Постанова від 11 травня 2026 р. у справі №917/971/24 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2026 року

м. Київ

cправа № 917/971/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача - не з`явилися,

відповідача-1 - не з`явилися,

відповідача-2 - Остапенко І. О. (адвокат),

прокуратури - Готки Ю. О. (за посвідченням),

третьої особи - не з`явилися,

розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бузковий гай Кочубеївський" на рішення Господарського суду Полтавської області від 17.11.2025 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 04.02.2026 у справі

за позовом заступника керівника Диканської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Диканської селищної ради

до: 1) Полтавської районної державної адміністрації,

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Бузковий гай Кочубеївський",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Комунальної установи природно-заповідного фонду "Регіональний ландшафтний парк "Диканський" Полтавської обласної ради,

про визнання незаконними та скасування розпоряджень.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. 07.06.2024 заступник керівника Диканської окружної прокуратури Полтавської області (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Диканської селищної ради Полтавської області (далі - Селищна рада, позивач) звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом до Полтавської районної державної адміністрації (далі - Полтавська РДА, відповідач-1) і Товариства з обмеженою відповідальністю "Бузковий гай Кочубеївський" (далі - ТОВ "Бузковий гай Кочубеївський", Товариство, орендар, відповідач-2), за участю третьої особи - Комунальної установи природно-заповідного фонду "Регіональний ландшафтний парк "Диканський" Полтавської обласної ради (далі - КУ "РЛП "Диканський", Установа, третя особа), про:

1) визнання незаконним та скасування розпорядження Диканської районної державної адміністрації (далі - Диканська РДА, Райдержадміністрація) від 18.07.2011 № 180-з "Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою" (далі - розпорядження Диканської РДА від 18.07.2011, розпорядження № 180-з);

2) визнання незаконним та скасування розпорядження Диканської РДА від 04.04.2012 № 189-з "Про затвердження технічної документації із землеустрою на території Диканської селищної ради" (далі - розпорядження Диканської РДА від 04.04.2012, розпорядження № 189-з);

3) визнання недійсним договору оренди землі від 27.12.2012 № 1019 (далі - договір оренди від 27.12.2012 № 1019), укладеного між Райдержадміністрацією та ТОВ "Бузковий гай Кочубеївський" щодо земельної ділянки площею 19,3619 га, кадастровий номер 5321055100:00:005:1136 (далі - спірна земельна ділянка № 1);

4) визнання недійсним договору оренди землі від 27.12.2012 № 1020 (далі - договір оренди від 27.12.2012 № 1020), укладеного між Райдержадміністрацією та ТОВ "Бузковий гай Кочубеївський" щодо земельної ділянки площею 13,1538 га, кадастровий номер 5321055100:00:005:1137 (далі - спірна земельна ділянка № 2);

5) скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права оренди ТОВ "Бузковий гай Кочубеївський" на спірну земельну ділянку № 1, зареєстрованого 04.06.2014 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 5900213, та припинення права оренди Товариства на вказану земельну ділянку;

6) скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права оренди ТОВ "Бузковий гай Кочубеївський" на спірну земельну ділянку № 2, зареєстрованого 04.06.2014 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 5901239 та припинення права оренди Товариства на вказану земельну ділянку;

7) зобов`язання відповідача-2 повернути спірні земельні ділянки Селищній раді Полтавської області за актом приймання-передачі;

8) скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації спірних земельних ділянок і припинення усіх прав щодо них, посилаючись на норми статей 4, 5, 19, 20, 22, 43, 44, 124, 134, 152, 210, 211 та пункту 24 Перехідних положень Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 16, 21, 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 173 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), статей 7, 9, 16 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", статей 2, 11, 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", статей 1, 11, 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр", статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

2. Позовна заява обґрунтовується тим, що при передачі в 2012 році Товариству в оренду спірних земельних ділянок, які належать до земель природно-заповідного фонду та не можуть використовуватися для ведення сільського господарства, відповідачами порушено вимоги земельного та природоохоронного законодавства, а встановлене оспорюваними розпорядженнями і договорами оренди стосовно цих земельних ділянок цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва - жодним чином не впливає на їх обмежену оборотоздатність і не передбачає можливості їх правомірного використання за таким призначенням, оскільки з часу створення у 1994 році Регіонального ландшафтного парку "Диканський" (далі - РЛП "Диканський", Парк) ця територія має статус об`єкта природно-заповідного фонду і правовий режим та цільове призначення спірних земельних ділянок визначаються фактом їх розташування у межах вказаного об`єкта.

При цьому, на думку Прокурора, Проєкт "Організація території, охорона та рекреаційне використання природних комплексів та об`єктів регіонального ландшафтного парку "Диканський" Полтавської області" (із доданими картографічними матеріалами та схемами) від 1995 року (далі - Проєкт організації території Парку), затверджений рішенням Полтавської обласної ради від 17.08.1999, є офіційним документом, який, за умов відсутності розробленого та затвердженого проєкту землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду, визначає межі території РЛП "Диканський" і яким має керуватися суд при дослідженні спірного питання.

Водночас, обґрунтовуючи підстави представництва інтересів держави в спірних правовідносинах, Прокурор наголошує на тому, що: 1) зміна виду угідь земельних ділянок, які передавалися в оренду за оспорюваними договорами, призвела до зменшення нормативної грошової оцінки спірних земельних ділянок майже удвічі, що є порушенням інтересів держави та свідчить про неефективне, неекономне, нераціональне використання земель комунальної власності, що перебувають під охороною держави; 2) оскільки інтереси держави порушено Диканською РДА та Товариством, які діяли всупереч її інтересам та вимогам чинного законодавства, позов пред`явлено Прокурором в інтересах держави в особі Селищної ради і таке звернення спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання щодо припинення правовідносин, які виникли всупереч вимогам законодавства; 3) незаконне віднесення спірних земельних ділянок до категорії земель сільськогосподарського призначення та передача таких земельних ділянок відповідачу-2 у спосіб, не передбачений законодавством, порушує інтереси держави у сфері використання та охорони земель, ефективного і раціонального використання земельних ресурсів; 4) звернення Прокурора з позовною заявою зумовлено необхідністю захисту майнових інтересів держави та реалізації конституційного права громадян користуватися об`єктами права власності Українського народу.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

3. Господарський суд Полтавської області рішенням від 17.11.2025 (суддя Солодюк О. В.), залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 04.02.2026 (головуючий - Жельне С. Ч., судді Тихий П. В., суддя Шутенко І. А.), позов задовольнив повністю.

4. Рішення та постанова мотивовані посиланням на положення статей 19, 20, 43- 45, 79, 791, 93, 122, 124, 134, 152 ЗК України, статей 15, 16, 178, 203, 215, 216, 391, 792, 1212 ЦК України, статей 3, 7, 9, 14, 23, 24, 53 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", статей 3, 4, 5 Закону України "Про екологічну мережу України", статей 5, 61 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", статті 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр", статей 53, 73, 74, 77, 91, 269 ГПК України, застосовуючи які, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог з огляду на те, що:

1) Прокурор належними та допустимими доказами, зокрема, рішенням Полтавської обласної ради від 27.10.1994 (про створення РЛП "Диканський"), Проєктом організації території Парку (із доданими картографічними матеріалами та схемами), відомостями Публічної кадастрової карти (https://kadastrova-karta.сom) від 17.11.2025 та протоколами огляду місця події від 31.10.2023, від 10.05.2024, складеними слідчим Полтавського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області під час досудового розслідування кримінального провадження № 42022172020000014, у їх сукупності довів перебування двох спірних земельних ділянок, наданих Товариству для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, повністю у межах РЛП "Диканський" із моменту його створення, що зумовлює розповсюдження на них спеціального режиму використання земель природно-заповідного фонду, у зв`язку з чим, незважаючи на незавершеність процедури встановлення в натурі меж території Парку як об`єкта природно-заповідного фонду, цільове призначення відповідних територій як земель природно-заповідного фонду є незмінним (аналогічні висновки викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 910/2323/18, від 02.04.2024 у справі № 904/917/23), тоді як, видаючи з перевищенням повноважень оспорювані розпорядження, Диканська РДА, правонаступником якої є Полтавська РДА, діяла з порушенням вимог земельного та природоохоронного законодавства, зокрема не мала повноважень розпоряджатися зазначеними землями, позаяк, виходячи зі змісту положень частин 3, 7 статті 122, частини 9 статті 149 та частини 1 статті 150 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), повноваження на вилучення та подальшу передачу в користування земельних ділянок природоохоронного призначення належали Кабінету Міністрів України;

2) правовий режим земель природно-заповідного фонду виникає з моменту створення відповідного об`єкта природно-заповідного фонду, а не з моменту внесення відомостей про нього до Державного земельного кадастру, чим спростовуються аргументи відповідача-2 про те, що на час укладання оспорюваних договорів оренди природоохоронні обтяження чи обмеження стосовно спірних земельних ділянок не були встановлені та зареєстровані;

