Вирок від 21 травня 2026 р. у справі №726/4011/25 — Садгірський районний суд м. Чернівців

САДГІРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЧЕРНІВЦІ

Справа № 726/4011/25

Провадження № 1-кп/726/70/26

Категорія 21

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.05.2026 м. Чернівці

Садгірський районний суд м. Чернівці у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

з участю секретаря судових засідань ОСОБА_2 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні, в залі суду м. Чернівці, матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025263020000803 від 29.09.2025 щодо:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця за національністю, громадянина України, уродженця м. Кіцмань Кіцманського району Чернівецької області, офіційно працевлаштованого, працюючого асистентом кафедри лінгвістики Чернівецького національного університету імені Ю. Федьковича, розлученого, на утриманні якого є двоє малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення (проступку), передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України,

за участю учасників судового провадження:

прокурора ОСОБА_6 ,

обвинуваченого ОСОБА_3 ,

захисника ОСОБА_7 ,

потерпілої ОСОБА_8 ,

представника потерпілої ОСОБА_9 ,

У С Т А Н О В И В:

Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним

28.09.2025, приблизно о 10:00, ОСОБА_3 перебував біля будинку за адресою: АДРЕСА_2 , де проживає його колишня дружина ОСОБА_8 разом із їхніми спільними малолітніми дітьми: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відповідно до рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 23.05.2025 № 726/3005/23 про усунення перешкод у вихованні та спілкуванні з дітьми, визначення способу участі батька у вихованні та спілкуванні, ОСОБА_3 намагався вмовити малолітніх доньок піти з ним. Після цього він взяв на руки малолітню ОСОБА_4 , та поніс її до свого транспортного засобу марки «Toyota», державний номерний знак НОМЕР_1 , який був припаркований неподалік. У цей час ОСОБА_10 почала плакати, виражаючи небажання йти з ОСОБА_3 .

Побачивши реакцію доньки, потерпіла ОСОБА_11 почала утримувати двері автомобіля, чим перешкоджала ОСОБА_3 посадити малолітню доньку до салону автомобіля.

Тоді ОСОБА_3 , діючи умисно та протиправно, на ґрунті виниклого конфлікту, з прямим умислом на спричинення тілесних ушкоджень, усвідомлюючи суспільно небезпечний і протиправний характер своїх дій та їх можливі наслідки і бажаючи їх настання, завдав два удари правою ногою по правій нозі потерпілої ОСОБА_8 , яка відповідно до п.2 ч.2 ст. 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» є суб`єктом правовідносин у сфері запобігання та протидії домашньому насильству. У результаті потерпілій були спричинені тілесні ушкодження у вигляді синця на передньо-зовнішній поверхні правої гомілки в середній третині, що згідно з висновком судово-медичного експерта №691-екс від 30.09.2025 відноситься до легких тілесних ушкоджень.

Стаття (частина статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений

Таким чином, ОСОБА_3 обвинувачується у вчинені кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, тобто спричиненні умисного легкого тілесного ушкодження.

Позиція учасників кримінального провадження

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 , після роз`яснення йому суті обвинувачення, свою вину у вчиненому кримінальному правопорушенні (проступку), передбаченому ч.1 ст. 125 КК України, - не визнав.

Обвинувачений ОСОБА_3 у своїх показаннях суду пояснив, що 28 вересня 2025 року прийшов до місця проживання колишньої дружини із наміром взяти дітей на побачення. Також повідомив про наявну конфліктну ситуацію із дружиною щодо спільного виховання дітей, наявність рішення суду з питань його участі у спілкуванні із дітьми і про те, що остання чинить йому перешкоди у побаченнях із їх спільними доньками.

Зауважив, що умислу нанести тілесні ушкодження потерпілій не мав та раніше ніколи не вчиняв фізичних дій щодо неї, однак вказав про те, що під час того як взяв дитину на руки, щоб понести до автомобіля, під час штовханини, яку спричинила потерпіла, ненароком став на ногу ОСОБА_8 . Вказав про те, що саме ОСОБА_8 чинила опір та заважала донести йому дитину до автомобіля.

