Рішення від 21 травня 2026 р. у справі №190/870/26 — П'ятихатський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 190/870/26

Провадження №2/190/707/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2026 року м. П?ятихатки

П?ятихатський районний суд Дніпропетровської області в складі:

Головуючої судді - Кудрявцевої Ю.В.

за участю секретаря судового засідання - Пронської Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.П?ятихатки Дніпропетровської області, в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Шарко Дмитро Равілійович до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання непрацездатної матері,-

встановив:

Позивачка через свого представника звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання непрацездатної матері.

Позов обгрунтований тим, що вона є рідною матір`ю відповідача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та являється пенсіонером за віком і перебуває на обліку в Мелітопольському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області. Розмір її пенсії становить 4444,00 грн., яка не забезпечує належного рівня її життя, необхідного для придбання ліків, лікування, оплати комунальних послуг і харчування. Інших джерел доходу вона не має. Відповідач є працездатним, оскільки офіційно працевлаштований в ТОВ «АТБ-Маркет», отримує стабільну заробітну плату близько 35000,00 грн. на місяць, однак матеріальної допомоги не надає, хоча має реальну можливість хоч мінімально підтримувати рідну матір. Тому з урахування того, що вона не має інших дітей, матеріальне становище платника є стабільним, при цьому на утриманні відповідача також знаходяться двоє неповнолітніх дітей, яким він за рішенням суду сплачує аліменти, просить суд стягнути з відповідача на користь позивача аліменти на її утримання у розмірі 4000 грн. починаючи з дня подачі позовної заяви і довічно.

17.04.2026 року ухвалою суду позовна заява прийнята до розгляду з відкриттям провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження, відповідачу був встановлений строк для подання відзиву на позовну заяву.

11.05.2026 року від відповідача на електронну адресу суду надійшла заява, в якій відповідач позовні вимоги визнав частково, а саме просить зменшити суму аліментів до 3400 грн., розглянути справу без його участі.

Інших заяв по суті справи від сторін не надходило.

Сторони в судове засідання не явились, про розгляд справи повідомлені належним чином, заяви про відкладення розгляду справи від них не надходило.

Відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.(ч.3 ст. 12 ЦПК України).

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із частиною першою статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із частиною п`ятою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З аналізу наведених норм процесуального та матеріального права можна дійти висновку, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент: Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29-30).

Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (параграф 32 рішення у справі «Hirvisaari v. Finland» («Хірвісаарі проти Фінляндії»)).

Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, проте зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Suominen v. Finland» («Суомінен проти Фінляндії») від 1 липня 2003 року, № 37801/97, пункт 36).

Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland» («Гірвісаарі проти Фінляндії») від 27 вересня 2001 року). Залишення без уваги ключових доводів сторони є прямим порушенням загальної вимоги про справедливість розгляду.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст. 3 ЦПК України, суд, застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав та основоположних свобод 1959 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною радою України, та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

Письмовими матеріалами справи встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася ОСОБА_1 , що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_1 .

Згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 року, - народився ОСОБА_2 , батьками якого зазначено ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

Згідно копії пенсійного посвідчення № НОМЕР_3 , серії НОМЕР_4 – ОСОБА_1 з 23.01.2008 року є пенсіонером за віком.

Згідно копії довідки про доходи №4336263009302364 виданої ОСОБА_1 , - вона перебуває на обліку в Мелітопольському об`єднаному управлінні ПФУ в Запорізькій області і отримує пенсію за віком за березень місяць отримано 4444,00грн.

Позивач має ряд хронічних захворювань та знаходиться на диспансерному обліку у сімейного лікаря, що підтверджується довідкою про хронічні захворювання та амбулаторною картою.

З листа АТ КБ «Приватбанк» щодо руху коштів по банківській картці, власник рахунку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 вбачається, що останньою сплачуються комунальні послуги, але не у повному обсязі.

З довідки про доходи відповідача ОСОБА_2 вбачається, що останній працює на посаді молодший приймальник товарів у ТОВ «АТБ-МАРКЕТ» і йому нараховується заробітна, розмір якої в середньому складає 35000,00 грн., після відрахування податків та зборів, розмір відрахованих аліментів складає від 10000,00 грн. до 14000,00 грн.

Стаття 51 Конституції України визначає, що повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.

Відповідно до ст. 202 Сімейного кодексу України (далі - СК України) повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Непрацездатним вважається той з батьків, хто досяг загального пенсійного віку або є інвалідом I, II чи III групи.

Необхідність матеріальної допомоги визначається в кожному конкретному випадку залежно від матеріального становища батьків. До уваги приймається отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, що може приносити дохід, тощо.

Таким чином, непрацездатним і таким, що потребують матеріальної допомоги батькам, надається право звернутися до суду за примусовим стягненням аліментів зі своїх дітей. Обов`язок виплачувати аліменти своїм батькам в судовому порядку може бути покладено тільки на повнолітніх дітей.

Потреба матеріальної допомоги (нужденність) полягає в тому, що батьки не мають можливості забезпечити своє гідне існування у зв`язку з відсутністю пенсій (допомоги) чи їх низького розміру, а також у зв`язку із відсутністю у них інших джерел існування.

Разом з тим, один лише факт непрацездатності батьків не зумовлює виникнення у дітей обов`язку надання їм утримання, стан непрацездатності має супроводжуватися необхідністю отримувати сторонню матеріальну допомогу.

При вирішенні питання про стягнення аліментів на утримання батьків слід враховувати, що вказане право батьків, якому кореспондує обов`язок повнолітніх дітей, виникає за наявності двох умов: непрацездатності батьків та наявності у них потреби у матеріальній допомозі і не залежить від майнового стану повнолітніх дочки, сина.

