Рішення від 13 травня 2026 р. у справі №243/555/23 — Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

Справа №243/555/23

Провадження №2/243/450/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2026 року м. Слов`янськ

Слов`янський міськрайонний суд Донецької області у складі:

Головуючого судді Соловйової О.О.,

за участю секретаря судового засідання Коваленка В.В.

представника позивача: Марченко Д.І.

представника відповідача: Сунцова В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Марченко Дмитро Іванович, до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору- приватний нотаріус Слов`янського міського нотаріального округу Панченко Андрій Вікторович про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, скасування державної реєстрацію права власності на земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

23 лютого 2023 року представник позивача ОСОБА_3 адвокат Марченко Д.І., діючи на підставі ордеру, звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Панченко А.В., про визнання недійсними свідоцтва про право на спадщину, свідоцтва про право власності на земельну ділянку.

2 лютого 2026 року позивач ОСОБА_1 подала до суду уточнену позовну заяву про визнання недійсними свідоцтва про право на спадщину, свідоцтва про право власності на земельну ділянку.

11 березня 2026 року представник позивача адвокат Марченко Д.І. подав до суду клопотання про уточнення позовних вимог, яким просить замість визнання недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку.

Позовні вимоги з урахуванням змін і уточнень мотивовані тим, що 28 жовтня 2011 року ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, укладеним між ним і ОСОБА_4 , посвідченого приватним нотаріусом Панченком А.В., придбав земельну ділянку загальною площею 2,0000 га, кадастровий №1424256200:06:000:0700, розташовану на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області. Під час оформлення права власності на цю земельну ділянку ОСОБА_3 стало відомо, що 12 лютого 2017 року приватним нотаріусом Панченком А.В. право власності на вказану земельну ділянку в Державному земельному кадастрі зареєстроване за ОСОБА_2 – дружиною ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З`ясувалось, що дружина померлого ОСОБА_2 (відповідач) звернулась до нотаріуса Панченка А.В. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину. Нотаріус направив запит до Держгеокадастру для отримання копії державного акту на землю. При цьому відповідач повідомила нотаріусу, що власний примірник акту загублено. Проте, відповідно до п.4.3 договору купівлі-продажу від 28 жовтня 2011 року відповідач була згодна з укладанням договору, що підтверджується її заявою, справжність підпису на якій засвідчена нотаріусом. Таким чином, відповідачу було відомо про відчуження земельної ділянки її чоловіком, а державний акт на землю не міг бути загубленим ні нею, ні чоловіком, бо знаходився у позивача.

Нотаріусу Кучеренко Л.А. надала копію державного акту, в якому відсутній напис про перехід права власності на вказану земельну ділянку до позивача. Таким чином, існує два оригінальних примірники державного акту на землю, один з яких знаходиться у позивача, як власника земельної ділянки і має напис приватного нотаріуса Панченка А.В. про посвідчення договору купівлі-продажу та штамп Держкомзему про реєстрацію в Поземельній книзі права власності на земельну ділянку; другий примірник акту без зазначених написів знаходиться у відповідному відділі Держгеокадастру.

12 травня 2017 року нотаріус Панченко А.В. видав відповідачеві ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за законом, за яким вона отримала у спадщину спірну земельну ділянку.

Позивач стверджував, що відповідач ОСОБА_2 достовірно знала, що спірна ділянка передана її чоловіком у власність іншій особі за цивільно-правовою угодою. В зв`язку з цим позивач просить суд визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане нотаріусом Панченком А.В., щодо спадкування ОСОБА_2 , земельної ділянки, кадастровий номер 1424256200:06:000:0700, що розташована на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області, через відсутність права спадкування в особи, на ім`я якої було видане свідоцтво; а також скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку.

Відповідач надала відзив, в якому заперечує проти позовних вимог, оскільки вважає, що державна реєстрація спірної земельної ділянки відбулась за нині померлим ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 , то така земельна ділянка належала до особистої приватної власності чоловіка - ОСОБА_4 і не потребувала письмової згоди дружини у разі її відчуження. До того ж, не знала взагалі невідомо, які земельні ділянки були оформлені на мого чоловіка ОСОБА_4 , окрім тієї, що розміщувалась за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначає, що нотаріус ретельно перевірив правовий статус спірної зараз земельної ділянки, судячи зі змісту пунктів 1.4. - 1.8. договору від 28.10.2011, а також аналогічно він вчинив й на час оформлення відповідачу спадщини, і спірна земельна ділянка навіть на 2017 рік залишалась зареєстрована за ОСОБА_4 , а інформація щодо реєстрації спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі за ОСОБА_3 відсутня.

Таким чином, вважає, що покупцем спірної земельної ділянки не виконані всі передбачені законодавством дії з державної реєстрації спірної земельної ділянки, а тому право власності у ОСОБА_3 до моменту його смерті не виникло і ця земельна ділянка не може належати його спадкоємцям. Крім того, просить застосувати строк позовної давності.

