Рішення від 20 травня 2026 р. у справі №644/9993/25 — Індустріальний районний суд міста Харкова

21.05.2026

Справа № 644/ 9993 /25

н/п 2/644/ 930 /26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

21 травня 2026 року м. Харків

Індустріальний районний суд м. Харкова у складі:

Головуючого - судді Сітало А.К.,

за участю секретаря – Трач М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

У С Т А Н О В И В :

Представник позивача – Пилипчук А.С. звернулася до суду з позовною заявою в якій просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 10.11.2023-100000025 від 10.11.2023 у розмірі 13752,01 грн., яка складається з наступного: 9000,00 грн. – заборгованість за тілом кредиту; 3402,01 грн. – заборгованість за процентами; 1350,00 грн. – комісія та стягнути з відповідача судові витрати пов`язані з розглядом справи.

Ціна позову визначена у розмірі 13752,01 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що 10.11.2023 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 10.11.2023-100000025 у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію». Відповідно до умов Договору позичальнику надано кредит у розмірі 9000 грн., строком на 28 днів з дати його надання, зі сплатою відсотків за фіксованою процентною ставкою 1,35 % за день, строк повернення кредиту 07.12.2023.

ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання за договором кредиту виконало та надало позичальнику грошові кошти в розмірі 9000,00 грн. шляхом перерахування на банківську картку споживача, яка вказана позичальником при укладення договору.

У зв`язку з невиконанням умов кредитного договору станом на час подання позову заборгованість позичальника перед позивачем становить 13752,01 грн., яка складається із заборгованості по тілу кредиту в розмірі 9000,00 грн., заборгованості за процентами в розмірі 3402,01 грн., комісії в розмірі 1350,00 грн.

Ухвалою суду від 18.11.2025 відкрито провадження та призначено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Копія даної ухвали разом з копією позовної заяви та доданими до неї документами направлена відповідачу на відому адресу місця реєстрації, яка зазначена в позовній заяві, однак повернулась на адресу суду неврученою, що підтверджується поштовими повідомленнями, які знаходяться в матеріалах справи.

Оскільки ухвала суду про відкриття провадження та судові повістки направлялись відповідачу на відому адресу місця реєстрації, суд вважає, що відповідач належним чином повідомлений про відкриття провадження у справі та встановленого судом строку для подання відзиву.

Відповідачем у встановлений судом строк відзив на позовну заяву не подавався. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

Відповідно до вимог ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Сторони в судове засідання не з`явилися, про час, дату та місце розгляду справи повідомлялися своєчасно та належним чином, в установленому законом порядку, що підтверджується матеріалами справи.

Представник ТОВ «Споживчий центр» просив проводити розгляд справи за відсутності представника позивача та задовольнити позовні вимоги повністю. Проти розгляду справи в заочному порядку представник позивача не заперечував.

Таким чином, суд приходить до висновку про наявність підстав для ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів відповідно до вимог ст. 280 ЦПК України.

В силу частин 1-3 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що 10.11.2023 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 10.11.2023-100000025 у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до умов Договору ТОВ «Споживчий центр» зобов`язалося надати позичальнику кредит у розмірі 9000 грн., строком на 28 днів з дати його надання, зі сплатою відсотків за фіксованою процентною ставкою 1,35 % за день, строк повернення кредиту 07.12.2023.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Підписавши вказані договорипро надання коштів на умовах споживчого кредиту відповідач добровільно погодився у письмовому вигляді на умови кредитування, зокрема, розмір кредиту, порядок його надання та відсотками за користування кредитом.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до ч.1 ст. 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України "Про електронну комерцію".

Статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначено порядок укладення електронного договору.

Таким чином, між Первісним кредитором та Відповідачем було укладено Кредитний договір у електронній формі, що прирівнюється до письмової форми договору з всіма правовими наслідками невиконання зобов`язань за договором.

Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Кредитний договір у електронній формі, прирівнюється до письмової форми договору з всіма правовими наслідками невиконання зобов`язань за договором.

Системний аналіз указаним норм закону свідчить про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину.

З урахуванням наведеного, суд вважає доведеним укладення 10.11.2023 між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем договору № 10.11.2023-100000025 про надання коштів на умовах споживчого кредиту в електронному вигляді, що відповідає вимогам статті 12 Закону України "Про електронну комерцію".

Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що обов`язок доведення обставин, на які зроблено посилання як на підставу заявлених вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, покладається на учасників справи, у тому числі і на позивача. Обставини мають бути підтверджені належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях і суд не вправі збирати докази, що стосуються предмета спору, за своєю ініціативою, крім конкретних випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому, за правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, отримані з порушенням порядку, встановленого законом (ст. 78 ЦПК України).

Кредитор, який заявляє вимоги про стягнення коштів за кредитним договором, зобов`язаний надати суду докази на підтвердження надання позичальнику кредиту, наявності та розміру заборгованості.

