Постанова від 19 травня 2026 р. у справі №953/6413/23 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2026 року

м. Харків

справа № 953/6413/23

провадження № 22-ц/818/293/26

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Пилипчук Н.П.,

суддів – Маміної О.В., Тичкової О.Ю.,

за участю секретаря – Муренченко С.А.,

учасники справи:

позивачка – ОСОБА_1 , як законний представник малолітніх дітей: ОСОБА_2 , ОСОБА_2 ,

відповідачі – Харківська міська рада, ОСОБА_3 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , як законного представника малолітніх дітей: ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , на рішення Київського районного суду м. Харкова від 08 травня 2025 року в складі судді Колесник С.А.

в с т а н о в и в:

У липні 2023 року ОСОБА_1 , як законний представник малолітніх дітей: ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , звернулася до суду з позовом до Харківської міської ради, ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування.

Позовна заява мотивована тим, що вона є представником за законом своїх малолітніх дітей: ОСОБА_2 та ОСОБА_2 . Батьком дітей є ОСОБА_4 .

Зазначила, що у березні 2020 року вона звернулася до 5 Харківської державної нотаріальної контори щодо оформлення на ім`я її малолітніх дітей спадщини після померлого ОСОБА_5 . У зв`язку з втратою оригіналу свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , яка належала на праві власності спадкодавцю ОСОБА_5 вона звернулася до КП «ХМБТІ» та Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради. За результатами звернення Управлінням комунального майна та приватизації Харківської міської ради їй було відмовлено, з посиланням на правовий висновок Юридичного департаменту Харківської міської ради з підстав відсутності родинного зв`язку між дітьми та спадкодавцем.

Вказала, що вона звернулася до 5 Харківської державної нотаріальної контори із заявою щодо надання роз`яснення із зазначенням ступеня спорідненості (родинного зв`язку) між малолітніми дітьми та спадкодавцем ОСОБА_5 . Отримавши лист-роз`яснення 5 Харківської державної нотаріальної контори із зазначенням ступеня спорідненості малолітніх дітей (позивачів) та спадкодавця, а саме спадкодавець є двоюрідним неповнокровним дідом, вважала, що малолітні діти мають право спадкувати за спадкодавцем. Після чого, вона повторно звернулася до відповідача з заявою про повторний розгляд заяви про видачу дублікату свідоцтва про право власності на житло. При цьому Управління комунального майна та приватизації повторно відмовило у видачі свідоцтва про право власності на житло, пославшись на повторний висновок Юридичного департаменту.

Посилалася на те, що відмова Харківської міської ради в особі своїх виконавчих органів у видачі дублікату свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1 унеможливлює оформлення на ім`я її малолітніх дітей спадщини після смерті ОСОБА_5 у встановленому законодавством порядку через органи нотаріату, про що було зазначено у листі - роз`ясненні 5 Харківської державної нотаріальної контори.

Вважала, що оформлення спадщини є можливим виключно за умови отримання дублікату свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Зазначила, що після смерті ОСОБА_5 , в 11 Харківській державній нотаріальній конторі заведено спадкову справу № 464/2014, з якої вбачається, що після смерті ОСОБА_5 , з заявами про прийняття спадщини звернулися ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 . Постановами державного нотаріуса 11 Харківської державної нотаріальної контори Безруку О.І., ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_5 , ОСОБА_7 не було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, але й свідоцтво про право на спадщину вона не отримала, документів на підтвердження родинного зв`язку з померлим ОСОБА_5 до нотаріальної контори не надала.

Просила визнати право власності ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в порядку спадкування на квартиру АДРЕСА_1 , яка належала на праві приватної власності спадкодавцю ОСОБА_5 ; стягнути з відповідачів суму сплаченого судового збору у розмірі 6 396,86 грн та суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн на користь ОСОБА_11 , як уповноваженого представника за довіреністю, який сплатив вищезазначені суми.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 08 травня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 , як законного представника малолітніх дітей: ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , - залишено без задоволення.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 , як законний представник малолітніх дітей: ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, судові витрати стягнути з Харківської міської ради.

Апеляційна скарга мотивована тим, що у справі № 638/2172/21 питання наявності або відсутності родинних відносин між дітьми та померлим ОСОБА_5 на розгляд суду не виносилося, документи на підтвердження наявності родинного зв`язку до суду не подавалися і відповідно питання родинних стосунків судом не досліджувалося. Суд не надав оцінку актам Державного реєстру актів цивільного стану на підтвердження наявності родинного зв`язку між дітьми та померлим ОСОБА_5 . Вважала, що чинне законодавство прямо та недвозначно відносить неповнорідних братів та сестер до рідних.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 , як законного представника малолітніх дітей: ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , необхідно задовольнити частково, рішення суду – змінити.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 25 квітня 2014 року ОСОБА_12 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб, у зв`язку з чим ОСОБА_12 змінив своє прізвище на « ОСОБА_13 » (а.с.19,209,216 том 1).

Батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є ОСОБА_4 та ОСОБА_1 (а.с.6,7 том 1).

ОСОБА_14 є сином ОСОБА_15 та ОСОБА_16 (а.с.20,208,215 том 1).

ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , є сином ОСОБА_15 та ОСОБА_17 (а.с.21,210,217 том 1).

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , є сином ОСОБА_15 та ОСОБА_18 (а.с.22,211,218 том 1).

Тобто, ОСОБА_15 та ОСОБА_5 є рідними братами та мають спільного рідного батька та різних матерів.

ІНФОРМАЦІЯ_7 помер ОСОБА_5 та після його смерті Одинадцятою Харківською державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу № 464/2014 (а.с.23,145 том 1).

Відповідно до довідки про наявність або відсутність інформації про зареєстровані права на об`єкт нерухомого майна з перевіркою відомостей з відкритих інформаційних ресурсів № 1079859 від 06 квітня 2020 року, наданої комунальним підприємством «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» Харківської міської ради, інформація з паперових носіїв до 31.12.2012, ОСОБА_5 на праві власності належить квартира за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.8 том 1).

З копії спадкової справи № 464/2014 вбачається, що із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 звернулися ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 (а.с.144,149,159,161зворот том 1).

Постановою державного нотаріуса Одинадцятої Харківської державної нотаріальної контори від 21 січня 2015 року відмовлено ОСОБА_8 у вчиненні нотаріальної дії – видачі їй свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки не надано рішення суду, яке набрало законної сили, про встановлення факту проживання спадкоємця ОСОБА_8 однією сім`єю зі спадкодавцем ОСОБА_5 (а.с.170 зворот том 1).

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 16 грудня 2015 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 15 березня 2016 року, у справі № 640/3431/15-ц у задоволенні позову ОСОБА_8 до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , третя особа: Одинадцята Харківська державна нотаріальна контора про встановлення факту проживання однією сім`єю з ОСОБА_5 з 1999 року по 13.05.2014, визнання права власності в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_8 ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_1 – відмовлено (а.с.176зворот-180 том 1).

Постановою Одинадцятої Харківської державної нотаріальної контори від 20 жовтня 2016 року відмовлено ОСОБА_10 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_8 ОСОБА_5 , оскільки нотаріусу не подані документи, що підтверджують родинні відносини між ОСОБА_10 та ОСОБА_5 , неможливо встановити їх родинні відносини, як дядька та племінника (а.с.181 том 1).

Постановою Одинадцятої Харківської державної нотаріальної контори від 20 жовтня 2016 року відмовлено ОСОБА_9 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_8 ОСОБА_5 , оскільки нотаріусу не подані документи, що підтверджують родинні відносини між ОСОБА_9 та ОСОБА_5 , неможливо встановити їх родинні відносини, як тітки та племінника (а.с.182 том 1).

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 03 липня 2018 року у справі № 640/3572/18 позов ОСОБА_6 до ОСОБА_7 , треті особи: Одинадцята Харківська державна нотаріальна контора, Харківська міська рада про визнання права власності в порядку спадкування – задоволено, визнано за ОСОБА_6 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_8 , право власності на квартиру АДРЕСА_1 (а.с.185-186,198-199 том 1).

Постановою Одинадцятої Харківської державної нотаріальної контори від 20 вересня 2018 року відмовлено ОСОБА_6 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки правовстановлюючі документи на спадкове майно спадкоємцем подано не було (а.с.194 том 1).

Постановою Харківського апеляційного суду від 16 листопада 2018 року, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 17 грудня 2019 року, апеляційну скаргу Харківської міської ради – задоволено, рішення Київського районного суду м. Харкова від 03 липня 2018 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_6 – залишено без задоволення, вирішено питання щодо судових витрат (а.с.199 зворот -204 том 1).

23 березня 2020 року ОСОБА_2 , яка діяла як представник за законом своєї малолітньої дочки ОСОБА_2 , подала до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 (а.с.205 том 1).

ІНФОРМАЦІЯ_9 померла ОСОБА_7 (а.с.37 том 2)

Правонаступником ОСОБА_7 є її дочка ОСОБА_3 .

