Рішення від 17 травня 2026 р. у справі №465/3679/26 — Франківський районний суд м. Львова

Справа № 465/3679/26

Провадження 2-о/465/217/26

РІШЕННЯ

Іменем України

18.05.2026 року м. Львів Франківський районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді – Мартьянової С.М.

при секретарі – Штокало С.-М.Р.

за участю:

заявниці – ОСОБА_1

представника заявниці – ОСОБА_2

заінтересованої особи – ОСОБА_3

представника заінтересованої особи – ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Львові цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , за участю заінтересованої особи: ОСОБА_3 про видачу обмежувального припису, суд –

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , в особі свого представника, в порядку окремого провадження звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису відносно ОСОБА_3 .

Заява мотивована тим, що 17.03.2026 Франківський районний суд м. Львова задовольнив заяву ОСОБА_1 про винесення обмежувального припису (справа №465/2218/26).

Суд видав обмежувальний припис щодо ОСОБА_3 , яким було вжито таких заходів тимчасового обмеження його прав га покладення на нього обов?язків: а саме заборонено ОСОБА_3 , перебувати в місці проживання з постраждалою особою, ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 ; Заборонено ОСОБА_3 , наближатись до постраждалої особи ОСОБА_1 на відстань менше 200 метрів до місця проживання постраждалої особи; Заборонено ОСОБА_3 вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою ОСОБА_1 , контактувати з нею через інші засоби зв?язку особисто і через третіх осіб.

Обмежувальний припис видано строком на 1 (один) місяць.

ОСОБА_1 зверталася із заявою про винесення обмежувального припису, оскільки протягом останніх кількох років кривдник систематично вчиняє відносно жінки домашнє насильство, яке має комплексний характер і проявляється у фізичній, психологічній та економічній формах.

Зокрема, кривдник неодноразово застосовував до заявниці фізичну силу завдавав їй ударів по тілу, наприклад в жовтні 2025 року пошкодив ділянку грудної клітки, що спричинило її деформацію. Також чоловік дуже зловживав алкоголем, через що ставав агресивним і неконтрольованим. В такому стані ОСОБА_3 зламав жінці ніс. Внаслідок побиття і фізичної сили Заявниця неодноразово зверталась за

медичною допомогою.

Також чоловік вчиняє психологічне насильство, що

проявляється в погрозах , залякуваннях, образливих висловах та лайкою щодо постраждалої особи ОСОБА_3 використовує нецензурну лексику та образливі вислови. Також він систематично залякує її, погрожує вигнати з житла, створює атмосферу постійного страху, напруги та психологічного тиску. У присутності третіх осіб, зокрема працівників поліції, він продовжував принижувати заявницю, заперечував факти насильства та намагався дискредитувати її.

Крім цього, з боку кривдника має місце економічне насильство та умисне псування майна. Він неодноразово забирав у заявниці особисті речі, зокрема

телефон, грошові кошти, документи та зарядні пристрої, видаляв фотографії з її телефону. Також він обмежував їй доступ до окремих приміщень квартири, зокрема кухні, перешкоджав приготуванню їжі та інколи забирав продукти харчування. Також ОСОБА_3 умисно пошкоджував майно: псував одяг та взуття, поламав меблі,

зокрема шухляди шафи, пошкоджував електропроводки, розетки, антени, газове

обладнання та інші побутові речі.

На даний час ситуація з домашнім насильством не припинилася, а

ризики для заявниці залишаються актуальними та високими.

Попри винесений судом обмежувальний припис, ОСОБА_3 фактично продовжує перебувати у безпосередній близькості до заявниці, оскільки проживає в одному будинку, на поверх нижче у сусідки. ОСОБА_1 чує розмови чоловіка, адже квартири в будинку розташовані так, що це можливо. Така ситуація об`єктивно не забезпечує реального захисту постраждалої особи, оскільки заявниця постійно усвідомлює можливість контакту з кривдником, що підтримує у неї стан постійної тривоги та страху. Жінка не викликала поліцію, оскільки цього місяця після винесення обмежувального припису, чоловік не наближався безпосередньо до неї. Але, мали місце випадки, коли чоловік приходив до квартири заявниці у її відсутність та самовільно втручався в життєдіяльність помешкання, зокрема,

перекривав опалення та воду, чим створював додаткові побутові труднощі та психологічний тиск.

