Рішення від 20 травня 2026 р. у справі №727/13350/25 — Шевченківський районний суд м. Чернівців

Справа № 727/13350/25

Провадження № 2/727/444/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2026 року Шевченківський районний суд м.Чернівці в складі:

в складі : головуючого судді Танасійчук Н.М.

секретаря судових засідань Кремзелюк О.В.,

представника відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Чернівці цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя,-

Встановив:

20.10.2025 року позивач ОСОБА_2 звернулася до відповідача ОСОБА_3 із позовом про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.

Посилається на те, що з 2005 року, вона перебувала з та ОСОБА_3 у фактичних шлюбних відносинах. ІНФОРМАЦІЯ_1 , в них народився син - ОСОБА_4 . 22 червня 2010 року вони з відповідачем зареєстрували шлюб.

ІНФОРМАЦІЯ_2 в них народився син - ОСОБА_5 .

Вказує, що продовжувати спільне життя з відповідачем вона не має наміру, оскільки втратила до нього довіру та у них відсутнє взаєморозуміння між собою із-за різних характерів та поглядів на життя.

Непорозуміння між ними, відсутність спільної думки щодо вирішення звичайних побутових питань та виникаючі конфлікти в минулому, фактичне припинення спільного життя негативно вплинули на загальну моральну атмосферу в сім`ї та спонукали повному розриву їх відносин. Сторони не проживають разом протягом тривалого проміжку часу.

З огляду на вищенаведене подальше сумісне життя між ними, вважає, неможливим.

Крім того вказує, що в період шлюбу вони разом з відповідачем за спільні кошти, на земельній ділянці будинковолодіння, за адресою АДРЕСА_1 , яка на той час, належала на праві приватної власності відповідачу, збудували житловий будинок літ Д загальною площею 140.8 кв.м., терасу літ Д з площею забудови 29.5 кв.м., та котельню літ Е загальною площею 7.5 кв.м.

Будівництво житлового будинку розпочалося в 2011 році, завершення будівництва відбулося в 2014 році. Реєстрація об`єкта завершеного будівництва відбулася у відповідності до декларації про готовність об`єкта до експлуатації за амністією 17 березня 2023 р.

Зазначає, що вищевказане майно є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, тобто її та відповідача.

21 травня 2024 року відповідач, за її згодою, здійснив відчуження 1/2 всього нерухомого майна будинковолодіння з належними до нього будівлями та спорудами, а саме: житлового будинку літ А, загальною площею 42 кв. м., житлового будинку літ Д загальною площею 140,80 кв. м., сараю літ Б, В., котельні літ Е, огорожі № 1,2, криниці № 3, 5, вигрібної ями № 4, та земельної ділянки площею 0,1 (Га) кадастровий номер 731013 63 0023 0021472 за адресою АДРЕСА_1 , шляхом укладання договору дарування № 1184, посвідченого 21.05.2024 р., приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Литвинчук Оленою Віталіївною, неповнолітній на той час, їхній спільній дитині ОСОБА_4 .

Стверджує, що на момент звернення її до суду, відповідачу на праві спільної часткової власності належить 1/2 усього будинковолодіння, за адресою: АДРЕСА_1 включно з майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя - житловим будинком літ Д загальною площею 140.8 кв.м., терасою літ Д з площею забудови 29.5 кв.м., та котельнею літ Е загальною площею 7.5 кв.м.

Оскільки вищезазначене майно було набуте нею з відповідачем в період шлюбу, вважає, що вона має право на належної відповідачу частки, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Вважає, що майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.

Посилаючись на наведене та норми законодавства, просить розірвати шлюб між нею та відповідачем, визнати об`єктами спільної сумісної власності подружжя та визнати право власності за нею на будинковолодіння, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду від 23.10.2025 року відкрито загальне позовне провадження у справі.

27.11.2025 року відповідач ОСОБА_3 надіслав до суду заяву в якій вказав про визнання ним позовних вимог позивача в частині розірвання шлюбу.

