Постанова від 06 травня 2026 р. у справі №920/829/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" травня 2026 р. Справа № 920/829/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сибіги О.М.

суддів: Кравчука Г.А.

Тищенко О.В.

секретар судового засідання: Михайленко С.О.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 07.05.2026

Розглянувши матеріали апеляційної скарги Державного навчального закладу “Охтирський центр професійно-технічної освіти”

на рішення Господарського суду Сумської області від 10.12.2025

повний текст рішення складено 24.12.2025

у справі № 920/829/25 (суддя Короленко В.Л.)

за позовом Охтирської окружної прокуратури Сумської області в інтересах держави в особі:

1. Головного управління Держгеокадастру у Сумській області

2. Міністерства освіти і науки України

до 1. Державного навчального закладу “Охтирський центр професійно-технічної освіти”

2. Фізичної особи-підприємця Куліченко Олександра Олександровича

про визнання недійсним договору та звільнення земельної ділянки, -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Охтирська окружна прокуратура Сумської області (прокурор) в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Сумській області (позивач-1) та Міністерства освіти і науки України (позивач-2) звернулась до Господарського суду Сумської області з позовом до Державного навчального закладу “Охтирський центр професійно-технічної освіти” (відповідач-1) та Фізичної особи-підприємця Куліченко Олександра Олександровича (відповідач-2), в якому викладено позовні вимоги, щоб в судовому порядку:

(1) визнати недійсним договір № 2 про надання послуг від 12 травня 2023 року, укладений між Державним навчальним закладом “Охтирський центр професійно-технічної освіти” та Фізичною особою-підприємцем Куліченком Олександром Олександровичем;

(2) зобов`язати Фізичну особу-підприємця Куліченка Олександра Олександровича звільнити земельні ділянки загальною площею 41,931 га, а саме: земельні ділянки кадастровий номер 5925083900:00:001:0346 площею 21,931 га та 5925083900:00:001:0458 площею 20 га, які Фізична особа-підприємець Куліченко Олександр Олександрович займає на підставі договору № 2 про надання послуг від 12 травня 2023 року.

Позовні вимоги мотивовано тим, що укладений між відповідачами договір № 2 про надання послуг від 12.05.2023 не є договором про надання послуг, а є прихованим договором оренди землі, суперечить вимогам статті 901 Цивільного кодексу України, положенням Земельного кодексу України та Закону України "Про оренду землі", не спрямований на реальне настання правових наслідків, які ним обумовлені. Відтак, на думку прокурора, договір № 2 про надання послуг від 12.05.2023 слід визнати недійсним відповідно до положень статей 203, 215, 235 Цивільного кодексу України, а земельні ділянки - звільнити.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 17.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 920/829/25, ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

11.11.2025 Господарським судом Сумської області закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду справи по суті.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду Сумської області від 10.12.2025 у справі № 920/829/25 позов задоволено.

Визнано недійсним договір № 2 про надання послуг від 12.05.2023, укладеного між Державним навчальним закладом “Охтирський центр професійно-технічної освіти” та Фізичною особою-підприємцем Куліченком Олександром Олександровичем.

Зобов`язано Фізичну особу-підприємця Куліченка Олександра Олександровича звільнити земельні ділянки загальною площею 41,931 га, (земельну ділянку кадастровий номер 5925083900:00:001:0346 площею 21,931 га та земельну ділянку 5925083900:00:001:0458 площею 20 га), що Фізична особа-підприємець Куліченко Олександр Олександрович використовує на підставі договору № 2 про надання послуг від 12.05.2023.

Стягнуто з Державного навчального закладу “Охтирський центр професійно-технічної освіти” на користь Сумської обласної прокуратури 2422,40 грн судового збору. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Куліченко Олександра Олександровича на користь Сумської обласної прокуратури 2 422,40 грн судового збору.

В обґрунтування прийнятого рішення судом першої інстанції зазначено, що укладений між відповідачами договір № 2 про надання послуг від 12.05.2023 містить істотні умови договору оренди землі, що свідчить про удаваність такого правочину. Крім того, ДНЗ “Охтирський центр професійно-технічної освіти” як постійний землекористувач не наділений правом розпоряджатися спірними земельними ділянками.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Сумської області від 10.12.2025 у справі № 920/829/25, 29.12.2025 Державний навчальний заклад “Охтирський центр професійно-технічної освіти” звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 10.12.2025 у справі № 920/829/25 в цілому.

