Рішення від 01 квітня 2026 р. у справі №199/16051/25 — Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра

Справа № 199/16051/25

(2/199/1782/26)

РІШЕННЯ

Іменем України

02.04.2026 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпра

у складі головуючого судді – Авраменка А.М.,

при секретарі судового засідання – Куземі О.Г.,

за участю: позивача – ОСОБА_1 ,

відповідача – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дніпро в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, –

ВСТАНОВИВ:

02 грудня 2025 року до Амур-нижньодніпровського районного суду м. Дніпра звернувся позивач із позовом до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також упущеної вигоди. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач послався на те, що сторони перебували у фактичних шлюбних відносинах, від яких мають спільну дитину – дочку ОСОБА_3 , яка проживає з відповідачем. 31 серпня 2025 року за адресою мешкання відповідача в АДРЕСА_1 під час з`ясування побутових питань між сторонами виник словесний конфлікт, в ході якого відповідач розпилила хімічну речовину з наявного в неї газового балончику в обличчя позивача. Своїми діями відповідач вчинила відносно позивача кримінальне правопорушення, завдавши останньому легких тілесних ушкоджень. Внаслідок отриманих тілесних ушкоджень позивач вимушений був звертатись за медичною допомогою до лікарів, поступово почав втрачати зір, має наступний діагноз гіперметропія слабкого ступеню, пресбіопія, синдром сухого ока, позивачу рекомендовано підбір окулярів, медикаменти азітер, навіліпо, корнерегель. Ліки позивачем було придбано на загальну суму 1134 гривень, оплачено діагностику та консультацію на суму 790 гривень, придбано окуляри на суму 1938 гривень та 1538 гривень. Позивач стверджує, що його зір повністю не відновиться, наслідки хімічного опіку очей є безповоротними. Позивач стверджує, що внаслідок викладеного він не може влаштуватись на роботу водієм, керування авто не життєвою необхідністю позивача. За таких обставин внаслідок того, що протягом майже трьох місяців позивач не має можливості керувати автомобілем, проводити ремонт техніки, а отже заробляти кошти, позивач несе матеріальні збитки у вигляді упущеної вигоди в розмірі не менше 81000 гривень. Також позивач послався, що він тривалий час перебуває у стресовому стані внаслідок вчиненого відносно нього відповідачем кримінального правопорушення та його наслідків, не може нормально сприймати оточуючий світ та працювати. За таких обставин позивач і звернувся до суду із даним позовом, в якому просив суд стягнути з відповідача в якості відшкодування матеріальної шкоди 5400 гривень, 81000 гривень упущеної вигоди, а також 100000 гривень моральної шкоди.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 08 грудня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі, яку вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 20 березня 2026 року судом прийнято відмову позивача від його позовних вимог в частині стягнення упущеної вигоди, внаслідок чого провадження у відповідній частині позовних вимог закрито.

В судовому засіданні позивач свої позовні вимоги в уточненій редакції підтримав, наполягав на їх задоволенні в повному обсязі.

Відповідач в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечувала з підстав їх необґрунтованості та недоведеності, від її представника до суду надійшов відзив, в якому представник також просила відмовити у задоволенні позову, мотивуючи свою позицію негативною характеристикою відповідача (постійне вчинення домашнього насильства), 31 серпня 2025 року позивач з`явився за адресою відповідача, де грубо себе поводив, що призвело до сварки, не збирався покидати квартиру відповідача, внаслідок чого остання і розпилила газовий балончик йому в очі. Послалась представник і на те, що позивач не довів причинно-наслідкового зв`язку, реального розміру шкоди та факту втрати працездатності. Наявність та зміст вироку суду не підтверджує безповоротну втрату зору позивачем, втрату працездатності, неможливості здійснення професійної діяльності, наявність матеріальної та моральної шкоди в заявленому розмірі. Жоден із наданих позивачем медичних документів не містить висновків, що зазначені позивачем офтальмологічні діагнози виникли внаслідок події від 31 серпня 2025 року. Наголосила представник відповідача і на недоведеність позовних вимог про стягнення упущеної вигоди, вказала на абстрактність заявлених вимог. Моральну шкоду представник оцінила як недоведену.

У відповіді на відзив представник позивача просила суд задовольнити позовні вимоги, послалась на те, що вироком суду встановлена вина у вчиненні відповідачем відносно позивача кримінального правопорушення, що відповідачем не заперечується, посилання відповідача про вчинення відповідачем домашнього насильства є недоведеними, до матеріалів справи долучено достатній обсяг доказів, якими підтверджуються позовні вимоги про відшкодування матеріальної шкоди, зокрема безповоротність втрати зору, критично представник оцінила твердження відзиву про те, що моральна шкода є забаганкою позивача, наполягала на факті завдання такої шкоди та обґрунтованості її розміру.