На уточнюючі запитання повідомив, що хотів лише відчинити двері авто і можливо під час цього ненароком став на ногу потерпілої. Жодного умислу на спричинення їй тілесних ушкоджень не мав. Не заперечив, що конфлікт можливо було вирішити іншим чином, однак колишня дружина постійно провокує його, а цю ситуацію хоче використати з метою позбавлення його можливості бачити дітей у подальшому.

Просив визнати його невинуватим у вчиненні проступку, оскільки це кримінальне провадження не мало взагалі дійти до суду. Також повідомив про те, що було і інше кримінальне провадження про неправомірні дії потерпілої щодо нього, однак його з незрозумілих причин закрити ще під час досудового розслідування. Наявні у кримінальному провадження докази вважає сумнівними та такими, що ніяк не доводять умисел у його діях, а свідчать про випадковий характер. Про наявність двох ударів взагалі не може йти мова.

Також заперечив щодо заявленого цивільного позову, вказуючи на недоведеність наявності моральної шкоди та заперечуючи суму правничої допомоги.

Просив суд врахувати, що лише намагається боротися за своїх дітей.

Прокурор ОСОБА_6 у судовому засіданні вказала про те, що досліджені докази доводять вину обвинуваченого у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст. 125 КК України, а тому просила визнати обвинуваченого винуватим та призначити йому покарання у виді штрафу в розмірі 50 (п`ятдесяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п`ятдесят) гривень 00 копійок. Вирішити питання речових доказів у кримінальному провадженні. Щодо цивільного позову не висловила заперечень.

Захисник ОСОБА_7 просив суд виправдати ОСОБА_3 , а у задоволенні цивільного позову відмовити. Зауважив, що жодного доказу на доведення умислу не долучено, свідків не було допитано, зокрема державного виконавця, а одне відео не може свідчити про умисний характер дій обвинуваченого. Дійсно у той день між сторонами була конфліктна ситуація під час виконання рішення суду, однак наміру на спричинення потерпілій тілесного ушкодження обвинувачений не мав. Просив врахувати і те, що ОСОБА_3 раніше не судимий, офіційно працевлаштований, позитивно характеризується, має міцні соціальні зв`язки. Всі ситуації між колишнім подружжям виникають лише через його бажання брати участь у вихованні і спілкування із дітьми.

Потерпіла ОСОБА_8 також просила суд визнати обвинуваченого винуватим та притягнути його до кримінальної відповідальності. Підтримала заявлений цивільний позов у кримінальному провадженні.

Представник потерпілої ОСОБА_9 також просив суд визнати обвинуваченого винуватим та призначити йому покарання, погодився із думкою прокурора. Зауважив про те, що зібрані докази доводять умисний характер дій обвинуваченого, а його показання свідчать про намір уникнути відповідальності за вчинене. Цивільний позов просив задовольнити.

Докази на підтвердження встановлених судом обставин

Незважаючи на те, що обвинувачений свою вину у вчиненні кримінального проступку не визнає, його вина повністю доведена дослідженими у судовому засіданні доказами та поясненнями потерпілої, які узгоджуються із зібраними доказами.

Так, потерпіла ОСОБА_8 показала суду, що 28.09.2025 за адресою: вул. Івана Бідняка, 14 м. Чернівці ОСОБА_3 приїхав, щоб взяти дітей на побачення. Згідно із рішенням суду це мало відбутися у неділю о 10 годині. Зауважила, що до цього моменту, більше місяця, обвинувачений не цікався дітьми та не спілкувався із нею. ОСОБА_3 приїхав до її будинку та одразу ж розвернув своє авто у сторону власного дому. Діти в цей час перебували із нею на вулиці та плакали, бо не хотіли їхати із батьком. ОСОБА_3 вийшов із авто та схопив дитину, не питаючи її думки і поніс до свого авто. Потерпіла зазначає, що намагалася лише стримати двері авто, бо дитина дуже плакала. В цей час відчула, що обвинувачений двічі копнув її у ногу.

На уточнюючі запитання повідомила про те, що у неї на правій нозі, нижче коліна на гомілці був синець від спричинених обвинуваченим дій. Вказала про те, що на її думку обвинувачений наніс їй удари умисно, щоб збити її із ніг та забрати дітей. Сама ж ніяких ударів не наносила, а лише намагалася припинити його неправомірні дії щодо дітей, рукою стримуючи колишнього чоловіка. Після цього викликала поліцію, а щодо обвинуваченого також склали протоколи про вчинення домашнього насильства щодо дітей.