Вимоги апеляційної скарги мотивовано тим, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, що є підставою для його скасування. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що (1) висновок суду першої інстанції про удаваність спірного договору зроблено без доведення сукупності обов`язкових елементів такого правочину, тому застосування положень статті 235 Цивільного кодексу України, як підстави для визнання договору № 2 про надання послуг від 12.05.2023 недійсним, є неправомірним; (2) судом першої інстанції ототожнено залучення контрагента до виконання робіт із передачею земельної ділянки у користування, не розмежувавши при цьому виконання договірних зобов`язань та виникнення речового або зобов`язального права користування землею; (3) судом першої інстанції не враховано, що використання техніки, обладнання або інших матеріальних ресурсів контрагента не є тотожним передачі земельної ділянки для самостійного використання; (4) навчальний заклад був організатором і безпосереднім користувачем земельної ділянки, визначав цілі її використання та здійснював діяльність на ній у межах свого функціонального призначення; (5) залучення сторонньої техніки було обумовлене відсутністю власної матеріально-технічної бази та не змінювало характеру землекористування; (6) всі роботи виконувалися в інтересах навчального закладу та в межах освітнього процесу; (7) земельна ділянка використовувалася за цільовим призначенням - для навчання, а не для ведення самостійної господарської діяльності третьої особи; (8) судом першої інстанції не доведено, що навчальний заклад був усунений від фактичного користування землею або позбавлений можливості визначати порядок і спосіб її використання; (9) саме по собі виконання робіт на земельній ділянці не породжує у виконавця жодних прав на цю ділянку, якщо інше прямо не передбачено законом або договором; (10) оскаржуваний договір не містить положень про передачу земельної ділянки у користування, не встановлює правомочностей володіння або розпорядження нею та не передбачає будь-яких наслідків, характерних для орендних правовідносин; (11) визнаючи договір удаваним судом не встановлено факту передачі земельної ділянки іншій особі для самостійного користування, тому правові підстави для висновку про прихований характер правовідносин або про порушення вимог земельного законодавства відсутні.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.12.2025 матеріали апеляційної скарги Державного навчального закладу "Охтирський центр професійно-технічної освіти" у справі № 920/829/25 передано на розгляд головуючому судді Сибізі О.М.

Протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 30.12.2025 для вирішення питань щодо руху апеляційної скарги Державного навчального закладу "Охтирський центр професійно-технічної освіти" у справі № 920/829/25 визначено колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Сибіга О.М., судді: Сотніков С.В., Алданова С.О.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.01.2026 у зв`язку з перебуванням судді Алданової С.О. у відпустці, для вирішення питань щодо руху апеляційної скарги в межах справи № 920/829/25 визначено колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Сибіга О.М., судді: Сотніков С.В., Владимиренко С.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.01.2026 витребувано з Господарського суду Сумської області матеріали господарської справи № 920/829/25.

22.01.2026 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 920/829/25.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.02.2026 у зв`язку з перебуванням судді Сотнікова С.В. у відпустці для вирішення питань щодо руху апеляційної скарги в межах справи № 920/829/25 визначено колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Сибіга О.М., судді: Демидова А.М., Тищенко О.В.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.02.2026 у зв`язку з перебуванням судді Владимиренко С.В. у відпустці для вирішення питань щодо руху апеляційної скарги в межах справи № 920/829/25 визначено колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Сибіга О.М., судді: Кравчук Г.А., Тищенко О.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2026 апеляційну скаргу Державного навчального закладу «Охтирський центр професійно-технічної освіти» на рішення Господарського суду Сумської області від 10.12.2025 у справі № 920/829/25 залишено без руху та надано строк на усунення недоліків апеляційної скарги.

20.02.2026 Державний навчальний заклад «Охтирський центр професійно-технічної освіти» звернувся до Північного апеляційного господарського суду з заявою про усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.03.2026 відкрито апеляційне провадження у справі № 920/829/25 за апеляційною скаргою Державного навчального закладу «Охтирський центр професійно-технічної освіти» на рішення Господарського суду Сумської області від 10.12.2025 та призначено розгляд справи на 09.04.2026.

09.04.2026 судове засідання не відбулось у зв`язку з перебуванням судді Тищенко О.В. у відпустці.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.04.2026 розгляд справи призначено на 07.05.2026.

13.03.2026 до Північного апеляційного господарського суду від Охтирської окружної прокуратури Сумської області надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому проти доводів апеляційної скарги заперечує та наводить власні на їх спростування, просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити у повному обсязі. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу зводяться до того, що зміст прав та обов`язків сторін за договором свідчить, що відповідач-2 використовує земельні ділянки державної власності для здійснення господарської діяльності зі сплатою грошових коштів навчальному закладу, що є характерним для платного користування земельною ділянкою, а не для договору про надання послуг. Фактичне використання земельних ділянок здійснюється саме ФОП Куліченком О.О., а не ДНЗ «Охтирський центр професійно-технічної освіти», якому ці земельні ділянки передано у постійне користування для освітніх потреб. Фактично доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди ДНЗ «Охтирський центр професійно-технічної освіти» з правовою оцінкою встановлених у справі обставин, але сама по собі незгода сторони з правовою оцінкою доказів не є підставою для скасування судового рішення.

17.03.2026 до Північного апеляційного господарського суду від Головного управління Держгеокадастру у Сумській області надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому проти доводів апеляційної скарги заперечує та наводить власні на їх спростування, просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити у повному обсязі. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу зводяться до того, що ДНЗ «Охтирський центр ПТО» як землекористувач спірних земельних ділянок не наділений правом передачі земельних ділянок державної власності іншим особам в користування (оренду). Уклавши оскаржуваний договір ДНЗ «Охтирський центр ПТО» здійснив розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності, взявши на себе повноваження Головного управління як розпорядника земель державної власності сільськогосподарського призначення в силу частини четвертої статті 122 Земельного кодексу України. Оскаржуваний договір № 2 про надання послуг від 12.05.2023 не відповідає вимогам статей 92, 95 Земельного кодексу України, що свідчить про його недійсність на підставі статей 203 та 215 Цивільного кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу Державного навчального закладу “Охтирський центр професійно-технічної освіти” слід залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Сумської області від 10.12.2025 у справі № 920/829/25 залишити без змін, з наступних підстав.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вірно було встановлено Господарським судом Сумської області та перевірено судом апеляційної інстанції, згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно Державному навчальному закладу “Охтирський центр професійно-технічної освіти” на праві постійного користування належать земельні ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею 41,931 га з кадастровими номерами: 5925083900:00:001:0346 площею 21,931 га та 5925083900:00:001:0458 площею 20 га.