27.11.2025 року відповідач ОСОБА_3 надіслав до суду, також, відзив на позов в якому зазначив про часткове визнання ним позовних вимог позивача ОСОБА_2 , що стосуються поділу спільного майна подружжя. Зокрема відповідач вказав про те, що будинковолодіння АДРЕСА_1 складається з житлового будинку літ.А, житлового будинку літ.Д, сараю літ.Б, сараю літ.В, котельні літ.Е, огорожі №1, 2, криниці №3, 5 та вигрібної ями №4. Зазначає, що йому ОСОБА_3 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 04.09.1989 р. належить на праві власності житловий будинок , літ А, сарай літ Б, сарай літ В, та криниця літ К.Визнає, що під час перебування у шлюбі він разом із позивачкою побудували житловий будинок літ. Д та котельню літ. Е., тому не заперечує щодо задоволення позовних вимог про визнання за ОСОБА_2 права власності на частину житлового будинку літ Д та котельні літ Е на АДРЕСА_1 .

04.02.2026 року позивач ОСОБА_2 надіслала до суду відповідь на відзив, в якому зазначила, що дійсно до укладення шлюбу, відповідачу, на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 04.09.1989 р., зареєстрованого за № 1-1255 належало будинковолодіння АДРЕСА_1 , яке складалося, на той час, з житлового будинку літ. А цегляно-дерев`яного, фундамент з бутового каменю, жит. площею 25.00 кв.м., 1954 р., рік завершення будівництва, дерев`яного сараю літ. Б, площею 14.4 кв. м., 1954 р., рік завершення будівництва, дерев`яного сараю літ. В, площею 32.4 кв. м., 1954 р. рік завершення будівництва, кам`яної криниці літ. К, довжиною 10 м., вбиральні літ. Г. Оціночна вартість, якого на момент видання свідоцтва складала 2520 карбованців.

На даний момент будинковолодіння АДРЕСА_1 складається з житлового будинку літ. А, загальною площею 42 кв. м., житлового будинку літ Д загальною площею 140,80 кв. м., сараїв літ Б, В., котельні літ Е, огорожі № 1,2, криниці № 3, 5, вигрібної ями № 4, та земельної ділянки площею 0,1 (га) кадастровий номер 73101363002300214, що підтверджується технічним паспортом будинку садибного типу за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер ТІ01:2383-9073-0444-1132, виданим Чернівецьким міським комунальним бюро технічної інвентаризації від 06 березня 2023 р. Посилається на те, що за час їх спільного проживання однією сім`єю з відповідачем, на території будинковолодіння АДРЕСА_1 , ними було збудовано: цегляний житловий будинок, з залізо-бетонним фундаментом, та залізобетонним перекриттям літ. Д, загальною площею 140,80 кв, цегляну котельню літ. Е, площею 7.5 м2, огорожу №1,2, криницю літ. 5 з/бетонними кільцями 14 м. пог. довжини, вигрібну яму № 4 з/бетонні кільця 10 м3 об`єм будівлі.

Згідно звіту про оцінку майна ДНЗ 1072025-001, оціночна вартість будинковолодіння складає 2 142 000 грн.

Вказує, що зведення нових об`єктів нерухомості, значне збільшення первинного будинковолодіння в розмірах, будівництво нових комунікаційних та інженерно-технічних мереж є очевидним фактом істотного підвищення його вартості. У зв`язку з чим первинний об`єкт майна відповідача втратив свою суттєвість та став малозначним у порівнянні з тим будинковолодінням, яке з`явилось опісля будівництва, що відбувалося під час шлюбу. Вважає, що дану обставину підтверджує експертна оцінка майна, яка наявна в матеріалах справи. Також, повідомляє суд про те, що з 01.06.1998 р. і по даний час вона займається підприємницькою діяльністю, та зареєстрована, як фізична особа-підприємець. За час ведення підприємницької діяльності вона отримує постійні - стабільні доходи. Доходи від підприємницької діяльності, опісля сплати всіх податків, вона використовує на потреби сім`ї. В тому ж числі, використовувала і під час будівництва нових об`єктів нерухомості на території будинковолодіння АДРЕСА_1 . Очевидне збільшення вартості майна сталося за рахунок зароблених нею коштів, її праці під час будівництва. Вважає, що дана обставина дає їй право на визнання цього майна спільною сумісною власністю.