3) ураховуючи сформульований в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 правовий висновок (у контексті можливості прокурора звертатися з позовом про визнання незаконним і скасування такого рішення, оскільки таке рішення міської ради (у частині зміни цільового призначення земельної ділянки) не вичерпало своєї дії шляхом виконання (укладенням відповідного договору тощо), а є чинним та породжує відповідні правові наслідки)), скасування оспорюваних розпоряджень Райдержадміністрації, якими фактично змінено категорію та цільове призначення спірних земельних ділянок і які (оспорювані розпорядження) не вичерпали свою дію, є належним та ефективним способом захисту, а тому зазначені позовні вимоги підлягають задоволенню;

4) оскільки на підставі оспорюваних договорів оренди ТОВ "Бузковий гай Кочубеївський" отримало в користування земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, тобто для розорювання, засівання та вирощування сільськогосподарської продукції, що суперечить призначенню спірних земельних ділянок як частини об`єкта природно-заповідного фонду, то позовні вимоги про визнання недійсними договорів № 1019 і № 1020 підлягають задоволенню;

5) оскільки після прийняття 28.04.2021 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" і до сьогодні власником та розпорядником спірних земельних ділянок є Селищна рада, то відновлення порушених прав позивача у спірних правовідносинах можливе шляхом повернення спірних земельних ділянок власнику;

6) повернення у комунальну власність земельних ділянок, які належать до природно-заповідного фонду місцевого призначення, переслідує легітимну мету дотримання режиму використання та розпорядження об`єктами природно-заповідного призначення, що мають особливий статус, з метою збереження цілісності екомережі України та гарантування безпечності довкілля. При цьому використання земельної ділянки на території об`єкта природно-заповідного фонду згідно з її цільовим призначенням є важливим для суспільства загалом і для Диканської селищної територіальної громади зокрема, оскільки люди зацікавлені у збереженні РЛП "Диканський", що став об`єктом природно-заповідного фонду задовго до виникнення спірних орендних правовідносин.

Разом із тим апеляційний суд, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм статті 53 ГПК України та частин 3, 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", викладені в постановах від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, зазначив про наявність підстав для представництва Прокурором інтересів держави при зверненні з цим позовом, оскільки: 1) зміна виду угідь призвела до зменшення нормативної грошової оцінки спірних земельних ділянок майже удвічі, що є порушенням інтересів держави та вказує на неефективне, неекономне, нераціональне використання земель комунальної власності, що перебувають під охороною держави; 2) контроль за використанням земельних ділянок на території об`єкта природно-заповідного фонду згідно з її цільовим призначенням є важливим для суспільства загалом і для Диканської селищної територіальної громади зокрема, оскільки люди зацікавлені у збереженні Парку, що став об`єктом природно-заповідного фонду задовго до виникнення спірних правовідносин. Тобто звернення Прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання щодо припинення правовідносин, які виникли всупереч вимогам законодавства; 3) незаконне віднесення спірних земельних ділянок до категорії земель сільськогосподарського призначення та передача таких земельних ділянок відповідачу-2 у спосіб, не передбачений законодавством, порушує інтереси держави у сфері використання та охорони земель, ефективного і раціонального використання земельних ресурсів; 4) інтереси держави до цього часу залишаються незахищеними, а Селищною радою допущено бездіяльність.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. Не погоджуючись із рішенням місцевого господарського суду та постановою суду апеляційної інстанції, ТОВ "Бузковий гай Кочубеївський" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить зазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

6. На обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на неправильне застосування та порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, наголошуючи на тому, що:

1) апеляційний суд не врахував висновків щодо застосування положень статті 53 ГПК України та частин 3, 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" в подібних правовідносинах (у контексті можливості заявлення прокурором позову в інтересах органу, який заперечує порушення прав держави), викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 10.12.2025 у справі № 344/12305/18;

2) суд апеляційної інстанції не врахував висновку щодо застосування норм статей 15, 16 ЦК України (у контексті відсутності порушень прав позивача в розрізі цього спору, обраного предмета та способу захисту, суб`єктного складу), викладеного у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 761/42030/21;

3) апеляційний суд не врахував висновків щодо застосування стандарту доказування "вірогідності доказів" та принципу змагальності, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17;

4) суд апеляційної інстанції не врахував висновку щодо застосування норми пункту 6 частини 1 статті 3 ЦК України у подібних правовідносинах (у контексті відсутності недобросовісної чи нерозумної поведінки сторін договорів оренди), викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц (пункти 37, 38), від 06.07.2022 справі № 914/2618/16 (пункт 52), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 40);

5) апеляційний суд не врахував висновку щодо застосування положень статті 58 Конституції України та статті 5 ЦК України у подібних правовідносинах (у контексті дотримання принципу незворотності дії закону у часі), викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.05.2025 у cправі № 927/875/24, унаслідок чого суд першої інстанції врахував безпідставні доводи Прокурора про позаконкурентний спосіб набуття відповідачем-2 права оренди спірних земельних ділянок;

6) суд апеляційної інстанції не врахував викладеного у пункті 42 постанови від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц висновку Великої Палати Верховного Суду про те, що звернення особи до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з метою отримання земельної ділянки в оренду зумовлене інтересом особи на отримання цієї земельної ділянки, за відсутності для цього законних перешкод;

7) апеляційний суд не врахував висновку щодо застосування норми частини 4 статті 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" у подібних правовідносинах (у контексті того, що до встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проєктів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду), викладеного у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.08.2019 у справі № 910/11164/16, від 26.02.2020 у справі № 911/3315/17 та в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16.09.2022 у справі № 752/3090/19, позаяк матеріали справи не містять належних та допустимих доказів щодо входження чи накладення спірних земельних ділянок на землі РЛП "Диканський";

8) суд апеляційної інстанції не врахував висновку щодо застосування положень статті 15 Закону України "Про Державний земельний кадастр" у подібних правовідносинах (у контексті відсутності у матеріалах справи відповідних висновків комплексних земельно-технічної та оціночно-земельної експертиз, відсутності ідентифікації земельних ділянок, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі), викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2025 у справі № 446/478/19 та в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02.04.2025 у справі № 369/3999/22;

9) апеляційний суд не врахував висновку щодо застосування норм статей 203, 215 ЦК України у подібних правовідносинах (у контексті того, що за результатами розгляду спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося), викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.03.2023 у справі № 906/560/20;

10) суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування положень статей 19, 20, 122, 149, 150 ЗК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (у контексті наявності у матеріалах справи доказів нецільового використання земельних ділянок), викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 925/929/19, у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.10.2023 у справі № 734/1560/20, від 10.02.2026 у справі № 766/2035/24, у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22.10.2025 у справі № 300/4732/24 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.04.2025 у справі № 904/186/23.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

7. Керівник Диканської окружної прокуратури Полтавської області у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваних рішенні та постанові.

Селищна рада, Полтавська РДА та КУ "РЛП "Диканський" не скористалися правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Розгляд справи Верховним Судом

8. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 17.04.2026 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Бузковий гай Кочубеївський" на рішення Господарського суду Полтавської області від 17.11.2025 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 04.02.2026 у справі № 917/971/24 та призначив розгляд цієї справи в судовому засіданні на 12.05.2026.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

9. Рішенням Полтавської обласної ради народних депутатів від 27.10.1994 створено РЛП "Диканський" площею 11 945 га та внесено його до додаткового переліку заповідних територій та об`єктів Полтавської області без вилучення у власників або користувачів земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів.

На підставі цього рішення на замовлення Селищної ради у 1995 році розроблено Проєкт організації території Парку, який було затверджено рішенням Полтавської обласної ради від 17.08.1999.

10. Розпорядженням Диканської РДА від 18.07.2011 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування на умовах оренди земельною ділянкою площею 30 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованою за межами населених пунктів в адміністративних межах Диканської селищної ради Диканського району Полтавської області.

11. Із довідки Відділу Держкомзему у Диканському районі Полтавської області від 08.02.2012 № 07-05/294 (Перелік обмежень прав на земельну ділянку і наявні земельні сервітути), виданої на підставі клопотання ТОВ "Бузковий гай Кочубеївський", вбачається, що земельна ділянка загальною площею 30 га, яка призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована за межами населених пунктів в адміністративних межах Селищної ради, входить до умовно визначеної території РЛП "Диканський", що був створений без вилучення земель у землевласників та землекористувачів. Обмеження на використання земельних ділянок встановлюється для Парку на підставі Закону України "Про природно-заповідний фонд України", обтяження - Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Полтавській області на підставі Закону України "Про природно-заповідний фонд України".

