Рішення від 04 травня 2026 р. у справі №727/10918/20 — Шевченківський районний суд м. Чернівців

Справа № 727/10918/20

Провадження № 2/727/720/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2026 року Шевченківський районний суд м. Чернівці, в складі:

головуючий суддя – Слободян Г.М.

за участі: секретаря судового засідання – Мадей Е., Бабин А.О.

розглянувши, за правилами загального позовного провадження, у відкритому судовому засіданні, в залі суду м. Чернівці цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) про стягнення боргу за договором позики, - ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позову.

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про про стягнення боргу за договором позики.

В обгрунтування позовних вимог посилається на те, що між ним, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в серпні 2018 року відбулася домовленість про надання позики в розмірі 30000 доларів США. Вказує на те, що між ними був оформлений відповідний договір, за п.п. 4.1,5.1 договору позика надавалась на п`ять місяців із зобов`язанням повернути борг до 31.12.2018 року. Послається на те, що відповідач отримав кошти, що підтверджується розпискою від 08.08.2018 року, однак, на протязі тривалого часу, посилаючись на всякого роду сімейні обставини, гроші не повернув. Зазначає, що оскільки ОСОБА_2 ухиляється від повернення боргу, він прийшов до висновку вирішити дане питання в судовому порядку. Також вважає, що згідно п.6.4 договору ОСОБА_2 повинен сплатити штраф в розмірі 1% від суми позики за кожен день прострочки, а саме: за 2019рік - 364 днів, тобто, 10920 доларів США: за 2020 рік – 340 днів, тобто, 10200 доларів США, а також понесені, станом на день пред`явлення зазначеного позову судові витрати: 1051 грн. судового збору, 421 грн. з забезпечення позову та 1000 грн.. за оплату витрат пов`язаних з правовою допомогою. Просить стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 30000 доларів США основного боргу, (що станом на 07.12.2020 року становить еквівалент в 841 730 грн. згідно курсу НБУ) та 20000 доларів США штрафу, (що станом на 07.12.2020 року становить еквівалент в 565 820 грн. згідно курсу НБУ) та судові витрати.

Рух по справі та позиція сторін.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 13 листопада 2025 року переглянуто та скасовано заочне рішення по справі № 727/10918/20 від 20 серпня 2021 року. Справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження у підготовче засідання.

26.11.2025 року представник відповідача ОСОБА_2 , адвокат Кіореско І.Ю., направив до суду відзив на позовну заяву. Посилався на те, що позивач особисто звернувся до органу державної виконавчої служби із заявою від 23.11.2022 року про повну сплату заборгованості боржником та просив закрити виконавче провадження. На підставі вказаної заяви державним виконавцем 05.12.2022 року було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №69559707 у зв`язку з фактичним повним виконанням рішення суду. Вважає, що заява позивача про повне виконання рішення є однозначним підтвердженням припинення зобов`язання належним виконанням, окільки вона не була відкликана, не оскаржувалась та не визнавалася недійсною у встановленому законом порядку. Посилається на те, що поведінка позивача є суперечливою, оскільки останній спочатку підтвердив факт повного виконання рішення та отримання коштів, а в подальшому почав заперечувати ці обставини, при цьому не відкликавши власну заяву, та не оскарживши постанову державного виконавця. Зазначив також про те, що навіть у разі незгоди суду з доводами про відсутність предмета спору вимоги позивача щодо стягнення штрафу у розмірі 20 000 доларів США не підлягають задоволенню, оскільки нарахування неустойки у період дії карантинних обмежень прямо заборонялося пунктом 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України. Просив у задоволені позову відмовити повністю.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 05.12.2025 року відмовлено в задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 08.01.2026 року закрито підготовче провадження, вищенаведену справу призначено до суового розляду.

02.03.2026 року представник відповідача ОСОБА_2 , адвокат Кіореско І.Ю., скерував до суду клопотання про закриття провадження у зв`язку з відсутністю спору. Посилався на те, що в межах виконавчого провадження рішення суду від 20.08.2021 року рішення суду виконано в повному обсязі, у зв`язку з чим державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження через повне погашення боргу.

10.03.2026 року представник відповідача ОСОБА_2 , адвокат Кіореско І.Ю., направив до суду клопотання про поворот виконання заочного рішення суду від від 20 серпня 2021 року.

