Рішення від 03 травня 2026 р. у справі №914/902/25 — Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.05.2026 Справа № 914/902/25

За позовом:Керівника Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону, м. Львів, в інтересах держави в особі: позивача-1: Львівської обласної державної адміністрації, м. Львів позивача-2: Міністерства оборони України, м. Київ позивача-3: Яворівської квартино-експлуатаційної частини (району), Львівська обл., м. Яворів

до відповідача:Підприємства об`єднання громадян «Мисливсько-рибальське господарство «Старичі»», Львівська обл., с. Старичі

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, м. Львів

про:розірвання договорів, визнання недійсним пунктів договорів, зобов`язання припинити користування майном та повернути майно

Суддя – Крупник Р.В. Секретар – Зусько І.С.

Представники учасників справи:

прокурор:Желізняк З.Р.;

від позивача-1:не з`явився;

від позивача-2:Ткачук В.В. – представник;

від позивача-3:не з`явився;

від відповідача:Панкевич І.Т. – представник;

від третьої особи:Савко Н.В. – представниця.

СУДОВІ ПРОЦЕДУРИ.

Керівник Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону (надалі – Прокурор) звернувся до Господарського суду Львівської області із позовною заявою в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації (надалі – Позивач-1, Львівська ОДА), Міністерства оборони України (надалі – Позивач-2, Міноборони), Яворівської квартино-експлуатаційної частини (району) (надалі – Позивач-3, Яворівська КЕЧ) до Підприємства об`єднання громадян «Мисливсько-рибальське господарство «Старичі»» (надалі – Відповідач, МРГ «Старичі») про розірвання Договору оренди №49, визнання недійсним пункту 5.15 цього Договору, зобов`язання припинити користування нерухомим майном та земельною ділянкою і повернути майно.

Ухвалою від 28.03.2025 у справі №914/902/25 (суддя – Крупник Р.В.) суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, розгляд справи ухвалив здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначив на 28.04.2025, залучив Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях (надалі – Третя особа, РВ ФДМУ) до участі у справі у процесуальному статусі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів.

Крім цього, в березні 2025 року прокурор звернувся до Господарського суду Львівської області із позовною заявою в інтересах держави в особі Львівської ОДА, Міністерства оборони України, Яворівської КЕЧ до МРГ «Старичі»» про розірвання Договору оренди №48, визнання недійсним пункту 5.15 цього Договору, зобов`язання припинити користування нерухомим майном та земельною ділянкою і повернути майно.

Ухвалою від 31.03.2025 у справі №914/943/25 (суддя – Рим Т.Я.) суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, розгляд справи ухвалив здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначив на 05.05.2025, залучив РВ ФДМУ до участі у справі у процесуальному статусі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів.

Ухвалою суду від 15.05.2025 (суддя – Рим Т.Я.) справи №914/902/25 та №914/943/25 об`єднано в одне провадження і передано справу №914/943/25 на розгляд в межах справи №914/902/25.

Ухвалою суду 19.05.2025 (суддя – Крупник Р.В.) прийнято до розгляду справу №914/943/25, розгляд справи №914/902/25 ухвалено розпочати спочатку, підготовче засідання у справі призначено на 12.06.2025.

В подальшому підготовчі засідання в даній справі суд проводив 07.07.2025, 14.07.2025, 11.09.2025 та 25.09.2025.

Ухвалою від 14.07.2025 суд прийняв до розгляду заяву прокурора про зміну предмета позову (вх. №2968/25 від 10.07.2025).

Ухвалою від 25.09.2025 закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті на 20.10.2025.

Судове засідання 20.10.2025 не відбулося у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю судді Крупника Р.В.

В подальшому суд призначав розгляд справи по суті на 20.11.2025, 11.12.2025, 19.02.2026, 13.03.2026 та 24.04.2026.

У засіданні 24.04.2026 суд перейшов до стадії ухвалення рішення в даній справі, оголошення котрого відклав на 04.05.2026.

Прокурор, представник позивача-2, представник відповідача та представниця третьої особи на оголошення рішення з`явилися. Представники позивача-1 та позивача-3 – не з`явилися. В засіданні судом оголошено скорочене рішення.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.

Доводи прокурора.

Як зазначає прокурор у власності держави в особі Львівської ОДА на території Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області за межами населеного пункту перебуває земельна ділянка площею 6050,9678 га, кадастровий №4625855300:09:000:0003, цільове призначення котрої – для розміщення та постійної діяльності Збройних Сил України. Вказана ділянка перебуває в постійному користуванні Міністерства оборони України.

В межах згаданої земельної ділянки розміщене військове містечко № НОМЕР_1 обліковою площею 107,20 га., єдиний майновий комплекс якого складається із 17 будівель, які знаходяться за адресою: Львівська обл., Яворівський р-н., с. Верещиця, вул. Майдан, 6 та вул. Майдан, 8. Вказаний комплекс перебуває у власності Міністерства оборони України та знаходиться на балансі Яворівської КЕЧ. Крім цього, більшість території, яка обліковується за ВМ №44 займають водні об`єкти (ставки).

23.04.2020 між Яворівською КЕЧ та МРГ «Старичі» укладено два Договори оренди нерухомого військового майна розташованого в Старицькому гарнізоні, а саме Договір оренди №48 та Договір оренди №49 за умовами котрих відповідачу надано в користування нежитлові приміщення загальною площею 235,5 кв.м. та 682,4 кв.м. відповідно. Вказані договори укладено строком до 22.03.2023, однак на підставі пункту 5 постанови КМУ «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» №634 від 22.05.2022 вони вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану. Відтак ці Договори є чинними на момент подання позову.

За умовами пункту 1.3 Договорів оренди всі приміщення за Договором №48, а також більшість приміщень за Договором №49 було надано в оренду МРГ «Старичі» для використання з метою розміщення рибних господарств. Інша частина приміщень за Договором №49 була надана для використання з метою розміщення кафе, організації контрольно-перепускного режиму та розміщення туалету.

В пунктах 5.15 цих Договорів сторони погодили обов`язок орендаря, щомісяця компенсувати орендодавцю кошти у розмірі частини податку на землю пропорційно площі землі, яку займає здане в оренду нерухоме майно, а також прилегла до будівлі чи споруди земельна ділянка площею 32,2 га. (за Договором №48) та площею 75,0 га. (за Договором №49), на яку орендарю відповідно до чинного законодавства надається право користування для досягнення мети оренди.

На думку прокурора Договори оренди підлягають розірванню, а їхні пункти 5.15 – визнанню недійсними, оскільки:

1) На підставі цих Договорів МРГ «Старичі» користується не лише нерухомим майном, що виступає об`єктом оренди за ними, але також і іншим майном ВМ №44, зокрема земельною ділянкою та водними об`єктами, котрі на ній знаходяться та біоресурсами, рішення щодо надання котрих в користування не приймалося. Зокрема, на підставі Договорів оренди МРГ «Старичі» здійснює спецводокористування водними об`єктами (підтверджується Дозволом на спеціальне водокористування №180/ЛВ/49д-20 від 20.10.2020) та вилов риби (підтверджується публікаціями із сайтів «rivnefish», «guide.in.ua», а також соціальної мережі «Facebook»), а також визнається самим відповідачем (постанова Яворівського районного суду Львівської області від 04.04.2024 у справі №944/7445/23). На думку прокурора, користування водними об`єктами та біоресурсами порушує пункт 1.1 Договорів оренди, якими визначено їх предмет та передбачено, що орендар має право використовувати майно тільки згідно його умов та відповідно до його призначення, а тому наявними є правові підстави для розірвання цих Договорів згідно частини 2 статті 651 та статті 783 ЦК України.

2) Станом на момент укладення Договорів оренди положеннями статті 16 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» фактично не було встановлено обмежень щодо цільового використання орендованого майна, оскільки передбачалося, що орендар має право використовувати майно за будь-яким цільовим призначенням, крім випадків і з урахуванням обмежень, передбачених Порядком передачі майна в оренду. Разом з тим, після укладення Договорів оренди було затверджено Порядок №483 від 03.06.2020, який був чинним на момент продовження дії цих Договорів і норми пункту 29 котрого передбачають, що не може бути використане за будь-яким цільовим призначенням, зокрема, нерухоме майно Збройних Сил України. Тобто з прийняттям Порядку №483 відбулася істотна зміна обставин і використання нерухомого військового майна обмежено його цільовим призначенням – для розміщення і постійної діяльності Збройних сил України. А відтак наявними є правові підстави для розірвання Договорів оренди згідно статті 652 ЦК України.

3) На підставі пунктів 5.15 Договорів оренди МРГ «Старичі» фактично передано в користування земельну ділянку площею 107,2 га. (разом із водними об`єктами, що розміщені на ній) для ведення рибного господарства, видобутку біоресурсів, які знаходяться в водоймах та для здійснення спецводокористування. Спірні Договори оренди фактично було укладено на заміну визнаного судом недійсним Договору №5 (про організацію рибогосподарської діяльності) і права та інтереси держави порушуються як невідповідністю їх мети та предмету, так і невідповідністю їх вимогам чинного законодавства України щодо підстав та порядку надання в користування земельної ділянки та водних об`єктів. Передача МРГ «Старичі» в оренду цих об`єктів не погоджувалася Міністерством оборони України та ФДМУ, що суперечить вимогам Законів України «Про оренду державного та комунального майна», «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» та Порядку надання дозволу військовими частинами Збройних Сил на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду, затвердженому постановою КМУ №778 від 11.05.2000. Крім цього, за змістом частини 4 статті 59 ЗК України та статті 51 ВК України надання водних об`єктів в користування можливе лише на умовах оренди в комплексі з земельною ділянкою. А тому існують правові підстави для визнання недійсними пунктів 5.15 Договорів оренди згідно статей 203, 215 ЦК України.

Доводи Львівської ОДА.

Позивач-1 подав до суду пояснення, вказавши, що про допущене відповідачем порушення та недотримання вимог законодавства у спірних правовідносинах він дізнався із листа прокурора №30.54/02-1661ВИХ-25 від 12.03.2025. Земельна ділянка із кадастровим №4625855300:09:000:0003 належить на праві власності Львівської ОДА та перебуває у постійному користуванні Міністерства оборони України, а її незаконна фактична передача в користування МРГ «Старичі» разом із розташованими на ній водними об`єктами та її використання не за цільовим призначенням суперечить інтересам позивача-1.

Укладені Договори оренди створили умови для фактичного використання земель оборони та прилеглих водних об`єктів без правових підстав. Відповідач фактично здійснює повноцінне користування прилеглими землями та водоймами, використовуючи їх для комерційної риболовлі, платних послуг відпочинку та рекреації, що не має нічого спільного з обслуговуванням об`єкта нерухомості і не може бути легалізовано через договори, які не є правовою підставою для користування землею та водними об`єктами. Перед укладенням цих Договорів ні Міністерство оборони України, ні третя особа не погоджували використання водних об`єктів ВМ №44, Львівська ОДА не приймала рішення щодо передачі в оренду спірних земель, а Яворівська КЕЧ – не мала повноважень для прийняття подібного рішення. Зважаючи на це, Львівська ОДА просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Доводи Міністерства оборони України.

Позивач-2 підтримав заявлені прокурором позовні вимоги з підстав, викладених у позові, та заперечив проти обставин, викладених відповідачем у відзиві. Міноборони наголошує, що МРГ «Старичі» зацікавлене у тому, щоб отримати у користування а, за можливості, й у власність об`єкти оборони, розташовані як на території ВМ №44 Яворівського району, так і поза його межами, з метою ведення мисливського та рибного господарства. При цьому, враховуючи, що всі дії відповідача на досягнення вказаної мети припиняються за результатами розгляду судами спорів щодо визнання недійсними тих чи інших породжуючих неправомірні правовідносини документів, кожного разу способи отримати бажане відповідачем стають все завуальованішими. Зокрема, на заміну скасованому у справі №914/2353/17 Договору №5 від 23.03.2016 прийшли оскаржувані у цій справі договори оренди, які використовуються відповідачем для обґрунтування підставності використання земель та водних об`єктів на території ВМ №44. При цьому відповідач ігнорує дійсне цільове призначення майна, щодо якого має місце спір (оборона та використання ЗСУ). Жодним нормативним актом не передбачено можливості використання такого майна для цілей бажаних відповідачем.

Доводи Яворівської КЕЧ.

Позивач-3 подав до суду пояснення, у яких зазначив, що начальником Генерального штабу та Міністром оборони України було погоджено додатковий перелік нерухомого військового майна, яке пропонується до передачі в оренду та до якого включено об`єкти нерухомого майна військового містечка № 44 у Яворівському районі. 15.01.2020 відбувся конкурс за двома лотами на право оренди військового нерухомого майна ВМ №44, за результатами якого переможцем став відповідач. При укладенні договорів позивач-3 керувався наказом Міністра оборони України «Про затвердження інструкції про організацію передачі в оренду та укладення договорів оренди нерухомого військового майна» №46 від 02.02.2010. Укладені договори є чинними та були продовжені у зв`язку із дією правового режиму воєнного стану.

Доводи МРГ «Старичі».

Відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог з таких мотивів:

1) Відсутні підстави для розірвання Договорів оренди згідно приписів статті 651 та статті 783 ЦК України, оскільки:

- відповідач не використовує ані водних об`єктів безпосередньо, ані водних біоресурсів, які у цих водних об`єктах знаходяться, оскільки не розпочав діяльність з аквакультури;

- свої обов`язки МРГ «Старичі» за Договорами оренди виконує в повному обсязі і належним чином (в першу чергу – сплачує орендну плату у визначені строки та розмірі, а також відшкодовує земельний податок відповідно до спірних пунктів Договорів, як і не допускає нецільового використання відповідного майна);

- оскільки МРГ «Старичі» не приступило до виконання діяльності у сфері аквакультури, не здійснювало забір води, доводи прокурора, що відповідач реалізує дозвіл на спеціальне водокористування , реалізуючи його, порушує умови спірних Договорів – безпідставні.

2) Відсутні підстави для розірвання Договорів оренди згідно приписів статті 651 та статті 783 ЦК України, оскільки:

- безпосередній зміст пункту 29 Порядку №483, а також його системний аналіз разом з іншими нормами цього Порядку, як і Закону України «Про оренду державного та комунального майна» діє підстави дійти висновку, що у вказаному пункті йдеться не про обмеження цільового призначення оренди в залежності від підпорядкування тих чи інших об`єктів державного майна, а про необхідність конкретизації у відповідних випадках конкретного виду цільового призначення для (при) проходженні відповідних процедур з надання такого майна в оренду;

- на об`єктах ВМ №44 тривалий час військові частини Збройних Сил України не дислоковувалися, а тому положення пункту 29 Порядку №483 до спірних правовідносин не застосовуються і не можуть бути істотною обставиною в розумінні статті 652 ЦК України;

- наявність спірних Договорів оренди не перешкоджає використанню орендованого майна для потреб ЗСУ в разі виникнення такої потреби, оскільки їх умовами передбачена можливість дострокового розірвання з ініціативи орендодавця в односторонньому порядку (підпункти 10.6.2 та 10.6.3 Договорів оренди).

3) Відсутні підстави для визнання недійсними пунктів 5.15 Договорів оренди, оскільки, за змістом статті 796 ЦК України одночасно з правом найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) наймачеві надається право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також право користування земельною ділянкою, яка прилягає до будівлі або споруди, у розмірі, необхідному для досягнення мети найму. У договорі найму сторони можуть визначити розмір земельної ділянки, яка передається наймачеві. Якщо розмір земельної ділянки у договорі не визначений, наймачеві надається право користування усією земельною ділянкою, якою володів наймодавець. Якщо наймодавець не є власником земельної ділянки, вважається, що власник земельної ділянки погоджується на надання наймачеві права користування земельною ділянкою, якщо інше не встановлено договором наймодавця з власником земельної ділянки.

Доводи третьої особи - РВ ФДМУ.

Третя особа подала до суду пояснення, у яких вказано, що Фонд надав Яворівській КЕЧ висновок щодо можливості передачі в оренду нерухомого військового майна, проте наголосив, що при укладенні договору оренди слід керуватись Типовим договором оренди, в якому відсутній пункт про надання орендарю права користування на прилеглу до будівлі чи споруди земельну ділянку для досягнення мети оренди. Зважаючи на це, Фонд підтримав позовні вимоги в частині визнання недійсними пунктів 5.15 договорів оренди.

В частині розірвання Договорів оренди, то третя особа заперечила позовні вимоги, мотивуючи це тим, що відповідні вимоги вправі заявляти лише Яворівська КЕЧ як сторона договору, а Міноборони і Львівська ОДА не вправі їх заявляти, оскільки не є стороною цих Договорів. Разом з тим, в прокурора відсутні підстави представляти інтереси Яворівської КЕЧ, оскільки остання є не органом державної влади, а державною установою та юридичною особою.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

У власності держави в особі Львівської ОДА на території Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області за межами населеного пункту перебуває земельна ділянка площею 6050,9678 га, кадастровий №4625855300:09:000:0003, яка відноситься до категорії – землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення і цільове призначення котрої – для розміщення та постійної діяльності Збройних Сил України. Вказане підтверджується Витягом з Державного земельного кадастру №НВ-4605819832017 від 18.10.2017 (т. 1 а.с. 177) та Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №418766483 від 20.03.2025 (т. 1 а.с. 175-176).

Дану земельну ділянку згідно Розпорядження Львівської ОДА №28/0/5-18 від 15.01.2018 (т. 1 а.с. 118) надано Міністерству оборони України в особі Яворівської КЕЧ в постійне користування для розміщення і постійної діяльності військових частин. 26.02.2018 право постійного користування зареєстроване за Міністерством оборони України в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що свідчить Інформаційна довідка №418766483 від 20.03.2025.

Жодною із сторін не заперечується та обставина, що земельну ділянку кадастровий №4625855300:09:000:0003 сформовано із земель загальною площею 39163,82 га., які було надано в безстрокове і безоплатне користування Янівській КЕЧ Яворівського району Львівської області згідно Державного акту на право користування землею Б№040634 від 1980 року, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право користування землею за №ІУ-103 (т. 1 а.с. 202-206).

В межах земельної ділянки площею 6050,9678 га, кадастровий №4625855300:09:000:0003 розміщене військове містечко №44 (далі – ВМ №44) обліковою площею 107,20 га., єдиний майновий комплекс якого складається із 17 будівель, які знаходяться за адресою: Львівська обл., Яворівський р-н., с. Верещиця, вул. Майдан, 6 (13 будівель) та АДРЕСА_1 (4 будівлі), право власності на котрі зареєстровано за Міністерством оборони України. Вказане підтверджується листом Яворівської КЕЧ №581/2798 від 27.09.2024 (т. 1 а.с. 62-64), Витягами з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна, що є додатками до листа ФДМУ №23684 від 12.12.2017 (т. 1 а.с. 220-222), а також Інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №418765443 та №418758815 від 20.03.2025 (т. 1 а.с. 223-224; т. 2 а.с. 89 в т.ч. на звороті).

Зокрема, як вбачається з Інформаційних довідок №418765443 та №418758815 в склад єдиного майнового комплексу ВМ №44 входять такі будівлі і споруди:

1) за адресою: Львівська обл., Яворівський р-н., с. Верещиця, вул. Майдан, 6:

- будівля Гуртожитку літ. «А-2», загальною площею 438,6 кв.м. (по генплану №1);

- будівля Кафе-бару літ. «І-1», загальною площею 70,1 кв.м. (по генплану №2);

- будівля Складу-навісу літ. «К-1», загальною площею 349,8 кв.м. (по генплану №6);

- будівля Складу літ. «Е-1», загальною площею 70,8 кв.м. (по генплану №4);

- будівля Складу ПММ/Лазні літ. «Д-1», загальною площею 19,1 кв.м. (по генплану №7);

- будівля Пилорами літ. «М-1», загальною площею 153,5 кв.м. (по генплану №9);

- будівля Складу літ. «Ж-1», загальною площею 53,8 кв.м. (по генплану №10);

- будівля КПП літ. «Л-1», загальною площею 11,6 кв.м. (по генплану №17);

- будівля Туалету літ. «О-1», загальною площею 7,6 кв.м. (по генплану №19);

- житловий будинок літ. «Г-2», загальною площею 287,3 кв.м., житловою площею 178,3 кв.м. (по генплану №15);

- будівля КПП літ. «Н-1», загальною площею 11,5 кв.м. (по генплану №18);

- будівля Складу-навісу літ. «Й-1», загальною площею 88,1 кв.м. (по генплану №8);

- житловий будинок літ. «З-1», загальною площею 71,0 кв.м. (по генплану №3);

2) за адресою: Львівська обл., Яворівський р-н., с. Верещиця, вул. Майдан, 8:

- житловий будинок літ. «А-1», загальною площею 155,6 кв.м. (по генплану №12);

- будинок рибалок літ. «Ж-1», загальною площею 44,1 кв.м. (по генплану №16);

- будівля кормоцеху літ. «Б-1», загальною площею 67,0 кв.м. (по генплану №13);

- будівля конюшні літ. «В-1», загальною площею 124,4 кв.м. (по генплану №14).

Крім того, всіма сторонами визнається те, що більшість території, яка обліковується за ВМ №44 (107,20 га.) займають водні об`єкти (ставки). Зокрема, в матеріалах справи знаходяться Паспорти водних об`єктів на 6 ставків загальною площею 75,0 га. (10,0 га., 16,0 га., 26,5 га., 16,0 га., 2,5 га. та 4,0 га.) (т. 1 а.с. 118 на звороті – 159).

Як встановлено судом, 13.05.2019 на виконання пункту 162.1 Плану діяльності Міністерства оборони України на 2019 рік та основних заходів діяльності на 2020-2021 роки, затвердженого Міністром оборони України (№1724/дск від 27.12.2018), а також відповідно до вимог Інструкції про організацію передачі в оренду та укладення договорів оренди нерухомого військового майна №46 від 02.02.2010, Міністром оборони України затверджено Перелік нерухомого військового майна, яке без заподіяння шкоди обороноздатності держави, бойовій та мобілізаційній готовності військ пропонується до передачі в оренду уповноваженими органами військового управління в Міністерстві оборони України та Збройних Силах України (т. 1 а.с. 110-112).

З вказаного Переліку вбачається, що Міністерством оборони України було надано згоду на передачу в оренду 13 із 17 будівель, що входять в склад єдиного майнового комплексу ВМ №44 за адресою: Львівська обл., Яворівський р-н., с. Верещиця, вул. Майдан, 6 та вул. Майдан, 8. Так, згоду на оренду не було надано лише, щодо житлового будинку літ. «А-1», загальною площею 155,6 кв.м. (по генплану №12), що знаходиться в с. Верещиця на вул. Майдан, 8, а також житлових будинків літ. «Г-2», загальною площею 287,3 кв.м. (по генплану №15) і літ. «З-1», загальною площею 71,0 кв.м. (по генплану №3) та будівлі Гуртожитку літ. «А-2», загальною площею 438,6 кв.м. (по генплану №1), котрі знаходяться в с. Верещиця на вул. Майдан, 6.

За результатами проведеного 15.01.2020 конкурсу на право оренди нерухомого військового майна, оголошеного 25.12.2019 в офіційному виданні ФДМУ «Відомості приватизації» (т. 1 а.с. 173-174), його переможцем визнано МРГ «Старичі».

В подальшому між Яворівською КЕЧ та МРГ «Старичі» укладено два Договори оренди нерухомого військового майна розташованого в Старицькому гарнізоні, а саме Договір оренди №48 від 23.04.2020 та Договір оренди №49 від 23.04.2020 (надалі кожен окремо - Договір №48, Договір №49; разом – Договори оренди).

Згідно пункту 10.1 Договорів оренди їх укладено строком на 2 роки 11 місяців і вони діють з 23.04.2020 по 22.03.2023.

За умовами пункту 1.1 Договору №48 (т. 1 а.с. 34-36) орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме військове майно, а саме: кормоцех літ. «Б-1» за генпланом №13, конюшню літ. «В-1» за генпланом №14, будинок рибалок літ. «Ж-1» за генпланом №16, загальною площею 235,5 кв.м. ВМ №44, що знаходиться на балансі Яворівської КЕЧ, розташоване за адресою: Львівська обл., Яворівський р-н., с. Верещиця, вул. Майдан, 8, вартість якого визначена на 30.09.2019 за незалежною оцінкою та становить згідно з актом оцінки – 289’ 914,00 грн. без ПДВ.

Вказане нерухоме майно орендодавець передає орендарю для використання з метою розміщення рибних господарств (пункт 1.3 Договору №48).

За умовами пункту 1.1 Договору №49 (т. 1 а.с. 47-49) орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме військове майно, а саме: кафе-бар літ. «І-1» за генпланом №2, склад літ. «Е-1» за генпланом №4, склад літ. «К-1» за генпланом №6, склад літ. «Д-1» за генпланом №7, склад літ. «Й-1» за генпланом №8, склад літ. «Ж-1» за генпланом №10, КПП літ. «Л-1» за генпланом №17, КПП літ. «Н-1» за генпланом №18, туалет літ. «О-1» за генпланом №19 загальною площею 682,4 кв.м. ВМ №44, що знаходиться на балансі Яворівської КЕЧ, розташоване за адресою: Львівська обл., Яворівський р-н., с. Верещиця, вул. Майдан, 6, вартість якого визначена на 30.09.2019 за незалежною оцінкою та становить згідно з актом оцінки – 682’ 044,00 грн. без ПДВ.

Відповідно до пункту 1.3 Договору №49 нерухоме майно орендодавець передає орендарю для використання під розміщення:

- кафе-бар літ. «І-1» за генпланом №2 з метою розміщення кафе, барів, закусочних, буфетів, кафетеріїв, що здійснюють продаж товарів підакцизної групи;

- склад літ. «Е-1» за генпланом №4, склад літ. «К-1» за генпланом №6, склад літ. «Д-1» за генпланом №7, склад літ. «Й-1» за генпланом №8, склад літ. «Ж-1» за генпланом №10 з метою розміщення рибних господарств;

- КПП літ. «Л-1» за генпланом №17, КПП літ. «Н-1» за генпланом №18, з метою організації контрольно-перепускного режиму (інше використання нерухомого майна);

- туалет літ. «О-1» за генпланом №19, для розміщення туалету (інше використання нерухомого майна).

Згідно пункту 1.4 Договорів оренди стан майна на момент укладення договору (потребує/не потребує поточного або капітального, чи поточного і капітального ремонту) визначається в акті приймання-передачі за узгодженим висновком орендодавця та орендаря.

Як вбачається з Актів приймання-передачі нерухомого військового майна, що є Додатками №2 до Договорів оренди (т. 1 а.с. 38, 53) майно, що виступає об`єктом оренди для можливості подальшої експлуатації потребує проведення ремонту.