За таких обставин, керуючись нормами ст.ст.211, 223, 240, 280 ЦПК України, суд вважає за можливе провести судове засідання та здійснити розгляд справи по суті за наведеної явки та фактичних обставин.

Судом встановлені наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Так, в судовому засіданні встановлено, що 26 вересня 2025 року Індустріальним районним судом м. Дніпра за наслідками розгляду по суті кримінального провадження №12025047210000359 у справи №202/9092/25 (провадження №1-кп/202/1523/2025) ухвалено вирок, яким відповідача визнано винною у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, та призначено їй покарання у виді штрафу. Цивільній позов в рамках вказаного кримінального провадження заявлено не було. Як слідує зі змісту зазначеного вироку, 31 серпня 2025 року приблизно о 16 годині 00 хвилин відповідач перебувала за місцем свого мешкання, розташованого за адресою АДРЕСА_1 , разом з позивачем, з яким винна перебувала у сімейних відносинах. Перебуваючи у вищевказаному місці та у зазначений час під час з`ясування побутових питань, між сторонами раптово виник словесний конфлікт, у ході якого на ґрунті неприязних стосунків у відповідача виник кримінально-правовий умисел, направлений на спричинення позивачу тілесних ушкоджень. Так 31 серпня 2025 року приблизно о 16 годині 05 хвилин відповідач, реалізовуючи свій прямий умисел, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій та передбачаючи настання можливих суспільно-небезпечних наслідків, стоячи на відстані витягнутої руки від позивача, дістала зі своєї сумки газовий балончик з невстановленою хімічною речовиною, яка має подразнюючий характер, та тримаючи вищевказаний балончик в своїй правій руці розпилила хімічну речовину в напрямку обличчя позивача. В наслідок умисних дій відповідача потерпілий позивач отримав тілесне ушкодження у вигляді хімічного опіку рогівки та кон`юнктиви очей. За своїм характером нанесені тілесні ушкодження відносяться до легких тілесних ушкоджень, що мають незначні скороминущі наслідки, п.2.3.5 «Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом МОЗ України від 17 січня 1995 року №6. Оскільки зазначений вирок суду набрав законної сили 28 жовтня 2025 року, то у відповідності до ст.82 ч.6 ЦПК України має преюдиційне значення для суду при розгляді даної цивільної справи в частині чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Копія вироку наявна в матеріалах справи.

Наведені у вироку обставини, зокрема діагноз позивача внаслідок вчинення відносно нього кримінального правопорушення, ступінь тяжкості тілесних ушкоджень, які мають незначні скороминущі наслідки, підтверджуються такою копією медичної довідки Дніпропетровської обласної клінічної офтальмологічної лікарні від 31 серпня 2025 року, копією витягу з ЄРДР, копією висновку експерта №2746е від 12 вересня 2025 року, покладеного в основу кримінального провадження та проведеного на підставі постанови дізнавача.

Згідно консультативного висновку спеціаліста медкарта №2025.039702 від 06 жовтня 2025 року ТОВ «Новий зір» до вказаного офтальмологічного центру звернувся позивач зі скаргою на низький зір обох очей. Проведено функціональне дослідження, за наслідками якого спеціалістом встановлено попередній діагноз: гіперметропія слабкого ступеню, пресбіопія, синдром сухого ока. Рекомендовано підбір окулярів для далини та роботи зблизька, повторна діагностика через рік, а також ліки азітер, навіліпо, корнерегель. Вартість зазначеної діагностики склала 790 гривень та була сплачена позивачем. Викладене підтверджується копією консультативного висновку та копією рахунку-акту та копією квитанції.

11 листопада 2025 року позивачем придбано дві пари окулярів за 1938 гривень та 1538 гривень за консультативним висновком в ТОВ «Інтероко», що підтверджується копіями консультативного висновку та квитанцій.

Правовідносини, які виникли між сторонами, врегульовані положеннями Конституції України, ЦК України, Правилами судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень», затвердженими наказом Міністерством охорони здоров`я України від 17 січня 1995 року №6.

Так, за змістом ст.124 Конституції України, ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Відповідно до ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Згідно ст.1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону. Разом з тим на даний час відповідного спеціального закону, до якого відсилає бланкетна норма ст.1177 ЦК України, немає, до спірних правовідносин сторін підлягають застосуванню загальні правила цивільної відповідальності за завдання шкоди фізичній особі в рамках деліктних правовідносин.

Так, нормою ст.1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я ; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ст.ст.1167, 1168 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч.2 ст.1167 ЦК України. Моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Нормою ст.1195 ЦК України передбачено, що фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

Пунктом 2.3.5 Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом Міністерством охорони здоров`я України від 17 січня 1995 року №6, встановлено, легке тілесне ушкодження, що не спричинило короткочасного розладу здоров`я чи незначної стійкої втрати працездатності, – це ушкодження, що має незначні скороминущі наслідки, тривалістю не більш як шість днів.