23.063.2026 року представник позивача ОСОБА_1 , адвокат Баршаков О.В. скерував до суду заперечення на клопотання про закриття провадження у справі та про поворот виконання заочного рішення суду. Посилався на те, що факт винесення постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження не свідчить про припинення спірних правовідносин між сторонами, оскільки після скасування заочного рішення його наслідки, у тому числі й виконавче провадження, не можуть вважатися остаточним підтвердженням виконання зобов`язання. Також представник позивача зазначив, що клопотання про поворот виконання рішення не підлягає задоволенню, оскільки питання повороту виконання, на його думку, не вирішується при новому розгляді. Вважає, що твердження відповідача про повний розрахунок ще у липні 2021 року є безпідставними та не підтверджуються належними доказами. Зазначив також про те, що виконавче провадження тривалий час здійснювалося органами державної виконавчої служби, а відповідач протягом цього часу не вимагав повернення оригіналу боргової розписки та не вживав заходів для підтвердження припинення зобов`язання. Також представник позивача вказав на те, що заява позивача від 23.11.2022 року про закриття виконавчого провадження була подана під примусом, оскільки стосовно позивача здійснювалося кримінальне провадження. Просив позовні вимоги задовольнити повністю.

Позивач ОСОБА_1 позовні вимоги в судовому засіданні підтримав і в поясненнях не заперечував, що син відповідача на стадії виконавчого провадження повернув кошти, однак, він особисто він їх в руки не брав, а син відповідача з його згоди віддав гроші іншим людям за його борги. Вважав, що йому відповідач повинен повернути суму коштів, яка зазначена в розписці – 30.000 доларів США. У подальші судові засідання позивач не з`явився.

Представник позивача ОСОБА_1 , адвокат Баршаков О.В. в судовому засіданні підтримав позицію свого довірителя, заявлений позов та в подальші судові засідання не з`явився, скерував до суду заяву про розгляд справи за його відсутності та відсутності його довірителя. Позовні вимоги просив задовольнити.

Аналогічною є позиція і іншого представника позивача, адвоката Стратій О.

Відповідач ОСОБА_2 -О в судовому засіданні позовні вимоги заперечував, в наданих поясненнях посилався на обставини викладені у відзиві. Зазначив, що він тривалий період часу був за кордоном і за його дорученням син віддав кошти ОСОБА_1 після винесення судом перший раз судового рішення, про що позивач написав розписку. Він вважав, що все завершено і не сподівався на те що з нього ще будуть стягувати виконавчий збір в сумі понад 200000 грн., з чим він не погоджується. Просив в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити. У подальші судові засідання відповідач не з`явився, повідомим суд про те, що він виїхав за кордон.

Представник відповідача ОСОБА_2 , адвокат Кіореско І.Ю., в судовому засіданні підтримав позицію свого довірителя та просив у звдоволенні позову відмовити, закрити провадження по справі та здійснити поворот виконання судового рішення, у подальші призначені судом судові засідання не з`явився; до суду скерував заяву про розгляд справи за його відсутності.

Вивчивши матеріали справи, розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно дослідивши і оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зважає на наступне.

Статтею 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Згідно ст.ст. 3,4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно положень ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Вивчивши матеріали справи, розглянувши подані позивачем докази на підтвердження заявлених позовних вимог, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно дослідивши і оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зважає на наступне.

Досліджені судом докази та застосовані норми права.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) проживає в АДРЕСА_1 ), що підтверджується паспортними даними (а.с.7-9, т.1)

08 серпня 2018 року між сторонами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики (а.с.4, т.1).

Дані розписки від 08.08.2018 року, свідчать про те, що відповідач ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 30 000 доларів США.(а.с.5), за курсом валют, станом на 08.08.2018 року, що вбачається з оригіналу розписки (а.с.103, т.2).

Позивач ОСОБА_1 звернувся до органу державної виконавчої служби із заявою від 23.11.2022 року про повну сплату заборгованості боржником та просив закрити виконавче провадження (а.с.103, т.1, 108 т.2).

На підставі вказаної заяви державним виконавцем 05.12.2022 року було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №69559707 у зв`язку з фактичним повним виконанням рішення суду (а.с.111-113, т.2).

У судовому засіданні під присягою був допитаний свідок ОСОБА_3 , який пояснив, що він повернув позивачу суму боргу, яка була за відповідачем ОСОБА_2 , згідно до договору позики від 08.08.2018 року. Вважає, що відповідачем таким чином, борг перед позивачем погашено у повному обсязі.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частиною 1 ст. 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 3 статті 129 Конституції України визначено основні засади судочинства, однією з яких, згідно пункту 3 вказаної статті, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод всі судові процедури повинні бути справедливими. Відповідно до частини першої статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, а також інші юридичні факти. Відповідно до статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно зі статтею 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів є, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Згідно зі статтею 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Частиною першою статті 205 ЦК України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі, якщо інше не встановлено законом. Згідно зі статтею 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію, а друга сторона має право вимагати її виконання. Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону. Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлений договором.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів. За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана в оригіналі розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, між сторонами виникли правовідносини, що випливають із договорів позики, а ОСОБА_2 отримав від позивача ОСОБА_1 30000 доларів США, що підтверджується розпискою від 08.08.2018 року, яка написана відповідачем власноручно.

Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.

Разом з цим, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що предметом доказування у цій справі після скасування заочного рішення є не лише факт виникнення між сторонами зобов`язання з договору позики, а й питання його подальшого виконання або невиконання відповідачем.

За дослідженими доказами в справі і з`ясованими обставинами, після ухвалення заочного рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 20.08.2021 року було відкрито виконавче провадження №69559707.

В межах цього виконавчого провадження особисто позивач ОСОБА_1 23.11.2022 року звернувся до органу державної виконавчої служби із письмовою заявою, у якій повідомив про повну сплату боржником заборгованості та просив закрити виконавче провадження.

Суд вважає, що наведена заява стягувача є самостійним письмовим доказом, який містить волевиявлення саме кредитора у зобов`язанні щодо підтвердження факту повного виконання боржником грошового зобов`язання.

Як встановлено судом, вказана заява позивачем не була відкликана, не була визнана недійсною в судовому порядку.

Відповідно до статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Отже, заява позивача ОСОБА_1 від 23.11.2022 року, подана до державного виконавця, за своїм змістом є юридично значимою дією кредитора, спрямованою на підтвердження факту повного виконання боржником зобов`язання та припинення необхідності подальшого примусового виконання.

На підставі зазначеної заяви державним виконавцем 05.12.2022 року винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №69559707 у зв`язку з фактичним повним виконанням рішення суду.

Пунктом 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Таким чином, постанова державного виконавця від 05.12.2022 року підтверджує, що орган примусового виконання, на підставі заяви самого стягувача, встановив факт повного виконання рішення суду та закінчив виконавче провадження саме з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».

У відповідно до статті 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Враховуючи вищевикладене, сукупність досліджених у судовому засіданні письмових доказів, пояснення сторін по справі, а також пояснення свідка ОСОБА_3 , який підтвердив передачу позивачу грошових коштів за відповідача, суд приходить до висновку про припинення спірного грошового зобов`язання у зв`язку з його виконанням.

Щодо доводів представника позивача про те, що заява від 23.11.2022 року була подана під примусом у зв`язку з наявністю кримінального провадження, суд зазначає наступне.

Доказів того, що така заява була подана без вільного волевиявлення позивача, під впливом обставин, які могли б свідчити про її недійсність, позивачем суду не надано. Саме по собі посилання на існування кримінального провадження не доводить факту примусу до подання заяви, не спростовує змісту письмового волевиявлення позивача та не є підставою для неврахування судом заяви як доказу.

Так, відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що позивач не надав доказів оскарження постанови державного виконавця від 05.12.2022 року, та не довів, що після подання заяви про повну сплату заборгованості він вчиняв будь-які дії, спрямовані на відкликання такої заяви чи спростування викладених у ній обставин.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до частини третьої статті 13 ЦК України, не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах».

З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що повторне пред`явлення вимог про стягнення заборгованості за договором позики за наявності письмового підтвердження позивачем про повне виконання зобов`язання та постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з фактичним повним виконанням рішення не відповідає принципам добросовісності, розумності та справедливості.

Оцінюючи докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено наявності непогашеної заборгованості відповідача перед ним станом на час нового розгляду справи, натомість матеріали справи містять належні та допустимі докази того, що зобов`язання за договором позики було виконане, а виконавче провадження було закінчене саме у зв`язку з фактичним повним виконанням рішення суду.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 в поясненнях вказав, що дійсно син відповідача в стадії виконання судового рішення віддав гроші, не йому особисто в руки, а за його борг іншій людині з його відома, про що він виконавцю написав розписку про повернення коштів, з урахуванням суми штрафу.

Що стосується позовної вимоги про стягнення суми штрафу у розмірі 20 000 доларів США, суд зазначає, що такі вимоги є похідними від основного зобов`язання та звертає увагу на те, що штраф є видом неустойки (ст. 549 ЦК). Він може бути встановлений у фіксованій сумі або у відсотках від простроченої суми, але розмір має бути розумним. Якщо сума штрафу чи пені є надмірно великою, суди часто зменшують її розмір за клопотанням боржника.