Окрім пояснень потерпілої винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального проступку за обставин, які викладені у вироку, повністю доведена та підтверджується такими письмовими доказами, які були досліджені судом в судовому засіданні:

-даними Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12025263020000803 від 29.09.2025 відповідно до якого 20.09.2025 внесені відомості доЄдиного реєстру досудових розслідувань за заявою ОСОБА_8 щодо спричинених їй ОСОБА_3 протиправних, на ґрунті виниклого конфлікту, з прямим умислом двох ударів ногою по нозі потерпілої, за попередньою кваліфікацією за ч.1 ст. 125 КК України (а.м.к.п. 1-2);

-відомостями протоколу прийняття заяви про кримінальне правопорушення ОСОБА_12 від 28.09.2025 у якій остання вказує про вчинені щодо неї 28.09.2025, приблизно о 10:00 за адресою: вул. Івана Бідняка, 14 м. Чернівці, гр. ОСОБА_3 два удари правою ногою по її правій нозі, якими спричинені тілесні ушкодження (а.м.к.п. 9-11);

-даними висновку судово-медичного експерта №691-екс від 30.09.2025, відповідно до якого у потерпілої ОСОБА_8 виявлені тілесні ушкодження у вигляді синця на передньо-зовнішній поверхні правої гомілки в середній третині, що виникли в результаті не менш однократної травмуючої дії твердого тупого предмету, можливо внасліок удару рукою, ногою по строку та обставинах може відповідати вказаному у фабулі постанови і відноситься до легких тілесних ушкоджень. Малоймовірне виникнення даного тілесного ушкодження внаслідок падіння з положення стоячи на тверду поверхню та виступаючої з неї поверхні при прискоренні (а.м.к.п. 14-15);

-відомостями протоколу проведення слідчого експерименту за участю потерпілої ОСОБА_11 від 09.10.2025 під час якого ОСОБА_8 на відео повідомила про обставини під час яких їй спричинені тілесні ушкодження та як саме були нанесені їй тілесні ушкодження обвинуваченим (а.м.к.п. 21-23, додаток відеозапис а.м.к.п. 24);

-даними протоколу огляду відео під назвою «VID-20251013- WA0000» від 09.10.2025 та самим відеозаписом події, яке було зняте за допомогою камер відеоспостереження та яке фіксує подію, яка відбувалася за адресою: вул. Івана Бідняка, 14 м. Чернівці, на проїзній частині, навпроти будинку № 14. Зокрема на відео зафіксовано як обвинувачений бере на руки доньку і починає іти до авто, а потерпіла притримує двері автомобіля не даючи йому забрати дитину. В цей час відбувається штовханина та видно як ОСОБА_13 з дитиною на руках своєю ногою наносить удар по нозі потерпілої (а.м.к.п. 25-30, диск із відеозаписом а.м.к.п. 32);

-даними протоколу огляду відео під назвою «video-e3e2cde 162aSe89b5a23fd4924aedb0b-V» від 09.10.2025, яке було знято за допомогою камери мобільного телефону та фіксує ту ж подію вчиненого проступку. Зокрема фіксує обставини за яких ОСОБА_3 бере свою доньку ОСОБА_14 на руки та дитина починає плакати і кричати, після цього ОСОБА_8 рукою намагається стримати колишнього чоловіка та не пускає його до авто, далі відбувається штовханина між ними (а.м.к.п. 33-39, диск із відеозаписом а.м.к.п. 41).

Аналізуючи всі зібрані у справі докази в їх сукупності, суд вважає, що винуватість обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого йому кримінального проступку за ч.1 ст.125 КК України, повністю доведена сукупністю належних, допустимих та достовірних доказів, безпосередньо досліджених судом у судовому засіданні, які були отримані у межах діючого законодавства без істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Досліджені докази є взаємозв`язаними між собою і суд вважає їх достатніми для визнання обвинуваченого винним у вчиненні кримінального правопорушення (проступку), за яким він обвинувачується.

Стандарт доведення винуватості поза розумним сумнівом в контексті рішень ЄСПЛ означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння, як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.

Кваліфікація дій обвинуваченого судом

Частина 1 статті 125 Кримінального кодексу України передбачає відповідальність за умисне легке тілесне ушкодження.