Ухвалою суду від 24.04.2026 року закрито підготовче судове провадження.

В судове засідання позивач ОСОБА_2 не з`явилася, письмово клопотавши про розгляд справи у її відсутності , позовні вимоги підтримала.

Представник відповідача ОСОБА_1 в судовому засіданні повідомила, що відповідач визнає позовні вимоги в частині розірвання шлюбу та частково щодо поділу майна подружжя, зокрема в частині поділу належної їм як подружжю частини житлового будинку літ Д та котельні літ Е., оскільки ці об`єкти були побудовані на території будинковолодіння , що за адресою АДРЕСА_1 за час перебування сторін в шлюбі. Решту майна відповідач отримав у спадщину, тому вважає, що воно поділу не підлягає.

Суд дослідивши матеріали справи встановив наступне:

22.06.2010 року між сторонами ОСОБА_3 та ОСОБА_2 був укладений шлюб, що встановлено із свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 ( а.с. 120) У сторін народилися діти - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 про що свідчить свідоцтво про народження видане відділом реєстрації актів цивільного стану Чернівецького міського управління юстиції серії НОМЕР_2 від 19 жовтня 2006 року ( а.с. 7) та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , про що свідчить свідоцтво про народження видане відділом державної реєстрації актів цивільного стану Чернівецького міського управління юстиції серії НОМЕР_3 від 21.04.2011 р.( а.с.8)

- На підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого 04.09.1989 року відповідачу ОСОБА_3 належить житловий будинок з належними до нього господарськими та побутовими будівлями і спорудами , що знаходиться в АДРЕСА_1 . На земельній ділянці розміром 910 кв м. розташовані: жилий будинок літ А, цегляно – дерев`яний, житловою площею 25 кв м, сараї літ Б,В, уборна літ Г, криниця літ К. ( а.с.57)

На підставі договору дарування, 21 травня 2024 року відповідач відчужив 1/2 всього нерухомого майна будинковолодіння з належними до нього будівлями та спорудами, а саме: житлового будинку літ А, загальною площею 42 кв. м., житлового будинку літ Д загальною площею 140,80 кв. м., сараїв літ Б, В., котельні літ Е, огорожі № 1,2, криниці № 3, 5, вигрібної ями № 4, та земельної ділянки площею 0,1 (Га) кадастровий номер 731013 63 0023 0021472 за адресою АДРЕСА_1 , сину сторін ОСОБА_4 ( а.с.25)

Як вбачається із витягу з реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва ОСОБА_3 повідомлено 13.03.2023 року про готовність до експлуатації об`єктів – житлового будинку літ Д та котельні літ Е на АДРЕСА_1 ( а.с.9-13)

Позивачем також додано технічний паспорт на будинковолодіння на АДРЕСА_1 ( а.с.20-24) та звіт про оцінку майна , згідно якого земельна ділянка, кадастровий номер 7310136300:23:002:1472 площа 0.01га та будинковолодіння: а саме житловий будинок , літ А загальною площею 42 м кв, житловий будинок літ Д загальною площею 140.8 м.кв , загальною площею 182.8кв.м, за адресою АДРЕСА_1 , станом на 31.07.2025 року має вартість 2 142 000 грн.( а.с.28)

Вирішуючи позовну вимогу про розірвання шлюбу, суд зазначає:

Статтею 51 Конституції України передбачено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

Аналогічні положення містяться у частині 1 статті 24 Сімейного кодексу України, якою передбачено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Положеннями частин 3 та 4 Сімейного кодексу України визначено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.

Отже, одним із принципів побудови сімейних та шлюбних відносин є принцип вільної згоди та добровільності їх існування. Шлюбні відносини тривають доти, доки існує бажання подружжя і надалі виконувати сімейні функції і надалі реалізовувати завдання сім`ї. Кожен з подружжя у будь-який час за наявності підстав, які унеможливлюють подальше шлюбне життя, має право висловити своє бажання розірвати шлюбні відносини. Реалізація цього права, яким наділений кожен з подружжя, повинна відбуватися з чіткім дотриманням матеріальних та процесуальних норм, для запобігання порушення інтересів іншого з подружжя або прав та інтересів дітей.