Верховний Суд (в постанові від 10 квітня 2025 року у справі № 705/1728/21) зазначає, що штраф за неповернення позики за розпискою стягується лише за умови, що його чіткий розмір або відсоток прямо прописані в тексті документа. Якщо в розписці є лише сума боргу, суд стягне лише основний борг, інфляційні втрати та 3 % річних на підставі ст. 625 ЦК. Тобто, згідно правовових позицій Верховного Суду, кредитор має право вимагати одночасно сплати штрафу (якщо він прописаний в розписці) та 3% річних з інфляційними втратами. Вони не є взаємовиключними, оскільки виконують різні функції (штраф — покарання, 3% річних — компенсація за знецінення грошей). Строк для звернення до суду щодо стягнення позики та штрафів становить 3 роки з дати, яка була вказана в розписці як кінцева дата повернення.

З дослідженої розписки та з`ясованих в судовому засіданні обставин, ене встановлено обумовлених сторнами обставин відносно стягнення штрафу. В судовому засіданні позивач і в його інтересах адвокати не заперечували того що при написанні розписки сума штрафу не була обумовлена та не змогли пояснити виходячи з якої суми і за який період було нараховано штраф в розмірі 20000 доларів США щодо стягнення його з відповідача.

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. При застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України суди в основному керуються обставинами конкретної ситуації, внутрішнім переконанням, а також принципами розумності, справедливості і пропорційності у цивільному судочинстві. Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За правилами частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Перелік забезпечувальних заходів для належного виконання зобов`язання не є вичерпним і сторони, використовуючи принцип свободи договору, передбачений статтею 627 ЦК України, мають право встановити й інші, окрім тих, що передбачені частиною першою статті 546 ЦК України, засоби, які забезпечують належне виконання зобов`язання, за умови, що такий вид забезпечення не суперечить закону, на що суди попередніх станцій правильно звернули увагу. Відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 204/5406/17.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання виконання судом обов`язку щодо надання обґрунтування, яке випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи.

Отже, оскільки судом встановлено припинення основного грошового зобов`язання належним виконанням, правові підстави для повторного стягнення з відповідача як основного боргу, так і штрафних санкцій відсутні.

Суд також бере до уваги те, що заявлена позивачем неустойка розрахована за період, який охоплює дію спеціального законодавчого регулювання, пов`язаного з карантинними обмеженнями.

Пунктом 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачалося, що у разі прострочення позичальником у період дії карантину або у тридцятиденний строк після його завершення виконання грошового зобов`язання за договором позики позичальник звільняється від обов`язку сплачувати штраф, пеню чи іншу неустойку за таке прострочення.

Що стосується понесених судових витрат.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, позивачем заявлено вимогу про стягнення на його користь 10 931 грн. судового збору, а також 1000 грн. витрат на правову допомогу.

Згідно квитанцій №160 та №161 від 16.12.2020 року позивачем сплачено судовий збір у розмірі 10 931 грн. (а.с.1-2, т.1).

07.12.2020 року між ОСОБА_1 та адвокатом Баршаковим О.В. було укладено угоду про надання правничих послуг (а.с.11а, т.1).

З додатку №1 до Угоди про надання правничих послуг від 07.12.2020 року та Звіту про виконання робіт від 16.12.2020 року, квитанції №021/2020 вбачається, що клієнт (позивач ОСОБА_1 ) сплатив адвокату гонорар у розмірі 1000 грн. (а.с.11а на звороті-13, т.1).

Згідно положень ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу та витрати, пов`язані із проведенням експертизи.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові на позивача. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, що в позові відмовлено, а відтак понесені позивачем судові витрати стягненню з відповідача не підлягають.

Відповідно до ч.1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд справ для ефективного захисту прав та інтересів осіб. Оскільки позивач не довів факт укладення реального договору позики шляхом передачі коштів, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Суд звертає увагу на те, що згідно з ч. 1 ст. 2 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ.

Положеннями ст.ст. 12, 13 ЦПК України передбачено, що учасники справи, мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права,бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд постановляє рішення в межах заявлених ними вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Відтак, враховуючи вищевикладене, беручи до уваги пояснення надані учасниками процесу під час розгляду справи, оцінивши належність, допустимість та достовірність доказів, суд дійшов до висновку, що в задоволенні позовної заяви слід відмовити повністю.

На підставі викладеного та керуючись 7, 10, 76, 81, 259, 263-265, 354-355 ЦПК України, суд, - УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) про стягнення боргу за договором позики – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Чернівецького апеляційного суду або через суд першої інстанції.

Повний текст судового рішення складено 15.05.2026 року.

Суддя Слободян Г.М.