В пунктах 3.1 – 3.3 Договорів оренди сторони погодили, що орендна плата встановлена без ПДВ за базовий місяць (жовтень 2019) на рівні 5’ 500,00 грн. (за Договором оренди №48) та на рівні 9’ 500,00 грн. (за Договором оренди №49) за результатами конкурсу. Розмір орендної плати за перший місяць оренди визначається шляхом коригування розміру орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за період з першого числа наступного за базовим місяця до останнього числа першого місяця оренди згідно із законодавством. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством. Орендна плата за кожен наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць згідно із законодавством.

В розділі 5 Договорів оренди сторони погодили обов`язки орендаря, серед яких є те, що орендар зобов`язується:

- використовувати орендоване майно відповідно до його призначення та умов договору (пункт 5.1);

- своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату (пункт 5.3);

- здійснювати витрати пов`язані з утриманням орендованого майна у тому числі фактичні комунальні платежі (пункт 5.11);

- щомісяця компенсувати орендодавцю кошти у розмірі частини податку на землю пропорційно площі землі, яку займає здане в оренду нерухоме майно, а також прилегла до будівлі чи споруди земельна ділянка площею 32,2 га. (за Договором №48) та площею 75,0 га. (за Договором №49), на яку орендарю відповідно до чинного законодавства надається право користування для досягнення мети оренди (пункт 5.15).

Відповідно до пункту 10.6.1 Договорів оренди їх може бути достроково розірвано на вимогу орендодавця, якщо орендар використовує майно не відповідно до умов договору; не вніс плати протягом 3-х місяців з дня закінчення строку платежу; не робить поточний та інші види ремонтів орендованого майна згідно з умовами Договорів; передає орендоване майно (його частину) в суборенду; не застрахував орендоване майно згідно пункту 5.8 Договорів; не переглядає орендну плату у разі внесення змін до Методики, яка передбачає збільшення розміру орендної плати; своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження майна.

Крім цього, Договори оренди можуть бути достроково розірвані на вимогу орендодавця за умови попереднього повідомлення орендаря за 30 календарних днів у разі:

- настання особливого періоду в Україні або окремих її місцевостях відповідно до Законів України «Про оборону України» та «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та у разі прийняття рішення про відчуження нерухомого військового майна, яке є об`єктом оренди (пункт 10.6.2 Договорів оренди);

- необхідності у використанні орендованого нерухомого військового майна для потреб Збройних Сил України (формуванні, передислокації) військових частин, закладів, установ Міністерства оборони України та Збройних Сил України (на території Яворівського гарнізону), згідно рішень (наказів, директив та інше) Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України (пункт 10.6.3 Договорів оренди).

Як вбачається з матеріалів справи і не заперечується жодною із сторін, з моменту введення в Україні воєнного стану (24.02.2022) і до моменту ухвалення рішення в даній справі, необхідність у використанні нерухомого майна ВМ №44 для потреб Збройних Сил України виникала один раз і стосувалася майна, котре не виступає об`єктом оренди за укладеними Договорами оренди, а саме будівлі гуртожитку, загальною площею 438,6 кв.м. (по генплану №1), що знаходиться за адресою: Львівська обл., Яворівський р-н., с. Верещиця, вул. Майдан, 6. Зокрема, у зв`язку із пошкодженням казармено-житлового фонду військових містечок №25 і № НОМЕР_2 в АДРЕСА_2 , внаслідок ракетних ударів, наказом Начальника Старицького гарнізону №15-АД від 25.08.2022 (т. 1 а.с. 74) вирішено перемістити особовий склад військової частини НОМЕР_3 у вказану будівлю та закріпити її на відповідальне збереження цієї частини. З приводу нерухомого майна, що виступає об`єктом оренди, то як зазначила в судовому засіданні представниця Яворівської КЕЧ, станом на момент ухвалення даного рішення запитів щодо необхідності його використання для потреб Збройних Сил України – не надходило.

Як встановлено судом, після відкриття провадження у даній справі, а саме 14.05.2025 між МРГ «Старичі» та Яворівською КЕЧ було укладено два Договори про внесення змін до Договорів оренди (т. 4 а.с. 167-168), якими викладено в новій редакції пункти 1.3 та 5.15 останніх (надалі – Договори про внесення змін).

Зокрема, за умовами Договору №1 про внесення змін до Договору №48 сторони погодили, що згідно пункту 1.3 Договору №48 передбачене ним нерухоме майно орендодавець передає орендарю для використання з наступним цільовим призначенням:

- кормоцех літ. «Б-1» за генпланом №13 та конюшня літ. «В-1» за генпланом №14 – розміщення складів (категорія №10: Склади. Камери схову, архіви);

- будинок рибалок літ. «Ж-1» за генпланом №16 – літній будиночок (категорія №18: Готелі, хостели, турбази, мотелі, кемпінги, літні будиночки).

В цей же час, за умовами Договору №1 про внесення змін до Договору №49 сторони погодили, що згідно пункту 1.3 Договору №49 передбачене ним нерухоме майно орендодавець передає орендарю для використання з наступним цільовим призначенням:

- кафе-бар літ. «І-1» за генпланом №2 – з метою розміщення кафе-бару (категорія №8: Заклади харчування, кафе, бари, ресторани, які здійснюють продаж товарів підакцизної групи);

- склад літ. «Е-1» за генпланом №4, склад літ. «К-1» за генпланом №6, склад літ. «Д-1» за генпланом №7, склад літ. «Й-1» за генпланом №8, склад літ. «Ж-1» за генпланом №10 – з метою розміщення складів (категорія №10: Склади. Камери схову, архіви);

- КПП літ. «Л-1» за генпланом №17, КПП літ. «Н-1» за генпланом №18 – з метою розміщення контрольно-перепускного пункту (категорія №18: інше);

- туалет літ. «О-1» за генпланом №19 – з метою розміщення туалету (категорія №18: інше).

В Договорах про внесення змін сторони погодили, що номер категорії використання визначено згідно з Переліком категорій за цільовим призначенням оренди, визначеним у Додатку №3 до Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №483 від 03.06.2020.

Крім того, в Договорах про внесення змін сторони вирішили змінити пункт 5.15 Договорів оренди, виклавши його в редакції, що орендар зобов`язаний щомісяця компенсувати орендодавцю кошти у розмірі частини податку на землю пропорційно площі землі, яку займає здане в оренду нерухоме майно (0,2355 га. за Договором №48 та 0,6824 га. за Договором №49), на яку орендарю відповідно до чинного законодавства надається право користування для досягнення мети оренди.

Як встановлено судом, МРГ «Старичі» є підприємством об`єднання громадян (релігійної організації, профспілки), юридичною особою, зареєстрованою 12.03.2015 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі – ЄДР) за №14121020000002661. Засновником вказаного підприємства виступає Громадська спілка «Товариство військових мисливців та рибалок «Старичі». Основним видом економічної діяльності МРГ «Старичі» є мисливство, відловлювання тварин і надання пов`язаних із ними послуг. Іншими видами діяльності є, зокрема, прісноводне рибальство та прісноводне рибництво (аквакультура). Вказане підтверджується Витягом з ЄДР №275243526642 від 20.03.2025 (т. 2 а.с. 128-134) та Статутом МРГ «Старичі» (т. 2 а.с. 135-142).

Рішенням Львівської обласної ради №1439 від 15.09.2015 (т. 1 а.с. 117 в т.ч. на звороті) надано в користування МРГ «Старичі» мисливські угіддя терміном на 15 років загальною площею 36’ 520,2 га., з яких: 23’ 706,2 га. – угіддя лісові, 11’ 658,0 га. – угіддя польові та 1’ 156,0 га. – угіддя водно-болотні.

Жодною із сторін не заперечується та обставина, що межі цих угідь охоплюють земельну ділянку площею 6050,9678 га, кадастровий №4625855300:09:000:0003. Зокрема, будівлі ВМ №44, що є об`єктами Договорів оренди розміщені у південно-східній частині мисливських угідь МРГ «Старичі».

Слід зазначити, що питання законності прийняття Львівською обласною радою Рішення №1439 від 15.09.2015 було предметом оскарження в судовому порядку та розглянуто в межах справи №910/18835/17 за позовом Яворівської КЕЧ до Львівської обласної ради, МРГ «Старичі», Львівського обласного управління лісового та мисливського господарства, за участі третьої особи Міністерства оборони України та за участі Військової прокуратури Львівського гарнізону Західного регіону України про скасування рішення та визнання недійсним договору.

Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 13.12.2017 у справі №910/18835/17 (залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.03.2018 та постановою Касаційного господарського суду від 13.06.2018) відмовлено в задоволенні позовних вимог про скасування пунктів 1 та 2 Рішення №1439 від 15.09.2015. Судові рішення мотивовано тим, що оскаржуване рішення №1439 від 15.09.2015 прийнято в межах компетенції, що передбачено статтею 22 Закону України «Про мисливське господарство та полювання», за погодженням Яворівської КЕЧ району, як землекористувача, та за поданням Державного агентства лісових ресурсів України, стосується надання в користування мисливських угідь та не відноситься до вирішення земельних питань, оскільки не позбавляє прав на земельну ділянку користувача чи власника, не змінює цільового призначення земельної ділянки, а жодним із відповідачів право Яворівської КЕЧ району на користування земельною ділянкою не оспорюється.

В подальшому, для врегулювання взаємовідносин між Яворівською КЕЧ як користувачем земельної ділянки та МРГ «Старичі» як користувачем мисливських угідь укладено Договір про співпрацю та організацію взаємовідносин №4 від 19.02.2016 (далі - Договір № 4), умовами котрого передбачалося що МРГ «Старичі» має право та зобов`язано здійснювати свою діяльність щодо користування мисливськими угіддями на території землекористування Яворівської КЕЧ району відповідно до вимог чинного законодавства, у тому числі використовувати мисливські угіддя відповідно до умов їх надання у користування та за призначенням, переліченим у пункті 2.1 Договору № 4.

Крім того, 23.03.2016 між Яворівською КЕЧ та МРГ «Старичі» було укладено Договір про організацію рибогосподарської діяльності № 5 (далі – Договір №5), відповідно до пункту 1 якого Яворівська КЕЧ доручає, а МРГ «Старичі» зобов`язується здійснити від свого імені в інтересах Яворівської КЕЧ вичерпний комплекс дій (правочинів), спрямованих на організацію та подальше здійснення останнім рибогосподарської діяльності за винагороду, яка не передбачає здійснення будь-яких виплат Яворівською КЕЧ, а засновується на визначеній цим договором частці прибутку від рибогосподарської діяльності.

Факт укладення Договорів №4 та №5, а також їх зміст встановлено господарськими судами в межах розгляду справ №914/2331/17 та №914/2353/17, за результатами яких вказані договори за позовами Яворівської КЕЧ визнані недійсними (Договір №4 – справа №914/2331/17; Договір №5 – справа №914/2353/17), а тому в силу вимог частини 4 статті 75 ГПК України є преюдиційним та не підлягає доказуванню при розгляді даної справи.

Як вбачається з судових рішень у справах №914/2331/17 та №914/2353/17, визнаючи недійсними Договір №4 та Договір №5, господарські суди виходили з того, що на момент укладення цих Договорів Яворівська КЕЧ здійснювала оперативне управління земельною ділянкою, а первинним, фактичним користувачем зазначеної ділянки є Міністерство оборони України. А тому, з останнім необхідно було погоджувати надання права користування водними об`єктами, що розташовані на землях, які належать до земель оборони, однак такого погодження отримано не було. Крім того, земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно у цілях, визначених у статті 4 Закону України «Про використання земель оборони», яка не передбачає такої діяльності на землях оборони як мисливсько-рибальське господарство, тому Договори не відповідають нормам законодавства та є недійсними.

В подальшому, а саме 05.09.2019, замість Договору №4, між Яворівською КЕЧ та МРГ «Старичі» згідно дозволу Міністра оборони України укладено Договір про співпрацю та організацію взаємовідносин №2 (далі – Договір №2) (т. 1 а.с. 70-71) за умовами пункту 1.1 якого його предметом є врегулювання згідно з частиною 6 статті 21 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» взаємовідносин між сторонами: користувачем земельної ділянки та користувачем мисливських угідь, тобто визначення їх прав та обов`язків при здійсненні правовідносин між ними для досягнення мети цього Договору.

Відповідно до пункту 2.1 Договору №2 з метою виконання цього Договору МРГ «Старичі» як користувач мисливських угідь має право та зобов`язується, зокрема, утримувати територію мисливських угідь (в т.ч. ділянки, зайняті водоймами та/або гідроспорудами) у належному і функціональному стані, в т.ч. здійснювати за власний рахунок необхідні ремонти дамб та/або гідроспоруд тощо.

Договір №2 діє впродовж періоду користування МРГ «Старичі» мисливськими угіддями (пункт 3.1 Договору).

Слід зазначити, що докази припинення чинності Договору №2 чи визнання його недійсним, станом на момент розгляду даної справи, в матеріалах справи відсутні.

В цей же час, як зазначив представник МРГ «Старичі», договору, аналогічного до Договору №5 (про організацію рибогосподарської діяльності), між Яворівською КЕЧ та МРГ «Старичі» укладено не було через відсутність дозволу Міністра оборони України. У зв`язку з цим, діяльність відповідача, яка ґрунтувалася на Договорі №5 була припинена, на підтвердження чого комісією в складі представників Яворівської КЕЧ та МРГ «Старичі» складено Акт про припинення виконання зобов`язань за Договором від 31.12.2019 (т. 3 а.с. 90-91).