Також зазначає, що обмежувальним приписом йому було заборонено

наближатися до ОСОБА_1 на відстань менше 200 метрів до місця її проживання, однак фактичне проживання у тому ж будинку фактично нівелює мету такого заходу захисту та створює постійну загрозу його порушення або психологічного впливу навіть без прямого фізичного контакту.

Слід також врахувати, що один місяць, на який було видано обмежувальний

припис, не є достатнім строком ані для реального припинення насильницької

поведінки, ані для відновлення психологічного стану постраждалої особи після

тривалого систематичного насильства. Практика домашнього насильства, яка

тривала протягом тривалого часу, має глибокі наслідки для психоемоційного стану заявниці, і ці наслідки не зникають одразу після формального винесення судового рішення.

На даний момент ОСОБА_1 продовжує перебувати у стані хронічної тривоги та страху за власну безпеку, однак водночас почала поступовий процес відновлення свого психічного та фізичного стану: покращився сон, вона звернулася по психологічну допомогу.

Разом з тим сама перспектива припинення дії обмежувального припису викликає у неї значне емоційне напруження, оскільки вона обґрунтовано побоюється можливого повернення кривдника до попередньої насильницької поведінки.

З огляду на викладене, вважає, що існує обґрунтована небезпека повторного вчинення ОСОБА_3 дій домашнього насильства, у зв?язку чим просила суд продовжити строк дії обмежувального припису з метою забезпечення безпеки та захисту від потенційної загрози.

Ухвалою суду від 17.04.2026 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Призначено судове засідання.

27.04.2026 до суду від представника заінтересованої особи надійшли заперечення на заяву про продовження обмежувального припису, в яких вона просила суд відмовити у задоволенні заяви у повному обсязі посилаючись на наступні обставини.

Так, під час вирішення питання про наявність підстав для продовження обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

За змістом поданої заяви заявниця посилається на те, що ОСОБА_3 є кривдником та вчиняє психологічне та фізичне насильство над нею. Разом з тим, належних та обґрунтованих доказів таким твердженням ОСОБА_1 не надала. Звертає увагу суду, що в заявах про видачу обмежувального припису та про продовження обмежувального припису щодо ОСОБА_3 , заявниця зазначає аналогічні обставини на обґрунтування необхідності видачі та відповідно продовження судом обмежувального припису.

Як вбачається зі змісту рішення Франківського районного суду м.Львова від 17.03.2026 суд надав оцінку зазначеним заявницею обставин та вважав пропорційним застосувати до ОСОБА_3 мінімально можливий одномісячний строк дії обмежувального припису, в той час як заявниця просила шість місяців.

До заяви додано висновок психолога ОСОБА_5 , слід зазначити, що даний висновок не є беззаперечним доказом вчинення домашнього насильства і не може бути підставою для продовження обмежувального припису. Аналізуючи вказаний висновки, в якому фактично викладені пояснення заявниці, та припущення психолога щодо психологічного стану ОСОБА_1 , зазначені загальні рекомендації щодо переліку необхідних заходів для забезпечення нормального психічного здоров`я заявниці.

Висновок не є достатньо обґрунтованим і ґрунтується на припущеннях, не містить конкретних фактів вчинення домашнього насильства, має консультативний характер і не є експертним висновком.

Посилання заявниці, що ОСОБА_3 проживає в сусідній квартирі не відповідає дійсності, дана обставини, не підтверджена жодним доказом. Матеріали справи не містять належних, допустимих та достатніх доказів порушення ОСОБА_3 обмежувального припису, встановленого на підставі рішення Франківського районного суду м.Львова від 17.03.2026, та які підтверджують ймовірність існування ризиків безпеки постраждалої особи, вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи, тобто доказів, які б стосувались обґрунтованих побоювань з приводу того, що особа (кривдник) здатний вдатися до небезпечних проявів домашнього насильства у будь-якому його вигляді - психологічному, фізичному, економічному.

З урахуванням викладеного, вважає, що обставини, викладені в заяві про продовження обмежувального припису не підтверджені належними та допустимими доказами.

Заявниця та заінтересована особа перебувають в зареєстрованому шлюбі з 12.09.1981 по теперішній час. Шлюб не розірвано.

Зі свідоцтва про право власності на квартиру від 28.01.2003 № НОМЕР_1 вбачається, що квартира знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , належить на праві власності ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 .

Квартира набута у власність шляхом приватизації. Це єдине житло яке перебуває у власності ОСОБА_3 .