Третя особа, приватний нотаріус Слов`янського міського нотаріального округу Панченко А.В. у поясненнях щодо справи зазначив, що 28 жовтня 2011 р. він як нотаріус посвідчив вказаний у позові договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений між продавцем ОСОБА_4 та покупцем ОСОБА_3 . Цей договір було укладено за наявності попередньої згоди дружини власника земельної ділянки ОСОБА_2 , про що вона подала відповідну заяву. 9 квітня 2013 року до нього звернулась ОСОБА_2 із заявою про прийняття спадщини після смерті чоловіка ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 . Він прийняв від ОСОБА_2 заяву та відкрив спадкову справу.

6 листопада 2014 року ОСОБА_2 знову звернулась до нього з проханням допомогти в оформленні спадщини після смерті чоловіка, оскільки вона не знала, які саме земельні ділянки належали йому. Того ж дня він звернувся з письмовим запитом до територіального відділу Держземагенства з проханням надати відомості про реєстрацію права власності на земельні ділянки за ОСОБА_4 11 листопада 2014 року він отримав відповідь, що за вказаним зареєстрована земельна ділянка, розташована на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області, загальною площею 2,0000 га, кадастровий №1424256200:06:000:0700, на підставі державного акту на землю ЯЖ № 616604. 29 листопада 2014 року він виніс постанову про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину на вказану земельну ділянку, оскільки ОСОБА_2 не надала державний акт на землю.

12 травня 2017 року ОСОБА_2 знову звернулась до нього із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину на вказану земельну ділянку. До заяви вона додала належним чином завірену копію державного акту на землю ЯЖ № 616604, газету з повідомленням про втрату державного акту на землю ЯЖ № 616604, витяг з державного земельного кадастру від 4 квітня 2017 р., згідно якому власником зазначеної земельної ділянки є ОСОБА_4 . На підставі цих документів ОСОБА_2 видано свідоцтво про право на спадщину за законом, а також зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

ОСОБА_5 також зазначив, що ОСОБА_3 виконав усі вимоги законодавства щодо укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, отримав примірник цього договору, а також примірник державного акту на землю ЯЖ № 616604 з відміткою нотаріуса про перехід права власності на ділянку до нього, зареєстрував ці документи у відділі Держкомзему, але не зареєстрував ці документи в Державному земельному кадастрі. ОСОБА_2 власноруч підписала заяву про згоду на продаж її чоловіком земельної ділянки, тому повинна була знати про її відчуження. Спочатку ОСОБА_2 було відмовлено у видачі свідоцтва про права на спадщину через відсутність державного акту на землю, але після прийняття змін до земельного законодавства, які дозволили приймати у якості правовстановлюючих документів засвідчених копій акту на землю у в випадку їх втрати, зникли підстави, що перешкоджали видачі їй свідоцтва про право на спадщину на цю земельну ділянку. Крім того, Реєстр прав власності на нерухоме майно діє з 2013 року, тому відомості про відчуження спірної земельної ділянки за договором купівлі-продажу від 28 жовтня 2011 року до реєстру внесене не було. Актуальна інформація щодо земельної ділянки після її відчуження не була внесена до Державного земельного кадастру, що призвело до інформаційної помилки.

Ухвалою суду від 27 лютого 2023 року за вказаним позовом відкрито провадження у справі, розгляд справи визначено проводити в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 27 лютого 2023 року позовну заяву було прийнято до розгляду суддею Сидоренко І.О. за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 27 лютого 2023 року заяву позивача ОСОБА_3 про забезпечення позову задоволено та накладено арешт на майно, а саме на об`єкт нерухомості – земельну ділянку кадастровий номер 1424256200:06:000:0700, розташовану на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області.

Ухвалою від 02 червня 2023 року заяву судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області Сидоренко Інни Олександрівни про самовідвід від розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа - Приватний нотаріус Слов`янського міського нотаріального округу Панченко Андрій Вікторович, про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним задоволено.

Ухвалою суду від 27 липня 2023 року, за результатами повторного авторозподілу, дану позовну заяву прийнято до розгляду суддею Старовецьким В.І. за правилами загального позовного провадження.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу від 22 вересня 2023 року для розгляду даної позовної заяви визначено суддю Воронкова Д.В.

Ухвалою суду від 18 березня 2024 року зупинене провадження у зв`язку зі смертю або оголошення фізичної особи померлою, яка була стороною у справі, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво.

17 вересня 2024 року представник позивача адвокат Марченко Д.І. звернувся до суду із заявою про заміну позивача у справі замість померлого ОСОБА_3 – його матір ОСОБА_1 як спадкоємець померлого.

Ухвалою суду від 7 січня 2025 року позивача ОСОБА_3 , який помер, за заявою представника позивача ОСОБА_6 замінено на правонаступника ОСОБА_1 .

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 серпня 2025 року ухвалу суду від 7 січня 2025 року про заміну позивача у справі залишено без змін.

14 жовтня 2025 року ухвалою Слов`янського міськрайонного суду Донецької області задоволено заяву адвоката Сунцова В.В. про відвід головуючого судді Воронкова Д.В. від розгляду вищевказаної цивільної справи.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями головуючим суддею визначено Агєєву О.В.

23 жовтня 2025 року задоволено заяву судді Агєєвої О.В. про самовідвід та відведено від розгляду даної справи.