Натомість, у відповіді на відзив прокурор зазначає, що замість Договору №5 між Яворівською КЕЧ та МРГ «Старичі» було укладено оскаржувані Договори оренди №48 та №49, які використовуються відповідачем для обґрунтування підставності використання земель та водних об`єктів на території ВМ №44.

На підтвердження факту використання МРГ «Старичі» земель та водних об`єктів на території ВМ №44 прокурором долучено до матеріалів справи:

1) публікації із сайтів «rivnefish», «guide.in.ua», а також соціальної мережі «Facebook» (т. 2 а.с. 176-216), які містять картографічні матеріали із вказанням місцезнаходження водних об`єктів; вказують умови риболовлі; містять фотоматеріали – схеми розташування секторів для риболовлі; містять інформацію про спосіб використання водних об`єктів на території ВМ №44; містять рекламні заклики Майданівської дільниці МРГ «Старичі» щодо прибуття на водні об`єкти на території ВМ №44 для відпочинку, а також містять коментарі, які пов`язують організацію платної риболовлі із МРГ «Старичі».

2) лист Держводагентства №741/ВЛ/21-23 від 18.12.2023 (т. 2 а.с. 144-145) в якому зазначено, що 30.09.2020 агентству надійшла заява та відповідні документи МРГ «Старичі» щодо одержання дозволу на спеціальне водокористування. За результатами їх розгляду 20.10.2020 водокористувачу видано Дозвіл на спеціальне водокористування №180/ЛВ/49д-20 від 20.10.2020 із строком його дії по 20.10.2023 (т. 2 а.с. 146-153).

3) постанову Яворівського районного суду Львівської області від 04.04.2024 у справі №944/7445/23 (т. 2 а.с. 180-181) про притягнення до адміністративної відповідальності директора МРГ «Старичі» за частиною 1 статті 164 КУпАП у зв`язку із здійсненням ним рибогосподарської діяльності, а саме використання (вилову) риби із водойми, яка розташована в урочищі «Майдан» поблизу с. Верещиця без договору оренди земельної ділянки в комплексі із водним плесом.

Зокрема, як вбачається з вказаної постанови, подаючи заяву про закриття провадження у справі №944/7445/23 адвокат директора МРГ «Старичі» покликався на те, що останнє здійснює свою діяльність у законний спосіб, оскільки, серед іншого, має укладені із Яворівською КЕЧ Договори оренди №48 та №49.

Разом з тим, закриваючи провадження про притягнення директора МРГ «Старичі» до адміністративної відповідальності, суд дійшов висновку про відсутність складу адміністративного правопорушення, адже враховуючи рішення Львівської обласної ради №1439 від 15.09.2015, а також Договір про співпрацю та організацію взаємовідносин №2 від 05.09.2019 директор МРГ «Старичі» мав право на здійснення господарської діяльності, зокрема на водоймі, яка розташована в урочищі «Майдан» поблизу с. Верещиця Яворівського району Львівської області.

ОЦІНКА СУДУ.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Згідно статей 628 та 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Особливості найму (оренди) державного і комунального майна встановлюються Законом України «Про оренду державного та комунального майна» (стаття 759 ЦК України).

Як встановлено судом, спір у даній справі виник з приводу Договорів №48 та №49 оренди нерухомого військового майна розташованого в Старицькому гарнізоні, які укладено 23.04.2020 між Яворівською КЕЧ та МРГ «Старичі» строком до 22.03.2023.

Всіма учасниками спору визнається та обставина, що станом на момент ухвалення рішення в даній справі вказані Договори оренди є чинними.

Суд також доходить висновку про чинність цих Договорів з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 24 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його укладено.

Разом з тим, згідно пункту 6-1 Прикінцевих та перехідних положень згаданого Закону під час дії воєнного стану Кабінет Міністрів України може встановити інші правила передачі в оренду державного та комунального майна, ніж ті, що передбачені цим Законом, зокрема щодо продовження договору оренди, а саме щодо запровадження можливості автоматичного продовження договорів оренди, строк дії яких закінчується під час дії воєнного стану, на строк до припинення чи скасування та на чотири місяці після припинення чи скасування воєнного стану.

Станом на дату закінчення строку спірних Договорів оренди чинною була постанова КМУ «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» №634 від 22.05.2022 (надалі – Постанова №634) в редакції від 05.11.2022, абзацом 1 пункту 5 котрої передбачалося, що договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, крім випадку, коли балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про непродовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону. Норма щодо продовження договору, встановлена цим пунктом, не застосовується до договорів, щодо яких рішення про їх продовження прийнято на аукціоні і аукціон оголошено до дати набрання чинності цією постановою. Для продовження договору оренди на строк, передбачений цим пунктом, заява орендаря та окреме рішення орендодавця не вимагаються.

В практиці Верховного Суду (див. постанови ВС від 21.02.2024 у справі № 916/309/23, від 19.03.2024 у справі № 910/3272/23, від 26.11.2024 у справі № 920/478/23 і ін.) системно впровадженою є правова позиція про автоматичне продовження договорів оренди, строк дії яких закінчується під час дії воєнного стану. При цьому для продовження договору оренди на строк до припинення чи скасування воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану окреме рішення орендодавця не вимагається. Винятки з цього правила прямо передбачено пунктом 5 Постанови № 634 (балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про непродовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»).

З огляду на те, що станом на момент закінчення строку спірних Договорів оренди (22.03.2023) балансоутримувач не повідомляв орендаря про їх непродовження, суд доходить висновку, що ці Договори вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану. Враховуючи продовження тривалості воєнного стану в Україні на момент розгляду даної справи, спірні Договори оренди є чинними.

Не залишається поза увагою суду також те, що 27.05.2025 було викладено в новій редакції пункт 5 Постанови №634 у зв`язку із прийняттям постанови КМУ №614 від 22.05.2025 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 27 травня 2022р №634» (надалі – Постанова №614).

Так, з 27.05.2025 положеннями абзацу 1 пункту 5 Постанови №634 передбачено, що договори оренди державного та комунального майна, розташованого на визначених територіях, для яких не визначена дата завершення бойових дій або тимчасової окупації, строк дії яких завершується в період воєнного стану, вважаються продовженими до дати, що настає через шість місяців після дати завершення бойових дій або тимчасової окупації та визначається із урахуванням переліку визначених територій.

Разом з тим, на думку суду, вказана обставина не впливає на факт автоматичного продовження спірних Договорів оренди на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану.

Такий висновок суд робить, виходячи з того, що Постанова №614, якою вносилися відповідні зміни, не поширюється на договори оренди, строк дії котрих завершився і був автоматично продовжений на підставі пункту 5 Постанови №634, оскільки її нормами врегульоване лише питання продовження договорів оренди, строк дії яких завершується протягом чотирьох місяців з дати набрання чинності Постанови №614, а також договорів оренди державного та комунального майна, розташованого на визначених територіях, для яких не визначена дата завершення бойових дій або тимчасової окупації, строк дії яких завершується в період воєнного стану.

Зокрема, як вбачається з пункту 2 Постанови №614, в ньому установлено, що договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується протягом чотирьох місяців з дати набрання чинності цією постановою, вважаються продовженими до дати, що настає через чотири місяці після дати закінчення строку дії договору, крім договорів оренди, зазначених у пункті 5 постанови Кабінету Міністрів України від 27 травня 2022 р. № 634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану».

В цей же час, зміни, які внесено в пункт 5 Постанови №634, визначають предметом його регулювання договори оренди державного та комунального майна, розташованого на визначених територіях, для яких не визначена дата завершення бойових дій або тимчасової окупації, строк дії яких завершується в період воєнного стану.

Крім того, суд зазначає, що продовження дії договору оренди на новий строк є не триваючим правовідношенням, а юридичним фактом, який має місце в момент закінчення строку цього договору. А тому цей факт, в тому числі і період такого продовження регулюється законодавством, що є чинним на момент його настання і подальша зміна законодавства, в силу вимог частини 2 статті 5 ЦК України, не має зворотньої дії у часі. Як уже зазначалося вище, на дату закінчення спірних Договорів оренди чинним був пункт 5 Постанови №634 в редакції від 05.11.2022.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом даного позову (з урахуванням заяви про зміну предмету позову) є вимоги прокурора, заявлені в інтересах Міністерства оборони України, Львівської ОДА та Яворівської КЕЧ до МРГ «Старичі про:

1) розірвання Договорів оренди;

2) визнання недійсним пунктів 5.15 Договорів оренди;

3) зобов`язання МРГ «Старичі» повернути на користь Міністерства оборони України нерухоме майно, що виступає об`єктом оренди за Договорами №48 та №49, а також земельну ділянку, яку займає зазначене майно та яка є прилеглою до нього, визначену в пункті 5.15 Договорів оренди.

Підставами позовних вимог слугують такі обставини:

1) щодо вимоги про розірвання Договорів оренди:

- факт користування МРГ «Старичі» не лише нерухомим майном, що виступає об`єктом оренди за Договорами №48 та №49, але також і іншим майном ВМ №44, зокрема земельною ділянкою та водними об`єктами, котрі на ній знаходяться та біоресурсами, рішення щодо надання котрих в користування не приймалося. Зокрема, на підставі Договорів оренди МРГ «Старичі» здійснює спецводокористування водними об`єктами (підтверджується Дозволом на спеціальне водокористування №180/ЛВ/49д-20 від 20.10.2020) та вилов риби (підтверджується публікаціями із сайтів «rivnefish», «guide.in.ua», а також соціальної мережі «Facebook»), а також визнається самим відповідачем (постанова Яворівського районного суду Львівської області від 04.04.2024 у справі №944/7445/23). На думку прокурора, користування водними об`єктами та біоресурсами порушує пункт 1.1 Договорів оренди, якими визначено їх предмет та передбачено, що орендар має право використовувати майно тільки згідно його умов та відповідно до його призначення, а тому наявними є правові підстави для розірвання цих Договорів згідно частини 2 статті 651 та статті 783 ЦК України.

- факт подальшої зміни законодавства щодо цільового використання орендованого нерухомого військового майна. Зокрема, за твердженням прокурора, на момент укладення Договорів оренди положеннями статті 16 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» фактично не було встановлено обмежень щодо цільового використання орендованого майна, оскільки передбачалося, що орендар має право використовувати майно за будь-яким цільовим призначенням, крім випадків і з урахуванням обмежень, передбачених Порядком передачі майна в оренду. Разом з тим, після укладення Договорів оренди було затверджено Порядок №483 від 03.06.2020, який був чинним на момент продовження дії цих Договорів і норми пункту 29 котрого передбачають, що не може бути використане за будь-яким цільовим призначенням, зокрема, нерухоме майно Збройних Сил України. Тобто з прийняттям Порядку №483 використання нерухомого військового майна обмежено його цільовим призначенням – для розміщення і постійної діяльності Збройних сил України. А відтак наявними є правові підстави для розірвання Договорів оренди згідно статті 652 ЦК України.

2) щодо вимоги про визнання пунктів 5.15 Договорів оренди недійсними:

- факт передачі згідно цих пунктів Договорів в оренду земельної ділянки на котрій знаходяться водні об`єкти. Передача МРГ «Старичі» в оренду цих об`єктів не погоджувалася Міністерством оборони України та ФДМУ, що суперечить вимогам Законів України «Про оренду державного та комунального майна», «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» та Порядку надання дозволу військовими частинами Збройних Сил на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду, затвердженому постановою КМУ №778 від 11.05.2000. Крім цього, за змістом частини 4 статті 59 ЗК України та статті 51 ВК України надання водних об`єктів в користування можливе лише на умовах оренди в комплексі з земельною ділянкою. А тому існують правові підстави для визнання недійсними пунктів 5.15 Договорів оренди згідно статей 203, 215 ЦК України.

3) щодо вимоги про зобов`язання повернути нерухоме майно та земельну ділянку:

- факт необхідності застосування правових наслідків, пов`язаних із розірванням Договорів оренди та визнання недійсним пунктів цих Договорів.

Беручи до уваги предмет та підстави позову, а також доводи сторін викладені в заявах по суті спору, суд зазначає, що в предмет дослідження в даній справі входить з`ясування таких обставин:

1) щодо права прокурора на подання позову в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Львівської ОДА та Яворівської КЕЧ, а також дотримання ним встановленого порядку подання позовної заяви;

2) щодо наявності/відсутності фактичних та правових підстав для розірвання Договорів оренди згідно вимог частини 2 статті 651 та статті 783 ЦК України;

3) щодо наявності/відсутності фактичних та правових підстав для розірвання Договорів оренди згідно вимог статті 652 ЦК України;

4) щодо наявності/відсутності фактичних та правових підстав для визнання недійсними пунктів 5.15 Договорів оренди.

З огляду на вказане, суд зазначає таке.

(1) Щодо права прокурора на подання позову в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Львівської ОДА та Яворівської КЕЧ, а також дотримання ним встановленого порядку подання позовної заяви.

Відповідно до частини 3 статті 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Стаття 53 ГПК встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду (надалі – ВПВС) неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови ВПВС від 20.11.2018 у справі №5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі №915/478/18, від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, від 06.07.2021 у справі №911/2169/20, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц).

Під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанови ВПВС від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, від 05.10.2022 у справах №923/199/21 та №922/1830/19).

