Постанова від 20 травня 2026 р. у справі №914/208/24 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м. Львів, вул. Личаківська, 81

_______________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2026 року Справа № 914/208/24

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Манюка П.Т., суддів Якімець Г.Г. та Галушко Н.А., розглянувши матеріали

апеляційної скарги: Львівської обласної прокуратури,

на ухвалу:Господарського суду Львівської області від 08.04.2026 (суддя Горецька З.В., повний текст ухвали складено 08.04.2026),

у справі:№ 914/208/24,

за позовом:Заступника керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинських областях, м. Львів,

до відповідача:Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково- дослідний інститут «Будматпроект», м. Київ,

про:стягнення неустойки

встановив:

Короткий зміст ухвали місцевого господарського суду.

07.04.2026 на розгляд Господарського суду Львівської області через підсистему Електронний суд від Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України надійшла заява про видачу дублікату наказу у справі № 914/208/24.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 08.04.2026 заяву про видачу дублікату наказу у справі № 914/208/24 повернуто заявнику без розгляду.

Ухвала місцевого господарського суду від 08.04.2026 мотивована тим, що до заяви про видачу дублікату наказу не додано належних доказів, які б підтверджували надсилання поштою копії заяви та доданих до неї документів відповідачу - Товариству з обмеженою відповідальністю «Науково-дослідному інституту «Будматпроект», а саме відсутні квитанція з трекінгом відправлення та лист з описом вкладення. Заявником надано лише список рекомендованих поштових відправлень, який не містить відомостей щодо переліку документів, направлених відповідачу.

З огляду на те, що зазначену заяву подано без додержання вимог частини другої статті 170 Господарського процесуального кодексу України, місцевий господарський суд на підставі частини четвертої статті 170 ГПК України дійшов висновку про наявність підстав для повернення заяви про видачу дубліката наказу без розгляду.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу.

Прокурор не погодився з ухвалою місцевого господарського суду від 08.04.2026, оскаржив її в апеляційному порядку, оскільки вважає, що таку ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема статей 6, 42, 170, 236 ГПК України.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що заяву про видачу дублікату судового наказу було подано Шевченківським відділом державної виконавчої служби у м. Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України через підсистему ЄСІКС «Електронний суд».

Прокурор, посилаючись на приписи ч. 6 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) вказує, що відповідач не зареєстрував електронний кабінет у Єдиній судовій інформаційно - комунікаційній системі (надалі - ЄСІКС), у зв`язку з чим представник державної виконавчої служби, подаючи заяву через підсистему «Електронний суд», був звільнений від обов`язку надсилання копії заяви у паперовій формі з описом вкладення.

Також, прокурор звертає увагу, що заявником було надано докази направлення заяви іншим учасникам справи, а саме список рекомендованих поштових відправлень, в якому в графі «особливі відмітки» зазначено назву єдиного документу, що надсилався сторонам – заяви про видачу дубліката у справі № 914/208/24. Відтак, на думку прокурора вимога суду щодо обов`язкової наявності саме опису вкладення для заяви про видачу дублікату наказу є надмірним формалізмом, оскільки норми ГПК України щодо цієї стадії не містять такої імперативної вимоги, як для позовної заяви.

Крім цього, прокурор зазначає, що положення підпункту 19.4 пункту 19 розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України передбачають лише два можливі результати розгляду заяви про видачу дубліката виконавчого документа - видачу дубліката або відмову у його видачі, тоді як повернення заяви без розгляду процесуальним законом не передбачено.

З огляду на вказані обставини, прокурор просить суд скасувати ухвалу Господарського суду Львівської області від 08.04.2026 у справі № 914/208/24 про повернення без розгляду заяви про видачу дублікату наказу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому підтримав доводи прокурора, просив апеляційну скаргу задовольнити, а ухвалу місцевого господарського суду від 08.04.2026 у справі № 914/208/24 скасувати.

Західний апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов?язковим до виконання.

Згідно з частиною 1 статті 18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов?язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об?єднаннями на всій території України.

Відповідно до статті 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов?язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов?язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Виконання судового рішення є невід?ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012). Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012).