На даний час постанова Франківського районного суду м. Львова від 04.03.2026, справа №465/1098/26 відносно ОСОБА_3 про притягнення його до адміністративної відповідальності не набрала законної сили, подано апеляційну скаргу, копія апеляційної скарги додається.

ОСОБА_3 не має іншого житла, а тому продовження обмежувального припису становитиме істотне та непропорційне втручання у його право на повагу до приватного життя та житла.

Продовження обмежувального припису не забезпечує справедливого балансу між інтересами суспільства та правами особи, оскільки покладає на ОСОБА_3 надмірний тягар без належного правового та фактичного обґрунтування.

Звертаючись до суду із заявою про продовження обмежувального припису, заявниця посилається на те, що у період дії обмежувального припису ОСОБА_3 порушував встановлені судом обмеження, приходив до квартири заявниці у її відсутність та самовільно втручався в життедіяльність помешкання, зокрема перекривав опалення та воду, чим створював додаткові побутові труднощі та психологічний тиск.

Проте заявницею на надано жодних належних та допустимих доказів у підтвердження факту порушень ОСОБА_3 визначених рішенням Франківського районного суду м.Львова від 17.03.2026 обмежень та наявності нових ризиків вчинення останнім домашнього насильства, передбачених ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

З огляду на вищевикладене, вважає недоведеним факт продовження вчинення ОСОБА_3 домашнього насильства щодо заявниці та наявність реальних ризиків її життю та здоров?ю, тому заява про продовження обмежувального припису не підлягає задоволенню.

В судовому засіданні заявник та її представник заяву підтримали та просили її задовольнити, пояснили, що притягнення заінтересованої особи не дало результатів. Кривдник не приходи до помешкання коли заявниця була там. Заявниця вважає, що кривдник проживає у сусідки, через стіни вона чує голоси. Крім того, заявниця звернулась до психіатричної допомоги. Для забезпечення безпеки постраждалої особи одного місця обмежувального припису виявилося недостатньо. Є підстави вважати, що ОСОБА_3 порушить обмежувальний припис. Фізичного насильства не має, є психологічне насильство. Вважають, що саме ОСОБА_3 порізав речу заявниці. Ключі від квартири є ще у сина. Під час дії обмежувального припису особисто з чоловіком не зустрічалась.

Заінтересована особа та його представник заперечували проти продовження дії обмежувального припису, пояснили в період дії обмежувального припису ОСОБА_3 жодного разу не був за адресою АДРЕСА_1 . Твердження, що ОСОБА_3 живе поверхом вище не відповідають дійсності. Твердження про те, що ОСОБА_3 різав речі ОСОБА_1 є припущенням, вона нікого не бачила. Крім нього ключі є ще у сина. Твердження, що шкоду завдає ОСОБА_3 виключно будуються на припущеннях. Заява до правоохоронних органів подана без доказів. У висновку зазначено «ймовірно», «можна припустити», тобто також припущення. Сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі. ОСОБА_3 іншого житла не має, натомість заявниця приймає спадщину та буде мати інше майно в якому могла б проживати. ОСОБА_3 з дев`ятої ранку до шостої перебуває на роботі, працює у Львівській політехніці. Не є зрозумілим для чого подано заяву про продовження дії обмежувального припису, та які будуть наслідки якщо його не буде продовжено. ОСОБА_7 на час обмежувального припису проживав у особи в якої робив побілку, бо працює маляром.

Вислухавши пояснення заявниці, заінтересованої особи, та їх представників, допивши свідків, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності та кожен доказ окремо, суд дійшов до наступного висновку.

Згідно свідоцтва про право власності на квартиру від 28.01.2003 № НОМЕР_1 квартира за адресою АДРЕСА_1 , належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 .

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 17.03.2026 (справа №465/2218/26) заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа ОСОБА_3 про видачу обмежувального припису- задоволено частково.

Видано обмежувальний припис стосовно ОСОБА_3 , яким строком на 1 (один) місяць заборонено ОСОБА_3 перебувати в місці проживання з постраждалою особою, ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 ; заборонено ОСОБА_3 , наближатись до постраждалої особи ОСОБА_1 на відстань менше 200 метрів до місця проживання постраждалої особи; Заборонено ОСОБА_3 вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою ОСОБА_1 контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства, або її представником - у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.