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

За змістом абзацу 1 частини 3 статті 23 вказаного Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з частиною 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

З системного аналізу вищевказаних норм вбачається, що виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави.

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Звертаючись із позовом в даній справі прокурор вказав, що він має на меті комплексний захист інтересів держави та публічного інтересу, які порушені внаслідок укладення та виконання Договорів оренди. Так, обставини вчинення даних правочинів та їх наслідки для держави вказують на їх невідповідність як правовій природі та меті укладання договорів оренди, так і вимогам законодавства, що регулює порядок користування державним майном.

Зокрема, передача та фактичне використання МРГ «Старичі» земельних ділянок і водних об`єктів, котрі на них знаходяться всупереч законодавству не лише суперечить їх предмету та меті, а й спричиняє негативні наслідки для обороноздатності держави. Крім того, нецільове використання або незаконна експлуатація державного майна можуть спричиняти його руйнування, що завдає збитків не лише економічних, а й суспільних.

У даній справі прокурор звернувся з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Львівської ОДА та Яворівської КЕЧ.

Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою КМУ №671 від 26.11.2014 (далі – Положення №671) Міністерство оборони України (Міноборони) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Міноборони є центральним органом виконавчої влади та військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили та Держспецтрансслужба.

Міністерство оборони України як центральний орган виконавчої влади забезпечує проведення в життя державної політики у сфері оборони, функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність і підготовку Збройних Сил України до здійснення покладених на них функцій і завдань (частина 1 статті 10 Закону України «Про оборону України»).

Згідно частини 2 статті 10 Закону України «Про оборону України» Міністерство оборони України, зокрема, здійснює управління переданим йому військовим майном і майном підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління.

Крім цього, Міноборони з метою організації своєї діяльності здійснює, зокрема, контроль за ефективним використанням та збереженням об`єктів державної власності, які належать до сфери його управління (підпункт 157 пункту 4 Положення №671).

Також, за змістом статті 1 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади. Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.

До відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля тощо (стаття 13 Закону України «Про місцеві державні адміністрації»).

Статтею 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» визначено, що місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

В цей же час, за змістом статті 77 ЗК України та статті 4 Закону України «Про використання земель оборони» землі оборони мають спеціальне цільове призначення та особливий правовий режим використання. Вони можуть перебувати лише в державній власності. Норми вказаних нормативно-правових актів спрямовані на забезпечення ефективної охорони та раціонального використання земель оборони, враховуючи їх стратегічне значення.

Як вбачається з матеріалів справи, Міністерство оборони України є власником будівель та споруд, які знаходяться в Львівській обл., Яворівському р-ні., с. Верещиця на вул. Майдан, 6 та вул. Майдан, 8 та виступають об`єктами оренди за спірними Договорами №48 та №49, що підтверджується Інформаційними довідками №418765443 та №418758815. Крім цього, вказане міністерство є постійним користувачем земельної ділянки площею 6050,9678 га, кадастровий №4625855300:09:000:0003 на котрій згадані об`єкти нерухомого майна знаходяться, і частина котрої, за твердженням прокурора, відійшла в користування МРГ «Старичі» на підставі укладених Договорів оренди. Власником та розпорядником цієї земельної ділянки є держава в особі Львівської ОДА, що підтверджується Інформаційною довідкою №418766483.

З огляду на вказане, а також беручи до уваги вищевикладені норми законодавства, суд доходить висновку, що прокурором належним чином обґрунтовано порушення інтересів держави та необхідність їх захисту та правильно визначено Міністерство оборони України та Львівську ОДА як органи, уповноважені державою здійснювати функції захисту у спірних правовідносинах. Слід зазначити, що жодним із учасників спору не заперечується правильність подання прокурором позову в інтересах держави в особі Міністерства та Львівської ОДА.

Спір в даній справі стосується з приводу можливості подання прокурором позову в інтересах держави в особі Яворівської КЕЧ як сторони (орендодавця) за Договорами оренди. Так, РВ ФДМУ в поясненнях (вх. №17932/25 від 04.07.2025) зазначає про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів Яворівської КЕЧ, оскільки остання є не органом державної влади, а державною установою та юридичною особою. В цей же час, згідно правового висновку ВПВС щодо тлумачення статті 23 Закону України «Про прокуратуру», викладеного в постанові від 25.09.2024 у справі №587/1382/15-ц, Велика Палата визначила два критерії, за умови існування яких не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави, а саме: 1) представництво інтересів держави в особі державних компаній; 2) позивач не є органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень.

З цього приводу суд зазначає таке.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 у справі №905/1907/21 дійшла висновку, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом 3 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» має застосовуватись з урахуванням положень абзацу 1 частини 3 статті 23 цього Закону, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень незалежно від наявності статусу юридичної особи.

В цьому контексті суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військове майно - це державне майно, передане військовим частинам, органам військового управління, підрозділам, закладам, установам та організаціям Збройних Сил України.

Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі передає військове майно військовим частинам на праві узуфрукта державного майна, приймає рішення щодо передачі цього майна між військовими частинами, встановлює порядок приймання та оприбуткування військового майна (частина 3 статті 2 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України»).

За змістом статті 3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» державне майно передається військовим частинам на праві узуфрукта державного майна. З моменту передачі державного майна військовій частині на праві узуфрукта державного майна таке майно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують військове майно виключно за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до положень частини 1 та 2 статті 4 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військові частини ведуть облік закріпленого за ними майна у кількісних, якісних, обліково-номерних та вартісних показниках і враховують по відповідних службах - продовольчій, речовій, квартирно-експлуатаційній, пально-мастильних матеріалів тощо. У порядку, передбаченому частиною першою цієї статті, ведеться облік майна, закріпленого за підпорядкованими військовими частинами, у службах забезпечення органів військового управління, органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України, на які покладаються завдання щодо забезпечення військових частин майном відповідно до затверджених норм та організації його ефективного використання.

В цей же час, відповідно до пункту 1 розділу 2 Положення про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністерства оборони України №448 від 03.07.2013 (далі - Положення №448), квартирно-експлуатаційне забезпечення військових частин здійснюється квартирно-експлуатаційними органами, до яких належать квартирно-експлуатаційні відділи (квартирно-експлуатаційні частини району).

Київське КЕУ, КЕВ (КЕЧ), визначений Міноборони підрозділ здійснюють безпосереднє квартирно-експлуатаційне забезпечення військових частин, дислокованих у межах відповідальності (пункт 6 розділу 2 Положення №448).

Основними завданнями квартирно-експлуатаційного забезпечення в мирний час та особливий період є, зокрема, організація забезпечення військових частин фондами військових містечок та земельними ділянками; організація розміщення військових частин, облік фондів військових містечок і земельних ділянок, а також утримання, експлуатація фондів військових містечок і територій, наданих для розміщення (пункт 2 розділу 2 Положення №448).

Таким чином, КЕВ (КЕЧ) є органами, на балансі яких перебуває військове майно та на які покладено відомчий контроль за його використанням (вказаний висновок зроблено ВПВС в постанові від 12.06.2018 у справі №902/219/16 (пункт 55), а також КГС ВС в постанові від 24.10.2019 у справі №915/1115/17 (пункт 5.6)).

Відповідно до пункту 1 Положення про Яворівську КЕЧ (т. 5 а.с. 134-167) КЕЧ є органом управління, який входить до структури Збройних Сил України, та створений з метою організації виконання завдань квартирно-експлуатаційного забезпечення військових частин, закладів, установ та організацій Міністерства оборони України та Збройних Сил України дислокованих у гарнізонах Львівської області, а саме: Яворівського, Старицького та Львівського гарнізонах у мирний час та на особливий період.

Як вбачається з Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (т. 3 а.с. 8) Міністерство оборони України є засновником Яворівської КЕЧ.

Все вищевикладене дозволяє зробити висновок, що Міністерство оборони України є органом державної влади, суб`єктом владних повноважень, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України, квартирно-експлуатаційне забезпечення військових частин яких здійснюється квартирно-експлуатаційними органами Збройних Сил України, до яких відноситься й Яворівська КЕЧ. Міністерство оборони України, в тому числі за допомогою Яворівської КЕЧ, здійснює управління військовим майном та земельними ділянками, що перебувають у державній власності та відносяться до земель оборони, тобто належать до його відомства, що в свою чергу означає, що Яворівська КЕЧ наділена владними повноваженнями щодо військового майна та земель оборони в межах своєї компетенції та територіальної належності.

До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 12.03.2025 у справі №278/1999/17, від 18.10.2023 року у справі № 686/12750/22 та від 28.09.2022 у справі № 442/3458/17.

З огляду на вказане, суд відхиляє доводи РВ ФДМУ про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі вказаного органу.

Суд звертає увагу на те, що прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови ВПВС від 21.06.2023 у справі №905/1907/21 та від 26.05.2020 у справі №912/2385/18).

У постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 ВПВС зазначила, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. При цьому, невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (див. пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).

Крім цього, у постанові від 07 липня 2021 року у справі № 914/1577/19 Верховний Суд зазначив, що якщо попереднє листування свідчить про те, що воно мало характер інформування відповідного органу про вже раніше виявлені прокурором порушення, а відповідний орган протягом розумного строку на таку інформацію не відреагував або відреагував повідомленням про те, що він обізнаний (у тому числі до моменту отримання інформації від прокурора) про таке порушення, але не здійснював та/або не здійснює та/або не буде здійснювати захист порушених інтересів, то, у такому випадку, наявні підстави для представництва передбачені абзацом першим частини третьої стаття 23 Закону України «Про прокуратуру».

В даній справі прокурор обґрунтував неналежне, на його думку, здійснення захисту інтересів держави позивачами.

Так, як вбачається з матеріалів справи ним№30.54/02-1896вих-25 від 20.03.2025№30.54/02-1896вих-25 від 20.03.2025 було направлено на адресу Міністерства оборони України, Львівської ОДА та Яворівської КЕЧ листи, відповідно, №30.54/02-5338вих-24 від 29.10.2024 (т. 1 а.с. 29), №30.54/02-1661вих-25 від 12.03.2025 (т. 1 а.с. 28) та №30.54/02-5339вих-24 від 29.10.2024 (т. 1 а.с. 30) в котрих вказані органи було проінформовано, що при укладенні спірних Договорів оренди не дотримано встановлені законодавством вимоги щодо передачі державного нерухомого майна в оренду, зокрема, вимоги Закону України «Про оренду державного та комунального майна», а також фактично передано в користування МРГ «Старичі» земельні ділянки ВМ №44 з водними об`єктами, розміщеними на них, площею 107,2 га., які є частиною земельної ділянки з кадастровим №4625855300:09:000:0003, що суперечить встановленим вимогам законодавства щодо користування вказаним майном та предмету укладених договорів.

У цих листах прокурор також просив позивачів проінформувати щодо вжиття останніми заходів захисту інтересів держави з вищевказаних питань, у тому числі цивільно-правових заходів, вказавши причини зволікання із вирішення цих питань у законний спосіб чи інші мотиви невжиття таких заходів.

Крім цього, як вбачається з матеріалів справи, між прокурором та позивачами велося довготривале листування в межах вивчення прокурором питання щодо наявності підстав для застосування представницьких повноважень за фактом укладення Яворівською КЕЧ та МРГ «Старичі» Договорів оренди щодо нерухомого військового майна ВМ №44, в процесі котрого останні надсилали прокурору наявні у них документи, пов`язані з обставинами укладення цих Договорів.

Оскільки ні в процесі вказаного листування, ні за наслідками розгляду листів №30.54/02-5338вих-24 від 29.10.2024, №30.54/02-1661вих-25 від 12.03.2025 та №30.54/02-5339вих-24 від 29.10.2024 позивачі протягом розумного строку не надали прокурору інформації про вжиття ними заходів захисту інтересів держави щодо вищевказаних обставин, прокурором 20.03.2025 було направлено на адресу Міністерства оборони України, Львівської ОДА та Яворівської КЕЧ листи, відповідно, №30.54/02-1896вих-25 (т. 1 а.с. 32), №30.54/02-1898вих-25 (т. 1 а.с. 31) та №30.54/02-1897вих-25 (т. 1 а.с. 33) в котрих, на виконання вимог частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», поінформовано про подання до суду даного позову.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що звертаючись із позовом у даній справі, прокурор відповідно до вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру» обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави в суді, визначив, у чому саме полягає порушення таких інтересів та правильно встановив органи, уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, які, попри те, самостійно не здійснюють захист прав та інтересів держави у цих правовідносинах.

(2) Щодо наявності/відсутності фактичних та правових підстав для розірвання Договорів оренди згідно вимог частини 2 статті 651 та статті 783 ЦК України.

Згідно зі статтею 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, розірвання договору (пункт 1 частини 1 статті 611 ЦК України).

За приписами пунктів 1 та 3 частини 1 статті 783 ЦК України, наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо наймач володіє та/або користується річчю всупереч договору або призначенню речі, а також якщо наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі.

Разом із цим частинами 1 та 2 статті 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала під час укладення договору.

Верховний Суд в постанові від 08.07.2025 у справі №912/1961/24 висловив правову позицію, що порушення договору на предмет істотності суд оцінює винятково за обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає зміни чи розірвання договору. У кожному конкретному випадку істотність порушення договору потрібно оцінювати з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Поняття такої істотності закон визначає за допомогою оціночної категорії – «значної міри позбавлення сторони того, на що вона розраховувала під час укладення договору». Тобто критерієм істотності порушення договору закон визначив розмір завданих цим порушенням втрат, зокрема і збитків, але й про випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Співвідношення завданих порушенням втрат із тим, що могла очікувати від його виконання ця сторона, має вирішальне значення для оцінки істотності такого порушення.