Відповідно до частини 1 статті 327 Господарського процесуального кодексу України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Як встановлено апеляційним судом, у провадженні Господарського суду Львівської області перебувала справа № 914/208/24 за позовом Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-дослідний інститут «Будматпроект» про стягнення неустойки в розмірі подвійної орендної плати в сумі 5 171 487, 47 грн.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 02.09.2024 у справі № 914/208/24 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково - дослідний інститут «Будматпроект» до державного бюджету України на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях 5 171 487, 47 грн неустойки та 77 572, 32 грн судового збору на користь Львівської обласної прокуратури.

На виконання рішення Господарського суду Львівської області від 02.09.2024 судом першої інстанції було видано накази від 30.09.2024 про примусове виконання рішення суду.

06.05.2025 головним спеціалістом Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Круком К.П., який діяв на підставі довіреності, отримано поштове відправлення Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, до якого було долучено заяву про відкриття виконавчого провадження та наказ Господарського суду Львівської області № 914/208/24 від 30.09.2024 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-дослідний інститут «Будматпроект» заборгованості у розмірі 5 171 487, 47 грн.

Шевченківським відділом державної виконавчої служби у м. Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України було встановлено факт втрати виконавчого документу, у зв`язку з чим представник державної виконавчої служби звернувся до Господарського суду Львівської області із заявою від 07.04.2026 про видачу дублікату наказу. Факт втрати наказу підтверджується довідкою Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про втрату виконачого документу.

Колегією суддів встановлено, що Шевченківський відділ державної виконавчої служби у м. Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України 07.04.2026 подав заяву від 07.04.2026 про видачу дублікату наказу через підсистему «Електронний суд».

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 08.04.2026 заяву про видачу дублікату наказу повернуто заявнику без розгляду. Місцевий господарський суд у своїй ухвалі зазначає, що заявником не додержано вимог частини 2 статті 170 ГПК України, а саме до заяви про видачу дублікату наказу не долучено належних доказів надсилання поштою копії такої заяви та доданих до неї документів відповідачу.

З огляду на наведене, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 ГПК України у господарських судах функціонує Єдина судова інформаційно-комунікаційна система.

18.10.2023 введено в дію Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» від 29.06.2023 № 3200-IX (далі - Закон від 29.06.2023 № 3200-IX).

Одночасно із введенням в дію Закону від 29.06.2023 № 3200-IX внесено зміни до ГПК України (в тому числі, до частин 6 - 8 статті 6, статті 42, пункту 3 частини 3 статті 258, статей 259, 260 ГПК України).

У подальшому, чинна редакція абзацу 1 частини шостої статті 6 ГПК України щодо обов`язку юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України зареєструвати електронні кабінети, викладена у новій редакції Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо уточнення обов`язків учасників судової справи» від 19.10.2023 № 3424-IX (далі - Закон № 3424), який набув чинності 04.11.2023. Ця редакція уточнила перелік осіб, для яких була обов`язковою реєстрація електронного кабінету, зокрема виключені юридичні особи, створені за іноземним законодавством.

З матеріалів справи вбачається, що представник державної виконавчої служби звернувся до суду з заявою про видачу дублікату виконавчого документу 07.04.2026, тобто, вже після введення в дію Закону від 19.10.2023 № 3424-IX.

Відповідно до частини шостої статті 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в ЄСІКС або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в ЄСІКС або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 30.08.2024 у справі № 908/3731/23 вказав на те, що єдина судова інформаційно - комунікаційна система може ефективно та повноцінно функціонувати, якщо всі учасники справи будуть мати електронні кабінети, це дозволить значно пришвидшити процес обміну документами та робить його менш витратним як для учасників справи, так і для суду. Саме тому законодавець після певного перехідного етапу, коли реєстрація електронного кабінету була добровільною, перейшов до запровадження обов`язкової реєстрації електронних кабінетів для певних категорій осіб.

Зміни до ст. 6 ГПК України дозволяють зрозуміти логіку законодавця, спрямовану на те, щоб зробити комунікацію з судом та учасниками господарського процесу через ЄСІКС обов`язковою, а це можливо лише якщо всі юридичні особи та фізичні особи - підприємці матимуть електронні кабінети.

Електронний кабінет є сервісом, який розроблений та запропонований державою всім учасникам судових процесів. Особливістю повноцінного онлайн судочинства (електронного суду) є те, що особа - учасник справи повинна мати можливість вчинити будь-які процесуальні дії онлайн, у режимі 24/7, без необхідності фізичного відвідування пошти, банку чи суду.