24 жовтня 2025 року на підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями судді Соловйовій О.О. на розгляд було передано цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Приватний нотаріус Слов`янського міського нотаріального округу Панченко Андрій Вікторович про визнання свідоцтва про право на спадщину та свідоцтва про право власності недійсними.

Ухвалою суду від 24 жовтня 2025 року прийнято позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Приватний нотаріус Слов`янського міського нотаріального округу Панченко Андрій Вікторович про визнання свідоцтва про право на спадщину та свідоцтва про право власності недійсними, до розгляду, та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 20 листопада 2025 року.

Ухвалою суду від 26 березня 2026 року підготовче провадження у справі, після виконання підготовчих дій відповідно до положень ст. 197 ЦПК України закінчено, розгляд справи по суті призначено на 22 квітня 2026 року.

Представник позивача в судовому засіданні підтвердив факти і обставини, викладені у позовній заяві, а також зазначив, що підстав для застосування строку позовної давності немає, оскільки тривалий час відомості щодо спірної земельної ділянки у державних реєстрах залишались суперечливими та не відповідали фактичним обставинам укладеного правочину, що підтверджується, зокрема, письмовими поясненнями приватного нотаріуса Панченка А.В. щодо невідображення відомостей про перехід права власності у відповідних державних реєстрах у зв`язку з технічними помилками або збоями реєстрації. Таким чином, позивач не мав об`єктивної можливості своєчасно встановити факт порушення свого права та реалізувати право на судовий захист. Вважає, що спірні правовідносини вже були предметом судового розгляду, у тому числі судом касаційної інстанції, який досліджував обставини укладення договору та правомірність набуття права позивачем.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві та просив застосувати строк позовної давності.

Третя особа, приватний нотаріус Панченко А.В. в судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи без його участі.

Заслухавши пояснення сторін у справі, дослідивши матеріали цивільної справи, з`ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням з точки зору їх належності, допустимості, достовірністю кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню зважаючи на наступне.

В судовому засіданні встановлені наступні фактичні обставини та зміст спірних правовідносин, досліджені докази, на підставі яких встановлені ці обставини.

Згідно договору купівлі-продажу, посвідченому 28 жовтня 2011 року приватним нотаріусом Слов`янського міського нотаріального округу Донецької області Панченком А.В., реєстровий № 6563, ОСОБА_3 придбав у ОСОБА_4 земельну ділянку загальною площею 2,0000 га, кадастровий №1424256200:06:000:0700, розташовану на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області.

За змістом п. 4.3. вказаного договору дружина продавця згодна з укладенням цього договору, що підтверджується заявою, справжність підпису на якій засвідчена нотаріусом. Копія вказаної заяви долучена до матеріалів справи.

Укладення вказаного договору між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 підтверджено витягом з Державного реєстру правочинів.

Згідно копії Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №616604, виданого 12 січня 2009 року Слов`янською районною державною адміністрацією, власником земельної ділянки площею 2,000 га, розташованої на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області, є ОСОБА_4 . Державний акт складено у двох примірниках, перший з яких передано власнику земельної ділянки, другий зберігається у відділі Держкомзему в Слов`янському районі Донецької області.

На вказаному акті є напис приватного нотаріуса Панченка А.В. про те, що 28 жовтня 2011 року ним посвідчено за реєстровим № 6563 договір купівлі-продажу земельної ділянки, на підставі якого право власності на цю земельну ділянку переходить до ОСОБА_3 , а також штамп про реєстрацію акту у Поземельній книзі у відділі Держкомзему в Слов`янському районі Донецької області від 22 грудня 2011 року

Таким чином, в судовому засіданні достовірно встановлено, що 28 жовтня 2011 року власник на той час спірної земельної ділянки ОСОБА_4 нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу в установленому законом порядку здійснив відчуження земельної ділянки ОСОБА_3 , який провів усі необхідні дії, визначені діючим на той час законодавством, направлені на проведення державної реєстрації права власності на зазначену земельну ділянку. Зважаючи на додержання ОСОБА_3 усіх встановленим законом вимог при реєстрації права власності на земельну ділянку, суд визнає, що позивач правомірно та одноосібно набув права власності на цю земельну ділянку.

Згідно копії свідоцтва про смерть, виданого 11 лютого 2013 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Слов`янську реєстраційної служби Слов`янського міськрайонного управління юстиції у Донецькій області, ІНФОРМАЦІЯ_4 відчужувач земельної ділянки ОСОБА_4 помер.

ІНФОРМАЦІЯ_5 дружина померлого ОСОБА_2 (відповідач) звернулась до приватного нотаріуса Слов`янського міського нотаріального округу Панченка А.В. із заявою про прийняття спадщини після смерті чоловіка.

Того ж дня приватний нотаріус Панченко А.В. зареєстрував у Спадковому реєстрі спадкову справу після смерті ОСОБА_4 , що підтверджується витягом про реєстрацію справи.

Факт перебування ОСОБА_4 і ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі з 10 листопада 1988 року підтверджено копією свідоцтва про реєстрацію шлюбу, виданого 11 лютого 2013 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Слов`янську реєстраційної служби Слов`янського міськрайонного управління юстиції у Донецькій області.

28 листопада 2014 року ОСОБА_2 звернулась до приватного нотаріуса Панченка А.В. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті чоловіка ОСОБА_4 .