Нормою ст.16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

За змістом ст.ст.12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не можу ґрунтуватись на припущеннях.

Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення. У постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі №910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі №902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі №917/2101/17.

Верховний Суд зауважує, що за загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний (Постанова Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі №645/5557/16-ц).

Аналізуючи встановлені судом фактичні обставини в контексті викладених норм законодавства, суд приходить до на ступного висновку на підставі нижчевикладеного.

Зміст норм ст.ст.11, 1166 ЦК України дозволяє зробити висновок, що підставою виникнення деліктного зобов`язання про відшкодування шкоди є завдання майнової шкоди іншій особі. Зобов`язання про відшкодування майнової шкоди виникає за таких умов: наявність майнової шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала майнової шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала майнової шкоди, та її результатом – майновою шкодою; вина особи, яка завдала майнової шкоди. Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо). Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди. Наявність усіх зазначених умов є обов`язковою для ухвалення судом рішення про відшкодування майнової шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за завдану майнову шкоду. При цьому цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях із відшкодування майнової шкоди передбачає презумпцію вини заподіювача майнової шкоди, тому, якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача майнової шкоди. Позивач не зобов`язаний доводити вину відповідача у заподіянні майнової шкоди, натомість зобов`язаний подати докази, що підтверджують факт завдання такої шкоди за участю відповідача, розмір спричиненої майнової шкоди, а також докази того, що саме відповідач її спричинив або є особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати таку шкоду. Водночас саме на відповідача законом покладається обов`язок зі спростування презумпції вини заподіювача шкоди. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.76 ЦПК України).

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного суду від 26 листопада 2019 року по справі №910/20261/16, а також у постановах Верховного Суду від 10 лютого 2021 року по справі №199/6521/19, від 23 вересня 2021 року по справі №199/3654/18, від 02 лютого 2022 року по справі №447/938/14-ц, від 23 лютого 2022 року по справі №473/468/17, від 03 травня 2022 року по справі №450/4163/18.

Стосовно обставин спірних правовідносин сторін, то позивач, мотивуючи свої позовні вимоги в частині вимог про відшкодування майнової шкоди, визначає розмір такої майнової шкоди як сукупність вже здійснених витрат позивача на придбання призначених йому ліків вартістю 579 гривень та 555 гривень, придбаних ним двох пар окулярів вартістю 1938 гривень та 1538 гривень, а також вартістю консультації та діагностики в розмірі 790 гривень, а всього на загальну суму 5400 гривень. Оцінюючи встановлені судом в ході розгляду справи фактичні обставин, подані сторонами докази, а також спираючись на наведені вище правові висновки судів касаційної інстанції, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовної вимоги позивача про стягнення з відповідача в якості відшкодування позивачу майнової шкоди зазначеної суми в розмірі 5400 гривень. Правова позиція суду, покладена в основу такого результату розгляду позовної вимоги, ґрунтується на тому, що однією з обов`язкових умов/підстав, необхідних для задоволення даної категорії позовних вимог, є доведення саме позивачем як факту та розміру завданої йому майнової шкоди, так і причинно-наслідкового зв`язку між протиправними діями відповідача, та заявленим розміром майнової шкоди. Як слідує зі змісту вироку суду, яким підтверджено вчинення відповідачем відносно позивача кримінального проступку, так і змісту висновку експерта №2746е від 12 вересня 2025 року, на якому в тому числі ґрунтувався означений вирок, позивач отримав тілесне ушкодження у вигляді хімічного опіку рогівки та кон`юнктиви очей, яке за своїм характером відноситься до легких тілесних ушкоджень, що мають незначні скороминущі наслідки згідно п.2.3.5 Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом МОЗ України від 17 січня 1995 року №6, тобто тривалістю не більше як шість днів. При цьому позивачем не подано суду жодних інших висновків експертів, які б спростовували вказану кваліфікацію отриманого ним тілесного ушкодження, зокрема як такого, що потягло подальше тривале та незворотне погіршення зору позивача. Натомість, подані позивачем суду інші докази, зокрема медична документація, не містять жодних вказівок на те, що встановлений позивачу діагноз гіперметропія слабкого ступеню, пресбіопія, синдром сухого ока, рекомендація з підбору окулярів зумовлені саме подіями кримінального правопорушення, що було вчинене відповідачем та мало місце 31 серпня 2025 року, є наслідками такого кримінального проступку або розвитком отриманих позивачем тілесних ушкоджень. Відтак, є недоведеним причинно-наслідковий зв`язок між вчиненим відповідачем кримінальним проступком/отриманими позивачем тілесними ушкодженнями і заявленим фактом та розміром майнової шкоди, яку позивач просить стягнути з відповідача. Викладене, в свою чергу, унеможливлює задоволення позовної вимоги про відшкодування майнової шкоди.