Цільове призначення земельних ділянок – для дослідних і навчальних цілей.

Власником земельних ділянок є держава в особі Головного управління Держгеокадастру в Сумській області.

Зазначені земельні ділянки є державною власністю, передані у постійне користування навчальному закладу для освітніх потреб.

12.05.2023 між Державним навчальним закладом “Охтирський центр професійно-технічної освіти” (виконавець) та Фізичною особою-підприємцем Куліченком О.О. (замовник) укладено договір № 2 про надання послуг (надалі – договір), предметом якого є послуги виконавця по розробці, на землях державної власності, що перебувають у нього у постійному користуванні, на території Тростянецької територіальної громади Охтирського району Сумської області, на площі 41,9310 га за завданням замовника, навчально-технічної продукції (НТП) на тему “Модернізація технології вирощування зернової кукурудзи, озимої та ярової пшениці, соняшнику, сої, ярового ячменю, озимого ріпаку, цукрового буряку, гречки та гороху для умов Сумської області”, зазначених у додатку № 1 до цього договору, які виконуються технікою, посівним матеріалом та добривами замовника, на основі впровадження прогресивних енергозберігаючих технологій з використанням високопродуктивної вітчизняної та іноземної техніки (п. 1.1. договору).

Відповідно до п. 2.2 договору загальна вартість послуг становить 1 048 275,00 грн.

Кінцева оплата вартості договору буде проведена за 2023 рік у строк до 11.11.2023, за 2024 рік – до 11.11.2024, за 2025 рік – до 11.11.2025, за 2026 рік – до 11.11.2026, за 2027 рік – до 11.11.2027 (п. 4.2. договору).

За умовами п. 5.1.1 договору виконавець зобов`язується провести силами виконавця та засобами замовника навчально-технічне дослідження по вирощуванню сільськогосподарської продукції в узгоджених сторонами обсягах.

Згідно з п. 5.2.1 договору замовник зобов`язався забезпечити за свій рахунок:

- підготовку площ для виконання навчально-технічних досліджень і повідомити виконавця про їх готовність;

- виділення сільськогосподарської техніки та іншого транспорту, необхідного для виконання навчальних процесів, на вимогу виконавця, а саме організація й доставка осіб, що задіяні у навчально-технічних дослідженнях, участі у виконанні процесів посіву, оброблення землі, внесення добрив, збирання врожаю;

- стажування майстрів виробничого навчання та учнів виконавця на сучасній сільськогосподарській техніці;

- робочі місця учням для проходження виробничої практики та проведення уроків виробничого навчання протягом всього терміну дії договору;

- дотримання умов безпеки праці та протипожежної безпеки в період проходження виробничої практики та проведення уроків виробничого навчання учнями та стажування майстрів.

Відповідно до п. 5.2.2. - 5.2.4. договору замовник зобов`язується забезпечити розрахунки за виконані виконавцем послуги в обсягах і на умовах, визначених п. 2.1. цього договору, підписати акти виконаних виконавцем послуг, надавати необхідну допомогу виконавцю в проведенні навчально-технічних досліджень, проводити оновлення матеріально-технічної бази виконавця за окремим письмовим узгодженням.

Пунктом 4 додатку № 1 до договору визначено перелік основних послуг:

- рекомендації щодо визначення сортового асортименту зернової кукурудзи, соняшнику, озимої та ярової пшениці, сої, ярового ячменю, озимого ріпаку, гречки, цукрового буряку та гороху для подальшого вирощування;

- рекомендації та надання консультацій щодо технологічних заходів з ранньовесняного обробітку ґрунту та проведення посіву зернової кукурудзи, озимої та ярової пшениці, соняшнику, сої, ярового ячменю, цукрового буряку, гречки та гороху (строки робіт, норми висіву та глибина висіву насіння сільськогосподарських культур, інші технологічні прийоми);

- рекомендації по визначенню фітосанітарного стану посівів сільськогосподарських культур, та заходів по догляду за рослинами на базі визначеного результату (в тому числі і проведення підживлень);

- рекомендації щодо визначення фаз стиглості зерна та насіння, рівня біологічної врожайності, строків збирання та післязбиральної доробки зернової кукурудзи, озимої пшениці, соняшнику, сої, ярового ячменю, озимого ріпаку, цукрового буряку, гречки та гороху;

- юридичний супровід.

Згідно з п. 5 додатку № 1 до договору строк виконання завдання: травень - грудень 2023 року, квітень - грудень 2024 року, квітень - грудень 2025 року, квітень - грудень 2026 року та квітень - грудень 2027 року.

Відповідно до п. 6, 7 додатку № 1 до договору виконавець зобов`язаний надати необхідну інформацію, а замовник – надати послуги згідно календарного плану, провести розрахунок з виконавцем за надані послуги.