Постановою приватного нотаріуса Панченка А.В. від 29 листопада 2014 року у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку, розташовану на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області, кадастровий №1424256200:06:000:0700, площею 2,0000 га, відмовлено в зв`язку з ненаданням спадкоємцем Державного акту про право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №616604.

Суд відзначає, що вказаний Державний акт з відміткою про перехід права власності на земельні ділянку від ОСОБА_4 до ОСОБА_3 на той час знаходився у нового власника земельної ділянки ОСОБА_3 та не міг бути наданим ОСОБА_2 нотаріусу для оформлення спадщини.

12 травня 2017 року ОСОБА_2 звернулась до приватного нотаріуса Панченка А.В. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті чоловіка ОСОБА_4 , зазначивши спадковим майном земельну ділянку, розташовану на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області.

ОСОБА_2 надала нотаріусу копію Державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого 12 січня 2009 року Слов`янською районною державною адміністрацією, згідно якому ОСОБА_4 є власником земельної ділянки, площею 2,0000 га, розташованої на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області, а також копію газети від 13 квітня 2017 року, в якій опубліковано оголошення про втрату Державного акту на земельну ділянку серії ЯЖ №616604, виданий на ім`я ОСОБА_4 .

У копії цього акті відсутні напис нотаріуса Панченка А.В. про те, що 28 жовтня 2011 року ним посвідчено за реєстровим № 6563 договір купівлі-продажу земельної ділянки, на підставі якого право власності на земельну ділянку переходить до ОСОБА_3 , а також штамп про реєстрацію акту у Поземельній книзі у відділі Держкомзему в Слов`янському районі Донецької області від 22 грудня 2011 року.

12 травня 2017 року приватний нотаріус Панченко А.В. на підставі наданих ОСОБА_2 документів видав їй свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті чоловіка ОСОБА_4 , до складу якої увійшла земельна ділянка загальною площею 2,0000 га, кадастровий №1424256200:06:000:0700, розташовану на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області, права власності на яку підтверджено копією Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №616604, та публікацією про втрату оригіналу зазначеного державного акту в газеті «Злагода» м. Слов`янська, від 13 квітня 2017 року.

Право власності ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 12 травня 2017 року.

Отже, в судовому засіданні встановлено, що існує два примірники державного акту на одну й ту же земельну ділянку, один з яких знаходився у ОСОБА_3 як власника земельної ділянки і має напис приватного нотаріуса Панченка А.В. про посвідчення 28 жовтня 2011 року договору купівлі-продажу та штамп Держкомзему про реєстрацію в Поземельній книзі переходу права власності на земельну ділянку; другий примірник акту без зазначених написів надано ОСОБА_2 приватному нотаріусу для оформлення спадкових прав після смерті чоловіка.

Наданими в судовому засіданні доказами, зокрема, належним чином засвідченими копією договору купівлі-продажу від 28 жовтня 2011 року згідно п.4.3. якого дружина продавця згодна з укладенням цього договору; копією власноруч підписаною ОСОБА_2 заявою про згоду на продаж і укладення договору купівлі-продажу її чоловіком ОСОБА_4 земельної ділянки загальною площею 2,0000 га, кадастровий №1424256200:06:000:0700, розташованої на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області; поясненнями приватного нотаріуса Панченка А.В., поза розумним сумнівів доведено, що ОСОБА_2 достовірно знала, що спірна ділянка передана її чоловіком у власність іншій особі за цивільно-правовою угодою. При цьому суд вважає, що визначення перебування цієї земельної ділянки у одноосібному володінні колишнього власника ОСОБА_4 або у спільній власності з відповідачем ОСОБА_2 не є вирішальним, оскільки приватним нотаріусом Панченком А.В. при оформленні та посвідченні договору купівлі-продажу від 28 жовтня 2011 року повністю дотримано процедури, встановлені законодавством на той час.

Аналізуючи викладене, суд приходить до переконання, що дії відповідача ОСОБА_2 направлені на отримання у спадщину спірної земельної ділянки, яка не належала спадкодавцю ОСОБА_7 на час смерті і не могла бути частиною спадкової маси. Ці дії сприймаються та визнаються судом такими, що грубо порушують як права та інтереси власника і мають суттєвий негативний вплив на засади інституту власності в цілому. ОСОБА_2 , достовірно знаючи про продаж спірної земельної ділянки, після смерті чоловіка подала заяву про прийняття спадщини, а також заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину, вказавши на вказану земельну ділянку як на частину спадщини, яка залишилась після смерті спадкодавця.

Дії відповідача ОСОБА_2 призвели до того, що 12 травня 2017 року приватний нотаріус Панченко А.В. видав їй свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті чоловіка ОСОБА_4 , до складу якої увійшла земельна ділянка загальною площею 2,0000 га, кадастровий №1424256200:06:000:0700, розташовану на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області.

Щодо порядку оформлення права власності на земельну ділянку до 01.01.2013 суд виходить з наступного.