12. Розпорядженням Диканської РДА від 04.04.2012 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування ТОВ "Бузковий гай Кочубеївський" на умовах оренди земельною ділянкою площею 32,5157 га, із них: спірна земельна ділянка № 1 - 19,3619 га, спірна земельна ділянка № 2 - 13,1538 га (багаторічні насадження) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованою за межами населених пунктів у адміністративних межах Селищної ради.

13. 27.12.2012 між Райдержадміністрацією (орендодавець) і Товариством (орендар) укладено два договори оренди землі:

1) № 1019 - щодо спірної земельної ділянки № 1, який (договір) зареєстровано 04.06.2014 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про інше речове право: 5900213;

2) № 1020 - щодо спірної земельної ділянки № 2, який (договір) зареєстровано 04.06.2014 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про інше речове право: 5901239.

14. Згідно з пунктами 2, 8, 9, 15, 16 договору оренди від 27.12.2012 № 1019 в оренду передається земельна ділянка загальною площею 19,3619 га багаторічних насаджень, кадастровий номер 5321055100:00:005:1136. Договір укладено на 49 років. Орендна плата за користування земельною ділянкою становить 13 553 грн 33 коп. із розрахунку 700 грн за 1 га багаторічних насаджень на рік. Земельна ділянка передається в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Цільове призначення земельної ділянки: землі сільськогосподарського виробництва.

У пунктах 17, 28, 31 цього договору його сторони погодили, що умовами збереження стану об`єкта оренди є, зокрема дотримання вимог нормативних актів щодо користування землями сільськогосподарського призначення. Орендодавець має право вимагати від орендаря використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням згідно з цим договором. Орендар зобов`язаний, зокрема, виконувати встановлені щодо земельної ділянки обмеження в обсязі, передбаченому законом та цим договором; дотримуватися режиму природоохоронного використання земель.

15. Згідно з пунктами 2, 8, 9, 15, 16 договору оренди від 27.12.2012 № 1020 в оренду передається земельна ділянка загальною площею 13,1538 га багаторічних насаджень, кадастровий номер 5321055100:00:005:1137. Договір укладено на 49 років. Орендна плата за користування земельною ділянкою становить 9207 грн 66 коп. із розрахунку 700 грн за 1 га багаторічних насаджень на рік. Земельна ділянка передається в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Цільове призначення земельної ділянки: землі сільськогосподарського виробництва.

За змістом пунктів 17, 28, 31 цього договору умовами збереження стану об`єкта оренди є, зокрема дотримання вимог нормативних актів щодо користування землями сільськогосподарського призначення. Орендодавець має право вимагати від орендаря використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням згідно з цим договором. Орендар зобов`язаний, зокрема, виконувати встановлені щодо земельної ділянки обмеження в обсязі, передбаченому законом та цим договором; дотримуватися режиму природоохоронного використання земель.

16. Згідно з відомостями Державного земельного кадастру від 27.10.2023 спірна земельна ділянка № 1 за земельними угіддями обліковувалася як багаторічні насадження, а спірна земельна ділянка № 2 - як сади.

17. Відповідно до пунктів 1.7, 1.15, 1.16 Положення про КУ "РЛП "Диканський" (далі - Положення), затвердженого наказом Департаменту екології та природних ресурсів Полтавської обласної державної адміністрації (далі - Департамент) від 28.01.2019 № 03, Установа є природоохоронною рекреаційною установою місцевого значення, що створена з метою збереження в природному стані типових або унікальних природних комплексів та об`єктів Диканського району Полтавської області, а також забезпечення умов для організованого відпочинку населення. Територія Парку входить до складу природно-заповідного фонду України, охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання та є складовою частиною світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною. Межі території Парку встановлюються в натурі (на місцевості) відповідно до вимог чинного законодавства, закріплюються єдиними державними знаками та аншлагами, наносяться на планово-картографічні матеріали. До встановлення меж Парку в натурі, межі визначаються відповідно до Проєкту організації території Парку.

Пунктами 4.5, 4.7 Положення передбачено, що діяльність на території Парку здійснюється згідно із зонуванням. Територія Парку поділяється на такі функціональні зони: заповідна зона; зона регульованої рекреації; зона стаціонарної рекреації; господарська зона. Зона регульованої рекреації Парку призначена для короткострокового відпочинку, оздоровлення населення, огляду особливо мальовничих і пам`ятних місць. У цій зоні дозволяється влаштування та відповідне обладнання туристичних маршрутів екологічних стежок. Тут забороняються рубки лісу головного користування, промислове рибальство, мисливство, інша діяльність, яка може негативно вплинути на стан природних комплексів та об`єктів заповідної зони.

Наведене підтверджується листом Департаменту від 09.05.2024 № 1592/04.3-14.

18. Орендарем розроблено проєкти землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозмін та впорядкування угідь на спірних земельних ділянках.

05.10.2023 ТОВ "Бузковий гай Кочубеївський" листами № 05/10 і № 06/10 звернулося до адміністрації РЛП "Диканський" із клопотанням про надання інформації щодо режиму використання спірних земельних ділянок і внесення пропозицій стосовно "Проєкту землеустрою щодо забезпечення еколого-економічного обґрунтування сівозмін та впорядкування угідь" на спірних земельних ділянках.

19. У відповідь на ці листи КУ "РЛП "Диканський" листами від 09.10.2023 № 140/06-09 і № 141/06-09 повідомила Товариство про те, що згідно з Проєктом організації території Парку, затвердженим рішенням Полтавської обласної ради від 17.08.1999, спірні земельні ділянки включено до зони регульованої рекреації. Територія зони регульованої рекреації призначена для короткострокового відпочинку та оздоровлення населення, огляду особливо мальовничих і пам`ятних місць. У цій зоні дозволяється влаштування та відповідне обладнання туристичних маршрутів і екологічних стежок. У кресленні "Розподіл території за режимом охорони і використання" зазначено, що ці земельні ділянки належать до території ІІ-3 "Плодовий сад", яка відповідно до Проєкту організації території Парку має основне функціональне призначення: "Пізнавальні екскурсії".

Проєктом організації території Парку передбачено необхідність реконструкції саду, доповнення його районованими видами дерев та кущів.

Викладене підтверджується листом КУ "РЛП "Диканський" від 23.11.2023 № 156/06-09.

20. Наказом директора ТОВ "Бузковий гай Кочубеївський" від 22.11.2023 № 3 погоджено та затверджено проєкт землеустрою, що забезпечує еколого-економічне обґрунтування сівозмін і угідь на спірній земельній ділянці № 2, яким (проєктом землеустрою) передбачено зміну сільськогосподарських багаторічних насаджень (сад) площею 13,1538 га на рільні землі площею 13,1538 га.

Наказом директора Товариства від 22.11.2023 № 2 погоджено та затверджено проєкт землеустрою, що забезпечує еколого-економічне обґрунтування сівозмін і угідь на спірній земельній ділянці № 1, яким передбачено зміну сільськогосподарських багаторічних насаджень (сад) площею 19,3619 га на рільні землі площею 19,3619 га.

Відповідні зміни внесено до Державного земельного кадастру.

Зокрема, із витягу з Державного земельного кадастру від 29.11.2023 і від 01.12.2023 убачається, що спірні земельні ділянки обліковуються як рілля.

21. Під час досудового розслідування кримінального провадження № 42022172020000014 31.10.2023 слідчим слідчого відділу Полтавського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області за участю представника Селищної ради Бойко Н. М. проведено огляд спірних земельних ділянок. За результатами проведеного огляду місця події, а саме спірних земельних ділянок, встановлено, що ці земельні ділянки розорані по всій площі.

22. Рішенням Селищної ради від 09.02.2024 № 34 "Про внесення змін до договорів оренди землі, укладених між Диканською районною державною адміністрацією та ТОВ "Бузковий гай Кочубеївський " від 27.12.2012 № 1019 та № 1020" внесено зміни до оспорюваних договорів оренди землі, зокрема, шляхом визначення нової нормативної грошової оцінки спірних земельних ділянок і нового розміру річної орендної плати.

23. Із інформації КУ "РЛП "Диканський" від 22.04.2024 № 58/01-48 убачається, що спірні земельні ділянки перебувають у межах РЛП "Диканський" та розташовані в зоні регульованої рекреації.

Проєктом організації території Парку визначено функціональне зонування території парку. Згідно з картографічними матеріалами, які є додатком до цього Проєкту, спірні земельні ділянки входять до зони нестаціонарної рекреації.

Відповідно до Пояснювальної записки до Проєкту організації території Парку зона нестаціонарної рекреації - це найбільша зона парку. Її площа становить близько 8,5 га або 66 % загальної площі парку. До цієї зони, окрім категорій земель, які традиційно використовуються для відпочинку (наприклад, ліси, ставки, річки), включають також такі угіддя, як рілля, які є об`єктом демонстрації культурної цінності та других складових ландшафту. Маршрути екскурсій і екологічного туризму тут повинні проходити по існуючих дорогах. Території зони нестаціонарної рекреації, особливості охорони і використання в умовах функціонуючого парку наводяться в таблиці 2.