08.11.2024 між Державним навчальним закладом “Охтирський центр професійно-технічної освіти” та Фізичною особою-підприємцем Куліченком О.О. складено та підписано акт наданих послуг, в якому зазначено, що роботи за договором № 2 про надання послуг від 12.05.2023 виконано якісно, в повному обсязі та належим чином. У акті сторони вказали, що претензій з виконання зобов`язань не мають.

06.12.2024 Державним навчальним закладом “Охтирський центр професійно-технічної освіти” здійснено оплату за послуг згідно договору в розмірі 209 655,00 грн, що підтверджується випискою з рахунку за 06.12.2024.

Прокурор зазначає, що за договором № 2 про надання послуг від 12.05.2023 відбулася передача земельних ділянок загальною площею 41,931 га від ДНЗ “Охтирський центр професійно-технічної освіти” до ФОП Куліченко О.О., на яких останній вирощував сільськогосподарську продукцію та отримав у власність врожай. За користування земельними ділянками на рахунок ДНЗ “Охтирський центр професійно-технічної освіти” щорічно перерахувалась обумовлена договором плата. Вказане підтверджується умовами договору, додатками до нього, даними про перерахування коштів, а також відсутністю будь-якого результату виконання договору виконавцем у вигляді навчально-технічної продукції.

На твердження прокурора, договір № 2 про надання послуг від 12.05.2023 є удаваним, адже був укладений з метою приховування справжнього наміру сторін щодо оренди земельних ділянок, що передані навчальному закладу у постійне користування та належать до об`єктів освіти, відповідно до ст. 80, 81 Закону України «Про освіту» не можуть використовуватись не за призначенням та передаватись в оренду для діяльності, не пов`язаної з навчально-виховним процесом.

Вказані обставини стали підставою для звернення прокурора до суду з даним позовом.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Стаття 131-1 Конституції України передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (частина третя статті 53 Господарського процесуального кодексу України).

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 Господарського процесуального кодексу України (частина четверта статті 53 Господарського процесуального кодексу України).

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (частина п`ята статті 53 Господарського процесуального кодексу України).

Положення щодо представництва інтересів держави прокурором у суді закріплені у статті 23 Закону "Про прокуратуру".

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (частина третя статті 23 Закону "Про прокуратуру").

У випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).

Тобто, під час розгляду справи в суді фактично стороною у спорі є держава, навіть якщо прокурор визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).

Разом з тим, наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва (частина четверта статті 23 Закону "Про прокуратуру").

Тобто, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Відповідна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 та у постанові Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).

У постанові від 20.10.2020 у справі № 924/250/19 Верховний Суд зауважив, що звертаючись з позовом у справі, повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду, довести належними та допустимими доказами обставини того, що суб`єкт владних повноважень не здійснює або здійснює неналежним чином захист інтересів держави.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Водночас невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо про причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Верховний Суд у постанові від 07.12.2021 у справі № 903/865/20 наголосив, що насамперед повинен звернутися з позовом на захист інтересів держави в особі того органу владних повноважень, на відновлення прав якого безпосередньо спрямований позов у спірних правовідносинах та на задоволення прав та інтересів якого заявлено позовну вимогу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 (узагальнила висновки щодо застосування вищевказаних норм права та виснувала, що: 1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо: орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси; орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави; 2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо: відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.

16.04.2025 за № 52/2-1596вих-25 Охтирською окружною прокуратурою на адресу Головного управління Держгеокадастру в Сумській області направлено запит, в якому прокурор повідомив про виявлені порушення вимог земельного законодавства та просив надати інформацію чи планує ГУ Держгеокадастру звертатися до суду з позовом про визнання недійсним договору № 2 про надання послуг від 12.05.2023.

У листі від 21.04.2025 № 46/90-25 Головне управління Держгеокадастру в Сумській області повідомило, що не має правових підстав для звернення до суду з позовом про визнання недійсним договору № 2 про надання послуг від 12.05.2023. При цьому повідомило, що не заперечує щодо подачі такого позову Охтирською окружною прокуратурою.

08.05.2025 за № 52/2-1937вих-25 Охтирською окружною прокуратурою на адресу Міністерства освіти і науки України направлено запит, в якому прокурор повідомив про виявлені порушення вимог земельного законодавства та просив надати інформацію чи планує Міністерство звертатися до суду з позовом про визнання недійсним договору № 2 про надання послуг від 12.05.2023.

Листом від 09.06.2025 № 1/11974-25 Міністерство освіти і науки України повідомило прокуратуру, що Міністерство не відмовлялось від права користування земельними ділянками та не надавало згоди на їх передачу в користування третіх осіб, відповідні договори не погоджувало, оскільки такі суперечать вимогам законодавства. При цьому зазначило, що Міністерство не заперечує щодо представлення Охтирською окружною прокуратурою інтересів держави в особі Міністерства освіти і науки України.

09.06.2025 за № 52/2-2371вих-25 та за № 52/2-2370вих-25 Охтирською окружною прокуратурою на адресу Міністерства освіти і науки України та Головного управління Держгеокадастру в Сумській області направлено листи, в яких повідомлено ГУ Держгеокадастру та Міністерство, що прокуратурою буде заявлено позов в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України та Головного управління Держгеокадастру в Сумській області до ДНЗ «Охтирський центр професійно-технічної освіти» та ФОП Куліченка О.О. про визнання недійсним договору № 2 про надання послуг від 12.05.2023 та звільнення земельної ділянки.