Частиною першою статті 182 Цивільного кодексу України (в редакції від 16 жовтня 2011 року) було закріплено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Статтею 125 Земельного кодексу України (в редакції від 05 жовтня 2011 року, далі – ЗК України) встановлювалось, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до положень статті 202 ЗК України (в редакції від 05 жовтня 2011 року), державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у складі державного реєстру земель. Державний реєстр земель складається з двох частин: а) книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок; б) Поземельної книги, яка містить відомості про земельну ділянку.

Згідно ч. 1 та 2 ст. 126 ЗК України (в редакції від 05 жовтня 2011 року), право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті. Право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується: а) цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою; б) свідоцтвом про право на спадщину.

За положеннями абзаців 1, 2 та 4 ч. 6 ст. 126 ЗК України у вказаній вище редакції, при набутті права власності на земельну ділянку на підставі документів, визначених частиною другою цієї статті, державний акт на право власності на земельну ділянку, що відчужується, долучається до документа, на підставі якого відбувся перехід права власності на земельну ділянку, в кожному такому випадку відчуження земельної ділянки. На державному акті про право власності на земельну ділянку нотаріус, який посвідчує (видає) документ, та орган, який здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень, роблять відмітку про перехід права власності на земельну ділянку із зазначенням документа, на підставі якого відбувся такий перехід. Орган, який здійснює реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень, робить відмітку про реєстрацію прав на земельну ділянку на підставі документа про її відчуження, складеного та посвідченого в порядку, встановленому законом, протягом 14 календарних днів з дня подання до цього органу зазначеного документа. Забороняється вимагати для здійснення відмітки та державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обмежень документи, не передбачені цією статтею.

Пунктом 1-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядків ведення Поземельної книги і Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі» № 1021 від 09 вересня 2009 року (в редакції станом на 05 серпня 2011 року, далі – Порядок №1021) встановлено, що державна реєстрація права власності на підставі цивільно-правового договору або свідоцтва про право на спадщину, земельного сервітуту, емфітевзису, суперфіцію в Поземельній книзі, державна реєстрація права постійного користування земельними ділянками, договорів оренди земельних ділянок в Книзі записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі здійснюються до 1 січня 2012 року.

Згідно з п. 14 Порядку №1021 визначено, що у разі здійснення нотаріусом у встановленому законом порядку відмітки про перехід права власності на земельну ділянку на підставі цивільно-правового договору або свідоцтва про право на спадщину вносяться відомості до розділу 3 Поземельної книги "Земельна ділянка. Права власності, постійного користування". Дата внесення відомостей є датою державної реєстрації переходу права власності на земельну ділянку.

Як встановлено судом і не спростовується відповідачем, на Державному акті на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 616604 містяться відмітки нотаріуса про перехід права власності на земельну ділянку, на яку видано цей правовстановлюючий документ, а також відмітка органу Держземагентства про державну реєстрацію такого переходу у Поземельній книзі, що визначає проведення позивачем усіх необхідних дій, визначених діючим на той час законодавством, направлених на проведення державної реєстрації права власності на земельну ділянку кадастровий номер 1424256200:06:000:0700. Зважаючи на додержання ОСОБА_3 усіх встановленим законом вимог при реєстрації права власності на вказану земельну ділянку, суд визнає, що позивач правомірно та одноосібно набув права власності на дану земельну ділянку.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 06 травня 2009 № 439"Про деякі питання посвідчення права власності на земельну ділянку" (в редакції, чинній на момент здійснення реєстрації земельної ділянки) встановлено, що державні акти, долучені до документа, на підставі якого відбувся перехід права власності на земельну ділянку, можуть бути замінені у разі добровільного звернення громадян та юридичних осіб, до яких переходить право власності на земельну ділянку.

Відповідно до пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що посвідчують право на земельну ділянку, а також порядку поділу та об`єднання земельних ділянок» від 05.03.2009 №1066-VI (у редакції станом на 17.07.2011) до створення єдиної системи органів реєстрації прав на нерухоме майно та їх обмежень: відмітку про відчуження земельної ділянки на державному акті на право власності на землю (земельну ділянку), що відчужується, здійснює нотаріус та орган, який здійснює державну реєстрацію земельних ділянок; право власності або право користування земельною ділянкою виникає з моменту державної реєстрації земельної ділянки.

Порядок здійснення відмітки про перехід права власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж та цільового призначення, встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 06 травня 2009 № 439, відповідно до пунктів 2, 3 якого, нотаріус у разі посвідчення цивільно-правового договору про відчуження земельної ділянки, видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку, а також вилучення державного акту у передбачених законом випадках із своїх справ за наявності витягу з Поземельної книги проставляє на державному акті відмітку про перехід права власності на земельну ділянку. Територіальний орган Держземагентства за місцем знаходження земельної ділянки протягом 14 календарних днів з дня подання до нього документа про перехід права власності на земельну ділянку проставляє на державному акті відмітку про реєстрацію права власності на неї.

Таким чином, форма та зміст таких відміток про перехід права власності, посвідчення цивільно-правової угоди та про проведення державної реєстрації переходу права власності, встановлюється тими ж пунктами наведеного Порядку. Відмітки зроблені на Державному акті на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 616604 відповідають встановленій Порядком формі та змісту.

