Вирок від 20 травня 2026 р. у справі №522/14687/25 — Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/14687/25

Провадження по справі № 1-кп/522/2047/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді – ОСОБА_1 ,

за участі секретаря судового засідання – ОСОБА_2 ,

здійснивши судовий розгляд у відкритому судовому засіданні у залі Приморського районного суду м. Одеси № 106, кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025162510000665 від 06.05.2025 року, стосовно:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Лисичанськ, Луганської області, громадянки України, із середньою освітою, офіційно не працевлаштованої, заміжньої, яка має на утриманні 4 неповнолітніх дітей, яка не має постійного місця мешкання в м. Одеса, тимчасово проживає за адресою: АДРЕСА_1 , не судимої,

за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора – ОСОБА_4 ,

обвинуваченої – ОСОБА_3 , -

ВСТАНОВИВ:

Викладення обставин кримінального правопорушення та формулювання обвинувачення.

Так, ОСОБА_3 , діючи в умовах воєнного стану, який впроваджено на території України відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IХ, вчинила кримінальне правопорушення за наступних обставин.

Так, 15.04.2025 року о 17:04 годині, ОСОБА_3 , рухаючись вулицею Приморською в м. Одесі, помітивши біля паркану неподалік від будинку № 3 залишений без нагляду велосипед марки «Next 26 Avalon» чорно-оранжевого кольорів та реалізуючи раптово виниклий корисливий умисел на таємне викрадення чужого майна, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, їх наслідки та бажаючи їх настання, пересвідчившись, що її дії не помітні для оточуючих, викрала вищевказаний велосипед, із яким покинула місце скоєння кримінального правопорушення та розпорядилась викраденим майном на власний розсуд, спричинивши потерпілому ОСОБА_5 майнову шкоду на суму 4550 грн.

Дії обвинуваченого ОСОБА_3 кваліфіковано за ч. 4 ст. 185 КК України як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена в умовах воєнного стану.

Позиція обвинуваченої ОСОБА_3 .

У судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_3 виною себе у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, визнала в повному обсязі, підтвердила обставини кримінального правопорушення, які описані в обвинувальному акті та пояснила, що у квітні 2025 року у світлу пору доби, більш точної дати та часи не змогла згадати, рухаючись по вул. Приморська, неподалік Морвокзалу у місті Одесі, побачила велосипед чорного корльору і відкотила його приблизно на 50 метрів, далі його забрала інша особа, її знайомий, ім`я якого вона не пам`ятає.

Просила суд суворо її не карати, врахувати її щире каяття у вчиненому кримінальному правопорушенні, відшкодування завданої шкоди шляхом повернення мавйна потрепілому, та призначити їй покарання не пов`язане із позбавленням волі, визначивши їй іспитовий строк. Зазначила, що потерпілому шкоду відшкодовано шляхом повернення викрадених товарів.

При таких обставинах, за згодою учасників кримінального провадження, які визнали недоцільним дослідження доказів по справі, докази у судовому засіданні не досліджувались, згідно до вимог ч. 3 ст. 349 КПК України.

Суд з`ясував, що всі учасники кримінального провадження правильно розуміють обставини кримінального провадження, та упевнився у добровільності їх позиції, їм було роз`яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржувати ці обставини у апеляційному порядку.

Приймаючи до уваги вищевказане, суд вважає, що винність обвинуваченого ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, повністю доведена.

Дії обвинуваченої ОСОБА_3 містять склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, та суд кваліфікує їх за кваліфікуючими ознаками: як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена в умовах воєнного стану.

Мотивування прийнятого рішення.

При визначенні мотивів призначення покарання суд керується таким.

Відповідно до ст. 8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Відповідність покарання ступеню тяжкості злочину та особі правопорушника визначена насамперед ст. 61 Конституції України, відповідно до якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а також з принципу правової держави, з суті конституційних прав та свобод людини і громадянина.

Крім того, як неодноразово наголошував у своїх висновках Верховний Суд, що суди не повинні допускати спрощений та однаковий підхід до розгляду справи та застосовувати індивідуалізацію покарання, з урахуванням конкретних обставин кожної справи. Індивідуалізація покарання – конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта (постанова Верховного Суду від 22.03.2018 року у справі №207/5011/14-к (провадження №51-1985км 18).

Згідно ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне та достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень.

З наведених положень закону про кримінальну відповідальність і роз`яснень постанови Пленуму Верховного Суду України вбачається, що в усякому випадку призначення покарання суди повинні враховувати перелічені в законі обставини і керуватись лише загальними засадами призначення покарання (ст. 65 КК України), призначаючи покарання конкретній особі за конкретне кримінальне правопорушення, максимально індивідуалізуючи покарання, а визначення міри покарання, що може бути призначене обвинуваченому, та потреби у його відбуванні, є важливою вимогою принципового характеру, якою передбачається, що кримінальна відповідальність персоніфікована: вона настає лише щодо певної особи, яка вчинила злочин.

Тому призначення покарання повинно максимально сприяти досягненню мети покарання, якою, як зазначено, є не лише кара, а й виправлення засудженого. З огляду на конкретні обставини кримінального провадження, зважаючи на необхідність та доцільність застосування покарання, враховуючи суспільну небезпечність обвинуваченого, суд може, а в деяких випадках, за наявності передбачених кримінальних законом обставин, зобов`язаний звільнити обвинуваченого від покарання та від його відбування.

Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності – призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Відповідно до абз. 3 п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» №7 від 24.10.2003 року, досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з`ясувати його вік, стан здоров`я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім`ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан тощо.

У частині 2 ст. 65 КК України встановлено презумпцію призначення більш м`якого покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання. Суд вважає, що такий же принцип застосовується і при вирішенні питання про порядок відбування покарання, зокрема, про можливість звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму ВСУ від 24.10.2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» судам необхідно мати на увазі, що частиною 1 статті 75 КК передбачено звільнення від відбування покарання з випробуванням тільки тих осіб, які засуджуються до виправних робіт, службового обмеження (для військовослужбовців), обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, тобто лише щодо основного покарання, що має бути належним чином вмотивовано у вироку. Рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням має бути належним чином мотивоване. Іспитовий строк встановлюється судом тривалістю від одного до трьох років (ч. 3 ст. 75 КК України).

Щодо призначення покарання обвинуваченій ОСОБА_3 .

В судовому засіданні прокурор просив призначити обвинуваченій ОСОБА_3 покарання у виді 5 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнивши обвинувачену від відбування покарання з випробуванням, з встановленням їй іспитового строку 1 рік, з покладенням на ней обов`язків, передбачених чт. 76 КК України.

Обвинувачена просила суд призначити їй покарання не пов`язане з позбавленням волі.

Призначаючи обвинуваченій покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу обвинуваченої, наявність пом`якшуючої покарання обставини та відсутність обтяжуючих покарання обставин.

Призначаючи обвинуваченій ОСОБА_3 покарання, суд враховує її особу, яка є громадянинкою України, з середньою освітою, офіційно не працевлаштована, проживаючої в м. Одеса, заміжньою, яка має на утриманні неповнолітніх дітей, що підтверджується відповідними свідоцтвами, раніше не судимої, у лікаря на наркологічному та психіатричному обліку не значиться, та те, що вона обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину.

Відповідно до ст. 66 КК України, обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченої ОСОБА_3 суд враховує те, що вона щиро розкаявся у вчиненні кримінального правопорушення.

Відповідно до ст. 67 КК України обставини, що обтяжують покарання обвинуваченої ОСОБА_3 , відсутні.

За вчинення кримінального правопорушення, передбаченого санкцією ч. 4 ст. 185 КК України, передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до восьми років.

Враховуючи обставини кримінального правопорушення, особу обвинуваченої, яка раніше не судима, наявність пом`якшуючих покарання обставини, зокрема щире каяття, та відсутність обтяжуючих покарання обставин, суд вважає за можливе призначити ОСОБА_3 мінімальне покарання, передбачене санкцією ч. 4 ст. 185 КК України, у виді п`яти років позбавлення волі.

Врахувавши в сукупності наведені вище обставини кримінального правопорушення, особу обвинуваченої, відшкодування шкоди в повному розмірі шляхом повернення викраденого майна, наявність пом`якшуючої покарання обставини, а саме щире каяття, та відсутність обтяжуючих покарання обставин, суд доходить висновку про можливість виправлення та перевиховання засудженого без ізоляції від суспільства із застосуванням положень ст. 75 КК України, тому вважає за можливе звільнити обвинувачену ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк два роки.

При цьому, суд вважає за необхідне покласти на обвинувачену обов`язки, передбачені ст. 76 КК України, які будуть достатні для забезпечення належної поведінки ОСОБА_3 та виконуватимуть виховну та превентивну функцію.

Таким чином, суд дійшов висновку про можливість виправлення обвинуваченої та попередження вчинення нею нових злочинів без ізоляції від суспільства, але в умовах здійснення контролю за її поведінкою під час звільнення від покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України та з покладенням на неї обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

На підставі вищезазначеного, суд вважає, що таке покарання буде законним, справедливим, достатнім для виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень обвинуваченою та досягне своєї мети.

Щодо заходів забезпечення кримінального провадження, процесуальних витрат та речових доказів.

Запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання обраний ОСОБА_3 на підставі ухвали слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 26.06.2025 року, слід вважати таким, що втратив свою дію.

Витрати для проведення експертиз відсутні та цивільний позов не заявлено.

Питання щодо процесуальних витрат суд вирішує відповідно до вимог глави 8 Розділу І КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 5, 50, 63, 65, 75, 76, 185 КК України, ст. 100, ч. 3 ст. 349, 367-371, 373, 374, 376 КПК України, –

УХВАЛИВ:

Визнати винною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.

Призначити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , покарання за ч. 4 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 1 (один) рік.

На підставі п 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України покласти на обвинувачену ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наступні обов`язки:

1) періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

3) не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації;

Роз`яснити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що якщо засуджена не виконує покладені на неї обов`язки або систематично вчиняє правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про її небажання стати на шлях виправлення, суд направляє засудженого для відбування призначеного покарання.

Запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання обраний ОСОБА_3 на підставі ухвали слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 26.06.2025 року - вважати таким, що втратив свою дію.

Судові витрати відсутні. Цивільний позов не заявлено.

Речові докази:

- велосипед – марки «Next 26 Avalon» вважати повернутим власнику – ОСОБА_7 ;

- DVD-R диск – зберігати в матеріалах кримінального провадження;

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження та на нього може бути подана апеляційна скарга протягом 30 днів з дня проголошення вироку через Приморський районний суд м. Одеси до Одеського апеляційного суду.

Суддя Приморського районного

суду м. Одеси ОСОБА_8