Отже, судова інформаційно-комунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду вказав на те, що з 04.11.2023 (дата набуття змін до абз. 1 ч. 6 ст. 6 ГПК України, внесених Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо уточнення обов`язків учасників судової справи" від 19.10.2023) у всіх юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України, виник обов`язок зареєструвати електронний кабінет.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково - дослідний інститут «Будматпроект» є юридичною особою, зареєстрованою за законодавством України, яка відповідно до ч. 6 ст. 6 ГПК України зобов`язана зареєструвати свій електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку.

Колегією суддів встановлено, що відповідний електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі у відповідача відсутній, що підтверджується відповіддю № 33524324 про відсутність зареєстрованого Електронного кабінету ЄСІКС, яка сформована засобами підсистеми ЄСІКС «Електронний суд» та долучена до матеріалів справи.

Відповідно до ч. 2 статті 170 ГПК України письмова заява, клопотання чи заперечення підписується заявником або його представником. До заяви, скарги, клопотання чи заперечення, що подається на стадії виконання судового рішення, у тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, додаються докази їх надсилання (надання) іншим учасникам справи (провадження) з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу.

У пункті 7 частини другої статті 42 ГПК України визначено, що учасники справи зобов`язані виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Відповідно до частини сьомої статті 42 ГПК України, якщо цим Кодексом передбачено обов`язок учасника справи щодо надсилання копій документів іншим учасникам справи, такі документи в електронній формі можуть направлятися з використанням Єдиної судової інформаційно - комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, шляхом надсилання до електронного кабінету іншого учасника справи, а в разі відсутності в іншого учасника справи електронного кабінету чи відсутності відомостей про наявність в іншого учасника справи електронного кабінету - у паперовій формі листом з описом вкладення. Якщо інший учасник справи відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов`язаний зареєструвати електронний кабінет, але не зареєстрував його, учасник справи, який подає документи до суду в електронній формі з використанням електронного кабінету, звільняється від обов`язку надсилання копій документів такому учаснику справи.

Суд, направляючи такому учаснику справи судові виклики і повідомлення, ухвали у випадках, передбачених цим Кодексом, зазначає у цих документах про обов`язок такої особи зареєструвати свій електронний кабінет та про можливість ознайомлення з матеріалами справи через ЄСІКС або її окрему підсистему (модуль), що забезпечує обмін документами.

Отже, у разі відсутності електронного кабінету в учасника справи, відповідні копії документів мають бути надіслані такому учаснику у паперовій формі листом з описом вкладення, лише якщо такий учасник справи відповідно до закону не зобов`язаний його реєструвати.

Разом з тим, для учасників справи, які відповідно до ч. 6 ст. 6 ГПК України зобов`язані зареєструвати електронний кабінет, однак не зробили цього, законодавець передбачив процесуальну відповідальність у вигляді відсутності обов`язку надсилання цим суб`єктам паперових копій документів.

Аналогічні правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 24.10.2024 у справі № 911/578/24 та від 14.10.2024 у справі № 910/19592/23.

Приписи абз. 2 ч. 7 ст. 42 ГПК України спонукають осіб, перелік яких визначений ч. 6 ст. 6 ГПК України, виконати свій обов`язок з реєстрації електронного кабінету, усвідомлюючи, зокрема, можливі негативні процесуальні наслідки його невиконання.

Крім того, Верховний Суд у своїй постанові від 18.04.2025 у справі № 908/3731/23 зазначає, що права відповідача, який не зареєстрував електронний кабінет, не порушуються у разі ненаправлення йому позивачем паперових копій процесуальних документів при поданні позову з використанням підсистеми "Електронний суд". Відповідач несе певні негативні наслідки невиконання обов`язку з реєстрації електронного кабінету. Ці наслідки прямо передбачені ГПК України, вони є збалансованими та пропорційними, тобто не порушують основоположні принципи господарського процесу, такі як верховенство права, рівність учасників судового процесу перед законом та судом, диспозитивність, гласність та відкритість судового процесу, змагальність сторін, пропорційність, зокрема, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами тощо.

Відтак, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апелянта з огляду на те, що Шевченківським відділом державної виконавчої служби у м. Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України заяву про видачу дубліката виконавчого документа подано в електронній формі засобами електронного кабінету, у зв`язку з чим у нього відсутній обов`язок щодо надсилання відповідачу копії відповідної заяви, зокрема, у паперовій формі листом з описом вкладення, оскільки відповідач є юридичною особою, яка відповідно до вимог ч. 6 ст. 6 ГПК України зобов`язана зареєструвати електронний кабінет в ЄСІКС.