Також слід зауважити, визнання державою прав на нерухомість, що виникли до початку функціонування системи державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, передбаченої Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», закладений у частині четвертій статті 3 вказаного Закону, обумовлює, що звернення власників земельних ділянок за проведенням державної реєстрації права власності на них в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі державних актів, якими посвідчуються права власності на земельні ділянки, відбуватиметься у разі, якщо оформлення права власності на землю та його реєстрація були проведені згідно з чинним у відповідний час законодавством, втім, особа бажає укласти правочин щодо відповідної земельної ділянки. Згідно з абзацом другим частини п`ятої статті 3 Закону державна реєстрація прав власності, реєстрація яких проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчиняється така дія.

Отже, аналіз чинних нормативних актів на момент укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки від 28.10.2011 дає підстави вважати, що позивачем в повному об`ємі вчинені всі необхідні для переходу та реєстрації права власності дії, зважаючи на те, що законодавчі зміни з 01.01.2013 не вимагали від власників обов`язку зі звернення до державних реєстраторів для перенесення цих даних до відповідних реєстрів щодо переходу прав власності на земельні ділянки, реєстрація яких здійснювалася до 01 січня 2013 року.

У зв`язку з викладеним вище доводи відповідача щодо недотримання ОСОБА_3 вимог щодо державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку є неспроможними.

Відповідно до ст. 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Оскільки в судовому засіданні встановлено, що відповідач не мала права на спадкування земельної ділянки, яка до смерті спадкодавця була ним зі згоди його дружини відчужена, суд вважає за необхідне поновити порушене право позивача шляхом визнання свідоцтва про права на спадщину за законом від 12 травня 2017 року недійсним відповідно до положень ст. 1301 ЦК України, що відповідає вимогам ст. 16 ЦК України.

Згідно витягу з Державного реєстру речових права на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 12 травня 2017 року право власності на спірну земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого 12 травня 2017 року приватним нотаріусом Панченком А.В.

Отже, в судовому засіданні встановлено, що зареєстроване нотаріусом право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, яка їй не може належати, породжує невизначеність щодо можливості користування та розпорядження власником земельною ділянкою як складової змісту права власності, визначеного ст. 317 ЦК України, чим порушується право власності позивача.

За змістом ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності є непорушним.

Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Між тим, в судовому засіданні встановлено, що повноваження власника спірної земельної ділянки певним чином обмежуються, бо згідно з ч.2, 3 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, а також зловживання правом в інших формах.

Згідно із ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У постанові від 8 лютого 2022 року по справі № 209/3085/20 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що коли особа звернулася до суду за захистом її порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до порушення його права та інтересу, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Так і право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 р. у справі № 522/1528/15-ц).

Способом захисту порушеного права позивач обрала скасування запису про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, що відповідає положенням ч.2 ст. 16 ЦК України.

Суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту шляхом скасування державної реєстрації права власності є ефективним, а задоволення позову забезпечить реальне відновлення порушеного права.

Враховуючи наведене, суд вважає обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, позовну вимогу про скасування запису про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку.

При цьому суд приймає до уваги, що власник вказаної земельної ділянки ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_6 помер. Спадкоємець першої черги після смерті ОСОБА_3 є його матір ОСОБА_1 , яка в установлений законом строк звернулась в нотаріальну контору із заявою про прийняття спадщини. Ухвалою суду від 7 січня 2025 року правонаступник померлого позивача ОСОБА_1 допущена до участі у справі в якості позивача. Спадкоємці першої черги після смерті ОСОБА_3 його дружина ОСОБА_8 та дочка ОСОБА_9 в установлений законом строк звернулись у нотаріальну контору із заявами про відмову від спадщини. Інші спадкоємці першої черги після смерті ОСОБА_3 відсутні.

Щодо застосування строку позовної давності, то суд приходить до наступного висновку.

З матеріалів справи вбачається та пояснень представника позивача, що про державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку за відповідачем відповідно до свідоцтва про право на спадщину від 12.05.2017, ОСОБА_3 за повідомленням представника позивача стало відомо у 2020 році, коли він звернувся до нотаріуса задля відчуження спірної земельної ділянки.

Так, вперше була подана позовна вимога про скасування свідоцтва про право на спадщину 17.03.2020 у справі №243/2499/20, за результатами розгляду якої відповідно до постанови ВС від 26 січня 2022 року у задоволенні первісних та зустрічних позовних вимог було відмовлено.

В подальшому, 07.12.2022, 05.02.2023 позивач ОСОБА_3 знову звертався до суду з позовними заявами про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним, які відповідно до ухвал Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 02.02.2023 та від 21.02.2023 були залишені без розгляду і повернені позивачу.

Ухвалою суду від 27.02.2023 за позовною заявою ОСОБА_3 від 23.02.2023 про визнання недійсними свідоцтва про право на спадщину та свідоцтва про право власності на земельну ділянку, провадження у справі було відкрито.

У цивільному законодавстві закріплено об`єктивні межі застосування позовної давності. Об`єктивні межі застосування позовної давності встановлюються: (а) прямо (стаття 268 ЦК України). (б) опосередковано, про що зазначено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2018 року у справі № 641/76/17 (провадження № 61-12138св18)).