Згідно з таблицею 2 до територій нестаціонарної рекреації належить "Плодовий сад" площею 43 га, основне функціональне призначення - пізнавальні екскурсії, примітка: необхідна його реконструкція, доповнення районованими видами дерев і кущів.

Відповідно до Проєктного плану РЛП "Диканський" категорія "сади" відноситься до культурних ландшафтів і входить у межі Парку.

24. 10.05.2024 слідчим слідчого відділу Полтавського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області за участю представника Селищної ради як власника земельної ділянки, представника КУ "РЛП "Диканський" проведено огляд місця події, а саме спірних земельних ділянок. За результатами проведеного огляду встановлено, що вказані земельні ділянки оброблені по всій площі механічним шляхом і на них знаходяться посіви сільськогосподарської культури - соняшника. Ці земельні ділянки розташовані в межах РЛП "Диканський".

Позиція Верховного Суду

25. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши у межах вимог касаційної скарги наведені в ній доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

26. В основу оскаржуваних рішення та постанови покладено висновки місцевого та апеляційного господарських судів про те, що:

1) спірні земельні ділянки, які надано Товариству для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, повністю розташовані на території об`єкта природно-заповідного фонду, а саме у межах РЛП "Диканський", із моменту його створення, що зумовлює розповсюдження на них спеціального режиму використання земель природно-заповідного фонду, у зв`язку з чим, незважаючи на незавершеність процедури встановлення у натурі меж території Парку як об`єкта природно-заповідного фонду, цільове призначення відповідних територій як земель природно-заповідного фонду є незмінним (аналогічні висновки викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 910/2323/18, від 02.04.2024 у справі № 904/917/23). Натомість, видаючи оспорювані розпорядження, Диканська РДА, правонаступником якої є Полтавська РДА, діяла з порушенням вимог земельного та природоохоронного законодавства, зокрема не мала повноважень розпоряджатися зазначеними землями, позаяк, виходячи зі змісту положень частин 3, 7 статті 122, частини 9 статті 149 та частини 1 статті 150 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), повноваження на вилучення та подальшу передачу в користування земельних ділянок природоохоронного призначення належали Кабінету Міністрів України;

2) спірні земельні ділянки передано відповідачу-2 в оренду всупереч порядку зміни цільового призначення із земель природно-заповідного фонду на землі сільськогосподарського призначення, а внаслідок незаконної зміни їх цільового призначення Диканській селищній територіальній громаді створено перешкоди у користуванні та забезпеченні збереження унікальної екосистеми із рідкісним біорізноманіттям, адже використання земельних ділянок природно-заповідного фонду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загрожує збереженню цінних природних комплексів, а також порушує режим охорони території об`єкта природно-заповідного фонду (схожі висновки наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц і в постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 487/10127/14-ц, від 22.06.2022 у справі № 752/3093/19, від 16.09.2022 у справі № 752/3090/19);

3) ураховуючи сформульований в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 правовий висновок (у контексті можливості прокурора звертатися з позовом про визнання незаконним і скасування такого рішення, оскільки таке рішення міської ради (у частині зміни цільового призначення земельної ділянки) не вичерпало своєї дії шляхом виконання (укладенням відповідного договору тощо), а є чинним і породжує відповідні правові наслідки)), скасування розпоряджень Райдержадміністрації, якими фактично змінено цільове призначення спірних земельних ділянок та які (оспорювані розпорядження) свою дію не вичерпали, є належним і ефективним способом захисту прав Селищної ради;

4) оскільки на підставі оспорюваних договорів оренди ТОВ "Бузковий гай Кочубеївський" отримало в користування земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, тобто для розорювання, засівання та вирощування сільськогосподарської продукції, що суперечить призначенню спірних земельних ділянок як частини об`єкта природно-заповідного фонду, то позовні вимоги про визнання недійсними договорів № 1019 і № 1020 підлягають задоволенню;

5) повернення Селищній раді земельних ділянок, які належать до природно-заповідного фонду місцевого призначення, переслідує легітимну мету дотримання режиму використання та розпорядження об`єктами природно-заповідного призначення, що мають особливий статус, з метою збереження цілісності екомережі України та гарантування безпечності довкілля. При цьому використання земельної ділянки на території об`єкта природно-заповідного фонду згідно з її цільовим призначенням є важливим для суспільства загалом і для Диканської селищної територіальної громади зокрема, оскільки люди зацікавлені у збереженні РЛП "Диканський", що став об`єктом природно-заповідного фонду задовго до виникнення спірних орендних правовідносин;

6) повернення Диканській селищній територіальній громаді спірних земельних ділянок відновить їх використання згідно із загальними інтересами, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом цих ділянок, які належать до земель природно-заповідного фонду, у зв`язку з чим у втручанні держави у право мирного володіння Товариства спірними земельними ділянками є легітимна мета контролю за використанням цих ділянок за цільовим призначенням згідно із загальними інтересами.

27. Колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про задоволення позову з огляду на таке.

28. Статтями 43 і 44 ЗК України передбачено, що землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду. До земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва).

Згідно зі статтею 45 ЗК України землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом.

29. Відповідно до абзацу 3 преамбули та частини 3 статті 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною. На землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

За змістом положень статті 9 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" території та об`єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України, можуть використовуватися: у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища. Встановлені частиною 1 цієї статті основні види використання, а також заготівля деревини, лікарських та інших цінних рослин, їх плодів, сіна, випасання худоби, мисливство, рибальство та інші види використання можуть здійснюватися лише за умови, що така діяльність не суперечить цільовому призначенню територій та об`єктів природно-заповідного фонду, встановленим вимогам щодо охорони, відтворення та використання їх природних комплексів та окремих об`єктів.

30. Частинами 1, 4 статті 23 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" передбачено, що регіональні ландшафтні парки є природоохоронними рекреаційними установами місцевого чи регіонального значення, що створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних природних комплексів та об`єктів, а також забезпечення умов для організованого відпочинку населення. На регіональні ландшафтні парки покладається виконання таких завдань: збереження цінних природних та історико-культурних комплексів та об`єктів; створення умов для ефективного туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони заповідних природних комплексів і об`єктів; сприяння екологічній освітньо-виховній роботі.

Згідно зі статтею 24 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" на території регіональних ландшафтних парків з урахуванням природоохоронної, оздоровчої, наукової, рекреаційної, історико-культурної та інших цінностей природних комплексів та об`єктів, їх особливостей проводиться зонування з урахуванням вимог, встановлених для територій національних природних парків. Проєкт організації території регіонального ландшафтного парку, охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів та об`єктів і порядок його реалізації затверджуються державним органом, який прийняв рішення про організацію парку.

Відповідно до частини 3 статті 53 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" рішення про організацію чи оголошення територій та об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та встановлення охоронних зон територій та об`єктів природно-заповідного фонду приймається Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами.

31. У свою чергу частиною 4 статті 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" передбачено, що межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проєктів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Згідно з частиною 2 статті 5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" особливій державній охороні підлягають території та об`єкти природно-заповідного фонду України й інші території та об`єкти, визначені відповідно до законодавства України.

32. Таким чином, виходячи із системного аналізу наведених положень природоохоронного законодавства, території та об`єкти природно-заповідного фонду, зокрема регіональні ландшафтні парки, наділені надважливими функціями і завданнями, мають особливий статус та перебувають під особливою державною охороною, тобто у розумінні статті 178 ЦК України належать до обмежено оборотоздатних об`єктів.

33. Колегія суддів не може не погодитися з висновками судів попередніх інстанцій про те, що Прокурор належними та допустимими доказами (рішенням Полтавської обласної ради від 27.10.1994 (про створення РЛП "Диканський"), Проєктом організації території Парку (із доданими картографічними матеріалами та схемами), відомостями Публічної кадастрової карти (https://kadastrova-karta.сom) від 17.11.2025, протоколами огляду місця події від 31.10.2023, від 10.05.2024, складеними слідчим Полтавського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області під час досудового розслідування кримінального провадження № 42022172020000014) у їх сукупності довів, а відповідач-2 не спростував факт перебування двох спірних земельних ділянок, наданих Товариству для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, повністю у межах РЛП "Диканський" із моменту створення Парку, що зумовлює розповсюдження на них спеціального режиму використання земель природно-заповідного фонду, у зв`язку з чим, незважаючи на незавершеність процедури встановлення в натурі меж території РЛП "Диканський" як об`єкта природно-заповідного фонду, цільове призначення відповідних територій як земель природно-заповідного фонду є незмінним (схожі висновки викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 910/2323/18, від 02.04.2024 у справі № 904/917/23).