Головна ідея, на якій базується правило частини 2 статті 651 ЦК України, полягає в тому, що не будь-яке, а лише істотне порушення умов договору може бути підставою для вимоги про його розірвання або зміну. Неістотні (незначні) порушення умов договору є недостатніми для правомірного застосування такого крайнього заходу як розірвання договору або його зміна у судовому порядку. Ця ідея спирається на принцип, який називається принципом збереження договору (preservation of contract). Договірні відносини мають підтримуватися, допоки це можливо й економічно доцільно для сторін. Розірвання договору має бути крайнім заходом задля мінімізації витрат, пов`язаних із укладанням та виконанням договору. Розірвання договору як санкція має бути максимально збалансованим і відповідати тяжкості допущеного стороною порушення. Вирішальне значення для застосування зазначеного припису закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення має вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення.

Схожий правовий висновок також викладено в постановах ВПВС від 20.11.2024 у справі №918/391/23 (пункти 86, 88, 89, 92), від 05.02.2025 у справі N 925/457/23 (пункти 149, 151, 152, 155).

Як вбачається з матеріалів справи, об`єктами Договорів оренди, які просить розірвати прокурор, виступають нежитлові приміщення загальною площею 235,5 кв.м. (за Договором №48) та 682,4 кв.м. (за Договором №49).

Станом на момент подання позову в даній справі, всі приміщення за Договором №48, а також більшість приміщень за Договором №49 було надано в оренду МРГ «Старичі» для використання з метою розміщення рибних господарств. Інша частина приміщень за Договором №49 (кафе-бар літ. «І-1», КПП літ. «Л-1» та літ. «Н-1», а також туалет літ. «О-1») була надана для використання з метою розміщення кафе, організації контрольно-перепускного режиму та розміщення туалету.

Після подання позову, а саме 14.05.2025 сторонами змінено цільове використання нежитлових приміщень шляхом укладення Договорів про внесення змін до Договорів оренди. Зокрема, приміщення, що були надані з метою розміщення рибних господарств МРГ «Старичі» зобов`язалося використовувати як склади, а також літній будиночок (будинок рибалок літ. «Ж-1»). Цільове використання інших приміщень за Договором №49 не змінилося.

В розділі 3 Договорів оренди сторонами встановлено розмір та умови сплати орендної плати за користування приміщеннями, а в розділі 5 цих Договорів – обов`язки орендаря, що покладаються на нього за Договорами. В пункті 10.6.1 Договорів оренди сторонами погоджено підстави їх дострокового розірвання на вимогу орендодавця, зокрема, якщо МРГ «Старичі» використовує майно не відповідно до умов договору, не вносить орендної плати протягом 3-х місяців, а також своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження майна.

Слід зазначити, що звертаючись до суду з вимогою про розірвання даних Договорів оренди на підставі частини 2 статті 651, а також пунктів 1 та 3 частини 1 статті 783 ЦК України, прокурор жодним чином не зазначив і, відповідно, не надав доказів того, в чому полягає порушення МРГ «Старичі» умов цих Договорів щодо користування нежитловими приміщеннями. Так, прокурор не зазначає ні про те, що орендарем не сплачується орендна плата за їх користування, ні про використання приміщень всупереч погодженим умовам Договорів оренди чи їх призначенню, ні про те, що МРГ «Старичі» своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження цих приміщень. Також прокурор не зазначає, які збитки (позбавлення яких очікувань від виконання Договорів оренди) зазнає Яворівська КЕЧ як орендодавець нежитлових приміщень, що має вирішальне значення для застосування приписів частини 2 статті 651 ЦК України.

Всі доводи прокурора про порушення умов Договорів оренди зводяться до того, що МРГ «Старичі» на їх підставі користується не лише нерухомим майном, що виступає об`єктом оренди, але також і іншим майном ВМ №44, а саме земельною ділянкою площею 107,20 га., водними об`єктами, котрі на ній знаходяться (здійснює спецводокористування) та біоресурсами (здійснює вилов риби), що на його думку є порушенням пункту 1.1 Договорів оренди, якими визначено їх предмет. Зокрема, як зазначає прокурор в позовній заяві, в даному спорі між Яворівською КЕЧ та МРГ «Старичі» укладено Договори оренди, предметом яких визначено передачу в оренду саме нерухомого майна (будівель, споруд) згідно статей 793-797 ЦК України, а не землі ВМ №44 з розташованими на ній водними об`єктами (стаття 792 ЦК України).

На думку суду відповідні доводи прокурора є внутрішньо суперечливими та не узгоджуються з положеннями чинного законодавства України.

Так, фактичне користування МРГ «Старичі» об`єктами, що не охоплені предметом Договорів оренди свідчить про те, що таке користування здійснюється поза межами договірних відносин, а не з порушенням їх умов. А тому, за наявності такого неправомірного користування, належним є речово-правовий спосіб захисту порушених прав позивача (негаторний позов), а не зобов`язально-правовий спосіб, який застосовується за наявності договірних відносин.

Суд зазначає, що порушення договірних умов як підстава розірвання договору може мати місце лише у випадку, якщо ці умови визначені сторонами, погоджені ними і одна із сторін не дотримується цих умов.

Як вбачається з Договорів оренди, ними взагалі не передбачено надання відповідачу в користування водних об`єктів та біоресурсів, як і не встановлено жодних умов користування цими об`єктами. З приводу земельної ділянки, то хоча в пункті 5.15 Договорів і міститься згадка, що така надається в користування МРГ «Старичі», однак жодних умов такого користування теж не погоджено.

З огляду на вказане, прокурором не доведено наявність фактичних та правових підстав для розірвання Договорів оренди згідно частини 2 статті 651, а також пунктів 1 та 3 частини 1 статті 783 ЦК України. А тому в задоволенні його позовних вимог, заявлених в інтересах держави в особі Яворівської КЕЧ слід відмовити.

Крім цього, суд додатково відмовляє в задоволенні відповідних вимог, заявлених в інтересах Міністерства оборони України та Львівської ОДА, оскільки вказані органи не є сторонами спірних Договорів, а тому є неналежними позивачами за вимогою про їх розірвання.

(3) Щодо наявності/відсутності фактичних та правових підстав для розірвання Договорів оренди згідно вимог статті 652 ЦК України.

Відповідно до частини 1 статті 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали його на інших умовах.

Згідно із частиною 2 статті 652 ЦК України якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Таким чином закон пов`язує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю саме чотирьох умов, визначених частиною 2 статті 652 ЦК України, за істотної зміни обставин.

Істотна зміна обставин, якими сторони керувалися, укладаючи договір, має бути не наслідком поведінки сторін, а бути зовнішньою щодо юридичного зв`язку між ними. Обставини, якими, укладаючи його, керувалися сторони, мають змінитися настільки, що, якби останні могли це передбачити, то б узагалі не уклали договір чи уклали б його на інших умовах. За відсутності істотної зміни обставин, зокрема за незначної їх зміни або за виникнення труднощів у виконанні договору, які сторони могли розумно передбачити, договір не можна розірвати за рішенням суду (подібної позиції притримується КГС ВС в постанові від 02.04.2026 у справі №927/973/24).

Відтак, вирішуючи даний спір в частині розірвання Договорів, необхідним є з`ясування чи відбулася взагалі зміна обставин, якими сторони керувалися при укладенні спірного договору та чи є вона істотною.

Як на істотну зміну обставин прокурор покликається на зміну законодавства України щодо цільового використання орендованого нерухомого військового майна. Зокрема, за твердженням прокурора, на момент укладення Договорів оренди положеннями статті 16 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» фактично не було встановлено обмежень щодо цільового використання орендованого майна, оскільки передбачалося, що орендар має право використовувати майно за будь-яким цільовим призначенням, крім випадків і з урахуванням обмежень, передбачених Порядком передачі майна в оренду. Разом з тим, після укладення Договорів оренди було затверджено Порядок №483 від 03.06.2020, який був чинним на момент продовження дії цих Договорів і норми пункту 29 котрого передбачають, що не може бути використане за будь-яким цільовим призначенням, зокрема, нерухоме майно Збройних Сил України. Тобто з прийняттям Порядку №483 використання нерухомого військового майна обмежено його цільовим призначенням – для розміщення і постійної діяльності Збройних сил України. А відтак наявними є правові підстави для розірвання Договорів оренди згідно статті 652 ЦК України.

З цього приводу суд зазначає таке.

За змістом частини 6 статті 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» №157-ІХ від 03.10.2019 (далі – Закон №157-ІХ) (в редакції чинній на момент укладення Договорів оренди) галузеві особливості оренди державного та комунального майна можуть встановлюватися виключно законами. Відносини оренди рухомого та нерухомого майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також за спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань організації спеціального зв`язку та захисту інформації, підпорядкованими йому регіональними органами та територіальними підрозділами, закладами та установами Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, які ведуть його облік у спеціальному порядку, регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України».

Аналогічні за змістом положення було передбачено частиною 3 статті 1 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» №2269-ХІІ від 10.04.1992, який був чинним станом на момент проведення конкурсу щодо надання в оренду спірних нежитлових приміщень (15.01.2020).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» №1076-XIV від 21.09.1999 (далі – Закон №1076-XIV) господарська діяльність у Збройних Силах України - це специфічна діяльність військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил України, пов`язана із забезпеченням їх повсякденної життєдіяльності і яка передбачає ведення підсобного господарства, виробництво продукції, виконання робіт і надання послуг, передачу в оренду рухомого та нерухомого військового майна (за винятком озброєння, боєприпасів, бойової та спеціальної техніки) в межах і порядку, визначених цим Законом.

Господарська діяльність у Збройних Силах України здійснюється з метою одержання додаткових джерел фінансування життєдіяльності військ (сил) для підтримання на належному рівні їх бойової та мобілізаційної готовності. Господарська діяльність у Збройних Силах України не повинна негативно позначатися на їх боєготовності та боєздатності.

Статтею 7 Закону №1076-XIV визначено, що військові частини можуть передавати без шкоди бойовій та мобілізаційній готовності закріплене за ними рухоме та нерухоме військове майно в оренду юридичним і фізичним особам. Забороняється надання в оренду озброєння, боєприпасів, бойової та спеціальної техніки. Передача військового майна в оренду юридичним і фізичним особам здійснюється виключно на конкурсній основі з урахуванням необхідності підтримання на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності. Умови та порядок проведення конкурсів визначаються Фондом державного майна України за погодженням з Міністерством оборони України.

На виконання вказаних положень закону Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №778 від 11.05.2000, якою затверджено Порядок надання дозволу військовим частинам на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду (далі – Порядок №778). Крім цього, наказом Міністерства оборони України №46 від 02.02.2010 затверджено Інструкцію про організацію передачі в оренду та укладення договорів оренди нерухомого військового майна (далі – Інструкція №46).

Порядком №778 та особливо – Інструкцією №46 детально регламентовано процедуру передачі в оренду нерухомого військового майна: від формування для затвердження Міноборони переліків (додаткових переліків) нерухомого військового майна, яке без заподіяння шкоди обороноздатності держави, бойовій та мобілізаційній готовності військ пропонується до передачі в оренду уповноваженими органами військового управління за встановленою формою, до організації контролю за здійсненням претензійно-позовної роботи та звітності з питань укладених договорів оренди нерухомого військового майна.

Як вбачається з матеріалів справи, спірні Договори оренди було укладено у відповідності до наведених вище нормативно-правових актів України. Зокрема, на виконання пункту 162.1 Плану діяльності Міністерства оборони України на 2019 рік та основних заходів діяльності на 2020-2021 роки, а також відповідно до вимог Інструкції №46 Міністром оборони України 13.05.2019 затверджено Перелік нерухомого військового майна, яке без заподіяння шкоди обороноздатності держави, бойовій та мобілізаційній готовності військ пропонується до передачі в оренду, в склад котрого ввійшло все нерухоме майно, що виступає об`єктом оренди. В подальшому, за результатами проведеного 15.01.2020 конкурсу між Яворівською КЕЧ та МРГ «Старичі» укладено Договори оренди цього майна.

Слід зазначити, що станом на момент проведення конкурсу (15.01.2020) статтею 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.1992 передбачалося, що орендар зобов`язаний використовувати та зберігати орендоване майно відповідно до умов договору, запобігати його пошкодженню, псуванню.

Однак, станом на момент укладення Договорів оренди (23.04.2020) чинним був Закон №157-ІХ, частиною другою статті 16 котрого передбачено, що орендар, який уклав договір оренди майна за результатами аукціону, має право використовувати майно за будь-яким цільовим призначенням, крім випадків і з урахуванням обмежень, передбачених Порядком передачі майна в оренду.

В цей же час, Порядок передачі в оренду державного та комунального майна було затверджено лише постановою КМУ №483 від 03.06.2020 (далі – Порядок №483).

Відтак, суд погоджується з доводами прокурора, що станом на момент укладення Договорів оренди положеннями статті 16 Закону №157-ІХ фактично не було встановлено обмежень щодо цільового використання орендованого майна.