Місцевий господарський суд у своїй ухвалі зазначив, що заявником до заяви про видачу дублікату додано лише список рекомендованих поштових відправлень, який не містить відомостей щодо переліку документів, які направлені відповідачу.

На спростування цього висновку місцевого господарського суду, колегія суддів зазначає, що попри відсутність у заявника обов`язку надсилання зазначеної заяви у паперовій формі, представником державної виконавчої служби було вжито заходів щодо її поштового направлення, зокрема Товариству з обмеженою відповідальністю «Науково - дослідний інститут «Будматпроект» та Львівській обласній прокуратурі було надіслано рекомендованим листом заяву про видачу дубліката наказу у справі № 914/208/24, що підтверджується списком рекомендованих поштових відправлень від 06.04.2026 № ДВ/2. Крім того, у графі «особливі відмітки списку» зазначену назву єдиного документу, що надсилався сторонам, а саме «заява про видачу дублікату наказу у справі № 914/208/24».

Порядок вирішення питання щодо видачі дубліката виконавчого документа (наказу суду) до дня початку функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих документів визначено підпунктом 19.4 пункту 19 розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.

У підпункті 19.4 пункту 19 розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред?явлення виконавчого документа до виконання.

Дублікат виконавчого документа - це документ, що видається замість втраченого оригіналу та має силу первісного документа. Від оригіналу зазначений документ відрізняється лише спеціальною позначкою «Дублікат». Вказані висновки щодо застосування норм права наведені у постановах Верховного Суду від 21.12.2023 у справі № 1/904/302/2013, від 01.11.2023 у справі № 1/137, від 17.08.2023 у справі № 910/22462/15, від 28.02.2024 у справі № 927/994/21.

Аналіз змісту підпункту 19.4 пункту 19 розділу XI «Перехідні положення» ГПК України свідчить, що основними критеріями для задоволення заяви про видачу дубліката виконавчого документа є: втрата виконавчого документа (загублення, викрадення, знищення, істотне пошкодження, вилучення у виконавця або стягувача, що унеможливлює його виконання, тощо) та звернення до суду із заявою до закінчення строку, встановленого для пред?явлення виконавчого документа до виконання.

Господарський процесуальний кодекс України не надає права відмовити в задоволенні заяви про видачу дубліката наказу з мотивів її необґрунтованості та не зобов`язує стягувача наводити причини втрати наказу. За встановлення факту невиконання судового рішення видача дубліката наказу не порушує прав боржника та не покладає на нього додаткових зобов`язань, оскільки дублікат наказу має повністю відтворювати втрачений наказ, у тому числі містити й дату його видачі. Натомість, відсутність наказу у стягувача унеможливлює виконання рішення суду та порушує його права.

Водночас, обов`язковою умовою видачі дубліката наказу є втрата оригіналу наказу та звернення до суду із заявою в межах встановленого законом строку для пред`явлення його до виконання або його поновлення за рішенням суду.

Зазначена правова позиція щодо умов видачі дубліката виконавчого документа є сталою та послідовною та викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 10.10.2023 у справі № 12/106, від 21.12.2023 у справі № 1/904/302/2013).

Отже, умовою для видачі дубліката наказу суду є подання відповідної заяви до суду згідно з підпунктом 19.4 пункту 19 розділу XI «Перехідні положення» ГПК України протягом строку, встановленого для пред?явлення виконавчого документа до виконання, який повинен обчислюватися з урахуванням переривання цього строку та/або його зупинення (пункт 3.15 постанови Верховного Суду від 15.07.2021 у справі № 18/1147/11).

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи можуть бути пред?явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред?явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Як вже зазначалось та підтверджується матеріалами справи, факт втрати виконавчого документу, а саме наказу від 30.09.2024 у справі № 914/208/24, підтверджується довідкою Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про втрату виконавчого документу.

Зважаючи на наведене, колегією суддів встановлено, що заявником дотримано вимоги підпункту 19.4 пункту 19 розділу XI «Перехідні положення» ГПК України, оскільки заяву про видачу дублікату наказу подано в межах встановленого законом строку для пред`явлення його до виконання та у зв`язку із встановленням факту втрати такого виконавчого документа.

