпечного діяння та встановленні й визначенні співвідношення між фактичними ознаками суспільно небезпечного діяння та ознаками складу злочину, передбаченого кримінально-правовою нормою.

Суд зіставивши зміст конкретної норми КК України, а саме передбачених ст.ст. 186 ч. 4, 309 ч. 2 КК України та дійсні, об`єктивно встановлені у судовому засіданні, фактичні обставини суспільно небезпечних діянь, дійшов висновку про їх відповідність.

Відповідно до ст. 62 ч.ч. 1, 2 Конституції України, ст. 17 ч. 2 КПК України особа вважається невинуватою у вчинені злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчинені кримінального правопорушення і має бути виправданий, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Забезпечення доведеності вини, підтримання публічного обвинувачення в суді прокурором є основними засадами судочинства - ст. 129 Конституції України.

При оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту. Суд при оцінці доказів має керуватися критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою - п.п. 161, 150, 100 рішення Європейського суду з прав людини у справах «Ірландія проти Сполученого Королівства», «Нечипорук і Йонкало проти України, «Салман проти Туреччини».

Суд, відповідно до ст. 94 КПК України за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний наданий прокурором допустимий доказ з точки зору належності, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття процесуального рішення, установив поза розумним сумнівом співіснування достатньо вагомих, переконливих, чітких і узгоджених між собою ознак та схожих неспростовних презумпцій факту:

- доведеності вчинення суспільно небезпечних діянь, які містять склад злочину.

- обґрунтованості обвинувачення.

Судом в ході судового розгляду забезпечено обвинуваченою ОСОБА_20 , передбачене ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), право на захист від обвинувачення і його реалізація шляхом надання розумної можливості представляти свою правову позицію, свої докази, оскаржувати допустимість доказів, заперечувати проти них, їх використання.

Згідно п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2013 «Про практику призначення судами кримінального покарання» при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного обвинуваченого, який визнається винним у вчиненні злочину, суди мають суворо додержуватися вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. У кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Як слідує з п. 3 даної Постанови, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст.12 КК України), а також із особливостей конкретного злочину його обставини його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчиненого групою осіб і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).

Статтею 17 Закону України від 23.02.2016 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справи суди застосовують Конвенцію та практику суду, як джерело права.

У справі «Бакланов проти Росії» від 09.06.2005, так і в справі «Фрізен проти Росії» від 24.03.2005, Європейський суд з прав людини зазначив, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» п. 38 рішення від 16.10.2008 ЄСПЛ вказав, що для того, щоб втручання вважалось пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий тягар для особи».

Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Згідно зі статтями 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Одночасно, відповідно до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. При цьому, ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Статтею 7 КПК України закріплені загальні засади кримінального провадження, серед яких є верховенство права, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини.

Статтею 8 КПК України встановлено, що кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Загальні засади призначення покарання (ст. 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступені тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування того чи іншого покарання.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Обвинувачена ОСОБА_9 , за формою вини, ступенем тяжкості вчинив тяжкі злочини. Судом в ході судового розгляду кримінального провадження встановлено, що при вчинені інкримінованих йому правопорушень, ОСОБА_9 усвідомлювала суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачала їх суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання, тобто діяла з прямим умислом ст. 25 ч. 2 КК України.

Враховуючи дані щодо обвинуваченої ОСОБА_9 , її поведінку в ході досудового розслідування та судового розгляду, суд визнає, що вона є осудною, тобто особою, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії і керувати ними - ст. 19 ч. 1 КК України.

Призначаючи обвинуваченій ОСОБА_9 покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчинених злочинів, особу обвинуваченої, яка є громадянкою України, неодруженим, офіційно не працевлаштованою, зареєстрованим в Одеській області, відомості щодо перебування обвинуваченої у лікаря на наркологічному та психіатричному обліку в матеріалах кримінального провадження відсутні, раніше судима, злочини скоїла не відбувши покарання у вигляді пробаційного нагляду призначеного Приморським районним судом м. Одеси 10.12.2024 за ст. 309 ч. 1 КК України, наявність пом`якшуючих та обтяжуючих обставин.

Відповідно до ст. 66 КК України, обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченої ОСОБА_9 суд враховує те, що вона щиро розкаялась у вчиненні кримінального правопорушення за ст. 309 ч. 2 КК України. Інших пом`якшуючих обставин судом не встановлено.

Відповідно до ст. 67 КК України обставин, що обтяжують покарання обвинуваченої ОСОБА_9 , судом не встановлено.

Згідно п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст. 12 КК України) (2341-14), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).

Суд призначаючи покарання обвинуваченій ОСОБА_9 , враховує: мету покарання, передбачену ст. 50 КК України, загальні засади призначення покарання, передбачені ст.ст. 65-67 КК України - вид та у межах, установлених у санкції частини статті Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинені злочини, відповідно до положень Загальної частини КК України, ступінь тяжкості кожного вчиненого злочину, особу винного, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, необхідне й достатнє для його виправлення та запобіганню вчиненню нових злочинів як обвинуваченим, так і іншими особами.