При цьому суд не приймає до уваги як належні надані позивачем копії квитанцій на суму 579 гривень та 555 гривень, оскільки зі змісту таких квитанцій неможливо встановити придбання якого товару/послуг було оформлено цими квитанціями і ким. Критично суд оцінює та не приймає до уваги як належний доказ, надану позивачем на підтвердження відсутності в нього проблем із зором до події кримінального правопорушення, копію виписного епікризу КУ «Дніпропетровська міська лікарня №8» ДОР, оскільки зазначені у вказаному епікризі відомості щодо стану здоров`я позивача актуальні станом на 14 квітня 2014 року, в той час як подія кримінального правопорушення, з якою позивач пов`язує суттєве погіршення його зору, сталася 31 серпня 2025 року, тобто більше ніж через 11 років. Аналогічним чином суд критично оцінює та не приймає як належний доказ на підтвердження заявлених позивачем позовних вимог копію довідки ВЛК №2025-0606-1356-3186-0 від 06 червня 2025 року, оскільки така довідка не містить жодних результатів огляду позивача лікарем-офтальмологом/результатів перевірки зору позивача.

Вирішуючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд враховує наступне.

Тлумачення ст.23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи. Компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення – право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом – моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди – явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи. Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості. Абзац другий частини третьої ст.23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати.

Наведені правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 01 вересня 2020 року по справі №216/3521/16-ц, від 25 травня 2022 року по справі №487/6970/20, від 16 червня 2022 року по справі №569/20510/19, від 29 червня 2022 року по справі №477/874/19, від 01 березня 2023 року по справі №496/1691/19.

Аналіз положень ст.ст.11, 23, 1167 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди (наявність втрат у немайновій сфері потерпілої особи); протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом – моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. Перераховані складові фактичної підстави для відповідальності за заподіяння моральної шкоди є колом тих обставин, які повинні бути встановлені судом. Відсутність хоча б одного елементу виключає відповідальність за завдану шкоду. Виключенням є передбачені ч.2 ст.1167 ЦК України випадки, коли моральна шкода відшкодовується незалежно від вини її заподіювача. Необхідним, зокрема, є з`ясування, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Моральну шкоду розуміють як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому при визначені розміру компенсації моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Наведені правові висновки суду узгоджуються із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 16 жовтня 2019 року по справі №148/2109/17, від 04 березня 2020 року по справі №641/3547/17, від 22 липня 2020 року №520/11029/14-ц, від 10 лютого 2021 року по справі №199/6521/19, від 29 вересня 2021 року по справі №757/33629/19-ц.

Спираючись на наведені вище правові висновки, в суду не викликає сумнівів заподіяння відповідачем позивачу моральної шкоди, яка виразилась у моральних стражданнях та переживаннях позивача, зумовлених вчиненням відносно нього кримінального проступку та завданням йому легких тілесних ушкоджень, що мають незначні скороминущі наслідки. Разом з тим, суду не надані достатні докази, що об`єктивно свідчили б про заподіяння позивачу такої моральної шкоди і настання таких суттєвих негативних наслідків саме для його психологічного та/або фізичного стану (здоров`я), зокрема доказів заявленого позивачем незворотного та суттєвого погіршення зору, які б дозволяли обґрунтувати заявлений в позові грошовий розмір моральної шкоди в сумі 100000 гривень. З урахуванням викладеного, суд, керуючись вимогами розумності та справедливості при визначенні розміру відшкодування, вважає позовні вимоги про стягнення моральної шкоди такими, що підлягають частковому задоволенню – шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 20000 гривень.

Вирішуючи справу по суті, суд не приймає до уваги подані стороною відповідача в якості доказів копію консультативного висновку психолога відносно малолітньої ОСОБА_4 , копію заяви відповідача до правоохоронних органів від 18 серпня 2024 року, копією листа ДРУП №2 ГУНП в Дніпропетровській області від 17 грудня 2025 року, оскільки такі документи, з огляду на їх зміст, не стосуються предмета спору/позову у даній цивільній справі, а отже не є належними доказами.

На підставі викладеного та кернуючись ст.124 Конституції України, ст.ст.11, 15, 16, 22, 23, 1166, 1167, 1168, 1177, 1195 ЦК України, п.2.3.5 Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом Міністерством охорони здоров`я України від 17 січня 1995 року №6, ст.ст.2, 5, 12, 13, 76-82, 89, 95, 141, 223, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280, 352, 354, 355 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_3 ) про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 ) в рахунок відшкодування моральної шкоди 20000 гривень.

У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя А.М. Авраменко