Об`єктивна сторона цього кримінального правопорушення включає суспільно небезпечне протиправне діяння (дію чи бездіяльність), наслідок у вигляді легкого тілесного ушкодження та причинний зв`язок між діянням і наслідком.

До легкого тілесного ушкодження належить таке, що не спричинило таких наслідків, як короткочасний розлад здоров`я або незначну втрату працездатності. Таким тілесним ушкодженням є ушкодження, що має незначні скороминущі наслідки, тривалістю не більш як шість днів (синець, подряпина тощо).

Суб`єктом проступку є фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку.

Обов`язковою ознакою складу цього кримінального правопорушення є умисна форма вини. Умисел може бути як прямим, так і непрямим.

Як неодноразово зазначає Верховний Суд, про наявність умислу можуть свідчити спосіб дій особи, локалізація та характер ушкоджень, сила та кількість ударів, поведінка до і після події, характер взаємовідносин між сторонами та інші обставини.

Суд вважає, що дії обвинуваченого ОСОБА_3 правильно кваліфіковано за ч. 1 ст. 125 КК України, оскільки він вчинив умисне легке тілесне ушкодження.

Показання обвинуваченого в частині відсутності умислу на нанесення тілесного ушкодження повністю спростовуються показаннями потерпілої, які підтверджуються зібраними та дослідженими у судовому засіданні письмовими доказами.

Про умисний характер нанесеного тілесного ушкодження в даному конкретному випадку свідчить характер дій обвинуваченого їх раптовість та цілеспрямованість, локалізація та спосіб нанесення удару, обставини події в їх сукупності, а також наявність між колишнім подружжям тривалих конфліктних та неприязних відносин щодо спільного виховання дітей, за яких кожен бажає отримати своє за будь яких обставин.

Також суд враховує і те, що обвинувачений жодним чином не уникав конфліктної ситуації, цілеспрямовано продовжував забирати дитину, незважаючи на те, що ОСОБА_8 намагалася його стримати, що свідчить про те, що ОСОБА_3 під час нанесення тілесних ушкоджень діяв навмисно, а не з необережності. Після завдання шкоди не надав допомоги потерпілій та не вибачився за спричинене.

Більше того, під час судового розгляду обвинувачений вказував про те, що міг ненароком стати потерпілий на ногу, однак такі показання суд вважає неспроможними зважаючи на характер виявлених у потерпілої тілесних ушкоджень, які локалізовані в середній третині поверхні правої гомілки та спростовується дослідженим відеозаписом із місця події.

Тобто версія обвинуваченого про випадкове спричинення тілесного ушкодження є способом захисту та не знайшла свого підтвердження під час судового розгляду.

Доводи сторони захисту щодо відсутності фіксації на відео двох ударів не спростовують висновків суду про доведеність вини обвинуваченого, оскільки подія мала раптовий характер та відбувалася під час активних дій обох сторін за участі дітей. Також суд враховує і те, що відповідно до висновку експертаексперта №691-екс від 30.09.2025, виявлені тілесні ушкодження виникли в результаті не менш однократної травмуючої дії твердого тупого предмету, можливо внасліок удару ногою. Також експертом встановлене малоймовірне виникнення тілесного ушкодження внаслідок падіння з положення стоячи на тверду поверхню та виступаючої з неї поверхні при прискоренні.

Суд враховує, що є достатні підстави вважати, що тілесне ушкодження було спричинене не за обставин необережної поведінки чи випадкового контакту, а під час конфлікту між сторонами, що додатково підтверджує умисний характер дій обвинуваченого.

За таких обставин суд критично оцінює твердження обвинуваченого про відсутність умислу на спричинення потерпілій тілесних ушкоджень, а доводи захисту про випадковий характер дій спростовуються дослідженими у справі доказами у їх сукупності.

З огляду на наведене, виходячи з вимог ст.337 КПК України, зокрема те, що судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, суд, розглянувши дане кримінальне провадження дійшов висновку, що дії ОСОБА_3 кваліфіковано вірно за ч. 1 ст. 125 КК України, оскільки останній заподіяв умисне легке тілесне ушкодження.

Відповідно до ч. 3 ст. 337 КПК України, підстав для виходу за межі висунутого обвинувачення, чи його зміни, суд не вбачає.