Про видачу дубліката виконавчого документа постановляється ухвала у десятиденний строк із дня надходження заяви. Ухвала про видачу чи відмову у видачі дубліката виконавчого документа може бути оскаржена в апеляційному та касаційному порядку.

З аналізу вищенаведеного колегія суддів звертає увагу, що процесуальним законом визначено вичерпний перелік рішень, які суд може ухвалити за результатами розгляду заяви про видачу дубліката виконавчого документа, а саме: ухвалу про видачу дубліката або ухвалу про відмову у його видачі. Водночас ГПК України не передбачено іншого способу вирішення такого питання, зокрема шляхом залишення відповідної заяви без розгляду.

З урахуванням вищезазначеного, виходячи з аналізу наведених норм та обставин справи, колегія суддів погоджується з доводами прокурора та зазначає, що місцевий господарський суд дійшов помилкового та необґрунтованого висновку щодо повернення заяви про видачу дублікату наказу заявникові без розгляду з підстав недодержання представником державної виконавчої служби вимог ч. 2 статті 170 ГПК України, зокрема щодо відсутності у матеріалах справи доказів надіслання заяви відповідачу (квитанції з трекінгом відправлення та опису вкладення), оскільки не врахував, що заявник звільнений від обов`язку надсилання копії процесуального документу відповідачу в паперовій формі на підставі абзацу 2 частини 7 статті 42 ГПК України.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оскаржувана ухвала не відповідає таким критеріям. Суд першої інстанції дійшов передчасного висновку щодо повернення заяви про видачу дублікату наказу у справі № 914/208/24 заявникові без розгляду, неповно з`ясував та не дослідив обставини, які мають значення у вирішенні питання про видачу дублікату виконавчого документу.

Згідно з ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Статтею 277 ГПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи встановлені обставини справи, зважаючи на те, що доводи прокурора в апеляційній скарзі знайшли своє підтвердження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що вимоги апеляційної скарги слід задоволити, а оскаржувану ухвалу слід скасувати з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду заяви про видачу дублікату наказу.

Щодо підставності звернення прокурора із заявою, колегія суддів зазначає наступне.

За приписами п. 3 ст. 131-1 Конституції України, прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частинами 3, 4 ст. 53 ГПК України встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону України «Про прокуратуру», право подання апеляційної чи касаційної скарги на судове рішення в цивільній, адміністративній, господарській справі надається прокурору, який брав участь у судовому розгляді, а також незалежно від участі в розгляді справи прокурору вищого рівня: Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, першим заступникам та заступникам керівників обласних прокуратур, керівнику, заступникам керівника, керівникам підрозділів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

Згідно з п. 8 наказу Генерального прокурора від 21.08.2020 № 389 «Про організацію діяльності прокурорів щодо представництва інтересів держави в суді» (далі – Наказу) керівництво прокуратур усіх рівнів, у межах компетенції, забезпечують своєчасне реагування на судові рішення, що потребують оскарження в цивільних, господарських, адміністративних справах та якісну підготовку апеляційних, касаційних скарг, заяв про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами. Пунктом п. 8.4 Наказу передбачено, що апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, прийняті не по суті вирішення спору, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду (частина перша статті 255 ГПК України), подавати прокурору, який пред`явив позов, та керівникам прокуратур вищого рівня, їх першим заступникам та заступникам.

Отже, перший заступник керівника Львівської обласної прокуратури, як прокурор який пред`явив позов, відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону України «Про прокуратуру», в межах повноважень подав апеляційну скаргу у цій справі.

З врахуванням положень ст. 129 ГПК України, апеляційний суд не вирішує питання щодо відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання прокурором апеляційної скарги на ухвалу місцевого господарського суду, оскільки не вирішує спір по суті. Такий (судовий збір) підлягає розподілу за наслідками розгляду заяви Господарським судом Львівської області.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 277, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд,

постановив:

1. Апеляційну скаргу Львівської обласної прокуратури від 17.04.2026 – задовольнити.

2. Ухвалу Господарського суду Львівської області від 08.04.2026 у справі № 914/208/24 – скасувати.

3. Справу № 914/208/24 направити до Господарського суду Львівської області для продовження розгляду заяви про видачу дублікату наказу.

4. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду згідно зі ст. ст. 286-289 ГПК України.

Головуючий суддя Манюк П.Т.

Суддя Якімець Г.Г.

Суддя Галушко Н.А.