34. Наявні заперечення скаржника зводяться передусім до посилань на незавершеність створення РЛП "Диканський" та недоведеність визначення його меж у натурі, однак апеляційний суд обґрунтовано відхилив такі заперечення, врахувавши викладені в постановах Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 910/2323/18, від 02.04.2024 у справі № 904/917/23 висновки про те, що: 1) незавершеність технічної процедури встановлення меж національного природного парку як об`єкта природно-заповідного фонду (неоформлення земельної ділянки) не змінює цільового призначення зазначеної земельної ділянки як земель природно-заповідного фонду; 2) згідно з імперативними положеннями частини 4 статті 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" до встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проєктів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Колегія суддів звертає увагу на те, що схожі за змістом правові висновки наведено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.08.2019 у справі № 910/11164/16, від 26.02.2020 у справі № 911/3315/17.

Отже, зміст оскаржуваних рішення та постанови переконливо свідчить про те, що суд апеляційної інстанції переглянув рішення місцевого господарського суду якраз відповідно до висновків щодо застосування положень частини 4 статті 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" у подібних правовідносинах (у контексті того, що до встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проєктів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду), викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.08.2019 у справі № 910/11164/16, від 26.02.2020 у справі № 911/3315/17, на неврахуванні яких (висновків) помилково наголошує скаржник.

Водночас колегія суддів відхиляє безпредметні посилання скаржника на обґрунтування своїх заперечень на постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16.09.2022 у справі № 752/3090/19, позаяк зазначена постанова взагалі не містить висновку Верховного Суду щодо застосування норми частини 4 статті 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України".

35. Разом із тим колегія суддів не бере до уваги аргументи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції: 1) висновків щодо застосування стандарту доказування "вірогідності доказів" та принципу змагальності, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17; 2) висновку щодо застосування положень статті 15 Закону України "Про Державний земельний кадастр" у подібних правовідносинах (у контексті відсутності у матеріалах справи відповідних висновків комплексних земельно-технічної та оціночно-земельної експертиз, відсутності ідентифікації земельних ділянок, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі), викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2025 у справі № 446/478/19 та в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02.04.2025 у справі № 369/3999/22; 3) висновків щодо застосування положень статей 19, 20, 122, 149, 150 ЗК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (у контексті наявності у матеріалах справи доказів нецільового використання земельних ділянок), викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 925/929/19, у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.10.2023 у справі № 734/1560/20, від 10.02.2026 у справі № 766/2035/24, у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22.10.2025 у справі № 300/4732/24 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.04.2025 у справі № 904/186/23, оскільки такі доводи скаржника зводяться виключно до намагань здійснити переоцінку наявних у справі доказів та встановлених судами обставин справи (щодо розташування спірних земельних ділянок у межах РЛП "Диканський" як об`єкта природно-заповідного фонду місцевого призначення), тоді як згідно з імперативними положеннями частини 2 статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

36. Апеляційний суд, спростовуючи доводи відповідача-2 про те, що на час укладання оспорюваних договорів оренди природоохоронні обтяження чи обмеження стосовно спірних земельних ділянок встановлені та зареєстровані не були, цілком обґрунтовано виснував, що загроза можливості вилучення та розорювання земель, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську, а також історико-культурну цінність, із природно-заповідного фонду з порушенням визначеного законом порядку та переведення їх до інших категорій земель безумовно зачіпає інтереси держави, впливає на права широкого кола осіб, має суспільний та природоохоронний інтерес.

Звідси відсутність у Державному земельному кадастрі відомостей про природоохоронні обтяження чи обмеження земельної ділянки не змінює спеціального режиму земель, якщо такий режим підтверджується іншими належними та допустимими доказами. Той факт, що відповідні обмеження були відображені у Державному земельному кадастрі щодо інших земельних ділянок, свідчить лише про різний ступінь актуалізації кадастрових даних, однак не є доказом відсутності природоохоронного статусу спірних земельних ділянок.

Адже правовий режим земель природно-заповідного фонду виникає з моменту створення відповідного об`єкта природно-заповідного фонду, а не з моменту внесення відомостей про нього до Державного земельного кадастру.

37. У свою чергу, зважаючи на публічний характер інформації про створення РЛП "Диканський", суд апеляційної інстанції правильно зауважив, що розташування земельної ділянки у межах об`єкта природно-заповідного фонду є юридично значущою обставиною, яка істотно впливає на допустимі способи її використання, тому не може ігноруватися учасниками правовідносин. Отже, Райдержадміністрація та Товариство могли і повинні були знати про належність спірних земельних ділянок до території Парку, а їх посилання на відсутність відповідних відомостей або необізнаність із правовим режимом цих земель не свідчать про добросовісність, а лише вказують на необачність відповідачів при видачі оспорюваних розпоряджень та укладенні оспорюваних договорів. Адже, виходячи з принципу розумної обачності (due diligence), що діє в цивільному та господарському обороті, орендар як місцевий суб`єкт господарювання, що здійснює діяльність на відповідній території, об`єктивно мав бути обізнаний зі статусом Парку як об`єкта природно-заповідного фонду.

38. Таким чином, спірні земельні ділянки передано в оренду всупереч порядку зміни цільового призначення із земель природно-заповідного фонду на землі сільськогосподарського призначення, а внаслідок незаконної зміни їх цільового призначення Диканській селищній територіальній громаді створено перешкоди у користуванні та забезпеченні збереження унікальної екосистеми з рідкісним біорізноманіттям.

39. Відповідно до частин 3, 7 статті 122 ЗК України (у редакції, чинній на час видачі розпорядження Диканської РДА від 04.04.2012) районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, передбачених частиною 7 цієї статті; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо) з урахуванням вимог частини 6 цієї статті, крім випадків, визначених частиною 7 цієї статті. Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтями 149, 150 цього Кодексу.

40. Частиною 9 статті 149 ЗК України (у редакції, чинній на час видачі розпорядження Диканської РДА від 04.04.2012) передбачено, що Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб`єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв`язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", крім випадків, визначених частинами 5- 8 цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 150 ЗК України (у редакції, чинній на час видачі розпорядження Диканської РДА від 04.04.2012) до особливо цінних земель відносяться, зокрема, землі природно-заповідного фонду.

41. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду в тій частині, що, видаючи оспорювані розпорядження, Диканська РДА, правонаступником якої є Полтавська РДА, діяла з порушенням вимог земельного та природоохоронного законодавства, зокрема не мала повноважень розпоряджатися спірними земельними ділянками, розташованими у межах РЛП "Диканський" як об`єкта природно-заповідного фонду, оскільки, виходячи зі змісту положень частин 3, 7 статті 122, частини 9 статті 149 та частини 1 статті 150 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), повноваження на вилучення та подальшу передачу в користування земельних ділянок природоохоронного призначення належали виключно Кабінету Міністрів України.

42. Разом із тим самі по собі наявні помилкові посилання апеляційного суду на те, що розпорядження землями природно-заповідного фонду належало до повноважень обласної державної адміністрації, а також на постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.03.2025 у справі № 179/36/22, в якій насправді немає процитованого судом апеляційної інстанції правового висновку, не призвело до ухвалення незаконної по суті постанови, а згідно з частиною 2 статті 309 ГПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

43. Колегія суддів зазначає, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що у спорах стосовно земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави (зокрема земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення), остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина 3 статті 13, частина 7 статті 41, частина 1 статті 50 Конституції України, частина 3 статті 1 ЗК України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункти "а" і "б" частини 1 статті 91, пункти "а" і "б" частини 1 статті 96 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (див. mutatis mutandis постанови від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункт 127), від 07.11.2018 у справі № 488/6211/14-ц (пункт 90), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункт 148), від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц (пункт 53), від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (пункт 117), від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (пункт 9.75)).

44. Контроль за використанням земельної ділянки на території об`єкта природно-заповідного фонду згідно з її цільовим призначенням є важливим для суспільства загалом і для Диканської селищної територіальної громади зокрема, оскільки люди зацікавлені у збереженні РЛП "Диканський", що, як встановили суди попередніх інстанцій, став об`єктом природно-заповідного фонду до прийняття органом місцевого самоврядування рішення про передачу спірних земельних ділянок відповідачу-2 в оренду. Повернення місцевій територіальній громаді земельної ділянки переслідує легітимну мету контролю за використанням відповідного майна згідно із загальними інтересами, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом цієї ділянки. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що вона належить до земель природно-заповідного фонду. Дотримання встановлених законодавчих заборон щодо обігу такої ділянки є необхідною умовою її використання з тією метою, щоби попередити завдання шкоди загалом навколишньому природному середовищу і зокрема частині світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною, і конкретному об`єкту природно-заповідного фонду. З огляду на викладене у втручанні держави у право мирного володіння Товариством земельною ділянкою для товарного сільськогосподарського виробництва на території об`єкта природно-заповідного фонду є легітимна мета контролю за використанням цієї ділянки за цільовим призначенням згідно із загальними інтересами.