Як вбачається з Договору №48 та Договору №49 в них погоджено цільове використання орендованого майна, яке було визначено умовами оголошеного конкурсу. Зокрема, такі об`єкти як:

1) кормоцех літ. «Б-1», конюшню літ. «В-1», будинок рибалок літ. «Ж-1», склад літ. «Е-1», склад літ. «К-1», склад літ. «Д-1», склад літ. «Й-1» та склад літ. «Ж-1» МРГ «Старичі» зобов`язалося використовувати для розміщення рибних господарств;

2) кафе-бар літ. «І-1» - для розміщення кафе, барів, закусочних, буфетів, кафетеріїв, що здійснюють продаж товарів підакцизної групи;

3) КПП літ. «Л-1» та КПП літ. «Н-1» - з метою організації контрольно-перепускного режиму;

4) туалет літ. «О-1» - для розміщення туалету.

В подальшому пунктом 29 Порядку №483 (в редакції, що була чинною з моменту його затвердження і станом на дату подання позову в цій справі) було встановлено, що не можуть бути використані за будь-яким цільовим призначенням такі об`єкти оренди:

- майно закладів охорони здоров`я;

- майно закладів освіти;

- об`єкти соціально-культурного призначення (майно закладів культури, фізичної культури і спорту);

- нерухоме майно, в якому розміщені органи державної влади або органи місцевого самоврядування, Збройних Сил, Служби безпеки, Державної прикордонної служби, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, правоохоронних органів і органів доходів і зборів;

- майно, що було закріплене на праві господарського відання за Національним банком і передане до сфери управління інших державних органів або у комунальну власність або закріплене на праві господарського відання за Національним банком з цільовим функціональним призначенням для зберігання запасів готівки Національного банку та проведення технологічних процесів щодо забезпечення готівкового грошового обігу;

- майно, щодо якого відповідним представницьким органом місцевого самоврядування прийняте рішення про його використання за конкретним цільовим призначенням.

Такі об`єкти оренди можуть використовуватися лише для розміщення відповідних закладів або лише із збереженням профілю діяльності за конкретним цільовим призначенням, встановленим рішенням відповідного представницького органу місцевого самоврядування, крім випадків, що передбачають використання частини такого майна з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо такими закладами, пов`язаних із забезпеченням чи обслуговуванням діяльності таких закладів, їх працівників та відвідувачів. Зазначені об`єкти можуть також використовуватися для проведення науково-практичних, культурних, мистецьких, громадських, суспільних та політичних заходів (абзац 8 пункту 29 Порядку №483).

Суд не в повній мірі погоджується з доводами прокурора, що з прийняттям Порядку №483, тобто з 03.06.2020, використання нерухомого військового майна було обмежено його цільовим призначенням, тобто розміщенням та постійною діяльністю Збройних Сил України і тільки для здійснення вказаної мети таке майно могло бути передано в оренду.

Так, аналіз наведеної редакції пункту 29 Порядку №483 свідчить, що на відміну від закладів охорони здоров`я, закладів освіти, а також закладів культури, фізичної культури і спорту, цим пунктом встановлено обмеження щодо цільового використання не всього майна (в т.ч. нерухомого), яке закріплене за військовими частинами Збройних Сил України, а лише нерухомого майна в якому розміщені Збройні Сили України.

В цей же час, відповідно до пункту 179 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України №548-XIV від 24.03.1999 (далі – Статут ЗСУ) військові частини (підрозділи військових частин) розміщуються в населених пунктах за наказом Міністерства оборони України, Генерального штабу Збройних Сил України, командувачів військ оперативних командувань Збройних Сил України в адміністративних, господарських, житлових та інших будинках і спорудах, а в разі їх відсутності під час тимчасового розміщення військових частин (підрозділів військових частин) - у придатних для житла будівлях (приміщеннях) на умовах, визначених законодавством України.

Військові частини розміщуються на фондах військових містечок, у автономних військових містечках модульного типу, а також тимчасово, на договірних умовах, у приміщеннях (спорудах) державної та комунальної форми власності відповідно до Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (частина 2 розділу 5 Положення №448).

Таким чином, встановлене пунктом 29 Порядку №483 обмеження цільового використання об`єктів оренди, яке існувало з моменту затвердження цього Порядку і станом на момент подання позовної заяви, стосувалося не всього нерухомого військового майна, а лише того майна, яке безпосередньо використовувалося військовими частинами Збройних Сил України, зокрема фондів військових містечок щодо котрих існував наказ Міністерства оборони України, Генерального штабу Збройних Сил України чи командувачів військ оперативних командувань Збройних Сил України про розміщення в них військових частин.

Враховуючи це, суд не вважає, що з появою нового нормативного регулювання щодо питань оренди державного майна виникли обставини, які згідно зі статтею 652 ЦК України можуть бути підставою для розірвання Договорів оренди, оскільки нежитлові приміщення, що виступають об`єктом оренди за ними не належать до нерухомого військового майна, щодо котрого було встановлено обмеження цільового використання.

Так, фонди ВМ №44 вивільнено ще в 2005 році і станом на момент укладення Договорів оренди це містечко не використовувалося Міністерством оборони України. Вказане підтверджується листом Яворівської КЕЧ №2182 від 04.08.2021 (т. 1 а.с. 169-170), а також листом Центрального управління інженерно-інфраструктурного забезпечення Командування Сил логістики Збройних Сил України №370/2/8943 від 20.09.2021 (т. 1 а.с. 172). Наказом Міністра оборони України від 13.05.2019 вказані фонди віднесені до нерухомого військового майна, яке без заподіяння шкоди обороноздатності держави, бойовій та мобілізаційній готовності військ може бути передано в оренду. Фізичний стан нерухомого майна, що передавалося в оренду МРГ «Старичі» зазначено в Актах інвентаризації (т. 1 а.с. 37, 50-52), а також Актах приймання-передачі, що є Додатками №2 до Договорів оренди (т. 1 а.с. 38, 53), з котрих вбачається, що вказане майно для можливості подальшої експлуатації потребує проведення ремонту.

Слід зазначити, що 09.01.2026 набрала чинності постанова КМУ «Про внесення змін до Порядку передачі в оренду державного та комунального майна» №14 від 07.01.2026, котрою пункт 29 Порядку №483 викладено в новій редакції, а також доповнено Порядок пунктом 29-1.

Так, відповідно до діючої редакції абзацу 5 пункту 29 Порядку, майно, що перебуває у державній та комунальній власності, яке передається в оренду за результатами проведення аукціону, може використовуватися за будь-яким цільовим призначенням, окрім майна Збройних Сил, СБУ, Держприкордонслужби, Держспецзв`язку, правоохоронних, податкових і митних органів.

В цей же час, згідно абзацу 1 пункту 29-1 Порядку №483 майно, зазначене в абзацах другому-дев`ятому пункту 29 цього Порядку, може використовуватися орендарем для здійснення конкретних видів економічної діяльності, зазначених балансоутримувачем у рішенні про намір передачі майна в оренду.

Таким чином, зміст пунктів 29 та 29-1 Порядку №483 в їх сукупності свідчить, що станом на момент ухвалення рішення в даній справі Порядком встановлюється не обмеження цільового використання оренди військового майна, а необхідність конкретизації видів діяльності для якої це майно надається в оренду.

Як вбачається з Договорів оренди в них сторонами дотримано відповідних вимог.

Слід зазначити, що окрім недоведення прокурором істотної зміни обставин, ним також не доведено наявність такої необхідної умови, визначеної частиною 2 статті 652 ЦК України, як порушення майнових інтересів сторін і позбавлення Яворівської КЕЧ, як заінтересованої сторони, того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Так, як зазначалося вище, господарська діяльність у Збройних Силах України, зокрема надання майна в оренду здійснюється з метою одержання додаткових джерел фінансування життєдіяльності військ (сил) для підтримання на належному рівні їх бойової та мобілізаційної готовності. Відтак, розірвання спірних Договорів призведе до погіршення майнових інтересів Яворівської КЕЧ як через припинення нарахування та отримання орендної плати, так і через необхідність збільшення витрат балансоутримувача на охорону та утримання відповідного майна.

При цьому, суд не погоджується з доводами прокурора, що продовження виконання умов Договорів оренди суперечитиме майновим інтересам держави, оскільки перешкоджатиме використанню орендованого майна для потреб Збройних Сил України у разі виникнення такої потреби.

Так, умовами цих Договорів (пункт 10.6.2 та пункт 10.6.3) передбачено можливість дострокового їх розірвання в односторонньому порядку з ініціативи Яворівської КЕЧ у разі настання особливого періоду в Україні або окремих її місцевостях та прийняття рішення відчуження нерухомого військового майна, а також у разі необхідності у використанні цього майна для потреб Збройних Сил України.

В цьому контексті суд зазначає, що матеріалами справи підтверджується і не заперечується жодною із сторін, що з моменту введення в Україні воєнного стану (24.02.2022) і до моменту ухвалення рішення в даній справі, необхідність у використанні нерухомого майна ВМ №44 для потреб Збройних Сил України виникала один раз і стосувалася майна, котре не виступає об`єктом оренди за укладеними Договорами оренди, а саме будівлі гуртожитку, загальною площею 438,6 кв.м. (по генплану №1), що знаходиться за адресою: Львівська обл., Яворівський р-н., с. Верещиця, вул. Майдан, 6. З приводу нерухомого майна, що виступає об`єктом оренди, то як наголосила в судовому засіданні представниця Яворівської КЕЧ, станом на момент ухвалення даного рішення запитів щодо необхідності його використання для потреб Збройних Сил України – не надходило.

З огляду на все викладене вище, суд не знаходить фактичних та правових підстав для розірвання Договорів оренди згідно статті 652 ЦК України, а тому відмовляє в позові прокурора в цій частині.

(4) Щодо наявності/відсутності фактичних та правових підстав для визнання недійсними пунктів 5.15 Договорів оренди.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою — третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (частина 1 статті 215 ЦК України).

Частинами 1 - 3, 5 статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною 3 статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином за змістом статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Недійсність правочину покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

Крім цього сторона правочину або інша заінтересована особа може заявити (чи в їх інтересах може бути заявлено) вимогу про визнання недійсним окремих частин правочину.

Так, відповідно до статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

В постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20 (пункт 8.16) наведено висновок про те, що приписи статті 217 ЦК України регулюють питання щодо правової долі правочину, що має дефекти окремих його частин. При цьому закону може суперечити лише певна частина умов правочину, а інша - йому відповідати. Отже, за таких обставин не завжди доцільно визнавати правочин недійсним у цілому. Не призводить недійсність окремої частини правочину до недійсності інших його частин. Тому законодавець не встановлює недійсності правочину через недійсність окремої його частини, але лише за умови, якщо є підстави вважати, що правочин міг би бути вчинений без включення до нього цієї недійсної частини.

Крім цього, Верховний Суд притримується системно впровадженої позиції (див. Постанови КГС ВС від 17.12.2024 у справі № 916/906/22, від 11.08.2021 у справі № 926/324/20 та від 18.11.2021 у справі № 907/12/19), що умова договору, щодо якої ставиться вимога про визнання її недійсною не може бути істотною умовою договору, оскільки в такому випадку правочин має бути визнаний недійсним в цілому.

Як вбачається з матеріалів справи, прокурор заявив позов в інтересах Міністерства оборони України та ЛОДА (як заінтересованих осіб, права котрих порушені) та Яворівської КЕЧ (як сторони Договорів оренди) про визнання недійсним пунктів 5.15 Договорів оренди, якими в первинній редакції було передбачено обов`язок орендаря (МРГ «Старичі») щомісяця компенсувати орендодавцю кошти у розмірі частини податку на землю пропорційно площі землі, яку займає здане в оренду нерухоме майно, а також прилегла до будівлі чи споруди земельна ділянка площею 32,2 га. (за Договором №48) та площею 75,0 га. (за Договором №49), на яку орендарю відповідно до чинного законодавства надається право користування для досягнення мети оренди.

Зокрема, як зазначає прокурор, згідно цих пунктів Договорів МРГ «Старичі» було надано в користування як земельну ділянку загальною площею 107,2 га. для досягнення мети оренди (про що прямо вказується в них), так і водні об`єкти, котрі на ній знаходяться для ведення рибного господарства. А тому, наявні підстави для визнання їх недійсними, оскільки:

- власником землі, котрим від імені держави є ЛОДА не приймалося рішень відповідно до статей 122, 124 ЗК України щодо передачі в оренду або користування вказаних земельних ділянок, а тому Яворівська КЕЧ не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності надавати такі землі в користування;

- передача в користування МРГ «Старичі» земельної ділянки та водних об`єктів не погоджувалася Міністерством оборони України що суперечить вимогам Законів України «Про оренду державного та комунального майна», «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» та Порядку №778;

- надання МРГ «Старичі» в користування водних об`єктів суперечить приписам частини 4 статті 59 ЗК України та статті 51 ВК України, оскільки надання водних об`єктів в користування можливе лише на умовах оренди в комплексі з земельною ділянкою;

- надання МРГ «Старичі» в користування земельної ділянки та водних об`єктів для ведення рибного господарства та здійснення спецводокористування суперечить статті 4 Закону України «Про використання земель оборони» та цільовому призначенню земельної ділянки.

З цього приводу суд наголошує на такому.

Як вже зазначалося, предметом Договорів оренди є надання МРГ «Старичі» в користування нежитлових приміщень загальною площею 235,5 кв.м. (Договір №48) та 682,4 кв.м. (Договір №49).

За умовами, передбаченими пунктами 1.3 цих Договорів (в первинній редакції) всі приміщення за Договором №48, а також більшість приміщень за Договором №49 надано в оренду МРГ «Старичі» для використання з метою розміщення рибних господарств. Інша частина приміщень за Договором №49 (кафе-бар літ. «І-1», КПП літ. «Л-1» та літ. «Н-1», а також туалет літ. «О-1») була надана для використання з метою розміщення кафе, організації контрольно-перепускного режиму та розміщення туалету.