Також, потерпілим ОСОБА_8 заявлено цивільний позов про стягнення матеріальних збитків в розмірі 4 400 гривень.

При вирішені питання обґрунтованості заявленого цивільного позову, суд враховує наступне.

Відповідно до частини п`ятої статті 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

За частиною першою статті 129 КПК України ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

У відповідності до вимог ст. 1166 ЦК України, майнова, шкода, завдана неправомірними, діями особистим немайновим правам фізичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» № 6 від 27.03.1992р., розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Відповідно до ст. 370 ч. 1 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Суд звершував правосуддя очевидно для загалу, згідно з нормами Кримінального Кодексу України, об`єктивно і неупереджено, незалежно та керуючись верховенством права, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з додержанням і врахуванням Загальної Декларації прав людини, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, рішень Європейського суду з прав людини, вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України.

Судом вирок ухвалено на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України.

Суд, відповідно до ст. 368 КПК України, вирішив усі питання при ухваленні вироку.

Відповідно до вимог КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне та достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень.

За змістом ст. 4 ч. 2, ч. 3 КК України кримінальна протиправність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння. Часом вчинення кримінального правопорушення визнається час вчинення особою передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності.

Відповідно до положень ст. 5 ч. 2 КК України закон про кримінальну відповідальність, що встановлює злочинність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії у часі.

Правова позиція щодо застосування норми права, передбаченої ч. 5 ст. 72 КК України (зарахування строку попереднього ув`язнення у строк покарання) викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.08.2018р.

Приймаючи до уваги ту обставину, що інкриміновані ОСОБА_9 злочини у об`єднаному кримінальному провадженні мали місце у період часу з 2024р. по 2025р., з метою не погіршення становища обвинуваченої, суд вважає за необхідне за наслідком судового провадження зарахувати в строк відбування покарання ОСОБА_9 час її взяття під варту та попереднього ув`язнення у період часу з 24.04.2025 по 12.05.2026, відповідно до вимог ч. 5 ст. 72 КК України, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Крім того, призначення такого покарання буде відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинувачених і є дотриманням судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Цивільний позов у кримінальному проваджені заявлений потерпілим ОСОБА_8 підлягає задоволенню.

Долю речових доказів вирішити у відповідності до ст. 100 КПК України.

Міру запобіжного заходу відносно ОСОБА_9 слід залишити без змін у вигляді тримання під вартою.

З урахуванням наведеного підстав для застосування положень ст.ст. 69, 75 КК України судом не встановлено.

Питання щодо процесуальних витрат суд вирішує відповідно до вимог глави 8 Розділу І КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 5, 50, 63, 65, 70, 72 КК України, ст.ст. 100, 367-371, 373, 374, 376, 532 КПК України, –

УХВАЛИВ:

ОСОБА_9 визнати винуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 186, ч. 2 ст. 309 КК України, та призначити їй покарання:

- за ч. 4 ст. 186 КК України – у виді 7 (семи) років позбавлення волі;

На підставі ч.4 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворо покарання більш суворим, за цим вироком та вироком Приморського районного суду м. Одеси від 10.12.2024, визначити покарання у виді 7 (семи) років позбавлення волі.

- за ч. 2 ст. 309 КК України – у виді 2 (двох) років позбавлення волі.

На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків, частково приєднати покарання призначене за ч.2 ст.309 КК України, призначене в порядку ч. 4 ст. 70 КК України за цим вироком, остаточно визначивши ОСОБА_9 покарання у виді 7 (семи) років 4 (чотирьох) місяців позбавлення волі.

Строк відбуття покарання обчислювати з моменту набрання вироком законної сили.

Зарахувати в строк відбуття покарання ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , термін попереднього ув`язнення, відповідно до вимог ч. 5 ст. 72 КК України, з 24.04.2025 року по день набрання вироком чинності, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Міру запобіжного заходу відносно засудженої ОСОБА_9 залишити без змін у вигляді тримання під вартою.

Цивільний позов заявлений потерпілим ОСОБА_8 , - задовольнити.

Стягнути на користь потерпілого ОСОБА_8 з засудженої ОСОБА_9 суму матеріального збитку в розмірі – 4400 гривень.

Судові витрати за проведення експертизи у сумі 4775 гривень 40 копійок стягнути з ОСОБА_9 на користь держави.

Речові докази у кримінальному провадженню, а саме: зіп-пакет з ізолюючою стрічкою чорного кольору, в якому міститься кристалічна речовина білого кольору, який знаходиться на зберіганні в камері речових доказів ВП №3 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області – знищити.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити засудженій та прокурору.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження та на нього може бути подана апеляційна скарга протягом 30 днів з дня проголошення вироку через Пересипський районний суд м. Одеси до Одеського апеляційного суду.

Суддя Пересипського

районного суду м. Одеси ОСОБА_1