Згідно з частиною 2 статті 104 Сімейного кодексу України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.

Частиною 3 статті 105 Сімейного кодексу України передбачено, що шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.

Як було встановлено судом, сторони перебувають в шлюбі, який зареєстрований відділом реєстрації актів цивільного стану Чернівецького міського управління юстиції 22.06.2010 року, про що в книзі реєстрації актів про укладення шлюбу зроблено запис за №805 (а.с.120).

В шлюбі народилося двоє дітей. Один із синів сторін - ОСОБА_5 , на даний час, є неповнолітнім

Сторони не підтримують подружніх відносин та не ведуть спільного господарства, що ствердив, також, відповідач у своїх письмових заявах до суду.

Згідно ст. 24 СК України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Добровільність шлюбу - це одна з основних його засад, шлюб це сімейний союз, при цьому слово сімейний засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово союз підкреслює договірну природу шлюбу, яка обумовлює його добровільний характер.

Відповідно до ст.112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Виходячи з засад сімейного законодавства, шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків.

Таким чином, суд приходить до висновку про задоволення позовної вимоги ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, враховуючи наведені вище обставини та фактичні взаємини сторін, зокрема визнання сторонами того, що сім`я у них остаточно розпалася і зберегти її уже неможливо.

Вирішуючи вимогу про поділ спільного майна подружжя, суд зазначає:

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Так, досліджені судом докази свідчать про те, що сторонами за час перебування у шлюбі збудовано житловий будинок літ Д та котельню літ Е на території будинковолодіння за адресою АДРЕСА_1 . Зазначена обставина визнається відповідачем.

Судом, також, встановлено, що на підставі договору дарування відповідач ОСОБА_3 , за згодою дружини ОСОБА_2 , відчужив всього будинковолодіння на користь сина - ОСОБА_4 .

Таким чином,судом встановлено, що об"єктами спільної сумісної власності сторін є будинку літ Д та котельні літ Е на території будинковолодіння за адресою АДРЕСА_1 .

Відповідно до частин першої та другої статті 60СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить істаття 368 ЦК України.

Конструкція статті 60СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя у судовому порядку у разі оспорювання ним поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.

Згідно із частинами другою та третьоюстатті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Зважаючи на зазначені норми закону, позовні вимоги позивача ОСОБА_2 є обгрунтованими в частині поділу належної відповідачу частини житлового будинку літ Д та 1/ 2 котельні літ Е .

Щодо вимог позивача ОСОБА_2 про визнання об`єктом спільної сумісної власності подружжя всього будинковолодіння, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та визнання за нею права власності на цього будинковолодіння, суд зазначає наступне:

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно: набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (частина перша статті 57 СК України).

Як зазначено вище, відповідач ОСОБА_3 , набув право власності на будинковолодіння, що знаходиться в АДРЕСА_1 , 04.09.1989 року, тобто задовго до укладення шлюбу з позивачкою ОСОБА_2 . Тому зазначене будинковолодіння , за винятком житлового буд літ Д та котельні літ Е є особистою власністю відповідача.

У частині першій статті 62 СК України вказано, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Аналіз частини першої статті 62 СК України свідчить, що визнання майна дружини, чоловіка за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя пов`язується із наявністю у сукупності двох умов:

1) істотність збільшення вартості майна. Істотність має визначальне значення, так як необхідно враховувати не лише збільшення остаточної вартості в порівнянні з первинною оцінкою об`єкта, однак співвідносити і у співмірності з одиницями тенденцій загального удорожчання конкретного майна, інфляційними процесами, якісні зміни характеристик самого об`єкта та ту обставину, що первинна оцінка чи сам об`єкт стають малозначними в остаточній вартості об`єкта власності чи у остаточному об`єкті. Істотність збільшення вартості майна підлягає з`ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя;

2) істотність збільшення вартості має бути пов`язана зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником. Істотність збільшення має бути пов`язаний із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами. Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном. Істотне збільшення вартості майна обов`язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна. Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інших чинників, які не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат подружжя чи іншого, не власника, з подружжя, у майно, не повинні враховуватися у зв`язку з тим, що законодавець у статті 62 СК України не називає їх як підстави для визнання особистого майна одного з подружжя спільним майном.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20) зазначено:

«Тому у самому законі, статті 62 СК України передбачені умови, за яких таке втручання у право власності буде не лише законним, але і необхідним з точки зору забезпечення інтересів іншого, не власника, з подружжя та гарантуватиме дотримання балансу інтересів кожного з подружжя.