Так, за доводами прокурора, порушення інтересів держави, у даному випадку, полягає у незаконній передачі в оренду майна закладу освіти щодо якого законодавчо встановлена заборона на відчуження та використання не за освітнім призначенням, у недотриманні встановленого чинним земельним законодавством України порядку передачі землі в користування суб`єкту господарювання. Такі порушення призвели до того, що земельні ділянки загальною площею 41,931 га з кадастровими номерами 5925083900:00:001:0346 площею 21,931 га та 5925083900:00:001:0458 площею 20 га, які є однією з складових частин матеріально-технічної бази навчального закладу – ДНЗ “Охтирський центр професійно-технічної освіти”, незаконно перейшли у користування Фізичної особи-підприємця Куліченка Олександра Олександровича.

Міністерство освіти і науки України є засновником Державного навчального закладу “Охтирський центр професійно-технічної освіти”, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань.

12.10.2021 наказом Міністерства освіти і науки України № 1087 затверджено Статут Державного навчального закладу “Охтирський центр професійно-технічної освіти” (надалі - Статут).

Відповідно до п. 1.1. Статуту Державний навчальний заклад “Охтирський центр професійно-технічної освіти” є підпорядкованим Міністерству освіти і науки України державним закладом третього (вищого) рівня професійної (професійно-технічної) освіти, що забезпечує реалізацію права громадян на здобуття високого рівня робітничих кваліфікацій з одночасним здобуттям профільної середньої освіти.

Центр здійснює первинну професійну підготовку робітників високого рівня кваліфікації з технологічно складних, наукоємних професій за освітньо-кваліфікаційним рівнем “кваліфікований робітник” з числа випускників закладів загальної середньої освіти, а також загальноосвітню підготовку, професійне (професійно-технічне) навчання, перепідготовку та підвищення кваліфікації працюючих робітників і незайнятого населення.

Пунктом 7.1. Статуту визначено, що Центр є неприбутковим закладом та користується податковими, митними та іншими пільгами згідно із законодавством України.

Відповідно до п. 7.8. Статуту для забезпечення підготовки кваліфікованих робітників, перепідготовки і підвищення кваліфікації робітничих кадрів Центр використовує у встановленому законодавством порядку навчально-матеріальну базу та земельні ділянки відповідно до паспортів, технічної документації, витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, актів на право постійного користування землею, інших правовстановлюючих документів.

У пункті 7.9. Статуту визначено, що майно Центру, у тому числі: навчально- виробничі, побутові, культурно-освітні, оздоровчі, спортивні будівлі та споруди, гуртожитки, комунікації, обладнання, засоби навчання, транспортні засоби та інші об`єкти є об`єктами державної власності, що закріплюється за Центром на праві оперативного управління. Функції управління майном, яке закріплюється за Центром, здійснює Міністерство освіти і науки України.

Майно та земельні ділянки, які закріплюються за Центром, не можуть бути предметом застави, а також не підлягають перепрофілюванню, використанню не за цільовим призначенням, вилученню або передачі у власність, оренду юридичним і фізичним особам без згоди Міністерства освіти і науки України, крім передбачених законодавством випадків.

Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права (витяги від 27.08.2018 № 135576493 та від 02.01.2018 № 109736809) Державному навчальному закладу “Охтирський центр професійно-технічної освіти” на праві постійного користування належать земельні ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею 41,931 га з кадастровими номерами: 5925083900:00:001:0346 площею 21,931 га та 5925083900:00:001:0458 площею 20 га. Цільове призначення земельних ділянок – для дослідних і навчальних цілей.

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта нерухомого майна від 22.01.2025 № 40901662 та № 409016395 вбачається, що власником земельних ділянок загальною площею 41,931 га з кадастровими номерами: 5925083900:00:001:0346 площею 21,931 га та 5925083900:00:001:0458 площею 20 га є держава в особі Головного управління Держгеокадастру в Сумській області.

Отже, зазначені земельні ділянки є державною власністю та передані у постійне користування Державному навчальному закладу “Охтирський центр професійно-технічної освіти” для освітніх потреб.

Відповідно до ст. 22 Закону України “Про освіту” юридична особа має статус закладу освіти, якщо основним видом її діяльності є освітня діяльність.

У відповідності до відомостей з Єдиної державної електронної бази з питань освіти Державний навчальний заклад “Охтирський центр професійно-технічної освіти” має ліцензію на здійснення освітніх послуг, пов`язаних з одержанням професійної освіти за професіями: кухар, кондитер; офіціант бармен; муляр, пічник, лицювальник-плиточник, столяр будівельний, монтажник гіпсокартонних конструкцій, штукатур, газозварник, електрозварник ручного зварювання, слюсар з ремонту колісних транспортних засобів, водій автотранспортних засобів категорії С, слюсар з ремонту сільськогосподарських машин, тракторист-машиніст сільськогосподарського (лісогосподарського) виробництва, кравець, закрійник, візажист, перукар, продавець продовольчих товарів.