В подальшому (14.05.2025) сторонами змінено цільове використання нежитлових приміщень шляхом укладення Договорів про внесення змін до Договорів оренди. Зокрема, приміщення, що були надані з метою розміщення рибних господарств МРГ «Старичі» зобов`язалося використовувати як склади, а також літній будиночок. Цільове використання інших приміщень за Договором №49 не змінилося.

Слід зазначити, що ні умовами Розділу 1 «Предмет договору», ні іншими умовами Договорів оренди не передбачено надання в користування МРГ «Старичі» як земельної ділянки з певною метою її використання, так і водних об`єктів, що на ній знаходяться. Єдиним пунктом де є згадка про земельну ділянку в цих Договорах є пункт 5.15.

Матеріалами справи підтверджується, що нежитлові приміщення, котрі виступають об`єктом оренди є частиною ВМ №44, котре знаходиться на земельній ділянці площею 107,2 га. Дана земельна ділянка, як окремий об`єкт цивільних прав (з присвоєнням їй кадастрового номера) не визначена. Наявними у справі доказами підтверджується і жодною із сторін не заперечується та обставина, що вказана земельна ділянка є частиною земельної ділянки площею 6050,9678 га, кадастровий №4625855300:09:000:0003, що перебуває в постійному користуванні Міністерства оборони України і у власності держави в особі Львівської ОДА.

Як зазначалося вище, Яворівська КЕЧ надала нежитлові приміщення в користування МРГ «Старичі» за Договорами оренди за погодженням із власником цих приміщень — Міністерством оборони України та з дотриманням всіх вимог чинного законодавства України.

Надаючи оцінку доводам прокурора, що за вказаними Договорами відповідачу також було надано в користування земельну ділянку площею 107,2 га без погодження як Міністерством оборони України, так і Львівською ОДА суд, перш за все, бажає наголосити на принципі єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди та правовій позиції ВПВС, викладеній в постанові від 22.06.2021 у справі №200/606/18.

Так, в пункті 38 згаданої постанови, ВПВС зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давнього Риму (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт цивільних прав.

Слід зазначити, що хоча наведений принцип безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв як при набутті права власності на об`єкт нерухомості, що знаходиться на земельній ділянці (стаття 377 ЦК України), так і при отриманні об`єкту нерухомості в оренду (стаття 796 ЦК України).

Зокрема, за змістом статті 796 ЦК України одночасно з правом найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) наймачеві надається право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також право користування земельною ділянкою, яка прилягає до будівлі або споруди, у розмірі, необхідному для досягнення мети найму.

У договорі найму сторони можуть визначити розмір земельної ділянки, яка передається наймачеві. Якщо розмір земельної ділянки у договорі не визначений, наймачеві надається право користування усією земельною ділянкою, якою володів наймодавець.

Якщо наймодавець не є власником земельної ділянки, вважається, що власник земельної ділянки погоджується на надання наймачеві права користування земельною ділянкою, якщо інше не встановлено договором наймодавця з власником земельної ділянки.

В практиці Верховного Суду (див. постанови ВС від 09.08.2023 у справі №910/9526/21 (пункт 27); від 14.06.2023 у справі №910/12815/21 (пункт 4.19); від 22.07.2021 у справі №640/19955/19 (пункти 44-46)) системно впровадженою є правова позиція, що при укладанні договору найму об`єкта (споруди, окремої частини та ін.) презюмується, що наймач має право користування земельною ділянкою, на якій знаходиться такий об`єкт, а також право користування земельною ділянкою, яка прилягає до будівлі або споруди, у розмірі, необхідному для досягнення мети найму. Передача земельної ділянки у користування за вказаними правилами проводиться незалежно від того, чи існують у договорі умови щодо прав на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти (споруди, ін.), що передаються у найм. Крім того, норми, які встановлюють згадані правила, не мають характеру диспозитивності, тобто застосовуються й поза волею наймодавця та наймача. Важливим є той факт, що надання наймачу права користування земельною ділянкою є обов`язковим не тільки для сторін за договором оренди об`єкта, що знаходиться на земельній ділянці, а й для власника земельної ділянки у разі, коли такою особою не є наймодавець. Презюмується, що власник земельної ділянки погоджується на надання наймачеві права користування нею, якщо інше прямо не встановлене договором наймодавця з власником земельної ділянки.

З огляду на наведені положення чинного законодавства України, а також правові позиції Верховного Суду, слід зазначити, що надаючи згоду на передачу в оренду нежитлових приміщень загальною площею 235,5 кв.м. (за Договором №48) та 682,4 кв.м. (за Договором №49), Міністерство оборони України як власник цих приміщень та постійний землекористувач надав згоду на передачу МРГ «Старичі» в користування земельної ділянки на якій вони знаходяться, а також земельної ділянки, яка прилягає до будівлі або споруди, у розмірі, необхідному для досягнення мети найму. Крім цього, презюмується наявність згоди на таке надання також і Львівської ОДА, як власника земельної ділянки.

Враховуючи це, а також правову позицію, що за правилами статті 796 ЦК України передача земельної ділянки у користування проводиться незалежно від того, чи існують у договорі умови щодо прав на земельні ділянки, умови спірних пунктів 5.15 Договорів оренди не порушують прав позивачів, що є самостійною підставою для визнання цих пунктів недійсними.

Більше того, умови згаданих пунктів повністю відповідають Основним вимогам до договору оренди нерухомого військового майна, що є Додатком №2 до Інструкції про організацію передачі в оренду та укладення договорів оренди нерухомого військового майна, затвердженої наказом Міністерства оборони України №46 від 02.02.2010.

Слід зазначити, що умови пункту 5.15 Договорів оренди в первинній редакції могли порушувати права Міністерства оборони України та Львівської ОДА лише в частині площі земельної ділянки на котру МРГ «Старичі» надається право користування. Зокрема, як вже зазначалося, за Договором №48 надавалося право користування землею, яку займає здане в оренду нерухоме майно, а також прилегла територія площею 32,2 га., а за Договором №49 — 75,0 га. Тобто за Договорами оренди МРГ «Старичі» було надано в користування всю площу земельної ділянки, яку займає ВМ №44.

Надання відповідачу земельної ділянки вказаної площі не відповідало вимогам чинного законодавства України, оскільки об`єктом оренди виступало не все нерухоме майно (основні фонди) ВМ №44, а лише більша його частина (13 із 17 будівель). Відтак, відповідач не міг набути права користування земельною ділянкою, яку займають будівлі та споруди, що не є об`єктами оренди, а також яка необхідна для їх користування та обслуговування.

Разом з тим, суд бере до уваги ту обставину, що 14.05.2025 між Яворівською КЕЧ та МРГ «Старичі» укладено Договори про внесення змін до Договорів оренди, якими сторони змінили пункт 5.15 цих Договорів, виклавши його в редакції, що орендар зобов`язаний щомісяця компенсувати орендодавцю кошти у розмірі частини податку на землю пропорційно площі землі, яку займає здане в оренду нерухоме майно (0,2355 га. за Договором №48 та 0,6824 га. за Договором №49), на яку орендарю відповідно до чинного законодавства надається право користування для досягнення мети оренди.

Таким чином, під час вирішення даного спору сторони самі усунули у встановленому порядку порушення, які тягнуть за собою визнання недійсним пунктів Договорів.

Як зазначено в пункті 2.4 постанови Пленуму ВГСУ «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» №11 від 29.05.2013 у процесі вирішення спору сторони можуть самі усунути у встановленому порядку порушення, які тягнуть за собою визнання правочину недійсним, зокрема, шляхом: вчинення нового правочину; погодження правочину з відповідним державним органом, якщо це необхідно було для даного правочину, а таке погодження не було раніше здійснено тощо. Сторони також не позбавлені права вчинити правочин про внесення змін до правочину з метою приведення його у відповідність із законом (крім зміни ціни в договорі після його виконання, оскільки згідно з частиною третьою статті 632 ЦК України така зміна не допускається). Якщо згаданий правочин (про внесення змін) не суперечить вимогам закону, господарський суд приймає судове рішення, виходячи з його умов. При цьому господарським судам необхідно мати на увазі, що законом не передбачено заборони стосовно надання правочинові, - в тому числі про внесення змін до іншого правочину, - за згодою сторін зворотної дії в часі.

Вказаної позиції притримується також Касаційний господарський суд в постановах від 19.06.2018 у справі №910/11005/17 та від 21.03.2018 у справі №910/6553/17.

З урахуванням викладеного, беручи до уваги Договори про внесення змін від 14.05.2025 котрими приведено у відповідність із законом пункти 5.15 Договорів оренди та враховуючи, що після внесення цих змін права позивачів не порушуються, оскільки в користування МРГ «Старичі» надано лише земельну ділянку, яку займають орендовані приміщення, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним цих пунктів.

З приводу інших доводів прокурора, якими він обґрунтовує позов в цій частині, то суд не надає їм оцінки через неналежно обраний прокурором спосіб захисту порушених прав.

Так, по суті, інші доводи зводяться до удаваності Договорів оренди. Зокрема, у зв`язку із наявністю в цих Договорах умови пункту 5.15 - «земельна ділянка на яку орендарю відповідно до чинного законодавства надається право користування для досягнення мети оренди» та умови пункту 1.3 (в первинній редакції) - «приміщення надаються в користування з метою розміщення рибних господарств», прокурор робить висновок, що за спірними Договорами МРГ «Старичі» фактично передано в користування земельну ділянку площею 107,2 га. (разом із водними об`єктами, що розміщені на ній) для ведення рибного господарства, видобутку біоресурсів, які знаходяться в водоймах та для здійснення спецводокористування. Як вбачається з матеріалів справи, на думку прокурора, спірні Договори оренди фактично було укладено на заміну визнаного судом недійсним Договору №5 (про організацію рибогосподарської діяльності) і права та інтереси держави порушуються як невідповідністю їх мети та предмету, так і невідповідністю їх вимогам чинного законодавства України щодо підстав та порядку надання в користування земельної ділянки та водних об`єктів.

Відтак, більшість доводів прокурора зводяться до того, що спірна земельна ділянка є основним об`єктом цивільних прав за Договорами оренди, який надано в користування МРГ «Старичі», а приналежністю до цього об`єкта є будівлі, водойми та біоресурси, які останній використовує. При цьому, заявлено вимогу про визнання недійсними пунктів 5.15 Договорів оренди, за умовами котрих земельна ділянка є приналежністю до основного об`єкта — будівель і споруд, право користування котрою слідує за цими будівлями.

З огляду на це суд зазначає, що відповідно до правової позиції КГС ВС, викладеної в постанові від 15.04.2026 у справі №906/377/25 (пункти 6.7 — 6.10) за удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Тобто, удаваний правочин своєю формою приховує реальний правочин.

Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, заявник має довести: 1) факт укладання правочину, що, на його думку, є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов`язків ніж ті, що передбачені удаваним правочином. Розглядаючи спір, господарський суд перш за все має встановити правову природу договору, з урахуванням якої визначити зміст спірних правовідносин, їх нормативне регулювання з наступним встановленням обсягу прав та обов`язків, моменту виникнення зобов`язання тощо.

Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховання іншого правочину, суд на підставі положень статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, які регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним (схожі за змістом висновки викладено в постанові ВПВС від 23.01.2019 у справі №522/14890/16-ц, у постановах ВС від 26.06.2019 у справі № 910/12454/17, від 08.09.2021 у справі № 915/857/20, від 05.12.2018 у справі № 466/6298/16-ц).

Таким чином, належним способом захисту порушених прав при удаваності правочину та його суперечності положенням чинного законодавства України (що доводить прокурор в даній справі) є вимога про визнання недійсним правочину в цілому, а не його частини. Слід зазначити, що вимоги про визнання Договорів оренди недійсними прокурор не заявив, як і не скористався своїм правом, передбаченим частиною 3 статті 237 ГПК України на подання заяви до закінчення підготовчого провадження про визнання недійсним пов`язаного з предметом спору правочину.

В цей же час, практика Верховного Суду є послідовною та зводиться до того, що обрання позивачем неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови в позові і надає суду можливість не досліджувати по суті та не надавати оцінку обставинам, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги. Відповідну оцінку надаватиме та дослідження цих обставин здійснюватиме суд при належно обраному способі захисту прав.

Підсумовуючи все викладене вище, в ході розгляду даної справи прокурором належним чином не обґрунтовано та не доведено наявність підстав для розірвання Договорів оренди та визнання їх частково недійсними. А тому в задоволенні його позовних вимог слід відмовити повністю.

З огляду на це, також відсутні підстави для застосування правових наслідків, пов`язаних із недійсністю та розірванням договорів та задоволення похідних вимог про зобов`язання повернути нерухоме майно та земельну ділянку.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

У відповідності до частини 1 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За змістом статті 129 ГПК України судові витрати покладаються у разі відмови в позові на позивача.

Зважаючи на відмову у задоволенні позовних вимог, судовий збір за подання позовної заяви у справі покладається на Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Західного регіону.

Керуючись статтями 2, 12, 42, 123, 126, 129, 222, 233, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, –

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Покласти на Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Західного регіону судовий збір за подання позовної заяви.

3. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені статтями 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса сторінки суду http://lv.arbitr.gov.ua на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається.

Повне рішення складено та підписано 21.05.2026.

Суддя Крупник Р.В.