Мотиви призначення покарання

Вирішуючи питання щодо виду та міри покарання, яке потрібно призначити обвинуваченому, суд враховує таке.

Відповідно до ст. 65 КК України, п.1 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» №7 від 24 жовтня 2003 року, під час призначення покарання у кожному конкретному випадку суд має враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винуватого та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Обставин, згідно зі ст. 66 КК України, які пом`якшують покарання обвинуваченого суд не встановив.

Обставиною, яка обтяжує покарання обвинуваченого, що визначена п.6-1 ч.2 ст. 67 КК України, є вчинення кримінального правопорушення щодо колишнього подружжя (колишньої дружини), з якою винний перебував у сімейних відносинах.

Під час вирішення питання щодо призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_3 суд також враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 125 КК України, що відповідно до положень ст. 12 КК України, є проступком; дані про особу винного, який є раніше не судимим, вперше притягується до кримінальної відповідальності; раніше неодноразово притягався до адміністративної відповідальності за фактом вчиненого домашнього насильства щодо дітей; має зареєстроване місце проживання, міцні соціальні зв`язки; працює; перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_5 та користується правом на відстрочку; працює; не перебуває на обліку у лікаря нарколога та психіатра.

Також під час оцінки особи обвинуваченого суд враховує надані характеристики на ОСОБА_3 із місця роботи, зокрема із Шипинецького ліцею Кіцманської міської ради та Чернівецького національного університету імені Ю.Федьковича, відповідно до яких ОСОБА_3 зарекомендував себе з позитивної сторони, як відповідальний та висококваліфікований працівник (а.м.к.п. 91, 92).

Відповідно до ч.2 ст.65 КК України, більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Враховуючи засади співмірності, призначене покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Суд індивідуалізує покарання, необхідне і достатнє для виправлення засуджених та для запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

При призначенні міри покарання обвинуваченому, суд керується поняттям судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві, яка охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати кримінально-правові відносно-визначені санкції, враховуючи цілі та принципи права, загальні засади судочинства, конкретні обставини справи, дані про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання.

У пункті 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 наголошено, що окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину (абзац п`ятий підпункту 4.1); правова держава, вважаючи покарання передусім виправним та превентивним засобом, має використовувати не надмірні, а лише необхідні і зумовлені метою заходи. Обмеження конституційних прав обвинуваченого повинно відповідати принципу пропорційності: інтереси забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та безпеки тощо можуть виправдати правові обмеження прав і свобод тільки в разі адекватності соціально обумовленим цілям (абзац четвертий підпункту 4.2).

Виправлення як мета покарання - це той наслідок, якого прагне досягнути держава передбаченими законом заходами примусу. Виправлення засудженого - це ті певні зміни в його особистості, які утримують його в подальшому від вчинення нових злочинів. З моральної точки зору, виправлення засудженого і є кінцевою метою покарання.

Реалізуючи надані суду дискреційні повноваження, керуючись суддівським розсудом, суд вважає, що покарання у виді штрафу у розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян є адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності, а також особі обвинуваченого, та є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого, попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, найбільш відповідає принципам та меті його призначення.

Вирішення цивільного позову у кримінальному провадженні

До початку судового засідання у справі, а саме 25.02.2026, до суду надійшла позовна заява ОСОБА_8 до ОСОБА_3 (у порядку ст. 128 КПК України) про відшкодування моральної шкоди та судових витрат завданої кримінальним правопорушенням. Така позовна заява була прийнята до розгляду ухвалою суду.

У позові потерпіла (цивільна позивачка) просить стягнути із обвинуваченого ОСОБА_3 на її користь 5 000,00 грн завданої моральної шкоди та 5 000,00 грн судових витрат (на правничу допомогу).

Відповідно до ч.1 ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Згідно зі ст.129 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Відповідно до ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Згідно з ч.1 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Частина 3 ст.23 ЦК України передбачає, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Згідно з роз`ясненнями, викладеними в п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Пунктом 9 зазначеної постанови визначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

В обґрунтування спричинення моральної шкоди потерпіла вказує, що моральні страждання у неї виразились у сильних душевних хвилюваннях та змінах у емоційному стані, які перешкодили активному соціальному функціонуванню. Зазначає також про погіршення сну, зниження працездатності, хвилювання та стрес.