Відповідно до постанови Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 зроблено висновок, що Положеннями глави 19 ЦК України встановлено загальне правило про поширення позовної давності на всі цивільно-правові вимоги, окрім тих, що як виняток зазначені у статті 268 ЦК України. Так, у частині першій статті 268 ЦК України законодавець визначив, на які позовні вимоги не поширюється позовна давність. У частині другій статті 268 ЦК України закріплено, що законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність. Серед переліку вимог, на які відповідно до закону позовна давність не поширюється, не згадуються вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину. Опосередковано межі застосування позовної давності визначаються з урахуванням сутності пред`явленої вимоги.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Європейський суд з прав людини зауважив, що відмова національного суду обґрунтувати причину відхилення заперечення стосовно спливу позовної давності є порушенням статті 6 Конвенції. Встановлена законом позовна давність була важливим аргументом, вказаним компанією-заявником в ході судового розгляду. Якби він був прийнятий, то це, можливо, могло призвести до відмови в позові. Проте, суд не навів ніяких обґрунтованих причин для неприйняття до уваги цього важливого аргументу (GRAFESCOLO S.R.L. v. THE REPUBLIC OF MOLDOVA, № 36157/08, § 22, 23, ЄСПЛ, від 22 липня 2014 року).

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 253 ЦК України).

Положення статті 253 ЦК України поширюються на всі випадки встановлення початку перебігу строків. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19 визначив наступне: з урахуванням принципу розумності, враховує, що в окремих положеннях ЦК міститься правило про визначення перебігу строку "від дня" чи "з часу", а не "від наступного дня". Такий прийом законодавчої техніки законодавець застосував, керуючись принципом економії нормативного матеріалу, проте він жодним чином не змінює загального правила передбаченого в статті 253 ЦК України.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 (провадження № 61-9916сво21) зазначено, що факт видачі спадкоємцю свідоцтва про право власності в порядку спадкування на спадкове майно, право на яке має інший спадкоємець, або видача свідоцтва особі, яка не має прав на спадщину, доводить порушення прав та інтересів особи і саме тому перебіг позовної давності необхідно пов`язувати із фактом видачі свідоцтва про право на спадщину другому із спадкоємців (чи особі, яка не є спадкоємцем), а у разі якщо особа, права та інтереси якої порушені видачою такого свідоцтва, доведе, що про існування такого свідоцтва, яким порушуються його права, йому стало відомо пізніше, то перебіг позовної давності варто пов`язувати саме з таким моментом.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (частина п`ята статті 267 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року в справі № 706/1272/14-ц (провадження № 14-456цс18) зазначено, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Закон не встановлює, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропуску позовної давності поважними. Як правило, це відбувається за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів.

Тлумачення частини п`ятої статті 267 ЦК України свідчить, що під поважними причинами пропуску позовної давності слід розуміти такі обставини, що з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 червня 2022 року в справі № 591/7612/19 (провадження № 61-17св21)).

Позивачем при подачі позовної заяви також було заявлено про поновлення процесуального строку на звернення до суду, проте враховуючи, що питання щодо застосування позовної давності не є інститутом процесуального права, а тому позовна давність не може бути відновлена. У зв`язку з чим судом повинно вирішуватися питання щодо поважності причини пропуску строку позовної давності, якщо він був пропущений.

Відповідно до положень п.3 ч. 1 ст. 263 ЦК України перебіг позовної давності зупиняється, зокрема у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акту, який регулює відповідні відносини.

Нормою ч. 2, 3 ст. 264 ЦК України встановлено, що позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Відповідно до п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину, який неодноразово продовжувався до 30.06.2023.

Законом України від 15 березня 2022 року №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» внесено зміни до ЦК України щодо строків позовної давності. Так, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено зокрема п. 19, згідно якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Пунктом 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (в редакції Закону №3450-IX від 08.11.2023) встановлено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Також слід враховувати, що згідно з Законом України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» від 14.05.2025 №4434-IX, з Цивільного Кодексу України було виключено Пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення». Закон набув чинності 04.09.2025 року.

Отже, строк визначений статтею 257 ЦК України, продовжувався на строк дії карантину та воєнного стану, тобто з 12.03.2020 по 30.06.2023, а також з 24 лютого 2022 року і до 03.09.2025 року.

При дослідженні питання щодо застосування строку позовної давності судом встановлено, що захищаючи свої порушені права позивач – ОСОБА_3 та його правонаступник – ОСОБА_1 зверталися до суду декілька разів, 17.03.2020 у справі №243/2499/20 та 23.02.2023 у справі 243/555/23.

При цьому, суд зважаючи на правові висновки Верховного Суду та приймаючи до уваги, що позивачем не надано доказів звернення до нотаріуса у 2020 році, після якого, як зазначає позивач, він дізнався про реєстрацію в Державному реєстрі речових прав, права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_2 , суд приходить до висновку, що днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права є саме день видачі свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_2 – 12.05.2017.

Водночас, строк позовної давності неодноразово зупинявся в силу норм закону про зупинення дії строку позовної давності на період карантину і воєнного стану, а також переривався пред`явленням першого позову і починався заново.