Відповідно до ст. 80 Закону України “Про освіту” до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать: нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо.

Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством.

Порядок, умови та форми набуття закладами освіти прав на землю визначаються Земельним кодексом України.

Основні фонди, оборотні кошти та інше майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають вилученню, крім випадків, встановлених законом.

Об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню для провадження видів діяльності, не передбачених спеціальними законами, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення уповноваженим органом управління можливості користування державним або комунальним нерухомим майном відповідно до законодавства.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов`язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов`язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 903 Цивільного кодексу України).

Отже, для кваліфікації послуги головним є предметний критерій: предметом договору про надання послуг є процес надання послуги, що не передбачає досягнення матеріалізованого результату, але не виключає можливість його наявності.

Судом встановлено, що 12.05.2023 між Державним навчальним закладом “Охтирський центр професійно-технічної освіти”, як виконавцем, та Фізичною особою-підприємцем Куліченком О.О., як замовником, було укладено договір № 2 про надання послуг, предметом якого є послуги виконавця по розробці, на землях державної власності, що перебувають у нього у постійному користуванні, на території Тростянецької територіальної громади Охтирського району Сумської області, на площі 41,9310 га за завданням замовника, навчально-технічної продукції (НТП) на тему “Модернізація технології вирощування зернової кукурудзи, озимої та ярової пшениці, соняшнику, сої, ярового ячменю, озимого ріпаку, цукрового буряку, гречки та гороху для умов Сумської області”, зазначених у додатку № 1 до цього договору, які виконуються технікою, посівним матеріалом та добривами замовника, на основі впровадження прогресивних енергозберігаючих технологій з використанням високопродуктивної вітчизняної та іноземної техніки.

Зі змісту оскаржуваного договору не вбачається, що такий укладено для реалізації навчальним закладом його основних завдань, які передбачені Статутом.

Відповідно до положень ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішньої волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (ч.1 ст. 236 Цивільного кодексу України).

У даному випадку між Державним навчальним закладом “Охтирський центр професійно-технічної освіти” та Фізичною особою-підприємцем Куліченком О.О. 12.05.2023 було укладено договір, який названо сторонами договором про надання послуг.

Згідно з частиною першою статті 235 Цивільного кодексу України удаваний правочин - це правочин, вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який вони насправді вчинили.

У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Таким чином, удаваний правочин своєю формою приховує реальний правочин. За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Сутність договору визначається за його дійсною спрямованістю та спільною правовою метою для обох сторін, а не лише його формальними положеннями. Штучне диференціювання мети правочину для кожної зі сторін з акцентуванням її у тексті договору може додатково свідчити про його удаваність та орієнтованість на приховування іншого правочину, який насправді вчиняється.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у постанові від 12.09.2024 у справі № 916/1719/22.

Статтею 78 Земельного кодексу України визначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися i розпоряджатися земельними ділянками. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

У найбільш загальному вигляді "класична тріада" стосовно такого об`єкта прав, як земельна ділянка - це забезпечена правом можливість: панування над земельною ділянкою (право володіння, jus possidendi); видобування корисних властивостей земельної ділянки (право користування, jus fruendi); визначення долі (юридичної та фактичної) земельної ділянки волевиявленням самого власника (право розпорядження jus abutendi).

Закон визначає право власності як право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону своєю волею, незалежно від волі інших осіб (стаття 317 Цивільного кодексу України). Суть власності полягає в умовно необмеженому (обмеження визначаються правопорядком і стосуються інтересів окремих осіб і суспільства в цілому) та винятковому пануванні особи над річчю. Оскільки "земельна ділянка" як індивідуалізована частина поверхні і відповідна частина простору є річчю (об`єктом цивільних прав) і, відповідно, майном (нерухомим майном), таке визначення підходить і до нього.

Водночас із тріади правомочностей, які належать власнику, постійному землекористувачу законом передані тільки дві: володіння та користування. Постійні землекористувачі позбавлені можливості щодо розпорядження земельним ділянками.

Отже, право землекористування як суб`єктивне право полягає у праві (правомочності) особи на експлуатацію корисних властивостей земельної ділянки у складі права власності на неї; у правовому титулі, що дає особі суб`єктивне право використовувати (чужу) земельну ділянку.

Основними принципами права землекористування є: його похідний характер від права власності на землю; раціональне використання ділянок за основним цільовим призначенням із здійсненням їх ефективної охорони та дотриманням вимог щодо пріоритету екологічної безпеки тощо.

Право постійного землекористування - це безстрокове речове право з внесенням плати в розмірі земельного податку. Таке право може виникати стосовно будь-яких земельних ділянок державної та комунальної власності. Воно не включає правомочності розпорядження земельною ділянкою або правом на неї. Постійний землекористувач отримує права володіння та користування земельною ділянкою, тобто можливість виключного і відокремленого від інших осіб землекористування.

З урахуванням наведеного об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 15.11.2024 у справі № 905/20/23 зазначила, що наявна у постійного землекористувача правомочність користування земельною ділянкою є обмеженою порівняно з правомочністю власника цієї земельної ділянки, який наділений не лише правом володіння та користування, а й правом на розпорядження землею, у тому числі шляхом її передачі в користування як з оформленням відповідного речового права (права оренди або права постійного користування), так і шляхом надання земельної ділянки у користування на підставі зобов`язального правочину, за яким право тимчасового користування земельною ділянкою не підлягає державній реєстрації.