Статтею 205 СК України передбачено, що суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін. При визначені розміру аліментів та додаткових витрат суд бере до уваги можливість одержання утримання від інших дітей, до яких не пред`явлено позову про стягнення аліментів, дружини, чоловіка та своїх батьків.

Але додатково має правове значення те, що за правилом статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів, а також наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина.

Також суд враховує правову позицію, викладену в постанові від 18.11.2020 у справі № 757/52096/18, згідно якої обов`язок повнолітніх дітей по утриманню своїх батьків виникає на підставі складу юридичних фактів: 1) походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв`язків (зокрема, усиновлення); 2) непрацездатність матері, батька; 3) потреба матері, батька в матеріальній допомозі. Зобов`язання повнолітніх дітей по утриманню батьків не виникає у разі відсутності хоча б однієї із вказаних умов. Обов`язок повнолітніх дітей не пов`язується з їх працездатністю і можливістю надавати батькам матеріальну допомогу.

Аналогічний правовий висновок висловлений Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 212/1055/18-ц, провадження № 61-2386сво19.

Так, обгрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилається на те, що вона є пенсіонером за віком, отримує пенсію у розмірі 4444,00 грн. після останньої індексації. Тобто, розмір її пенсії є трохи вищим за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, однак з урахуванням того, що її пенсії не вистачає на оплату комунальних послуг, купівлі ліків, оскільки вона має ряд хронічних захворювань та неможливості забезпечення мінімальних потреб у харчуванні, остання перебуває на межі бідності та її становище є в карай нужденним. Інших джерел доходу позивачка не має. Субсидії та пільг не отримує.

При цьому, відповідач є її рідним сином, матеріальної допомоги не надає , не бере участі у витратах на проживання, харчування, утримання житла чи оплату комунальних послуг, але має постійне місце праці та працює і щомісяця отримує заробітну плату, а тому має можливість надавати грошову допомогу матері.

Разом з тим, предметом спору у цій справі є обов`язок повнолітнього сина утримувати непрацездатну матір, якщо остання потребує матеріальної допомоги.

Щодо визначення потреби у матеріальній допомозі, то Верховний Суд у постановах від 28.11.2018 у справі №676/5118/16-ц та від 10.10.2018 у справі №301/160/17 зазначив, що така потреба визначається в кожному конкретному випадку залежно від матеріального становища батьків. До уваги береться отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, яке може приносити дохід тощо.

Також, Верховний Суд зазначає, що право на утримання (аліменти) має непрацездатна особа, яка не забезпечена прожитковим мінімумом» (постанови від 10.10.2018 у справі №301/160/17, від 16.04.2018 у справі №759/1315/17). Водночас наявність доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, не свідчить про те, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги (постанови Верховного Суду від 05.09.2019 у справі №212/1055/18-ц, від 26.02.2020 у справі №233/4252/18, від 02.10.2019 у справі №301/1359/16-ц).

Прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність встановлений з 01.01.2026 року в розмірі - 2 595 грн. на місяць. Розмір пенсії позивача, станом на час розгляду справи складає 4444,00 грн. щомісячно, отже перевищує відповідний прожитковий мінімум.

Слід зазначити, що відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ч.2 ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документ, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.

Згідно положень ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Так в позовній заяві позивач вказує на те, що вона отримує пенсію в розмірі 4444,00 грн., що підтверджується довідкою Пенсійного фонду України, інших доходів та дітей не має, перебуває на межі бідності.

Разом з тим, як вбачається з досліджених письмових доказів, відповідач дійсно працює та щомісяця отримує заробітну плату, але при цьому, також сплачує аліменти на утримання двох неповнолітніх дітей.

Крім того, судом взято до уваги те, що відповідач позовні вимоги визнав частково та прохає зменшити розмір аліментів на утримання матері з 4000,00 грн. до 3400,00 грн.

Вирішуючи питання щодо розміру аліментів суд враховує дані відповідача, його матеріальне становище, те що відповідач, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, які також потребують його матеріальної допомоги та на яких щомісяця він сплачує аліменти.

Виходячи з засад розумності та справедливості, інтересів непрацездатної матері, суд доходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача (сина позивачки) на користь позивачки (матері відповідача) аліментів на її утримання у розмірі 3400,00 грн.

Крім того, стаття 192 СК України передбачає, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника аліментів або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них.

Відповідно до ст. 79 СК України аліменти присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позовної заяви.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України рішення про стягнення місячного розміру аліментів підлягає негайному виконанню.

Оскільки вимоги підлягають частковому задоволенню, а позивач звільнена від сплати судового збору на підставі п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" (від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення аліментів), судовий збір слід стягнути з відповідача у користь держави (у відповідності до ч.ч. 1, 6 ст. 141 ЦПК України) в розмірі 1313,20 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 19, 81, 141, 258-260, 263-265, 274-279 ЦПК України, ст. ст. 180-183, 191 Сімейного Кодексу України, суд,

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Шарко Дмитро Равілійович до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання непрацездатної матері,- задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 аліменти на утримання непрацездатної матері ОСОБА_1 у розмірі 3400 (три тисячі чотириста) гривень, починаючи з 15.04.2026 року і довічно.

Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір в сумі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн. 20 грн.

На підставі п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України допустити негайне виконання рішення суду про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (ІПН: НОМЕР_5 ), проживає за адресою: АДРЕСА_1 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , ІПН: НОМЕР_5 .

Суддя Ю. В. Кудрявцева