Відповідно до положень ч.5 ст. 177 ЦПК України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

У даній справі на підтвердження позовних вимог ТОВ «Споживчий центр» надано суду паспорт споживчого кредиту, пропозиція про укладення договору (оферта), додаток до анкети позичальника, довідку-розрахунок про стан заборгованості за кредитним договором, квитанцію АТ КБ «ПриватБанк» про успішний переказ.

Надані позивачем документи, ні прямо, ні опосередковано, не підтверджують факт отримання відповідачем ОСОБА_1 від ТОВ «Споживчий центр» коштів на виконання укладеного договору, а також наявність у відповідача заборгованості перед позивачем у розмірі, який зазначено у позовній заяві. Розрахунок заборгованості за кредитним договором до позовної заяви не додано.

В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, оскільки документами, які можуть підтверджувати наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлювати розмір зазначеної заборгованості, можуть бути виключно документи первинної бухгалтерської документації. Однак таких документів до позовної заяви не додано.

Суд враховує, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Такими доказами можуть бути банківські виписки, квитанції чи платіжні інструкції щодо перерахування кредитних коштів позичальнику на його банківський рахунок.

Разом з тим, позивачем не було надано жодного первинного документу, який би засвідчив, що відповідачу були перераховані грошові кошти у розмірі, який зазначені позивачем у справі.

Відповідно до ст. 1048 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками, а відповідно до ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави. Інформаційні довідки технологічного оператора платіжних послуг про проведення успішної транзакції через платіжний сервіс послуг, листи із повідомленням про успішність операцій по грошовому переказу коштів сервісом EASY PAY за вказаним номером транзакції, або подібні їм докази з частково прихованим номером платіжної картки або його відсутністю, з яких неможливо встановити належність позичальнику відповідної платіжної картки, а також платіжні доручення небанківських фінансових установ про переказ коштів без доказів фактичного виконання цих доручень, не є належними та допустимими доказами надання кредитних коштів, і для встановлення цієї обставини необхідно додатково надавати докази з банку-емітента платіжної картки щодо її належності відповідачу та виписку з рахунку позичальника. Лише за умови встановлення, що платіжна картка дійсно належить відповідачу і на його рахунок надійшли кошти, слід вважати доведеним факт надання кредиту і відповідно факт укладення договору між сторонами.

До матеріалів справи ТОВ «Споживчий центр» надало копію квитанції Liqpay, ID операції: 2389480886, ідентифікатор еквайра: АТ КБ «ПриватБанк», сума та валюта операції: 9000,00 грн., дата та час операції: 10.11.2023, номер платіжного інструменту 516874*16.

Разом з тим, з наданої квитанції Liqpay неможливо встановити кому саме перераховувалися кошти та на який саме рахунок, оскільки із вказаної квитанції неможливо встановити дійсного отримувача коштів за відсутності його повних даних та повних даних карткового рахунку на який були зараховані кредитні кошти, а тому суд не може визнати цей документ належним доказом перерахування позичальнику ОСОБА_1 кредитних коштів ТОВ «Споживчий центр» на виконання умов укладеного кредитного договору № 10.11.2023-100000025 від 10.11.2023.

Також, у матеріалах справи відсутні будь-які докази належності рахунку НОМЕР_1 *16, який не містить повного номеру саме відповідачу ОСОБА_1 та надходження на його рахунок грошових коштів на підставі кредитного договору № 10.11.2023-100000025 від 10.11.2023.

Клопотання про витребування відповідних доказів у банку, який відкрив рахунок та емітував відповідну картку позичальника та на підтвердження доказів зарахування кредитних коштів, ТОВ «Споживчий Центр» під час розгляду справи в суді не заявляло.

Довідка-розрахунок про стан заборгованості за кредитним договором № 10.11.2023-100000025 від 10.11.2023 не є первинним бухгалтерським документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані позивачем в позовній заяві, а тому не є належним доказом наявності заборгованості.

Вказана Довідка-розрахунокіз зазначенням конкретного розміру заборгованості є документом, що створений самим позивачем, а відтак вказана інформація зазначена в ній, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких він був складений, не може бути доказом наявності заборгованості, на якій наполягає позивач.

Статтею 13 ЦПК України передбачено принцип диспозитивної цивільного судочинства.

Частиною 1 вказаної статті визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Будь-яких доказів на підтвердження перерахування коштів ТОВ «Споживчий Центр» на рахунок позичальника ОСОБА_1 відповідно до умов кредитного договору № 10.11.2023-100000025 від 10.11.2023 матеріали справи не містять, а тому суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з викладених вище підстав у зв`язку з недоведеністю.

Якщо суд відмовляє у задоволенні позову, то згідно зі статтею 141 ЦПК України усі судові витрати, включаючи судовий збір та інші витрати, покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 10, 12, 81, 95, 141, 247, 258-259, 263-265, 280-282 ЦПК України, ст. ст. 11, 525, 526, 530, 1050, 1054 Цивільного кодексу України, суд,

У Х В А Л И В:

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків встановлених ст.354 ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга на заочне рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення до Харківського апеляційного суду.

Повний текст судового рішення складено – 22.05.2026.

Суддя: А. К. Сітало