Законом визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Спірні правовідносини врегульовані Законом України від 07 грудня 2017 року № 2229-VIII «Про запобігання та протидію домашньому насильству», що визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Згідно статті 3 Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється на таких осіб: подружжя; колишнє подружжя; наречені; мати (батько) або діти одного з подружжя (колишнього подружжя) та інший з подружжя (колишнього подружжя); особи, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у шлюбі між собою, їхні батьки та діти; особи, які мають спільну дитину (дітей); батьки (мати, батько) і дитина (діти); дід (баба) та онук (онука); прадід (прабаба) та правнук (правнучка); вітчим (мачуха) та пасинок (падчерка); рідні брати і сестри; інші родичі: дядько (тітка) та племінник (племінниця), двоюрідні брати і сестри, двоюрідний дід (баба) та двоюрідний онук (онука); діти подружжя, колишнього подружжя, наречених, осіб, які мають спільну дитину (дітей), які не є спільними або всиновленими; опікуни, піклувальники, їхні діти та особи, які перебувають (перебували) під опікою, піклуванням; прийомні батьки, батьки-вихователі, патронатні вихователі, їхні діти та прийомні діти, діти-вихованці, діти, які проживають (проживали) в сім`ї патронатного вихователя.

Відповідно до пунктів 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Згідно з частиною третьою статті 26 цього Закону рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

У пункті 9 частини першої статті 1 згаданого Закону оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, однією із характеристик якого є повторюваність.

У справі, що розглядається, заявниця на підтвердження своїх доводів щодо наявності підстав для застосування обмежувального припису надала протокол про адміністративне правопорушення від 06.02.2026, постанову Франківського районного суду м. Львова від 17.04.2025, постанову Франківського районного суду м. Львова від 04.03.2026, рішення Франківського районного суду м. Львова від 17.03.2026 (справа 465/2218/26) щодо видачі обмежувального припису стосовно ОСОБА_3 на строк один місяць.

При цьому, як вбачається з поданих доказів, Франківський районний суд м. Львова (рішення від 17.03.2026 у справі №465/2218/26, яка була досліджена судом) вже застосовував обмежувальний припис, у зв`язку з встановленими обставинами домашнього насильства, які підтверджувались постановами.

З висновку психолога ОСОБА_5 від 13.04.2026 вбачається, що ОСОБА_1 зовні напружена, емоційно вразлива, з ознаками внутрішнього виснаження. Під час спілкування демонструє підвищену мовленнєву активність, схильна до багатослівного, детального і дещо фрагментарного викладу подій, часто повертається до травмуючих ситуацій. Темп мовлення переважно прискорений, інколи нерівномірний; можливі переходи з теми на тему, що свідчить про емоційне перенапруження та потребу висловитись. У поведінці відчутні ознаки тривожності, настороженості та внутрішньої напруги. Емоційний стан лабільний: можливі коливання від збудження до пригніченості, сльозливість під час згадування травматичних подій. Загалом поведінка клієнтки відображає наслідки пережитого домашнього насильства та характеризується підвищеною тривожністю.

У ОСОБА_1 висока мотивація до унормування емоційного стану та захисту себе від можливих подальших випадків домашнього насильства в т.ч., психологічного та фізичного.

У ОСОБА_1 , ймовірно, в результаті домашнього насильства спостерігається значне зниження рівня якості життя (згідно з критеріями BОО3), а саме: часта втома, фізичний дискомфорт, апатія, депресивні думки.

Рекомендована подальша індивідуальна КПТ-терапія або ЕМДР-терапія в режимі 1 сесія (50 хв.) у тиждень. З огляду на існуючі проблеми та пророблену роботу ймовірно буде ще необхідно 13-15 сесій.

Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснив, що є сином заявниці та заінтересованої особи. З матір`ю напружені стосунки, не розмовляють пів року, оскільки в неї є ненависть, звинувачення, злиться, що він спілкується з батьком та тіткою. Він ж співвласником квартири, приходив до квартири, має ключі. Після винесення обмежувального припису батько перший день переночував у нього, а потім жив на іншій квартирі. Також батьком просив його забрати особисті речі. Відомо, що батько під час дії обмежувального припису до квартири не приходів. Кімнати мати та батька закриваються на ключ. У матері на кімнаті окремий замок. Двері між кімнатою батька та матері закручені шурупами, і вони ними не користуються. Свідок останній раз був вдома коли привозив картоплю.