Зі змісту статті 62 СК України вбачається, що втручання у право власності може бути обґрунтованим, та дотримано балансу інтересів подружжя, у разі наявності у сукупності двох факторів: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов`язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.

Як трудові затрати необхідно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що потягли істотне збільшення вартості такого майна.

Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна. Наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям, тому у конкретній справі рішення про задоволення чи відмову у задоволенні позову приймається судом з урахуванням усіх його обставин.

Істотність має визначальне значення, так як необхідно враховувати не лише збільшення остаточної вартості в порівнянні з первинною оцінкою об`єкта, однак співвідносити і у співмірності з одиницями тенденцій загального удорожчання конкретного майна, інфляційними процесами, якісні зміни характеристик самого об`єкта та ту обставину, що первинна оцінка чи сам об`єкт стають малозначними в остаточній вартості об`єкта власності чи у остаточному об`єкті.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що істотність збільшення вартості майна підлягає з`ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя.

Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об`єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником.

За загальною практикою мають враховуватися капітальний ремонт чи переобладнання житла, тобто значне перетворення об`єкта нерухомості.

Поточний ремонт житла, зміна його призначення з житлового на нежитлове без капітального переобладнання не буде надавати підстав для визнання такого об`єкта спільною сумісною власністю подружжя, оскільки значних перетворень сам об`єкт не зазнав і не можна вважати ці перетворення такими, що істотно збільшили вартість майна.

У такому випадку, якщо суд встановить наявність понесених затрат з боку іншого подружжя - не власника, однак не визнає такі затрати істотними, то цей з подружжя може вимагати грошової компенсації понесених затрат, якщо такі затрати понесені під час перебування у шлюбі.

Другий чинник істотності такого збільшення має бути пов`язаний із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами. Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном.

Істотне збільшення вартості майна обов`язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна.

В іншому випадку, у разі збільшення вартості майна внаслідок тенденції загального удорожчання об`єктів нерухомості, інфляційних та інших об`єктивних процесів, не пов`язаних з внесками подружжя чи одного з них, визнання особистого майна одного з подружжя спільною сумісною власністю подружжя буде нести, як наслідок, непропорційне втручання у власність майна одного з подружжя, який набув таку власність до шлюбу.

При посиланні на вимоги статті 62 СК України як на підставу виникнення спільної сумісної власності подружжя, позивач мала довести, що збільшення вартості майна є істотним і у таке збільшення були вкладені її окремі (власні) кошти чи власна трудова діяльність».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2021 року у справі № 453/320/16-ц (провадження № 61-4141св21) зазначено:

«у частині першій статті 62 СК України вказано, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

При цьому обмежується саме право особистої власності одного з подружжя і, як наслідок, зменшується обсяг правомочностей колишнього одноособового власника.

Таким чином, у статті 62 СК України передбачені умови, за яких таке втручання у право власності буде не лише законним, але і необхідним з точки зору забезпечення інтересів іншого, не власника, з подружжя та гарантуватиме дотримання балансу інтересів кожного з подружжя.

Аналіз частини першої статті 62 СК України свідчить, що визнання майна дружини, чоловіка за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя пов`язується із наявністю у сукупності двох умов:

1) істотність збільшення вартості майна. Істотність має визначальне значення, так як необхідно враховувати не лише збільшення остаточної вартості в порівнянні з первинною оцінкою об`єкта, однак співвідносити і у співмірності з одиницями тенденцій загального удорожчання конкретного майна, інфляційними процесами, якісні зміни характеристик самого об`єкта та ту обставину, що первинна оцінка чи сам об`єкт стають малозначними в остаточній вартості об`єкта власності чи у остаточному об`єкті. Істотність збільшення вартості майна підлягає з`ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя;

2) істотність збільшення вартості має бути пов`язана зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником. Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном. Істотне збільшення вартості майна обов`язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна. Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інших чинників, які не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат подружжя чи іншого, не власника, з подружжя, у майно, не повинні враховуватися у зв`язку з тим, що законодавець у статті 62 СК України не називає їх як підстави для визнання особистого майна одного з подружжя спільним майном.