45. Ураховуючи сформульований в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 правовий висновок (у контексті можливості прокурора звертатися з позовом про визнання незаконним і скасування рішення міської ради, оскільки таке рішення (у частині зміни цільового призначення земельної ділянки) не вичерпало своєї дії шляхом виконання (укладенням відповідного договору тощо), а є чинним та породжує відповідні правові наслідки), суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що скасування оспорюваних розпоряджень Райдержадміністрації, якими фактично змінено категорію та цільове призначення спірних земельних ділянок і які (оспорювані розпорядження) не вичерпали свою дію, є належним та ефективним способом захисту, який призводить до усунення порушення права територіальної громади на землі природно-заповідного фонду, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність.

46. У зв`язку з викладеним вище колегія суддів погоджується із обґрунтованими висновками апеляційного суду про те, що:

1) використання земельних ділянок природно-заповідного фонду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва суперечить цільовому призначенню і загрожує збереженню цінних природних комплексів, а також порушує режим охорони території об`єкта природно-заповідного фонду;

2) установлене відповідачем-1 цільове призначення спірних земельних ділянок - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва - не впливає на їх обмежену оборотоздатність і не передбачає можливості їх законного використання за таким (сільськогосподарським) призначенням, оскільки ця територія має статус об`єкта природно-заповідного фонду та її правовий режим і цільове призначення визначаються фактом розташування спірних земельних ділянок у межах РЛП "Диканський";

3) повернення у комунальну власність земельних ділянок, які належать до об`єкта природно-заповідного фонду місцевого призначення, переслідує легітимну мету дотримання режиму використання та розпорядження об`єктами природно-заповідного призначення, що мають особливий статус з метою збереження цілісності екомережі України та гарантування безпечності довкілля. При цьому використання земельної ділянки на території об`єкта природно-заповідного фонду згідно з її цільовим призначенням є важливим для суспільства загалом і для Диканської селищної територіальної громади зокрема, оскільки люди зацікавлені у збереженні РЛП "Диканський", що став об`єктом природно-заповідного фонду задовго до виникнення спірних орендних правовідносин;

4) повернення Диканській селищній територіальній громаді спірних земельних ділянок відновить їх використання згідно із загальними інтересами, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом цих ділянок, які належать до земель природно-заповідного фонду, у зв`язку з чим у втручанні держави у право мирного володіння Товариства спірними земельними ділянками є легітимна мета контролю за використанням цих ділянок за цільовим призначенням згідно із загальними інтересами.

47. Таким чином, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виснував про те, що, ураховуючи поведінку як органів влади, так і відповідача-2 щодо отримання у користування спірних земельних ділянок на території об`єкта природно-заповідного фонду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальний інтерес полягає у використанні цих земельних ділянок для гарантування безпечності довкілля, непогіршення екологічної ситуації, забезпечення правомірного, раціонального й ефективного користування земельними ділянками у межах РЛП "Диканський", а отже, переважає приватний інтерес Товариства.

48. Відповідно до абзаців 1- 5 пункту 24 Перехідних положень ЗК України (у редакції, чинній із 27.05.2021) з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель: а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук); б) оборони; в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення; г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; ґ) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності; д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності; е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті. Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки. Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом. Перехід земельних ділянок із державної власності у комунальну власність згідно з вимогами цього пункту не є підставою для припинення права оренди та інших речових прав, похідних від права власності, на такі земельні ділянки. Внесення змін до договору оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту із зазначенням нового органу, що здійснює розпорядження такою земельною ділянкою, не вимагається і здійснюється лише за згодою сторін договору. З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.

49. Наведені вище норми земельного законодавства цілком узгоджуються з положеннями частини 4 статті 32 Закону України "Про оренду землі", якою передбачено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

Отже, чинне законодавство передбачає, що у договорі оренди землі може бути замінено як орендаря, так і орендодавця, і зміст наведеного законодавчого регулювання є спрямованим на збереження попередніх існуючих орендних відносин при переході права власності на земельну ділянку чи реорганізації орендаря. При відчуженні орендованої земельної ділянки попередній власник вибуває із орендних відносин, а новий власник має право і водночас зобов`язаний стати орендодавцем за договором оренди.

Таким чином, спірні земельні ділянки, які є об`єктами оренди за договорами оренди від 27.12.2012 № 1019 і № 1020, були переведені з державної у комунальну власність, а позивач, як орган, уповноважений представляти власника (місцеву територіальну громаду) в орендних правовідносинах, став її орендодавцем та стороною договору в силу законодавчих приписів, що також підтверджується наявними у матеріалах справи додатковими угодами від 09.02.2024 до вказаних договорів оренди. Тому після зміни власника земельних ділянок оспорювані договори оренди не припинили свою дію, натомість Селищна рада в силу вимог закону набула статусу орендодавця у триваючих правовідносинах оренди разом з усіма належними орендодавцю за договором правами та обов`язками (схожі за змістом висновки викладено в пунктах 6.23, 6.24, 6.29, 6.33 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі № 920/418/19 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2024 у справі № 911/1581/23).

50. Оскільки у розумінні частини 1 статті 23 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" та пункту 1.7 Положення про КУ "РЛП "Диканський" Парк є об`єктом природно-заповідного фонду місцевого призначення, то колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що після прийняття 28.04.2021 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" і до сьогодні власником та розпорядником спірних земельних ділянок є Селищна рада (правонаступник Диканської РДА як первісного орендодавця), а відновлення порушених прав позивача у спірних правовідносинах можливе шляхом повернення спірних земельних ділянок власнику (схожий висновок викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.12.2023 у справі № 917/1024/22).

51. Відповідно до частин 1, 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

52. З огляду на те, що на підставі оспорюваних договорів оренди ТОВ "Бузковий гай Кочубеївський" отримало в користування спірні земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, тобто для розорювання, засівання та вирощування сільськогосподарської продукції, що суперечить призначенню цих земельних ділянок як частини об`єкта природно-заповідного фонду, то позовні вимоги про визнання недійсними договорів № 1019 і № 1020 та їх повернення позивачу як власнику (правонаступнику первісного орендодавця) у порядку застосування наслідків недійсності правочину, визначених частиною 1 статті 216 ЦК України, підлягають задоволенню.

Наведене цілком узгоджується з викладеним у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 і від 15.03.2024 у справі № 904/192/22 висновком про те, що позовна вимога про визнання правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема про стягнення коштів на користь позивача, повернення майна з володіння відповідача.

53. За змістом положень абзацу 2 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній із 22.07.2023) у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень.

54. За таких обставин, застосовуючи норми статті 152 ЗК України, статті 16 ЦК України та абзацу 2 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній із 22.07.2023), суд першої інстанції обґрунтовано виснував про те, що для забезпечення Диканській селищній територіальній громаді реальної та безперешкодної можливості реалізувати усі правомочності власника щодо спірних земельних ділянок необхідно усунути перешкоди в користуванні ними шляхом скасування державної реєстрації прав оренди Товариства на ці земельні ділянки, здійсненої 04.06.2014 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, та припинити право оренди на земельні ділянки.

55. У свою чергу, враховуючи викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.12.2025 у справі № 906/1032/24 правовий висновок (у контексті того, що єдиною підставою для скасування в Державному земельному кадастрі незаконної державної реєстрації земельної ділянки є судове рішення про скасування такої державної реєстрації), належними та ефективними способами захисту порушених прав держави у спірних правовідносинах є вимоги про скасування державної реєстрації спірних земельних ділянок у Державному земельному кадастрі із припиненням усіх прав щодо них, позаяк вказані способи захисту повною мірою нівелюють шкідливий ефект, спричинений видачею Диканською РДА оспорюваних розпоряджень, не допустять неправомірного та нецільового використання земельних ділянок.

56. Оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження вибуття спірної земельної ділянки з фактичного володіння Диканської селищної територіальної громади, то Верховний Суд погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, що заявлений Прокурором позов про визнання недійсним рішення органу державної влади, яким передано в оренду земельні ділянки, та про скасування державної реєстрації речового права щодо них переслідує легітимну мету здійснення контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів усього суспільства, а тому є належним та ефективним способом захисту порушених прав та інтересів держави, оскільки зайняття фізичними і юридичними особами земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення не пов`язане із позбавленням власника цих ділянок володіння ними.