Отже, аналіз всіх дій позивача із захисту свого порушеного права та положення закону щодо зупинення строку позовної давності дає підстави вважати, що позивач звернувся 23.02.2023 в межах строку позовної давності, що є підставою для висновку про відсутність правових підстав для його застосування у розумінні ч. 4 ст. 267 ЦК України.

Щодо доводів відповідача про відсутність оригіналу державного акту про право власності на спірну земельну ділянку серії ЯЖ №616604 у позивача, то суд відхиляє їх, оскільки даний державний акт був предметом розгляду у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій у справі №243/2499/20, за результатами розгляду якої судом касаційної інстанції відмовлено у задоволенні зустрічних позовних вимог про визнання договору купівлі-продажу від 28.10.2011 нікчемним, що має приюдиційне значення в силу ч. 4 ст. 82 ЦПК України.

До того ж, факт наявності на зворотній стороні даного державного акту відмітки щодо нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу земельної ділянки від 28.10.2011 за №6563 та переходу права власності на неї до ОСОБА_3 , а також відмітки про реєстрацію в Поземельній книзі 22.12.2011 підтверджено поясненнями приватного нотаріуса Слов`янського міського нотаріального округу Донецької області Панченко А.В. відповідно до листа від 04.03.2026 №81/01-16, наданих суду та витягом з Державного реєстру правочинів, що має юридичну силу.

Крім того, в судовому засіданні представником відповідача при зазначенні доводів щодо неналежної реєстрації права власності на земельну ділянку за ОСОБА_3 визнано наявність позначки на зворотній стороні державного акту про право власності на спірну земельну ділянку серії ЯЖ №616604 про реєстрацію права власності на земельну ділянку в Поземельній книзі, без реєстрації в Державному реєстрі речових прав.

Доводи представника відповідача щодо зазначення у Повному витязі з Державного реєстру актів цивільного стану громадян по-батькові первісного позивача ОСОБА_3 як ОСОБА_3 не приймаються судом, оскільки відповідно до належним чином засвідченої копії паспорта анкетні дані вказані саме як ОСОБА_3 , що є документом, який посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України відповідно до п. 1 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою ВРУ від 26.06.1992 № 2503-XII. Зазначення в даному витязі іншого по-батькові суд вважає технічною опискою при внесенні даних у відповідний реєстр.

Доводи представника відповідача щодо неналежного позивача – ОСОБА_1 є неспроможними, оскільки відсутність свідоцтва про право на спадщину у ОСОБА_1 на момент прийняття рішення у справі не є підставою для здійснення висновку про неналежного позивача у справі, що відповідає положенням ст. ст. 2, 4, 13, 55 ЦПК України, а також підтверджено ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 12.08.2025.

Доводи відповідача щодо введення в оману суду приватним нотаріусом Панченком А.В. відповіддю від 11.03.2026 №88/02-14 не приймаються судом, оскільки розцінюються судом як спосіб захисту відповідача та спростовуються листом від 07.04.2026 №140/01-16 приватного нотаріусу Панченка А.В., відповідно до якого надані нотаріально посвідчені копії договору купівлі-продажу від 28.10.2011 та заяви дружини первісного позивача ОСОБА_8 про надання згоди на укладення даного договору.

Позивач в судовому засіданні не ставить питання щодо скасування заходів забезпечення позову у вигляді арешту на земельну ділянку кадастровий номер 1424256200:06:000:0700, розташовану на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області, які встановлені ухвалою суду від 27.02.2023, тому заходи забезпечення позову скасуванню не підлягають.

Вимоги щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу не заявлено.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача має бути стягнуто витрати, пов`язані із сплатою судового збору, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Судом встановлено, що позивачем при поданні позову до суду відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» сплачено судовий збір у розмірі 1 984,90 грн, що підтверджується відповідними квитанціями.

Враховуючи вимоги статті 141 ЦПК України на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 984,90 грн.

З огляду на викладене та керуючись ст. ст. 15, 16, 182, 328, 391, 1301 Цивільного кодексу України, статтями 83, 118, 121, 122, 125, 126, 202 Земельного кодексу України та ст. ст. 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ :

Позовні вимоги ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Марченко Дмитро Іванович, до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору- приватний нотаріус Слов`янського міського нотаріального округу Панченко Андрій Вікторович про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, скасування державної реєстрацію права власності на земельну ділянку - задовольнити.

Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 12 травня 2017 року приватним нотаріусом Слов`янського міського нотаріального округу Панченком А.В., зареєстроване в реєстрі за № 1997, щодо спадкування ОСОБА_2 як спадкоємцем майна ОСОБА_4 , земельної ділянки загальною площею 2,0000 га, кадастровий №1424256200:06:000:0700, розташованої на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області.

Скасувати запис № 20356564 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на об`єкт нерухомого майна: земельну ділянку кадастровий №1424256200:06:000:0700, площею 2,0000 га, для ведення особистого селянського господарства, адреса: Донецька область, Слов`янський район, селищна рада Райгородоцька, внесений 12 травня 2017 року державним реєстратором - приватним нотаріусом Слов`янського міського нотаріального округу Панченком Андрієм Вікторовичем.

Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 984,80 грн (одна тисяча дев`ятсот вісімдесят чотири гривні 80 коп.)

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.

Повний текст рішення суду складений 22 травня 2026 року.

Суддя О.О. Соловйова