Водночас постійний землекористувач такими правами не наділений, оскільки право постійного землекористування передбачає використання земельної ділянки за її цільовим призначенням безпосередньо та виключно землекористувачем без можливості передання такого права третім особам, у тому числі на підставі правочинів, за якими речові права на земельну ділянку іншій особі не передаються.

Отже, у постійного користувача відсутні повноваження на розпорядження земельною ділянкою, а земельна ділянка, яка надана на праві постійного користування, залишається у державній власності, позаяк особа, якій земельну ділянку надано у постійне користування із земель державної власності, наділяється лише правомочностями володіння і користування нею, а право розпорядження - виключно компетенція власника.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 904/8549/17, від 12.09.2024 у справі № 916/1719/22, від 15.11.2024 у справі № 905/20/23.

Судом встановлено, що Державний навчальний заклад “Охтирський центр професійно-технічної освіти” як постійний землекористувач всупереч наведеним нормам розпорядився земельними ділянками, уклавши оскаржуваний правочин.

За умовами договору та додатків до нього обробкою земель державної власності площею 41,931 га та збором врожаю займається ФОП Куліченко О.О. за рахунок власних засобів, якому також належить і право власності на зібраний врожай. Відповідно і обов`язок перерахувати кошти за користування землею виникло саме у ФОП Куліченко О.О.

У протоколі узгодження договірної ціни від 12.05.2023 (додаток 2) узгоджено розмір плати за договором, яка становить 1 048 275,00 грн, з розрахунку 5000 грн за 1 га землі, щорічно 209 655,00 грн.

Матеріалами справи підтверджується, що 06.12.2024 Державним навчальним закладом “Охтирський центр професійно-технічної освіти” здійснено оплату за послуги згідно договору в розмірі 209 655,00 грн.

З наведеного підставним є висновок, що право на обробку землі та збір врожаю, передбачене умовами оскаржуваного правочину, являє собою реалізацію правомочностей землекористувача щодо володіння та користування землею.

У відповідності до ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

За змістом ч. 1 ст. 95 Земельного кодексу України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об`єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди; д) користуватися іншими правами, передбаченими законом або договором.

Отже, з урахуванням вищенаведеного, Державним навчальним закладом “Охтирський центр професійно-технічної освіти” як землекористувач на титулі права постійного користування наділений лише передбаченими ст. 95 Земельного кодексу України правами щодо земельної ділянки, належної йому на праві постійного користування.

При цьому, слід зазначити, що у постійного користувача - Державного навчального закладу “Охтирський центр професійно-технічної освіти” відсутні повноваження щодо розпорядження земельною ділянкою, у тому числі щодо вчинення правочинів, які спрямовані на передачу права користування нею іншим особам чи іншим способом вирішувати подальшу долю землі.

Будь-які повноваження на розпорядження державним майном, закріпленим за закладом на праві користування і наданого йому виключно для здійснення освітньої діяльності у Державного навчального закладу “Охтирський центр професійно-технічної освіти” відсутні.

Позаяк, за умовами договору № 2 про надання послуг від 12.05.2023 Державним навчальним закладом “Охтирський центр професійно-технічної освіти” фактично передано у користування земельні ділянки, тобто вчинено правочин, за відсутності повноважень на його укладання.

За висновком суду, уклавши договір № 2 про надання послуг від 12.05.2023 Державний навчальний заклад “Охтирський центр професійно-технічної освіти” усунувся від права самостійного господарювання на земельних ділянках, надавши право обробки землі та збору врожаю, а також власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію ФОП Куліченку О.О.

Таким чином, умови договору № 2 про надання послуг від 12.05.2023 не відповідають вимогам земельного законодавства України.

Відповідно до частин першої-третьої статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

За положеннями частини першої статті 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Відповідно до частини п`ятої статті 6 Закону України "Про оренду землі" право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що оскаржуваний договір, який фактично є договором оренди землі, укладено з порушенням викладених вище норм чинного законодавства, якими регламентовано порядок укладення договору оренди земельної ділянки державної власності.

Крім того, на відміну від договору про надання послуг, згідно за яким виконавець зобов`язується за завданням замовника надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, договір оренди землі укладається саме для отримання можливості користування земельною ділянкою, з використанням її властивостей та, як наслідок такого користування, має на меті отримання продукції/доходів від такої діяльності.

При цьому правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане у користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки). Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 17.06.2020 у справі № 913/420/19, від 15.11.2024 у справі №905/20/23, від 08.07.2025 у справі № 909/554/24.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що укладений між сторонами договір містить істотні умови договору оренди, зокрема, предмет, умови надання земельних ділянок у користування, що свідчить про удаваність такого правочину, а також те, що Державний навчальний заклад “Охтирський центр професійно-технічної освіти” як постійний землекористувач не наділений правом розпоряджатись спірними землями.

При цьому, судова колегія звертає увагу на те, що відповідно до ч. 1 ст. 80 Закону України "Про освіту" до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать, зокрема, нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки. Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством.

Частиною 4 ст. 80 Закону України "Про освіту" передбачено, що об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню для провадження видів діяльності, не передбачених спеціальними законами, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення уповноваженим органом управління можливості користування державним або комунальним нерухомим майном відповідно до законодавства.