57. Отже, зважаючи на достовірно встановлені судами попередніх інстанцій та не спростовані відповідачами обставини розташування двох спірних земельних ділянок у межах РЛП "Диканський", створеного згідно з рішенням Полтавської обласної ради від 27.10.1994, тобто ще задовго до видачі Диканською РДА оспорюваних розпоряджень (у 2011- 2012 роках), на виконання яких ці земельні ділянки внаслідок незаконної зміни їх цільового призначення було передано Товариству в оренду, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для повного задоволення позову про визнання незаконними та скасування зазначених розпоряджень Селищної ради, визнання недійсними оспорюваних договорів оренди, скасування державної реєстрації спірних земельних ділянок у Державному земельному кадастрі, скасування державної реєстрації права оренди відповідача-2 на спірні земельні ділянки та їх повернення позивачу як власнику (правонаступнику первісного орендодавця) у порядку застосування наслідків недійсності правочину, визначених частиною 1 статті 216 ЦК України.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України

58. Колегія суддів відхиляє аргументи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції: 1) висновків щодо застосування положень статті 53 ГПК України та частин 3, 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" в подібних правовідносинах (у контексті можливості заявлення прокурором позову в інтересах органу, який заперечує порушення прав держави), викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 10.12.2025 у справі № 344/12305/18; 2) висновку щодо застосування норм статей 15, 16 ЦК України (у контексті відсутності порушень прав позивача в розрізі цього спору, обраного предмета та способу захисту, суб`єктного складу), викладеного у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 761/42030/21; 3) висновку щодо застосування норми пункту 6 частини 1 статті 3 ЦК України у подібних правовідносинах (у контексті відсутності недобросовісної чи нерозумної поведінки сторін договорів оренди), викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц (пункти 37, 38), від 06.07.2022 справі № 914/2618/16 (пункт 52), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 40); 4) висновку щодо застосування положень статті 58 Конституції України та статті 5 ЦК України у подібних правовідносинах (у контексті дотримання принципу незворотності дії закону у часі), викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.05.2025 у cправі № 927/875/24, унаслідок чого суд першої інстанції врахував безпідставні доводи Прокурора про позаконкурентний спосіб набуття відповідачем-2 права оренди спірних земельних ділянок; 5) викладеного у пункті 42 постанови від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц висновку Великої Палати Верховного Суду про те, що звернення особи до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з метою отримання земельної ділянки в оренду зумовлене інтересом особи на отримання цієї земельної ділянки, за відсутності для цього законних перешкод; 6) висновку щодо застосування норм статей 203, 215 ЦК України у подібних правовідносинах (у контексті того, що за результатами розгляду спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося), викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.03.2023 у справі № 906/560/20, з огляду на таке.

59. Апеляційний суд, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм статті 53 ГПК України та частин 3, 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", викладені в постановах від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, зазначив про підтвердження Прокурором підстав для представництва інтересів держави при зверненні з цим позовом, оскільки:

1) зміна виду угідь призвела до зменшення нормативної грошової оцінки спірних земельних ділянок майже удвічі, що є порушенням інтересів держави та вказує на неефективне, неекономне, нераціональне використання земель комунальної власності, що перебуває під охороною держави;

2) контроль за використанням земельних ділянок на території об`єкта природно-заповідного фонду згідно з її цільовим призначенням є важливим для суспільства загалом і для Диканської селищної територіальної громади зокрема, оскільки люди зацікавлені у збереженні Парку, що став об`єктом природно-заповідного фонду задовго до виникнення спірних правовідносин. Тобто звернення Прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання щодо припинення правовідносин, які виникли всупереч вимогам законодавства;

3) незаконне віднесення спірних земельних ділянок до категорії земель сільськогосподарського призначення та передача таких земельних ділянок відповідачу-2 у спосіб, не передбачений законодавством, порушує інтереси держави у сфері використання та охорони земель, ефективного і раціонального використання земельних ресурсів;

4) інтереси держави до цього часу залишаються незахищеними, а Селищною радою допущено бездіяльність.

60. Таким чином, зміст оскаржуваних рішення та постанови переконливо свідчить про те, що суд апеляційної інстанції переглянув рішення місцевого господарського суду якраз відповідно до висновків щодо застосування положень статті 53 ГПК України та частин 3, 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", викладених у постановах від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, на неврахуванні яких (висновків) помилково наголошує скаржник.

61. Водночас зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено в пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено в пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

62. На відміну від цієї справи, у межах розгляду якої суди виходили з обставин належного підтвердження Прокурором підстав для представництва інтересів держави шляхом звернення з позовом із метою захисту прав Диканської селищної територіальної громади в особі Селищної ради, яка в спірних правовідносинах є суб`єктом владних повноважень і розпорядником спірних земельних ділянок природно-заповідного фонду, що допустила бездіяльність щодо захисту інтересів держави, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.12.2025 у справі № 344/12305/18, на яку посилається скаржник, вирішувала питання щодо наявності чи відсутності підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Національної академії аграрних наук України (далі - НААН України) та її уповноваженої особи - Прикарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту сільського господарства Карпатського регіону (далі - Дослідна станція) як постійного землекористувача.

Так, у пунктах 126- 128, 132- 134, 136 постанови від 10.12.2025 у справі № 344/12305/18 Велика Палата Верховного Суду виснувала про те, що:

1) аналіз приписів статті 13 Конституції України та статей 1, 3, 4, 6, 8 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" дає підстави для висновку, що НААН України є державною неприбутковою бюджетною організацією (установою), галузевою академією наук, користується (володіє) землею, що належить на праві власності державі, здійснює окремі повноваження з управління державним майном у межах, визначених законодавством, переданим їй у безстрокове користування, та не має повноважень щодо розпорядження землями державної власності;

2) стаття 23 Закону України "Про прокуратуру" визначає умови, за яких прокурор може представляти інтереси держави в суді: якщо захист інтересів держави не здійснює або неналежно здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень або якщо такий орган відсутній. Отже, подання прокурором позову в інтересах держави в особі Національної академії наук України та галузевих академій наук у спорах щодо земельних ділянок є безпідставним, адже у земельних правовідносинах вони не можуть бути суб`єктами владних повноважень, оскільки не є розпорядниками земель державної власності;

3) віднесення прокурором спірних земельних ділянок до державних передбачає реалізацію державою права власності на землю через державний орган виконавчої влади, зокрема Кабінет Міністрів України, який у такому випадку є компетентним органом, бездіяльність якого після доведення прокурором про стверджуване порушення інтересів держави мала б наслідком представництво прокурором у суді законних інтересів держави;

4) у цій справі прокурор не обґрунтував бездіяльності або неналежного здійснення захисту інтересів держави саме Кабінетом Міністрів України як компетентним органом у сфері розпорядження землями державної власності. Замість цього прокурор подав позов в інтересах НААН України, яка хоча і є постійним землекористувачем, проте не має владних повноважень щодо розпорядження такими землями відповідно до статті 84 ЗК України. Незазначення Кабінету Міністрів України як суб`єкта, чия бездіяльність дає повноваження прокурору представляти державу, робить звернення прокурора до суду необґрунтованим і таким, що не відповідає приписам частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру";

5) розпорядження земельними ділянками державної власності здійснюють винятково уповноважені органи державної влади. НААН України виконує лише функції користувача, а не розпорядника, тому подання позову в її інтересах без залучення Кабінету Міністрів України призводить до порушення принципу субсидіарності представництва прокурора;

6) у цій справі позовні вимоги прокурора спрямовані на захист прав або інтересів не держави, а НААН України, яка не є суб`єктом владних повноважень у спірних земельних правовідносинах, а тому вони не підлягають розгляду по суті, оскільки позовну заяву за такими вимогами фактично подано не від імені та в інтересах держави, а від імені та в інтересах юридичної особи, що не є суб`єктом владних повноважень у цих правовідносинах, тому прокурор не має повноважень на ведення цієї справи;

7) оскільки прокурор подав позов від імені заінтересованої особи як особа, яка не має повноважень на ведення справи, є підстави для залишення позову без розгляду відповідно до пункту 2 частини 1 статті 257 Цивільного процесуального кодексу України.

63. Колегія суддів зауважує, що за змістовим, суб`єктним і об`єктним критеріями спірні правовідносини в цій справі та в зазначеній скаржником цивільній справі № 344/12305/18 не є подібними з огляду на істотні відмінності у фактичних обставинах таких спорів, пов`язаних із правами та обов`язками їх сторін, що зумовлює різний зміст спірних правовідносин і виключає застосування вказаної нерелевантної правової позиції під час вирішення цього господарського спору.

64. Водночас із мотивів, наведених у пунктах 48- 52 цієї постанови, суд касаційної інстанції наголошує на тому, що суд апеляційної інстанції переглянув рішення місцевого господарського суду якраз відповідно до загального висновку щодо застосування положень статей 203, 215 ЦК України у подібних правовідносинах (у контексті того, що за результатами розгляду спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося), викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.03.2023 у справі № 906/560/20, на неврахуванні якого (висновку) помилково наголошує скаржник.