Листом Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Виконавчого комітету Харківської міської ради № 4988 від 10.06.2020 ОСОБА_1 відмовлено у видачі дублікату свідоцтва про право власності на житло, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , реєстр. № 2-98-131619 від 07.05.1998, виданого на підставі розпорядження Харківського міського центру приватизації державного житлового фонду реєстр. № 20932 від 07.05.1998 на ім`я ОСОБА_19 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_8 , оскільки неможливо встановити родинні зв`язки (а.с.9-10 том 1).

Відповідно до листа П`ятої Харківської міської державної нотаріальної контори № 2068/02-14 від 02.07.2020, ОСОБА_15 та ОСОБА_5 є рідними братами та мають спільного рідного батька та різних матерів. Отже, є рідними родичами лише по батьківській лінії. В зв`язку з чим малолітні ОСОБА_2 та ОСОБА_2 є двоюрідними онуками ОСОБА_5 та мають право спадкувати за ст.1265 ЦК України (а.с.13 том 1).

Листом Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Виконавчого комітету Харківської міської ради № 6680 від 29.07.2021 ОСОБА_1 відмовлено у видачі дублікату свідоцтва про право власності на житло, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , реєстр. № 2-98-131619 від 07.05.1998, виданого на підставі розпорядження Харківського міського центру приватизації державного житлового фонду реєстр. № 20932 від 07.05.1998 на ім`я ОСОБА_19 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_8 (а.с.14-15 том 1).

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Згідно з частинами першою, другою статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

За змістом частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Положеннями глави 89 ЦК України визначено порядок оформлення права на спадщину, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно і зареєструвати право на таку спадщину в органах, які здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна, оскільки право власності на таке майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації.

Визнання права власності на спадкове майно у судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. У разі якщо на об`єкті нерухомого майна на момент відкриття спадщини знаходиться рухоме майно, що входить до складу спадщини, таке рухоме майно переходить у власність територіальної громади, якій передано нерухоме майно (частина перша статті 1277 ЦК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 жовтня 2021 року в справі № 234/17030/18 (провадження № 61-12859св21), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2023 року в справі № 199/1204/21 (провадження № 61-4074св23)).

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).

Відповідно до частин першої та третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадком.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 175 ЦПК України встановлено, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

За теоретичним визначенням "відповідач" - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Отже, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

З огляду на зазначене визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язок суду, який виконується під час розгляду справи.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язок суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Тобто пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Предметом спору у цій справі, є визнання права на спадкове майно – квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , а тому відповідачами у справі мають бути спадкоємці, які прийняли спадщину, а при відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Як слідує із матеріалів справи, після смерті ОСОБА_5 із заявами про прийняття спадщини звернулися ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , а також звернулася ОСОБА_1 , як законний представник ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , як спадкоємці за законом.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що інші спадкоємці ОСОБА_5 зверталися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини або у відповідності до вимог ч.3 ст.1268 ЦК України постійно проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Також матеріали справи свідчать про те, що усі особи, які звернулися до нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини не відмовлялися від спадщини, однак позивачка в якості відповідачів зазначила правонаступника ОСОБА_7 – ОСОБА_3 та Харківську міську раду.

Оскільки позивачем оспорюється право власності правонаступника ОСОБА_7 – ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , то вони, включаючи Харківську міську раду, є належними співвідповідачами у цій справі, між тим оскільки позивачем незалучено до участі у справі усіх вказаних осіб як співвідповідачів за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті, це є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

Схожі за змістом висновки викладено в постановах Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 190/767/20 (провадження № 61-13795св21), від 14 грудня 2021 року у справі № 128/979/20 (провадження № 61-4308св21).

Суд апеляційної інстанції відповідно до основних принципів цивільного процесу та наданих чинним ЦПК України повноважень, не має права залучати співвідповідачів на стадії апеляційного провадження.

При цьому, колегія суддів враховує, що факт відмови вказаним особам у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом через ненадання доказів родинних зв`язків, не свідчить про неможливість отримання такого свідоцтва в разі їх надання.

З огляду на наведене, апеляційний суд позбавлений можливості вирішувати питання про обґрунтованість позовних вимог та вирішення питання про їх задоволення, оскільки без залучення належних співвідповідачів позовні вимоги не можуть бути вирішені.

Таким чином, установивши, що позов пред`явлено до неналежного кола осіб, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволення позову в цій частині.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що позивач не позбавлений права на судовий захист шляхом подання позову до належного кола осіб за своїми позовними вимогами.

За таких обставин рішення суду необхідно змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).

Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки по суті вимог апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається.

Керуючись ст.ст.367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.376, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , як законного представника малолітніх дітей: ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , - задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 08 травня 2025 року - змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Головуючий Н.П. Пилипчук

Судді О.В. Маміна

О.Ю. Тичкова