Майно закладів освіти, яке не використовується для провадження видів діяльності, передбачених спеціальними законами, може бути вкладом у спільну діяльність або використане відповідно до ст. 81 цього Закону (ч. 6 ст. 80 Закону України «Про освіту»).

Водночас, ст. 81 Закону України «Про освіту» регулює питання державно-приватного партнерства у сфері освіти і науки.

Отже, судова колегія зазначає, що, враховуючи наведені норми Закону України «Про освіту», використання майна державних та комунальних закладів освіти не за освітнім призначенням заборонено. Надання в оренду майна закладів освіти, як виняток, можливе лише з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 908/2757/21, від 08.11.2022 у справі № 917/1090/21, від 13.11.2024 у справі № 927/1424/23, від 17.09.2024 у справі № 927/55/23, від 23.07.2024 у справі № 912/673/23, від 14.02.2024 у справі № 910/14998/22.

Водночас, судова колегія вважає, що виходячи з положень Закону України "Про освіту", послуги, пов`язані з використанням майна державних та комунальних закладів освіти, повинні мати пов`язаність з навчально-виховним процесом чи його учасниками.

Крім того, відповідно до п. 29 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483 не можуть бути використані за будь-яким цільовим призначенням такі об`єкти оренди, як майно закладів освіти. Такі об`єкти оренди можуть використовуватися лише для розміщення відповідних закладів або лише із збереженням профілю діяльності за конкретним цільовим призначенням, встановленим рішенням відповідного представницького органу місцевого самоврядування, крім випадків, що передбачають використання частини такого майна з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо такими закладами, пов`язаних із забезпеченням чи обслуговуванням діяльності таких закладів, їх працівників та відвідувачів. Зазначені об`єкти можуть також використовуватися для проведення науково-практичних, культурних, мистецьких, громадських, суспільних та політичних заходів.

Відтак, використання майна закладів освіти має обмеження - цільове призначення, про що має бути зазначено у відповідному договорі. Подібна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 13.11.2024 у справі № 927/1424/23, від 17.09.2024 у справі № 927/55/23, від 23.07.2024 у справі № 912/673/23.

Разом з тим, цільове призначення земельних ділянок загальною площею 41,931 га з кадастровими номерами 5925083900:00:001:0346 площею 21,931 га та 5925083900:00:001:0458 площею 20 га - для дослідницьких і навчальних цілей.

Проте, оскаржуваний договір не містить умов щодо використання земельних ділянок за цільовим призначенням.

Таким чином, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що укладений між відповідачами договір не містить ознак, передбачених для договору про надання послуг, оскільки ні за структурою, ні за змістом не відповідає положенням Глави 63 Цивільного кодексу України, а фактично містить всі ознаки притаманні договору оренди, оскільки в даному випадку весь цикл вирощування сільськогосподарських культур здійснюється ФОП Куліченком О.О. одноособово, а Державний навчальний заклад “Охтирський центр професійно-технічної освіти” лише надає земельну ділянку і не приймає участі в її обробітку та реалізації продукції.

За висновком суду апеляційної інстанції, наведені у справі обставини у своїй сукупності свідчать про наявність підстав для задоволення позову.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.

Таким чином, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судом першої інстанції зібраних у справі доказів, саме тільки посилання скаржника на те, що суд не в повному обсязі дослідив докази та не з`ясував дійсні обставини справи, без належного обґрунтування не можуть ставити під сумнів оскаржуване судове рішення. Натомість зміст апеляційної скарги переконливо свідчить про те, що доводи скаржника зводяться здебільшого до посилань на необхідність переоцінки наявних у справі доказів.

На переконання колегії суддів, зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції свідчить про дослідження наявних у справі доказів та встановлення судом обставин, що входять до предмету доказування у цій справі, а доводи скаржника фактично зводяться до незгоди з обставинами, що були встановлені судом при вирішенні спору, до незгоди з оцінкою доказів у справі, а також до незгоди з висновками суду, які покладені в основу оскаржуваного судового рішення у цій справі.

Незгода скаржника з рішенням суду першої інстанції або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в рішенні, не свідчать про його незаконність.

Перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судом фактичних обставин справи та в межах наведених у апеляційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття апеляційного провадження, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість апеляційної скарги та про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Згідно з частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

В пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

При винесені даної постанови судом апеляційної інстанції були надані вичерпні відповіді на доводи скаржника, з посиланням на норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності з пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Отже, в задоволенні апеляційної скарги Державного навчального закладу “Охтирський центр професійно-технічної освіти” слід відмовити, а Господарського суду Сумської області від 10.12.2025 у справі № 920/829/25 залишити без змін.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного навчального закладу “Охтирський центр професійно-технічної освіти” на рішення Господарського суду Сумської області від 10.12.2025 у справі № 920/829/25 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Сумської області від 10.12.2025 у справі № 920/829/25 - залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги розподіляється відповідно до ст.ст. 129 та 282 Господарського процесуального кодексу України.

4. Матеріали справи № 920/829/25 повернути до Господарського суду Сумської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 20.05.2026.

Головуючий суддя О.М. Сибіга

Судді Г.А. Кравчук

О.В. Тищенко