65. Колегія суддів не бере до уваги доводи скаржника про неврахування апеляційним судом висновку щодо застосування норм статей 15, 16 ЦК України (у контексті відсутності порушень прав позивача в розрізі цього спору, обраного предмета та способу захисту, суб`єктного складу), викладеного у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 761/42030/21 (предмет позову фізичної особи - визнання протиправною бездіяльності Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та стягнення з відповідача недоплати гарантованої суми відшкодування у розмірі вкладу за депозитними договорами), оскільки, ухвалюючи зазначену постанову, Верховний Суд погодився з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх недоведеністю, адже позивач не довів як порушення його прав, так і протиправності дій відповідачів, внаслідок яких йому було завдано шкоди на суму неповернутих вкладів.

Натомість під час розгляду цієї господарської справи суди виходили з протилежних фактичних обставин - доведеності порушення прав та інтересів Диканської селищної територіальної громади в особі Селищної ради (позивача), контроль якої за використанням земельних ділянок на території об`єкта природно-заповідного фонду згідно з їх цільовим призначенням є важливим для суспільства загалом і для територіальної громади зокрема, оскільки люди зацікавлені у збереженні Парку, що став об`єктом природно-заповідного фонду задовго до виникнення спірних правовідносин. При цьому повернення Диканській селищній територіальній громаді спірних земельних ділянок відновить їх використання згідно із загальними (публічними) інтересами, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням, позаяк загальний (суспільний) інтерес полягає у використанні цих земельних ділянок для гарантування безпечності довкілля, непогіршення екологічної ситуації, забезпечення правомірного, раціонального та ефективного користування земельними ділянками у межах РЛП "Диканський".

66. Дійсно, Велика Палата Верховного Суду у пунктах 37, 38 постанови від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц виснувала про те, що відсутність договірних відносин між сторонами до моменту укладення договору не означає, що на переддоговірній стадії сторони не несуть жодних обов`язків стосовно одна одної. Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України). Отже, і на переддоговірній стадії сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Прояви таких обов`язків та недобросовісної чи нерозумної поведінки є численними і не можуть бути визначені у вичерпний спосіб. Зокрема, недобросовісну поведінку може становити необґрунтоване припинення переговорів, пропозиція нерозумних умов, які завідомо є неприйнятними для контрагента, вступ у переговори без серйозних намірів (зокрема з метою зірвати укладення договору з третьою особою, наприклад з конкурентом недобросовісної сторони переговорів), нерозкриття необхідної контрагенту інформації тощо. При цьому обов`язок діяти добросовісно поширюється на обидві сторони.

Схожі за змістом висновки сформульовано у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2022 справі № 914/2618/16 (пункт 52), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 40).

67. Однак колегія суддів відхиляє аргументи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції зазначених висновків, оскільки, по-перше, у справах № 688/2908/16-ц і № 923/196/20 встановлення недобросовісності набувачів земельної ділянки зумовлено саме констатацією Великою Палатою Верховного Суду нікчемності договору оренди землі та договору купівлі-продажу земельної ділянки відповідно як таких, що укладені з порушенням конкурентних засад і публічного порядку відчуження земельних ділянок чи речових прав на них (вимог частин 1, 2 статті 228 ЦК України, статей 134, 135 ЗК України), тоді як оскаржувані рішення та постанова в цій справі не містять як висновку про нікчемність договорів оренди від 27.12.2012 № 1019 і № 1020, так і висновку про недобросовісність Товариства як орендаря, обмежуючись посиланням на відсутність у відповідачів проявів розумної обачності при видачі оспорюваних розпоряджень і вчиненні оспорюваних правочинів оренди стосовно земельних ділянок, які з 1994 року належать до земель природно-заповідного фонду.

68. Із цих же підстав суд касаційної інстанції не бере до уваги передчасні посилання скаржника на неврахування апеляційним судом висновку щодо застосування положень статті 58 Конституції України та статті 5 ЦК України у подібних правовідносинах (у контексті дотримання принципу незворотності дії закону у часі), викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.05.2025 у cправі № 927/875/24, унаслідок чого суд першої інстанції нібито врахував безпідставні доводи Прокурора про позаконкурентний спосіб набуття відповідачем-2 права оренди спірних земельних ділянок.

Адже в мотивувальних частинах оскаржуваних рішення та постанови не міститься висновку щодо нікчемності договорів оренди спірних земельних ділянок, а навпаки визнано їх недійсними саме як оспорювані правочини.

Тим більше, що в основу оскаржуваних судових рішень покладено висновок про порушення відповідачами саме вимог статей 20, 43- 45, 122, 149, 150, 152 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), статей 178, 203 ЦК України, статей 7, 9, 23, 24 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" при видачі оспорюваних розпоряджень та укладенні оспорюваних договорів оренди, але аж ніяк не висновок про недотримання конкурентних засад відчуження права оренди земельних ділянок державної власності (статей 134, 135 ЗК України).

69. По-друге, ухвалюючи постанову від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 про банкрутство (предмет позову кредитора - визнання недійсними результатів аукціону з продажу майна боржника, яке перебувало в іпотеці та заставі банку, договору купівлі-продажу цього майна та свідоцтва про придбання нерухомого майна на аукціоні, зобов`язання передати (повернути) заставне майно боржнику), Велика Палата Верховного Суду змінила мотивувальну частину постанови суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову виходячи з того, що заявлені позовні вимоги про визнання недійсними результатів аукціону та договору купівлі-продажу у спірних правовідносинах не є ефективними способами захисту інтересу та права позивача, оскільки ефективною у спірних правовідносинах є саме вимога про витребування заставного майна на користь боржника.

При цьому Велика Палата Верховного Суду, беручи до уваги, що обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові, послідовно наголосила на тому, що суд має оцінити добросовісність поведінки продавця та покупця не у межах цього провадження, а за належною позовною вимогою.

Наведене свідчить про відсутність надання Великою Палатою Верховного Суду передчасної оцінки поведінки продавця та покупця на предмет їх добросовісності (у межах касаційного розгляду справи № 914/2618/16), а отже, викладені в оскаржуваній постанові висновки апеляційного суду вочевидь не суперечать правовим позиціям Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц (пункти 37, 38), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 52), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20.

70. У свою чергу з мотивів, детально наведених у пунктах 37- 40, 52, 57 цієї постанови, Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції фактично переглянув рішення місцевого господарського суду відповідно до викладеного у пункті 42 постанови від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц висновку Великої Палати Верховного Суду про те, що звернення особи до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з метою отримання земельної ділянки в оренду зумовлене інтересом особи на отримання цієї земельної ділянки, за відсутності для цього законних перешкод, позаяк існування відповідних законних перешкод для надання Товариству в оренду спірних земельних ділянок полягає у їх віднесеності до земель природно-заповідного фонду, вилучення та подальша передача яких в оренду у 2012 році відповідно до чинного на той час земельного законодавства належали до компетенції Кабінету Міністрів України, а не Диканської РДА (первісного орендодавця).

71. Наведене вище переконливо свідчить як про різні фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, так і про їх неоднакове правове регулювання у справах №№ 344/12305/18, 761/42030/21, 688/2908/16-ц, 914/2618/16, 923/196/20, 927/875/24 і в цій справі (№ 917/971/24), у зв`язку з чим немає підстав для висновку про подібність правовідносин у зазначених справах.

72. Таким чином, за змістовим, суб`єктним і об`єктним критеріями правовідносини у справах №"№ 344/12305/18, 761/42030/21, 688/2908/16-ц, 914/2618/16, 923/196/20, 927/875/24 та в справі, що наразі розглядається, не є подібними з огляду на істотні відмінності в нормативно-правовому регулюванні прав та обов`язків сторін, що зумовлює різний зміст спірних правовідносин, і, як наслідок, виключає застосування вказаних скаржником нерелевантних правових висновків при вирішенні цього спору.

73. Отже, зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження з огляду на те, що суд апеляційної інстанції переглянув рішення місцевого господарського суду відповідно до правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.08.2019 у справі № 910/11164/16, від 26.02.2020 у справі № 911/3315/17, від 09.03.2023 у справі № 906/560/20, що наразі виключає як закриття касаційного провадження у справі, так і скасування оскаржуваних рішення та постанови.

74. Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій, дослідивши зібрані в справі докази в їх сукупності, дійшли правильного висновку щодо задоволення позовних вимог повністю.

75. Із наведених раніше мотивів Верховний Суд погоджується з обґрунтованими доводами керівника Диканської окружної прокуратури Полтавської області, викладеними у відзиві на касаційну скаргу.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

76. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

77. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

78. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

79. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам із урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли правильного висновку про обґрунтованість позову, як наслідок, оскаржувані рішення та постанову ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

80. Зважаючи на те, що висновок судів попередніх інстанцій щодо задоволення позовних вимог повністю відповідає положенням статей 86, 236, 269, 282 ГПК України, а наведена відповідачем-2 підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги і скасування оскаржуваних рішення та постанови.

Розподіл судових витрат

81. Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бузковий гай Кочубеївський" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 17.11.2025 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 04.02.2026 у справі № 917/971/24 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

Н. О. Багай