Як трудові затрати необхідно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що потягли істотне збільшення вартості такого майна.

Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна. Наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям, тому у конкретній справі рішення про задоволення чи відмову у задоволенні позову приймається судом з урахуванням усіх його обставин.

За загальною практикою мають враховуватися капітальний ремонт чи переобладнання житла, тобто значне перетворення об`єкта нерухомості.

Таким чином, у випадку вирішення питання щодо поділу майна подружжя, яке належало на праві приватної власності чоловікові чи дружині, однак за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат, застосуванню підлягають положення статті 62 СК України, а судам слід встановити наявність та розмір таких спільних затрат».

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частина п`ята статті 263 ЦПК України).

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження (пункти 1 та 2 частини першої статті 264 ЦПК України).

Позивач ОСОБА_2 , звертаючись до суду із даним позовом просила визнати об`єктом спільної сумісної власності 1/2 домоволодіння, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та в порядку поділу майна подружжя визнати за нею право власності на частку цього домоволодіння, посилаючись на істотне збільшення вартості первинного об`єкта нерухомості, який належав відповідачу на праві особистої приватної власності, внаслідок спільних трудових та грошових затрат подружжя. Стверджуючи при цьому , щопід час їх з відповідачем шлюбу первинний об`єкт майна відповідача втратив свою суттєвість та став малозначним у порівнянні з тим будинковолодінням, яке з`явилося після будівництва.

Разом з тим, позивач не долучила до матеріалів справи доказів на підтвердження вартості поліпшень особистого майна відповідача та істотного збільшення вартості такого майна внаслідок здійснених поліпшень , що були зроблені за час перебування сторін у шлюбі. В підготовчому судовому засіданні позивач, також, не клопотала про призначення експертиз для здобуття цих доказів. Наявний в матеріалах справи звіт про оцінку майна, на який вона посилається, не являється таким доказом, оскільки лишень інформує про вартість майна станом на 31.07.2025 року та не вказує внаслідок чого така вартість утворена.

Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інших чинників, які не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат подружжя у майно, не повинні враховуватися, у зв`язку з тим, що законодавець у статті 62 СК України не називає їх як підстави для визнання особистого майна одного з подружжя спільним майном.

Заява ОСОБА_2 від 21.05.2024 року до нотаріуса ( а.с.106) про надання нею згоди своєму чоловікові ОСОБА_3 на відчуження домоволодіння їхньому синові, не підтверджує виникнення у сторін права спільної сумісної власності на будинковолодіння, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , тому суд її до уваги не приймає.

За таких обставин суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача ОСОБА_6 , та в порядку поділу майна подружжя виділення їй у власність 1/4 частини житлового будинку літ Д і частини котельні літ Е.

В задоволенні позову в частині визнання об`єктом спільної сумісної власності подружжя всього будинковолодіння, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та визнання за нею права власності на всього будинковолодіння необхідно відмовити за недоведеністю.

Керуючись ст. ст. 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд -

ухвалив:

Позовну заяву ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя– задовольнити частково.

Розірвати шлюб між ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ) та ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ), який зареєстрований 22 червня 2010 року у відділі реєстрації актів цивільного стану Чернівецького міського управління юстиції, про що зроблений актовий запис № 805.

Поділити між колишнім подружжям ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ) та ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ) 1/2 житлового будинку літ Д, та 1/2 котельні літ Е наступним чином:

Виділити у власність ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ) 1/4 частину житлового будинку літ Д та 1/4котельні літ Е.

Виділити у власність ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ) 1/4 частину житлового будинку літ Д та 1/4 котельні літ Е, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 .

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення, (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.

Рішення може бути оскаржено до Чернівецького апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги.

Повний текст рішення складено 21.05.2026 року

Суддя Н.М. Танасійчук