Вина обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення (проступку) доведена.

Суд вважає, що потерпіла об`єктивно зазнала душевних страждань і переживань, фізичного болю у зв`язку з отриманим тілесним ушкодженням і вчиненням щодо неї протиправних дій зі сторони обвинуваченого та певного приниження.

Визначаючи розмір морального відшкодування, суд враховує фактичні обставини кримінального провадження, характер, тривалість і глибину душевних страждань потерпілої, пов`язаних з ушкодженням здоров`я, ступінь вини обвинуваченого, його ставлення до вчиненого, його матеріальне і сімейне становище, враховуючи при цьому вимоги розумності, справедливості, вважає, що позовна вимога про стягнення моральної шкоди є обґрунтованою, однак підлягає до часткового задоволення в розмірі 2000 гривень. Такий розмір не буде надмірним для обвинуваченого, відповідатиме його поведінці, та кореспондуватиме із моральними стражданнями, яких зазнала потерпіла у зв`язку з порушенням її прав. В решті суми позовних вимог слід відмовити, оскільки вона не відповідає спричиненій шкоді та наслідкам, що настали. Відтак, позов підлягає до часткового задоволення.

Заявлені позовні вимоги про стягнення витрат на правову допомогу не є матеріальною шкодою завданою кримінальним правопорушенням, а по суті є процесуальними витратами, питання про які вирішуються в порядку ст.ст. 118, 120, 124 КПК України.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 124 КПК України, у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати. Такі витрати складаються, у тому числі, із витрат на правничу допомогу (п. 1 ч. 1 ст. 118 КПК України).

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правову допомогу, суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціну позову та (або) значення справи для сторони (постанова КЦС ВС від 23 червня 2022 у справі 607/4341/20).

З урахуванням вказаних обставин справи, а саме: з обсягу та характеру доказів у справі, фактично витраченого представником потерпілої часу, складання позовної зави, участі у судових засідання, суд вважає розмір вартості послуг наданих адвокатом ОСОБА_9 не є співмірним зі складністю кримінального провадження щодо вчиненого кримінального проступку та обсягом наданих адвокатом послуг, а відтак, суд вважає за необхідне зменшити розмір належних до стягнення процесуальних витрат на правничу допомогу та стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_8 2 000 гривень витрат на правничу допомогу.

Мотиви інших рішень

Під час досудового розслідування щодо обвинуваченого ОСОБА_3 запобіжний захід та обмежувальні заходи не було обрано, клопотань про їх обрання до суду не надходило.

Судових витрат у кримінальному провадженні немає.

Арешт на майно не накладався.

Питання речових доказів суд вирішує відповідно до ст. 100 КПК України.

На підставі ч. 15 ст. 615 КПК України, в умовах дії воєнного стану, після складання та підписання повного тексту вироку, суд користується своїм правом обмежитися проголошенням його резолютивної частини з обов`язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.

На підставі вищенаведеного та керуючись ст.ст. 100, 337, 348, 369-371, 373-374, 376, 392-395, ч. 15 ст. 615 КПК України, суд

У Х В А Л И В:

Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , винуватим у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст. 125 КК України та призначити йому покарання у виді штрафу в розмірі 50 (п`ятдесяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п`ятдесят) гривень 00 копійок.

Цивільний позов ОСОБА_8 про відшкодування моральної шкоди та судових витрат – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 завдану моральну шкоду в розмірі 2 000 (дві тисячі) гривень 00 копійок та процесуальні витрати на правничу допомогу у розмірі 2 000 (дві тисячі) гривень 00 копійок.

Після набрання вироком законної сили, речові докази:

-відеозапис під назвою «VID-20251013-WA0000» та відео під назвою «video-e3e2cde162a5e89b5a23fd4924aedb0b-V», що визнані речовим доказом та приєднані до матеріалів кримінального провадження (а.м.к.п. 32, 41) – залишити у матеріалах кримінального провадження.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржено до Чернівецького апеляційного суду через Садгірський районний суд м. Чернівці протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а обвинуваченим – з дня отримання копії вироку.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити прокурору та обвинуваченому.

Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

На підставі ч. 15 ст. 615 КПК України, в умовах дії воєнного стану, повний текст вироку вручити учасникам судового провадження в день його проголошення.

Головуючий суддяОСОБА_1