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснила, що вона є невісткою заявниці та заінтересованої особи. Також, пояснила, що все це почалось ще з її сестри, яку заявниця звинувачувала, що остання приходить до неї додому з коханцем. Наразі звинувачує свекра, стверджує, що сусідка є його коханкою. Заявниця ОСОБА_1 в свою кімнату пускала лише її і її доньку. Відомо, що сімейним лікарем виписано направлення до психотерапевта. Під час дії обмежувального припису свекор ОСОБА_3 жив один день у них, а потім жив в іншому місці у пані ОСОБА_9 , в якій робив колись ремонт. Про порушення обмежувального припису не відомо. На Пасху ОСОБА_3 просив завести ОСОБА_1 картоплю, бо в неї вона закінчилась.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд зазначає, що вчинення ОСОБА_3 систематичного домашнього насильства відносно ОСОБА_1 має бути доведено належними доказами, оскільки рішення суду, яке обмежує конституційне право особи на житло не може ґрунтуватися на припущеннях та виключно на словах ОСОБА_1 .

Застосування судом обмежувального припису є втручанням у права та свободи людини, суд не може застосувати такий захід без достатніх підстав, зокрема ураховуючи ті самі докази, які вже були підставою для застосування обмежувального припису в іншому провадженні без надання інших підтверджень домашнього насилля протягом дії попереднього обмежувального припису.

Таким чином заявниця не надала жодних інших доказів на підтвердження фактів домашнього насилля після 17.03.2026 (заяв свідків, скріншотів листування з погрозами, у тому числі фізичною розправою, вживанням щодо них ненормативної лексики, образ та приниження, фото, відео фіксації, тощо), а тому у суду відсутні докази дійсних обставин вчинення домашнього насильства по відношенню до неї.

Висновок психолога також не може вважатись таким доказом, оскільки в ньому зазначені загальні рекомендації щодо переліку необхідних заходів для забезпечення нормального психічного здоров`я заявниці. Висновок психолога не містить фактів вчинення домашнього насилля відносно ОСОБА_1 після 17.03.2026, а тому не приймається судом до уваги, як доказ, що підтверджує факт домашнього насилля.

Суд наголошує, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях і за загальним правилом кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частини перша, шоста статті 81 ЦПК України).

Також, в матеріалах справи міститься заява ОСОБА_1 про вчинення кримінального правопорушення, яка зареєстрована 23.04.2026 та, зокрема, вказано, що ОСОБА_3 не виконує рішення суду та продовжує перебувати у будинку, проживаючи у сусідки за адресою: АДРЕСА_2 .

Проте, окремі звернення заявниці до органів поліції не підтверджують фактів вчинення ОСОБА_3 насильства, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

При цьому аналогічний висновок у справі з подібними правовідносинами був висловлений Верховним Судом у постановах від 08 квітня 2020 року у справі № 336/5627/19 (провадження № 61-1585св20), від 26 травня 2021 року у справі № 712/5977/20 (провадження № 61-1171св21).

Відповідно до практики ЄСПЛ будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним, зокрема, заходи втручання мають бути передбачені національним законодавством (дивитись, наприклад, рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» («Shchokin v. Ukraine», заяви № 23759/03 та № 37943/06, п.п. 50-51). При цьому таке втручання має забезпечувати «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи (дивитись, наприклад, рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» («Seryavin and Others v. Ukraine», заява № 4909/04, п. 39).

Виходячи з аналізу зазначених норм закону, а також встановивши, що докази, що містяться в матеріалах справи, не вказують безумовно на вчинення фізичного, економічного чи психологічного насильства стосовно ОСОБА_1 у розумінні норм Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», не визначають ризиків продовження чи повторного вчинення фізичного чи психологічного насильства та чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цих осіб, що є необхідною умовою для застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», а свідчать лише про наявність конфлікту між сторонами, суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні заяви про видачу обмежувального припису.

З огляду на висновки суду про відсутність підстав для задоволення заявлених вимог щодо видачі обмежувального припису, судові витрати, від яких заявник був звільнений при зверненні до суду з заявою про видачу обмежувального припису відповідно до правил ст. 141 ЦПК України необхідно віднести на рахунок держави.

На підставі викладеного, керуючись ст. 4, 10, 12, 13,81, 263, 265, 273, 350-1-350-8, 354-355 ЦПК України, суд-

УХВАЛИВ:

В задоволенні заяви ОСОБА_1 , за участю заінтересованої особи: ОСОБА_3 про видачу обмежувального припису - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Найменування учасників справи:

Заявниця: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Заінтересована особа: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення складено 22.05.2026.

Суддя Мартьянова С.М.